«Наш мозок – наркоман і лінтюх»: науковиця про секс і кохання

АвторОлександра Горчинська
20 Лютого 2018
Теги:
Тойво здоров'я знання секс точка зору

Що таке кохання з хімічної точки зору? Чим самозадоволення відрізняється від партнерського сексу? Чому порно – це супердоза наркоманії? Ці та інші питання обговорювали під час конференції «Пристрасть. Відверто про науку та секс», яку організувала платформа NaukRoom. Спеціально для проекту «Тойво» ми записали найцікавіші думки біологині Ольги Маслової.

Наш мозок – наркоман і лінтюх. Він шукає задоволення найкоротшим шляхом, і щойно його знаходить, намагається повторювати – більше, частіше, жорсткіше, з підвищенням інтенсивності. За це відповідає купа речовин у нашому тілі: це і дофамін, і адреналін, норадреналін і багато всього іншого.

Схема виникнення кохання у людей зазвичай включає такі етапи, як пристрасть, тяжіння, магнетизм один до одного, далі – звикання, а потім такий затишний етап. Проте все не завжди лінійно. Інколи навпаки може спершу з’явитися дружнє притяжіння, яке потім переросте у щось інше. Інколи навпаки спершу з’являється тяжіння сексуальне, потім спадає, потім знову поновлюється. Все це може виникати у різних комбінаціях.

Чому ми так часто акцентуємо увагу на тому, що кохання дуже схоже на дію якихось речовин? Тому що дійсно, якщо відірватися від романтики і сердечок, ми побачимо, що закохана людина поводить себе, як людина, яка звикла використовувати певні стимулятори – кофеїн, наприклад. На це вказують певні фізіологічні ознаки: розширені зіниці, спітніння, серце починає битись частіше. Найбільша схожість у тому, що і після кохання, і після вживання чогось є так званий період відміни, ломка і тому подібні речі. Романтично це називають тугою за коханим чи якимись такими речами, але фізіологічно те ж це саме.

За кохання відповідає в тому числі й малесенька молекула фенілетиламіну, яка є складовою багатьох інших речовин, в тому числі й амфетаміну. А ще – шоколаду. Саме з нею пов’язане відчуття ейфорії.

Ольга Маслова, кандидатка біологічних наук, співзасновниця проектів Nobilitet и Needorium

Була одна наукова робота, яка пов’язувала усі процеси, що відбуваються під дією наркотичних речовин, із тими процесами, які ми переживаємо у стані закоханості. Ця робота на повному серйозі порівнювала такі речі: трошки збочений стан контролю, коли ми не здатні себе контролювати, якщо залежні від якоїсь речовини й так само залежні від кохання, а також вплив на соціальний стан. Погодьтесь, коли ми закохані, ми хочемо більше часу проводити із коханою людиною, аніж із іншими – батьками, друзями.

Також звернули увагу на ризиковане вживання. У випадку із наркотичними речовинами люди зазвичай розуміють, що потрібно бути обережним. Про любов – ні, інформації, що це некорисно, немає. Навпаки, вважається, що це класно. За цією ознакою дві теми у порівнянні нібито не збігаються. У відповідь на цю роботу навіть з’явилась інша, в якій йшлося про те, що ідея порівнювати стани закоханості та залежності від наркотичних засобів – негативна, адже це може спотворити саму ідею кохання, відчуття близькості з коханою людиною, деромантизувати думки про кохання.

Це не означає, що кохати – погано. Потрібно розуміти самі механізми кохання, і тоді організм на це скаже «дякую».

Тут є купа різних симптомів. Наприклад, пошук людини, яку хочеться «вжити». Ще цікаве спостереження: наркомани, які певний час не приймали ту чи іншу речовину, поверталися до своєї негативної звички частіше за все тоді, коли потрапляли у таку ж обстановку, в якій вони щось вживали. З коханням те саме: варто пройтись знаковими місцями, де лишилися спогади про колишнього чи колишню, про прогулянки та розмови, – і це провокує ті самі механізми. Тому можна сказати, що є чимало спільного між залежністю від психоактивних речовин та залежністю від кохання.

Насправді все робить мозок.

Все кохання у нас в голові.

А чи можна кохати самого себе? Наскільки корисно вдаватися до самозадоволення? Чи корисна мастурбація?

