Вийшла гра-тренування про фейки. Можна стати магнатом дезінформації

21 Лютого 2018
пороблено точка зору

Гру Bad News науковці створили, щоб навчити людей відрізняти справжні новини від неправдивих – для цього в додатку в ігровій формі представлені всі сучасні тактики поширення дезінформації. Також це допоможе дослідникам краще розуміти особливості роботи з фейками.

Дослідники з британського Кембриджа розробили онлайн-гру Bad News, в якій гравці змагаються, щоб отримати титул «магната дезінформації і фейкових новин». Через цю іронічну забавку вчені розраховують навчити людей орієнтуватися у величезному потоці інформації сучасного світу і протистояти неправді.

Мета гри – побудувати імперію фейкових новин. У процесі її створення учасники Bad News будуть використовувати різні методи, що, на жаль, існують і в реальному світі. Так, наприклад, гравці повинні набрати Twitter-фоловерів, яким будуть надавати різну інформацію: як правдиві новини, так і фейкові. При цьому необхідно утримувати баланс довіри аудиторії. Всього передбачено шість різних стратегій подачі інформації.

«Ідея полягає в тому, що як тільки ви спробуєте певну тактику і використаєте її в грі, то зможете виявити її і в реальному світі, – пояснює директор Лабораторії прийняття рішень в Кембриджі Сандер ван дер Лінден. – Ми хочемо, щоб публіка дізналася про механізми, за допомогою яких поширюють фейки».

Крім того, завдяки грі розробники також мають намір вивчити поведінку людей. На кожному кроці гравців чекають різні запитання, наприклад, чи задоволені вони своїми діями або, може бути, відчувають почуття сорому. Протягом наступних шести місяців Сандер ван дер Лінден з командою буде збирати цю інформацію для подальшого аналізу.

21 Лютого 12:42
пороблено точка зору
Найцiкавiше на сайтi

«Леді і джентльмени, це мій Фейсбук»: якими були перші пости популярних блогерів

Фейсбук – найпопулярніша соцмережа України. Ми відшукали перші пости популярних українських блогерів, щоб подивитись, наскільки їх сьогодення відрізняється від перших кроків серед лайків та коментарів.

 

Це символічно, що я прибув до України і почав користуватись фейсбуком. ) Вітаю всіх. Шукаю в Україні нових друзів )

Posted by Майкл Щур on Dienstag, 19. Juni 2012

 

Підручник в сумці…. Що на думці?

Posted by Roman Skrypin on Dienstag, 26. Januar 2010

 

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

Александр Пасхавер: «С нашими нынешними ценностями мы не можем быть богатой страной»

19 Лютого 2015

Украинский мыслитель, ученый-экономист и член-корреспондент Академии технологических наук Украины Александр Пасхавер выступил в рамках проекта «Что могу я», организованного Freud House. Platfor.maпубликует ключевые мысли Александра о том, почему мы не европейцы и как из-за этого тормозят реформы, как доверие делает жизнь лучше и почему против России воюет сама история.

С точки зрения качества и уровня жизни европейская цивилизация сейчас очень успешна. Мы хотим стать европейцами, но не можем достичь такого же уровня жизни, как окружающие нас страны, даже те, которые далеко не всегда сами ведут себя как европейцы. Почему?

Обычно ответы приблизительно такие: «Ну, нам не повезло с властями. Они вороватые, они нас обманывают. Они и реформы не умеют делать, поэтому мы все так плохо живем». Это неправильный ответ. Потому что этот ответ основан на совершенно понятном для любой личности противопоставлении себя хорошего им плохим. Правильный же ответ доказан специальными гигантскими исследованиями, которые ведутся по всему миру, и показывают, что в основе развития лежат ценности. И, если мы живем плохо, значит что-то у нас как раз с ними. Возьмем нас и Европу – между нами стоят непреодолимым порогом различия в ценностях. Мы не европейцы.

Когда-то один из руководителей Европейского союза неофициально сказал: «Если бы русские не были белыми, у нас бы к ним претензий не было. А так ведь белые, вроде бы свои, но не как мы». То же самое можно сказать и про нас.

В чем же разница между нами? Европейские ценности основаны на двух интегральных определениях. Первое – это ответственная свобода. Свобода для европейца – это не лакомство, свобода – это условие их существования, потому что вне свободы они не могут самореализоваться. Свобода – это возможность выбора во всех жизненных ситуациях, и они ограничивают ее так, чтобы не наносить вред другим. Когда люди добровольно себя ограничивают, это называется ответственная свобода. Дальше начинает действовать государство, которое наказывает тех, кто не хочет добровольно ограничивать себя. Но закон действует лишь тогда, когда основная масса населения с ним согласна. Если закон не соответствует ощущениям справедливости большинства населения, то он просто не будет работать.

Мы все согласны, что убивать не хорошо, и закон, который преследует за убийство, достаточно эффективен. Но мы совершенно не склонны считать, что дать взятку – плохо. Каждый из нас этим занимается. Не знаю как вы, а я к врачу без денег все-таки не хожу – иначе он просто будет плохо со мной обращаться. Большая часть населения воспринимает коррупцию как грех, но допустимый. Поэтому и не работают антикоррупционные законы. А в основе европейских ценностей лежит как раз эта ответственная свобода.

Второе – это ответственное сотрудничество. Это значит, что вы склонны к сотрудничеству, вы активны, вы готовы к компромиссам, и компромисс не является для вас поражением. И когда вы достигаете какого-то соглашения, вы подходите к нему с ответственностью.

