– Яку історію з конференції TED ти найчастіше будеш переповідати друзям? Зустріч із кимось, їжа, якісь технологічні інновації?

– Історій багато. Але найбільш вражаючим досвідом для мене стало виголошення TED Talk. Ми всі дуже хвилювалися. При цьому все минуло краще, ніж раніше на багатьох репетиціях на сцені і поза нею. Відчуваєш енергетичний зв’язок з аудиторією, який дає додаткове натхнення. Окремо надихнула реакція людей після виступу. Ти ніби стаєш зіркою, і це також незабутні емоції.

Звичайно, було багато цікавих розмов. Одна історія запам’яталася особливо. Коли ми спілкувалися з журналістами ВВС в кімнаті преси, до мене підійшла журналістка Ніна Грегорі з вашингтонського офісу публічного радіо NPR. Розповіла, що нещодавно дізналася про своє українське коріння. Її дідусь Нікіфор Григор’єв був видатним громадським діячем та політиком, вченим, публіцистом, який активно допомагав українській боротьбі за незалежність з-за кордону.

– Якщо коротко, про що був твій виступ?

– У чотирихвилинному виступі я розповіла про наш проект StopFake.org, який спростовує фейки про Україну та аналізує російську пропаганду в усіх проявах. Йшлося про наш досвід, досягнення і висновки. Ми вже чотири роки боремося з викликами, які світ лише починає усвідомлювати. Тому тепер навчаємо фактчекерів і дослідників з усього світу виявляти фейки і боротися з пропагандою.

Головною ідеєю було те, що пропаганда і фейкові новини – загроза для демократії і суспільства в цілому. Не лише в окремому випадку російської агресії в Україні, а на глобальному рівні. Тому кожен з нас має усвідомити цю загрозу і подумати, що може зробити для її усунення.

Я вирішила почати з яскравого прикладу фейку. Провела опитування у Facebook: «Який найбезглуздіший фейк російської пропаганди ви знаєте?» Всі в один голос відповіли – «розіп’ятий хлопчик». Куратори з TED сказали, що це хороший гачок для миттєвого захоплення уваги. Але маю говорити так, щоб глядачі повірили, що це є правдою. Потім вони розповідали, що вийшло переконливо. Мовляв, аж здивувалися, чому українка трагічним тоном розказує про злочини української армії. Далі я сказала, що насправді цього ніколи не було – і перейшла до суті проблеми.

Виглядає, що мені вдалося й Україна зацікавила аудиторію. Після виступу до мене підійшло не менше двох сотень людей. На вечірці того дня люди теж підходили, висловлювали захоплення нашою роботою. Багато питали про Україну: що у нас насправді відбувається, чи є у нас громадянська війна, що з Кримом, Донбасом. Я була таким своєрідним народним дипломатом.

Аудиторія – відкрита і активно сприймає інформацію. Я дійсно відчувала сильну підтримку та інтерес. Відразу після виступу мені передали, що журналісти ВВС планували говорити зі мною згодом, але тепер хочуть зустрітися негайно. Це було приємно. Наступного дня вийшов великий матеріал. Та й врешті багато людей розповідали про свій зв’язок з Україною, навіть віддалений.

– Чи дійсно там флагмани прогресивного світу і середовище передового смислу нашої планети?

– Промови TED завжди досить суб’єктивні й тому часто дають старт дискусіям. Тому не можна узагальнювати. Але точно вражає рівень цих дискусій, питання, які хвилюють світ. Це місце, де говорять про смисли, які формують майбутнє нашої планети.

У нас в Україні таких немає взагалі. Багато розмов про штучний інтелект, на що він буде впливати, хто ним керуватиме, що чекає соцмережі, на що стане здатна людина за допомогою роботів тощо. Промова Стівена Пінкера про те, що усе в світі, загалом, іде добре, спровокувала у спільноті бурхливі дискусії на різні теми, що тривають досі. Наприклад, чи можна казати, що усе йде добре, коли багаті люди вирішують глобальні проблеми своєю щедрістю – замість того, щоб вирівнювати структурні несправедливості? Чи добре, коли Захід і західна точка зору панує над усім іншим світом, зокрема у науці? Це трохи важко сприйняти з нашої перспективи.

– Яка ще тема тебе зачепила?

– Не можу сказати, що мене зацікавило щось одне. Це як набір пазлів, з яких під кінець складається загальна картинка – куди рухається світ. Винаходи, осмислення минулого і майбутнього, яскраві проекти, мистецтво, що вражає, дуже особисті історії кохання і подолання криз – усе разом складає цю картину. Багато було розмов про довіру у суспільстві, куди ведуть соціальні медіа, що буде з ними далі.

