Журналістка Platfor.ma Тетяна Капустинська вирішила перевірити на собі, чи можна жити екологічно. Два місяці вона намагалася максимально виконувати правила zero waste, сортувати сміття та відмовлятися від пластику. І ось що в неї вийшло.
Швидкий пошук:
Косметика
Тетяна Капустинська
11 липня 2019
Це сталося різко та масово, але цілком виправдано. У певний момент люди навколо почали замовляти каву у свою чашку, носити в рюкзаку купу торб різного розміру, вишукувати в господарських товарах тільки біорозкладні сміттєві пакети та люто ненавидіти пластик. Це було схоже на вірус, який поширився з неймовірною швидкістю.

Спочатку світові бренди стали десятками випускати кампанії проти використання пластику, навіть McDonald's відмовився від одноразових соломинок у деяких країнах (не в нас). Модні дизайнери почали використовувати у своїх колекціях вторинні матеріали, Adidas зробив кросівки з відходів, одяг зі сміття став трендом. Світ загудів про розумне споживання, ресайклінг, переробку відходів – на це складно було не звернути увагу, особливо після кампанії, яку запустив Greenpeace.

В інформаційному полі з'являлося все більше новин про інноваційні підходи на користь матінки-природи, і ці публікації набирали скажені охоплення. Та що там, за версією англійського словника Collins Dictionary, головним словом 2018 року стало «single-use» (одноразовий). Культура розумного споживання стала прикладом, який повинні наслідувати всі. А чому б і ні? Нарешті в моду увійшло щось дійсно важливе, те, що має значення для всього світу та нашого виживання зокрема.

Ідея прийшла до мене раптово та з абсолютним розумінням того, що «так, треба робити!».Я вирішила спробувати жити максимально екологічно протягом двох місяців.
Мій експеримент почався 1 травня.

Для себе я вирішила, що не буду відразу ж вдаватися до хардкору і, наприклад, купувати компостер, який переробляє органічні відходи на добриво. По-перше, у мене не так багато часу на інтеграцію подібних винаходів у своє життя, по-друге – можливостей, по-третє – фінансів. Я намагалася зробити все, що було в моїх силах,
в ім'я любові до нашої планети й перевірити, наскільки це складно.
Невеликий спойлер і перше, що потрібно усвідомити: все не так складно. Складно, звичайно, але не так. Тепер подумайте про це ще раз і читайте далі.
Варто зауважити, що я починала не з нуля – до цього експерименту я сортувала пластик, намагалася не користуватися пакетами, мала в арсеналі бамбукову зубну щітку і практично не купувала речі в мас-маркеті. Але не замислювалася про те, як мало на той момент роблю. Відразу згадалося:

Для початку мені варто було підготуватися.
Після численних опитувань серед знайомих, я з'ясувала, що багато хто робить одну поширену помилку: у бажанні жити більш свідомо та zero waste, вони маніакально замінювали весь пластик у домі на екологічні альтернативи. Але ж саме так і продукуються відходи. Якщо річ із пластику довговічна та може ще прослужити, наприклад, п'ять років – то хай живе. Коли вона стане непридатною для використання, то її можна здати на переробку або залишити як раритет для онуків. Тож мої лотки для їжі залишаються при мені й, сподіваюся, прослужать ще довго.

Обов'язковою стала покупка того, що може стати заміною одноразовим відходам – стаканчикам для кави та трубочкам. Зі стаканчиками взагалі кумедна штука: вони хоч і картонні, але рідину в собі здатні утримувати завдяки наявності у своєму складі пластику. Це дуже ускладнює їхню переробку. Ось вам і еко. Тож як завзятому каволюбу мені потрібна була багаторазова чашечка.
Легше за все було піддатися порадам більшості та купити популярну нині Keep Cup. Виявилося, що це найкращий для мене варіант – зручна, легка, стильна чашка з харчового пластику, який підлягає вторинній переробці та не вступає в хімічну реакцію з гарячою рідиною. Взагалі австралійська компанія, яка їх виробляє, досягає успіху в екологічному плані з усіх фронтів: вони розумно налагоджують логістику постачання, чашки збираються тільки вручну (досі сподіваюся, що не бідними індійськими дітьми), офіси компанії працюють на сонячній енергії, мають сертифікат Forest Stewardship Council і сприяють відновленню лісів.

