Кому потрібна та Нобелівська премія: уривок з книги «Та ви жартуєте, містере Фейнман!»

АвторPlatfor.ma
19 Березня 2018
Теги:
Люди знання наука особистість

У видавництві «Наш формат» вийшов бестселер «Та ви жартуєте, містере Фейнман!» – збірка дотепних автобіографічних історій з життя відомого фізика Річарда Фейнмана. У ній Нобелівський лауреат і один із творців квантової електродинаміки грає на бонго, зламує сейфи, втрачає і знову знаходить любов до фізики та робить ще багато чого незвичайного. Platfor.ma публікує уривок про те, як Нобелівська премія знайшла вченого – навіть попри його спротив.

«Ще одна помилка Альфреда Нобеля»

Мій друг Мет Сендс колись збирався написати книжку під назвою «Ще одна помилка Альфреда Нобеля».

Довгий час я стежив за тим, кому дають Нобелівську премію, але з роками навіть перестав помічати, що настав «нобелівський тиждень». Тому й уявити не міг, що мене піднімуть телефонним дзвінком о четвертій ранку:

— Професор Фейнман?

— Що таке?! Я ще сплю!

— Вам присуджено Нобелівську премію. Я подумав, вам буде приємно про це дізнатися.

— Так, але я сплю! Подзвонили б уранці, — і поклав трубку.

Дружина питає:

— Хто там?

— Кажуть, я отримав Нобелівську премію.

— Та ну тебе, Річарде, хто дзвонив? — моя розумна дружина вже звикла до розіграшів і знає, що не треба вестися, але цього разу я її підловив.

Знову телефонний дзвінок:

— Професоре Фейнман, ви чули, що…

(Незадоволеним голосом). Так.

Тоді я почав думати: як би все це припинити? Навіщо мені ця морока? Першим ділом я зняв телефонну трубку з апарата, бо дзвінки йшли один за одним. Спробував заснути, але не зміг.

Спустився в кабінет, щоб зібратися з думками: що робити? Може, відмовитися від премії? Що тоді? А раптом це неможливо? Поклав трубку на місце — і одразу задзеленчав телефон. Дзвонив журналіст із журналу «Тайм». Я сказав йому:

— Слухайте, у мене проблема: я не хочу, щоб ви про це писали. Я не знаю, що з усім цим робити. Може, є варіант не брати премію?

— Боюся, сер, що відмова від премії здійме ще більше галасу, ніж вручення. Краще лишити все як є, — сказав він.

Це і так було ясно. Ми поговорили хвилин п’ятнадцять- двадцять (і хлопець з «Тайму» не опублікував ані слова з нашої розмови).

Я подякував йому і поклав трубку. Телефон одразу задзеленчав знову: цього разу дзвонили з газети.

— Так, ви можете прийти до мене додому. Так, усе в порядку. Так. Так. Так.

Дзвонили зі шведського консульства. Вони хотіли влаштувати прийняття на мою честь у Лос-Анджелесі.

Я подумав, що раз вирішив прийняти премію, то мушу пройти ці кола пекла.

Консул сказав: «Складіть список людей, яких хочете запросити, а ми складемо свій. Потім я приїду до вас, ми звіримо списки, щоб не було повторів, і розішлемо запрошення…».

Я склав свій список. У ньому було восьмеро людей: сусід через дорогу, мій друг-художник Зортіан і т. д.

Консул приїхав до мене в інститут зі своїм списком: губернатор штату Каліфорнія, Той, Цей, нафтовий магнат Гетті, якась актриса — разом триста людей. Зайве й казати, що повторів не було!

Я почав нервувати. Ідея зустрічатися з усіма цими достойними і знаменитими людьми лякала мене.

Консул помітив, що я хвилююся:
 — О, не переживайте. Більшість не прийде.

Ну, не знаю: мені ніколи не доводилося організовувати вечірку, запрошувати на неї людей і знати, що вони не прийдуть. Я не мушу робити реверанси і просити про честь удостоїти мене своєю присутністю людей, які можуть від запрошення відмовитися; це ж просто дурня якась!

Додому я повернувся вже без гумору — усе це почало гнітити. Телефоную консулу й кажу:

— Знаєте, я тут подумав і зрозумів, що не витримаю цього випробування.

Він дуже зрадів:
 — Ви абсолютно праві.