Сподобався виступ професорки Гарвардської школи економіки Френсіс Фрей про те, як повернути втрачену довіру на рівні компанії. Більшість спікерів говорили про те, що ми втрачаємо довіру на різних рівнях, світ чекають великі зміни та неясно, куди вони приведуть – а вона спробувала запропонувати рішення. Довіра має три складові: автентичність (бути собою), логіка і емпатія (співчуття). Задача – визначити, у якій з цих сфер ви недопрацьовуєте, й виправити ситуацію.

– Ти налагодила багато контактів?

– Так. Було багато ідей і пропозицій. Кілька власників компаній, які займаються штучним інтелектом, зацікавилися, чи ми використовуємо його у своїй роботі. В усьому світі працюють над тим, щоб роботи могли виявляти фейки, бо їхня пропускна здатність куди більша за людську. Поки ніхто не створив робота, який би повністю замінив людину – але допомагати такі програми можуть суттєво. Наприклад, одна з цих компаній розробляє рішення для бізнесу. Водночас на волонтерських засадах виявляє мережі тролів і публікує ці розслідування у великих світових медіа. Її власник показав мені кілька прикладів на своєму ноутбуку під час обіду.

Серед моїх нових знайомих – керівники компаній з кібербезпеки, політики, які хочуть боротися з політичними фейками, науковці, дослідники, журналісти, менеджер, який працює над етичністю Google, а також люди з найрізноманітніших сфер і країн, яких просто хвилює ця проблема.

Знайомство може відбутися дуже несподівано. Через увагу журналістів я пропустила обід з іншими Fellows. Коли вирішила поїсти, мені сказали, що їжа є лише в кошиках на чотирьох. Мушу знайти компанію. Це були випадкові люди. Похвалили промову і раптом запросили на медіаконференцію в Італію.

– Ти помітила ще якісь організаційні хитрощі, які підштовхували до взаємодії зі спікерами?

– Там ніхто не уникає черг – це додатковий привід поспілкуватися. Щодня відбувається три сесії. Але між ними є майстер-класи. Вони проходять одночасно в різних місцях і можна обрати на свій смак. Це може бути що завгодно: медитація, поїздка в ліс на велосипедах, дискусії. На всіх цих заходах зустрічаєш дуже різних людей. Я побувала на уроці з камбоджійських танців. Один із колег співав з популярною там рок-групою. Інший раз брала участь у дискусії про подорожі, де якраз познайомилася з фахівцями зі штучного інтелекту. Ввечері було багато вечірок – були як окремі для Fellows та їхніх гостей, так і організовані партнерами, наприклад, MIT або Інститутом сингулярності. Всі ці заходи – приводи для знайомства зі спікерами та між собою. Щоразу це взаємне збагачення новими ідеями.

– А які на TED вечірки?

– Все організовано на найкращому рівні. За великим рахунком, це просто хороші вечірки: гарна музика, напої, їжа, обслуговування. Але там можна зав’язати унікальні знайомства. На деякі вечірки запрошують усіх, на деякі – окремих осіб через додаток TED. Тобто відбувається підбір людей, які мають спільні інтереси.

– Як взагалі ти отримала запрошення виступити на конференції?

– Повідомлення про прийом заявок побачила у Facebook. Вирішила, що варто спробувати податися. Головною мотивацією була можливість нагадати світові про Україну, що вже чотири роки є тестовим майданчиком для російської пропаганди, яка потім використовує ті самі методи у всьому світі.

До останнього відкладала, бо анкета досить складна – треба дуже лаконічно, в твіттер-форматі, сформулювати багато головних для себе речей. Скажімо, своє головне досягнення, ідею, яку хочеш донести. Організатори закликають бути точним, але при цьому не боятися хвалитися. Якщо не маєте формальної освіти – це не проблема.

Врешті я все ж зібралася з силами й подалася перед самим дедлайном.

– Розкажи, в чому суть програми Fellows?

– Програма TED Fellows, або стипендіатів TED, надає підтримку мережі з приблизно 400 візіонерів – вчених, людей мистецтва, активістів, підприємців, лікарів, журналістів та винахідників – які здійснюють позитивні зміни у світі. Щороку на відкритому конкурсі TED обирає групу стипендіатів. Критерії – визначні досягнення, сильний характер та інноваційний підхід до вирішення найважчих проблем у світі. Переможців запрошують на конференцію TED, де вони зустрічаються, обмінюються ідеями та спілкуються з глобальною спільнотою TED. Також виголошують власну промову, що дає можливість поширювати свої ідеї у світі. Організатори наголошують, що шукають не talkers and thinkers, а doers, тобто тих, хто щось робить.

– У чому полягає підтримка учасників програми від TED?

