Скоріш за все, ви відвідували головний музей українського образотворчого мистецтва, NAMU. А чи знали, що колекція музею налічує понад 45 тис. творів, з яких експонується лише 3%? Решта експонатів знаходяться під надійною охороною у фондосховищі. За підтримки бездротових систем безпеки Ajax ми запускаємо проєкт «Стороннім вхід заборонено», в межах якого потрапимо за лаштунки установ національного масштабу та візьмемо вас із собою. У першому матеріалі ви дізнаєтесь про те, як влаштовані фондосховища найважливішого музею України та, щобільше, — завдяки фото у форматі 360° зможете особисто, а головне безпечно, опинитись просто там..

Про роботу в музеї

Те, що я потрапила до музею, мабуть, не що інше, як божа воля. Дуже давно, коли я лише закінчила школу та вступала до університету, один із екзаменів склала на четвірку. Мені не вистачило лише одного балу для вступу на історичний факультет — це була катастрофа. На той час на істфаку зазвичай вчилися діти комуністичних діячів, тому потрапити туди було дійсно складно, але я була відмінницею і не уявляла, як можна не вступити до ВНЗ. Що ж мені робити далі?

Мені пощастило випадково зустріти Надію Семенівну Садовську — вчительку, яка викладала у моїй школі англійську мову, яскраву харизматичну особистість. Свого часу вона закінчила Ленінградську Академію мистецтв та Інститут іноземних мов і до того, як прийти вчителювати до школи, деякий час працювала у Державному музеї українського образотворчого мистецтва — таку він тоді мав назву. Почувши мою історію, вона сказала: «Я прекрасно знаю тебе. Я знайду тобі роботу. Ти підеш працювати до музею». Мені на той час було лише 17 років, я майже нічого не знала про музейну роботу, але дуже довіряла вчительці. За два місяці вона зателефонувала і повідомила, що для мене в музеї є місце доглядача.

Мені здавалось, що доглядачі – це нудні бабусі з буклями, які сидять нерухомо у виставкових залах. Що я між ними буду робити? Але як же тут виявилось цікаво! Творча інтелігенція, багато ерудованих людей, чудовий колектив, кожна людина — планета! Ще й з'ясувалося, що добра половина персоналу музею — молоді люди. Це був цілий світ, який мене захопив і поглинув.

Працювати потрібно було і в суботу, і в неділю, але я бігла до музею із задоволенням та мріяла залишитись. Колеги переконали мене не вступати знову на історичний, натомість спробувати вступити до Художнього інституту. Але ж там вчаться люди дотичні до мистецтва, а в мене мама викладачка хімії та біології, а тато — інженер. Проте я відчула, що це моє, я зможу. Готувалась до вступу рік і пройшла з першого разу.

У музеї я рік пропрацювала доглядачкою, потім мене підвищили — стала лаборанткою. В інституті навчалась заочно, бо не хотіла кидати щоденну роботу в музеї. Для мене це була потужна фахова та особистісна школа. Тут я навчилась тому, чому не навчають в інституті. Я витягнула щасливий квиток.

За деякий час роботи мене зробили завідувачкою відділу фондів, а коли Юлія Олександрівна Литвинець, яка на той час була головною зберігачкою музею, стала директоркою, її місце зайняла я.

Про історію музею

Безумовно, у створенні нашого музею головну роль зіграв Богдан Ханенко (1848–1917) — голова Товариства старожитностей і мистецтв, юрист і меценат, шанувальник старовини й мистецтва. Саме за його ініціативи було споруджено будівлю та сформовано колекцію музею. Авжеж, надзвичайно багато для її створення та розвитку зробили перший директор музею, відомий знавець музейної справи Микола Біляшівський (1867–1926), відомий український вчений Федір Ернст (1891–1949), подвижник української науки та визначний археолог, етнограф, мистецтвознавець Данило Щербаківський(1877–1927), який навіть під час Першої світової війни, призваний до армії, залишався дослідником та зберігачем: багато безцінних творів стародавнього мистецтва він передав й особисто привіз до рідного музею.