Після двох місяців користування еко-чашкою я абсолютно щаслива і задоволена, але кілька мінусів таки знайшла: силіконовий обідок, який має захистити ваші ніжні руки від опіків, все ж добре проводить тепло, також чашка вбирає в себе запахи. Багато моїх знайомих, які утрималися від покупки, скаржилися на високу ціну – 300-500 грн. Але в багатьох закладах роблять знижку за напої у свою чашку – такими темпами KeepCup окупиться зовсім скоро.


Також я відразу прикупила собі металеву соломинку. До речі, обійшлася вона мені всього у 25 грн – і це стало великим здивуванням. До початку експерименту я натикалася в мережі на популярні магазини еко-товарів, де ціни були в рази вищими. Але варто тільки копнути глибше – й по всій Україні знаходяться інтернет-магазини, які із задоволенням надішлють вам поштою все, чого серце забажає, ще й не за всі гроші світу.

Торбинками для овочів я користувалася і до цього, але вони, як шкарпетки, постійно десь губилися. Тому було прийняте рішення роздобути нові, але, знову ж таки, купувати повний набір нових досить витратно, та й не хотілося. Душа жадала пригод і викликів, тому я пішла на секонд, де знайшла велику бавовняну скатертину приємного коралового кольору. 30 гривень, кілька циклів прання при високій температурі, нитки з голкою, мотузка і ножиці – і я готова згадувати все, чого навчилася на уроках праці в школі. Швейної машинки в мене не було, так що тільки ручками.


Моя витівка, звичайно, вимагає часу, але з якою гордістю я тепер дбайливо складаю помідорчики в торби, зшиті своїми руками. За чотири серії «Гри престолів» мені вдалося змайструвати сім торб різного розміру, навіть одну величезну для багету. Медитація – 100%, задоволення від процесу – 90%, економія – 100%, відходи – 0%.

До речі, є така книжка «Дім – нуль відходів». Її авторка Беа Джонсон буквально стала амбасадоркою руху zero waste. Ця жінка і її родина продукують менше кілограму відходів на рік, тож Беа як ніхто знає: жити без сміття можливо. Насправді книга випадково опинилася у мене в руках вже через півтора місяці після початку експерименту – я не встигла прочитати навіть третину, але деякі корисні поради взяла до уваги. Наприклад, мені дуже запам'яталася фраза авторки: «Що менше я маю, то багатшою себе почуваю».
Головне правило, яке я взяла за основу свого експерименту – намагатися в принципі не продукувати відходи, не купувати нові речі без потреби та шукати інші можливості для виходу з ситуації. Для цього не обов'язково перелопачувати мільйон статей і повторювати правила розумного споживання як мантру – досить мислити логічно.

Так я зайшла на кухню, озирнулася і побачила губку для миття посуду. Покрутила її в руках і подумала, що виглядає вона не дуже круто. Уявила, що якби я була печерною людиною, то, мабуть, злякалася б подібної штуки. Інтернет підказав, що поролонова губка, яку бажано міняти раз на тиждень, розкладається понад дві сотні років. А тепер уявіть, скільки їх опиняється на звалищі за рік. Отак і я сиділа біля ноутбука з широко відкритими очима та губкою у руці. Але екологічна альтернатива вже є.

Люфа – це рослина роду гарбузових. Її висушену м'якоть, яка до того ж цілком природно розкладається, використовують як мочалку – причому як для тіла, так і в побуті. У статтях, які я знаходила, пишуть, що люфа – розкішна та дорога альтернатива. Але це для тих, кому ліньки шукати. Я ж придбала одну діаметром 10 см за 15 грн, тож за бажанням її можна було розділити на дві частини. При контакті з водою люфа стає м'якою, добре милиться і водночас залишається досить жорсткою для того, щоб ефективно мити посуд. Її ж я використовувала замість різних ганчірок. Єдине, можна зачаруватися довговічністю люфи та забути, що вона теж стає розсадником бактерій, якщо її нормально не просушувати.

Складнішою ситуація виявилася з такою необхідною в побуті річчю, як туалетний папір. На ентузіазмі від експерименту треба було знайти варіант без обгортки – пошуки очікувано привели мене до «Обухівської» (6 грн). Але практика показала, що краще здавати обгортку на переробку, ніж так знущатися над собою.