– Ми отримуємо професійні тренінги та наставництво, працюємо з експертом зі зв’язків з громадськістю, щоб поширювати наші ідеї. Також беремо участь в онлайновій мережі та відвідуємо регіональні зустрічі. Доступ до спільноти TED дозволяє спілкуватися з глобальними лідерами. Співпраця всередині мережі TED Fellows породжує міждисциплінарні проекти. Найважливіше – програма допомагає стипендіатам розширювати й поглиблювати вплив своїх ідей та проектів. В мене поки немає конкретних домовленостей, але справді є безліч корисних контактів.

За три місяці до конференції з нами почала працювати команда програми TED Fellows. Щотижня ми брали участь в одному-двох вебінарах на різні теми, пов’язані з підготовкою до конференції. Фахівці TED розповідали, як підготувати презентацію, як поводитися на сцені, які є можливості розповісти свою історію на платформах TED, наприклад, на її блозі. Окрема сесія була присвячена юридичним питанням використання ілюстрацій та інших авторських робіт. Кілька вебінарів провели Senior Fellows – учасники розширеної стипендійної програми. Вони давали практичні поради про те, як узяти якнайбільше від конференції – починаючи з того, як зав’язувати контакти, завершуючи тим, який одяг взяти із собою та яка у Ванкувері погода.

Вразила продуманість заходу. Нас завчасно ознайомили з розкладом. Деякі активності треба було планувати вже за місяць. І це дуже розумно, бо на самій конференції на це немає часу.

Паралельно з кожним із нас індивідуально займалися підготовкою TED Talk. Найбільше уваги приділяють змісту, а не, скажімо, жестам чи поведінці на сцені. Я мала дві сесії з представниками команди, де ми кристалізували ідею і створили загальну структуру промови. Наступні зустрічі були з Сагі Талом, викладачем публічного мовлення з ізраїльської компанії Virtuozo, яка працює зі спікерами TED. Ми шліфували ідею і структуру, викидали окремі слова і фрази, щоразу робили текст простішим і виразнішим. Він – професійний драматург, тому дав деякі поради, як зробити історію драматичнішою. Були також дві зустрічі з Джиною Барнетт, яка багато років працює зі спікерами TED. За п’ять хвилин вона допомогла донести мою складну ідею в короткій ефектній кінцівці – і це було точнісінько те, що я хотіла сказати. Ми ще кілька разів дуже коротко з нею перетиналися, і щоразу зауваження були дуже влучними.

Після роботи над змістом настав час для самостійного вивчення тексту. Потім були дві генеральні репетиції – онлайн перед командою і на сцені. Останню провели за день до виступів, щоб був час виправити свої недопрацювання або довчити промову, хто цього не зробив.

– А TED оплачує подорож і житло чи все своїм коштом?

– Все оплачують.

– Як тобі загальне враження від рівня організації?

– Насправді ідеально. Ти отримуєш бейдж, він дає доступ на всі події TED – важливо його не загубити. Учасників більше, ніж місць в основному залі-амфітеатрі, але є комфортний лаунж з кріслами та екранами, де тобі приносять їжу, каву, спілкуєшся з людьми. Там же весь час конференції тривали виставки останніх винаходів і досягнень у різних сферах: авто, смартфони, прилади віртуальної реальності, останні новинки харчової індустрії, такі як смузі з водоростей. Все можна спробувати на собі. Якщо хочеш відчути атмосферу під час промови, варто йти в зал. Дехто питає, чи справді промови TED вживу вражають так само, як на відео. Насправді навіть більше – за рахунок уваги глядачів.

– Можеш дати якісь поради, що робити, щоб потрапити на TED?

– Спробувати дуже просто. На сайті TED є рубрика «Запропонувати спікера». Можна подавати й себе. Щодо програми TED Fellows, то цього року подалися кілька тисяч людей зі всього світу, а відбирають 20. Сам відбір відбувався в два етапи: спочатку повідомили, що я пройшла, та призначили співбесіду з командою. Ставили досить несподівані питання на кшталт: яке у вас було дитинство, чи є брати і сестри тощо. Уже потім – про роботу проекту та ідеї, які за ним стоять.

– А ти була раніше на TEDx?

– Я була на першому TEDxKyiv 2009-го року. Тоді працювала у Тернополі головним редактором мультимедійного ньюзруму. Прочитала про подію в Твіттері. Нічого про те не знала, але стало цікаво. Усе було організовано на любительському рівні, але з великим ентузіазмом. Тому на мене це справило враження. Пам’ятаю, що на наступних конференціях хотіла побувати, але весь час заважали зобов’язання.

– Ти була там тиждень. Можеш проаналізувати, як ти змінилася після цього досвіду?

– Ти перебуваєш у середовищі, яке постійно розширює кругозір і формує нові нейронні зв’язки у мозку. Передові ідеї, останні винаходи, справжня різноманітність в усіх відношеннях: гендер, колір шкіри, погляди. Здається, я просто почала більше розуміти про світ у комплексі: куди він рухається, які загрози, можливості, варіанти майбутнього.