fbpx

«На роботі я створюю дітей»: ембріологиня про свою професію

АвторТетяна Капустинська
11 Серпня 2020

Беремо сперматозоїд і яйцеклітину, кладемо їх разом і оп – дитина! Насправді, все не так просто, а спеціалісти, які займаються штучним заплідненням, кожного дня буквально ризикують життям. Спеціально для Platfor.ma ембріологиня Ольга Малюта, яка працює в клініці «IVMED-Родинне джерело», розповіла про те, як створювати власними руками нове життя, чому не можна замовити собі дитину з обличчям Бреда Пітта та чому навіть колір шкарпеток пацієнтки важливий.

 
Ольга Малюта, ембріологиня

– Ембріолог – це досить незвичайна професія. Як ти її обрала? 

– За освітою я взагалі молекулярний біолог, а до ембріології працювала генним інженером і займалася наукою. Якось в репродуктивній клініці мені запропонували налагодити роботу лабораторії з діагностики спадкових хвороб. А дівчина-ембріолог звідти збиралася у декрет – відповідно, їй потрібно було когось підготувати, тому обрали мене. У нас в Україні взагалі ніхто не вчить безпосередньо на ембріолога – в університеті не розповідають про всі ці методики роботи в лабораторії або про те, як проводити запліднення, бо це суперспецифічна штука. 

Тож у мене було експрес-навчання за 3-4 місяці – це екстремально швидко. Зрозуміло, що залишилася біологічна база і я ніби знала, як це все працює, але потрібна практика, тому що це дуже тонкий процес. Наприклад, заморожування ембріонів – це спритність рук. Все потрібно відпрацювати до автоматизму. Зараз вважається, що ембріолога можна залишити в лабораторії самого, якщо він відпрацював два роки – тоді до нього зростає рівень довіри й він може приймати правильні рішення в екстрених ситуаціях. Мене не залишали одну, але через три місяці навчання я почала працювати з людським матеріалом, а через чотири – вже робила запліднення. Зараз в мене стаж вже п’ять років.

– Можеш назвати свою роботу цікавою?

– Так. Але основне слово, яке характеризує її – «нервова». Ти завжди хвилюєшся й кожен день ці переживання різні. У нас бувають ситуації, коли, наприклад, пацієнти вже вагітні, а лікарка приходить і каже: «В УЗД видно, що там два ембріони. А ви ж переносили один?». І якою би впевненою ти не була в тому, що ніякої помилки не зробила, ця вірогідність зводить тебе з розуму. Потім вони передивляться УЗД і з’ясується, що це ідентичні близнюки й ембріон просто розділився. Але спочатку тобі винесуть мозок, що ти якісь не ті ембріони переніс.

Також, наприклад, у нас є постійний страх не так приготувати сперму й взяти не той біологічний матеріал – тобто сперму чоловіка не для його жінки. Але для уникнення таких помилок існує система контролю, коли всі пробірки маркуються електронними чіпами, а ти перед кожною процедурою це зчитуєш. І є ембріологи, які за тобою дивляться – ти не можеш працювати один, – це таке подвійне свідчення, ми контролюємо одне одного. Буває що в інших сферах людина каже колезі: «Не дивися мені під руку», – в нас все навпаки. 

– Що входить у твої обов’язки? Опиши свій звичайний робочий день?

– Все дуже чітко за графіком. Спочатку ми перевіряємо запліднення відучора, тому що тільки о восьмій ранку можна побачити результат. Збираємо від вранішніх пацієнток яйцеклітини, потім їх запліднюємо. Це відбувається в чашках Петрі: вони такі пласкі, середовище там залите мінеральною оливою для того, щоб не було перепадів температури. До речі, всі поверхні в ембріології нагріті до 37 градусів. Якщо ти ставиш чашку на мікроскоп або на якийсь столик – вони всі такої температури.

Також вранці є біопсія та процес розморожування ембріонів, якщо сьогодні повинні прийти пацієнтки, яким ми їх будемо підсаджувати в матку. В обід ми робимо запліднення і переносимо ембріони. Під кінець дня ми їх заморожуємо: ті, що тільки  після біопсії, або ті, які доросли до п’ятого-шостого дня розвитку.

– Якщо не секрет, скільки ембріолог заробляє? 

– Середня зарплатня ембріолога, який вміє виконувати абсолютно всі процедури – біопсія вважається топом складності, як і запліднення, – півтори тисячі доларів мінімум. Я заробляю трішки більше, тому що в мене є непоганий досвід і я працюю в клініці, яка орієнтована на персонал. Є такі, які вважають, що будь-яка людина замінна у цьому світі, а в нас дуже стабільна і добре підібрана команда.

– Як зазвичай ти коротко розповідаєш про те, чим займаєшся?

– Якщо ти скажеш, що ти ембріолог, то багато хто не зрозуміє. Інколи легше сказати: «Я роблю дітей на роботі». А потім ти така: «Ну і так, я виконую штучне запліднення».

– Якими навичками та знаннями повинен володіти ембріолог?

– Це загальна біологія, генетика, молекулярна біологія, бо ти повинен знати, як та чи інша речовина діє на внутрішні процеси в клітині. Інколи потрібні деякі закони фізики та інженерії, бо ми працюємо з дуже складним обладнанням і коли мікроскоп трошки виходить з ладу, а час важливий, ми самі можемо усунути проблему, а не чекаємо інженера.