Так само як видів партнерства може бути багато – моногамне, полігамне, поліаморне тощо, – видів самозадоволення теж може бути кілька. Наприклад, самозадоволення через фантазії, коли у людини є мозок, уява, є руки, якими вона в цей час щось із собою робить. Є самозадоволення через порно, коли в людини є мозок, але вона його не особливо вмикає, бо все уже і так перед нею. І є ситуації, коли застосовуються спеціальні девайси.

В чому ж різниця між самозадоволенням і стосунками? При самозадоволенні, по-перше, швидший доступ до самого себе. Не потрібно влаштовувати всі ці соціальні штуки: витрачати час на пошук партнера, знайомитися, витрачати фінанси, проявляти психологічну гнучкість для того, щоб з кимось зійтись. Серед інших переваг – не така велика відповідальність, менше ризиків порівняно зі звичайним сексом. Хоча тут також можуть бути свої небезпеки. Наприклад, використання нестерильних іграшок, що може стати причиною певних захворювань.

Проте саме стосунки дають нам відчуття на рівні всіх органів. Коли ми поряд із людиною, то можемо її бачити, чути, нюхати, торкатися, можемо її пробувати на смак – осягнути всіма органами чуття. Коли ж ми наодинці з собою, перш за все, включається фантазія. Ми згадуємо який-небудь попередній досвід або докручуємо, як могли би прожити певну ситуацію, не проживаючи її реально. В цьому є певні обмеження.

Якщо говорити про дофамін, ендорфіни, ендоканабіноіди – це все виділяється і при мастурбації, і при парному сексі. Але окситоцин – вже ні. Тобто ми після кожного акту мастурбації не починаємо любити себе більше. Окситоцин виділяється саме тоді, коли є партнер, коли є прив’язка до іншої людини.

Мастурбують усі, незважаючи на стать і вік, причому досить активно. Одна з американських компаній провела дослідження, скільки відсотків людей цим займається і з якою частотою. Наприклад, виявилося, що 12 хвилин – середня тривалість перегляду порнофільмів у готельних номерах. Або таке: 30% чоловіків між 12 та 20 роками, тобто майже підлітки, отримують задоволення від асфіксії – коли задихаються.

Деякі тварини вміють мастурбувати – кенгуру, окремі види дикобразів. Ми не одинокі в цьому світі.

Про мастурбацію часто говорять в контексті небезпеки. Порно – це якраз та супердоза наркоманії, яка потрапляє у наш мозок. Адже це те, що завжди доступне, те, що сягає глибоко і може бути жорстоким. Раніше було так, що діти знаходили у батьків касети і збуджувалися уже від того, що просто шукали їх, або тоді, коли відкривали коробку. Зараз же все набагато простіше: Google на будь-якому девайсі допоможе знайти будь-що. А мозок, як ми вже з’ясували, лінтюх, тож прагне задоволення якнайшвидшим, найпростішим шляхом.

З одного боку, що доступніше все це для нас, то більше ми можемо дізнатися і побачити, з іншого – хочеться дивитися далі й далі, раптом ми пропустили щось цікавеньке? І це також призводить до залежності. Залежність у свою чергу зменшує чутливість. Що більше ми дивимось, то менше нас зможе збудити частина красивого оголеного тіла у звичайному кіно або простий, стандартний статевий акт. Нам щоразу буде потрібне щось жорсткіше, цікавіше й відвертіше.

Найцiкавiше на сайтi

«Я не повірив»: як українці вперше дізнавались про секс

АвторPlatfor.ma
15 Січня 2018

З фільму «Титанік», заборонених відеокасет, газети «Speed-інфо» чи від друзів у дворі? Спеціально для проекту про сексуальну культуру в Україні «Тойво» ми спитали відомих людей, як вони вперше дізналися про секс і як би хотіли, щоб про нього дізналися їхні діти. Після хвилюючих відповідей редакція Platfor.ma не втрималась і теж ділиться спогадами.

 

Я побачила епізод з фільму, де двоє займалися сексом коло океану на капоті старої машини. Мені було чотири, ми з мамою були в гостях, мене відправили в бібліотеку, ввімкнули мені мультики і дали іграшок – у вітальні та в кухні були одні дорослі і курили, мені було нудно і некорисно. Вечірка, очевидно, затягнулася, тому що мультики скінчилися і ввімкнули якесь американське кіно. Хотілося би, до речі, знайти це кіно – зовсім нічого про нього не пам’ятаю.

Враження були в мене хороші – знято було красиво. Я якось співставила все, що чула, дізнавалася і думала собі до того на тему «звідки беруться діти» і якось інтуїтивно подумала, що то і є воно.

