(Не)дитячі питання

Любі Гетьманській, колишній ведучій феміністичної радіопередачі «Досвід Любові» на Old Fashioned Radio, 47 років. Вона народилася у 1970 році, якраз у період «застою», коли дійсно вважалося, що у Радянському Союзі сексу немає. Люба ж про свою сексуальність дізналася рано, але до батьків зі своїми питаннями піти не могла. Суворі та консервативні, народжені у роки війни, вони закривали Любі очі, коли у фільмах траплялись сцени, які з натяжкою можна було назвати еротичними. А вночі мама могла зайти до Люби в кімнату і подивитись, чи не лежать у неї руки під ковдрою. Така практика досі розвинена в монастирях, де пильно слідкують, чи не займаються дівчатка мастурбацією.

«Років до десяти я дійсно думала, що діти народжуються від поцілунків. А сексуальність свого тіла я відкрила випадково, коли почала його вивчати та досліджувати. Я не злякалась, тому що мені було приємно. А якщо це приємно, то воно не може завдати шкоди».

Інформацію про секс Люба, як і інші дівчата її віку, дізнавалася від подруг. Еротичної літератури тоді не було, в школах про це також не розповідали, тому джерелом знань для підлітків стали гральні карти. Люба їх дуже добре пам’ятає: на картах були зображені милі дівчатка з розставленими ногами та волоссям на лобку. Люба сміється: з нинішніми стандартами краси такого вже ніде не побачиш.

Ставши матір’ю, Люба точно знала, що не буде поводитись так, як її батьки. Зараз вона може відверто говорити про секс зі своєю донькою, а ще веде феміністичні програми на радіо та намагається змінити ставлення суспільства до сексу – і зокрема до розмов із дітьми про секс.

Як саме мають виглядати такі розмови, добре знає 40-річна Тетяна Романова. В неї велика родина з чотирма дітьми – три хлопці та одна дівчина. Старшому сину 17 років і він уже живе окремо, дівчинці – дев’ять, а двом молодшим хлопцям – шість та один рік. Секс у родині не входить до кола заборонених тем – батьки не цураються цього слова, а питання на відверту тему від дітей сприймаються так само, як і будь-які інші.

«Зі старшим сином я на цю тему в дитинстві не розмовляла. Вже в підлітковому віці прийшла до нього з бажанням поговорити про секс, на що мені було сказано: “Мамо, я вже все давно знаю”, – розповідає Тетяна. – Я подарувала йому коробку презервативів, але нею ніхто не скористався. Як я розумію, в нього ще не було статевих відносин. Але він підходив до мене і питав, як взагалі будувати стосунки з дівчиною – це його цікавило більше».

Донька питанням сексуальності почала цікавитись набагато раніше. Тетяна говорить, що причиною стала її популярність у дитячому садку: хлопці дарували дівчинці шоколадки, казали, що люблять її, і, вочевидь, це викликало у дитини певне збудження. Отже, без питань про секс не обійшлося. Тетяна розповідала без прикрас, але й без дуже популярних колись «маточок» і «тичинок».

«Я кажу дітям, що в хлопців та дівчат є статеві органи. Діти їх називають “пісюн” та “піся”, але насправді вони називаються “статевий член” і “вагіна”. Секс – це фізіологічний процес, завдяки рідині від хлопця дівчина може завагітніти. Ну, в мене чотири дитини, вони розуміють, що в капусті дітей не знаходять, – сміється Тетяна. – В мене родина була консервативніша – я дійсно до десяти років думала, що мене знайшли в лісі під снігом».

Та більшість батьків взагалі не мають уявлення, як розмовляти з дітьми на інтимні теми. Психологи говорять, що інтерес до сексу виникає у дитини роки в чотири, коли вона починає вивчати своє тіло та входить у соціум. Зазвичай, коли дитина підходить та питає: «Мамо, а що таке секс?», перша реакція негативна. Батьки ніяковіють та обурюються: «Це хто тобі таке сказав? Хто тебе поганому навчив?» І, звичайно: «Щоб я цього більше не чула!»