Всі засоби для миття будь-чого замінило господарське мило (6 грн) – бог і цар у світі чистоти. Тим більше, воно продається без упаковки. Бабусі, які радять використовувати його від усіх проблем (ну просто як подорожник), щось знають, оскільки мило могло ідеально впоратися з будь-якою місією. Але з посуду його слід добре змивати – тут хорошою звичкою стало мити тарілки відразу після їжі, щоб витрачати мінімум мила, води, зусиль і часу. Для прання ж я користувалася тільки порошком у картонній упаковці, яку потім можна здати на переробку.

Всі лампочки у квартирі замінила на енергозберігаючі – і це диво! З листопада я не поміняла жодної з них: горять яскраво, а електроенергії споживають непристойно мало. Але тут ще заковика в тому, що такі лампочки (як і батарейки) – це небезпечні відходи через ртуть, яка знаходиться всередині. Їх потрібно спеціально утилізувати – цим займається, наприклад, організація «Екологічні інвестиції».
Є багато речей, про які я не замислювалася до експерименту. Наприклад, написала одного разу пост про багаторазову торбу, якою користуюся постійно. Тут же в коментарі прилетіла стаття: у матеріалі йшлося про те, що паперові пакети, які начебто хороша альтернатива пластиковим – зовсім не є такою. Заради їхнього виробництва гинуть дерева та використовується багато води, вони залишають значний вуглецевий слід (сукупність усіх викидів парникових газів від конкретного об'єкту), а серед іншого сміття дуже довго розкладаються.

«Логічно», – подумала я. Але як щодо текстильної сумки? На її виробництво теж витрачається чимало ресурсів, але на відміну від пакетів вона може служити роками. Виходить, що це менше зло – краще купити еко-сумку з бавовни, але одну й надовго, ніж щоразу використовувати одноразові паперові пакети та відчувати оманливе єднання з природою. Кумедно, що деякі супермаркети заохочують таку покупку, наприклад, нараховуючи за неї додаткові бонуси на карту.

Щодо біорозкладних сміттєвих пакетів теж все не так райдужно, як здається. Екологи досі не дійшли точного висновку, чи дійсно вони повністю «демобілізуються» і не шкодять природі або просто розпадаються на мікропластик, тільки в рази швидше. Кому вірити – не ясно, тому я вирішила піти простішим шляхом і взагалі не користуватися сміттєвими пакетами. Викидати органічне сміття просто у відро, а потім подорожувати з цим усім до сміттєвих баків і назад – витратно по часу, враховуючи, що відро потрібно ще й мити. Але чого тільки не зробиш заради планети! Тому часто ранок у мене починався не з кави, а з прогулянки.
Перед першим усвідомленим походом в гіпермаркет я хвилювалася, як перед випускним. Дбайливо склала в велику торбу для продуктів купу зшитих мною мішечків, взяла свої пластикові лотки, силу волі й рішучість. Але великою помилкою тоді було не скласти список покупок, тому що погляд звично чіпляється за все відразу та в кожному окремому випадку ти нагадуєш собі, що «ні, це не можна, пластикова упаковка» або «це точно загорнуть у пакетик, відмовся».

Так перша еко-вилазка за продуктами перетворилася на серйозне розумове навантаження: мені захотілося розридатися, кинути кошик і втекти, залишившись голодною. Але їсти хочеться. Тому перший мій похід у магазин в межах цього експерименту зайняв півтори години.
Коли я складала всі вагові товари в торбинки (навіть горішки!), то відчувала, ніби планета вже голосно кричить мені «спасибі». Але варто було дістатися до продуктів, які не продавалися в тому магазині на вагу, – ентузіазму поменшало. Щоб зрозуміти, чи переробляється, наприклад, упаковка від макаронів, – потрібно дивитися на маркування. Я губилася у всіх цих позначках та правилах утилізації, тому вирішила схитрувати та взагалі не брати нічого в упаковці. У підсумку мій тижневий набір їжі на касовій стрічці виглядав максимально красиво.

До речі, цікаве спостереження – буквально рік тому, коли я вперше купила й спакувала томати у свій мішечок, касирка здивувалася та спитала, що це таке і де його взяти. А нещодавно одна з них зраділа побаченому та стала радісно розповідати: «Ой, а у мене теж цілий набір таких, різного розміру і кольору». Не знаю, чому, але після її слів мені стало дуже тепло. Ми усміхнулися одне одному й день вже здався прожитим не даремно.


