Коли мій хлопець придбав яхту і ми вийшли на ній на середину Дніпра, я була шокована. Море зелені, за якою не видно сірих будинків та пильних доріг. Лише Батьківщина-Мати, Лавра, Арка. Я ніби осягнула столицю вперше – і мені сподобалося те, що я побачила.

Мені завжди було шкода, що Київ так слабко використовує можливості своєї ріки, адже у нашої столиці є потенціал бути повноцінним містом-курортом. Однак завдяки яхті я хоча б частково можу показувати переваги життя біля Дніпра. І до того ж розповідати під час екскурсій неймовірні історії про звичні, здавалося б, місця!

Що ж можна побачити з води?

Перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 метри. Безпосередню участь у проєктуванні та будівництві моста брав академік Євген Оскарович Патон, на честь якого названо цю споруду. Сину Євгена Оскаровича – Борису Євгеновичу – зараз 101 рік, він і досі є президентом Національної академії наук України. Ми проходимо під мостом двічі, висота нашої щогли 8 метрів, висота арок мосту – 9 та 14 метрів, тому проходимо легко. Але перших десять разів нашим нервам було достатньо лоскотно.

Київ – місто стародавнє, тож це, звісно, не перший міст на цьому місці. Перші переправи існували тут ще в X-XI століттях, а у XVIII з’явився і постійний міст, що належав Києво-Печерській лаврі. Останній же перед теперішнім постав тут за часів німецької окупації Другої світової війни. Майбутній міст Патона СРСР почав будувати ще до війни, однак закінчити не встиг. Тож заа якийсь час на основі вже проведеної роботи стараннями німців й угорців з’явився тимчасовий міст Райхенау, названий на честь німецького генерал-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Під час боїв за Київ у 1943 році його знищили, однак і зараз за низького рівня Дніпра навпроти Наводницького парку можна побачити під водою кілька старих кесонних опор.

– Ембріолог – це досить незвичайна професія. Як ти її обрала? 

– За освітою я взагалі молекулярний біолог, а до ембріології працювала генним інженером і займалася наукою. Якось в репродуктивній клініці мені запропонували налагодити роботу лабораторії з діагностики спадкових хвороб. А дівчина-ембріолог звідти збиралася у декрет – відповідно, їй потрібно було когось підготувати, тому обрали мене. У нас в Україні взагалі ніхто не вчить безпосередньо на ембріолога – в університеті не розповідають про всі ці методики роботи в лабораторії або про те, як проводити запліднення, бо це суперспецифічна штука. 

Тож у мене було експрес-навчання за 3-4 місяці – це екстремально швидко. Зрозуміло, що залишилася біологічна база і я ніби знала, як це все працює, але потрібна практика, тому що це дуже тонкий процес. Наприклад, заморожування ембріонів – це спритність рук. Все потрібно відпрацювати до автоматизму. Зараз вважається, що ембріолога можна залишити в лабораторії самого, якщо він відпрацював два роки – тоді до нього зростає рівень довіри й він може приймати правильні рішення в екстрених ситуаціях. Мене не залишали одну, але через три місяці навчання я почала працювати з людським матеріалом, а через чотири – вже робила запліднення. Зараз в мене стаж вже п’ять років.

– Можеш назвати свою роботу цікавою?

– Так. Але основне слово, яке характеризує її – «нервова». Ти завжди хвилюєшся й кожен день ці переживання різні. У нас бувають ситуації, коли, наприклад, пацієнти вже вагітні, а лікарка приходить і каже: «В УЗД видно, що там два ембріони. А ви ж переносили один?». І якою би впевненою ти не була в тому, що ніякої помилки не зробила, ця вірогідність зводить тебе з розуму. Потім вони передивляться УЗД і з’ясується, що це ідентичні близнюки й ембріон просто розділився. Але спочатку тобі винесуть мозок, що ти якісь не ті ембріони переніс.

Також, наприклад, у нас є постійний страх не так приготувати сперму й взяти не той біологічний матеріал – тобто сперму чоловіка не для його жінки. Але для уникнення таких помилок існує система контролю, коли всі пробірки маркуються електронними чіпами, а ти перед кожною процедурою це зчитуєш. І є ембріологи, які за тобою дивляться – ти не можеш працювати один, – це таке подвійне свідчення, ми контролюємо одне одного. Буває що в інших сферах людина каже колезі: «Не дивися мені під руку», – в нас все навпаки. 

– Що входить у твої обов’язки? Опиши свій звичайний робочий день?

– Все дуже чітко за графіком. Спочатку ми перевіряємо запліднення відучора, тому що тільки о восьмій ранку можна побачити результат. Збираємо від вранішніх пацієнток яйцеклітини, потім їх запліднюємо. Це відбувається в чашках Петрі: вони такі пласкі, середовище там залите мінеральною оливою для того, щоб не було перепадів температури. До речі, всі поверхні в ембріології нагріті до 37 градусів. Якщо ти ставиш чашку на мікроскоп або на якийсь столик – вони всі такої температури.

