«Я не повірив»: як українці вперше дізнавались про секс

АвторPlatfor.ma
15 Січня 2018
Теги:
Люди особистість точка зору

З фільму «Титанік», заборонених відеокасет, газети «Speed-інфо» чи від друзів у дворі? Спеціально для проекту про сексуальну культуру в Україні «Тойво» ми спитали відомих людей, як вони вперше дізналися про секс і як би хотіли, щоб про нього дізналися їхні діти. Після хвилюючих відповідей редакція Platfor.ma не втрималась і теж ділиться спогадами.

 

Катерина Бабкіна, письменниця

Я побачила епізод з фільму, де двоє займалися сексом коло океану на капоті старої машини. Мені було чотири, ми з мамою були в гостях, мене відправили в бібліотеку, ввімкнули мені мультики і дали іграшок – у вітальні та в кухні були одні дорослі і курили, мені було нудно і некорисно. Вечірка, очевидно, затягнулася, тому що мультики скінчилися і ввімкнули якесь американське кіно. Хотілося би, до речі, знайти це кіно – зовсім нічого про нього не пам’ятаю.

Враження були в мене хороші – знято було красиво. Я якось співставила все, що чула, дізнавалася і думала собі до того на тему «звідки беруться діти» і якось інтуїтивно подумала, що то і є воно.

Я не проти, щоби мої діти дізнавалися про секс з шедеврів світового кіно та мистецтва. І щоби дорослі – всі дорослі, бо ніколи не знаєш, в якій ситуації дитина співставить всі деталі, які їй траплялися, і поставить питання – могли адекватно і нормальними словами пояснити дітям, що воно таке – те, що вони побачили.

Я дотепер шкодую, що не вийшла тоді в вітальню і не запросила дорослих пояснити мені, що то таке тьотя з дядею роблять на капоті. Мабуть, їх безглузді пояснення я запам’ятала би на все життя ще яскравіше, ніж саму сцену.

 

Богдан Логвиненко, журналіст, письменник і мандрівник

Вперше я дізнався про секс надто пізно – вже навчаючись у школі, з еротичного фільму. Це був якийсь нічний сеанс, переді мною був увімкнений телевізор і я не розумів, що відбувається. Найбільш дивне у всьому цьому те, що це був якийсь український фільм кінця 80-х-початку 90-х, дуже простий, тусклий, нудний, але надзвичайно цікавий для мене.

Додаткова сексуальна освіта набувалася у київському дворі, під час футболу, з емпіричного вивчення слів «хуй», «пизда».

Хотілося б, аби сексуальна освіта починалася не з двору, не з телевізора, а саме з навчального закладу, бо це його пряме призначення.

До речі, на тему сексуальної освіти досить багато можна прочитати у моїй книзі Saint Porno. Наша дикуватість в сексуальній освіченості і була причиною її написання.

 

Анатолій Бєлов, художник і музикант

Про секс я вперше дізнався у 5-му класі, в 10 років, від знайомого однолітка. Ми разом йшли в школу – я в художню, він у музичну – і він мені розповів про гетеросексуальний секс. Я не повірив. Через рік мама купила мені «Енциклопедію сексуального життя для дітей 10-13 років», але ми так ніколи і не обговорювали вміст книги.

Моя дочка, їй 7 років, запитала мене про секс, і я пообіцяв, що найближчим часом ми спеціально виділимо час, щоб поговорити на цю тему, а я підготуюся до лекції. Вона вже багато знає, бо ми обговорюємо всі питання на будь-які теми, що у неї виникають. Про різну сексуальність, фізіологію, народження дитини, стосунки між людьми вона вже знає, але окремої, спеціальної лекції у нас ще не було, і я розумію, що мені потрібно підготуватися до неї.

Про сексуальну культуру потрібно говорити з дитиною з народження, поступово обговорюючи різні питання по мірі появи питань, а вони з’являться, звичайно ж. Обговорювати вдома і в школі. Тема сексу не обмежується безпосередньо сексуальним актом і його наслідками.

Думаю, що вже з дитинства близьким родичам і викладачам у школі важливо обговорювати культуру сексуальності, культуру згоди, різноманітність сексуального світу, те, як змінювалося ставлення до сексу протягом століть. Обговорювати, що таке фемінізм і патріархат. Ці знання в майбутньому будуть хорошою альтернативою і протиотрутою інформації про секс (вульгарній, з купою гомофобних і мізогінних стереотипів), яку вони рано чи пізно почують від кого-небудь на вулиці.

 

Олександра Кольцова, співачка і лідерка гурту «Крихітка»

Батьки пояснювали, звідки беруться діти, читаючи уривки з якоїсь американської книжки з ілюстраціями, яку тоді передруковувала газета «Сім’я». Було нудно. Молодший брат тоді сказав, що груди схожі на яблука, на чому і зосередився.

В технічних деталях розуміння не було, напевно, років до 8-9. Здавалось, що поява дітей, секс і шлюб — це все якісь різні речі. У підлітковому віці вже були свої книжечки про дівчаче здоров’я і потім про секс.

Дітям теж думаю показувати нудні книжечки, а потім усно попереджати про нюанси.

 

 

Ярослав Лодигін, сценарист, продюсер і співзасновник радіо «Аристократи»

У мене таке враження, що про секс я дізнався з фільмів з Патріком Свейзі і Брюсом Віллісом. Наскільки я пам’ятаю, майже в кожному з них було щось про інтим – так по крихтах я і збирав перші знання. Ну а потім мій друг знайшов у своїх батьків коробку з фотографіями, на яких була вже реальна порнографія. Він покликав мене в гості, дістав цю коробку – і ми почали вивчення.

