10 хвилин на все майбутнє: киянин про те, як його пограбували і це змінило все життя

23 Травня 2017
Теги:
Люди особистість точка зору

На початку травня молодий киянин йшов додому пізно ввечері. На нього напали ззаду, відібрали всі речі і придушили так, що він втратив свідомість. Нападників спіймали вже за кілька годин, але ця подія повністю змінила його життя. Для Platfor.ma він на умовах анонімності написав про те, як злочин і безпорадність показали йому, що в цьому житті є справді важливим.

Була ніч і я йшов додому. Нікого окрім мене на вулиці не було. Я слухав музику в своїх навушниках, здається, тоді грала пісня «Personal Jesus». Завжди любив слухати музику голосно і, скоріше за все, навіть підтанцьовував. Раптом я відчуваю, що мене вдарили по голові і я падаю вперед. Мене б’ють ще раз. Потім знову. Відтягують з дороги на узбіччя, ближче до дерев. Схоже, що з іншого боку вулиці нікого в цей момент немає.

З моєї голови знімають навушники і забирають з кишені айпод. Стягують годинник. Мене притискають до обличчям ближче до землі. Мені ставлять прості запитання про місця, де знаходяться мої речі. Я даю прості відповіді. Знімають мій рюкзак. Я розумію, що нападників двоє. Забирають інші речі. В обличчя мені пшикають балончиком. Мене починають душити. Я втрачаю свідомість – але розумію це тільки тоді, коли вже опритомнів. Я питаю дозвіл піднятись. Ніхто не відповідає. Я один.

Я встаю на ноги. Шукаю залишки своїх речей довкола. Знайшов лише мобільний телефон, який ніколи раніше не бачив. Я беру його з собою, повертаюсь на дорогу і йду далі додому. Розумію, що не маю більше годинника і багатьох інших речей. Я не думаю про їх цінність або про те, чи цілий я. Думки, які є в моїй голові, дуже прості – на мене напали, я не помер, потрібно дійти додому. Коли лишилось три хвилини дороги і лише два повороти, я чую десь позаду звук машини. Паніка заповнює порожнечу всередині. Пришвидшую ходу.

Я заходжу додому. Дивлюсь в дзеркало – моє обличчя не ушкоджене. Я піднімаюсь до своїх батьків, які, я знаю, сплять. Прошу їх прокинутись і подзвонити в поліцію. Я розповідаю їм про те, що трапилось і після цього йду вмитись, бо моє обличчя досі пече від перцевого спрею. Я можу достатньо детально переказати хронологію події до найдрібніших деталей, проте це не означає, що я розумію, що відбулось. Реальність така, що я ще тиждень не буду розуміти, що сталось і що змінилось.

Через 10 хвилин приїздить поліція і ми відправляємось шукати місце, де на мене напали. Я віддаю патрульним телефон, який знайшов. Розповідаю їм всю історію. На місці злочину ми знаходимо мої окуляри – їх врятувало те, що вони одразу впали. Я кладу їх в кишеню піджака і тільки зараз розумію, що мій лікоть сильно розбитий.

Поки я сиджу в патрульній машині, дзвоню з батьківського телефону в банк, щоб заблокувати свою картку. І до речі, мама теж в машині зі мною. Приїхав якийсь детектив. Я вкотре детально переказую те, що сталось, досі не розуміючи нічого. Ми їдемо кудись далі. Нам пояснили, що телефон, що я знайшов – єдиний ключ до того, щоб взяти нападників. Після зупинки патрульні виходять з машини і кудись йдуть. За години дві вони повертаються в машину і розповідають, що підозрюваних затримали. Їдемо до відділку. Після дачі показань для двох слідчих мене з мамою відпускають. Вже сьома ранку. По приїзду додому я лягаю спати і сплю без снів. Дуже болить голова.

Через декілька годин знову їду до відділку. Знову даю свідчення. Мені пояснюють процедуру слідчої дії: потрібно впізнати моїх нападників, які, до речі, вже зізнались.

Слідча дія – формальність. За голосами я їх дійсно впізнав. І мав можливість розгледіти їх. Подивитись в очі тим, хто близько 10 годин тому напав на мене ззаду, вкрав всі мої речі, обприскав обличчя балончиком і придушив. З одним із них мені навіть довелось поговорити за присутності слідчого і адвоката. Не з моєї ініціативи, але я прийняв запрошення. Я не тримаю на нього зла. Я пробачаю його, проте це не звільняє його від відповідальності, що на нього чекає. Ми самі творимо свою долю – і він прийняв свої рішення самостійно. Він зруйнував своє життя, а я став частиною цього. При цьому він навіть молодший за мене. Його спільники – також. До слова, їх всього троє. Двоє нападають і третій чекає в машині. Відпрацьована схема. Загублений телефон дозволив їх заарештувати і, якби я його не знайшов, все вийшло би по іншому. Але не телефон зруйнував їх життя, його зруйнували вони самі.

