Вчені вперше точно визначили джерело звуку «кап-кап»

27 Червня 2018
наука пороблено

Британські фізики вперше змогли з точністю визначити джерело звуку краплі, яка розбивається об водну поверхню. Результати серйозно розходяться з даними, що раніше вважалися правильними. 

Протягом десятиліть фізики намагаються визначити джерело характерного звуку, який утворюється при падінні краплі на водну поверхню. Однак досі ніхто не міг із достатньою точністю провести експериментальне дослідження. Нарешті це стало можливим завдяки розвитку техніки високошвидкісного запису відео та звуку.

Група фізиків із Кембриджського університету під керівництвом Пітера Джордана використовувала частоту запису 30 тис. кадрів на секунду, а також надводний і підводний мікрофони, щоб з кількох ракурсів зняти процес зміни форми поверхні рідини та записати його на аудіо.

Крапля діаметром 4 мл падала зі швидкістю 1,29 м/с, в результаті чого на поверхні води формувалася газова порожнина, від якої потім відривалася невелика бульбашка повітря і продовжувала рухатися вниз – в момент цього відриву й утворювався звук. Він тривав протягом декількох мілісекунд і поступово згасав, коли бульбашка віддалялася від поверхні на достатню відстань.

Врешті вчені підтвердили гіпотезу про те, що джерелом звуку при падінні краплі стає резонансне коливання поверхні газової бульбашки, що утворилося в рідині. Однак нові дані відрізнялися від деяких теоретичних, розроблених раніше, на 40%. Наприклад, до цього вважалося, що джерелом звуку служать тільки коливання поверхні бульбашки, хвиля від якого поширюється крізь воду та потрапляє в повітря. Зараз вчені стверджують, що коливання поверхні бульбашки викликають такі ж процеси на поверхні повітряної порожнини, від якої вона відірвалася.

Це дослідження може бути надалі використано для поліпшення систем визначення сили зливи. А також, звісно, для більш правдивого озвучування дощу в фільмах або комп’ютерних іграх.

27 Червня 9:05
наука пороблено
Найцiкавiше на сайтi

Геній генів: як наука навчилась творити суперлюдей і чому це лякає саму науку

CRISPR Cas9 — це складна назва простої та дешевої технології редагування геному, яка кардинально змінила можливості молекулярної біології. Ця система дозволила вченим серйозно говорити про перемогу над раком, ВІЛ та вірусом Зіка, спадковими генетичними захворюваннями та малярією. Завдяки CRISPR Cas9 можна здійснити аграрну революцію або «запрограмувати» собі ідеальну дитину. Фактично ця технологія кинула людству виклик на наукових, етичних, соціальних та політичних фронтах. Platfor.ma спробувала розібратися, чого в ній більше: корисного чи небезпечного.

Ланцюг ДНК — як намисто, де структурні елементи, нуклеотиди, зібрані в унікальній послідовності. Це намисто пасує саме вам і визначає ваше життя. Коли в послідовності всі намистини складені правильно, організм працює добре. Але коли туди втручаються віруси або мутації, гармонійна послідовність руйнується і людина хворіє. Вчені з’ясували, що організмові боротися з вірусами допомагає dream-team: CRISPR та білки Cas9. Ці круті хлопці в парі можуть «вирізати» з геному частинки вірусу, зупинивши зовнішнє вторгнення в клітину.

CRISPR — це імунна система багатьох одноклітинних, яка рятує мікроорганізми від вірусів. Розшифровується як Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats (короткі паліндромні повтори, регулярно розташовані групами). Це необхідно знати, тому що між повторами містяться важливі частини — спейсери (проміжки). Вони несуть інформацію про чужорідні елементи, які колись проникали в клітину або в її пращурів.

Тобто CRISPR — це такий собі колекціонер, в якого є знімки усіх вторгнень в клітину. Він також турбується про оновлення своєї колекції. А Cas9 — це вже справжній ювелір, який за допомогою знімків вишукує на 100% ідентичні послідовності та вирізає їх із ланцюга ДНК. Потім ланцюг відновлюється і заповнюється правильними комбінаціями нуклеотидів.

Емануель Шарпентьє

У 2012-му науковці Емануель Шарпентьє та Дженіфер Дудна запропонували самостійно програмувати РНК для колекції, щоб Cas9 впізнавав і видаляв саме ті ділянки гену, які потрібно науковцям. Приблизно тоді ж інші дослідники встановили, що така технологія може спрацювати не лише в бактеріях, а й у людському організмі. Коли ж стало відомо, що цей відносно недорогий та ефективний спосіб редагування геному дійсно працює, учені по всьому світові розпочали найрізноманітніші дослідження.