Спочатку колекція музею була дуже різноплановою, тут були художньо-промисловий, художній, археологічний, історичний, етнографічний, нумізматичний розділи, а ще бібліотека з підрозділами стародруків, рукописів та автографів. Згодом від музею поступово відділялись частини колекції і на їхній основі було створено цілком нові музеї — як-от Історичний музей, Музей Шевченка, Музей декоративно-прикладного мистецтва тощо. Натомість наш музей лишився головною установою, що зберігає, експонує, популяризує та досліджує саме українське образотворче мистецтво.

Про поповнення фондів музею

Від початку створення й до сьогодні колекція музею не припиняє поповнюватись. Спершу — шляхом експедицій Україною. Наші колеги їздили певними регіонами, досліджували церкви, домовлялися зі священиками та вивозили твори до музею. Це було подекуди надзвичайно складно.

У радянські часи були свої закони. Навіть я пам'ятаю, як наш музей був базою для закупівель Міністерства культури. До музею привозили десятки творів, розставляли їх по залах. Збиралась комісія — представники Мінкульту, Спілки художників. Вони оглядали твори, голосували та відбирали для нашого музею та інших. Так продовжувала формуватись колекція живопису XX століття.

Останні роки фонди музею поповнюються в основному завдяки подарункам. Твори мистецтва передають меценати, художники або їх нащадки. Проте ми беремо до колекції музею не всі роботи, які нам пропонують. Відбираємо лише дійсно якісні та професійні, намагаємось зазирнути у майбутнє та побачити потенціал у тих художниках, імена яких ще не стали дуже відомими.

Ми несемо відповідальність за якість колекції, що залишаємо на майбутнє для нащадків, тому обирати твори потрібно прискіпливо. Якщо у нас є спірні питання, ми розглядаємо їх на фондово-закупівельній комісії, де збираються фахівці й кожен висловлює свою думку, аргументує, адже одноосібно такі рішення буває важко ухвалити.

Бувають й інші надходження, як, наприклад, історія з колекцією Градобанку. Його керівник придбав велику колекцію творів і не зміг за неї розрахуватись. Через це колекцію вилучили і передали до нашого музею на тимчасове зберігання. Це прекрасна колекція, багато чудових творів. Судовий процес тривав близько десяти років і ось нещодавно суд постановив — більшу частину колекції Градобанку передати нам вже на постійне зберігання.

Про те, як влаштовано фонди

У мене є таблиця, у якій облікована кількість всіх творів, що зберігаються у музеї. Предметів мистецтва в основному фонді — понад 23 тисячі, у науково-допоміжному — понад 12 тисяч, а ще маємо документально-архівний фонд, що нараховує понад 9 тисяч предметів. Кожен із них у мене пораховано та обліковано.

Чим відрізняються ці частини фондів? До основного ми беремо твори мистецтва, які є, можна сказати, бездоганними — вони належать видатним художникам, є завершеними, мають високу мистецьку та історичну цінність. У музеї є спеціальна комісія, яка проводить відбір таких творів та визначає, чи буде зараховано предмет мистецтва до основного фонду. У науково-допоміжному — етюди, замальовки, ескізи, які також значущі, але є допоміжними. Їх ми використовуємо для того, аби глибше дослідити творчість художника, певний стиль чи епоху. Документально-архівний фонд також дуже цінний — тут зберігаються фотографії, листи, епістолярна творчість тощо.

Про будівлю музею

Якщо говорити про основний фонд, то впевнено можу сказати, що кожен з його 23 тисяч творів гідний експонуватися. Але з цим пов'язана й наша найбільша проблема сьогодні — нам катастрофічно не вистачає експозиційних площ, ми задихаємось. Зараз музей експонує лише близько 3% від того, що ми дійсно можемо показати.

На відміну від будівель багатьох українських музеїв, наша відразу була спроектована спеціально під музей. Проте із самого початку музей не був розрахований на таку кількість експонатів. У 70-х роках тут були створені деякі прибудови, будівлю вдалось трохи розширити, але й цього недостатньо.

