Хаб offline: як виживають ваші улюблені креативні простори і що пропонують прямо зараз

Арт-простори, хаби, школи неформальної освіти – це місця сили культури, що об’єднують спільноту, генерують нові ідеї і стимулюють нові проєкти. Саме вони були змушені одними із перших йти на карантин й переносити всі активності. Чим наразі займаються засновники та менеджери проєктів, як працюють зі своїм ком’юніті та як планують працювати далі – для Platfor.ma дізнавався фестиваль соціальних інновацій та нової музики Plan B.

Карантин в Україні триває вже декілька місяців. За цей час більшості хабів вдалось зберегти найголовніший ресурс – команду, яка чекає на поновлення діяльності, щоб знову наповнювати сенсами та людьми свої місця сили. Щоб бути разом, організатори дегустували різні форми взаємодії – від хакатонів до квартирників, від курсів до zoom-концертів, від онлайн-виставок до челенджів. 

Деякі з хабів надали відкритий доступ до своїх програм та запустили нові, щоб підтримати не тільки свою спільноту, але й мешканців міста. А декільком просторам вдалось навіть відкрити нові комерційні напрямки та зайнятися розробкою онлайн-форматів та стратегій, для яких раніше не було часу. Тобто карантин надав поштовх до переосмислення своєї діяльності та подекуди більш зручних інструментів взаємодії. 

Команда фестивалю соціальних інновацій та нової музики Plan B познайомилась з засновниками таких ініціатив зі Східної України – Харкова, Слов’янська, Маріуполя, Костянтинівки та Краматорська, аби дізнатися більше про їхню діяльність та плани.

Це приватна школа, що готує дійсно сучасних архітекторів та урбаністів. Команді вдалося перейти в онлайн без пауз у навчанні студентів. Іноземні куратори та тьютори тепер спілкуються з усіма дистанційно, і на цьому вийшло навіть зекономити, бо зазвичай вони приїжджали.

Перша проректорка Олександра Нарижна каже, що школу підтримують засновники, інші 20-30% витрат покриває  посеместрова оплата студентів, а дослідницькі проєкти дають змогу дофінансовувати освітні програми. 

За час карантину ХША зробили сайт, де публікують статті та інтерв’ю із студентами та викладачами, корисні поради майбутнім абітурієнтам та архітекторам, а також інформацію про актуальні програми школи.

Антистрес-тест: я на собі перевірила різні методи заспокоєння. Ось що вийшло

«Розслабся», – ми часто чуємо від друзів, радників, авторів книжок про саморозвиток, колег і власного внутрішнього голосу. Але факт: сила слова тут не діє, тож людство невпинно намагається вигадати методи, створити інструменти та пізнати вищі матерії задля того, щоб нарешті ЗАСПОКОЇТИСЯ. Карантин – чи не найкраща можливість випробувати все це на собі, адже і привід є, і час. Тож протягом місяця наша редакторка Тетяна Капустинська експериментувала та намагалася з’ясувати, як плисти на хвилях спокою та вміти в будь-який момент подолати стрес.

«Усе навколо бісить». Саме з такою думкою я знайшла себе на кухні, коли наполегливо збивала омлет і, здається, намагалася за щось йому помститися. Йшов третій тиждень карантину. Я збивала цей ні в чому не винний омлет вже 5 хвилин, у голові роїлася купа думок, а з емоційним фоном відбувалося щось страшне – мене кидало з суму в злість, з неї в тривогу, а потім в апатію. І все це без об’єктивної причини. 

Оговтавшись та нарешті залишивши мій майбутній сніданок у спокої, я подивилася в вікно та подумала: «Треба щось з цим робити, бо я сама себе зажену в депресію». Я вже там була і, чесно кажучи, не найкращі відчуття. Тож, прийшло усвідомлення – зараз, в епоху невизначеності, тривоги та стресу, як ніколи потрібно взяти та заспокоїтися.

Колись я приймала такі підступні пігулки – гідазепам, – вони діяли як транквілізатор та прибирали відчуття тривоги. Їх продають за рецептом від психотерапевта, тому що препарат викликає звикання. Але від гідазепаму та інших альтернатив довелося відмовитися, я прийняла для себе – це лише маскування проблеми, але ніяк не її вирішення.