Наступні ночі і дні були такими, що я їх не забуду. Декілька гуль на голові не давали мені нормально спати. Флешбеки, які я бачив, не давали мені спокою вдень. Чудом я лишився цілим. Знаєте, у фільмах жахів напругу створює той фактор, що герой не має контролю над ситуацією, його долю визначають лише зовнішні сили. Це я і починав розуміти в наступні дні після події. Я відчував жах, який не піддається розумінню. Він такий простий, такий реальний. Моє життя похитнулось в один момент, а розуміння цієї події і досі змінюється для мене.

Протягом тих 10 хвилин я перестав існувати. Я був тілом, що давало прості відповіді на прості питання. Тілом, в якого забрали речі. Яке покинули непритомним лежати на землі. Напад на мене був більш реальним, ніж я можу про це подумати і, в той самий час, ця подія – вже частина історії. Вона перестала існувати, але вона залишила в мені свої зміни.

Я і уявити собі не міг, що морозиво таке смачне. Зрозумів, чому так сильно люблю гарячу чорну каву. Справді відчув, що теплі промені сонця на обличчі – це шматочок маленького щастя. Час, який я проводжу зі своєю родиною, став іншим. Я більше їх слухаю, я більше їм розповідаю. Я повернувся до деяких хобі, про які давно забув. Знову згадав про свою любов до роботи з деревом. Любов до читання і написання текстів. Любов повернулась до мене. Це найбільше і найголовніше, що може бути в житті. Я звільнився з роботи. Тепер я буду займатись тим, що для мене є любов’ю. Я буду більше жити. Бо після цієї події я наново переродився. Тепер я живу ненаситно. Життя таке коротке і його потрібно встигнути прожити.

Чудом я лишився цілим. І все ж, попри зміни на краще, які спричинила ця страшна подія, краще не мати її в житті. Лише чудом я лишився цілим.

Дуже багато таких справ не розкриваються. Дуже багато з них мають інші наслідки для нападника і того, на кого було задіяно напад. Най з мого досвіду кожен зможе зробити для себе висновки. Це сталось в Києві на початку травня. Перебуваючи десь вночі, не слухайте музику в навушниках і будьте завжди уважні. Поспішайте жити своє життя. Живіть його так, щоб у ньому була лише любов. До людей, до мистецтва, до своєї роботи, до своєї сім’ї. Після всього я став по-іншому розуміти поезію і тому хочу, щоб ви прочитали зараз вірш Василя Симоненка і зрозуміли його значення по-іншому.

А потім зробили все, щоб у вашому житті стало більше любові.

 

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Найцiкавiше на сайтi

«Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення»: про що Боно говорив у Києві

АвторЮрій Марченко
17 Вересня 2018

У Києві пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Одним із головних гостей форуму став музикант та філантроп, лідер U2 Боно. Співак говорив про європейські ідеали і важливість Африки для всього світу, а також один раз використав слово «fuck» в одному реченні з «українці» та «інновації». Platfor.ma наводить розшифровку його слів.

Я приїхав в Україну, бо багато чув про те, що у вас є дуже велика повага до справжніх європейських цінностей і натхнення щодо них. Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення.

Давайте згадаємо Америку. Одразу приходить в голову певна міфологія. Голлівуд з’явився, щоб увічнити ідею американської мрії, ідею, що всі рівні, що кожен може досягти цієї мрії. Але Європа не має такого механізму міфотворення. Лише декілька митців дійсно присвятили себе створенню єдиної прекрасної європейської ідеї. Зараз на виступах U2 ми завжди посередині концерту виносимо на сцену блакитний прапор з зірками – прапор Євросоюзу. Це не таке шоу, як було колись давно, коли Боб Ділан врубав електрогітару або Боуї ходив у жіночому платті. Та все ж цей хід на концертах дійсно вражає людей. Тепер глядачі вже самі приносять прапори ЄС на наші концерти.

Гадаю, після Брексіту чимало молодих британців стали прихильниками цієї романтичної ідеї про єдину Європу. Ідеї про те, що всі ми можемо говорити різними мовами, але будемо розуміти один одного.