Наступного разу я йшла за покупками вже з певним розумінням про різні види пластику та особливості їхньої утилізації. Товари, які я складала в кошик, були максимально обмірковані – серед них в упаковці були тільки макарони (з маркуванням РР, тобто поліпропілен – матеріал, що вважається безпечним для взаємодії з їжею), баночка кукурудзи та жерстяна банка коли. Все підлягало переробці. М'ясо і моцарелу мені склали у свою тару й навіть слова не сказали. А потім я прочитала передбачення у чеку.

Помітила, що коли я довго стояла біля якихось полиць і ретельно розглядали покупки, працівники магазину та й просто відвідувачі дивно на мене поглядали. Ймовірно, вони думали, що я хочу щось вкрасти або тягну час, а сама обмірковую теракт.
Одним із найбільш дивних для мене правил виявилося «не їсти червоне м'ясо». Говорячи просто, корівки виділяють багато газів, метану – це впливає на атмосферу та наближає людство до глобального потепління. Вуглецевий слід від любителів яловичини та баранини вражає – на тваринництво припадає близько 14,5% парникових газів у світі щороку.

В цілому це стало не дуже складним завданням – я і без цього намагаюся їсти тільки курку, тому що від іншого м'яса почуваюся недобре. Довелося також відмовитися від всюдисущих на травневі свята шашличків, адже подібні вилазки на природу – це завжди море одноразового посуду, сміття, пластику та пакетиків.

Перевірений спосіб не купувати зайвого – це брати свіжі фрукти та овочі, сири, м'ясо, яйця, горіхи, сухофрукти та все, що душі завгодно, на ярмарках. У Києві їх багато – в деяких точках торгують по певних днях тижня, а інші треба моніторити. Я знаходила інформацію тут. Щоправда, є ймовірність того, що вас будуть намагатися обважити. Хитріші за мене люди носять із собою міні-ваги для таких випадків, але я до цього ще не дійшла. Натомість я познайомилася з продавчинею овочів, яка викликала у мене довіру, тому брала огірочки та інше тільки в неї.

Загалом, після пари таких вилазок до магазину або на ярмарок, я зрозуміла: це складно тільки спочатку. Якщо привчити себе не накупати зайвого і дотримуватися плюс-мінус здорового харчування, то взагалі не викликає проблем. Доведеться звикнути не їсти чіпсики, а печиво купувати на вагу, але я бачу в цьому тільки плюси. Що ж, погнали далі.
На початку експерименту якраз відбулася зміна сезону – температура повітря невблаганно підвищувалася і треба було доповнити гардероб чимось легким. Оскільки підтримувати масмаркет – культуру споживання та масове виробництво – не те, що мені потрібно, я вирушила на секонд-хенд. Хтось ставиться до подібної системи з огидою, це їхнє право, а я все життя знаходжу на блошиних ринках речі, які згодом стають моїми улюбленими. Так, їх потрібно прати на високих температурах після покупки, уважно стежити, щоб не було плям і дірок до неї, але зрештою я завжди залишаюся задоволеною.

Це справжнє полювання, де моя територія – великий секонд біля станції метро «Лісова». Там ти повертаєшся на сотні років назад і шукаєш здобич, перериваючи купи непривабливих на перший погляд речей, воюючи з бабусями та торгуючись із продавцями. Вішалки – для слабаків. Тим більше речі, які гарно висять на стійках, часто коштують набагато дорожче, ніж у купі: наприклад, 10 грн проти 100 грн.
І ось я на «Лісовій». Субота, день, сонце, +32°C, зручний одяг, готівка (обов'язково дрібними) і рішучість. За три години непоганий і досить важкий улов був у моєму рюкзаку, а ось сили геть вичерпалися. Майже всі точки з одягом знаходилися ніби в металевих коробках, які на сонці нагрівалися і створювали ефект бані. Тому коли я прийшла додому, мені помітно погіршало – перед очима все пливло і крутилося, боліла голова, нудило, все тіло ломило і зовсім не хотілося нічого. Так в пошуку недорогих і кльових шмоток я заробила свій перший тепловий удар. Після двох днів у повному забутті та без можливості робити хоч щось, я зробила висновок: їздити на секонд – тільки рано вранці, брати з собою воду і не проводити так багато часу в задушливому приміщенні.