Тож, я підтягнула штанці, заручилася підтримкою близьких і редакції та почала продумувати план. У мене був цілий місяць, щоб спробувати різні методи, техніки, інструменти для того, щоб відчути спокій тут і зараз або ж в довгій перспективі. 

Звісно, я розумію, що те, що я спробувала на собі, може не підійти якомусь читачеві, який подумав: «О, це панацея, рішення знайдено!». Ні, так не працює. Ви – унікальна система, тому щось вашим організмом може перетравитися, а щось – викликати нудоту. Не виключено, що знайдуться й люди, для яких все нижчеперелічене стане у пригоді. Але поки це просто мій досвід: неідеальний, але щирий.

Тому невеликий анамнез: дівчина, 24 роки, нормально (але не дуже правильно) харчуюся, зазвичай гарно сплю, дах над головою маю. Дуже емоційна, активна, маю невроз і занадто яскраво переживаю деякі відчуття. Якщо радію – то по повній, але нервую теж без послаблень. Постійно перебуваю у русі, рідко сиджу вдома, багато спілкуюся з людьми. Люблю експерименти.

У кращі часи виглядаю приблизно так

Спочатку я вирішила спробувати щось елементарне. Наприклад, мене зазвичай заспокоює якась хатня робота – обожнюю мити посуд та дивитися, як вода змиває піну, або рівно розвішувати випрані речі. Здавалося б, ідеальний варіант прямо під носом – генеральне прибирання. Я завзято схопила засоби для миття всього на світі та взялася за діло. Спочатку все було супер – я віддраювала всю квартиру та буквально відчувала дзен. «Тю, так все так просто, на цьому експеримент і завершимо», – подумала я.

Але години йшли, сили разом із ними, а роботи менше не ставало. Я могла кинути оком на кухню та задоволено перейти до наступної зони, але повернутися назад і зрозуміти – та тут ще купа роботи! В результаті замість того, щоб плисти по річці спокою, я ловила хвилі роздратованості. Під вечір я вже ледве рухалася. Зробила для себе висновок – посуд помити для заспокоєння ще можна, а от генеральне прибирання виконує інші функції (дає фізичне навантаження, наприклад).

На наступний день згадала, що багато знайомих рекомендували: «Книжка – найкращий антидепресант. Почитай вдосталь і все як рукою зніме». Ну, нібито логічно: ти відволікаєшся від своєї реальності на іншу, яка описана на сторінках. Спочатку я пройшла крізь навчальну та профільну літературу, коли читала Уільяма Зінсера «Як писати добре». Робота з цією книгою вимагала концентрації, уваги та постійного конспектування важливих порад. Тому свою функцію в межах цього експерименту не виконувала. Інші кандидати, вже з художньої літератури, змушували заглиблюватися у сюжет та хвилюватися за головних героїв. Тож якогось піднесення до більш тонких матерій та тотального врівноваження навіть близько не досягла.

Борщ у дії: глобальне дослідження, якою має та може бути наша головна страва

У 2019 році під час поїздок Україною мобільний культурний центр Гуртобус дослідив регіональні особливості борщу. 173 особи, що проживають у 34 містах України та за її межами, поділилися рецептами, історіями про страву та її роль у місцевій культурі. Спеціально для Platfor.ma Гуртобус підготував відібрані рецепти та найцікавіші вижимки з дослідження.

Минулоріч фонд ІЗОЛЯЦІЯ конвертував звичайний рейсовий автобус на мобільний культурний хаб, мета якого — підтримати процеси децентралізації культури. За сезон поїздок Гуртобус провів майстерні з художниками, публічні обговорення, кінопокази та виставки у 24 населених пунктах та 13 областях країни. 

Розробляючи програму подій, ми намагалися зробити тимчасовий публічний простір автобуса інтерактивним та залучити у його співтворення його ж відвідувачів. Саме тоді зародилась ідея створити польову кухню, до якої б ми запрошували готувати тамтешніх кухарів, записували б із ними інтерв’ю про місцеві рецепти, а самою стравою — частували відвідувачів. 

Борщ був обраний не випадково, адже ця страва є одним із вагомих означників української культури та частиною повсякденності, проте варіантів його приготування — безліч, аж до того, що рецепти часто-густо суперечать один одному. Саме поєднання універсальності та варіативності борщу надихнуло нас провести дорожнє дослідження на базі опитування.