Митці, які просувають ідею єдиної Європи, мають діяти дуже обережно, без дидактики і зверхності. От, скажімо, я з Ірландії. Ми пережили чимало – той же колоніалізм Британської імперії. Але якщо розібратися, Ірландія була вигадана якимось божевільними поетами-алкоголіками та мудрими філософами. Певна міфологічність була з самого початку тісно інтегрована в концепцію Ірландії.

Іноді я чую думки штибу: «Ви співаки, от і співайте, не лізьте у серйозні справи». Але якщо повернутися до самої ідеї демократії, то це дещо, у що залучені абсолютно всі. І поети, і співаки. У Ірландії у нас все так і було. В кожному пабі, в кожному місці, де можна поговорити – говорили. Хтось може сказати, що не можна завжди публічно дискутувати на певні теми: секс, релігія чи політика. Ірландці тільки про це і хочуть базікати!

У видатної пісні та видатної ідеї є досить багато спільного. Це щось, що запам’ятовується, щось, після чого тобі здається, що це існувало завжди. Європі потрібно більш активно розповідати про те, що вже побудовано після двох світових воєн, та більш активно мріяти про те, що ще можна зробити.

Чимало речей ми вже сприймаємо як даність. Наприклад, ООН чи Декларацію прав людини, план Маршалла (економічна допомога США післявоєнній Європі. – Platfor.ma) – це надзвичайно прекрасні здобутки. Не знаю, чи правильно згадувати тут НАТО, але все ж вважаю, що і це була гарна ідея.

Чимало людей, які є набагато хоробрішими за мене, жертвували собою, щоб митці на кшталт мене могли діяти вільно. Якщо казати чесно, то частина мене завжди вірить, що мир еволюціонує в напрямку миру та справедливості для всіх.

Гадаю, якщо зараз заснути і прокинутися за кілька років, то буде більше рівності та прав для жінок, ЛГБТ та інших людей. Ми звикли думати, що це нормальна частина людської еволюції, але насправді немає жодних доказів цього.

Хай нам варто бути занепокоєними, але в останні декілька років ми начебто прокидаємося. Ми маємо не ставитись до таких прекрасних речей як до констант, маємо продовжувати організовуватися та розвиватися.

Я поки що мало знаю про вашу державу. Але знаю точно, що вам не потрібно пояснювати важливість й вартість слів мир та свобода. Ви б’єтеся за ці речі щоденно. Я сподіваюся, що в майбутньому боротися за ці ідеали ви зможете не фізично, а на культурному рівні.

Я багато займався Африкою. На межі дев’яностих і двохтисячних там були такі регіони, в яких гинула третина людей. Знаю, що у вас теж є проблеми зі СНІДом. Гадаю, це дуже серйозна несправедливість, що місце, де ви живете, визначає, скільки ви проживете. Якщо ви у Дубліні – маєте дві пігулки на день і СНІД вже не вирок. Ви у Малаві? У вас немає жодного шансу.

Зараз в Ірландії мир, який настав після чогось дуже подібного на громадянську війну. Через цей конфлікт я вивчив найважливіше слово в англійській мові. Це слово «компроміс».

Його часто недооцінюють, але дуже важливо, коли разом працюють люди, які звикли вважати один одного супротивниками. Колись ми разом з Біллом Клінтоном працювали щодо боротьби зі СНІДом. І був релігійний лідер, який відкрито називав тодішнього президента США дияволом. Так і кричав: «Білл Клінтон – це Сатана!» Але я сказав, що було би непогано мати цього лідера на наших зустрічах. Білл Клінтон зумів це зрозуміти. Тим самим ми далі займалися і в Європі, об’єднуючи різних людей.

Коли Барак Обама прийшов на посаду, деякі казали йому не підтримувати нашу ініціативу з боротьби проти СНІДу – мовляв, це спадок інших президентів, нащо воно тобі треба. Але він спитав, чи ефективно працює ця програма? І коли дізнався, що так, то зробив внесок навіть більший, ніж його попередники.

Що мені дуже подобається – так це несподівані пари. Коли рокер типу мене має фото з священниками, монахинями, республіканцями і тому подібними. Працювати з несподіваними партнерами – це ознака серйозності вашої роботи.

Гадаю, Ангела Меркель має саме те бачення, яке потрібне Європі. Вона колись дуже здивувала мене. Ми говорили про те, яка дивовижна Африка в плані культури, бізнесу та різноманіття. Я наполягав, що в порівнянні з Лагосом Нью-Йорк зовсім не вражає. А вона спитала мене: бачив того нігерійського репера? У нього ще мільйони переглядів на Ютубі. Якого ще репера – просто очманів я?! Як таке взагалі можливо – канцлер Німеччини підсаджує мене на нову музику, ну як я про це в групі скажу?! Вона пішла, взяла свій планшет, поклацала – і показує: ну, оце. Там була нігерійська версія Childish Gambino. У нього «This is America», а в Нігерії випустили «This is Nigeria». Вам теж варто на це подивитися.