На одному зі знімків був кремезний мужик, якого я досі пам’ятаю. Ми були вражені – такого не було навіть у фільмах з Віллісом і Свейзі. Здається, я вперше побачив ерегований член і те, що з ним можна робити. Зрозуміло, ми тут же вискочили на вулицю, щоб похвалитися коробкою перед хлопцями з двору. У цей момент ми були королями мікрорайону. Правда, саме в цей час батько мого друга повертався додому і побачив, що відбувається. На цьому наш тріумф дуже трагічно закінчився.

В цілому мене дуже схвилювала перспектива такого дорослішання. Після цього я став з’ясовувати, як це взагалі відбувається, з ким це можна зробити, коли і де. А в дитячому садку з’явилася подруга, з якою ми обмінювалися інформацією про те, як у нас все влаштовано, що здорово допомогло розумінню того, як ідуть справи.

Сподіваюся, що мої діти дізнаються про секс не з блогів на YouTube. Хотілося б все ж мати можливість пояснити їм усе особисто.

 

Монро, травесті-діва

Вперше я дізналася про секс від дворових підлітків, які з’їжджалися до Криму влітку на канікули. Компанія була різновікова: я – дитина, хтось – старший зі своїми, статевозрілими інтересами. Вульгарні анекдоти, віршики з матюками – звідти, скоріше за все, і почула слово «трахатися» та інші інтимні терміни в народній інтерпретаціі. Мені було років десять. Враження були, ніби я зробила або побачила щось непристойне, за що будуть сварити, тому тримала все в собі, не поширюючись.

Моя однокласниця-скороспілка почала трахатися в 12 років з 15-річним старшокласником. Вона жила поруч зі школою і примудрялася на великій перерві збігати додому на перепихон, а потім хвалитися на уроці. Я заздрила.

Якщо уявити, що у мене будуть діти, я хотіла б налагодити такий довірчий контакт, щоб вони могли поставити будь-яке питання, включаючи інтимне, щоб не переживали за гнівну реакцію і покарання. Плюс уроки сексуального виховання і толерантності з 13 років, не пізніше. Інакше все розповість вулиця, але у спотвореній і частіше за все дискримінаційній формі.

 

Ілля Стронґовський, дизайнер і співзасновник видавництва «Видавництво»

Вдома про це не говорили, я ріс з бабусею і взагалі не пригадую, щоби піднімали якісь такі теми. Ні книжок, ні розмов, ну і з відео на початку 90-х теж було тугувато. Тому мої знання про секс спершу були… гм, практичними – під час поїздки на Кубу в дитячий табір. Мені було 13, їй – 15.

На вулиці розмови про секс серед ровесників були на рівні легенд, казок і переказів і в реальності нічим не допомогли. Доступу до книжок, розрахованих на мій вік, не було, тому я ходив у дорослу обласну житомирську бібліотеку і вишуковував потрібні статті з газет і журналів доби Перебудови. Там були шикарні дискусії на тему наслідків сексуальної революції для СРСР.

Потім до рук потрапив російський переклад книги Ді Снайдера «Курс виживання для підлітків»: її мені не вистачало років у 11, але навіть і в 16 це, мабуть, найважливіша книжка «на тему» для мого покоління. Я, нарешті, зміг озирнутися і зрозуміти, що зі мною трапилося. Ну і травм це додало, куди ж без них, тож з ними я розбирався ще кілька років після.

З дітьми, зрозуміло, треба говорити. В ідеялі – починати мають батьки, продовжувати школа і вже решту діти могли б обговорювати з друзями. Інтернет як джерело інформації вкрай ненадійний. Найймовірніше, що спроба знайти інформацію про секс виведе на порносайти, а це точно не спосіб чогось навчитися (і тема для окремої великої розмови). Тому спиратися все має на фільтровану інформацію, себто книжки.

Зараз, після року роботи «Видавництва» нам з Лілією Омельяненко дуже часто кажуть: «Як шкода, що такої книжки не було в моєму дитинстві, і як добре, що ви її видали». Наш вектор пошуку і видання книжок на проблемну тематику для дітей і підлітків – логічний спосіб заповнити брак інформації про теми, на які в суспільстві або не заведено говорити, або соромляться, або, що найгірше, просто не вміють. Те, що є на ринку, або ідіотичне, або перекладне і не завжди пасує для нас. Ідеяльним виходом із ситуації була би поява такої української книжки як для дітей, так і для підлітків, і «Видавництво» зараз над ними працює, плануємо на наступний рік.

Але в першу чергу треба долати інерцію батьків, яким розмови про тіло і його кордони, секс, безпеку і повагу не на часі, через що маємо #янебоюсьсказати #metoo. Суспільство стане настільки кращим, наскільки кращим буде нове покоління, і цю думку треба якось промотувати.

 

Тетяна Кисельчук, генеральна продюсерка просвітницького напряму UA: Суспільне мовлення

Дві доби я чесно намагалася згадати, як я вперше дізналася про секс, але моя пам’ять вперто відмовляється знайти потрібну комірку зі спогадами. Впевнена, що це була якась зашкварна стресова ситуація, тож мій організм заткнув той спогад десь далеко у резервуари – і викинув ключ.

Зате я пам’ятаю, як мій друг намагався мені пояснити, що таке презерватив. Мені було одинадцять, і я геть нічого не розуміла з того, що він мені говорив. Але мені сподобалося слово, бо воно було нове і не належало до мого словникового запасу.

