У Китаї мільйонам заборонили користуватися транспортом через низький соціальний статус

4 Березня 2019
нова реальність

В 2018 році Китай заблокував мільйони спроб придбати квитки на громадський транспорт через низький соціальний рейтинг окремих осіб.

Соціальний рейтинг – це система оцінювання окремих громадян та організацій за певними параметрами, що відповідають інтересам держави. На практиці це виглядає так, що за порушення оцінка знижується, що призводить до обмеження можливостей та прав громадян.

Правляча партія КНР переконана, що покарання та винагороди за соціальним рейтингом покращать порядок у швидко мінливому суспільстві після трьох десятиліть економічних реформ. У цій країні система працює вже декілька років і наразі серйозно впливає на життя людей. Так, минулого року в Китаї не продали 17,5 млн квитків на літаки, а також 5,5 млн разів відмовили у продажі залізничних квитків громадянам із занадто низьким рейтингом. За межі Китаю заборонили виїжджати 128 громадянам. Причинами називають різноманітні правопорушення «соціальної довіри», включаючи неоплату податків та штрафи, які знижують соціальний рейтинг громадян Китаю.

Крім того, китайська влада запустила спеціальний додаток, який показує користувачу «людей з низьким соціальним рейтингом» навколо. Додаток заохочує повідомляти, коли хтось із цих людей здійснює дії, які не відповідають їх «соціальному статусу» – наприклад, купують товари, які їм не по кишені.

Владні структури експериментують з «соціальним рейтингом» з 2014 року на усій території Китаю. Бали «соціальної довіри» знімають за порушення законів чи навіть незначні адміністративні правопорушення, на кшталт вигулювання собаки без повідка.

Докладніше про все це можна прочитати тут.

4 Березня 16:43
нова реальність
Найцiкавiше на сайтi

Китай-тай налетай: как Google и Facebook идут на моральные уступки ради огромного рынка КНР

АвторНадежда Баловсяк
7 Листопада 2018

Из-за цензуры в Китае нет Google и Facebook, зато есть множество невероятно популярных локальных сервисов. Впрочем, в последнее время западные корпорации решили это изменить и покорить один из ключевых рынков мира. Platfor.ma разбирается, какие конфликты из-за этого возникают и почему это важно для всего мира.

Вот 18-летний китайский юноша, который играет в баскетбол и смотрит голливудские фильмы про супергероев. Он планирует изучать химию в Канаде. А еще он никогда не слышал о Google и Twitter, а название Facebook встречал всего один раз. Дело в том, что в Китае выросло уже поколение молодых людей, не знакомых с самыми популярними мировыми онлайн-сервисами и привыкнувшими использовать исключительно национальный продукт.

 

Интернет-гиганты без Поднебесной

Google и Facebook в Китае не доступны. Теоретически жители страны могут пользоваться сервисами этих компаний через VPN, однако официально обе на китайском рынке не работают. Google ушла из Китая в 2010 году после безуспешных попыток борьбы с регуляторами за право работать без цензуры. А Facebook так и не открыл свое представительство, хотя предпринимал попытки не один раз.

Тем временем в стране появились свои, местные конкуренты крупнейших интернет-компаний. Например, Китай – едва ли не единственная страна в мире, в которой лидером рынка интернет-поиска является вовсе не Google, а местный проект Baidu. То же касается и рынка социальных сетей. Названия WeChat, Weibo, TikTok, Renren, QQ и YouKu ничего не скажут европейцу или американцу, но в Китае это мегапопулярные социальные сервисы с огромной аудиторией.

Вот, например, данные China Internet Report со сравнением западных и китайских сервисов:

Сегодня в Китае насчитывается около 770 млн пользователей интернета – больше, чем все население Западной Европы и Соединенных Штатов вместе взятые. Китайский рынок – это 20% населения планеты, которые активно сидят в интернете и приносят онлайн-компания колоссальные прибыли. Поэтому очевидно, что и Google, и Facebook хотят заполучить хотя бы часть этого рынка. Фактически, выбор стоит так: огромные доходы против некоторых уступок в плане демократических ценностей. Судя по всему, выбор был сделан: летом 2018 года Google и Facebook стали предпринимать активные шаги, направленные на выход на рынок Китая.