Я не проти, щоби мої діти дізнавалися про секс з шедеврів світового кіно та мистецтва. І щоби дорослі – всі дорослі, бо ніколи не знаєш, в якій ситуації дитина співставить всі деталі, які їй траплялися, і поставить питання – могли адекватно і нормальними словами пояснити дітям, що воно таке – те, що вони побачили.

Я дотепер шкодую, що не вийшла тоді в вітальню і не запросила дорослих пояснити мені, що то таке тьотя з дядею роблять на капоті. Мабуть, їх безглузді пояснення я запам’ятала би на все життя ще яскравіше, ніж саму сцену.

 

Цей, тойво: секс в Україні та як про нього говорити

Питання про секс вперше виникають у дітей приблизно в чотири роки і потім лише накопичуються. Якщо не отримати відповідей вчасно, нерозв’язані проблеми можуть переслідувати людину все життя і до того ж псувати його. Але шукати відповіді ніколи не пізно.

У проекті «Тойво» ми вирішили розібратися, що українці знають про секс, чи готові говорити про нього в сім’ї та як це зрештою впливає на усе їхнє життя.

Любі Гетьманській, колишній ведучій феміністичної радіопередачі «Досвід Любові» на Old Fashioned Radio, 47 років. Вона народилася у 1970 році, якраз у період «застою», коли дійсно вважалося, що у Радянському Союзі сексу немає. Люба ж про свою сексуальність дізналася рано, але до батьків зі своїми питаннями піти не могла. Суворі та консервативні, народжені у роки війни, вони закривали Любі очі, коли у фільмах траплялись сцени, які з натяжкою можна було назвати еротичними. А вночі мама могла зайти до Люби в кімнату і подивитись, чи не лежать у неї руки під ковдрою. Така практика досі розвинена в монастирях, де пильно слідкують, чи не займаються дівчатка мастурбацією.

Люба Гетьманська, колишня ведуча радіопередачі «Досвід Любові»

«Років до десяти я дійсно думала, що діти народжуються від поцілунків. А сексуальність свого тіла я відкрила випадково, коли почала його вивчати та досліджувати. Я не злякалась, тому що мені було приємно. А якщо це приємно, то воно не може завдати шкоди».

Інформацію про секс Люба, як і інші дівчата її віку, дізнавалася від подруг. Еротичної літератури тоді не було, в школах про це також не розповідали, тому джерелом знань для підлітків стали гральні карти. Люба їх дуже добре пам’ятає: на картах були зображені милі дівчатка з розставленими ногами та волоссям на лобку. Люба сміється: з нинішніми стандартами краси такого вже ніде не побачиш.

Ставши матір’ю, Люба точно знала, що не буде поводитись так, як її батьки. Зараз вона може відверто говорити про секс зі своєю донькою, а ще веде феміністичні програми на радіо та намагається змінити ставлення суспільства до сексу – і зокрема до розмов із дітьми про секс.

Борис Бурда: «Образование — это мост к знаниям. И по нему плохо ходить строем»

3 Квітня 2017

Одессит Борис Бурда – один из лучших знатоков «Что? Где? Когда?» в истории игры и классический эрудит. Platfor.ma поговорила с ним о том, как влияет на человечество развитие технологий, где брать знания и почему во многих нынешних проблемах нет ничего нового.

– Вы классический эрудит – человек, который много помнит. Но существует мнение, что сейчас можно вообще ничего особо не знать, потому что всегда под рукой интернет, в котором есть любая информация…

– Это не так. Дело в том, что если решение интересующей вас проблемы уже где-то существует, вам все равно нужно хорошо осознавать саму задачу, чтобы его найти. Интернет ничего не изменил. Раньше все было в книгах, которые находились в библиотеках. Весь вопрос состоял только в том, чтобы найти нужную. Сейчас поиск этих «книг» стал просто быстрее, а сама процедура, по сути, не изменилась: все равно проблему нужно понимать.

Меня всегда поражают реминисценции по поводу того, что люди стали иначе воспринимать информацию из-за того, что она теперь написана не на бумаге, а на экране. Сразу представляю себе какого-то древнего шумера, который возмущается тем, что все вокруг начали использовать папирусы, и требует вернуться к старым добрым глиняным табличкам. Люди и сейчас все так же читают буквы.

Один из моих приятелей пересказывал слова своего преподавателя: «Вопросы на моих экзаменах всегда одинаковые, а вот ответы каждый год меняются».