У анкетах, що їх заповнювали відвідувачі Гуртобуса, містились питання не тільки про борщ як такий, а й про соціологічні, культурні, гендерні та регіональні аспекти готування та споживання їжі, що виводять проєкт у вимір гастрономічної антропології. Усього ми зібрали 173 анкети у 14 населених пунктах  країни, охопивши Івано-Франківську, Тернопільську, Чернігівську, Черкаську, Кіровоградську, Житомирську, Чернігівську, Полтавську та Харківську області. 

Ознайомитись із повними результатами дослідження у звіті можна за посиланням. Наше дослідження не претенедує на статус академічного, проте може стати в нагоді чи послугувати натхненням для дослідників зі сфер регіоналістики, food studies, гастрономічної антропології, соціології, культурології тощо. Хоча дослідження є географічно різноманітним, воно, тим не менш, не репрезентує гастрономічну картину всієї країни. Також ви можете допомогти нам із наступним циклом дослідження, розповівши про свої рецепти та історії в онлайн-анкеті.

Наразі ж ми пропонуємо ознайомитись із саме рецептурною складовою дослідження, якою ми намагались відповісти на питання «Яким має та може бути борщ?».

Дякую, що натиснули, мені приємно

Ось вам за це Крезюме – Телеграм із найкращою роботою! Тисни на мене ще.

«Ми всі можемо залишитися без роботи»: економіст з Оксфорду про глобальне майбутнє праці

АвторPlatfor.ma
12 Травня 2020

24 квітня відбулася онлайн-конференція «PM GO 5.0 BRIEFING: In Touch with the Future» про те, яким буде світ після кризи. На заході серед інших виступив економіст, викладач Коледжу Баліол Оксфордського університету, автор бестселера «The Future of the Professions» Даніель Сасскінд. Platforma публікує найцікавіше з його доповіді.

Економіст і викладач Коледжу Баліол Оксфордського університету, Даніель Сасскінд.

Мені здається, ми не серйозно сприймаємо загрозу зникнення роботи. Технологічний прогрес може кардинально змінити стан ринку праці, але це не станеться миттєво. Думаю, цей процес буде проходити поступово протягом XXI століття – і є ризик, що зараз ми недостатньо підготовлені до цього виклику. 

На мій погляд, є два шляхи, як люди можуть залишитися без роботи. Перший я називаю тертям. Це ситуація, коли роботи буде достатньо, але не буде фахівців, які зможуть її виконувати. Наприклад, через банальну нестачу навичок, або через розташування. 

Крім того, є ризик розбіжності ідентичності. Люди, які втратили свою роботу, можуть просто не захотіти йти на нову, бо вона не відображає їхню особистість. Це не очевидна, але водночас дуже важлива ідея. 

Другий варіант — структурний. Водночас залишається ризик, що в майбутньому роботи, яка б заслуговувала грошової винагороди, ставатиме все менше. Коли пішла перша хвиля автоматизації у минулому столітті, всі турбувалися, що роботи заберуть робочі місця. Цього не сталося, і на час про це перестали думати. У своїй книзі «A World Without Work» я пишу, що теперішня ситуація буде відрізнятися. 

Перша виходить з економічної нерівності. Як ми будемо ділити економічне процвітання у суспільстві, коли наш традиційний спосіб — платити людям за роботу, яку вони виконують, — стане менш ефективним, ніж у минулому?

Друга проблема — політична влада великих технологічних компаній. Ми бачимо як Facebook впливає на життя держави — втручання Росії у вибори США 2016 року тому приклад. І це теж буде ставати все більшою загрозою. Третя проблема криється у самій людині. Для багатьох праця означає сенс життя. Це означає, що технології не лише загрожують забрати у людства працю, але водночас позбавити багатьох сенсу життя. 

По-третє, пандемія стала попередженням для людства. Через коронавірус проблеми, які, на мій погляд, мала б створити автоматизація — нерівність, влада, втрата сенсу, — з’явилися вже зараз. 

Попри все сказане, я залишаюсь оптимістом. Протягом людської історії панувала глобальна проблема — як зробити економічний пиріг достатньо великим, щоб усі могли заробляти? Більшість людей ще зовсім нещодавно жили на межі бідності чи біля неї, але за останні кілька сотень років світ змінився. Технологічний прогрес зробив нас більш заможними, ніж будь-коли раніше.