Думаю, він опинився в такому самому становищі: робити вечірку для такого нікчеми, як я, — геморой на всю голову. У підсумку виявилося, що всі тільки раді. Ніхто не хотів приходити, включаючи почесного гостя. Та й господарю ця вечірка була до одного місця!

Увесь цей час мені було психологічно важко. Бачте, батько виховував у мені відразу до всякої помпезності і величі (він торгував мундирами і знав різницю між людиною в мундирі і людиною без мундира: різниці немає). Усе життя я висміював подібні речі, це настільки в’їлося в мій характер, що я не міг підійти до короля без внутрішнього напруження. Це якось по-дитячому, я знаю, але так уже мене виховали, і от вам проблема.

Хтось мені сказав, що у Швеції існує правило: отримавши премію, не можна повертатися до короля спиною. Спускаєшся кілька сходинок, отримуєш премію, а потім повертаєшся цими самими сходинками спиною вперед. «Ну добре, — думаю, — я вам покажу!» — і починаю тренуватися скакати задом наперед по сходах, щоб показати, наскільки смішні ці звичаї. Настрій у мене був жахливий. Звісно, я вів себе по-дурному.

Виявилося, що ніякого такого правила немає. До короля можна повертатися спиною і йти як нормальна людина — носом уперед.

Мені було приємно дізнатися, що не всі шведи сприймають королівський церемоніал так серйозно, як мені уявлялося. Коли я туди приїхав, виявилося, що все навкруги нормальне.

Студенти, наприклад, влаштовують спеціальну церемонію, під час якої нагороджують кожного нобеліата «Орденом жаби». Отримавши «орден» у вигляді жабки, лауреат має проквакати.

В юності я опирався «культурі», але в мого батька були хороші книжки. Була, зокрема, антична п’єса «Жаби», якось я зазирнув у текст і побачив, що жаби говорять. Там було написано «Бреке-ке-ке-кс, коакс, коакс!». Я подумав: «Жодна жаба таких звуків не видає, це якась дурня». Спробував, попрактикувався трохи і зрозумів, що саме так говорять жаби.

Те, що я випадково зазирнув у книжку Арістофана, через багато років дало користь: я зміг правильно проквакати на студентській церемонії для нобелівських лауреатів! Там же згодилося стрибання задом наперед. Ця частина мені дуже сподобалася, церемонія пройшла з успіхом.

Мені було весело, але в душі я все одно відчував незручність. Найбільшою проблемою були подяки на Королівській вечері. Разом із премією лауреатам вручають красиво переплетені книжки про історію премії і лауреатів попередніх років, там же подано всі тексти подяк, ніби це щось важливе. Починаєш думати, що ж таке важливе сказати в подяках, раз це буде опубліковано. До мене не дуже доходило, що навряд чи хтось буде їх уважно слухати, не те що читати! Я втратив почуття міри: не міг просто сказати «дуже вам дякую, бла-бла-бла». Зробити так було би найпростіше, але я хотів, щоб усе було чесно. А правда в тому, що я не хотів цієї премії, — як тепер казати «дякую», якщо ти її не хотів?

Дружина згадує, що я перетворився на справжнього невротика, ламаючи голову, що б таке сказати у промові, але врешті-решт я придумав спосіб виголосити цілком пристойний спіч, залишаючись абсолютно чесним. Упевнений, що слухачі й подумати не могли, які муки душили цього чоловіка, поки він готував свій спіч.

Я почав із того, що вже отримав свою премію у вигляді задоволення, яке принесло мені моє відкриття, задоволення від того факту, що інші люди скористаються моїм доробком, і всяке таке. Сказав, що вже отримав усе, що сподівався отримати, і решта із цим не зрівняється. Я вже отримав свою премію.

Але потім, кажу далі, я отримав цілу гору листів, які нагадали мені про багатьох знайомих (у промові я сказав красивіше): листи від друзів дитинства, які прямо підскочили від радості, прочитавши новину в ранковій газеті й вигукнули: «Я його знаю! Ми разом гралися в дитинстві!» і т. д. Такі листи дуже підтримали мене, я сприйняв їх як вияв любові. І от за них я подякував Нобелівському комітетові.

