fbpx

Welcome to Hollywood: як українець зняв у США незалежне кіно зі світовими зірками

АвторЮрій Марченко
АвторКатерина Іголкіна
19 Вересня 2018

Дженсен Ноен (справжнє ім’я – Євген Ножечкін) народився і почав знімати кіно в Україні, але з 2014 живе у Лос-Анджелесі. Там режисер вже встиг попрацювати над рекламами та кліпами світових зірок: Jay Z, Khalid, Брайсона Тілера та інших. Зараз Дженсен завершує підготовку до виходу свого повнометражного дебюту – The Perception, в якому знялися Ерік Робертс та зірка Instagram (майже 7 млн підписників!) Нік Бейтман. Platfor.ma поговорила з режисером про те, що це за проект, як незалежному митцю пробитися в Голлівуд, та про те, в чому українська кіноіндустрія не поступається світовій.

– Що представляє собою сучасний Голлівуд зсередини? Це місце, де знімають в основному високобюджетні блокбастери чи все ж є шанс для незалежного кіно?

– Як місто він майже нічим не відрізняється від інших. Мені здається, просто у тих, хто тут не був, уявлення про нього трохи перекручене. У мене не було помилкового уявлення про Голлівуд, тому не можу сказати, що що-небудь мене тут серйозно вразило.

Що важливо розуміти про Голлівуд – це те, що з різних кінців планети мільйони людей приїжджають сюди з єдиною метою – працювати в сфері кіно. У всіх них є своя мрія, але тільки у одиниць виходить пройти цей шлях до кінця і досягти успіху.

При цьому всі хочуть працювати з великими студіями і робити велике кіно, навіть ті, хто декларує жагу до незалежності і більш артових проектів. Але, щоб прийти до цього, потрібно подолати великий шлях, і, звичайно ж, немає однозначної інструкції того, як це зробити. Один з можливих шляхів, яким особисто я й пішов, – це незалежне кіно. Воно нібито розвинене, але насправді дуже мало проектів, які дійсно привертають увагу і інтерес дистриб’юторів, аудиторії і студій.

– Що значить знімати незалежне кіно в голлівудських реаліях? Як це виглядає на прикладі вашого фільму?

– В першу чергу, це вимагає великої самоорганізації, планування, терпіння і – що дуже важливо – відмінних якостей спілкування і нетворкінгу. Потрібно зібрати разом сотні складових – саме це було найбільшою складністю у моєму проекті.

– А як виглядає звичайний день режисера, який знімає незалежний фільм?

– На етапі підготовки, який у нас зайняв близько п’яти місяців, були постійні зустрічі, репетиції, кастинги, співбесіди, наймання людей. Безупинний процес, в якому я намагався знаходити час, щоб хоч іноді включати творчу півкулю і обмірковувати історію, яку я хотів розповісти. Я постійно дописував і переписував сценарій. Мій день починався з того, що я витрачав годину-дві на те, щоб перечитати сценарій і написати всі свої правки, які далі ми втілювали зі сценаристом протягом цього дня. Саме в цей час я придумав зовсім інший початок і кінцівку до фільму, кілька нових персонажів і структуру в цілому.

Під час зйомок, які у нас зайняли трохи більше трьох тижнів, часу не було ні на що, крім самих зйомок. Цей процес пролетів як один день, без зупинки, і зараз мені навіть складно пригадати якісь конкретні факти. Здається, під час подібних проектів мозок просто абстрагується від усього стороннього.

Я з самого початку розумів, що на цьому проекті у мене не вийде проявити все своє творче бачення – через великі обмеження і через те, що мені в першу чергу потрібно бути організатором цього всього. Задача – як в умовах великого пресингу, проблем і обмежень зробити найкраще, що ти тільки можеш, щоб показати, що ти можеш довести проект до кінця, зробити його якісно і щоб наступний твій фільм вже фінансувала велика студія і ти міг повністю займатися тільки творчістю.

– Розкажіть про відмінності у зйомках кліпів та повноцінної стрічки. Що стало для вас найбільшим сюрпризом?

