В Україні є два типи неосіл: еко-села та мистецькі хутори. Їх часто плутають, але насправді це зовсім різні речі. Так, люди, які створюють еко-поселення, повністю відмовляються від благ цивілізації: живуть у хатах-мазанках, не користуються електрикою та інтернетом.

Натомість «Обирок» на Чернігівщині, «Гойч» на Житомирщині, «Дідова хатчина» та «Хата-майстерня» на Косівщині, «Хрулі-на-Сулі» та «Баранівка» на Полтавщині – це арт-хутори, засновники яких намагаються створити нове культурне середовище: запрошують митців, проводять фестивалі, соціальні, екологічні проекти. Вони не відмовляються від комфортного життя, а творять альтернативне село як творчий осередок.

Мистецький хутір зазвичай починається з однієї хати, яку викуповують у власника. Згодом, якщо проект розвивається, біля хати добудовують гостели, місця для худоби, сарай для зберігання господарських речей, читальні, майстерні. Зазвичай там постійно живе щонайменше одна людина, яка доглядає за хутором. Інші учасники та учасниці ініціативи можуть їздити до міста на роботу, а на вихідні повертатись у село.

Зазвичай спочатку кошти для облаштування арт-хуторів засновники беруть із власної кишені або отримують грант. Часто проекти таких хуторів згортаються саме через фінансові проблеми. Однак головною причиною невдач є непорозуміння між людьми.

Два полтавські досвіди

Громадський активіст Валентин Бондаренко заснував арт-хутір «Баранівку» у 2010 році, коли шукав місце для проведення різних культурних та освітніх проектів. Назвав хутір «Будинком гарних людей»: активних, творчих, без поганих звичок. Допомагала облаштовувати місце в Баранівці організація Foundations for Freedom. Однак через два роки порозуміння між людьми, що творили проект, було втрачене, і він почав занепадати. Валентин покинув хутір.

«Хрулі-на-Сулі» заснували у 2016 році переселенець із Криму Павло Ткачук та журналістка Настя Мельниченко. Вони познайомилися на мистецькому хуторі «Обирок», а потім вирішили створити власний. «Коли ми побачили назву села Хрулі, то зрозуміли, що це саме те, що ми шукали», – розповідає Павло.

Хрулі – це село на річці Сула в Полтавській області. Село, яке помирає. Тут немає навіть магазину, лише занедбані старенькі хатини. У подібній хатині Павло й провів першу зиму.

Вже за рік арт-хутір «Хрулі-на-Сулі» виріс у хату, майстерню Павла, гостел, меблі для якого вироблялись власноруч, і читальню, яку допомагали створити волонтери організації «Будуємо Україну разом». Зараз на хуторі готуються до відкриття арт-терапевтичного табору для дітей учасників війни та дітей із прифронтової зони.

Павло та Валентин на основі досвіду «Хрулі-на-Сулі» та «Баранівки» розповідають, на що варто зважати людині, яка хоче заснувати власний арт-хутір чи еко-село:

1. Будьте готові до відсутності комфорту.

Це перше, що чекає на людину, яка приїхала в село. Зазвичай хутірське життя починається в закинутій хатині, яку треба відновити. Спочатку це сприймається як відпочинок від міської рутини, своєрідна екзотика, але згодом виникають труднощі.

Саме відсутність нормальних умов свого часу шокувала Павла Ткачука. І хоча він також народився у селі, але мав там звичні для міста умови із санвузлом та опаленням. На хуторі чоловік майже все побудував власноруч.

«Якщо у вас немає машини в селі, це погано, – попереджує засновник арт-хутору “Баранівка”, – але ще гірше, коли вона є. Тому що вона постійно ламається, а відремонтувати її в селі неможливо».

По харчі часто доводиться йти в інше село, оскільки у Хрулях немає крамниці. Павло говорить, що загалом сподіватися в селі потрібно лише на себе. Дістатися до Хрулів дуже важко, тому волонтери приїжджають рідко.

2. Будьте готові залишитися для місцевих мешканців чужим.

Коли Валентин із командою почали розбудовувати арт-хутір «Баранівка», виявилося, що порозумітися із місцевими мешканцями непросто. «Ми спілкувалися з головою села, проводили курси фермерства, толоки, допомагали прибирати на цвинтарі. Але місцеві почали називати нас сектантами, а спочатку взагалі думали, що ми наркомани. Їх цікавлять не наші ініціативи, а гроші. Якби вони могли, то вже давно виїхали би до Києва», – каже Валентин.

