Ґараж Ґенґ – організація, яка фокусується на розвитку локальних спільнот, і на сьогодні не уявляє своєї діяльності без використання підходу, що пропонує дизайн-мислення. Як команда, ми пройшли певний шлях до його ефективного застосування.
На початках ми ототожнювали себе з аудиторією, з якою працювали, зараз це називають «креативним класом». Нам було важливо, аби люди мали інструменти для втілення власних задумів і могли з ролі тих, хто користується містом, перейти у позицію тих, хто формує і впливає на своє оточення.
Ми досить часто зверталися до власного світовідчуття і міркували, як можна діяти в публічному просторі, як працювати з певною міською енергією, які орієнтири обирати. Вже тоді мова йшла про креативні міста, і власне одна з наших програм – «Свято Генерацій» – темою свого першого року вибрала «Творче місто – простір взаємодії». Це був підхід «зсередини назовні» або inside out, який є суттєвим джерелом соціальних інновацій і загалом не дуже суперечить методу дизайну мислення з його постулатом, що рішення мають дизайнувати ті, хто будуть ним користуватися. Ми створювали те, що нам і людям, схожим на нас за способом думок, дій та відчуттів, було необхідно для максимізації свого потенціалу в Україні.
Опис цього підходу нам трапився у
Stanford Social Innovation Review, тут також було цікаво написано про підхід, який ми застосовували – bricolage. Це таке колажне мислення, коли ти не стільки вигадуєш нові методи, скільки поєднуєш відомі до цього рішення і більшою мірою кастомізуєш їх до певного контексту. Так ми починали працювати, а наступним нашим етапом і певною віхою у розвитку Ґараж Ґенґ стала робота над Спільнокоштом.
Тут ми природнім чином дійшли до того, що дуже важливо для дизайн-мислення – в рішеннях відштовхуватися від інформації, яку надає аудиторія, що буде цим рішенням користуватися. Коли ми пропонували людям долучитися фінансово до участі в реалізації ідей, які презентувалися на «Big Idea Fest» – фінальній події програми розвитку міст «Свято Генерацій» – то чули у відповідь, що люди хотіли би самі вирішувати, на які проекти надавати кошти.
Ми тоді отримали цей сигнал і саме таким чином стали розвивати далі інструмент для участі громадян у реалізації інноваційних проектів, покликаних зміцнювати соціальну тканину, пришвидшувати обмін ідей і пропонувати моделі, які можуть виводити нас до сталого розвитку. Я впевнена, що Спільнокошт був і є успішним, тому що він був побудований, відштовхуючись від того, як участь у долі проектів бачили для себе громадяни. Цих людей також можна віднести до нашої групи креативного класу, і це також певний виклик, який, можливо, доведеться вирішувати методом дизайн-мислення – як залучити аудиторію з інших груп, яким теж важливо формувати порядок денний в країні через фінансування тих проектів, які вони вважають актуальними.