– Безумовно, це робота з акторами і їх гра. Скажу чесно, що після зйомок фільму кліпи стали для мене чимось схожим на роботу фотографів – це просто візуальні образи, в яких майже немає підтексту і глибини. Працюючи над фільмом, я зміг повністю відчути, що значить робота як режисера, так і драматурга і сценариста. У фільмі настільки багато шарів і деталей, що потрібно дуже тонко розуміти, що саме потрібно в певній сцені і як над цим працювати з акторами.

– До речі, як ви залучили до фільму цих акторів? Як вдалося зацікавити Ніка Бейтмана та Еріка Робертса?

– Знову ж таки, це все вміння домовлятися і розуміння того, як працює цей бізнес. Скажу чесно, мені дуже пощастило роздобути таких акторів для дебюту.

З Ніком ми знайомі дуже давно, до The Perception нам вдалося попрацювати над проектом Gambit, який навів багато галасу в інтернеті (мільйони переглядів, сотні статей від купи видань в тому числі таких гігантів, як TMZ). Через якийсь час я почав підготовку до The Perception і запропонував йому роль в цьому фільмі, на що він з радістю погодився.

На роль агента головного героя, яку врешті зіграв Ерік Робертс, я спочатку дуже хотів взяти Джонатана Бенкса, але через розбіжності у графіках нам довелося шукати когось іншого. Ми зробили кастинг і, що дивно, агент Еріка сам запропонував нам його кандидатуру. Він прийшов на проби й ідеально підійшов на роль цього персонажа.

– Розкажіть про співпрацю з музичними зірками, наприклад, про Джей Зі?

– Спочатку я приїхав в США знімати саме музичні відео і робота з музикантами – це завжди було моє. Мені було дійсно легко з ними спілкуватися, розуміти, що саме їм потрібно. Наші або західні – для мене не було великої різниці на персональному рівні – всі вони врешті-решт звичайні люди і спілкування з ними не є чимось особливим. Що примітно – зазвичай чим більш популярний музикант, тим більш він скромний і відкритий.

Робота з артистами будується по одній і тій же структурі – крім того, що їм має подобатися те, що ти вже робиш, у тебе є тільки один шанс запропонувати їм своє бачення їхньої музики. І якщо ця пропозиція його зачепить, то починається плідний тандем, в якому я намагаюся ще глибше відчути артиста і те, що він вклав в конкретну пісню. Так було з усіма великими артистами, з якими я працював, в тому числі і Jay Z.

 

Здавалося би, зв’язки і гроші можуть щось вирішити, але вони працюють тільки в короткостроковій перспективі. Після першого ж проекту всі розуміють, наскільки ти талановитий, чи можеш ти довести до кінця почате і чи варто з тобою працювати далі.

 

– З чого порадите почати тим, хто бачить себе режисером? Що їм читати, що дивитися, куди ходити?

– Якщо ви не йдете в кіношколу, то найкращий варіант – це дивитися хороше кіно, обмірковувати його і знімати свої роботи – хай і прості короткі метри або навіть окремі сцени. А далі – аналізувати їх. Розуміти, в чому проблема і чому вони відрізняються від хороших фільмів, та повторювати все заново. Саме так набивається рука, бачення і досвід. Саме так робив я.

– Можете порадити пару конкретних хороших фільмів, з перегляду яких варто почати?

– Коли я починав, мене дуже надихали фільми на кшталт The Prestige, Fight Club, The Fountain, Triangle, які були досить модерними мейнстрім-фільмами, але залишалися в розряді авторських та інтелектуальних. Мені завжди подобалася нелінійна структура, цікаві рішення у зйомці, складні персонажі. До речі, в The Perception я намагався максимально привнести всі ці атрибути, наприклад, перша половина фільму йде за повністю нелінійною структурою і тільки в середині минуле і майбутнє поєднується в одній точці, а глядач розуміє, що насправді сталося. Але з цього моменту залишається ще половина фільму, щоб розібратися, до чого це призведе.

А що взагалі треба робити, щоб потрапити в Голлівуд?

