Перш за все, конструктивізм – це не зовсім стиль. Це радше мистецька програма, до якої долучилися художники-авангардисти, які на хвилі революції зайняли свою домінуючу нішу і підключилися до революційних перетворень. Гасла художників, їхні маніфести, жести, заклики доєднатися до побудови нового устрою згодом були вдало апропрійовані більшовиками.

Якщо говорити про Радянський Союз та Українську радянську республіку, тут конструктивізм виник на ґрунті нової економічної політики, яка сприяла розвитку індустріалізації. З’являється велика кількість заводів, зростає промисловість, активізується і виходить на перший план новий суспільний клас – пролетаріат.

Сам термін «конструктивізм» з’являється у 1921 році, коли відбуваються гострі та активні дискусії з приводу місця художника, яким чином він може бути корисним в побудові нового світу і нового побуту. Конструктивізм вперше артикулюється учасниками Товариства молодих художників у Москві, де саме й відбувалися дискусії. Майже відразу з’являються і теоретичні обґрунтування конструктивізму. Борис Арватов (1896-1940), незабаром один із речників виробничого мистецтва, точно підсумував історичне значення моменту. Художник, зазначав він, не потрібен промисловості, поки він не пройшов підготовку в політехнічному інституті, однак його робота цінна ідеологічно: «Це ситуація людини на березі річки, яка повинна якось перебратися на інший берег. Потрібно закласти фундамент і побудувати міст. Тоді історичне завдання буде виконано». Такий фундамент шукали та закладали художники-конструктивісти.

Конструктивізм розробляє свою власну мову – мову матеріалу, мову конструкції. Художники відмовляються від станкового живопису, який, на їхню думку, вже був абсолютно не в змозі відобразити зміни і значущість нового прошарку, нової побудови світу, нової парадигми. Художники-конструктивісти долучаються до виробничого процесу, починають використовувати такі матеріали як залізо, скло, дерево, наголошуючи на правдивості самого матеріалу. Відбувається майже істеричне самозречення професії «художник». Художники стають виробниками та конструкторами.

З’являється нова архітектура, яка має відповідати потребам нового суспільства та водночас вирішити житлову кризу, яка виникла після революції.

Конструктивізм породжує дизайн – з’являється нова форма візуальної культури, яка має амбіцію оформити життя нової людини. Він проявив себе не тільки у створенні предметного світу, тобто меблів, розробки помешкань і будівель, але й у поліграфії. У цей час активно розвивається реклама, друкована продукція. Це була певна пропагандистська машина, яка активно залучала художників і заохочувала  розвиток реклами як пропаганди.

Дизайнери роблять свою роботу, створюючи зрозумілі продукти й послуги, але й ми повинні робити свою, витрачаючи необхідний час на їх вивчення й опанування. Хоч би яким якісним не був дизайн, хоч би якими досконалими не були концептуальні моделі, зворотний зв’язок і модуляризація, —  складну діяльність все одно треба освоїти, і це часом вимагає багатьох годин, днів або й місяців навчання і практики. Саме так усе влаштовано в нашому складному світі.

Після того як дизайнери виконали свою частину угоди, настає наша черга як користувачів системи. Шлях до приборкання складності —  це головним чином шлях прийняття: прийміть той факт, що на опанування складних речей потрібні час і зусилля, і що битву вже наполовину виграно. Якщо хочете правила —  то вони дуже прості.

Ще Чарльз Дарвін зазначав, що емоційний інтелект необхідний для виживання і адаптації. Науковець одним із перших помітив, що вміння розуміти свої емоції та емоції оточуючих істот (він також досліджував тварин) є дуже важливим. А першим «зареєстрованим» дослідником емоційного інтелекту в 1995 році став американський психолог Деніел Гоулман. Саме він почав вживати цей термін і пояснювати через нього усю сферу емоцій людини.

У цей час людство на чолі з науковцями досліджувало різні форми інтелекту. Зокрема те, що робить і що може зробити людину розумною. Власне, емоційний інтелект був противагою до когнітивного інтелекту як розуміння логіки, освіченості та розуму як такого. Емоційний інтелект розширює уявлення про те, як бути розумним і що це означає. Якщо розуміння своїх емоцій – це рефлексія, то розуміння емоцій оточуючих – це емпатія. В сумі маємо: рефлексія плюс емпатія дорівнює емоційний інтелект.

З іншого боку, Джон Д. Майєр, один із дослідників емоційного інтелекту, розвіює міф про його надзвичайну значимість у нашому житті. Він каже, що тільки від 1% до 10% (а за іншими даними – 2-2,5%) найважливіших життєвих патернів і результатів залежать саме від емоційного інтелекту.

Приблизно 50 років тому Віктор Папанек написав книгу «Дизайн для реального світу». І перше речення книги було – «Немає професії шкідливішої за дизайн». Чому? Тому що дизайнери роблять речі, якими користуються у всьому світі. Наприклад, ми руйнуємо навколишнє середовище, щоб видобути рідкісні матеріали для виробництва смартфону. А потім викидаємо його через два роки і купуємо новий.

