В Україні стартував проєкт телефонної підтримки людей, які опинилися на самоті

12 Червня 2020
волонтерство допомога соціум

Волонтери проєкту «Мій телефонний друг» телефонуватимуть тим, хто цього потребує. Наприклад, самотнім людям літнього віку, людям з інвалідністю або багатодітним батькам, щоб поділитися корисною інформацією або просто дізнатися, як у них справи. Стати волонтером можуть усі охочі. Зробити це можна за посиланням.

Пандемія COVID-19 не лише висвітлила проблему самотності, а й загострила її. Виходити на вулицю та зустрічатися зі знайомими — досі ризиковано для багатьох людей, адже попри пом’якшення карантинних заходів COVID-19 не зник та становить загрозу. «Мій телефонний друг» кидає виклик зростаючій самотності та надає молодим людям ще одну можливість долучитися до боротьби з наслідками пандемії. Кожен і кожна може стати співрозмовником, якого людям іноді вкрай не вистачає, та джерелом перевіреної інформації про COVID-19 і  шляхи захисту від інфікування.

В Україні стартував проєкт телефонної підтримки людей, які опинилися на самоті

«Телефонне волонтерство виконує два завдання: індивідуальне та суспільне. З одного боку, Мій телефонний друг покликаний покращити життя конкретних людей, які завдяки спілкуванню  відчуватимуть причетність, отримуватимуть інформацію не тільки «з телевізора» та легше переживатимуть кризові періоди. Водночас телефонне волонтерство є інструментом підвищення соціальної довіри, а також руйнування стереотипів. Наприклад, про те, що незнайомці не готові допомагати безкорисливо», — розповідає  координаторка проєкту Анна Бондаренко.

Український проєкт за основу для своєї діяльності взяв успішний міжнародний досвід. Схожа ініціатива у Великій Британії вже зібрала 250 тисяч волонтерів, що підтримують людей віком 60+, які почуваються  самотніми під час карантину.

В Україні стартував проєкт телефонної підтримки людей, які опинилися на самоті

Реєструйтесь на програму «Мій телефонний друг» за посиланням. Якщо вам або близькій вам людині може бути корисним регулярне спілкування телефоном з молодою людиною, яка поділиться корисною інформацією або просто складе компанію, зверніться на гарячу лінію за номером 0 800 202 147 (з понеділка по п’ятницю з 12:00 до 20:00).

Проєкт реалізовано в рамках національної кампанії солідарності ЮНІСЕФ та за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Найцiкавiше на сайтi

Буде Будда: як я стала волонтеркою Далай-лами і чому він такий важливий

Далай-лама підтримує найновітніші наукові дослідження, ініціює запровадження альтернативної освіти і продовжує багато усміхатись. А ще проводить вчення по всьому світу як для буддистів, так і для людей, які взагалі не вважають себе частиною котроїсь із релігій. Українка Катя Гладка була волонтеркою на одній із таких подій у Ризі. Для Platfor.ma вона написала про те, як це було, і чому Далай-лама – унікальна особистість.

Катерина Гладка

Тибет – найвисокогірніша країна світу, яка цікава ще й тим, що духовний лідер і політичний керівник держави — одна і та сама особа—Далай-лама. Усі Далай-лами від першого до нинішнього вважаються перевтіленням найбільшого співчуття, втіленого в божественній формі—Авалакітешвари. Коли помирає попередній лідер, то він лишає вказівки, де шукати наступного. Для цього організовується спеціальна комісія. Зазвичай така процедура може займати кілька років, далі знайдена дитина проходить тести і вже згодом їде навчатися до монахів і вищих лам. Ця традиція неперервно тягнеться з 14 століття.

Нинішній Далай-лама (справжнє ім’я – Тенцзін Гьямцхо) – чотирнадцятий в лінії передачі. При цьому його духовний шлях йшов крізь війну і втрату Батьківщини. Ще молодим хлопцем він опинився у вирі конфлікту, коли Китай на чолі із Мао Цзедуном окупував Тибет. Зрештою, попри численні переговори (в тому числі особисто з Мао) Тибет так і не був звільнений— Далай-лама і його народ змушені були втікти до Індії.