«Хто вбив істину?»: Бернар-Анрі Леві про постправду і фейки

У Києві в 15 раз пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Серед гостей форуму був французький мислитель Бернар-Анрі Леві, який розповідав про постправду, фейкові новини, та те, звідки це все взялося. Platfor.ma наводить розшифровку промови філософа.

Ми будемо з вами розмовляти про так звані фейкові новини, про неправдиві факти, втручання у вибори, підтасовку результатів виборів у США і Франції. Я впевнений, що в Україні будуть дуже активні спроби зробити теж саме, тож ви повинні готуватися до цього. За декілька хвилин я спробую намалювати загальну картину на цій арені – як я бачу та сприймаю цю кризу.

Хто ж убив істину? Я не знаю. Але звідки походить криза правди – ось тут у мене є кілька підказок та підозрюваних. Я сказав би, що існує три джерела, які є парадигмою для всього подальшого обговорення. Перш за все, ми маємо філософського підозрюваного, далі – технологічно відповідальну особу, а також є політичне джерело.

Філософська сторона кризи істини розпочалася дуже давно – десь півтора століття тому, коли з’явився філософський модернізм. Цілком можна стверджувати, що ті, хто сьогодні ставлять під сумнів правду, мають своє коріння десь у філософії Фрідріха Ніцше. Саме з нього розпочався дуже тривалий процес, свідками якого ми є, процес підриву самої цінності істини – загалом модернова філософія помістила на свій прапор її критику. Вона ставить питання: чому треба віддавати перевагу істині в порівнянні з брехнею? Чому це вона повинна мати більшу цінність, ніж будь-що ще? Це метафізичне питання, яке розпочалося з Ніцше і далі продовжувалося у найсучасніших моделях філософії.

Друге – технологічне джерело. Ми повертаємося до надзвичайного феномену – до інтернету, соціальних мереж і решти нових технологій. Якщо двома словами, що сталося з правдою? Одна річ – вкрай позитивна, а друга – абсолютно катастрофічна. Нові технології пропонують чудову ідею – про те, що кожен із нас має абсолютно однакове право на самовираження. Це найкраща ідея у світі. Але вона перетворюється на катастрофу, коли ви отримуєте другий нюанс. Він полягає у тому, що кожен голос, кожна із пропозицій, кожне висловлене слово мають однакову вагу і вартість під егідою істини. Це абсолютно нова ідея. Ідея демократизації істини. І річ не тільки в тому, що я маю право висловлювати свої думки, а й те, що я сказав, має абсолютне право претендувати на те, щоб бути єдиною правдою.

Нова технологія вигадала цю демократизацію істини, що, по суті, стало катастрофою. Я скажу, що це не цілком нова ідея. Якщо уважно на це подивитися, то бачимо, що певною мірою це відродження того, з чим ми зіштовхуємося сьогодні. В світі кожен має право претендувати на істину – це наслідок колишніх дебатів західної філософії в Греції в V столітті до нашої ери. Тоді з одного боку виступали Сократ, Платон та інші філософи, а з іншого – софісти. Всі вони були дуже хорошими мислителями, а їхнє вчення полягало в тому, щоб сказати – Сократ не має жодного права на володіння істиною. Що це тільки одна з інших правд.

Отже, інтернет, Google, Facebook, Twitter тощо, які були вигадані у наш час, є новими софістами сьогоднішнього дня. Вони є відродженням цього напрямку думок, софізму, і джерелом кризи істини.

Ну і звичайно, є ще третя причина, останній підозрюваний у цій картині.

«1984» Джорджа Орвелла – це настільна книга тиранів. Один із найбільш ефективних інструментів тиранів – це втручатися не тільки в хід історії, а й в те, як вона викладається.

Орвелл повністю мав рацію. Всі тоталітарні держави говорили так, як відомий лідер нацистів: «Правда – це те, що я кажу». Звичайно, вони це казали у більш м’якій формі.

Можна, наприклад, уважно подивитися на те, що відбувається у цьому регіоні, на війну, яка була запущена Росією проти України, на цю агресію. Приходиш до висновку, що Путін наніс удар своїми військами, але не тільки через насилля, а й через маніпуляцію істиною, побудовою альтернативних наративів тими словами, які подібні до виразів президента США. Якщо подивитися на ситуацію у цьому регіоні, не можеш не думати про те, що президент Росії, хто би ним не був, звичайно, є главнокомандуючим своєї країни. Але крім того він є ще й головним істориком, головним журналістом і тим, хто знаходить способи переписати та винайти заново історію минулого.