«Батьки просили мене розповісти, як відповідати на такі питання. Вони абсолютно дитячі: “А чим хлопчики відрізняються від дівчат?”,”А чому не можна ходити без трусів?” Деякі розповідали, що знайшли у сина на планшеті в історії пошуку запит “что такое сэкс”. Усі ці питання заганяють батьків у ступор. Я вам більше скажу, коли до мене підійшла моя дитина з питанням: “Мамо, що таке секс?”, в мене теж ледь не зірвалося з язика: “Хто тобі таке сказав?”»

Таке табуйоване ставлення до теми сексу звичайно не задовольняє цікавість дитини. Все спрацьовує навпаки. Це як зі шкідливою їжею: щойно тобі забороняють їсти чіпси, ти починаєш хотіти їх більше за все на світі. До того ж дорослі дуже часто переоцінюють інтерес дитини до теми, пояснює Покровська. Часто їм достатньо загальних знань для того, аби вгамувати цікавість.

«Нещодавно до мене прийшов молодший син і сказав: “Я тепер знаю, що таке секс. Це коли люди довго обіймаються, а потім тикають в один одного пісями”. Я спитала, чи хоче він більше заглибитися в тему, на що він сказав ні. Не треба дитині розповідати те, що вона ще не готова та й не хоче дізнатись», – підтверджує Тетяна Романова.

Ганна Покровська рекомендує говорити з дітьми відверто, але з урахуванням їхнього віку. «Я своїй дитині відповіла, що це фізіологічні стосунки між дорослими, коли вони закохані. Але це тільки для дорослих, – додає Ганна. – Вона мені сказала: “А, так це тільки для дорослих?” І все, розмова закінчилась, ця тема її перестала цікавити. Дитина не знає, про що вона питає. Якби вона хотіла, щоб дорослий зніяковів, вона б зробила це зовсім іншим шляхом».

Психологи радять говорити з дітьми на такі теми, щойно у дитини з’явиться інтерес і вона прийде з питаннями, звідки беруться діти. На них треба відповідати правдиво, проте без зайвих подробиць. Відповідь на питання, що таке секс, може бути такою: секс – це фізіологічний процес, який відбувається між дівчиною та хлопцем, коли вони вже дорослі. Для цього у хлопців є пеніс, а у дівчат – вагіна. Завдяки сексу з’являються діти. Як правило, це цілком задовольняє цікавість дитини.

Сексологи підкреслюють, що до таких питань треба ставитись із розумінням, не сварити дитину за вживання ненормативної лексики, а спокійно пояснити її значення. Також хлопцям необхідно розповідати про менструацію у дівчат, а дівчатам – про ерекцію у хлопців. У підлітковому віці слід говорити про контрацепцію, безпеку та особисті кордони. Детально правила розмов із дітьми та підлітками розписані на сайті Асоціації сексологів України.

Перехідний вік

Відсутність сексуальної культури, страх і невміння говорити про секс прямо пов’язані з глобальними проблемами. Сьогодні Україна залишається лідером за масштабами розповсюдження ВІЛ-інфекції в Європі. За даними фонду «АнтиСНІД», у першій половині 2017 року в Україні було зареєстровано майже 7500 випадків ВІЛ-інфекції, до того ж останні декілька років спостерігається ріст захворюваності. Така ситуація зберігається в цілому у Східнй Європі та Центральній Азії: станом на 2016 рік у цьому регіоні було зафіксовано 190 тис. випадків захворювання, а їх кількість за 2010-2016 роки збільшилась на 60%. У Західній Європі та Північній Америці цифри значно скромніші: за оцінками, за 2016 рік відбулося 73 тис. випадків зараження ВІЛ-інфекцією, і статистика іде на спад.

