Я МІСЯЦЬ СПЕЦІАЛЬНО ПОРУШУВАВ УСІ ЗАБОБОНИ — ЩО З ЦЬОГО ВИЙШЛО
Більше третини українців вірять у прикмети — ірраціональні правила, які нібито можуть позитивно чи негативно впливати на життя. Головред Platfor.ma Юрій Марченко вирішив на собі перевірити, чи дійсно забобони мають силу, і прожив місяць, систематично порушуючи якнайбільше прикмет. Ось що з цього вийшло.
Першого числа я прокинувся, пішов у ванну і трохи розплескав воду. Потім кілька разів цілеспрямовано вислизнув мокре мило з долонь. Перейшов на кухню і пограв з ножем. Після цього трошки поспівав перед сніданком і посміявся, власне, під час їжі. Таким чином я порушив за один ранок п'ять забобонів, що обіцяло мені хвороби, сварки з близькими й інші життєві трагедії. Моїм завданням на місяць було порушити їх якомога більше і подивитися, чи перетвориться через це моє життя на пекло.

Ще до початку цього експерименту я прошерстив безліч сайтів з назвами на кшталт «Прикмети онлайн», «Самопроцесінг: форум психологів» або «Проработай.ру», щоб виписати прикмети, які треба порушити. Вийшов перелік із приблизно 30, частину з яких можна було плюндрувати систематично, а частину — всього один раз, тому що спробуй ще їх порушити. Логістика деяких забобонів виявилася досить складною. Наприклад, якщо продати посуд, в якому лежали ліки, то скоро захворієш і ці ліки знадобляться тобі самому. Продавати посуд я не планував.

Крім того, попадалися і зовсім нереальні прикмети. Наприклад, на одному з сайтів без особливої конкретики пропонували «не проходити між жінками». У приблизно чотиримільйонному Києві це було б досить непросто.

Ще часто зустрічалася прикмета про те, що перед виходом з дому завжди потрібно вичистити золу з вогнища, інакше біда неминуча. Ні вогнища, ні золи у мене вдома не спостерігалося.

А ось якась письменниця Ірина Уділова, володарка сайту з підзаголовком «Розкрий себе», стверджувала таке: «Панночка, у якої груди засвербіли зліва, може радіти — про неї з любов'ю згадує обранець, нудьгує і сумує без своєї коханої». Підходящих сверблячих грудей у мене теж не було.
Зате був досить багатий досвід взаємин із прикметами. Бабуся вірила в них ревно і практично жодного дня не минало без того, щоб я не почув, що щось порушив, тому мені світить якась капость.

Взагалі, судячи з соціологічних даних, з прикметами щільно стикаються досить багато українців. У березні 2019 компанія R&B Group опитала 1999 людей і з'ясувала, що вірять в забобони 37% із них, не вірять — 57%.

В українських ЗМІ матеріали про прикмети можна зустріти досить часто (це, до речі, один із них). Скажімо, «Українська правда» разом із спеціалістками з різних галузей досліджувала можливі джерела і раціо в прикметах про вагітних. У тому числі й таку: «Не можна під час вагітності робити кунілінгус, бо дитина народиться німа». Як сказали б руйнівники міфів: спростовано! Можна.

А ось «Лівий берег» колись повідомляв, що, за спостереженнями метеоролога, народні прикмети про погоду більше не працюють через кліматичну кризу. Про це ж казали і на ТСН, порівнюючи прогнози професійних метеорологів та «народних». Можна почитати про забобони і на «Дзеркалі тижня».

Цікавою є ще одна цифра з опитування R&B Group: 32% стверджували, що зустрічалися із практичним підтвердженням забобонів. Саме практичні підтвердження я і намагався відшукати весь місяць. Втім, спочатку здалося, що мені навпаки стало везти. Наприклад, поруч із моїм будинком вже декілька років працював магазин одягу. І всі ці роки я проходив повз нього, ігноруючи. Але день на п'ятий експерименту чомусь спонтанно вирішив заглянути.