Пам’ятаю, як ми малими збиралися табунами вдома у того, в кого є відеомагнітофон, а батьки поїхали на дачу, – і дивилися порно. Нам було почасти смішно, почасти гидко, але ми вперто дивилися, бо то щось заборонене, а значить до скарбнички нонконформізму можна закинути ще щось, окрім «колготки не надягаю».

Загалом жодного натяку на сексуальну освіту ні в моїй сім’ї, ані в моїй школі не було. Наші батьки, травмовані совком, просто мовчали. Мовчанням нам прищепили чи то сором, чи то вину – головних коників законсервованої травми.

Взяти хоча б дуже популярну проблему: зараз багато молодих людей не можуть займатися сексом без алкоголю та наркотиків. Це якась велика трагедія нашого покоління, де батьки (чоловіки), які виросли або жили в 90-ті, – часто алкоголіки. Люди, чия молодість пройшла на руїнах, знаходили розраду в алкоголі. І ми, дивлячись на них, увібрали в себе, крім генетичного, поведінковий набір реакцій на стрес. І тепер ми мусимо вправляти собі мозок на кушетках психологів.

Я не можу радити, як правильно розказувати дітям про секс, бо я не психолог, не викладач і дітей не маю. Але я точно знаю, що варто говорити, розказувати, читати книжки, показувати нормальну анатомію чоловіка і жінки.

Я точно знаю, що на питання «мамо, а як я з’явився?» не можна відмахнутися чимось загальним на кшталт «ми з татом одружилися, отак і з’явився ти», а за старовірське «тебе  знайшли в капусті» точно треба ввести кримінальну відповідальність.

Треба пам’ятати, що, розповідаючи дітям про секс, ми розказуємо не так про анатомію, як про любов. Я можу помилятися, та хіба це не головне завдання батьків – навчити свою дитину любити і не боятися своєї любові?

 

Олексій Тарасов, головний редактор Buro 24/7 в Україні

Думаю, що дізнався про секс років у 9-10 від друзів-шпани у дворі. Пам’ятаю, фігурувала також газета «Speed-інфо» з фотографіями голих людей і відеокасета з роликами, в яких чоловік і жінка хтиво терлися один об одного під романтичну музику. А трохи пізніше в школі всі обговорювали випуски журналу «Cool», який друкував серію ілюстрацій з позами в сексі. Все це трохи лякало (особливо акробатичні пози) і дратувало (зокрема музика в софт-порнофільмах), але дуже хотілося спробувати.

Мені здається правильним, щоб у школі була сексуальна освіта, а діти завжди могли поговорити про секс із батьками.

 

Майкл Щур, телеведучий

Років у 9-10 мій чотирирідний брат Рональд показав мені порнофільм. Я вперше у своєму житті дізнався «про це». Принаймні так мені здається, що це я вперше стикнувся з таким явищем, як секс. Перша думка: мої батьки теж так це роблять?

Я б хотів, щоб діти дізналися про секс від мене, у спокійній домашній атмосфері. Можливо, з ілюстраціями.

 

Алевтина Кахідзе, художниця

Я 1973 року народження, а це значить, що в період статевого дозрівання я жила за радянських часів: інтернету не було, а в журналах і по ТБ нічого про секс знайти було неможливо. У сім’ях про це не говорили. Але як же знання про секс могли дійти до підлітка в кінці вісімдесятих?

Пам’ятаю, мені трапився підручник для студентів-медиків, де була фраза «біль при введенні статевого члена». Я її перечитала кілька разів, звернувши увагу не на «біль», а на «введення статевого члена». «Оце так!» – подумала я.

Пам’ятаю, мене стривожив фільм «Життя Клима Самгіна» за Горьким зі сценами оголених спітнілих людей. Я вирішила взяти сам роман в бібліотеці, щоб прочитати «ті» сцени. Але сторінки «тих» місць були з нього вирвані.

Як би там не було, до 17 років у мене склалося стійке уявлення, що статевий член чоловіка кудись вводиться. Свій перший секс я спланувала перед від’їздом «назавжди» з мого рідного міста. Оскільки це було планом, а не поривом, нічого приємного я ​​не відчула, крім відчуття виконаного плану: зроблено!

Тільки через кілька років я вивчила свій організм і отримала знання, як отримати задоволення з чоловіком або без нього. Мені допомагали книги, статті, фільми і друзі. Одним з останніх довірчих бесід-проектів став мистецький проект зі Стасом Волязловським «Як художник – художниці, як художниця – художнику».

Алевтина Кахідзе, Стас Волязловський. З проекту «Як художник – художниці, як художниця – художнику»
Алевтина Кахідзе, Стас Волязловський. З проекту «Як художник – художниці, як художниця – художнику»
Алевтина Кахідзе, Стас Волязловський. З проекту «Як художник – художниці, як художниця – художнику»

2017, Київ. Табу про секс начебто руйнуються, є динаміка, але табу про те, що таке менопауза, еректильна дисфункція, зниження і відсутність лібідо, залишаються залізобетонними. Я вважаю радикальним говорити не про секс, а про життя без сексу. Цього року на Одеській бієнале я зробила кілька маленьких кроків у цьому напрямку. Було дуже страшно.

Я вже кілька разів повідомляла, що як тільки зі мною трапиться менопауза, зроблю про це проект. Але поки я візуалізую голос інших.

Дітям я б говорила про секс також, як і вам тут, але з поправками: «Я гетеросексуальна людина, нічого не можу сказати про гомосексуальні стосунки. Але у мене є друзі по всьому світу, хто може і з цим досвідом допомогти вам. Тільки скажіть!»