Найцiкавiше на сайтi

Геній генів: як наука навчилась творити суперлюдей і чому це лякає саму науку

CRISPR Cas9 — це складна назва простої та дешевої технології редагування геному, яка кардинально змінила можливості молекулярної біології. Ця система дозволила вченим серйозно говорити про перемогу над раком, ВІЛ та вірусом Зіка, спадковими генетичними захворюваннями та малярією. Завдяки CRISPR Cas9 можна здійснити аграрну революцію або «запрограмувати» собі ідеальну дитину. Фактично ця технологія кинула людству виклик на наукових, етичних, соціальних та політичних фронтах. Platfor.ma спробувала розібратися, чого в ній більше: корисного чи небезпечного.

Ланцюг ДНК — як намисто, де структурні елементи, нуклеотиди, зібрані в унікальній послідовності. Це намисто пасує саме вам і визначає ваше життя. Коли в послідовності всі намистини складені правильно, організм працює добре. Але коли туди втручаються віруси або мутації, гармонійна послідовність руйнується і людина хворіє. Вчені з’ясували, що організмові боротися з вірусами допомагає dream-team: CRISPR та білки Cas9. Ці круті хлопці в парі можуть «вирізати» з геному частинки вірусу, зупинивши зовнішнє вторгнення в клітину.

CRISPR — це імунна система багатьох одноклітинних, яка рятує мікроорганізми від вірусів. Розшифровується як Clustered Regularly Interspaced Short Palindromic Repeats (короткі паліндромні повтори, регулярно розташовані групами). Це необхідно знати, тому що між повторами містяться важливі частини — спейсери (проміжки). Вони несуть інформацію про чужорідні елементи, які колись проникали в клітину або в її пращурів.

Тобто CRISPR — це такий собі колекціонер, в якого є знімки усіх вторгнень в клітину. Він також турбується про оновлення своєї колекції. А Cas9 — це вже справжній ювелір, який за допомогою знімків вишукує на 100% ідентичні послідовності та вирізає їх із ланцюга ДНК. Потім ланцюг відновлюється і заповнюється правильними комбінаціями нуклеотидів.

Емануель Шарпентьє

У 2012-му науковці Емануель Шарпентьє та Дженіфер Дудна запропонували самостійно програмувати РНК для колекції, щоб Cas9 впізнавав і видаляв саме ті ділянки гену, які потрібно науковцям. Приблизно тоді ж інші дослідники встановили, що така технологія може спрацювати не лише в бактеріях, а й у людському організмі. Коли ж стало відомо, що цей відносно недорогий та ефективний спосіб редагування геному дійсно працює, учені по всьому світові розпочали найрізноманітніші дослідження.

АвторPlatfor.ma
2 Лютого 2018

«Получил Нобеля, позвонил маме»: разговор с выдающимся химиком о его Украине

Роалд Хоффман – один из самых именитых химиков современности, профессор Корнеллского университета и лауреат Нобеля-1981 за работы в сфере химических реакций. А еще он родился в Золочеве Львовской области и несколько раз приезжал на историческую родину. Platfor.ma поговорила с ученым по скайпу, чтобы расспросить его об украинской семье, изнанке Нобеля и том, почему он чувствует вину за свою фундаментальную науку.

– Расскажите, как вы записывали видеопослание жителям Золочева из Корнеллского университета (оно есть чуть ниже. – Platfor.ma).

– Я надеялся заинтересовать молодых людей наукой. В первые годы после получения независимости украинская молодежь хотела изучать скорее бизнес и экономику – все то, что способствовало построению нового общества. Кроме того, тогда поддержка науки была недостаточной. И в результате молодые люди просто в ней разочаровались. Сейчас ситуация улучшилась, но это все равно нужно поддерживать.

Для того, чтобы страна развивалась, ей нужны образованные молодые люди. Какой-то процент из них поедет учиться в европейские страны или США. Кто-то там останется – и это нормально. Но важно, что они будут помнить свою родину и могут вернуться в будущем. Это определённый этап развития страны. 15 лет назад 10% китайских выпускников после окончания университета оставались в США, а теперь больше половины из них вернулись на родину. Дело в экономической ситуации страны – сегодня в Китае очень благоприятная среда для науки и исследований. Я думаю, что Украину ждёт то же самое.

Ро­алд Хоф­фман

А история с видео такая – я записал его в своем университете. Меня об этом попросил Евгений Захарчук – он мой хороший знакомый, работает в западном центре украинской Академии наук. Вообще-то поначалу он и вовсе пригласил меня снова приехать в Украину. Я был очень тронут, но, увы, не мог, поэтому хотя бы записал сообщение.

