Greenpeace випустила жорстку рекламу проти пластикових соломинок

21 Серпня 2018
креатівіті планета тварини

Greenpeace Канада випустила жорстоку, але ефективну рекламну кампанію, в якій із рота морських мешканців стирчать соломинки – цим організація закликає піклуватися про океан та не забруднювати його пластиком.

Разом з агентством Rethink екологічна організація Greenpeace створила серію рекламних оголошень, в яких пластмасові соломинки стирчать прямо з ротів морських тварин – посил полягає в тому, що коли ви п’єте напій через соломинку, то висмоктуєте життя з океанів.

НеНовина: Greenpeace випустила рекламну кампанію проти використання пластикових соломинок НеНовина: Greenpeace випустила рекламну кампанію проти використання пластикових соломинок НеНовина: Greenpeace випустила рекламну кампанію проти використання пластикових соломинок

Зараз багато компаній масово відмовляються від використання пластикових соломинок заради екології – серед них A&W, Starbucks, Recipe Unlimited, Harvey’s, The Keg, Kelseys тощо.

«Великим і малим підприємствам необхідно переосмислити використання пластику в цілому. Соломинка – відмінний спосіб почати розмову, але весь викинутий пластик, в тому числі кришки, стакани, контейнери та упаковка, підживлюють кризу пластичного забруднення», – пояснює голова кампанії по океанах і пластмасі в Greenpeace Canada Сара Кінг.

21 Серпня 15:19
креатівіті планета тварини
Найцiкавiше на сайтi

Звіра надія і любов: як тварини вчаться говорити з людьми і доводять свій розум

АвторМикита Богданов
10 Серпня 2017

В зоопарку Атланти у віці 39 років помер орангутан Чантек. Він прославився тим, що вивчив мову жестів і мав цілий ряд інших інтелектуальних здібностей. Чантек ходив до коледжу і любив бургери, а його ім’ям назвали проект, що ставить за мету узаконити існування особистості у всіх людиноподібних мавп. Platfor.ma розповідає історію мавпи, яка вміла спілкуватися, і з’ясовує, чи готове людство поділитися частиною прав зі співмешканцями.

Чантек народився у 1977 році в дослідницькому центрі в США. Перші дев’ять років життя він провів у Теннессі з антропологом Лін Майлз. Лін досліджувала  навчання мавп мові – дуже поширений експеримент в Америці впродовж ХХ століття. За цей час орангутан усвідомив необхідність прибирати за собою в кімнаті, навчився використовувати і комбінувати підручні засоби у повсякденні, а також запам’ятав дорогу з кампусу до найближчої закусочної, яку міг навіть показати водієві. Однак найголовнішим його досягненням стало оволодіння американською мовою жестів – Чантек мав словник у 150 символів, – а також розуміння розмовної англійської. Після Чантека у світі лишилося тільки дві мавпи, що вміли користуватися людськими жестами: горила Коко і шимпанзе Уошо. Коко померла 19 червня 2018 року.

Чантек навіть відвідував заняття у місцевому університеті (про це зняли документальний фільм від Animal Planet та PBS: «Мавпа, що ходила до коледжу») та був улюбленцем академічної спільноти. Однак врешті адміністрація, яка побоювалася інцидентів і можливих судових позовів, наполягла, щоб вже дорослого Чантека відправили назад до зоопарку. Наступні 11 років він провів у тісній клітині, де страждав від депресії і зайвої ваги.

Одного разу колишні друзі-науковці завітали до нього. Чантек дуже розхвилювався, жестами показав ключі від автівки і попросив забрати його додому. Врешті в 1997 році зоопарк Атланти запропонував для розумного орангутана зону природного проживання, де він і залишився до кінця життя.

Чантек – гібрид двох єдиних існуючих на планеті видів орангутанів: борнейського і суматранського, а з місцевих мов його ім’я перекладається як «прекрасний». Це дуже розумні тварини, яким зараз загрожує зникнення. Разом з шимпанзе і горилами вони належать до родини гомінідів – де також є люди і наші викопні предки. Орангутанів, шимпанзе і горил відносять до людиноподібних мавп – тварин настільки фізіологічно і розумово близьких до людей, що деякі вчені домагаються визнання в них особисті і надання розширених прав.