Є відома цитата французького сучасника Орвелла: «Ніхто не знає тих несподіванок, які може для нас приховувати минуле». Ми знаходимося у ситуації, коли популістичні режими заново винаходять минуле. Подивимося на ті дебати та дискусії, які відбуваються зараз в Польщі: переписування історії солідарності, мінімізація ролі Леха Валенси, намагання зруйнувати репутацію Броніслава Геремека. Ви бачите, що популісти, нові тирани сьогодення, мають одну з найкращих зброй і найбільш ефективну – це бажання і засоби переписувати, змінювати і підривати минуле.

Якщо є всі ці три ознаки, то ви відразу знатимете відповідь на питання, хто вбив правду.

Тільки натхнення, тільки хардкор: 5 джерел ідей для андеграундного ілюстратора

15 вересня в Києві відбудеться міні-конференція для ілюстраторів Ochi. Напередодні події Platfor.ma розшукала французького художника Метью Freak City, чиї роботи – це суміш панк-року, андеграундної культури та коміксів 80-х. Ми спитали його, чим варто надихатися, щоб створювати такі ж яскраві ілюстрації.

Метью Freak City

Я ходив на панк-рок концерти ще з 13 років і багато чого дізнався, постійно перебуваючи в цій андеграундній DIY-культурі. Знаю, як організувати концерт, випустити альбом, зробити фанзін, створити лейбл та багато іншого. Це чудовий досвід: я навчився робити різні речі власноруч та потрапив у шалено енергійну молоду музичну тусовку.  

Кожного разу, коли мені потрібен ковток свіжого повітря та натхнення, я можу розраховувати на друзів, концерти, гурти, панк-рок і хардкор. Це дає необхідний поштовх. Шукайте мене на концерті в самому центрі подій – божевільно танцюючим у натовпі або ж на сцені!

 

Профайл: відеохудожник Tenpoint і DIS/ORDER Максим Побережський

АвторPlatfor.ma
13 Вересня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Цього разу про себе розповідає відеохудожник Максим Побережський.

Насправді я не обмежую себе відеоартом і не визначаюсь як «відеоартист». Як художник я працюю у складі двох груп: Tenpoint (разом з Олексієм Тищенко), що займається переважно newmedia, та DIS/ORDER (разом з Любою Маліковою) – це більш концептуальні речі, сучарт.

Обертаючись назад, можна сказати, що з першою групою я весь час вирішую питання, а з другою їх ставлю. Як VJ – людина, яка має показувати «красиві картинки» протягом восьми годин під час рейвів, – я займаюсь не стільки безпосередньо генерацією контенту, скільки створенням систем, які здатні його генерувати. Я дуже люблю так звані процедурні (параметричні) рішення, коли ви маєте деяку функцію з купою вхідних параметрів, одним із яких зазвичай є звук. Тобто результат ви бачите тільки тут і зараз, його не існувало раніше та не існуватиме потім.

В DIS/ORDER ми працюємо з темою кордонів у найширшому розумінні. І власне питання – чи є ці кордони, де вони, чи можемо ми їх посунути або вони посувають нас. Про кордон між людиною і технікою був проект «7th kingdom», про кордони соціального тіла – «Популяція», а «Квір-капличка» досліджує питання розміру і структури суспільства як такого.

Головний тренд – це кросмедійність: відео, звук, світло, дрони, роборуки, лазери, web, танець, перформанс. І щоб усе це працювало разом. Якщо взяти вужче, саме відео, то тренд – це realtime video gereration, зокрема платформи Unity та Unreal engine. Вони здатні робити інтерактивну картинку в такій якості, яка раніше була доступна тільки offline, тобто після N годин рендеру.

Віджеїнгом ми разом в Олексієм Тищенко займаємось вже майже 15 років, і були одними з перших в Україні, хто взагалі почав це робити. За цей час були сотні виступів і безліч годин роботи на різних фестивалях, концертах і вечірках. Зараз я переключився на більш спокійний темп, але все одно є проекти, на яких я працюю із задоволенням.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Positive Centre #rhythmburo #rhythmbüro @rhythmburo

Публикация от Vlad Mazalov (@mvzv_love)

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Lucy #rhythmburo #rhythmbüro @rhythmburo

Публикация от Vlad Mazalov (@mvzv_love)

Посмотреть эту публикацию в Instagram

#rhythmburo #rave #party #kiev

Публикация от Боди Арт (@body_a_rt)

Rhythm buro. Київ. 2017