Хочу також наголосити, що музею 120 років, він потребує ремонту та реставрації. Це, вкупі з розширенням експозиційних площ, — наше основне завдання, хоч і надзвичайно складне.

Усі обіцянки віддати музею приміщення Українського дому або Адміністрації Президента поки що залишились обіцянками. Ми дуже багато років боролися за приміщення, де зараз розташувався Музей революції біля Жовтневого палацу. Багато років йшла мова про те, щоб там зробити філію, але поки що це так і не вдалось. Нам дуже потрібна площа, адже зараз все зберігається надзвичайно щільно.

Про систему обліку творів

Про те, як влаштована експозиція

У нашому музеї два експозиційних поверхи, всі зали йдуть одна за одною. На першому поверсі експонуються твори від XII до XIX сторіччя, на другому — від початку XX і по сьогоднішній день. Те, як зараз влаштована головна експозиція музею — результат надзвичайно кропіткої праці наших науковців. Твори тут розміщені, по-перше, за хронологічним принципом, по-друге, згідно концептуального розвитку мистецтва, починаючи від ікони Св. Георгія XII століття і до сьогодні.

Деколи ми замінюємо твори в головній експозиції, але в цілому вона є хрестоматійною та сталою, майже незмінною. Також на другому поверсі у нас є три зали, які ми називаємо виставковими. Тут проходить низка різних проектів, адже музей живе сучасним мистецьким життям, знаходиться «в ритмі часу». В виставкових залах проводять мистецькі проекти, виставки — від класичних до суперсучасних, відбуваються семінари, зустрічі, заходи.

Бездротові системи Ajax використовують не лише для захисту домівок. Вони здатні забезпечити надійний захист приміщень будь-якої складності, навіть таких, як виставкові галереї та музеї. Так, під захистом Ajax вже перебувала одна із виставок в NAMU, експозиція проєкту UkraineWow, а зараз систему використовують для охорони галереї The Naked Room.

Про оцінку творів

До нас дуже часто звертаються з проханням провести експертизу того чи іншого твору. І нарешті маємо прекрасну новину — з початку квітня в нас вже є повноцінний Експертний відділ, який має право проводити таку експертизу. Я підкреслюю: проводити експертизу, а не оцінювати. Ми можемо підтвердити авторство твору, визначити час створення, мистецьку та культурну цінність, але сказати, скільки твір коштує — справа галеристів та страховиків.

До нас приходять із різними запитами. Часто звертаються сучасні художники, які вивозять свої твори за кордон, приміром, на виставку – їм ми видаємо довідку про те, що ця робота не належить до музейного фонду та не є культурною спадщиною. Це потрібно для проходження через кордон.

Також звертаються колекціонери або інші люди, які хочуть отримати експертизу на підтвердження авторства твору. До речі, наголошую, ми не проводимо таку експертизу на твори західних художників — лише українських, адже спеціалізуємось саме на їх творчості. Буває й таке, що приходять звичайні люди, які отримали твори у спадок від родичів, і хочуть дізнатись, чи мають вони мистецьку цінність.

До речі, якось в нас була історія — до музею подзвонила жінка, яка стверджувала, що в неї вдома є твір Володимира Орловського, видатного українського художника XIX століття. Ми приїхали до неї, встановили, що картина дійсно його авторства. Жінка жила надзвичайно скромно та цілком могла продати картину, проте вона вирішила подарувати твір музею.

Буває й таке, що люди приносять твір начебто іменитого художника на експертизу, а виявляється, що це підробка. Часто трапляються випадки, які не вписуються у звичайний розвиток подій, кожна ситуація унікальна. Буває й таке, що надсилають твори на оцінку онлайн. Якщо мова йде про твір сучасного мистецтва, а автору лише потрібна довідка— це можна зробити й онлайн. А от, наприклад, ікони таким чином оцінити дуже важко. В такому випадку ми вказуємо, що можемо лише припустити дещо візуально за фотографією. Але авжеж, аби дійсно провести ретельну експертизу, потрібно бачити твір наживо.