Основною причиною зараження в Україні залишається незахищений секс. Якщо в 2005 році через сексуальні контакти інфікувалися 33% хворих, то в 2012 році цей показник зріс до 51%. У 2016 році він склав 62%. Але справа не лише у хворобах. Так, щороку в Україні фіксується 30 випадків ранньої вагітності на тисячу жінок. У Західній Європі цей показник стабільно нижчий.

Відсутність культури діалогу про секс взагалі і культури розмов з підлітками зокрема видається основною проблемою, з якої все починається. Проте причини зрозумілі, адже більшість сучасних батьків виховувались у суворих радянських родинах. А ті у свою чергу теж виховувались у суворих радянських родинах. І зараз ми маємо замкнуте коло, яке не так легко розірвати.

Та навіть при всьому пуританстві Радянського Союзу ідея ввести у школах уроки сексуального виховання в 1920-1930-тих роках мала багато шансів на реалізацію. Той час взагалі були періодом сексуальної свободи – «вільні» стосунки між комсомолкою та комсомольцем усіляко заохочувалися. Взагалі, комунізм лобіював «теорію склянки води», коли зайнятися сексом було так само природно, як втамувати спрагу.

Концепція партії швидко змінилася – вже у 1936 році педологія (наука про розвиток дітей, у тому числі і сексуальний) була названа «псевдонаукою». Ні про яке сексуальне виховання в школах мова вже не йшла.

Не йде мова про нього і зараз. У 2010 році були спроби внести у навчальну програму окремий курс «Сексуальне виховання», проте нічого не вийшло. У новому законі «Про освіту» про статеве виховання теж нічого не сказано.

Натомість у 2015 році в школах ледь не з’явився факультативний курс «Сімейні цінності» для учнів 8-9 класів, побудований на відверто сексистському підручнику. Там, наприклад, були такі судження: «Сьогодні у нас суспільство “мужніх жінок” і “жіночних чоловіків”. І, як результат такого жахливого стану речей – зниження статусу інституту сім’ї, все більшого розвитку гомосексуальних відносин, збільшення захворюваності та злочинності»; «Завдання жінки полягає в тому, щоб подобатися чоловікові, і саме тому вона повинна намагатися бути привабливою для нього». Активісти тоді домоглися відміни цього курсу. Але про яку стратегію сексуального виховання може йти мова, якщо Міністерство освіти не звернуло уваги на прецедент, поки це не зробили активісти?

В розвинених країнах проблем із сексуальним вихованням менше. Найпрогресивнішою вважається Швеція – там сексуальна освіта для підлітків з’явилась іще наприкінці 1950-х. До 1970-х років статеве виховання з’явилося у Франції і Німеччині, а потім і в інших європейських країнах. У Нідерландах діти отримують перші знання про те, як влаштоване людське тіло, вже в 4-7 років – і там один із найнижчих у світі рівнів підліткових вагітностей.

В Україні цей показник суттєво відрізняється. За даними Міністерства охорони здоров’я, у 2016 році 118 українок у віці до 14 років народили дітей, а випадків вагітностей у 15-17 років було зафіксовано майже шість тисяч. Проте навіть ця статистика не об’єктивна, адже не враховує кількість абортів серед підлітків. І зважаючи на колись шалену популярність телепередачі «Вагітна у 16», ця проблема дійсно стосується багатьох.

У США програма сексуального виховання з’явилася в 1960-х, і за статистикою, зібраною до 2014 року включно, 90% батьків підтримували ідею статевої освіти. З того моменту, як у 1986 році програма сексуального виховання почала отримувати інвестиції з федерального бюджету, кількість абортів серед підлітків знизилася більш ніж удвічі.

Поки що в Україні ж питанням сексуального виховання займаються поодинокі ентузіасти. Співзасновниця Креативної міжнародної дитячої школи в Києві Лідія Білас — одна з них. Ідея курсу сексуального виховання для учнів зараз знаходиться на стадії обговорення в школі. Білас називає її «криком про допомогу».