Так, наприклад, у 1983 році була написана книга «Розум мавпи», автори якої, Девід та Анна Премаки, стверджували, що людиноподібних мавп можливо навчити мові. Вони писали: «Ми знаємо, що той, хто розуміє мовлення, повинен знати мову, навіть якщо він або вона не здатні відтворити її самостійно».

В 50-х роках ХХ століття проводився експеримент з шимпанзе Вікі, де її розумові здібності порівнювалися з дитячими. За рівнем логіки вона цілком могла конкурувати з дітьми – людиноподібні мавпи користуються метафорами та вміють узагальнювати, використовуючи знайомі слова для описання нових: «запальничка – це пляшка і сірник». Але мовлення при цьому стало нездоланною перешкодою: вважається, що на заваді стоїть будова голосового апарату та можлива відсутність у мозку певних структур, пов’язаних з вимовою.

Натомість шимпанзе довели свою здатність до повноцінного спілкування, успішно освоївши мови жестів, символів та лексиграм – несхожих на позначувані предмети умовних знаків, які вигадали спеціально для навчання людиноподібних мавп. В більшості випадках вони могли переносити властивості символів на схожі предмети: наприклад, якщо синій трикутник позначав червоне яблуко, то шимпанзе могли використати цей символ для позначення вишні, яка здавалася їм схожою.

Читать подано: 10 умных книг о том, как управлять миром или хотя бы самим собой

13 Жовтня 2015

Преподаватель Института международных отношений и Висконсинского международного университета Глеб Буряк написал для Platfor.ma о том, как человеком управляют до сих пор неизвестные нам процессы. И предложил десять книг, которые позволят хотя бы попытаться понять, кто мы и зачем.

Компьютерами управляют демоны. Так называют фоновые программы, работу которых пользователи не видят. То есть вы водите пальцем по экрану телефона, он отзывается картинками и звуками, но сложные расчёты и сценарии работы надёжно скрыты инженерами-создателями от наших глаз.

Протагонист лучшего сериала года «Мистер Робот» хочет запрограммировать демонов международной финансовой системы и обнулить человечество до доисторических времен. Он сравнивает компьютерные демоны с человеческими и не находит разницы: «Как программа, работающая в фоновом режиме, пока вы заняты чем-то другим. Их называют демонами, они действуют без участия пользователя. Наблюдение, запись, уведомление, примитивные импульсы, подавленные воспоминания, бессознательные привычки – они всегда рядом, всегда с вами. Мы пытаемся быть правильными, пытаемся быть хорошими, пытаемся изменить что-то, но это всё фигня. Побуждение ничего не значит, не они управляют нами, а демоны».

Мы говорим, у нас есть сознание, хотя даже не знаем, что это. Нам кажется, что у нас есть свободная воля и желания, есть интеллект, которым мы осознаём себя и мир. А что, если мы всё-таки роботы? Сама жизнь закладывает в наше поведение сценарии, которые мы распознать не в состоянии. Сценарист Федерико Феллини Тонино Гуэрра жаловался на избыточное курение: «…раньше я выкуривал ни много ни мало восемьдесят сигарет в день, из них, говоря по правде, сознательно я выкуривал не более десяти штук. Остальные семьдесят выкуривались как-то сами собой, я даже не замечал, каким образом. Кто курил мои сигареты, не знаю, где и когда я мог их выкурить, ума не приложу… тело развлекалось на все сто, а я им не управлял. Раньше я не обращал на это внимания, теперь стал следить за собой, но, замечая поступки, совершенные помимо своей воли, я испытываю страх».

В XXI веке мы подошли к пониманию работы мозга и физического объяснения воли и сознания. Подумать только, мы построили цивилизацию, полетели в космос, создали искусственный интеллект, но до сих пор не можем объяснить, чем мы это всё сделали. Мы движемся вперёд на ощупь, методом проб и ошибок, не зная, что природа подкинет нам в каждый следующий раз.