Google и Facebook идут в Китай

Недавно стало известно, что Google разрабатывает поисковое мобильное приложение для смартфонов, которое будет соответствовать строгим правилам цензуры Китая. Это означает, что спустя несколько лет корпорация все же согласилась пойти на уступки в цензурировании контента, которые и были главной причиной ее ухода с китайского рынка в 2010 году.

Тем временем Facebook пытается создать дочернее предприятие в Китае. Соцсеть заявляла, что планирует открыть «инновационный центр поддержки китайских разработчиков, новаторов и стартапов». Но менее чем за сутки после анонса об открытии этого центра китайское правительство отозвало разрешение, выданное компании. По слухам, против официального представительства Facebook выступило государственное управление по вопросам киберпространства КНР.

Не рви сеть: правила этикета современного интернета

22 Жовтня 2016

Интернет – особый мир, где есть свои правила, нормы и этикет. Platfor.ma сформулировала десять пунктов, на которые стоит обратить внимание, чтобы вас считали человеком разумным даже в таком безумном месте как интернет.

Времена изменились. Множество людей практически переселились в интернет и чат для них – не только способ швырнуть другу видео о том, как совенок играет с котиком (кстати, вот оно), но и рабочий инструмент. Поэтому не стоит продолжать писать так же, как будто на дворе все еще времена ICQ.

 

Привет

как дела?

:))))

слушай

есть вопрос

точнее, идея

а!

хотя стоп

я ж сам могу

все, уже не надо

:))

 

Безудержно нажимать Enter при отправке своих посланий, особенно малознакомому человеку – невежливо. Здороваться в интернете вовсе необязательно, а сакральный вопрос «как дела» вводит в ступор слишком многих, чтобы мучить им всех людей. Попробуйте писать сообщения из более чем двух слов – и люди отблагодарят вас развернутыми и полезными ответами, даже если вы будете просить денег в долг.

«Найбільш незрозуміла молодь за всю історію»: як 21 сторіччя розтрощило наше життя

АвторЮрій Марченко
10 Вересня 2018

Дитячий фонд ООН (UNICEF) запускає в Україні свою програму UPSHIFT, яку вже впроваджують у 22 країнах світу. Ця ініціатива об’єднує тренінги з соціальних інновацій, менторство і гранти до 60 тис. грн на корисні проекти. Представляти UPSHIFT і навчати нашу молодь в числі інших буде Нікола Вулич, координатор чорногорського Youth Innovation Lab і представник UNICEF у цій країні. Platfor.ma поговорила з ним про те, чому нове покоління так відрізняється від усіх попередніх і про те, як їм вижити в нинішньому мінливому світі.

– Зараз вперше в історії людства чверть всього населення планети – молодь. Що це взагалі означає для Землі?

– Купу всього! Почнемо з того, що на планеті страшенно виріс темп. За останні 20 років наше життя змінилося сильніше, ніж за півтора століття до цього. Але при цьому у нас зараз найбільш незрозуміле молоде покоління за всю історію. Через ці божевільні швидкості змін існує просто небувалий розрив між молоддю і тими, хто перебуває при владі. Так бути не може, нам потрібно якось адаптуватися і зменшувати цю прірву.

Ось просто один маленький приклад: з одного боку, до 2025 приблизно 75% всього ринку праці будуть мілленіали. З іншого, безробіття серед молоді ще ніколи не було настільки серйозним. Візьмемо навіть Україну: наскільки я знаю, таке безробіття у вас постійно зростає і зараз становить близько 22-23%. У нас в Чорногорії молодих людей, які не навчаються і не працюють – 28,5%. Виходить, що майже третина нашої молоді просто нічого не робить.