Отже, технологічне безробіття, як не дивно, буде симптомом цього успіху. Ми вирішимо цю традиційну економічну проблему, але замінимо її трьома іншими — проблемами нерівності, сили та мети. Це важкі виклики. Існує багато розбіжностей щодо того, що нам робити, але, на мій погляд, у всього є рішення. Ці проблеми простіші за ту, з якою стикалися наші пращури протягом багатьох століть — як переконатися, що усім вистачає ресурсів, щоб жити.

Заборонений контент: пст, тут нелегальне задоволення під час карантину. Нікому не кажіть

Привіт, друже! Тобі вже виповнилося 18 років? Якщо так, тоді гортай далі. Але запитаємо ще раз: ти точно повнолітній? Ну добре, ми тобі довіряємо.

Ми впевнені, ти давно вивчив всі правила поведінки під час карантину, але також ми знаємо, що будь-які правила так приємно порушувати. Якщо ти нікому не скажеш, ми полоскочемо твої нерви, походимо разом по краю леза та доведемо до екстазу. Все безпечно, друже, нам ти можеш довіряти – до того ж, в нас широкий асортимент.

🚫Чого тобі хочеться саме сьогодні? О, дайно вгадаємо – кілька грамів «помацати обличчя»? Непорушна класика! 

Розважатись вміли ще у XIX столітті – тільки гляньте на статую Каїна у саду Тюїльрі в Парижі, от же ж негідник.

Гурт «Время и Стекло» знає, чого жадають їхні фани: мацання чужих облич, вечірок у закритому грузовому боксі та безтурботних прогулянок натовпом по вулиці.

Наостанок пропонуємо концентрований ексклюзив, з’явився на ринку відносно нещодавно – на початку століття. Кодова назва «Facepalm», найпопулярніший підвид – «The Naked Gun».

🚫Всі навколо рекомендують не панікувати, але навіщо позбавляти себе цього задоволення? ПАНІІІІІІІКУВАТИИИИИИИИИИИИ! Адже ПАНІКА – потужне, незвичайне та яскраве відчуття. ВІЗЬМИ ПОРЦІЮ ДОБІРНОЇ, ВИТРИМАНОЇ, КОНЦЕНТРОВАНОЇ ПАНІКИ!

Філологія карантину: звідки взялися слова, які у дні коронавірусу вживають всі

АвторЮлія Олешко
5 Травня 2020

Останні місяці на небі й землі тільки і розмов, що про карантин. А ще про ізоляцію, маски й епідемію. Platfor.ma завдяки кандидатці наук Юлії Олешко розібралася, звідки ж взялася ключова лексика 2020-го, чому гречка така загадкова та як лагідно називати кажанів і їхніх колег.

До української карантин прийшов із французької – від quarantaine. Але якщо зазирнути до етимологічних глибин, то італійське quarantena (порядковий числівник жіночого роду – “сорокова”) є скороченням від quaranta giorni, тобто “сорок днів”.

У 1340-х Європа страждала від чуми. Аби боротися з нею, чиновники портового містечка Рагуза (нині –  Дубровник, Хорватія, а тоді під контролем Венеції), впровадили закон з обмеженнями. В тому числі з trentino – тридцятиденним періодом ізоляції для моряків, які прибували з населених пунктів, уражених чумою. Якщо заборону контактувати з тими, хто був на суднах, не виконували, порушників також ізолювали на тридцять днів. Імовірно, цього часу було недостатньо, аби запобігти поширенню хвороби, тож згодом trentino подовжили до quarantino, сорока днів. 

Звісно, існує й інше пояснення саме 40 днів, характерне для середньовічного світовідчуття. Аби досягти ефекту відособленості з тим, щоб уникнути масової хвороби, потрібно було звернутися до сакральної християнської символіки. Тут стало в пригоді число 40. Згадайте сорокаденне перебування Ісуса в пустелі, Великий піст, що також триває 40 днів, плюс такий самий час Мойсей перебував на горі Синай, щоб отримати десять заповідей. Тож, можливо, зараз ми маємо не трентин, а карантин через релігійність середньовічної Італії.