 

Слава Лєпшеєв, діджей і засновник вечірок Схема

Я не можу сказати, що в якомусь віці я дізнався про секс. І навіть коли він стався, я далеко не все про нього знав. Але точно можу сказати, що почався цей процес ще до школи.

В дошкільному віці мене з моєю сусідкою застукали наші батьки в пікантній ситуації: ми по черзі знімали труси один перед одним. Цілком можливо, що тоді я дізнався щось нове. Потім я помічав якісь ситуації в фільмах. Пам’ятаю, поки батьків не було вдома, я часто ставив один фільм на відео і перемотував на відому мені еротичну сцену, переглядаючи її кілька разів.

В тих фільмах, що я тоді бачив, секс був показаний дуже романтично. Це дуже відрізнялося від того, що мене оточувало в реальності. У той час я став інакше дивитися на своїх ровесниць і почав виділяти деяких, з ким би я хотів пережити щось подібне.

В першу чергу діти повинні дізнаватися про секс від батьків – як і про все інше. Але так як батьки далеко не досконалі, діти мають отримувати інформацію також і в навчальних закладах.

 

Олег «Фагот» Михайлюта, музикант, вокаліст гурту ТНМК

Я вже не пам’ятаю, скільки саме років мені було. Пам’ятаю лише, що гуляв у дворі, і ми з хлопцями якось ділилися своїми здогадками про це. Хтось говорив, що діти беруться з животика, хтось казав «та нє, з пісі» – були різні варіанти. Але я добре пам’ятаю перші поцілунки ще у дитячому садочку. Це були двоє дівчаток: Наташа і Юля, одна чорнява з блакитними очима, а інша – шатенка із зеленими.

Дізнаватися про секс, думаю, правильно було б від батьків, але тільки якщо вони можуть пояснити це нормально і нічого не зіпсувати. Діти так чи інакше все одно дізнаються – інформаційний простір сьогодні таки щільний, що дитина навіть ще в школу не пішла, а вже знає що, де, як відбувається і звідки вона взялася. Але якщо батьки хочуть контролювати ситуацію, то краще нехай діти дізнаються від мами з татом, ніж їх навчить вулиця.

На сприйняття такого, напевне, може впливати те, в якій атмосфері ти про це дізнався, хто тобі розказав. Але сприйняття – це матриця: одна і та сама розповідь, ті самі джерела можуть по-різному вплинути на двох різних людей, у кожного наслідки можуть бути різними.

 

Юрій Марченко, головний редактор Platfor.ma

Я точно пам’ятаю момент, коли дізнався про те, як все це відбувається. Мені виповнювалося сім років і батьки запросили на день народження усіх дітей, яких вони відшукали навколо нашої дачі, де ми і святкували. Дорослі сиділи в одній кімнаті, ми – в іншій.

Світська розмова дітей якось дуже швидко перейшла на те, що в Києві всі тупі і нічого про життя не знають, не те що вони. Далі пішло просвітництво: мене експрес-методом навчили матюкам, а також пояснили, куди який з них пхають, щоб був секс. Мені дуже сподобалось. Я бігав по дачі і кричав всі ці нові дивовижні слова, радіючи життю і новим знанням. А от дорослі це чомусь не оцінили. Батьки вигнали дітей і на цьому мій день народження завершився.

Хотілося б, щоби діти дізнавались про секс якось інакше. Можливо, разом з батьками дивились спеціальні розумні та іронічні відео – тоді ніхто нікому не зіпсує день народження.

 

Тетяна Новікова, редакторка Platfor.ma

Мені було 8 років, вдома у подруги ми дивилися фільм «Титанік». Там є сцена в машині – хто знає, той зрозуміє. Так от, я тоді усвідомила, що вони там не просто цілувались-обіймались, там відбувалось щось значно більше. Але що?

Якщо чесно, не пам’ятаю, щоб усвідомлювала, що таке секс у дитинстві, але коли мені було років 13, я вже приблизно розуміла що до чого. З подругою побачили еротичну сцену у фільмі і як почали обговорювати! Насправді ні. Я сиділа трохи збентежена, було ніяково, адже я побачила чоловічий пісюн… Цікаво, що всі мої спогади про секс зводяться до того, що я щось десь побачила з подругою.

Мені тоді здалося, що це трохи принизливо для жінки, якщо вона «приймаюча сторона». Та й взагалі ніяково, що для сексу потрібно обом роздягтися. Хоча при цьому я цілком спокійно ставилась до оголеного тіла в мистецтві, в книжках, альбомах.

Хочеться, аби діти не соромились підійти до батьків і запитати. І щоб батьки не робили з сексу заборонену тему, аби у дитини не склалося хибне враження, що секс це «погано», «брудно» і так далі.

 

Марія Фронощук, директорка Platfor.ma

Перший спогад: мені шість років, за вікном стоїть похмурий день, батьків немає вдома. Я увімкнула телевізор марки «Горизонт», на якомусь із каналів показували дешевий фільм із 90-х про лікарню, здається. Його герої займалися чимось дуже дивним і, як мені тоді здалося, грубим, – тому що цілуючись, ніхто нікому не казав «я тебе кохаю» та взагалі не був ласкавий. Замість цього люди на екрані раз у раз грубувато хапали одне одного, притискали до пофарбованих лікарняних панелей та кушеток, а потім смішно рухалися. І недовго.

Я знала, що дивитися це мені не можна (незрозуміло, звідки), але було страшенно цікаво, хоч і нічого, крім жіночих грудей, нормально не показували. Постер з голою дівчиною висів у батьківській коморі скільки я себе пам‘ятаю, тому така відвертість у фільмі мене вже не вражала.