АвторPlatfor.ma
16 Січня 2018

Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.

АвторPlatfor.ma
1 Листопада 2016

Черная пора: Стивен Хокинг о приходе самого опасного времени для всех нас

АвторЮрій Марченко
5 Грудня 2016

Выдающийся физик Стивен Хокинг написал колонку в британское издание The Guardian, в которой предупредил, что сейчас для планеты настал самый опасный момент. Platfor.ma приводит ее краткое и невеселое содержание.

74-летний английский ученый признался, что нынешняя картина мира его ужасает. Экономическое неравенство, безработица, вынужденная миграция, популизм, экологические проблемы – все это, по мнению, Стивена Хокинга, должно заставить задуматься всех людей о том, куда мы идем и почему можем прийти куда-то не туда.

Хокинг утверждает, что в основе нынешней ситуации лежат экономические последствия глобализации и технологического роста. Из-за автоматизации производства количество рабочих мест сокращается, оставляя возможности только для креативного класса и управленцев. А это еще больше увеличивает экономическое неравенство. При этом, по его словам, разрыв между властями и обычными людьми растет все быстрее. Ученый полагает, что решение Великобритании о выходе из ЕС и победа Дональда Трампа на президентских выборах в США – это именно выражение гнева людей, которые чувствуют себя брошенными их собственными лидерами.

«Как физик-теоретик из Кембриджа, я всю жизнь прожил в чрезвычайно привилегированном месте. Небольшая группа исследователей, с которыми я работал все эти годы, иногда подвергается соблазну и называет себя настоящей элитой научного мира. С учетом славы, которая пришла ко мне вместе с написанными мною книгами, и вынужденной в силу моей болезни изолированностью, я вижу, как растет моя собственная башня из слоновой кости. Поэтому я чувствую, что растущее неприятие элиты в Британии и в Америке направлено и на меня лично», – поясняет Стивен Хокинг, заслуживший всемирную славу как выдающийся исследователь возникновения мира и популяризатор науки.

Стивен Хокинг поясняет, что распространение интернета и соцсетей провоцирует увеличение неравенства. В Африке к югу от Сахары телефон у людей встречается чаще, чем доступ к чистой воде. Насмотревшись на картины роскоши в Instagram, люди из деревень в погоне за ней переезжают в города. А потом и за рубеж. В итоге экономические мигранты оказываются все более серьезным вызовом для экономики и инфраструктуры стран, куда они приезжают, подрывают толерантность и способствуют росту политического популизма. «Интернет позволяет получать очень большие деньги очень маленькому числу людей, – пишет ученый. – Мы живем в мире растущего финансового неравенства, где теряется не только уровень жизни – теряется сама способность людей зарабатывать себе на жизнь. Неудивительно, что люди ищут способ заключить какую-то новую сделку — и такой им представляется избрание Трампа и выход из ЕС».

Все это приводит физика к мысли о том, что настал самый опасный момент в истории нашего вида. «Именно сейчас человечеству нужно работать всем вместе, больше, чем когда либо, – продолжает Стивен Хокинг. – Мы столкнулись с экологическими вызовами, изменением климата, проблемой с производством продуктов питания, эпидемиями, окислением океанов. Мы придумали технологии, которые позволят нам уничтожить нашу планету. Но мы еще не изобрели способ ее покинуть. Возможно, через пару сотен лет мы отправимся к звездам и создадим свои колонии. Но пока у нас только одна планета, и мы должны работать вместе, чтобы защитить ее».

Для этого, по мнению ученого, следует разрушать барьеры между странами, а не строить их. Большая часть ресурсов находится в руках небольшого числа человек, и нам придется научиться делиться ими. Исчезают не только рабочие места, но и целые индустрии, и нужно помочь людям переквалифицироваться. А поскольку страны не справляются с ростом миграции, нам нужно поддерживать глобальное развитие, чтобы хорошо стало везде – это единственный способ сделать так, чтобы миллионы людей искали благополучие у себя на родине.

«Мы можем сделать это – я, в общем-то, огромный оптимист, – заключает Стивен Хокинг. – Это потребует от элит – от Лондона до Гарварда, от Кембриджа до Голливуда – извлечь уроки из событий прошедшего года. И прежде всего, узнать нашу меру смирения».

АвторPlatfor.ma
5 Грудня 2016