Близькість до Великого: як і чому я працюю на адронному колайдері

АвторРіта Дудіна
23 Квітня 2018

Киянину Назару 28 років, він вчився у Києво-Могилянській академії та став науковим співробітником Національного інституту ядерної фізики в Турині. Кілька разів на рік він приїздить у відрядження до місця, де найактивніше розвивається фундаментальна наука — Великого адронного колайдера. Platfor.ma поставила Назару дилетантські запитання про науку, а він розказав, чому круто і не круто бути дослідником, показав свій робочий простір та навіть обід із їдальні, яка після дев’ятої вечора перетворюється на вчений бар.

Назар

– Навіщо нам взагалі колайдер, і як воно все працює?

– Уявіть періодичну систему в хімії та її елементи. У фізиці є подібна система, вона називається Стандартною моделлю, а її складники — це елементарні частинки.

Європейська організація з ядерних досліджень (CERN) збудувала прискорювач цих частинок – найбільший та найпотужніший у світі. Тут розробляють  передові технології для досліджень елементарних частинок на Землі та в космосі.

Коридор з офісами та відкритими робочими місцями в головному корпусі колаборацій CMS та ATLAS
Коридор з офісами та відкритими робочими місцями в головному корпусі колаборацій CMS та ATLAS

Великий адронний колайдер (ВАК) — це круговий підземний тунель завдовжки 27 кілометрів, що зачіпає Францію і Швейцарію. У ньому зіштовхуються пучки протонів, які колайдер розганяє так, щоб між собою зіткнулися їхні елементарні частинки — кварки і глюони. Коли це відбувається, народжуються нові екзотичні частинки.

«А может сделаешь бесплатно?»: почему труд без денег — это неправильно

АвторКатя Тейлор
9 Лютого 2016

В культурной сфере зачастую просят сделать какую-то работу бесплатно – потому что это важный проект или он сулит исполнителю пиар. Сооснователь агентства Art Management и Port Creative Hub Катерина Тейлор считает, что оплачиваться должен любой труд.

На прошлой неделе мне трижды предложили бесплатно сделать разного рода проекты. Бесплатно – потому что они социальные, важные и некоммерческие. Все бы ничего, но некоммерческие, социальные и важные проекты – это и есть моя работа, поскольку творческий сектор – как раз те люди, которые все эти инициативы обслуживают. А слово «социальный» далеко не всегда означает благотворительный и уж тем более волонтерский.

«Смертных грехов не семь, а восемь. Восьмой – работать бесплатно», – так в прошлом году высказался в Киеве Евгений Чичваркин. Но есть в Украине серьезная проблема, когда один человек просит – иногда очень настойчиво – сделать что-то по доброте душевной. Однако таким образом вы просто показываете свое неуважение, и считаете, что ваша идея гораздо значимей, чем работа другого человека.

Вы же не предлагаете вашему стоматологу бесплатно поставить вам пломбу, правда: «Да там работы всего на полчаса, и пломба-то крохотная нужна!» Не приходите в магазин и не пробуете взять бесплатно понравившееся вам платье: «Слушайте, мне не для себя, я в нем буду волонтерить». И платите за такси, даже если едете на нем на благотворительный концерт.

Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

Но при этом у нас вполне вошло в привычку просить дизайнера бесплатно нарисовать сайт, фотографа – поснимать за еду, а журналиста – написать вечерком эссе о своем проекте. Так вот, если мы хотим, чтобы события, выставки, концерты и прочие некоммерческие проекты проходили на высоком уровне – эту работу нужно оплачивать. Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

В понятии креативная экономика ровно половина слов – это «экономика». Если упрощенно, то на Западе все понимают ценность культуры и того, что, в принципе, это такой же сектор услуг, как и любой другой. И когда вы просите художника нарисовать картину, фотографа – напечатать еще одну фотографию, дизайнера – сделать логотип, куратора – устроить выставку, а культурного менеджера – организовать любое событие, то это должно оплачиваться так же, как маникюр в салоне и замена масла на СТО. Почему вы считаете нужным оставлять официанту чаевые, но не воспринимаете идею хотя бы минимально оплачивать труд, который формирует основы вашего эстетического бытия?

Так вот: когда вы предлагаете кому-то сделать что-то бесплатно, помните о том, что:

– Это и есть его хлеб. Он этим зарабатывает, кормит свою семью, детей, оплачивает обучение и жилье. И если он будет регулярно соглашаться делать свою работу бесплатно, то у него не будет еды, семьи, обучения и жилья;

– Работать бесплатно для него равносильно уходить в минус. Потому что он тратит свое время, а значит теряет деньги, которые мог бы заработать, чтобы оплатить все расходы компании и зарплаты своих сотрудников;

– Большинство проектов, которые предлагают художникам /агентам культуры – страшно социальные, мегаважные и останутся в истории. Ваш – не исключение.

Одно дело, если бесплатно поработать просят друзья. Но зачастую в ответ на вопрос о гонораре совершенно незнакомые люди с удивлением разводят руками: «Но ведь вы получите такой пиар и такое промо!» Работать за пиар – штука полезная и хорошая, но только до тех пор, пока не хочется поужинать.