– Шляхів дуже багато і, як я вже згадував, немає якогось конкретного, який спрацює для конкретного артиста. Є люди, які 20 років пропрацювали тут, але так і не отримали свій заповітний проект, а є ті, хто живе на іншому континенті, знімає дуже простий короткометражний фільм, стає відомим за рахунок нього і отримує запрошення знімати наступний фільм Marvel. Мені здається, найбільш правильна відповідь – це продовжувати робити те, що любиш, працювати в жанрі, який ти любиш і робити кожен проект все краще і краще.

– Що, на вашу думку, грає важливішу роль для потрапляння в Голівуд: гроші, зв’язки, досвід?

– Все ж таки талант і працьовитість. Здавалося би, зв’язки і гроші можуть щось вирішити, але вони працюють тільки в короткостроковій перспективі. Після першого ж проекту всі розуміють, наскільки ти талановитий, чи можеш ти довести до кінця почате і чи варто з тобою працювати далі.

Де режисеру взяти гроші на перший фільм?

– Знову ж таки, немає єдиної правильної відповіді. В рамках американського кінобізнесу на це впливає величезна кількість факторів, серед яких в першу чергу я можу виділити три основних – наскільки цікава ваша ідея, чи є у вас як режисера попередній фінансовий успіх повнометражного фільму на ринку в США, а також які саме актори закріплені за проектом.

Коли я шукав гроші на свій перший фільм, у мене не було нічого з цього і мій шлях був дуже непростим. Тому більшу частину бюджету довелося інвестувати самому разом із партнером.

– А як потім продати фільм? Куди бігти за піаром, маркетингом – чи краще робити все самому?

– У незалежному кіно є два основних напрямки – самостійна дистрибуція або продаж прав дистриб’ютору, і все це може бути проведено на дуже великій кількості різних умов. Я не можу сказати, який варіант буде найбільш правильним, особливо зараз, коли все так змінюється і з’являється стільки нових платформ для стрімінгу відео.

Я спілкувався з дуже багатьма людьми, які цим займаються і чув дуже багато думок – тут немає певної відповіді. Для себе ми вирішили просто вибрати найвигіднішу пропозицію від дистриб’ютора, а якщо такої не буде, то продати права стрімінговим платформам. Подивимося, що з цього вийде. Ми починаємо шопінг фільму в кінці вересня.

 

Як мені здається, найбільші проблеми в Україні зі сценаристами і режисерами. Крім того, немає чогось посередині між авторським артхаусним кіно і дуже примітивними телепродуктами.

 

– Чим взагалі відрізняється робота в Україні та Америці?

– Я би не сказав, що є прямо глобальні відмінності. Крім хіба що того, що тут це вже давно дуже розвинена сфера бізнесу і творчості, є велика історія і школа. Люди працюють в цій сфері поколіннями і, звичайно ж, це відображається на рівні і професіоналізмі. У нашій країні теж є професіонали, але їх не так багато.

В Україні дуже сильна школа операторів, є дійсно багато талановитих профі, які цілком могли би реалізовуватися в Голлівуді і абсолютно не поступаються за рівнем. В Україні так само багато компаній, що займаються візуальними ефектами, які роблять графіку для багатьох американським стрічок.

Як мені здається, найбільші проблеми в Україні зі сценаристами і режисерами. Крім того, немає чогось посередині між авторським артхаусним кіно і дуже примітивними телепродуктами.

– В Україні є фестивалі, програми, гранти для молодих кінорежисерів. Ви щось про це знаєте? Намагалися брати в цьому участь?

– Так я чув про це, але це дуже прив’язує тебе до українського кіноринку, що в моєму випадку не працює, тому що наступний свій проект я буду робити з американською студією. Колись мені дуже хочеться зробити спільну українсько-американську копродукцію, але це точно буде не мій наступний проект.

– Як взагалі оцінюєте перспективи кіноіндустрії в Україні? Чи може наше кіно не просто копіювати, а стати унікальним, як французьке, угорське чи сербське?

– Я вже бачу великі зміни в кіноіндустрії України. Уже зараз є картини які потроху знаходять свій унікальний голос. Поки що це невеликі незалежні проекти, але всьому свій час. Нашому народу треба показати, що ми можемо створювати такі ж сильні та актуальні історії. Тоді наше кіно почнуть підтримувати, а це найголовніше.

Читайте більше цікавого