Відмова від пельменів на користь вареників допоможе в боротьбі з глобальним потеплінням

30 Травня 2018
їжа планета пороблено

На думку канадських і гонконгських вчених, перехід китайців з м’ясних пельменів на вареники допоможе зменшити парниковий ефект.

Кліматологи просувають вареники як альтернативу м’ясним пельменям, оскільки, за останніми даними, майже 15% світових парникових викидів виникають через виробництво м’яса – причиною тому стає виготовлення кормів і метан, який входить до складу кишкових газів свійських тварин. Китайці ж фанатично люблять пельмені, основним компонентом яких і є м’ясо. Відомо, що тільки в 2017 році китайці з’їли близько 74 млн тонн свинини, яловичини та птиці.

Щоб вирішити цю проблему, вченим знадобилося близько 18 місяців – вони створювали начинку, яка дуже нагадує м’ясо та практично не відрізняється від справжньої свинини, намагалися домогтися правильної текстури та смаку. В результаті вареники, які мають робочу назву omnipork, зроблені з грибів шиітаке, рису та горохового білка.

«Якщо просто сказати людям, щоб вони цього не робили, це не вирішить проблему. Ви повинні дати їм альтернативу», – стверджує Девід Йонг, засновник компанії Green Monday.

Поки рано говорити про успіх продукту, але творці сподіваються, що завдяки новаторській їжі люди перестануть їсти м’ясо хоча б один раз на тиждень.

30 Травня 22:52
їжа планета пороблено
Найцiкавiше на сайтi

Есть — такая проблема: почему в Украине готовят еду дольше всех в мире

АвторОльга Меркулова
16 Травня 2017

Культура питания в нашей стране – чрезвычайно консервативная: мы предпочитаем есть приготовленное на собственных кухнях, редко покупаем готовую еду вне дома, придерживаемся традиционных рецептов и не склонны к экспериментам, считает журналистка Ольга Меркулова. При этом главная нагрузка все еще лежит на женских плечах – более того, украинки проводят у плиты месяц в течение года. Ольга высказывает для Platfor.ma мнение о том, почему это не необходимость, а всего лишь привычка.

Результаты нашумевшего международного исследования компании GFK показали, что украинцы вместе с индусами тратят на приготовление еды времени больше всех в мире. В среднем мы «убиваем» на это занятие 13 часов жизни в неделю. Причем женщины проводят на кухне существенно больше времени, чем мужчины – 15,1 против 9,3 еженедельных часов.

Вторая женская смена за кухонной плитой – успевший набить оскомину признак гендерного неравенства. Казалось бы, в современном мире этой проблемы уже не должно существовать. Ведь сейчас так просто купить/заказать готовую еду, сама пища часто уже почти готова и ее остается лишь залить кипятком либо разогреть, а в многообразии кухонных приборов путаются даже продавцы магазинов техники.

Но, несмотря на все достижения цивилизации, в XXI веке в самом центре Европы женщины тратят на готовку более двух часов в день. Это 15,1 часов за неделю или 2,5 суток за месяц или 1/12 года.

Данные опроса демонстрируют – чем старше респондент, тем больше времени он проводит на кухне. Меньше всего готовят украинцы в возрасте от 15 до 19 лет – в среднем 8,8 часов еженедельно, но и этот показатель выше результата многих других стран. В том числе и соседних – жители России тратят на готовку 6,5 часов. Для сравнения, в Южной Африке этот показатель равен 9,5 еженедельным часам, в Италии – 7,1, в Австралии – 6,1, в США – 5,9, во Франции – 5,5, в Турции – 4,9, в Южной Корее – 3,7 часов в неделю.

И если необходимость проводить долгие часы за приготовлением еды у индусов еще можно объяснить (по данным Мирового банка, пятая часть населения Индии до сих пор не имеет доступа к электроэнергии), то для украинцев причины таких серьезных временных затрат явно лежат в другой плоскости.