Далі була газета «Speed-Інфо» – справжнє вікно в еротику і вульгарність для багатьох дітей у нашому дворі. Здається, у мене ніколи так і не виходило погортати її від початку до кінця – все боялася, що мене застукають. Десь в цей самий час подружка покликала мене в гості до своєї сусідки дивитися порнофільм на VHS-касеті. В ньому двоє чоловіків розважалися відразу з жінками п‘ятнадцятьма, яким і без хлопців наче сумно і не було. Останніх показували у всій красі (нудьга, нічого нового), а ось чоловіка повністю – тільки один раз і то здалеку, коли він голяка перебігав з однієї кімнати з купкою коханок в іншу. Ми кілька разів зупиняли цей кадр, але так нічого і не вдалося розгледіти. Пам’ятаю, ми з дівчатами дуже засмутилися. Але, напевне, надихнулися після всього побаченого, тому що перший поцілунок в мене стався через кілька місяців саме з дівчиною.

Авжеж, все це якось вплинуло на мене, навіть якщо я повністю не розумію, як саме. Тому, коли і якщо у мене будуть діти, то вперше поговорю з ними «про це» рано, покажу в книжках, як все влаштовано, поясню фізіологічну й емоційну сторони. Зроблю все, щоб вони розуміли: секс – це нормально, і маючи з ним справу, отримували не травми, а задоволення.

 

Катерина Іголкіна, редакторка спецпроектів Platfor.ma

Коли я нічого не підозрювала про існування сексу, я вже точно знала, звідки беруться діти: вони з народження є в животі у всіх дівчаток, просто дуже маленькі. Потім дівчата виростають, а з ними і діти, які в певний момент з’являються на світ. Мабуть, мама запідозрила якусь логічну помилку в моїх міркуваннях, і років у шість мені до рук потрапила «Сексуальна енциклопедія для дітей».

Багато сімей у 90-х роках мали вдома цю перекладену з французької серію книжок: для дітей 7-9 років, 10-13 і для підлітків. Мені найбільше запам’яталася перша частина, причому приклади з людського життя мене не особливо вразили, а найбільше цікавило, як «це» відбувається у пташок. В книжці було багато малюнків – реалістичних, але без зайвих деталей, – тож можна було довго їх розглядати.

Мені пощастило дізнатися про секс у спокійній обстановці, коли з цього не зчиняли  ґвалту. І тому саме явище сексу я сприйняла як щось нормальне, що пов’язане з любов’ю і з’являється у житті кожної людини в певний час. Точно не було думок, що це щось брудне і непристойне. Хоча подальше спілкування з однолітками та їхні думки на цю тему трохи похитнули мою чисту віру.

Думаю, вдала книга у правильний час (бажано до того, як ця тема почне цікавити підлітка безпосередньо) – це хороший шлях дізнатися про секс. Але важливо, щоб дорослі були відкриті до запитань і могли продовжити розмову.

 

Юлія Чужа, продюсерка Platfor.ma

У дитинстві я часто хворіла. Мама працювала далеко від дому, сидіти зі мною не могла, тому залишала наодинці з тригодинним «Титаніком». Найвеселішим моментом був той, де люди скочуються з борту перевернутого корабля в океан, найдивнішим – коли Джек малював голу Розу. Не думаю, що я тоді розбиралася в сексуальності, але ця сцена з кіно стала моїм першим еротичним переживанням.

Уже коли я навчилася читати, хтось подарував книгу «Енциклопедія для дівчат», де все пояснювалося по науці. Пам’ятаю, дуже злилася на батьків, коли підмічала, що вони займаються сексом. Мені це здавалося якоюсь нестерпною грубістю і зрадою з їхнього боку.

В майбутньому я б хотіла відкрито говорити зі своїми дітьми на ці теми. Краще, щоб вони дізналися про різноманітність людської сексуальності і самого сексу від близьких людей, а не від сумнівних інтернет-героїв. По допомогу фахівців я звернуся, якщо вирішу навчити дитину захисту її тіла і особистого простору від будь-яких видів насильства.

 

Єлизавета Яблонська, дизайнерка Platfor.ma

Це сталося, коли я вже вчилася в 1-му класі. Мені було 6 років. Начебто тоді старші діти з класу 2-го з кимось із моїх однокласників обговорювали цю тему на перерві. Всі обговорення велися в такій манері, немов про це не можна говорити. Я просто тихо послухала розмову, зробивши вигляд, що мені теж усе відомо.

Коли ввечері тато привіз мене з групи подовженого дня додому, я підійшла до мами (і ось цей момент я пам’ятаю, ніби це вчора було) і трохи соромлячись видавила: «Як і чому люди займаються сексом?» На мій подив, вона не насварила мене, а просто спокійно все розповіла, додавши, що люди займаються сексом не тільки для продовження роду, а ще й просто так, тому що отримують задоволення від цього заняття. Мабуть це «відкриття» справило на мене сильне враження, якщо я так явно це пам’ятаю.

Ще пам’ятаю почуття гордості від того, що я дізналася більше за інших, та ще й від мами. Тому що інші діти боялися говорити про це з дорослими і думали, що сексом займаються тільки для того, щоб зачинати дітей. Чесно, от такий підхід, який вибрали мої батьки, мене цілком влаштовує. Якщо дорослий може виразно і спокійно все пояснити дитині, коли у неї виникають подібні питання, особливо в молодшому віці, – це дуже круто. Думаю, що коли прийде час, я постараюся якомога краще відповісти на подібні питання своїм дітям.