«Досі існує табу на розмови про секс, і не тільки в школі, але і в сім’ї. Суспільство консервативне і неосвічене в цьому питанні. Тож завдання – підготувати ґрунт для змін, які відбуваються не тільки в тілі, але і в голові дитини».

На думку Білас, вчителям важко говорити про секс так само вільно, як про сніг чи дощ. Немає розуміння, як себе поводити, коли на перерві хлопчик цілується з дівчиною.

Та й діти не дуже освічені у питаннях сексу. За спостереженнями Білас, в основному всі свої пізнавальні інтереси школярі задовольняють за допомогою інтернету і спілкування між собою. Контент не фільтрується, він дуже поверхневий і порнофільми часто використовуються як навчальні посібники. Жодне з цих джерел не може дати об’єктивну та адекватну інформацію. Це призводить до того, що у дітей формується хибне розуміння сексу, вони не знають про безпеку свого тіла, контрацепцію, та орієнтуються на порнографію, сприймаючи її як істину. Як результат – рання вагітність, терпиме ставлення до сексуального насилля та невдоволеність сексуальним життям у майбутньому.

Настя Мельниченко, ініціаторка флешмобу #ЯнеБоюсьСказати та авторка однойменної книги для підлітків, детально досліджувала питання сексуального виховання молоді. В результаті з’явилася ідея написати книгу: Настя побачила, що літератури саме для для цієї аудиторії дуже мало.

«Ситуація в нас зараз не дуже, бо підліткам нема де брати адекватну інформацію про секс. В школах не говорять про нього в контексті того, що це здорова частина життя. Навпаки, там це звучить як якісь страшилки, коли розповідають тільки про небажану вагітність чи венеричні хвороби».

Тому підліткам доводиться шукати інформацію самостійно. За десятиріччя ситуація не дуже змінилась, хіба що замість гральних карт тепер велике розмаїття порнографії. А потім хлопці, як і століття тому, збираються за рогом школи і під цигарку з подробицями розповідають, «що там було з Машкою». І жодне із джерел не відповідає дійсності.

«Як відомо, сексуальне життя часто розпочинається раніше, ніж у 16 років. А в нас досі є ситуації, коли з дітьми до 16 років ніхто навіть не розмовляв! От і виходить, що порнографія як основне джерело виховує хибне уявлення про секс. Жінки чекають чогось приголомшливого, а чоловіки думають, що жінкам все подобається і вони швидко кінчають», – каже Настя Мельниченко.

Як результат – підлітки не тільки починають статеве життя, не розуміючи елементарних аспектів, але й майже нічого не знають про власну безпеку. «Якщо дитина починає питати про секс, то це гарний привід почати розмову про безпеку тіла, – підкреслює Ганна Покровська. – Я чула багато історій від колег про те, коли діти навіть не розуміли, що з ними роблять».

Коли Настя Мельниченко готувала до публікації книгу для підлітків, вона стикалася з багатьма історіями зґвалтувань. Тому, на її думку, з підлітками обов’язково потрібно говорити про контрацепцію, поняття згоди та власні кордони. І ще прищеплювати думку, що порнографія – це зовсім не школа сексу.

Дорослі забаганки

«На будь-які питання має бути своєчасна відповідь. Якщо людина не отримала її в дитинстві, то потім це призводить до крайнощів у дорослих стосунках».

За словами Іванова, проблема сексуального виховання стосується двох аспектів. Перший – це заборона теми у родині. Як наслідок, людина стає скутою та має безліч комплексів: це і заняття сексом тільки з вимкненим світлом, і відсутність оргазму, і ставлення до сексу як до певного боргу, а не як до задоволення. «Багато жінок доживають до 50 років, ніколи не відчувши оргазму з партнером. Вони живуть і думають: “Все нормально, в мене є родина, діти, все чудово”. І тільки потім виявляється, що самі вони отримати оргазм можуть, а от з партнером – ні», – розповідає сексолог.