Древним людям с неопределённостью помогала справляться религия. Вера во всемогущество бога давала ответы сразу на все вопросы, и учёным приходилось шаг за шагом вытеснять бога физикой. Парадоксально, что работу своего мозга даже атеисты вынуждены принимать на веру, а недавние достижения нейронауки доказывают предположения самых древних религий.

Джайнисты три тысячи лет назад сочли человека безнадёжно ограниченным и потому недостойным уверенности в чём-либо. Если тело ограничено пятью чувствами, то мы видим только отражение этих чувств, а весь мир – лишь модель и конечной правды не существует. Вселенная призрачна, потому джайнисты на всякий случай с уважением относятся ко всем прочим религиям – у каждого свои иллюзии.

Наука же не станет ни с кем заигрывать, учёные верят в правду и реальные факты. Немецкий исследователь сознания Томас Метцингер добился невозможного: сложил картинку из современных знаний о работе мозга и пришёл к выводу, что мир действительно иллюзорен. Правы джайнисты, правы фанаты «Матрицы», прав Григорий Сковорода: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебе строиться на видимостях. Всякая видимость есть плоть, а всякая плоть есть песок, хотя б она в поднебесной родилась; все то идол, что видимое».

Каждый из нас строит собственную иллюзию, исходя из опыта и полученных знаний. Почти всегда мы делаем это несознательно, мы программируем своих демонов и затем незаметно подчиняемся им. Хотелось бы найти идеальную программу и установить её на каждого человека, но ни один человек в мире не способен охватить весь опыт. Наши советы опираются на своё личное прошлое, а рекомендации любимых книг ограничены лишь тем, что мы прочли.

Я также предлагаю свой опыт – книги о том, что происходит внутри человека. Принятие решений – это безостановочный процесс, миллионы алгоритмов шумят в наших головах. Как разобраться в этом шуме?

Самый цитируемый из ныне живущих учёных, Хомски считает общение трансформацией символов. Наши идеи – глубинные структуры, наша речь и поведение – поверхностные, а человек лишь тем и занимается, что превращает одни в другие. Публикация далёкого 1957 года сегодня читается скучно, но именно эта работа положила начало инженерии знаний и дала толчок многим другим наукам.

І я на небі: одкровення стюардеси про справжні особливості професії

Це чесне й тому анонімне інтерв’ю з людиною, про чию професію ми маємо лише приблизне уявлення. Про посаду бортпровідниці мріють багато дівчат – романтика, подорожі, неймовірні краєвиди, шалені гроші та нескладна й весела робота. Але чи насправді все так? Platfor.ma поговорила зі стюардесою, яка працює на українських авіалініях понад сім років, щоб з’ясувати, як потрапити до екіпажу, чому романтики вже давно немає, а борт літака – це велика сцена.

– Чи правда, що правильно говорити «бортпровідниця», а не «стюардеса»?

– Бортпровідниця – це професія, а стюардеса – скоріше спосіб життя, принаймні, ми це так сприймаємо. Тому можна як завгодно.

– Як це – бути стюардесою?

– Непогано, я люблю свою роботу. Але це дійсно важко, тому що ти постійно працюєш з різними людьми, в тому числі з екіпажами – хорошими та не дуже. Деякі навмисно щось роблять не так, підводять, розводять плітки, інші допомагають і якісно виконують свої обов’язки, але кожен раз треба звикати до нового колективу. Також це сотні пасажирів за день, які проходять через тебе, часто зі своїми дурними питаннями та безглуздою поведінкою. Ось коли ти починаєш в це вливатися і спокійно реагувати абсолютно на все, наприклад, коли перед тобою знімають штани, а на твоєму обличчі не смикається жоден м’яз – ось це вже рівень.