Про відцифрування творів

Ми регулярно проводимо роботу з відцифрування творів. Коли є можливість — відцифровуємо у tiff-ах у бездоганній якості, а іноді просто фотографуємо на свої фотоапарати лише для того, аби зафіксувати наявність твору.

Відцифрування музейної колекції — це дуже тривалий та трудомісткий процес, який потребує і людей, і техніки. Крім того, є твори просто величезні, наприклад 5 на 5 метрів, ще й зберігаються у важезних рамах. Оцифровувати їх просто фізично та організаційно складно. Але ми все це поступово робимо.

Про реставрацію

В нашому музеї є реставраційна майстерня, очолює її Наталія Чамлай, вона прекрасний фахівець, як й інші наші реставратори. Щоправда, ми маємо дуже багато груп зберігання — і меблі, і мініатюри, і скульптури — кожна сфера потребує окремих спеціалістів. Наші реставратори — фахівці із реставрації живопису і скульптури, а от якщо потрібно реставрувати інші предмети мистецтва або ж робота дуже складна та вимагає спеціального обладнання чи залучення додаткових фахівців — ми звертаємось до Національного науково-дослідного реставраційного центру. Співпрацюємо з ними дуже плідно і давно, це наші друзі. Наприклад, вони допомагали реставрувати величезні ікони, пам'ятки Братського монастиря. Деякі з них реставрують роками, це дуже кропітка, складна та відповідальна робота.

Бувають й інші складні випадки. Наприклад, ключова робота художника Олександра Богомазова «Пилярі» брала участь у міжнародній виставці в Японії у 30-х роках. Після твір повертався додому дуже довго, в дорозі живопис було втрачено на понад 30%. Наталія Чамлай протягом трьох років із дня на день реставрувала твір, що навіть призвело до проблем із очима. Але вона встигла закінчити роботу та представити її на грандіозному проекті присвяченому Богомазову, що проходив у стінах музею.

Про культуру меценатства

Музей був створений завдяки меценатам. Ми радіємо, що зараз, у сучасній Україні, культура меценатства знову відроджується. Керівництво нашого музею заснувало програму, яка отримала назву «Леви музею». «Левами» ми називаємо людей, які допомагають музею, підтримують, вкладають кошти. Наприклад, у нас на другому поверсі зробили скляну стелю — все це завдяки меценатам. За це ми їм щиро дякуємо, влаштовуємо для них заходи, запрошуємо їх відвідати виставки за день до відкриття. Меценатами можуть виступати як окремі люди, так і цілі компанії.

Про приміщення фондосховищ

Те, як влаштовані фондосховища зараз — багато в чому заслуга моєї попередниці, а тепер директорки музею Юлії Литвинець. Свого часу вона привела фондосховища до ладу — замовила стелажі спеціально для творів мистецтва, налаштувала систему зберігання.

Твори в фондосховищах мають зберігатись у особливих умовах. Перш за все, мова про систему клімат-контролю — ми контролюємо температуру і вологість приміщення. Температура має бути 17–20 градусів, а вологість — 55–60%. Врахуйте, що будівля музею вже стара, ще й збудована на болотистій місцевості, тому дуже важливо контролювати умови зберігання. Ми маємо спеціальну систему кондиціонування, яка допомагає контролювати температуру. Усе для того, аби фізично зберегти картини у найкращому стані.

Звісно, маємо також особливий принцип та систему складання робіт — кожна картина має своє місце, кожна розташована так, щоб матеріал «дихав». Є чіткі закони, як правильно розподілити твори, як розташувати рами. Також важливо, щоб до картин був доступ, щоб їх можна було дістати за потреби.

Обов'язковою є надійна система захисту від пожеж, охоронна сигналізація, крім того, будівля знаходиться під захистом поліції.