В той самий час у мене скупчилися речі, які я не ношу або з яких виросла – потрібно було кудись їх діти. Зазвичай я відношу все в благодійний магазин «Ласка», де вони можуть сподобатися комусь із покупців. Виручені від продажу гроші магазин потім віддає кільком благодійним проектам. Також іноді ми обмінюємося одягом із колегами у редакції – як показала практика, багато не потрібних мені речей припадають комусь до душі.

Фото: Laska Charity Store
Але є одяг, який вже не годиться на продаж – занадто простий, розтягнутий, кашлатий або з невеликими дефектами. Одним п'ятничним ранком я впевнено склала старий речі в стопку, понесла до сміттєвих баків і акуратно залишила там на видному місці. Зрання біля них часто можна зустріти безхатченків, які риються в баках в пошуку чогось корисного або їстівного. Тому одяг, який ще й не потрібно шукати серед різних відходів – прямо таки подарунок. Серед цих речей не було дизайнерських суконь або вузьких джинсів, але кілька толстовок, прості штани та пальто – теж непогано. Коли пізніше того ж дня я йшла на роботу, то біля баків одягу вже не було. А ввечері я побачила одну з бабусь на лавочці у дворі в моїй толстовці – я впевнена, що це саме та, яку я залишала бездомним. «Ну хоч так», подумала я.
Що насправді навіювало на мене жах і почуття безвиході, так це косметика. Заходиш у ванну кімнату й у який бік не плюнь – натрапиш на пластиковий тюбик або контейнер. Відкриваєш тумбочку, а на тебе буквально кидаються туш, тіні, помади та інше – все в пластику. А чим замінювати, незрозуміло. Я вирішила діяти по мірі виникнення проблем.

І ось у мене закінчився шампунь. Можна було б придумати легкий вихід із ситуації та переможно вигукнути «є ж сухий», але він підходить не всім, не мені так точно. Наступний варіант – знайти шампунь на розлив. Але й це виявилося не так просто. Я шукала інформацію, питала у знайомих, влаштувала опитування в соціальних мережах, але так і не знайшла косметику на розлив в Києві, куди можна було б прийти в будь-який день і поповнити свої запаси. Жіночі форуми радять купувати у тих, хто займається виготовленням натуральної косметики – для цього потрібно домовлятися в кожному окремому разі. Або, якщо ви постійно ходите до косметолога, то можна просити всякі креми та маски на розлив у нього.

Я вирішила зменшити кількість пластикової тари, яку утилізую, та замовити величезну банку з шампунем, яким вже користувалася до цього. Вирішила почати з трьох літрів (300 грн) і, сказати чесно, за два місяці користування його значно не поменшало. Взагалі, в моїх далекосяжних планах – купити цілу каністру на десять літрів (близько 1000 грн) і як мінімум рік не думати про шампунь. Потім я з'ясувала ще кілька лайфхаків. Так, наприклад, в «Ашані» є косметика на розлив, але вона не всім підходить за якістю. А деякі косметичні бренди випускають суперконцентрований шампунь – для миття голови вистачить однієї краплі.

Без особливих страждань гель для душу замінило мило. Потім продавчиня в одному магазині еко-товарів розповіла, що багато засобів для тіла (особливо ті, які з ефектом скрабу) містять у складі мікропластик – він допомагає краще позбавлятися частинок ороговілої шкіри. Підтвердження я знайшла тут.

Зубна щітка як була бамбуковою, так і залишилася (знайшла за 25 грн, але частіше вони коштують 85-150 грн). Зубна паста – поки що в пластиковому тюбику, тому що вона й не збиралася закінчуватися, але після цього я хочу спробувати альтернативу у вигляді таблеток – це сертифікована паста, спресована у незвичайну форму та з незвичним складом, адже туди не входять мікропластик, алюміній і навіть вода (близько 100 грн за 60 шт). А ось зубну нитку я відразу замовила бамбукову (45 грн), щоб вона швидко розкладалася. За відчуттями нічим не відрізняється від оригінальної, але шкоди природі не завдає. А то досить з мене моторошних фотографій морських тварин, яких ці використані зубні нитки буквально душать.