Також важко буває з найманими працівниками аеропорту, з наземними службами, які повинні нам допомагати. Якось тривалий час ми працювали закордоном у країнах третього світу. Це таке відрядження, коли літак разом з екіпажем віддають в оренду. І одного разу працівник аеропорту мені в літак, де 180 крісел, привозить 190 людей. На всі мої запитання він відповів, що «якось розберешся». На одного пасажира чітко надається крісло, жилет, киснева маска, тому десять зайвих місць я ніяк начаклувати не могла. Коли він загнав в літак цих людей, пасажири вже самі стали здогадуватися, що когось доведеться вигнати, а всі з сім’ями, з дітьми. У результаті когось із дітей посадили на руки, десь по дві людини всілися, і лише чоловік бігав по салону з розумінням, що йому нікуди дітися. Це як в тій грі зі стільцями, коли ти повинен встигнути зайняти місце, тому що одного точно не вистачає. І він стояв посеред салону з сумним обличчям і розумів, що йому зараз доведеться вийти. Це було дуже ніяково.

– Чи складно починати?

– Для того, щоб почати свій шлях до кар’єри стюардеси, досить мати будь-яку вищу освіту. Спершу потрібно пройти співбесіду для подальшого навчання, після – медкомісію. Якщо стан здоров’я дозволяє і всіх все влаштовує, то треба буде пройти навчання, після якого вже можуть допустити до польотів.

Серед тих, хто закінчив навчання, багато хто не хоче продовжувати через те, що це справді складно. Наприклад, мені взагалі всесвіт відразу натякав, що не треба цього робити. Спочатку у нас була наземна підготовка, а потім практика – стажерські рейси. Їх усі я виконувала «на межі сил», бо мене нудило під час злетів та посадок. Але було шкода витраченого часу, сил і нервів, щоб через це просто взяти та кинути цю ідею. Згодом «вліталася» та звикла.

– Як взагалі з’явилося таке бажання?

– Я вчилася в авіаційному, але на технічній спеціальності. Це було щось на кшталт «Дивись, всі йдуть в стюардеси!». Тоді натовпами ломилися в небо, масово йшли на бортпровідників, в тому числі першокурсники без знання англійської – зрозуміло, що багатьох відсіювали. Мене взяли на слабо, сказавши «Так чого ти, йди спробуй! Слабо чи що?»

Але до того ж я дуже любила літаки з дитинства. При тому, що до навчання у мене ніколи душа не лежала, але коли стала вивчати авіацію – аж слина капала. Ось ви замислювалися, як працюють літаки? Це настільки крута система, що тобі просто хочеться це вивчити, розібрати до гвинтика, зрозуміти, як воно літає.

– А як проходить співбесіда на бортпровідника?

– У дусі «А ну пройдися!» А потім давали сумку вагою 15 кг і просили пройтися вже з нею та на підборах. Потім була тисяча смішних і безглуздих запитань. Наприклад: «Покажи Гондурас на карті». Серйозно? Зате їм було весело. Взагалі, це робиться для того, щоб перевірити, як людина себе поведе в якихось нестандартних, а іноді й стресових ситуаціях.

– Чи правда, що для стюардеси важливо бути красивою і підходити під якісь параметри?

– Далеко не завжди. Мало того, далеко не всі красиві та далеко не всі з мізками. Часто важливим фактором є те, що ти чиясь дочка, племінниця, знайома. Загалом залежить від компанії, тому що, наприклад, в Austrian Airlines я ніколи не бачила бортпровідників молодше 30 років, у них принципово стежать за цим. А на бейджі написано не «stewardess», а «security service», тобто у них така позиція – це людина, яка забезпечить вашу безпеку.

– Які у вас взаємовідносини з колегами?

– Є моя «улюблена» категорія серед колег – сучки. Це коли компанія вирішує освіжити колектив, та набирає молодих дівчат від 20 років, у яких найчастіше немає клепки в голові, навичок спілкування та знання мови не тільки англійської, але й елементарно української або російської, а замість якийсь бориспільський суржик. Але вони із гордістю йдуть на роботу, бо «я стюардеса». Це ще категорія дівчат, що приходять у компанію із досвідом, але все ще без клепки.

Майже всі льотчики – дорослі чоловіки. Але після відряджень з’являються чутки, що хтось не зі своїх спалень вранці виходить. А потім та, яка ніби вийшла з чужого номера, приїжджає і розповідає, що, кому і як робити. Що, мовляв, у тебе немає таких зв’язків, як у неї.