Я вирішив, що не збираюся більше займатися або писати про дизайн споживчих товарів із двох причин: по-перше, я сказав усе, що я маю сказати, по-друге, я не хочу продовжувати руйнувати навколишнє середовище. Тому я збираюся поглянути на такі важливі питання, як голод, освіта, здоров’я.

Людиноорієнтований дизайн має чотири основоположні принципи. І те, що мені в них подобається, – вони підходять майже до всього.

1. Зосереджуйтесь на людях. Це може бути очевидним для дизайнерів, але не для інженерів та інших професіоналів.

2. Запитуйте «чому?» і шукайте головну причину проблеми. Коли вам кажуть вирішити проблему, питайте: чому це проблема? Коли вам відповідають, питайте: чому те, що ви сказали, є відповіддю? Дуже легко вирішити неправильну проблему, дуже легко лікувати симптоми, а не причину.

3. Все взаємопов’язане – думайте про всю систему. Ви можете оптимізувати маленький компонент, який є проблемним, але зробити гірше для цілої системи.

4. Змиріться з тим, що ви будете помилятися. Життя занадто складне і умови будуть змінюватись, тож завжди припускайте, що ви будете й далі спостерігати і змінювати. І перш ніж випустити продукт або послугу ви повинні протестувати їх, щоб вони працювали якнайкраще. Але навіть після випуску ви будете їх змінювати. Завжди є речі, які будуть неправильними.

Довідка Platfor.ma

Хвороба Альцгеймера – це захворювання нервової системи, причиною якого може стати спадковість, травми голови, стреси та потрясіння, інфекції, інші проблеми зі здоров’ям, асоціальний спосіб життя тощо. В більшості випадків у зоні ризику знаходяться люди віком від 65 років. Спочатку симптоми не носять специфічного характеру – запаморочення, легка розсіяність, головний біль. Діагностувати хворобу можна після повного обстеження, в тому числі МРТ мозку та бесіди з психотерапевтом.

 

Далі у людини значно погіршується пам’ять, їй стає складно рахувати та розуміти себе, орієнтуватися у просторі та часі, погіршується мовлення й хворий перестає впізнавати навіть близьких. Людина з таким діагнозом стає абсолютно безпорадною та вкрай вразливою, їй потрібні постійний догляд та увага. Зараз ефективного лікування хвороби Альцгеймера не існує, можливо тільки полегшити симптоми.

– Вашій мамі близько року тому поставили діагноз – хвороба Альцгеймера. Чи були якісь передумови, як ви зрозуміли, що щось не так?

– Мама жила в місті Ромни на Сумщині та завжди була трохи неуважною й спокійною. Я на той час вже 10 років працювала в Києві та рідко приїжджала додому – тобто, коли ми спілкувалися по телефону, я не помічала, що щось не так. А ось рік тому мені почали дзвонити з її роботи – вона працювала продавцем у магазині, – і говорити, що то у неї вкрали гроші, то стягнули сумку, то вона неправильно дала здачу, то в недозволеному місці залишила речі. Тоді я й приїхала додому, щоб все перевірити.

Я зрозуміла, що щось не так, коли попросила маму приготувати мої улюблені млинчики. Вона знала цей рецепт напам’ять, адже робила їх мільйон разів, а в цей мій приїзд переплутала всі інгредієнти, поклала взагалі щось зайве, отже страва не вдалася. Мама зізналася, що давно собі не готує – на той момент вона вже схудла, а зараз скинула з 73-74 кілограмів до 50-ти. Також одного разу я побачила, як вона поставила електричний чайник кип’ятитися на плиту. Стало ясно, що це не просто неуважність – є проблема.

Ще був один показовий момент – вона розповідала, що хотіла зробити на Новий рік шубу та зобразити на ній годинник, але не змогла. Я згадала про тест на деменцію, в якому потрібно було намалювати циферблат і час на ньому – 13:45. Мама довго пручалася, адже не розуміла, що я взагалі від неї хочу. У підсумку вона намалювала всі частини циферблата в різних місцях – цифри праворуч, коло зліва, стрілки десь вгорі. Я дивилася багато фільмів про хворобу Альцгеймера, тож почитала докладніше про неї та зрозуміла, що симптоми дуже схожі. Звичайно, мені не хотілося в це вірити, можна було просто списати все на проблеми з пам’яттю.

Мама стала часто яскраво згадувати, що було в юності, розповідати про цей час, про своє навчання в Харкові, про свою першу любов. А ось який сьогодні рік або день, зима чи літо на вулиці, коли вона народилася, що робила протягом дня або скільки років її доньці – цього вона не знає.

Лідери суспільної думки – ЛСД. Коли ми говоримо слово «лідер», то правильна асоціація з ним – відповідальність, довіра, авторитет, взаємодія, якийсь профіт. Коли ми говоримо слово «думка», то, зазвичай, у сфері філософії йдеться про якусь точку зору, але вона не обов’язково претендує на те, щоб бути об’єктивною реальністю. Тобто люди, які висловлюють свої думки, часто говорять: «Нє, ну це точно так, стопудняк!» Але за визначенням думка – це гадка, це не є факт або стовідсоткова істина. Тому лідери суспільних думок – це такий авторитет саме в гадках.