– А це взагалі проблема молоді, яка нічого не хоче робити, або проблема системи?

– Ну, знаєте, це питання на мільярд. Гадаю, це колосальна комбінація з безлічі різних чинників. Темпи змін в нашому світі абсолютно не підтримуються системами освіти. Те, чого навчають у школах, має вкрай мале відношення до того, що потім знадобиться в реальному світі. Я бачив результати одного масштабного опитування української молоді – 33% вважають, що їхня освіта абсолютно марна. На їхню думку, вони не навчаються нічому, що потім стане в нагоді в житті. І, в принципі, така ж ситуація по всьому світу. Я згадував, що 12 років сам був частиною цієї освітньої проблеми, так що повірте мені – справи кепські.

Ще одна частина проблеми в тому, що пенсійний вік весь час підвищується, але робочі місця при цьому створюються недостатньо швидко.

І третє – те, що змінюється взагалі вся економічна система. Дивіться, типовий мілленіал до 32 років поміняє чотири роботи. Чотири! При цьому покоління, скажімо, моїх батьків до кінця кар’єри змінювало робоче місце всього двічі.

Все це веде до своєрідної gig-економіки (часткова зайнятість та економіка коротких контрактів. – Platfor.ma), коли ви більшу частину часу займаєтесь фрілансом і повинні бути готові блискавично міняти сферу діяльності, навички та вміння.

При цьому багато молодих людей досить правильно вважають, що влада про них не піклується і не допомагає. Вони почуваються покинутими. Це породжує апатію і призводить до того, що, як я вже згадував, третина молоді просто нічого не робить.

– А якщо брати сучасну молодь, то вона якось кардинально відрізняється від попередніх поколінь?

– Ви задаєте питання, у відповіді на яке у мене є шанс образити взагалі всіх. Середній бебібумер, народжений в середині 20 століття, міг дозволити собі освіту, купівлю будинку, дві машини, велику родину з собачкою – і все це з однієї хорошої зарплати. Будь-який мілленіал зараз має перед собою чудову перспективу закінчити університет з боргами на шестизначну суму, які, в принципі, не дуже зрозуміло як гасити. Купити будинок? Навряд чи коли-небудь в житті. Постійна хороша робота? Хиткі надії. Порівнювати різні покоління, коли умови життя настільки різняться – так собі ідея.

При цьому буде не зовсім вірно говорити, що нинішня молодь лінива. Вона працює не менше тяжко, ніж попередні покоління, біда в тому, що вимоги до їх умінь і необхідність постійно адаптуватися до чогось нового – ну, такого в людській історії ще не було.

Але я, звичайно, не хочу нікого виправдовувати. У мілленіалів купа не найкращих особливостей. Їм часто плювати на корпоративну культуру, вони вимагають від роботи величезної кількості вільного часу і наполегливо сподіваються займатися виключно тим, що їм подобається. Та й адаптуватися до нинішнього темпу змін їм буває лінь.

А попереду у нас ще і покоління Z, для яких цифрові технології – це річ, абсолютно звична з пелюшок. Їхні перспективи на ринку праці взагалі уявити складно. Цілком можливо, що працювати будь-ким їм доведеться всього на рік-два, а потім переучуватися і шукати щось нове.

© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine

– А молодь з різних країн відрізняється? У них більше спільного або різного?

– Думаю, у них більше спільного, ніж у будь-якого покоління в історії людства. Інтернет і масова поп-культура заполонили весь світ. В якій би країні ви не опинилися, швидше за все, зіткнетеся з приблизно однаковими захопленнями в музиці і кіно. У них приблизно одні й ті ж глобальні лідери думок, вони або дуже мало, або зовсім не дивляться телевізор.