По подсчетам GFK, всего 40% украинок действительно нравится готовить. Что же заставляет тратить колоссальное количество времени на нелюбимое занятие?

Як усе стало «юбер»: уривок з книжки «Вискочки. Uber, Airbnb та битва за Кремнієву долину»

АвторPlatfor.ma
28 Травня 2018

У видавництві «Наш формат» вийшла книга «Вискочки. Uber, Airbnb та битва за Кремнієву долину». У ній американський журналіст Бред Стоун розбирається, як Uber і Airbnb пройшли шлях від ексцентричної фантазії до всесвітніх сервісів і змінили наше розуміння бізнесу та інновацій. Platfor.ma публікує уривок про те, як зародилася ідея найпопулярнішої служби таксі.

Усього цього могло не бути, якби не Бонд – Джеймс Бонд. Це була середина 2008 року, приблизно той самий час, коли Браян Ческі і Джо Ґеббіа працювали над ранніми версіями Air-bed-and-breakfast. Канадський підприємець Ґаррет Кемп щойно продав свою першу компанію, механізм із пошуку веб-сайтів StumbleUpon компанії eBay, за 75 мільйонів доларів.

Тепер він жив на широку ногу, насолоджувався нічним життям Сан-Франциско. І коли він розслаблявся у своїй квартирі у фешенебельному районі Саут Парк – випадково натрапив на DVD першого фільму про Бонда, у якому зіграв Деніел Крейґ, «Казино “Рояль”».

Фільм Кемпу дуже сподобався, але було в ньому дещо таке, що змусило його замислитися. На тридцятій хвилині фільму Бонд мчить Багамами на срібному форді «Мондео» в гонитві за заклятим ворогом Ле Шиффром і тут кидає оком на свій телефон Sony Ericsson. Це безцеремонний продакт-плейсмент, і за нинішніми стандартами телефон до смішного застарілий. Але в той момент Кемпа вразило, що Бонд побачив на екрані: графічну іконку «Мондео», яка рухалася в бік точки прибуття, «Оушен-клабу». Ця картинка застрягла йому в голові, й аби зрозуміти чому, вам потрібно більше знати про невтомний винахідливий мозок Ґаррета Кемпа…

Сан-Франциско десятиріччями свідомо утримувало кількість офіційних, ліцензованих водіїв таксі десь на рівні 1500. Ліцензії коштували відносно недорого, і перепродавати їх було заборонено, а власники могли тримати їх у себе скільки завгодно, за умови, що наїжджали мінімальну необхідну кількість годин на рік.

Тож зазвичай ліцензії з’являлися в доступі тільки тоді, коли хтось із водіїв помирав, а люди, які подавалися на ці ліцензії, мали чекати на них роками. Є купа історій про водіїв, які 30 років чекали на свою ліцензію і невдовзі після того, як отримували її, помирали.

Система гарантувала, що навіть у періоди затишшя в компаній таксі буде достатня кількість пасажирів і що водіям, які працюють повний день, заробітку вистачатиме на життя. Але попит на послуги таксі дуже перевищував пропозицію, а відтак сервіс таксі в Сан-Франциско був знаменитий своїм відстійним рівнем.

Намагатися зловити таксі у віддалених районах поруч з океаном або навіть у центрі міста ввечері у вихідний день – було пропащою справою.

Поїхати на таксі в аеропорт – ризикована гра, від якої нудило і яка легко могла закінчитися запізненням на літак. (Навіть якщо пасажир замовляв таксі заздалегідь, він не міг знати напевне, що таксі приїде; водій міг натомість вирішити повезти людину, яка ловить авто на вулиці).

Спроби покращити ситуацію були марні – автопарки і водії, які там працювали, непохитно стояли на тому, що конкуренцію потрібно обмежувати. Щоразу, коли мер чи окружна рада намагалися підвищити дозволену кількість ліцензій, розлючені водії заповнювали кабінети муніципалітету або блокували мерію, що призводило до цілковитого безладу.