Виявилося, що там продають дивні, але стильні речі, і я купив аж три шмотки. Більш того, я зайшов туди в останній день досить значних знижок, що явно виглядало везінням.
Я набрався оптимізму і продовжував плескатися водою, грати з ножем, надягати одяг, починаючи з лівої руки та ноги, класти ключі на стіл, дивитися в дзеркало в темряві, сидіти на столі й інші досить дивні маніпуляції. Все йшло добре. Деякий час.
Через кілька днів зламався ноутбук. Просто на рівному місці завис і відмовився вмикатися. Ремонт потягнув більше тисячі гривень.

Ще через день зламалася і пральна машина. Такий перебіг подій мені подобатися перестав. Я заспокоював себе тим, що ноутбуку виповнилося вже років п'ять, а пралці – й всі десять, тож коли ж їм ще ламатися, як не зараз. Щоправда, чомусь вони вибрали саме ті дні, коли я старанно порушував прикмети.

Крім цих роздумів я знайшов ще одну розвагу: намагатися розшифрувати, як могло з'явитися конкретне марновірство. Наприклад, заборона хлюпатися водою під час вмивання. Досить логічно, що розлита усюди вода дратує тих, хто вмивається потім. Тому, скоріше за все, кілька століть тому якісь батьки могли для переконливості набрехати синові, що якщо він буде так бридко плескатися, то щось паранормальне гарантує йому неприємності.

Або ось, скажімо, є безліч прикмет про ножі: з них не можна їсти, їх не можна залишати на столі й купа інших правил. У багатьох з них є цілком логічні пояснення: їсти з гострого леза взагалі-то може бути небезпечно. А ніж, що лежить на столі, може, наприклад, зацікавити дитину – і вона поріжеться.

Але чому не можна дарувати ніж? Причому подібне правило є у різних культур по всій планеті – від Південної Америки і до Китаю. Можливо, це якось пов'язано з тим, що раніше холодна зброя було неймовірно цінною і хороші клинки ковалі створювали спеціально під майбутнього власника. Тому передача персональної зброї комусь іншому могла дійсно здаватися вчинком неправильним. Як би там не було, з ножа я пару раз поїв яблука. Було відносно зручно.

До речі про зручність. Найскладніше було звикнути надягати одяг задом наперед і навиворіт — ця прикмета обіцяла неприємності, бійку і просто невдачу. На вулицю, щоправда, я вирішив в такому вигляді не виходити, тому що якщо прикмети дійсно настільки могутні, то їм і домашніх порушень вистачило б, щоб мені насолити. Тут, до речі, з'ясувалося, що застібати ґудзики на штанах ззаду — одна з найскладніших речей у світі. Тому, якщо до вас підходить дівчина і просить допомогти їй з блискавкою на спині, то не треба знущатися і хіхікати, а просто допоможіть. Це і правда досить непроста гімнастика.

Як я вже згадував, весь список прикмет, які я собі виписав, ділився на три великі розділи: «щодня», «хоч раз» і «за можливості». У першому серед інших були такі: плескатися водою; грати ножем; класти ключі на стіл, та інші дрібниці, які, щоправда, обіцяли мені зовсім не дріб'язкові неприємності. Хоч раз потрібно було порушити, наприклад, ось такі забобони: винести сміття ввечері; прибрати в неділю; порахувати гроші, коли сідає сонце; побачити, як мені переходить дорогу чорна кішка і ще штук п'ять.
З кішками мені дуже пощастило. По дорозі з мого будинку до редакції при якійсь установі живуть одразу три чорні кішки, які регулярно тусуються на вулиці. Втім, дорогу переходити вони не поспішали, й в основному просто займалися профільною котячою діяльністю — нічого не робили. Тож кілька разів мені довелося їх зігнати й потім цілеспрямовано перетнути траєкторію їхньої ходи.

Одного разу мені навіть вдалося досягти своєрідного рекорду, можливо, світового: умовну дорогу мені перейшли всі три кішки. У той день нічого особливо страшного не сталося, хіба що у службі замовлень їжі, де я хотів взяти обід, раптово зникли всі акції. Але навряд чи це провина саме кішок.