Крім цього, такі сучки пишуть керівництву та доповідають про кожен твій крок. А оскільки по роботі до багатьох із «старої гвардії» вони причепитися не можуть, тому що не вистачає сил, знань і приводів, з’являється всяка вигадана нісенітниця. Я ось вже давно вислуховую, з ким, як і з якою періодичністю я сплю.

Наприклад, була ситуація, коли ми випадково зустрілися з екіпажем, з яким кілька років тому працювали, жили, ділили їжу в довгостроковому відрядженні. Зрозуміло, ми вирішили цю зустріч відзначити вечерею – замовили всяких страв з ресторану, купили фруктів. У розпал веселощів до нас приєдналася молоденька дівчинка, яка вже встигла відхопити собі льотчика. Культурно посиділи, поговорили, повеселилися і розійшлися. На наступний день мені дзвонить інший колега і делікатно запитує: «А що у вас там вчора за оргія була?» Виявилося, що плітки кажуть, що у нас була груповуха на чотирьох.

– Чи багато у вас колег-стюардів?

– Зараз багато – я б сказала 50 на 50. Все тому, що в будь-якому випадку для цієї роботи потрібна сила, витривалість і міцне здоров’я. Дівчаткам важко – хоч нас і вчать, як захистити літак від терористів, ми навряд чи фізично зможемо це зробити. Тому спочатку стали брати на роботу сек’юриті, а потім їх же, але під виглядом бортпровідників. Це важка техніка, безсонні ночі, робота в умовах спеки або холоду та сильного стресу.

– Розкажіть про свої умови праці – що входить у ваші обов’язки?

– Важливо в цьому переліку відзначити здоров’я, за яким ти зобов’язана стежити сама. Так, нас контролюють, раз на півроку я проходжу медогляд, раз на рік я проходжу повний медогляд, раз на два роки я проходжу повний-повний медогляд. Також періодично ми здаємо знання літака кожного типу – теоретичні, практичні плюс перевірка в рейсових умовах. Є всілякі інші дисципліни, на зразок основ пожежогасіння, основ приводнення, першої медичної допомоги, перевезення небезпечних вантажів, авіаційної безпеки тощо.

Протягом місяця я можу літати 90 льотних годин, в рік – не більше 900, тобто в нас є обмеження за часом. Ми зазвичай за півтори години прибуваємо в аеропорт, за годину ми вже на літаку, проводимо підготовку до польоту, обговорюємо тонкощі роботи, адже на кожному рейсі різні люди, відповідно, різні час підготовки та сервіс. Ретельно перевіряється працездатність провідників і їхня тверезість для проведення рейсу. З цим суворо, бо, в цілому, кількість бортпровідників залежить від кількості пасажирів – на максимум 50 осіб повинен бути один провідник.

Кафе, котики, екскурсії: 10 креативних способів подолати корупцію

АвторЄвгенія Олійник
31 Травня 2018

Боротьба з корупцією – дуже серйозна справа, але й тут є великий простір для творчості. Намалювати комікси, придумати гру чи організувати футбольний матч – все це може допомогти. Ось десять нестандартних та доступних кожному способів боротьби.

У 2010 році індійські активісти запустили сайт «Я дав хабар» (I Paid A Bribe), де можна анонімно повідомити про випадки корупції. Засновники сайту використовують ці дані, щоб продемонструвати масштаби проблеми та вплинути на кадрові призначення у владі та місцевих органах самоврядування. Вони вважають, що однією з причин поширення корупції є те, що люди часто не знають легальних шляхів протидії їй та бояться про неї повідомляти.

За вісім років активісти зібрали понад 158 тисяч свідчень про хабарництво у 1072 містах. Деякі з них привернули увагу медіа та спричинили арешти корупціонерів. На сайті також можна розповісти історії про відмову давати хабар та чесних поліцейських, які допомогли запобігти корупції – їх за вісім років зібралося понад тисячу. Подібні ініціативи за цей час також з’явилися у 30 інших країнах Азії, Африки, Європи та обох Америк.

На сайті «I Paid A Bribe» можна сповістити про випадок корупції, про відмову давати хабар, а ще лишити відгук про чесних працівників поліції.