Французький футболіст Антуан Грізманн святкував голи жестикуляцією з гри Fortnite. Так ось, більшість уболівальників старше 35 взагалі не зрозуміли, що це він таке робив, тоді як молодь просто божеволіла від захвату. І по всьому світу вона робила це однаково.

– Добре, проходить півтора десятка років – і ця молодь приходить до влади. Є ймовірність, що їм буде взагалі плювати на таке поняття як «держава»? Що їм будуть ближче і рідніше глобальні бренди на зразок Nike, Каньє Уеста, «Ювентуса»?

– Судячи з усього, ви цим інтерв’ю хочете позбавити мене роботи. Але дійсно, різноманітні побоювання з приводу цього покоління – дуже серйозні. І дійсно є ризик, що класичні поділи та кордони їм зовсім не близькі. Але тут потрібно враховувати одну штуку: завжди і всюди в 20 років люди були революціонерами, а в 40 – консерваторами. Тому хто знає, що трапиться, коли мілленіалам виповниться побільше років. На даний момент виглядає, що їх перехід до більш консервативних ідеалів відбувається повільніше, ніж у всіх попередніх поколінь.

Особисто мені здається, що відхід від націоналістичних поглядів, можливо, пішов би нашому світу на користь. Ми як ніколи близькі до відмирання поняття «кордон» або «країна», але це все ще величезний шлях, тож поки говорити про таке рано.

Навіть ті, хто дійсно приділяє увагу освіті, зазвичай у 30-32 роки виходять на якесь плато. Попередні покоління теж подібним страждали, але різниця в тому, що вони могли собі це дозволити. Нинішні темпи такого шансу не залишають. Ти не розвиваєшся? Тебе просто замінять.

Не на своєму місці: у чому Economist помилився з Києвом в рейтингу міст

АвторБорис Давиденко
20 Серпня 2018

Минулого тижня авторитетний журнал The Economist опублікував щорічний рейтинг найбільш зручних для проживання міст. Київські результати рейтингу розворушили сонне українське медіаполе: виявилося, що за останні п’ять років Київ показав найбільше зниження рівня комфортності серед всіх 140 учасників рейтингу. З 2013-го по 2018-й інтегрований показник комфортності життя в столиці України впав на 12,6% і зараз (за результатами 2017) становить 56,6 бали. У методології рейтингу говориться, що така оцінка означає – умови життя істотно обмежені. Головред VoxUkraine Борис Давиденко розбирається, як же так.

Весь тиждень я читав жовчні заголовки ЗМІ, єхидні коментарі фейсбук-експертів і мляві відмазки київської влади. Накипіло. Я не згоден. І у мене є дві важливі причини.

Перша і головна: Київ – моє рідне місто, я його люблю і хочу, щоб у нього все було добре. Тому все, що написано далі, слід розглядати з урахуванням моєї 100% ангажованості.

Друга частина аргументів більш раціональна.

По-перше, ЗМІ висмоктали сенсацію. Київ звалився в цьому рейтингу ще в 2014 році, побував майже на самому дні в 2015-му (132-е місце з 140) і з тих пір видряпується – 118-е місце зараз.

Це не скасовує факту, що п’ять років тому столиця України була майже на три десятка місць вище і перебувала в компанії таких міст, як Бухарест і Ріо-де-Жанейро. Сьогодні це Хошимін, Мумбаї і Абіджан.

Але чому рейтинг погано відображає ситуацію в Києві за останні п’ять років?

The Economist, щоб виміряти комфортність життя в місті, використовує п’ять напрямків, в які входить 30 критеріїв – від небезпеки терористичних загроз до клімату. У реальному житті оцінка liveability трохи простіше – городяни оцінюють комфортність того чи іншого міста ногами і гаманцем: населення міста зростає або убуває. У Києві дуже швидко зростає – за східноєвропейськими мірками. За офіційними даними, населення Києва за п’ять років збільшилося на 103 000 чоловік, до 2,94 млн. Експерт з транспортного планування Дмитро Беспалов говорить, що за різними оцінками реальне населення набагато більше – 3,5-4 млн осіб.