За час перебування в екзилі він не лише зберіг тибетську культуру і духовні вчення, зробивши ставку на Захід, а й став одним із основних ідеологів миру і співчуття як рушіїв будь-якого прогресу. Та попри те, що Далай-лама офіційно вже не займає політичної посади і на даний час є виключно духовним представником, вплив його слова залишається дуже великим. Саме тому деякі політики відкрито зустрічаються із його святійшеством, а деякі навпаки усіляко уникають прямої взаємодії із ним, боючись китайського гніву.

 

Далай-лама постійно проводить вчення по всьому світу: від Індії до Сполучених Штатів. Така подія в Ризі відбувалася вже вчетверте і цього разу я долучилася до команди волонтерів, яка зробила цю подію можливою. Величезний критий хол стадіону Сконто з футбольного місця мав перетворитися на затишний простір для духовних вчень. Така задача постала перед більше ніж 100 волонтерами: кожна група займалася своїм сегментом роботи.

Для моєї групи завдання було з нелегких — вперше на ризьких вченнях було вирішено зробити простір для дітей. Хотілося, аби діти не просто бігали залою і заважали батькам слухати, а щоб вони мали змогу займатись творчістю, дитячою йогою, дивитися мультфільми і взаємодіяти між собою.

Гепатит, тату, анемія: історії донорів, які здають свою кров попри перешкоди

14 червня в усьому світі відзначають Міжнародний день донора. У нашій країні, на відміну від інших, все ще вирує багато іноді безглуздих стереотипів та упереджень щодо цієї доброї справи. Ми разом з ініціативою «Агенти крові» зібрали історії людей, які стали на шлях порятунку життів попри щось або заради чогось. Розповідаємо їх вам, щоб ще раз наголосити: донорство крові – це не страшно, безпечно, та навіть корисно і приємно.

Ольга Дячук

У мене тиск нижче середнього – так склалося генетично. Я давно з цим живу, дискомфорту не відчуваю, свідомість не втрачаю. Однак для донорства це виявилося реальною проблемою, бо майже щоразу мені кажуть «не сьогодні». Але я не здаюся, пояснюю, що це для мене норма і я вже була доноркою, хоча кілька разів мене таки відшивали. Одного разу я приїхала здавати кров для свого хорошого знайомого, який лежав з онкозахворюванням в лікарні. Мені поміряли тиск і, очікувано, відмовили. Але ситуація була критичною, тому я стала наполягати та торгуватися з медсестрами. Зрештою, мені наказали тричі оббігти лікарню та випити 2 міцних еспресо, а потім мерщій до них. Ці маніпуляції спрацювали – тиск був «у нормі» і мені дозволили здати кров. Але, на жаль, мій друг все ж не поборов хворобу. Я би хотіла згадати про нього – Армен Парсаданов був чудовим талановитим фотографом, нам його бракує.

Зі Гимон

Вперше ідея стати донором з’явилася у мене ще в дитинстві, коли я дізналася, що у мене кров резус-фактору 1+ – люди з таким типом вважаються «універсальними донорами». Тому коли через багато років на роботі оголосили, що є можливість здати кров і це можна зробити прямо в офісі поверхом вище, я радісно погодилася. Але, на жаль, на першому ж аналізі, медсестра подивилася на результати та сказала: «Якщо ми це зробимо, вам самій знадобитися переливання. Дуже низький гемоглобін». Виявилося що у мене анемія середньої важкості (ред: коли в крові спостерігається зменшення вмісту гемоглобіну та/або еритроцитів), але невдача також і «підстьобнула» до того, щоб розв’язати цю проблему. Шлях був довгим, але, на щастя, у мене залізодефіцитна анемія, яка добре піддається лікуванню та профілактиці таблетками заліза.