Також вранці є біопсія та процес розморожування ембріонів, якщо сьогодні повинні прийти пацієнтки, яким ми їх будемо підсаджувати в матку. В обід ми робимо запліднення і переносимо ембріони. Під кінець дня ми їх заморожуємо: ті, що тільки  після біопсії, або ті, які доросли до п’ятого-шостого дня розвитку.

– Якщо не секрет, скільки ембріолог заробляє? 

– Середня зарплатня ембріолога, який вміє виконувати абсолютно всі процедури – біопсія вважається топом складності, як і запліднення, – півтори тисячі доларів мінімум. Я заробляю трішки більше, тому що в мене є непоганий досвід і я працюю в клініці, яка орієнтована на персонал. Є такі, які вважають, що будь-яка людина замінна у цьому світі, а в нас дуже стабільна і добре підібрана команда.

– Як зазвичай ти коротко розповідаєш про те, чим займаєшся?

– Якщо ти скажеш, що ти ембріолог, то багато хто не зрозуміє. Інколи легше сказати: «Я роблю дітей на роботі». А потім ти така: «Ну і так, я виконую штучне запліднення».

– Якими навичками та знаннями повинен володіти ембріолог?

– Це загальна біологія, генетика, молекулярна біологія, бо ти повинен знати, як та чи інша речовина діє на внутрішні процеси в клітині. Інколи потрібні деякі закони фізики та інженерії, бо ми працюємо з дуже складним обладнанням і коли мікроскоп трошки виходить з ладу, а час важливий, ми самі можемо усунути проблему, а не чекаємо інженера.

Щодо особистісних якостей – це, безперечно, можливість тримати дзен. Навіть якщо є якийсь конфлікт на роботі, суперечка з кимось із персоналу або тобі винесло мозок керівництво – ти все одно повинен приходити до лабораторії в стані спокою. І нести цю чашечку Петрі так, щоб не спіткнутися, наприклад, і вона в тебе не вилетіла з рук. Це, до речі, в страшних снах сниться ембріологу, що падає чашка Петрі. Знаєте, оцей момент перед засинанням, коли ти аж рипаєшся. 

– Чому жінкам може знадобитися штучне запліднення?

– Зазвичай ми кажемо, що це не жінкам, а парі потрібно проходити цю процедуру. Бо є жіночі фактори безпліддя – наприклад, непрохідність фалопієвих труб, які ведуть від яєчника в матку. Якщо там були якісь запальні процеси, то труби зростають і сперматозоїди не можуть запліднити яйцеклітину, а ембріон, відповідно, не може вийти в матку та прикріпитись. Це найчастіша жіноча проблема. 

Буває, але дуже рідко, коли пацієнтки не мають матки – це Синдром Майєра-Рокитанського-Кустера-Хаузера, коли під час розвитку матка не закладається, а от яєчники бути можуть й овуляція іде. Або це пацієнтки після онкології, коли матку видаляють. В Україні таке зустрічається рідко, а от з інших країн у нас часто приїжджають з таким – там вже використовуються сурогатні програми. 

У чоловіків це будь-які проблеми з кількістю сперматозоїдів, їхньою рухливістю або взагалі відсутністю. Тоді ми робимо біопсію тканини яєчка і шукаємо їх прям там – тому що вони можуть там утворюватися, але не виходити в сперму. Або використовуємо донорську сперму.

І є загальні проблеми пари. Буває таке, що пара живе статевим незахищеним життям 2-3 роки та по аналізах наче все нормально – і ніхто не розуміє причину. Іноді легше зробити повне обслідування і подивитися, може десь ембріони не розвиваються, або перевірити якість яйцеклітин.

Також ЕКЗ (штучне запліднення) можна радити тим, у когось якісь генетичні проблеми або вони є носіями генетичних захворювань. Або в їхньому наборі хромосом бувають незначні перебудови, які ніяк не впливають на людину, її здоров’я та зовнішній вигляд, але її статеві клітини формуються неадекватно. Тоді треба проводити відбір тільки нормальних ембріонів, які не успадкували ці перебудови.

Комік із Шотландії закохає вас у себе харизмою, артистичністю та вмінням через чорний гумор говорити про складні та важливі речі. Так Деніел розмірковує про родину та батьківство, інвалідність, втрату близьких і цілющу силу сміху в цьому контексті. Він впевнено бомбардує тему релігії та бога зокрема, але підкреслює – це виключно його позиція. Звісно, серйозні теми в цьому спешлі артист розбавляє легкими, але реальними історіями про казуси. Ну а ще в цьому стендапі є Бейонсе, тому нудно точно не буде. 