 

Юлія Саліженко, головна редакторка спецпроектів Platfor.ma

Мабуть, як і з більшістю дітей 90-х, зі мною батьки не розмовляли про секс, але, треба віддати їм належне, в будинку в якийсь момент я знайшла книгу «Звідки беруться діти». Пам‘ятаю, всі ці схеми зі сперматозоїдами і яйцеклітинами на мене не справили жодного враження, а от картинка, де голі чоловік із жінкою лежать в ліжку, назавжди залишиться в пам’яті.

В якомусь сенсі мені пощастило трохи більше ніж іншим: у мене була старша сестра, тому деякі знання я отримала зі спілкування із нею та її однокласниками. Хоча заповнити основні лакуни нам обом найбільше допомагав телевізор. Як я розумію вже зараз, «Американський пиріг» був не найкращим джерелом знань, але ми з жадібністю вбирали в себе усі ці вульгарні жарти, і, хоч розуміли далеко не все, могли похизуватись в компанії, що бачили «цей» фільм.

Коли в мене ще не було дітей, я справедливо обурювалась тим, що в українському суспільстві так мало розповідають дітям про секс, і була впевнена – от будуть у мене діти, я розповім їм все як є, без жодних евфемізмів.

Зараз у мене вже є дочка, їй 7, і, як виявилось, пояснювати все по-чесному важче, ніж здавалось. Не так просто переступити свій внутрішній бар’єр і говорити з дитиною про вагіни і пеніси так, ніби це щось буденне. Це саме той момент, коли відчуваєш, що тобі й самому не завадила б книга, де про це написано просто.

Було би прекрасно, якби в школі існували уроки, де професіонали-психологи могли відповісти на ті питання, які не обговориш з батьками. Поки що ми з чоловіком справляємось, але про всяк випадок купили дитячу енциклопедію «Відверта розмова про це». Час від часу на дочку находить натхнення і вона дістає книгу, щоб погортати і подивитись картинки. Правда, вистачає її ненадовго.

Я переконана, що дітям необхідно змалечку розповідати про правила особистої гігієни, здоров‘я і безпеки, пояснювати, чому не можна дозволяти нікому торкатись тебе, якщо тобі це не подобається, та базові речі, що стосуються фізіології. Але не думаю, що сам секс може і повинен бути настільки ж звичною темою для розмов з батьками, як список покупок на день.

Секс, твої бажання та переживання, пов’язані з ним, – це глибоко емоційна річ. Так само, як таємні радості, сумніви чи страхи, він є дуже особистою темою. Тому я би хотіла, щоб дочка завжди відчувала, що може звернутись до мене, якщо їй знадобиться пояснення, допомога чи підтримка. Але вона також повинна бути готова пізнавати світ самостійно, а я маю бути готова, що вона розповідатиме мені не все, і поважати її право на таємниці.

 

Ольга Мельник, дослідниця візуальної культури й тематична кураторка проекту «Тойво»

Напевно, цей момент я не відзначила як яскравий, тому мені важко його згадати. Але я дуже добре пам’ятаю, коли почала сприймати секс не як щось соромітне, а радше неймовірно цікаве і чуттєве. Десь у класі п’ятому я знайшла добре заховані батьками книги «Емануель». Там було багато нового і в фізіологічному плані, і в плані сприйняття соціально прийнятних норм жіночої поведінки.

Добре, що ті книги потрапили до мене раніше, ніж порнографічні журнали та відео. Замість буквального сприйняття та шоку була можливість отримати справжню пригоду, на повну увімкнути уяву. Ще й адреналін, страх бути спійманою на гарячому батьками під час читання, додавав гостроти відчуттів. До того ж, мені як дуже допитливій дитині було вкрай важливо розібратися, чи взагалі можливо те, що було описано авторкою.

Щодо дітей, то вони зовсім не переймаються цим питанням до певного часу. Працюючи в художній галереї, я стала свідком того, як група дітей навіть не звертала увагу на досить велику інсталяцію з відформованих з гіпсу і дуже реалістично розписаних вагін. Тільки один хлопчик років 12-ти запитав, що це. Відповідь, що це квіти, повністю його задовольнила.

Ідеальний варіант – коли діти отримують відповіді на свої запитання від батьків, які розуміються на предметі, не мають комплексів і не намагаються розповісти все й одразу. Необхідно дозувати інформацію залежно від ступеня зацікавленості та віку дитини.

 

Катерина Шевкопляс, засновниця агентства Kira Group

Не зважаючи на те, що я виросла в сiм’ї педагогiв (батько в мене директор школи, а мама працювала вчителькою), про секс зi мною, маленькою, вирiшили не розмовляти – i даремно. Бо довiдувалася я про все через подружок і вiд старшого троюрiдного брата, якого, на вiдмiну вiд мене, пускали в пiонерськi табори. Пiсля них ми зустрiчалися на канiкулах у бабусi, i там були розповiдi про «рiзне».

Здається, мені було рокiв 8, коли я дізналася про секс, хоча може бути й ранiше. Перше враження – це був сором. Думаю, це тому, що подача була неправильною.

Менi хочеться, щоб у моєї дитини не було проблем з тим, щоб поставити менi будь-яке запитання. Дiтей потрiбно ростити в атмосфері того, що секс – це добре i це частина життя. Думаю, що своїм дiтям я зможу пояснити, що до чого.

Також важлива частина – це школа i оточення. Сексуальна освiта необхiдна як для дорослих, так i для дiтей.