Про революцію

Музей знаходиться в центрі міста, а отже завжди у самому центрі подій. Ми пережили події Помаранчевої революції та Революції гідності, яка досі ще дуже свіжа у нашій пам'яті. В той час в музеї мали постійно бути чергові — ми добирались до музею як могли, йшли крізь барикади та кордони «Беркуту», йшли напролом, думаючи лише про те, як зберегти музей. Ми тут ночували, контролювали ситуацію, регулярно обходили музей по периметру. Якщо бачили, що хтось поруч запалює вогні — йшли туди та особисто намагались достукатись та пояснити, що тут музей і поруч потрібно бути обережними.

Тоді мені по ночах снилось, що, не дай бог, у вікно кинуть щось, а тут ікони, дерево, фарба — все запалає умить. Ми з усіх сил контролювали ситуацію. Але, дякувати богові, все вдалось зберегти.

Одного разу у нас була надзвичайна ситуація, якраз у моє чергування. Я прийшла, відкрила експозицію, заходжу у вестибюль, відкриваю жалюзі на вікнах, а переді мною, прямо на сходах біля центрального входу музею під вікнами — розбитий табір «Беркуту». В музеї на той час було лише кілька робітників. Юлія Олександрівна каже мені: «Знімаємо експозицію». Це був жах. Ми, лише кілька людей, своїми силами почали демонтувати всю експозицію на першому поверсі. Авжеж, вдалось зняти не все — наприклад, Березнянський іконостас та портрети, які важать по сотні кілограмів. Але все, що могли, ми познімали. Працювали з такою швидкістю, наче шалені, несли твори вниз до сховища. Я потім два дні лежала без сил і не могла зрозуміти, чи є в мене спина. Ми не знали, чого чекати.

Так, ми намагались домовитись із «Беркутом», виходили та просили: «Хлопці, у нас тут музей, будь ласка, пам'ятайте про це», намагались їх переконати. Але ж їм не можна було ані реагувати, ані розмовляти, вони просто стояли на нас дивились, а ми намагались знайти слова.

В таких надзвичайних ситуаціях можна розраховувати лише на себе — на самовідданість працівників музею. Якщо щось почнеться — ми просто вручну будемо знімати картини і ховати за металевими дверима сховища. Будемо тут чергувати, жити, якщо знадобиться.

Про плани на майбутнє

На найближче майбутнє в нас наполеонівські плани. По-перше, кожен науковий відділ активно займається дослідженням свого напрямку. По-друге, будемо вивчати нові надходження, наприклад, до кожного з 455 творів колекції Градобанку потрібно зробити науковий паспорт: вказати біографію художника, зробити опис твору, його історію. По-третє, в нас заплановано багато проєктів, семінарів.

Роботи дуже багато, потрібно закатати рукави і робити. Але нас цим не злякати, адже ми дуже любимо свою роботу — подекуди, не без цього авжеж, бюрократичну, але надзвичайно творчу.

Матеріал створено за підтримки:

Ajax — це професійна бездротова система безпеки, розроблена в Україні. Продуктова лінійка Ajax налічує 36 пристроїв, що відлякують крадіїв, виявляють пожежу, зупиняють повінь, показують відео з камер та контролюють електроприлади. Сьогодні під надійним захистом Ajax знаходяться майже мільйон користувачів у 120 країнах світу.

Авторка:

Юлія Саліженко

Редактори:

Юрій Марченко, Тетяна Капустинська

Дизайнерка:

Валерія Городчаніна

Фотограф:

Сергій Гаджилов

Акаунт-менеджерка:

Тетяна Новікова

Стейкхолдер-менеджерка:

Марія Фронощук

Кураторка:

Юлія Саліженко

Стороннім вхід заборонено: державне підприємство «Антонов»

Розповідаємо, як створювались знакові літаки ДП «Антонов», як влаштоване підприємство зараз і якими його досягненнями варто пишатись. А ще — завдяки фото у форматі 360° запрошуємо вас на справжню екскурсію локаціями режимного об'єкта.