Вот этот комплекс из ответственной свободы и ответственного сотрудничества создает то, что мы называем социальным капиталом. Если одним словом – это доверие. Доверие к своим институтам, доверие к не своим, к незнакомым людям. В обществе, где есть доверие, все обходится дешевле. Потому что недоверие вызывает целый ряд инструментов, которые стоят дорого. Это значит, что общества, которые имеют этот капитал, богаче тех обществ, которые его не имеют.

У нас же другая философия. И мы в этом не виноваты – такова наша история. У нас крайне высокий уровень технологий самовыживания, то есть реакций на неблагоприятные внешние условия. Здесь мы бесподобны. В свое время я написал статью, которая была с любопытством воспринята в Европе. Статья о том, каким образом была организована теневая экономика в 1992–1993-м, да и в последующих годах. Это было блестяще: теневую экономику совершенно спонтанно создало все общество. И в целом она спасла нас. Мы не развалились, на улицах не валялись трупы, никто не убивал друг друга. Несмотря на то, что все вокруг развалилось, мы жили жизнью сохраненного социума. Это была самая яркая иллюстрация того, насколько наше общество совершенно с точки зрения технологий выживания.

КОГДА-ТО ОДИН ИЗ РУКОВОДИТЕЛЕЙ ЕС НЕОФИЦИАЛЬНО СКАЗАЛ: «ЕСЛИ БЫ РУССКИЕ НЕ БЫЛИ БЕЛЫМИ, У НАС БЫ К НИМ ПРЕТЕНЗИЙ НЕ БЫЛО. А ТАК ВЕДЬ БЕЛЫЕ, ВРОДЕ БЫ СВОИ, НО НЕ КАК МЫ». ТО ЖЕ САМОЕ МОЖНО СКАЗАТЬ И ПРО НАС.

Всегда говори «да»: что будет, если отвечать согласием на все предложения

АвторТома Істоміна
24 Листопада 2015

Журналистка Тома Истомина в качестве эксперимента решила повторить сюжет книги и фильма «Yes man». В течение недели на все вопросы и идеи она отвечала только «да» – в том числе на предложение Platfor.ma написать текст об этом опыте. Да, это он и есть.

Южный вокзал. 23:45. На улице прохладно и мерзко. Я на перроне. Достаточно спонтанно решила ехать к семье на выходные. В голове возникает вопрос: «А зачем я это делаю?». Вспоминаю, что сейчас мои решения – вовсе и не мои. Через пятнадцать минут после отправления проводник включает режим повтора и предлагает чай. Каждому. Я, конечно, соглашаюсь. Тут уже вопросом «почему?» не задаюсь, но удивляюсь доведенному до автоматизма «да». Все-таки четвертый день экспериментирую.

За это время я уже успела узнать, что каждый день мы сталкиваемся с множеством раздражающих вопросов. Успела понять, кто и как при возможности будет меня эксплуатировать, а также признаться себе, что к любому эксперименту можно приспособиться. По истечении недели подвожу итоги затеи говорить всему «да».

В первые дни было сложно привыкнуть к отсутствию опции отказаться. Я машинально выпаливала «нет», затем понимала, что такого слова в моем лексиконе сейчас не должно быть и исправляла ситуацию. Иногда люди думали, что я сумасшедшая. Кто-то снисходительно удивлялся тому, как быстро я меняю свое мнение. Ну а я подумала, что для чистоты эксперимента не хватает человека с электрошокером, который помог бы мне запомнить, что нужно дважды подумать перед тем, как ответить.

Каждый день я сталкивалась с десятками мелких вопросов. Поскольку испытание предполагало «да» буквально всему с поправкой на угрозы психическому или физическому здоровью, то приходилось соглашаться на все эти мелочи. Теперь да – мне нужен был пакетик в супермаркете, да, водичку по акционной цене я хотела, и «долоньку» в МакДональдсе мне тоже, пожалуйста, дайте.

Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить.

Кроме опасностей во внешнем мире, интересную неделю дома мне гарантировала прописка в студенческом общежитии. Вы правильно поняли: я мыла посуду, убирала, делала чай, в общем, всячески радовала соседей. Наша комната также временно превратилась в круглосуточную приемную. «Нет, нельзя зайти, занята», – мысленно кричала я и приглашала заглянуть очередного гостя.

Стоит отметить, что, помимо этих детских эксплуатационных шалостей, люди из моего окружения проявили себя абсолютно по-разному. Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить. Конечно, нашлись друзья, которые пугали меня нелепыми заданиями вроде прихода в институт с дурацкой прической. Но были и те, кто решили обернуть эксперимент в мою же пользу. Заставляли ложиться спать в нормальное время, не есть сладости, брали с меня обещание провести незабываемую неделю.

Абсолютный пик эксперимента – сообщение от незнакомого человека с просьбой организовать визит в Киев для людей из разных городов Украины. Я, конечно, согласилась и таким образом подписалась на инициативу в рамках довольно популярного всеукраинского движения «Твоя країна». С того дня и по сегодня занимаюсь разработкой трехдневной программы, отбором участников и поиском для них жилья. Выполнение задания затянется еще на несколько недель, а таинственную незнакомку, попросившую об этом, я буду помнить еще долго.

И хотя на абсолютное большинство заданий и предложений я соглашалась, все же были и пути для отступления. После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере, не отправит меня за мандаринами через весь город. А когда не точно формулировали вопрос, я всегда переспрашивала.

– Придешь завтра на митинг под Раду?

– Ты просишь прийти или спрашиваешь, собираюсь ли я идти?

Вообще, если не очень настроены на такого рода испытание, вы найдете десятки уловок и оправданий только бы не исполнять песню Андрея Губина посреди Льва Толстого.

После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере не отправит меня за мандаринами через весь город.