– Можем попробовать провести аналогию с появлением калькуляторов. Если раньше вычисления приходилось делать вручную, то после их изобретения все значительно упростилось. Нет ли опасности возникновения таких своеобразных костылей для мозга, которые избавят человечество от необходимости думать?

– Подобные математические упражнения никогда не считались особо творческим занятием. Да, тогда люди лучше считали в уме. Когда Леонард Эйлер скончался, о нем сказали: «Он перестал вычислять и жить». Но теперь-то мы понимаем, что главные достижения этого ученого вовсе не в том, что он много раз хорошо умножал и делил.

– Как должно измениться образование, учитывая распространение интернета и доступ к любой информации?

– Это уже происходит само собой. Самое главное – заранее понимать, что с теми вопросами, которые можно решить интенсивным поиском, стало проще справляться. Но ведь не в таких вопросах были главные затруднения на пути человечества.  Все равно до чего-то приходится додумываться самим. Мы ведь не стали страшно могущественными и грамотными где-то в XIII веке, когда появился нормальный алгоритм деления, позволявший любому делать то, что до этого считалось просто чудом. Тогда тоже случилось нечто радикальное: удел особо способных стал доступен практически всем. Сейчас тонкости деления знают даже в младших классах школы.

– Успокойте меня: развитие технологий к оглупению человечества не приведет?

– Оглупение человечества – это настолько простая, привлекательная и интересующая многих задача, что хотелось бы, конечно, чтобы мы боялись чего-то более грозного и неожиданного. Я все же уверен, что мы совершенно не стали хуже из-за того, что добираемся в другой город не пешком, а на самолете. Мы просто стали быстрее во всем.

– Есть ли некий способ быть всесторонне развитым сейчас, когда ты только что-то выучил, а оно уже устарело?

– Вообще-то так было всегда. На самом деле я не заметил, чтобы изменение знаний человека о мире резко участилось. Смешно опасаться того, что система научных знаний просто выстраивается подробнее. Мы будем с этим жить. Хорошо сказал де Голль: «Мы думаем, что будем решать проблемы, но на самом деле просто приучаемся с ними жить».

Мне ка­жет­ся, что чем мень­ше в об­ра­зова­нии ка­нонов и ог­ра­ниче­ний, тем луч­ше. Лю­ди раз­ные, по­это­му всем под­хо­дят раз­ные фор­мы обу­чения.

Общий путь познания всегда один и тот же. Как выразился Ньютон, мы стоим на плечах гигантов. Прожитый опыт – это очень важный путь постижения истины и без него не обойтись. Меняется только скорость постижения, но это связано даже не столько с революционностью наших изобретений, сколько с темпами передачи информации. При этом мало какое открытие средневековых математиков изменило эту скорость так, как книгопечатание. Раньше с тем, чтобы раздавать информацию, проблемы были просто колоссальные. Сам факт появления книг не то что умножил эту скорость, а изменил ее на многие порядки. От начала умения считать до XIII века, о котором мы уже говорили, человечество шло несколько тысяч лет. Следующий шаг занял десятилетия. Все дело в том, что информацию научились раздавать и сохранять.

Если скорость передачи данных менялась, то вот человеческий мозг особо не трансформировался. Мы не стали думать лучше, мы просто отработали несколько технологий. Фигурально выражаясь, нам все равно нужно перетащить груз из одного места в другое, просто теперь у нас есть автомобили.

– А как вы относитесь к различным методикам воспитания из ребенка гения?

– Сейчас появляется все больше разных соображений по поводу воспитания детей, чтобы они быстрее и качественней усваивали новое и обобщали более глубоко. И, конечно, чтобы они сохраняли ко всему этому интерес. Думаю, здесь есть определенные достижения. С другой стороны, вот скажите, что революционного произошло за последнее столетие в вопросах образования?

– Систематическое включение игровых моментов в учебу?

– Есть масса ссылок на то, что подобное использовали в античной Греции.

– Хорошо, а то, что детям передают не набор фактов, а учат действовать в определенных условиях?

– Это уж точно было еще раньше, чем в античности. Сейчас, к счастью, несколько ослабла тяга изобрести один-единственный универсальный способ учить. Хотя это такое неотъемлемое свойство бюрократии. Мне кажется, что чем меньше в образовании канонов и ограничений, тем лучше. Люди разные, поэтому всем подходят разные формы обучения.

Борьба систем все еще продолжается. Есть французы, у которых министр образования точно знает, что написано на любой странице любого учебника. Есть англосаксы – у них вариативности в учебе намного больше и школы могут пробовать что-то новое, чаще ошибаться, но и проще, не нарушая правил, выйти на новый уровень. Я считаю, что нужны очень разные методики учебы.