Другий аспект – це нерозуміння дитиною власних кордонів. Іванов каже, що 30-40% його пацієнтів стикалися з сексуальним насиллям у дитинстві. Насилля не обов’язково стосувалося фізичного проникнення, проте це могли бути погладжування, ляпанці, поцілунки. Як результат – огида до сексу та зниження лібідо.

Сексопатолог Микола Бойко виділяє декілька причин, з яких у людей виникають проблеми зі статевим життям. Окрім вад сексуального виховання, мова про так звані хвороби сучасності – ожиріння, шкідливі звички та стрес на роботі. Інколи на сексуальні проблеми впливає і стан навколишнього середовища.

«Можна сказати, що хворіти стали трохи більше, ніж раніше. Але основна причина збільшення кількості пацієнтів все ж психологічна. Люди стали більш розкутими, вони простіше ставляться до сексу. Хоча, звичайно, залишаються пацієнти, які дуже соромляться взагалі говорити на цю тему».

Лікар говорить, що частіше до нього приходять чоловіки – із захворюваннями статевих органів чи планами зробити операцію на пенісі (вона може мати як лікувальний характер, так і естетичний, коли органу хочуть надати більш привабливу форму). Існує також проблема чоловічого безпліддя. Ну і окрема категорія пацієнтів – родини, які переживають кризу в стосунках, втрату збудження або потягу до партнера.

Далеко не всі, хто бажає урізноманітнити й освіжити сексуальне життя, ідуть до лікаря. Сором’язливість, страх чи невдалий досвід спілкування зі спеціалістами підштовхують людей до пошуку самостійних відповідей. Для тих, хто готовий експериментувати і хоче відкрити зовсім нові аспекти сексу, у великих містах існують тренінги та майстер-класи. На деяких з них нові навички можна відразу випробувати.

33-річний Олександр відвідав у Києві простатний тренінг секс-євангілістки Олени Ридкіної. Її заняття, як правило, складається з двох частин – теоретичної та практичної. На першій учасники отримують знання про предмет, а потім застосовують його на практиці. До другого етапу доходять не всі, деякі учасники соромляться та йдуть з тренінгу. Але більшість все ж таки залишається.

Організатор просвітницького проекту Sex Education Week, 26-річна Єлизавета Хоменок, також відвідувала цей тренінг. І Єлизавета, і Олександр помічають: цікавість до таких тем є, вона зростає, проте люди все ще сильно залежать від суспільної думки. «Є суспільний тиск, маса страхів і упереджень. Наприклад, в даному контексті є страх втрати маскулінності – що будь-який інтерес, відмінний від “загальноприйнятих стандартів”, буде сприйнятий негативно і з осудом як близькими, так і незнайомими людьми. Думаю, на індивідуальну практику з високою конфіденційністю буде дуже багато бажаючих», – міркує Олександр.

«У нас дійсно патріархальне суспільство, – погоджується Люба Гетьманська. – В Києві це не так відчувається, але Україна сама по собі досить таки провінційна. Особливо на Західній Україні, де дуже сильний вплив церкви, питання сексуального розвитку ніяк не вирішується».

Про це говорить і Єлизавета Хоменок. Вона підкреслює, що тема сексу, як і сам секс, в нашому суспільстві перевантажена заборонами і упередженнями. А бажання – природна складова сексу – не завжди збігається з суворими нормами соціуму. Це нервує, і людина, відчуваючи нестандартний набір бажань, вважає це збоченням.

Втім, усі опитані нами експерти впевнені: зараз Україна переживає певний сексуальний ренесанс. На зміну радянському поколінню приходить нове, яке розкутіше та відповідальніше підходить до сексу. Хоча говорити про повноцінну сексуальну революцію ще рано. «Ситуація кардинально зміниться, коли нове покоління повністю замінить старе. Я вже зараз бачу, як люди 25-30 років більш відповідально ставляться до сексу та виховання дітей», – підсумовує Люба Гетьманська.

Як дізна­ватись про секс?