 

Найцiкавiше на сайтi

Цей, тойво: секс в Україні та як про нього говорити

Питання про секс вперше виникають у дітей приблизно в чотири роки і потім лише накопичуються. Якщо не отримати відповідей вчасно, нерозв’язані проблеми можуть переслідувати людину все життя і до того ж псувати його. Але шукати відповіді ніколи не пізно.

У проекті «Тойво» ми вирішили розібратися, що українці знають про секс, чи готові говорити про нього в сім’ї та як це зрештою впливає на усе їхнє життя.

Любі Гетьманській, колишній ведучій феміністичної радіопередачі «Досвід Любові» на Old Fashioned Radio, 47 років. Вона народилася у 1970 році, якраз у період «застою», коли дійсно вважалося, що у Радянському Союзі сексу немає. Люба ж про свою сексуальність дізналася рано, але до батьків зі своїми питаннями піти не могла. Суворі та консервативні, народжені у роки війни, вони закривали Любі очі, коли у фільмах траплялись сцени, які з натяжкою можна було назвати еротичними. А вночі мама могла зайти до Люби в кімнату і подивитись, чи не лежать у неї руки під ковдрою. Така практика досі розвинена в монастирях, де пильно слідкують, чи не займаються дівчатка мастурбацією.

Люба Гетьманська, колишня ведуча радіопередачі «Досвід Любові»

«Років до десяти я дійсно думала, що діти народжуються від поцілунків. А сексуальність свого тіла я відкрила випадково, коли почала його вивчати та досліджувати. Я не злякалась, тому що мені було приємно. А якщо це приємно, то воно не може завдати шкоди».

Інформацію про секс Люба, як і інші дівчата її віку, дізнавалася від подруг. Еротичної літератури тоді не було, в школах про це також не розповідали, тому джерелом знань для підлітків стали гральні карти. Люба їх дуже добре пам’ятає: на картах були зображені милі дівчатка з розставленими ногами та волоссям на лобку. Люба сміється: з нинішніми стандартами краси такого вже ніде не побачиш.

Ставши матір’ю, Люба точно знала, що не буде поводитись так, як її батьки. Зараз вона може відверто говорити про секс зі своєю донькою, а ще веде феміністичні програми на радіо та намагається змінити ставлення суспільства до сексу – і зокрема до розмов із дітьми про секс.

Образа — творче мистецтво: що таке українська лайка

Лайка існує практично у всіх мовах світу – і в українській також. При цьому історичні українські образи більше концентрувалися на ректальних нюансах, але під впливом російської мови популярною став також інший вид нецензурної лексики – пов’язаний зі статевими органами. Platfor.ma дослідила питання, щоб зрозуміти, як і коли лаятись правильно.

Загалом лайку різних народів часто поділяють на декілька підвидів, які пов’язані з головною темою, на якій зосереджені образи. Так, для багатьох європейських країн найбільшою лайкою вважається звинувачення в неохайності. У такій копроректальній лексиці провідне місце займають вирази, пов’язані з відправою природних потреб – це тип, наприклад, німців і французів. Інший вид – це ненормативна лексика, в якій головними є образи, пов’язані зі статевими органами. Така лайка є провідною, скажімо, у американців, росіян і англійців.

Британська телерадіокомпанія BBC кілька разів проводила дослідження щодо того, які слова в цій країні вважаються найбільш грубими. У 2000 році такими стали cunt, motherfucker, fuck, wanker, nigger, bastard, prick, bollocks, arsehole, paki, shag, whore, twat, piss off, spastic – при цьому деякі з них – paki, nigger, bastard, prick – насправді не є власне нецензурною лексикою, але вважаються неприпустими через національні і культурні особливості.

Є і досить незвичні випадки, наприклад, в японській мові образа будується спеціальною будовою речень та фраз, що порушують звичайні норми ввічливості. А в деяких арабських країнах найсильнішою образою вважається богохульство.

Чи не найперший літературний приклад вітчизняної лайки можна знайти в поемі «Енеїда», де Іван Котляревський для колоритного опису героїв вживав чимало лайливих слів. Серед них: Юнона – суча дочка, Венера – плюгава, невірна, пакосна, халява, Нептун – «іздавна був дряпічка», Еол – хабарник. Також вживались слова «дурень», «морду розміжжу», «чортові сороки».

Загалом в Україні лайка в основному пов’язана із справлянням природних функцій організму, тобто сконцентрована на лайні, а не на сексі. Найуживанішим є слово «срака», яке здавна використовувалось в безлічі контекстів, починаючи від варіантів посилання опонента саме туди, до фізичного пред’явлення дупи, як образливого жесту. Також часто використовуються «споріднені» з темою слова: гімно, гімно собаче, гімнюк, засранець, серун, дристун, бздюха.

Також характерним для вітчизняної лайки є використання різного роду прокльонів, які як правило формулюються конструкціями «А щоб ти» та «бодай» (тобто, Боже дай). Наприклад: а щоб ти всрався, бодай тобі повилазило, трясьця твоєї матері (трясьця – це хвороба, лихоманка), хай вам грець.

При цьому часто уживані і більш «тяжкі» образи штибу блядь, хуй, їбать, сука, підарас, мудак, пизда, курва, йоб твою мать  – є запозиченими із тюркської, старослов’янської, російської, польської та інших мов. Але з роками вони також стали звичними в Україні, хоч і належать до іншого – генітального типу лайки.