И тогда остается только ждать, когда в магазине или ресторане вас согласятся снабжать едой за эти самые пиар и промо. Предлагать художникам и культурным агентам такое вместо гонорара – это то же самое, что в старые времена подсказать им есть пирожные, если нет хлеба.

За последние два года в Украине очень многое делается бесплатно. Волонтеры и активисты во многом подменили функции государства – и это потрясающий пример единения. Множество культурных и околокультурных событий были организованы только благодаря тому, что разные люди пожертвовали ради этого своими временем и деньгами. Не раз занимались таким и мы с друзьями и коллегами. Но очень важно понимать, что бесплатный труд не должен становиться аксиомой, и неправильно внушать чувство вины за то, что ты выбираешь свой общественно важный проект, а не человека, который просит тебя сделать что-то «за пиар». Помогать можно и нужно, но только тогда, когда у тебя есть на это силы и время, а не тогда, когда тебя к этому насильно подталкивают.

Очень хочется, чтобы все творческие и талантливые люди остались здесь, а не эмигрировали, как это уже происходит, например, с художниками, которые прекрасно отправляются на резиденции за границей, получают западные гранты и постепенно навсегда уезжают туда, где более благополучные условия. Если вы хотите повышать качество культуры здесь – начните с себя, с осознания того, что нужно не просто потреблять, а понимать ценность того, что для вас создают другие. И цените любой чужой труд.

«За оценки и знания студенты дерутся бешено»: Тимофей Милованов про образование в США

АвторЮрій Марченко
23 Жовтня 2015

В четверг в Киеве прошла конференция «Бизнес и университеты». В рамках одной из дискуссий по Skype из США выступил доцент Питтсбургского университета Тимофей Милованов. Platfor.ma записала самые интересные его высказывания об американской системе образования, недоверии студентов к преподавателю и том, как университеты возродили полуразрушенный город.

Проблема украинского образования вовсе не в коррупции или маленьких зарплатах преподавателей, а в том, что студенты не понимают – учеба может обеспечить им жизнь. В США обыкновенный студент в моем классе четко осознает, что если он получит хорошие оценки, то будет работать на Уолл-стрит с годовой зарплатой в $200 тыс., а если плохие, то в Макдональдсе за $50 тыс. Поэтому за оценки и знания учащиеся дерутся бешено и при этом сами борются с коррупцией.

Если студент платит до $20 тыс. за год обучения и при этом ему не дают практические и важные навыки, то его родители просто разорвут меня на части – потому что их огромные деньги тратятся зря. И если я буду плохо объяснять или несправедливо раздавать оценки и появятся подозрения в некой предвзятости, то у меня будут серьезные проблемы – речь ведь идет о будущем их детей. Я знаю случаи, когда из-за плохой оценки отец студента прилетал ругаться с другого конца страны на частном самолете.

Каждый раз в конце семестра у меня истерики на приемных часах – студенты плачут, что родители с такими оценками выгонят их из дому. В США очень жесткая система и если ошибиться, то можно серьезно «попасть». И исключений нет. Мой опыт показывает, что в Украине можно войти в обстоятельства, хорошего поддержать, умному помочь. А в мире такого нет.

В США студент сам выбирает свою структуру образования. К примеру, чтобы стать экономистом, ему нужно набрать 15 кредитов по математике и экономике. Как именно он их наберет – всем плевать. Но студенты сами заинтересованы хорошо учиться, поэтому они бегают за хорошими преподавателями. Те педагоги, которые хорошо учат, работают с перегруженными курсами, а к тем, кто плохо никто не ходит. Количество студентов отражается и на зарплатах педагогов. По сути, студенты как на базаре – выбирают курс получше и работы поменьше.

Главное отличие от украинской системы – в США студент не верит преподавателю. Учитель для него не авторитет. Каждый год на первых лекциях я должен зарабатывать авторитет заново. Здесь нет уважения к преподаванию, мне нужно завоевать их доверие тем, что я расскажу умные вещи и сделаю это понятно.

Ну и что, что я профессор? Был бы я умным – работал в Google или Amazon. А так я, видимо, неудачник и тружусь в университете – ну что я им могу рассказать? И то, что это не так, я могу доказать только своими лекциями. Студентов нужно учить, постоянно удивляя. Все они уже живут в соцсетях, у всех есть телефон и если им скучно, то они моментально уходят в Facebook. Ты должен и преподавать, и развлекать. А если не сможешь, то тебе потом так и скажут: плохо учил, мы ничего не узнали, за что мы платили деньги?

Недавно один студент обвинил меня, что я показываю слайды из какого-то нелицензированного учебника – штраф за это $500 тыс. Было серьезное разбирательство с юристами и ректоратом.