Крім суб’єктивного досвіду інших людей, а також загальнодоступного і не завжди якісного контенту в інтернеті, є більш надійні джерела інформації. Правильна і вчасно підібрана література може стати гарним помічником для батьків у делікатному питанні сексуального виховання. Проте психологи попереджають: книжки не повинні замінювати розмови з дорослими. «Дуже часто так буває, що батьки купують книгу, дають її читати дітям, і на цьому – все. Це неправильно, адже книга може навпаки викликати ще більше питань», – пояснює Ганна Покровська.

У 2006 році в Україні вийшов переклад іспанської книги «Відверта розмова про “це”», в якій доступно пояснено всі питання для маленьких дітей. Чеська письменниця Катерина Януш написала схожу книгу «Як я з’явився на світ», в якій зокрема розповідається ще й про штучні пологи і кесарів розтин.

Для підлітків література має бути вже більш серйозною. У книзі «Моє тіло змінюється. Все, що хочуть знати підлітки, та соромляться говорити батьки» англійки Джері Бейлі є відповіді на нагальні питання підлітків: про статеве дозрівання, сексуальне бажання, контрацепцію, менструацію та інші.

Настя Мельниченко написала книгу «#яНеБоюсьСказати» про безпеку тіла та власні кордони для підлітків. А в книзі «Бути мною» шведської письменниці Ганни Хеглунд 13-річна Руса розповідає про свої страхи, думки та сумніви, пов’язані з сексуальністю та життям взагалі. Це хороший вступ до основ фемінізму та виховання у дівчат почуття власної гідності.

Українська анімаційна студія NEED створює цікаві освітні ролики на серйозні теми, в тому числі про секс. Темі «Біологія сексуальності» присвятили окремий цикл і в ньому зокрема розповідають про те, за якими критеріями люди обирають тих, хто їм подобається, і чому значення феромонів сильно перебільшене. Ці відео будуть корисні глядачам різного віку, але підліткам – особливо.

Для дорослих теж є матеріали, які допоможуть змінити ставлення до сексу та знайти гармонію у стосунках. Жінкам буде цікавий блог журналістки Тетяни Ніконової, яка займається секс-просвітництвом. Ніконова публікує новини, відповіді на анонімні запитання, огляди і тест-драйви еротичних товарів.

Серед відеоблогерів одна з найвідоміших – американка Лейсі Грін. Вона веде влог на YouTube, в якому не нудно розповідає про сексуальне здоров’я, культуру і навіть філософію.

Американська журналістка Наомі Вульф у книзі «Вагіна: нова історія жіночої сексуальності» в прямому і переносному сенсі розглядає статевий орган жінки з різних боків (біологічного і культурного), щоб допомогти їй зрозуміти власну сексуальність та індивідуальність.

Колега Вульф, американський психолог і науковий журналіст Джессі Берінг написав ще одну популярну книжку під назвою «Я, ти, він, вона та інші збоченці». Але не заради розваги, а для того, щоб показати, що в кожної людини є свої скелети у шафі й різні сексуальні інтереси мають наукове пояснення. Навіть якщо це особливий потяг до Ейфелевої вежі, бажання дивитися на бджіл або менш екзотичні речі – наприклад, гомосексуальність.

Психологиня Моріс Яффі та Елізабет Фенвік, у якої за плечима кілька книжок про здоров’я і сімейне життя, створили серію з двох видань: «Секс у житті жінки» та «Секс у житті чоловіка», які піднімають різні питання – від анатомії та фізіологічних механізмів сексуальності до психологічних аспектів сексу.

Для тих, хто хоче дізнатися щось цікаве про секс і трохи посміятися, книга Мері Роуч «Секс для науки. Наука для сексу» стане справжнім маст-рідом. Озброївшись науковими даними, гумором та літературним хистом, відома журналістка створила захоплююче досьє двох наук – сексуальної психології та фізіології. І це переконливий аргумент за те, що варто не тільки займатися сексом, а й читати про нього.