У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Цього разу про себе розповідає відеохудожник Максим Побережський.
Насправді я не обмежую себе відеоартом і не визначаюсь як «відеоартист». Як художник я працюю у складі двох груп: Tenpoint (разом з Олексієм Тищенко), що займається переважно newmedia, та DIS/ORDER (разом з Любою Маліковою) – це більш концептуальні речі, сучарт.
Обертаючись назад, можна сказати, що з першою групою я весь час вирішую питання, а з другою їх ставлю. Як VJ – людина, яка має показувати «красиві картинки» протягом восьми годин під час рейвів, – я займаюсь не стільки безпосередньо генерацією контенту, скільки створенням систем, які здатні його генерувати. Я дуже люблю так звані процедурні (параметричні) рішення, коли ви маєте деяку функцію з купою вхідних параметрів, одним із яких зазвичай є звук. Тобто результат ви бачите тільки тут і зараз, його не існувало раніше та не існуватиме потім.
В DIS/ORDER ми працюємо з темою кордонів у найширшому розумінні. І власне питання – чи є ці кордони, де вони, чи можемо ми їх посунути або вони посувають нас. Про кордон між людиною і технікою був проект «7th kingdom», про кордони соціального тіла – «Популяція», а «Квір-капличка» досліджує питання розміру і структури суспільства як такого.
Головний тренд – це кросмедійність: відео, звук, світло, дрони, роборуки, лазери, web, танець, перформанс. І щоб усе це працювало разом. Якщо взяти вужче, саме відео, то тренд – це realtime video gereration, зокрема платформи Unity та Unreal engine. Вони здатні робити інтерактивну картинку в такій якості, яка раніше була доступна тільки offline, тобто після N годин рендеру.
VJ
Віджеїнгом ми разом в Олексієм Тищенко займаємось вже майже 15 років, і були одними з перших в Україні, хто взагалі почав це робити. За цей час були сотні виступів і безліч годин роботи на різних фестивалях, концертах і вечірках. Зараз я переключився на більш спокійний темп, але все одно є проекти, на яких я працюю із задоволенням.
Rhythm buro. Київ. 2017
Holygram
Релігія – це віра в наприродне. Втім, завдяки технологіям людство давно вже «перевершило» природу. Слово «чудо», що вживається тепер зазвичай у парі зі словом техніка, втратило невід’ємну колись ауру божественного. Розбещені прогресом, ми звикли до того, що чудеса супроводжують нас на кожному кроці, і всі вони мають раціональне пояснення.
Парадокс полягає в тому, що наш «раціоналістичний» сучасний світогляд все одно продовжує триматися на вірі. Тільки тепер це віра в технології, в раціональність «технологічних чудес»: адже для переважної більшості з нас функціонування надскладних мікросхем залишається справжнім таїнством.
Сучасна раціональність полягає в тому, що ми вже навіть не намагаємося осягнути чергове технічне диво власним розумом, – нам достатньо просто вірити в те, що воно має якесь раціональне пояснення, що за ним стоїть якийсь алгоритм, відомий втаємниченим спеціалістам. Цифровий медіа-іконостас «Holygram» покликаний задовольнити потреби нашої техно-духовності.
Квір-каплиця
Наша квір-каплиця – це, з одного боку, іронічний погляд на інститут шлюбу як такий та процедуру церковного вінчання в її нинішньому вигляді зокрема. З іншого ж боку, неможливо ігнорувати очевидну проблему: багатьом людям подобається одружуватись, але ця можливість є фактично привілеєм. Величезна кількість населення в усьому своєму різноманітті позбавлена змоги легітимізувати свої стосунки в очах як суспільства, так і держави та церкви.
Cфера інтимного жорстко регламентована, і це слугує джерелом багатьох протиріч. Саме інститут шлюбу є тим місцем, де соціальний тиск має чи не найбільшу силу, а конкретні очікування з боку соціуму латентно детермінують буття багатьох людей.
Любов Малікова звертає увагу: «Ми не вважаємо за потрібне просити у держави, тим більше з її нинішнім законодавством, благословення на шлюб, як і не вважаємо доречним просити його через релігійних посередників. Однак у деяких ситуаціях наявність офіційно затвердженого державою статусу є юридичною необхідністю або принаймні спрощує певні обставини життя людей. Це стосується, наприклад, подорожування країнами світу та окремих питань щодо дітей. Важливим для нас є широке розуміння квіру, контекст якого виходить далеко за межі ЛГБТ».
Взяти участь у хепенінгу можуть всі, і гетеронормативні пари також – повнолітні чоловік і жінка. Ми створили цю нонконформістську спільноту, силою голосу якої визнаємо дійсність будь-яких союзів, та провели цілу серію вінчань.
Eternal Beauty
Eternal/Muternal Beauty – це постапокаліптичний бункер, бабусин погріб, напханий одвічними консерваціями, де традиція змішалася з прийдешнім, де проходить урочиста церемонія погребіння і одночасно рейв на честь воскресіння невмирущого мутанта.
Мутація та вічна краса являють нам себе як дуальність, що окреслює горизонт майбутніх форм і перетворень. Мутант назавжди залишається тим, хто буде змінений, тим, хто змінюється тут і зараз, тим, чия трансформація завжди спрямована у майбутнє задля віднайдення останньої форми вічної краси. Мутація – це поступове вмирання задля відродження у топосі Вічності. Ми залишаємо рудиментарні форми власного явлення задля того щоб відшукати останній, граничний фундамент дійсності. І саме тоді мутація проступає неявним орнаментом на наших тілах та душах, у наших думках та діях, віддзеркалюючи непереборне прагнення до вічності усього сущого.