Був ще список «за можливості». Там перебував, скажімо, пункт про подивитися в розбите дзеркало — це передрікало мені сім років невдач. Спеціально розбивати ціле дзеркало заради експерименту я не хотів, тому просто видивлявся вже зіпсоване на навколишніх смітниках. І знайшов! Чи можна вважати за вдачу те, що я знайшов предмет, який має принести мені невдачу?
До речі, ближче до кінця місяця я спробував вести статистику і рахував усі випадки, коли мені «пощастило» або «не пощастило». Як тільки я вийшов з приміщення, почався дощ — зараховуємо до «не пощастило». Встиг зловити телефон до того, як він гепнувся на асфальт — зараховуємо в інший розділ. Щоправда, з підрахунків я в підсумку збився, але в будь-якому випадку, за відчуттями, гарне перемагало.

Тож, підсумовуючи, мене не побили, я за весь місяць ні з ким із близьких серйозно не посварився і в цілому непогано провів час — якщо не брати до уваги зламаних ноутбуку і пральної машини. Можливо, річ у тім, що я в прикмети не вірю. Точніше, намагаюся не вірити. Часом я помічаю за собою дивні рефлекторні реакції. Наприклад, якщо надів одяг задом наперед, то рука іноді сама тягнеться постукати по дереву, щоб зняти це зловісне прокляття. Варто зазначити, що у прикмет є одна позитивна якість – вони заспокоюють.

«Наш мозок постійно будує прогнози: якщо станеться одне, то чи призведе це до іншого? Що більше у нас досвіду, то вища якість цих прогнозів, — розповів мені нейробіолог й керівник компанії Beehiveor Сергій Данилов. — Але оскільки подій дуже багато, а у мізків немає часу збирати аналітику за всіма ними, то ми дуже чутливі до різноманітних повторів. Забобони починаються з того, що ми просто прагнемо повторити те, що нібито принесло успіх. А якщо не повторюємо, то у нас зростає тривожність».

За словами Сергія, це дійсно впливає на людей. Ось, наприклад, майже всі спортсмени дуже забобонні. Скажімо, хтось завжди зав'язує шнурки спочатку на правій нозі. Якщо змусити його зав'язати спершу на лівій, то цілком ймовірно, що він виступить гірше через підсвідому тривогу.

«На початковому рівні прикмети навіть можна назвати хоч трохи корисними, тому що вони дають нам заспокоєння. Якщо ти йдеш на екзамен і в метро завжди проходиш через певні двері, то нехай, ніяких особливих незручностей від цього немає, — пояснює Сергій Данилов. — Але, на жаль, забобони можуть переростати мало не в обсесивно-компульсивний синдром. І тоді позбутися цього буде дуже складно. В такому випадку чи не єдиний вихід — саморефлексія: треба оцінити, навіщо ти це робиш, відловлювати в собі подібні моменти, аналізувати і розривати асоціативний зв'язок між подіями, які насправді аж ніяк не пов'язані».

У вірі в прикмети є ще один дивний ефект. Можливо, вони продовжують життя — у всякому разі, про це нібито говорить дослідження Лондонського університету. Там опитали 5460 британців і з'ясували, що 97% людей старші за 90 років все життя уважно ставилися до прикмет і подібних речей. Серед людей старших за 80 таких виявилося 93%. З цього вчені зробили висновок, що прикмети змушують людей бути більш обережними, ретельно обмірковувати свої дії та не сильно засмучуватися у разі невдачі.

Що цікаво, одні й ті самі речі в різних культурах можуть означати кардинально різне. Скажімо, у нас одягнена навиворіт сорочка означає, що тебе поб'ють. А у французів — що на тебе чекає приємна звістка. Крім того, чорного кота у Франції варто принести на перехрестя п'яти доріг і відпустити. Де він ляже — схований скарб. Хіба те, що у різних країнах паранормальне призводить до різних результатів, не говорить про те, що все це вигадки?

Здавалося б, людство пройшло грандіозний шлях від страху перед громом до розгадки будови Всесвіту. Але мільйони людей досі знаходять заспокоєння у вірі в ірраціональне. У те, що якщо тричі плюнути, побачивши кота певного кольору, то світ буде до тебе добрішим.

Коли щось дарує душевну рівновагу — це добре. Але, можливо, було б краще, якби це відбувалося завдяки науковим знанням і критичному мисленню, а не плювкам в нікуди.