Дерев'яні вушні палички зараз продаються багато де – я їх купила в магазині на кшталт «Все по 5» (вгадайте, скільки вони коштували). А ось вату без обгортки виявилося знайти складніше, тому я продовжила користуватися спонжами, тим більше, що їхня упаковка переробляється.
Після пошуків інформації на тему «еко» інтернет став підкидати мені рекламу про натуральну заміну дезодоранту – алуніт, або квасцовий камінь. Мовляв, це абсолютно гіпоалергенний кристал гірничо-вулканічного походження, який усуває ті самі бактерії, які викликають неприємний запах. Звучало вкрай заманливо, а варто було спробувати – і я замовила алуніт (50 грн) в одному інтернет-магазині. Було незвично, ніби використовуєш кам'яну сіль не за призначенням. Але через деякий час виявилося, що камінь не дає результату. На різних форумах писали, що алуніт – штука індивідуальна, тому комусь може не підійти. Вочевидь, це так.

Найважливіше відкриття, яке я зробила ще минулого року, – це менструальна чаша. Чоловіки, яким може бути це не цікаво, просто відразу переходьте до наступного розділу. Так ось, менструальна чаша чарівно звільняє вас від прокладок
і тампонів. Вона гіпоалергенна, її можна носити, не виймаючи, до 12 годин (якщо дозволяє цикл), а термін її придатності – близько 10 років. Завдяки вакуумній системі чаша «прилипає» до стінок матки, всередину не проникає повітря, тому бактерії не можуть розмножуватися. Фантастика!

Я купила свою чашу в секс-шопі (350 грн), тому що в наших аптеках вона досі не продається. Спочатку було дивно, незручно, некомфортно, а потім я звикла. Головне – навчитися правильно її вводити та підібрати потрібний розмір. Окупилася чаша вже за шість місяців. Виробникам одноразових прокладок і тампонів, які потрібно купувати постійно та підтримувати тим самим їхній бізнес, такий конкурент заважає. Можливо, саме тому менструальні чаші ще не надто популярні в нашій країні.

Великі пластикові упаковки від шампунів, гелів, бальзамів, масок та іншого зазвичай сортуються – варто звертати увагу на маркування. А ось, наприклад, туш, помаду та зубну пасту, які закінчилися, доведеться віддавати на спалювання – про це далі.
В травні 2018 року на дні Маріанської западини, а це 10 994 м нижче рівня моря, знайшли пластикові відходи. Це шокує! Проблема не тільки в тому, що ми купуємо пластик. Біда, що якщо ми його все ж таки купили – він відправляється на звалище. В дитинстві мене вчили перш за все піклуватися про порядок і чистоту в домі – я викидала сміття та не замислювалася, що з ним відбувається далі. Ніхто й не розповідав.

Зараз я живу не одна, а з подругою, яка охоче погодилася на мою авантюру та стала сортувати всі відходи разом зі мною. Наш будинок став іншим: на кухні з'явилося велике відро, куди ми складали пластик, упаковку з-під продуктів, бляшанки, Tetra Pak (упаковки з-під соків або молока). Під кухонним столом поставили коробку, куди вивантажували папір і паперову упаковку. На підвіконні з'явилася баночка для пластикових кришечок, а під мийкою – місце для скляних пляшок.

Привчити себе до сортування сміття спочатку було дуже складно. Мій мозок протестував і не розумів, навіщо я мию цю баночку з-під йогурту, її ж набагато простіше викинути. А мити та висушувати потрібно все, хоча б для того, щоб залишки їжі не почали гнити та поширювати неприємний запах. Іноді спокуса забити на всі правила та в поспіху викинути ту саму баночку з-під йогурту занадто велика. Щоб додатково мотивувати себе, я поставила нагадування на телефоні, які протягом дня видавали щось типу «пластик – фу», «ярмарок вже близько», «не забудь свою няшну торбинку», «помий все» і «це недарма».

Але недостатньо сортувати сміття вдома – його потрібно ще кудись вивозити. Одного разу в центрі міста я побачила сумне видовище. Ось красиво блищать на сонці роздільні контейнери – для металу, пластику та органічних відходів. Приїжджає сміттєвоз і все це дбайливо звалює в одну купу. Тому для себе я вирішила, що буду самостійно вивозити неорганічні відходи.

Ми з сусідкою вибрали ранок вихідного дня та запланували поїздку на станцію сортування «Україна без сміття». Але перед тим потрібно було спресувати все, що ми накопичили за півроку (так відходи займають менше місця), і хоча б приблизно розсортувати. Окремо жерсть, прозорі білі пластикові пляшки з-під напоїв, прозорі пляшки інших відтінків, скло й, звісно, пакет із пакетами. Ось так ти проводиш вечір: під серіал «Друзі», в оточенні купи сміття і з думками про те, що все одно його якось багато.