Тож сумна ситуація з міським таксі сильно ускладнювала нове життя Кемпа. Оскільки зловити таксі на вулиці фактично було неможливо, він почав записувати в швидкий набір короткі номери жовтих таксі. Розчарування чекало навіть тут. «Я телефонував, але вони не приїжджали, і повз мене могло проїхати два-три таксі, поки я чекав на вулиці, – жаліється Ґаррет. – Потім я передзвонював, а вони навіть не могли пригадати, що я вже дзвонив. Пам’ятаю, я поспішав на перше або друге побачення. Я міг виїхати на 20 хвилин раніше – і все одно запізнитися на півгодини».

Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.

 

«Наш мозок – наркоман і лінтюх»: науковиця про секс і кохання

Що таке кохання з хімічної точки зору? Чим самозадоволення відрізняється від партнерського сексу? Чому порно – це супердоза наркоманії? Ці та інші питання обговорювали під час конференції «Пристрасть. Відверто про науку та секс», яку організувала платформа NaukRoom. Спеціально для проекту «Тойво» ми записали найцікавіші думки біологині Ольги Маслової.

Наш мозок – наркоман і лінтюх. Він шукає задоволення найкоротшим шляхом, і щойно його знаходить, намагається повторювати – більше, частіше, жорсткіше, з підвищенням інтенсивності. За це відповідає купа речовин у нашому тілі: це і дофамін, і адреналін, норадреналін і багато всього іншого.

Схема виникнення кохання у людей зазвичай включає такі етапи, як пристрасть, тяжіння, магнетизм один до одного, далі – звикання, а потім такий затишний етап. Проте все не завжди лінійно. Інколи навпаки може спершу з’явитися дружнє притяжіння, яке потім переросте у щось інше. Інколи навпаки спершу з’являється тяжіння сексуальне, потім спадає, потім знову поновлюється. Все це може виникати у різних комбінаціях.

Чому ми так часто акцентуємо увагу на тому, що кохання дуже схоже на дію якихось речовин? Тому що дійсно, якщо відірватися від романтики і сердечок, ми побачимо, що закохана людина поводить себе, як людина, яка звикла використовувати певні стимулятори – кофеїн, наприклад. На це вказують певні фізіологічні ознаки: розширені зіниці, спітніння, серце починає битись частіше. Найбільша схожість у тому, що і після кохання, і після вживання чогось є так званий період відміни, ломка і тому подібні речі. Романтично це називають тугою за коханим чи якимись такими речами, але фізіологічно те ж це саме.

За кохання відповідає в тому числі й малесенька молекула фенілетиламіну, яка є складовою багатьох інших речовин, в тому числі й амфетаміну. А ще – шоколаду. Саме з нею пов’язане відчуття ейфорії.

Ольга Маслова, кандидатка біологічних наук, співзасновниця проектів Nobilitet и Needorium

Була одна наукова робота, яка пов’язувала усі процеси, що відбуваються під дією наркотичних речовин, із тими процесами, які ми переживаємо у стані закоханості. Ця робота на повному серйозі порівнювала такі речі: трошки збочений стан контролю, коли ми не здатні себе контролювати, якщо залежні від якоїсь речовини й так само залежні від кохання, а також вплив на соціальний стан. Погодьтесь, коли ми закохані, ми хочемо більше часу проводити із коханою людиною, аніж із іншими – батьками, друзями.

Також звернули увагу на ризиковане вживання. У випадку із наркотичними речовинами люди зазвичай розуміють, що потрібно бути обережним. Про любов – ні, інформації, що це некорисно, немає. Навпаки, вважається, що це класно. За цією ознакою дві теми у порівнянні нібито не збігаються. У відповідь на цю роботу навіть з’явилась інша, в якій йшлося про те, що ідея порівнювати стани закоханості та залежності від наркотичних засобів – негативна, адже це може спотворити саму ідею кохання, відчуття близькості з коханою людиною, деромантизувати думки про кохання.