При цьому факт, що на деякі з жартів коміка глядачі ображаються настільки, що покидають залу прямо під час виступу – без слів або з вигуками «ти негідник!». На це сам Деніел зазначає: «У мене немає завдання образити – я не отримую від цього задоволення. Але образа неминуча. У мене на все своя думка, і вона не буде перегукуватися з кожним глядачем, тим більше на 100%. Тому я складаю і говорю жарти так, що якщо вони вас образили – значить, ви не праві».

Тривалість: 1 година

Посилання на Нетфлікс.

Не будемо скупитися та порекомендуємо ще один спешл Деніела – Jigsaw. Його автор зазначає, що після цього спешлу розлучилося безліч пар (він попросив писати про таке йому у Твітер) і не дарма, адже під кінець Слосс торкається складної теми любові та її ідентифікації. Комік розмірковує про те, як знайти своє місце у світі або змиритися з тим, що ви завжди будете нещасливі. Разом із ним ми спробуємо зрозуміти, де є та грань між поганою та хорошою людиною, чому ми самі створюємо проблеми, якщо все чудово, та як через гумор переживати складні життєві моменти. 

Тривалість: 1 година

Посилання на Нетфлікс.

Ми спробували розібратися, що мотивує людей навчатися у дорослому віці, за якими критеріями вони обирають курси чи школи, і взагалі — чи зможе альтернативна освіта замінити класичні виші. Дослідження провели партнери з DigData, які опитали онлайн 1018 респондентів на різних майданчиках. Фінальна фаза опитування тривала у травні цього року, тобто в час тотальної онлайну через пандемію.

До речі, весь цей проєкт ми зробили благодійним. За кожну заповнену анкету респонденту пересилали 250 гривень у фонд Стипендій імені журналіста Богдана Радченка. За зібрані кошти стипендій буде оплачено навчання військовослужбовців і ветеранів у школі Projector.

Ось які тренди та висновки можна зробити:

Переважна більшість українців обирає безкоштовну самоосвіту — 64%. При цьому кожен третій хоча б один раз протягом трьох років платив за навчання — у приватних лекторів чи коучів, або у професійних школах.

Ця стаття – чергова у циклі моїх колонок про те, як світова культура по черзі проходить фази контенту і форми. Знаючи це, ми можемо в загальних рисах прогнозувати, що на нас чекає найближчими роками. Якщо ви не читали попередні частини, то пропоную їх проглянути перед тим, як читати далі, щоб ми з вами говорили однією мовою. 

Перша із них, найбільш ґрунтовна, була опублікована саме на Platfor.ma наприкінці минулої епохи контенту, 2007-2015 років. У ній пояснено, що природа культурних коливань – цілком раціональна, жодної містики: коли люди втомлюються від форми, з’являється попит на зміст, і навпаки, при чому аналогічні процеси відбуваються в усіх сферах життя: мистецтві, політиці, комунікації, бізнесі, війні… Прогнози у ній збулися на диво точно: наприклад, вдалося передбачити появу формату stories та мікровідеоблогів на зразок TikTok, а також появу віртуального туризму. 

Наступна стаття влітку 2016 року констатувала, що світ переходить до епохи форми. І це також справдилося: згадайте хоча б вибори Трампа восени 2016 року у США, або вибори Зеленського в Україні-2019. Це так типово для «формального» часу: голосувати «за», а не «проти»: за кандидата-символа, незалежно від його змісту, і поширювати фейки, які формально виглядають як новини. 

Нарешті, у січні нинішнього року я написав цілком помилковий суто політичний прогноз про те, що наступного президента України все ще обиратимуть, голосуючи «за», а не «проти». І радив Петрові Порошенкові поступитися місцем більш харизматичному патріотичному політику. Адже, мовляв, епохи у нас тривають зараз по 7-8 років, і якщо нинішня епоха форми почалася 2016 року на Заході, а в Україні – на рік-два пізніше (до 2017 у нас іще був шалений суспільний попит на реформи), то завершиться в наших краях орієнтовно 2024 року.

Однак сценарій змінився прямо на очах. Західний світ болісно прокинувся від формалістського наркотичного сну: йому зламали кайф коронавірус, важливість чорних життів та нова економічна криза. Відтак, остання епоха форми протривала менш ніж п’ять років.

Скорочення тривалості епох – явище очікуване. В XIX столітті вони тривали по 40-30 років, а зараз скоротилися до якихось п’яти, тобто, вже менше, ніж встигають змінитися «покоління» у звичному розумінні цього слова. Та й катастрофа як символ межі між епохами – теж типове явище: згадати б економічну кризу 2008, яка запустила попередню епоху контенту на зміну «яскравих нульових». Не кажучи вже про світові війни.

Щоправда, Україна, як завжди, відстає. Якщо хтось сумнівається – нехай вийде ввечері на вулицю Сагайдачного у Києві: музика, прохолодні напої і юрби народу без масок, так, ніби в країні немає усіх цих сплесків захворюваності. Про це і була «фантазія» на початку статті.

Однак і нашу країну дуже скоро підхоплять світові тренди.