Свої здобутки ми завантажили в таксі та довезли до станції сортування. Вона виявилася невеликою, але гордою. По периметру розташовувалися контейнери з номерами, на кожному було написано, що туди складати. У перші пару хвилин я розгубилася та не знала, що робити й куди йти. Потім попрямувала до пластикових пляшок – там точно нічого не переплутаєш, їх потрібно сортувати за кольором. Коли закінчила з ними, озирнулася навколо в пошуках допомоги.
На станції було чимало людей і у мене автоматично виникло до них почуття симпатії. «Які свідомі люди. Жертвують часом і силами, щоб не вирощувати більше звалищ», – думала я. Всі один одному посміхаються, допомагають, підказують – складалося відчуття, що ти належиш до якогось особливого суспільства, відчуваєш себе частиною свідомого та прогресивного ком'юніті.

Крім людей, які приїхали здавати сміття, на станції були волонтери. Вони постійно чимось зайняті, але коли я підійшла до однієї з них, вона відволіклася, познайомилася зі мною, відповіла на всі мої запитання та допомогла з сортуванням. Вона теж говорила мені просту річ, яка й без того постійно крутилася в голові: «Треба намагатися робити так, щоб вам не доводилося щось викидати або сортувати».

Якась частина нашого сміття не підлягала переробці – його ми віддали на спалювання. Це послуга платна, але не дуже дорога – ми заплатили 30 грн за стандартний пакет. Як кажуть представники самої «України без сміття» – це високотемпературне спалювання, завдяки якому в атмосферу не йдуть отруйні гази. Після такої процедури залишається зола, яку теж потрібно утилізувати. Туди ж ми віддали використані ватні тампони, вушні палички, пластик без маркування, тюбик з-під туші для вій, чеки з магазинів, блістери від таблеток, тюбик з-під крему, кілька трубочок, пару зубних щіток і кулькових ручок. Можна самостійно вивчити, що підлягає сортуванню, а що ні – тут. А дізнатися про високотемпературне спалюванні – тут.

Так за півгодини я розсортувала все по контейнерах, зробила пару фото, поговорила з волонтеркою, віддала пакет на спалювання, вивчила еко-товари в їхньому невеликому магазинчику та з чарівним настроєм потопала додому. Здавалося б, день тільки почався, а стільки всього вдалося зробити та дізнатися.
У багатьох закладах вам у напій намагатимуться підсунути пластикову трубочку. Я попереджала заздалегідь, що «спасибі, мені не потрібна соломинка, у мене є своя», але часто мене погано чули або не хотіли цього робити. Доводилося забирати шкідницю з собою. Але багато кафе вже знайшли альтернативу – соломинки з пшениці, свої багаторазові металеві трубочки або навіть звичайні макаронини!

У деяких закладах громадського харчування працівники просто не розуміють, чому ти просиш напій у свій стаканчик. Був випадок, коли я попросила набрати мені стандартну порцію напою з собою та протягнула свою Keep Cup. Дівчина кивнула, протягнула «звича-а-айно», налила рідину в фірмовий картонний стакан, з нього перелила в мою тару, а непотрібний вже стаканчик викинула. Тоді я розгублено глянула на неї та почала розповідати: нуль відходів, своя тара, сортування, не зовсім картонні стаканчики, екологічна катастрофа... Або це змінило її життя, або вона стала ненавидіти на одного відвідувача більше.

Взагалі, відчуваєш себе снобом, у якого є виправдання. Здається, всі навколо починали поступово мене ненавидіти, тому що коли я бачила, як у відро для сміття летіло щось пластикове, моє обличчя видавало непередаваний спектр емоцій. На початку липня моя подруга сказала: «Не засуджуй мене!». На що я відповіла, що взагалі нічого не говорила. «Твого виразу обличчя достатньо», – запевнила вона.
Тоді я задумалася про те, що буквально місяць тому швидше за все навіть не помітила б, що щось іде не так. А тепер я починаю розповідати всім знайомим, як їм жити, що куди складати, куди нести та скільки часу на це витрачати. І це вже увійшло у звичку. Для деяких це виявляється корисною і цікавою інформацією, а інші відмахуються та аргументують це тим, що «все одно я вже помру, коли трапиться справжня екологічна катастрофа» або «я один генерую не так багато сміття, щоб про це хвилюватися».