У селі Хрулі мешкають приблизно сорок людей. Павло знайомий із двадцятьма. Він часто спілкується з місцевими, але відчуває, що живе з ними у різних світах. «Минулого літа літав тут яструб. Такий красивий, із широкими крилами. Вкрав у мене дві курки – та хай забирає, аби тільки жив і літав, – розповідає він. – А потім їду я на велосипеді в магазин і бачу його, розіп’ятого на стовпі. Виявилося, що один місцевий забив яструба, коли той залетів у курник. А щоб інші не залітали – розіп’яв його і повісив на стовп».

Хоча, за словами Павла, місцеві спілкуються охочіше, якщо йдеться про можливість заробітку: «Якось до мене прийшов чоловік, просив скеровувати до нього тих, що приїздять на хутір, бо має мед на продаж. Я ж тільки за, щоб місцеві вчились заробляти тим, що вони мають».

3. Будьте готові до самоти.

Для людини, яка звикла до постійної взаємодії з іншими, життя в еко-селі може стати справжнім викликом. Іноді стається так, що поруч немає взагалі нікого. «На хуторі людина починає спілкуватися сама із собою, щось у собі знаходити, перебудовувати. Якщо любите спілкування, то його може забракнути. Усі погані звички чи риси характеру будуть проявлятися, тож на хуторі треба працювати над собою і контролювати себе. Наприклад, там складніше займатися спортом чи саморозвитком. Але якщо це все ж робити, то прогрес починається швидко», – розповідає Вадим.

Щоб доглядати за хутором, часто доводиться залишатися наодинці. Павла, який живе на хуторі другий рік, від самотності рятують кози і вівці, а також інтернет, завдяки якому вдається не втрачати зв’язок зі світом: «Звичайно, буває місяць або більше, коли немає нікого. Водночас я не відірваний від міста, від людей».

4. Будьте готові до непорозумінь у команді.

Більшість проектів арт-хуторів згортаються саме через те, що люди, які їх розбудовують, мають різні погляди і прагнення. Це стало причиною провалу «Баранівки» – коли до команди долучилися нові люди, доходити згоди стало складніше. «Ми домовилися, що все будуть вирішувати три людини, тобто я і ще дві. І з часом вони почали приймати рішення, протилежні моїм, – розповідає Валентин. – Через місяць конфлікт дійшов до того, що мені поставили вимогу: або я слухаюсь їх, або покидаю це місце і залишаю все тим людям, а вони продовжать будувати хутір, або виїжджають вони – і все закінчиться. Я поїхав».

Команда, яка працює над розбудовою арт-хутора «Хрулі-на-Сулі», тільки формується, але проблеми у порозумінні вже виникають. Павло розповідає: «Часто проект починає одна людина, а потім підтягуються інші, і виникає боротьба за те, хто головний. Це ж командна гра. Дуже багато ресурсів витрачаються на беззмістовні сварки. Я не хочу, щоб такий трагічний досвід був і у нас. Хочу, щоб всі нові люди, які сюди згодом приїдуть, спробували створювати щось своє. А “Хрулі-на-Сулі” щоб лишались окремо».

Тим, хто хоче заснувати хутір, Валентин радить більше думати про інших і долати в собі егоїзм: «Нині я розумію, що міг поводитися в команді інакше, бо справжній лідер ніколи не каже “Я”, а каже “Ми”».

5. Відміряйте сім разів.

Рішення їхати на хутір має бути абсолютно виважене. Такий переїзд повинен мати чітку мету. «Якби я їхав, аби їхати, це не мало би сенсу. До цього рішення варто ставитися серйозно. Можна їхати, але не продавати свій будинок чи квартиру в місті. Якщо людина тікає від себе, то, приїхавши в село, не зможе позбутися себе», – розповідає Валентин.

Досвід життя на хуторі змінює людину. Коли Валентин повернувся до міста, то почувався розгубленим. Знову знайшов роботу, але швидко зрозумів, наскільки неважливим для нього є те, що він робить. Минув певний час, поки він знову пристосувався до міста.

Перш ніж створити власний арт-хутір, Павло Ткачук допомагав розбудовувати схожі проекти у Криму та Білорусі, певний час мешкав у «Обироці». Це допомогло йому зрозуміти, як влаштоване хутірське життя. Тож, якщо і ви замислюєтесь над створенням власного еко-села, спробуйте спершу пожити у схожій місцині і відчути, чи підходить таке життя вам.

Бо неосело – це не просто забавка чи спосіб розважитись подалі від міста. Насправді це філософія.