Далі в окремих випадках карантин став означати сорокаденний термін для будь-чого. Наприклад, період, протягом якого вдові було дозволено законом залишатися в будинку померлого чоловіка, не сплачуючи оренди своїм спадкоємцям. Таке правило діяло в Англії XVII ст. 

Але хвороби існували й раніше, а тому ідея відмежовувати хворих людей від здорових також не є новою. Найкраще це було зрозуміло на прикладі прокази. За межами середньовічного міста створювали лепрозорії, які називали лазаретами. І ви вже, напевно, здогадуєтесь про історичний зв’язок з іменем біблійного бідняка Лазаря, хворого на проказу. Одним з найефективніших лепрозоріїв був острів Лазаретто у Венеційській затоці, адже заразити здорових людей значно складніше, якщо до них треба плисти 4,5 км. 

Не дивно, що ефективна ізоляція була саме на острові, адже слово ізоляція й походить від латинського слова insula – “острів”, яке далі перетворилося на італійське isola. І, до речі, так, “інсулін” – мовний родич “острова”. Ізолюватися значить відокремитися від інших, втратити сполучення з суходолом – таке собі географічне соціальне дистанціювання.

Очікування VS реальність: чого футуристи та гадалки чекали від нашого 2020-го

2020-й вже став для людства та кожної окремої людини дійсно вражаючим. При цьому кругле число цього року завжди вабило людей, тож роками вони видавали свої пророцтва щодо нього. При чому прогнози складали не тільки диванні критики, а й гіганти бізнесу, впливові люди, письменники та відомі ресурси. Platfor.ma зібрала найбільш яскраві прогнози на 2020-й і дивиться на них з захопленням. Подивіться й ви.

Очікування. Футурист Рей Курцвейл мав свої припущення щодо того, як зміниться життя до 2020 року. Він ще у 1999 році випустив книгу «Епоха духовних машин», де переконував, що технічний прогрес призведе до збільшення тривалості людського життя. Курцвейл прогнозував, що до цього часу середній показник складатиме 100 років. «Комп’ютеризовані монітори здоров’я, вбудовані в годинники, ювелірні вироби та одяг, які діагностують як гострі, так і хронічні захворювання, використовуються скрізь. Крім діагностики, ці монітори надають цілий ряд корективних рекомендацій і втручань», – також писав американець у своїй книжці.

Реальність. У чомусь Курцвейл дійсно мав рацію, якщо згадати розумні годинники, фітнес-браслети та інші гаджети, які слідкують за показниками здоров’я користувача. А от з тривалістю життя трохи промахнувся – за даними ООН на 2019 рік, середній показник для всього світу становить 72,3 роки.

Очікування. Також американський футурист був впевнений, що технічний прогрес зробить шалений стрибок вперед, і людство буде використовувати лінзи та окуляри із вбудованими в них тривимірними дисплеями, де зображення транслюється прямо у сітківку користувача. Щось на кшталт консолі в костюмі Залізної людини.

Реальність. Реальним інженерам і винахідникам, судячи з усього, до Тоні Старка ще далеко. А от ще одне припущення Курцвейла щодо того, що кожен наш крок буде відстежуватися, а соціальна та політична безпеки громадянина ігноруватися – цілком справдилося. Пам’ятайте, Великий Брат стежить за вами.

Рей Курцвейл

Очікування. Інші футуристи, наприклад, автор міжнародного бестселера «The Art of the Long View» Пітер Шварц і колишній головний редактор «Wired» Пітер Лейден, в своїй сумісній роботі «Довгий бум» писали, що Китай у 2020 році здійметься на вершину економіки. Станом на 2019 рік майже так і сталося, попереду стояли лише США. 

Реальність. Але наразі світова економічна ситуація, м’яко кажучи, в дупі, а Китай відновлюється після спалаху коронавірусу і цілком можливо, що зробить це першим і найбільш ефективно. 

Очікування. Також обидва Пітери були впевнені у тому, що людська нога нарешті ступить на Марс: «У 2020 році люди прибувають на Марс … Чотири астронавти приземляються та передають свої знімки… Експедиція – це спільні зусилля, підтримувані практично всіма країнами». 

Реальність. Ну, ви в курсі – не вдалося.

 
Пiдвантажити ще