А два роки тому у тата моєї близької подруги виявили рак – потрібні були донори. Моя кров не підходила за групою, але можна було здавати в банк «на заміну». І мене допустили! Я нарешті змогла поділитися тим, що у мене є, а заодно й допомогти подрузі. Відтоді я намагаюся періодично здавати кров – як адресно, так і просто в банк.

До речі, як бонус, наше з чоловіком донорство допомогло з медичними документами, коли ми збирали їх для процесу усиновлення. Там потрібно здати обов’язкові аналізи на ВІЛ/СНІД та інші хвороби, а у нас вже були такі довідки з центру крові. Це прискорило процес і додало плюсиків в карму, коли суддя побачив, що ми ще й донори.

Ілюстрації Марини Кізілової та Орисі Мельник для «Агентів крові»

Як жити після поганих новин із лікарні? Уривок із надзвичайно важливої книги Анастасії Леухіної

АвторPlatfor.ma
3 Червня 2020

Усі ми боїмося походів у лікарні. Боїмося невтішних аналізів, прогнозів і результатів. Боїмося стати обузою і що з нашими близькими трапиться щось погане. Але невтішні новини від лікарів часто стають частиною нашого життя. І як з цими новинами впоратися розповідає «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними». А Platfor.ma ділиться уривком із видання з історією лікарки, якій самій довелося зіткнутися з невтішними новинами.

Ми чудово розуміємо, що немає однакових історій хвороби, лікування та смерті. Тому вирішили писати не інструкцію з проживання цього складного періоду, а своєрідний порадник. Зібрали практичні рекомендації і додали до них реальні розповіді людей різного віку, з різними діагнозами (всі вони справжні, на прохання авторів ми змінили лише кілька імен), щоб показати, які є можливості та варіанти розвитку подій. Не деінде, а тут, у нашій країні, в нашому суспільстві і з нашою медициною.

Десять основних тез, на яких виросла ця книжка, можна сформулювати так:

1. Ви не самі.
2. Час – це ресурс. Як і на що ви його витрачаєте, залежить лише від вас.
3. Остаточне рішення про те, що робити і чого не робити, – за пацієнтом.
4. Страх та замовчування – наші головні вороги.
5. Чесність та відкритість, навіть у складних розмовах, – наші друзі.
6. Вдома і стіни допомагають. Там звично, не так страшно, і це не так складно зорганізувати, як здається спочатку.
7. Біль – це мука. Знеболення є. Воно полегшує життя і ви маєте на нього право.
8. Дбати про когось можна тільки тоді, коли дбаєш про себе.
9. Діти та дорослі мають право знати, що з ними та їхніми рідними. Мають право на розуміння і підтримку.
10. Там, де є любов, не так і страшно.

Ми намагалися створити такий собі текст-компас, який не дасть впасти у відчай від стресу і сумнівів, допоможе зорганізуватись і обрати той напрямок руху, що найкраще пасує саме до вашої ситуації.

Видання «Зовсім не страшна книга про життя, смерть та все, що між ними» можна замовити за посиланням.

Авторка книги Анастасія Леухіна

Антистрес-тест: я на собі перевірила різні методи заспокоєння. Ось що вийшло

«Розслабся», – ми часто чуємо від друзів, радників, авторів книжок про саморозвиток, колег і власного внутрішнього голосу. Але факт: сила слова тут не діє, тож людство невпинно намагається вигадати методи, створити інструменти та пізнати вищі матерії задля того, щоб нарешті ЗАСПОКОЇТИСЯ. Карантин – чи не найкраща можливість випробувати все це на собі, адже і привід є, і час. Тож протягом місяця наша редакторка Тетяна Капустинська експериментувала та намагалася з’ясувати, як плисти на хвилях спокою та вміти в будь-який момент подолати стрес.