Від такого голосування за київську комфортність можна відмахнутися: мовляв, столиця безальтернативна в Україні, так як інші міста набагато гірше. Не згоден: Київ конкурує за людей з не тільки в чомусь кращими Львовом, Одесою і Дніпром, а й з Варшавою, Москвою, містами балтійських країн і так далі.

Як змінився Київ за п’ять років – за критеріями, які використовує The Economist для оцінки комфорту? Відразу скажу, що можливості комплексно проаналізувати оцінку журналу немає, дані по категоріях закриті і коштують дорого.

1. Інфраструктура (20% від загальної оцінки). У цій категорії багато чого: якість доріг, доступність житла, громадський транспорт, зв’язок з іншими країнами, якість телекомунікацій. Киньте в мене камінь, якщо в чомусь Київ став гірше за останні п’ять років. Короткі «інфраструктурні» новини столиці: 3G і 4G, капітальний ремонт доріг, сотні нових автобусів, трамваїв і тролейбусів, дворазове зниження доларової ціни квадратного метра, безвіз і з десяток нових авіаперевізників (в тому числі і знаковий Ryanair), нові поїзди-експреси як по Україні, так в Польщу.

2-3. Наступні два великих критерію рейтингу: медицина (20%) і освіта (10%). Я не експерт в цих сферах, але суб’єктивне відчуття – гірше точно не стало. Варто лише згадати, що п’ять років тому освітою завідував Дмитро Табачник, а медициною – Раїса Богатирьова.

4. Наступний розділ – культура і навколишнє середовище (25%). Тут «змішалися коні, люди» – кліматичні умови, корупція і цензура ЗМІ, театри і ресторани та багато іншого. Найболючіше – корупція. Цей показник беруть у Transparency international: п’ять років тому Україна була на 144-му місці (25 балів), зараз на 130-му (30 балів). Про цензуру в ЗМІ… Журналісти «Корреспондента», Forbes, TBі, яких вичавили з видань в 2013-му, з зацікавленням послухають, як «Вести», «Країна» і News One зараз скаржаться на утиски свободи слова. Ну а ресторани, театри, доступ до спорту взагалі сильно виросли за п’ятирічку.

5. Залишається група критеріїв «стабільність» (20%). Тут про кримінал, загрозу терактів, війни і цивільних заворушень. Редактори рейтингу з року в рік підкреслюють, що саме ця група – близькість Києва до військового конфлікту – тягне українську столицю вниз. Більшість киян можуть багато розповісти, як змінювалося відчуття «стабільності» та комфорту за ці роки: якщо в 2014-му ми чекали російські танки на житомирській трасі і прокидалися о 04:00 ранку прочитати зведення з Іловайська, то в цьому році дізналися, що таке змішані почуття, коли ожив Бабченко.

З злочинністю в Києві все не дуже добре. Статистика показує погіршення криміногенної на 48%, кількість злочинів в минулому році склала 70 600. Половинчаста реформа поліції – погана ідея.

Не виключаю, що арифметика журнального рейтингу правильна: ми не бачимо всіх показників по Києву та іншим містам, тож сперечатися складно. Але…

Інфраструктура, освіта, медицина, культура і т.д. – це дуже важливо. Місто – це люди. Люди, які живуть поруч і працюють разом. Люди, що знаходять однодумців, які вигадують і створюють щось нове. Люди, яким не все одно, що з їхнім будинком, вулицею, містом і країною. І в Києві 2018 го я бачу в рази більше активних і небайдужих городян, ніж п’ять років тому. І може бути, у Відні, що очолює рейтинг, безпечніше, краще дороги і якісніше медицина, але я вибираю Київ. Бо стародавній Київ сьогодні в рази молодше і цікавіше, ніж солідна і доглянута столиця Австрії.