Образование – это мост от наших начальных знаний к знаниям большим. Как и по любому мосту, по нему плохо ходить строем.

А вообще безумная идея воспитать гениев из всех противоречит самому определению гения как человека, резко отличающегося в лучшую сторону. А превратить ребенка в гения под угрозой наказаний – метод заведомо неработающий.

– В теме образования часто вспоминают понятие клипового мышления, которое говорит о том, что людям все сложнее сконцентрироваться на чем-то. Что вы об этом думаете?

– Я получил образование в очень традиционные времена. И помню, что эта проблема была у всех детей. Никогда особо не было выбора, за какое время воспринимать информацию, был выбор: а не отложить ли книжку. Я уверен, что в этом плане ничего особо не изменилось. Более того, сейчас в учебе легче, потому что появилась масса технологий, которые помогают подкрепить интерес к образованию, подавать информацию более ярко. Любой хороший преподаватель непременно использует развлекательный элемент, любой плохой всегда его изгоняет. И в целом то, что раньше мог позволить себе только герцог или прелат, теперь доступно каждому.

Согласитесь, если мы волнуемся по поводу того, что человечество столкнулось с каким-то новым вызовом, то это означает, что мы что-то узнали – потому и столкнулись. В советское время было понятие торговли с нагрузкой: хочешь банку икры – возьми еще и три банки морской капусты, а то куда нам ее девать. Так и с познанием.

Бе­зум­ная идея вос­пи­тать ге­ни­ев из всех про­тиво­речит са­мому оп­ре­деле­нию ге­ния как че­лове­ка, рез­ко от­ли­ча­юще­гося в луч­шую сто­рону. А прев­ра­тить ре­бен­ка в ге­ния под уг­ро­зой на­каза­ний – ме­тод за­ведо­мо не­рабо­та­ющий.

Геній генів: як наука навчилась творити суперлюдей і чому це лякає саму науку

CRISPR Cas9 — це складна назва простої та дешевої технології редагування геному, яка кардинально змінила можливості молекулярної біології. Ця система дозволила вченим серйозно говорити про перемогу над раком, ВІЛ та вірусом Зіка, спадковими генетичними захворюваннями та малярією. Завдяки CRISPR Cas9 можна здійснити аграрну революцію або «запрограмувати» собі ідеальну дитину. Фактично ця технологія кинула людству виклик на наукових, етичних, соціальних та політичних фронтах. Platfor.ma спробувала розібратися, чого в ній більше: корисного чи небезпечного.

Ланцюг ДНК — як намисто, де структурні елементи, нуклеотиди, зібрані в унікальній послідовності. Це намисто пасує саме вам і визначає ваше життя. Коли в послідовності всі намистини складені правильно, організм працює добре. Але коли туди втручаються віруси або мутації, гармонійна послідовність руйнується і людина хворіє. Вчені з’ясували, що організмові боротися з вірусами допомагає dream-team: CRISPR та білки Cas9. Ці круті хлопці в парі можуть «вирізати» з геному частинки вірусу, зупинивши зовнішнє вторгнення в клітину.

CRISPR — це імунна система багатьох одноклітинних, яка рятує мікроорганізми від вірусів. Розшифровується як Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats (короткі паліндромні повтори, регулярно розташовані групами). Це необхідно знати, тому що між повторами містяться важливі частини — спейсери (проміжки). Вони несуть інформацію про чужорідні елементи, які колись проникали в клітину або в її пращурів.

Тобто CRISPR — це такий собі колекціонер, в якого є знімки усіх вторгнень в клітину. Він також турбується про оновлення своєї колекції. А Cas9 — це вже справжній ювелір, який за допомогою знімків вишукує на 100% ідентичні послідовності та вирізає їх із ланцюга ДНК. Потім ланцюг відновлюється і заповнюється правильними комбінаціями нуклеотидів.

Емануель Шарпентьє

У 2012-му науковці Емануель Шарпентьє та Дженіфер Дудна запропонували самостійно програмувати РНК для колекції, щоб Cas9 впізнавав і видаляв саме ті ділянки гену, які потрібно науковцям. Приблизно тоді ж інші дослідники встановили, що така технологія може спрацювати не лише в бактеріях, а й у людському організмі. Коли ж стало відомо, що цей відносно недорогий та ефективний спосіб редагування геному дійсно працює, учені по всьому світові розпочали найрізноманітніші дослідження.