Варто зауважити, що подібні слова загалом є спільними для багатьох слов’янських мов. Так, наприклад, «блядь» вживається і як лайливий вигук, і як позначення повії, розпусної жінки. Саме в останньому значенні відоме багатьом східнослов’янським мовам, хоча історично також мало інший сенс – «людина в омані», «єретик» (давньо-руське блѧдь – «обман», «повія»), або «базікання», «марення», «єресь», «розпуста» (старослов’янське блѧдь).

Нецензурне «пизда» вживається щодо жіночих статевих органів і як елемент багатьох лайливих зворотів. Це слово також є в багатьох слов’янських мовах: російською «пизда», білоруською «пізда», польською, чеською і словацькою – «pizda». Більш того, це слово також запозичене у неслов’янські румунську та молдавську мови (pizda/pizdă). При цьому в українській мові вимова «пізда» є росіянізмом.

Американський лінгвіст Ериком Гемпом висловив думку, що праслов’янське *pizda походить через прабалтослов’янське *pīˀsdāˀ з праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»), що означає: «на чому сидять», «чим сидять».

Всегда говори «да»: что будет, если отвечать согласием на все предложения

АвторТома Істоміна
24 Листопада 2015

Журналистка Тома Истомина в качестве эксперимента решила повторить сюжет книги и фильма «Yes man». В течение недели на все вопросы и идеи она отвечала только «да» – в том числе на предложение Platfor.ma написать текст об этом опыте. Да, это он и есть.

Южный вокзал. 23:45. На улице прохладно и мерзко. Я на перроне. Достаточно спонтанно решила ехать к семье на выходные. В голове возникает вопрос: «А зачем я это делаю?». Вспоминаю, что сейчас мои решения – вовсе и не мои. Через пятнадцать минут после отправления проводник включает режим повтора и предлагает чай. Каждому. Я, конечно, соглашаюсь. Тут уже вопросом «почему?» не задаюсь, но удивляюсь доведенному до автоматизма «да». Все-таки четвертый день экспериментирую.

За это время я уже успела узнать, что каждый день мы сталкиваемся с множеством раздражающих вопросов. Успела понять, кто и как при возможности будет меня эксплуатировать, а также признаться себе, что к любому эксперименту можно приспособиться. По истечении недели подвожу итоги затеи говорить всему «да».

В первые дни было сложно привыкнуть к отсутствию опции отказаться. Я машинально выпаливала «нет», затем понимала, что такого слова в моем лексиконе сейчас не должно быть и исправляла ситуацию. Иногда люди думали, что я сумасшедшая. Кто-то снисходительно удивлялся тому, как быстро я меняю свое мнение. Ну а я подумала, что для чистоты эксперимента не хватает человека с электрошокером, который помог бы мне запомнить, что нужно дважды подумать перед тем, как ответить.

Каждый день я сталкивалась с десятками мелких вопросов. Поскольку испытание предполагало «да» буквально всему с поправкой на угрозы психическому или физическому здоровью, то приходилось соглашаться на все эти мелочи. Теперь да – мне нужен был пакетик в супермаркете, да, водичку по акционной цене я хотела, и «долоньку» в МакДональдсе мне тоже, пожалуйста, дайте.

Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить.

Кроме опасностей во внешнем мире, интересную неделю дома мне гарантировала прописка в студенческом общежитии. Вы правильно поняли: я мыла посуду, убирала, делала чай, в общем, всячески радовала соседей. Наша комната также временно превратилась в круглосуточную приемную. «Нет, нельзя зайти, занята», – мысленно кричала я и приглашала заглянуть очередного гостя.

Стоит отметить, что, помимо этих детских эксплуатационных шалостей, люди из моего окружения проявили себя абсолютно по-разному. Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить. Конечно, нашлись друзья, которые пугали меня нелепыми заданиями вроде прихода в институт с дурацкой прической. Но были и те, кто решили обернуть эксперимент в мою же пользу. Заставляли ложиться спать в нормальное время, не есть сладости, брали с меня обещание провести незабываемую неделю.

Абсолютный пик эксперимента – сообщение от незнакомого человека с просьбой организовать визит в Киев для людей из разных городов Украины. Я, конечно, согласилась и таким образом подписалась на инициативу в рамках довольно популярного всеукраинского движения «Твоя країна». С того дня и по сегодня занимаюсь разработкой трехдневной программы, отбором участников и поиском для них жилья. Выполнение задания затянется еще на несколько недель, а таинственную незнакомку, попросившую об этом, я буду помнить еще долго.

И хотя на абсолютное большинство заданий и предложений я соглашалась, все же были и пути для отступления. После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере, не отправит меня за мандаринами через весь город. А когда не точно формулировали вопрос, я всегда переспрашивала.

– Придешь завтра на митинг под Раду?

– Ты просишь прийти или спрашиваешь, собираюсь ли я идти?

Вообще, если не очень настроены на такого рода испытание, вы найдете десятки уловок и оправданий только бы не исполнять песню Андрея Губина посреди Льва Толстого.

После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере не отправит меня за мандаринами через весь город.

«Леді і джентльмени, це мій Фейсбук»: якими були перші пости популярних блогерів

Фейсбук – найпопулярніша соцмережа України. Ми відшукали перші пости популярних українських блогерів, щоб подивитись, наскільки їх сьогодення відрізняється від перших кроків серед лайків та коментарів.

 

Це символічно, що я прибув до України і почав користуватись фейсбуком. ) Вітаю всіх. Шукаю в Україні нових друзів )

Posted by Майкл Щур on Dienstag, 19. Juni 2012

 

Підручник в сумці…. Що на думці?

Posted by Roman Skrypin on Dienstag, 26. Januar 2010