«Усе навколо бісить». Саме з такою думкою я знайшла себе на кухні, коли наполегливо збивала омлет і, здається, намагалася за щось йому помститися. Йшов третій тиждень карантину. Я збивала цей ні в чому не винний омлет вже 5 хвилин, у голові роїлася купа думок, а з емоційним фоном відбувалося щось страшне – мене кидало з суму в злість, з неї в тривогу, а потім в апатію. І все це без об’єктивної причини. 

Оговтавшись та нарешті залишивши мій майбутній сніданок у спокої, я подивилася в вікно та подумала: «Треба щось з цим робити, бо я сама себе зажену в депресію». Я вже там була і, чесно кажучи, не найкращі відчуття. Тож, прийшло усвідомлення – зараз, в епоху невизначеності, тривоги та стресу, як ніколи потрібно взяти та заспокоїтися.

Колись я приймала такі підступні пігулки – гідазепам, – вони діяли як транквілізатор та прибирали відчуття тривоги. Їх продають за рецептом від психотерапевта, тому що препарат викликає звикання. Але від гідазепаму та інших альтернатив довелося відмовитися, я прийняла для себе – це лише маскування проблеми, але ніяк не її вирішення.

Тож, я підтягнула штанці, заручилася підтримкою близьких і редакції та почала продумувати план. У мене був цілий місяць, щоб спробувати різні методи, техніки, інструменти для того, щоб відчути спокій тут і зараз або ж в довгій перспективі. 

Звісно, я розумію, що те, що я спробувала на собі, може не підійти якомусь читачеві, який подумав: «О, це панацея, рішення знайдено!». Ні, так не працює. Ви – унікальна система, тому щось вашим організмом може перетравитися, а щось – викликати нудоту. Не виключено, що знайдуться й люди, для яких все нижчеперелічене стане у пригоді. Але поки це просто мій досвід: неідеальний, але щирий.

Тому невеликий анамнез: дівчина, 24 роки, нормально (але не дуже правильно) харчуюся, зазвичай гарно сплю, дах над головою маю. Дуже емоційна, активна, маю невроз і занадто яскраво переживаю деякі відчуття. Якщо радію – то по повній, але нервую теж без послаблень. Постійно перебуваю у русі, рідко сиджу вдома, багато спілкуюся з людьми. Люблю експерименти.

У кращі часи виглядаю приблизно так

Спочатку я вирішила спробувати щось елементарне. Наприклад, мене зазвичай заспокоює якась хатня робота – обожнюю мити посуд та дивитися, як вода змиває піну, або рівно розвішувати випрані речі. Здавалося б, ідеальний варіант прямо під носом – генеральне прибирання. Я завзято схопила засоби для миття всього на світі та взялася за діло. Спочатку все було супер – я віддраювала всю квартиру та буквально відчувала дзен. «Тю, так все так просто, на цьому експеримент і завершимо», – подумала я.

Але години йшли, сили разом із ними, а роботи менше не ставало. Я могла кинути оком на кухню та задоволено перейти до наступної зони, але повернутися назад і зрозуміти – та тут ще купа роботи! В результаті замість того, щоб плисти по річці спокою, я ловила хвилі роздратованості. Під вечір я вже ледве рухалася. Зробила для себе висновок – посуд помити для заспокоєння ще можна, а от генеральне прибирання виконує інші функції (дає фізичне навантаження, наприклад).

На наступний день згадала, що багато знайомих рекомендували: «Книжка – найкращий антидепресант. Почитай вдосталь і все як рукою зніме». Ну, нібито логічно: ти відволікаєшся від своєї реальності на іншу, яка описана на сторінках. Спочатку я пройшла крізь навчальну та профільну літературу, коли читала Уільяма Зінсера «Як писати добре». Робота з цією книгою вимагала концентрації, уваги та постійного конспектування важливих порад. Тому свою функцію в межах цього експерименту не виконувала. Інші кандидати, вже з художньої літератури, змушували заглиблюватися у сюжет та хвилюватися за головних героїв. Тож якогось піднесення до більш тонких матерій та тотального врівноваження навіть близько не досягла.