Пару разів на тиждень я працюю в одному київському барі. Нещодавно до нас прийшов відвідувач, який попросив вино з собою. Коли я сказала, що ми не користуємося одноразовим посудом, він вигукнув: «А як же картонні стаканчики? Це ж не пластик, вони нормальні!». Бідний чоловік не знав, на що наривається. Я спокійно, але розгорнуто пояснила йому, чому це не так, ґрунтуючись на інформації, якою володіла. Чоловік подискутував зі мною ще хвилин п'ять, попросив налити вино в скляний стакан, випив його залпом і на прощання сказав: «Дякую за вино та корисну інформацію». Цей випадок дає мені сил мені кожного разу, коли люди розчаровано йдуть, дізнавшись, що в цьому барі їм не наллють сидр в одноразовий стаканчик.
Це досвід, який змінює спосіб твого мислення. Стає боляче, коли виносиш сміття на станцію сортування та дивишся на його кількість. Але у якийсь момент все, що ти робиш, зі «складно» і «незручно» перетворюється у звичайну справу. Виявляється, що помити та висушити тару з-під молока з іншим посудом не так вже й важко. А купі продуктів в упаковках є альтернатива й без них. Це непогана економія на їжі, адже продукти на вагу коштують дешевше, снеки зникають із раціону, а за каву в свою чашку в багатьох закладах дають знижку.

Приходить розуміння, що сортування в кінцевому підсумку – не чарівна пігулка від усіх проблем. Проблема не в ньому і навіть не в тому, що ми купуємо зайве, а у виробництві. Корпорації штампують неймовірну кількість пластикових упаковок і пляшок, які розкладаються сотні років. Так, зараз розробляють і тестують стійкі альтернативи мало не всьому, але входять в масове споживання вони вкрай маленькими кроками. Але це, звичайно, не означає, що нам годі й намагатися.
Якщо ви запитаєте мене, чи продовжу я робити все перелічене, то я відповім – ні. Для мене складно звикнути до всього відразу та моментально знаходити комфортні шляхи. Мені потрібен час – і це не місяць або два, – щоб з'ясувати та вивчити, як у нашій країні можна жити повністю та цілковито zero waste. Найближчим часом я точно не зможу так часто ходити на ярмарки, як хотілося б, або користуватися господарським милом замість всіх миючих засобів відразу. Я не зможу зовсім відмовитися від таксі або не подорожувати й не користуватися літаками, щоб уникнути шкідливих викидів в атмосферу. Я не зможу купувати все на секонді, бо часто потрібних речей там немає, а спідню білизну, зрозуміло, я б не порадила там брати нікому.

Але мені точно вдасться більш свідомо ставитися до того, що я тягну в будинок і в холодильник. Я зможу усвідомлювати, куди кладу сміття і де воно в результаті опиниться, шукати альтернативи всюдисущим пластиковим упаковкам і способи не виробляти сміття взагалі, розповідати про свій досвід іншим і приймати той факт, що багатьом ця інформація просто нецікава. Я зможу думати та дбати про майбутнє так, як можу. І вам раджу.
1
Додаток «Сортуй» – інструкція, що робити з відходами
2
Книга «Дім – нуль відходів» Беа Джонсон та її сайт Zero Waste Home
3
Невеличке відео про те, як Беф ходить у магазин. Рекомендую підписатися на канал
4
Офіційний сайт міжнародної організації Greenpeace, яка сприяє збереженню природи – там є багато корисних статей та матеріалів, які можуть змінити ваше уявлення про світ
5
Еко Базар – у цьому інтернет-магазині я замовляла різні штуки для господарства та гігієни
6
Правила прийому відходів на переробку від «Україна без сміття»
8
Матеріал Platror.ma про те, чому з еко не все так просто
9
Дослідження міністерства екології та продовольства Данії на тему багаторазовості
10
Монографія експерта кафедри маркетингу та вивченя поведінки споживачів Вагенінгенського університету в Нідерландах Інте фан Дама – про людину та її стосунки з екологією
11
Карта пунктів прийому різних відходів по Києву
13
Стаття з 40 дивовижними фактами про переробку
14
У цьому секс-шопі я купляла менструальну чашу, також там є багаторазові тампони