Щодо особистісних якостей – це, безперечно, можливість тримати дзен. Навіть якщо є якийсь конфлікт на роботі, суперечка з кимось із персоналу або тобі винесло мозок керівництво – ти все одно повинен приходити до лабораторії в стані спокою. І нести цю чашечку Петрі так, щоб не спіткнутися, наприклад, і вона в тебе не вилетіла з рук. Це, до речі, в страшних снах сниться ембріологу, що падає чашка Петрі. Знаєте, оцей момент перед засинанням, коли ти аж рипаєшся. 

– Чому жінкам може знадобитися штучне запліднення?

– Зазвичай ми кажемо, що це не жінкам, а парі потрібно проходити цю процедуру. Бо є жіночі фактори безпліддя – наприклад, непрохідність фалопієвих труб, які ведуть від яєчника в матку. Якщо там були якісь запальні процеси, то труби зростають і сперматозоїди не можуть запліднити яйцеклітину, а ембріон, відповідно, не може вийти в матку та прикріпитись. Це найчастіша жіноча проблема. 

Буває, але дуже рідко, коли пацієнтки не мають матки – це Синдром Майєра-Рокитанського-Кустера-Хаузера, коли під час розвитку матка не закладається, а от яєчники бути можуть й овуляція іде. Або це пацієнтки після онкології, коли матку видаляють. В Україні таке зустрічається рідко, а от з інших країн у нас часто приїжджають з таким – там вже використовуються сурогатні програми. 

У чоловіків це будь-які проблеми з кількістю сперматозоїдів, їхньою рухливістю або взагалі відсутністю. Тоді ми робимо біопсію тканини яєчка і шукаємо їх прям там – тому що вони можуть там утворюватися, але не виходити в сперму. Або використовуємо донорську сперму.

І є загальні проблеми пари. Буває таке, що пара живе статевим незахищеним життям 2-3 роки та по аналізах наче все нормально – і ніхто не розуміє причину. Іноді легше зробити повне обслідування і подивитися, може десь ембріони не розвиваються, або перевірити якість яйцеклітин.

Також ЕКЗ (штучне запліднення) можна радити тим, у когось якісь генетичні проблеми або вони є носіями генетичних захворювань. Або в їхньому наборі хромосом бувають незначні перебудови, які ніяк не впливають на людину, її здоров’я та зовнішній вигляд, але її статеві клітини формуються неадекватно. Тоді треба проводити відбір тільки нормальних ембріонів, які не успадкували ці перебудови.

– Часто, якщо пара не може завести дитину, всю провину за це перекладають на жінку і кажуть «проблема в тобі». Що ти про це думаєш?

– Ну, по-перше, на будь-якій зустрічі з репродуктологом саме чоловіка спочатку просять здати спермограму – це дуже простий аналіз і цей фактор найлегше виключити. Але, дійсно, в ментальності суспільства в усьому винна жінка. Однак, за доступною статистикою: 50% – це жіночий фактор, 40% – чоловічий, і 10% – це об’єднаний генез, коли проблема і там, і там.

– А як відбувається сам процес? Я правильно розумію, що ти береш сперматозоїд та яйцеклітину, кладеш у чашку Петрі, за ніч вони паруються…

– В цілому так, але саме так більше ніхто не робить. Приблизно з 90-х років у нас є спеціальні мікроманіпулятори: є піпетка, якою ти під мікроскопом присмоктуєш почищену яйцеклітину. Також в тебе є голка, якою ти ловиш сперматозоїд, ломаєш йому обов’язково хвіст, бо це така його активація. І прям робиш ін’єкцію його всередину яйцеклітини. Тобто ми не чекаємо, що відбудеться «хімія» й ці сперматозоїди будуть накидуватися на яйцеклітину і запліднювати, а контролюємо процес. Цей метод придумали для лікування саме чоловічого фактора безпліддя, коли сперматозоїди природнім шляхом не пройдуть оболонку яйцеклітини, але зараз так запліднюють абсолютно у всіх випадках. Так ефективніше.

– Тобто ти виловлюєш найактивнішого бійця?

– Так, при чому вони бігають в такому в’язкому спеціальному середовищі, щоб уповільнити їх. Бо у звичайному поживному – за ними просто не встигнеш, вони дуже спритні. А так вони сповільнюються і ти обираєш того, який рухається прямо, впевнено й гарненький на вигляд. 

– Це прям ювелірна робота. 

– Знаєш, це як вишивати хрестиком. 

– Ти маєш на увазі, що вона заспокоює? 

– Абсолютно вірно, це як медитація. От у мене є 20 яйцеклітин – я сиджу і монотонно колю їх. Люблю цей процес. Дивишся на цю яйцеклітину, а вона така жирненька, гарна й ти обираєш їй підходящого сперматозоїда – одне задоволення.

– А яйцеклітини ти як обираєш?

– Ой, це така суперечлива процедура – вона не моторошна, але складна. Під контролем вагінального УЗД-датчика прикріплюється така довга голка, нею пробивається яєчник, щоб відсмоктати вміст фолікулів, що дозріли. Там ми шукаємо яйцеклітини, потім їх очищуємо та визначаємо ступінь зрілості, тому що тільки на фінальному етапі вона придатна до запліднення. Молоді в умовах лабораторії дуже рідко дозрівають, тому часто ми їх просто утилізуємо. 

– А що найлегше та найскладніше у твоїй роботі?

– Мені найлегше збирати яйцеклітини на пункцію. Є такий психологічний момент – тут ти працюєш з біологічним матеріалом, який дуже легко шукати. Тобі під мікроскопом покажуть, де вона, а іноді ти бачиш її й неозброєним оком.

Біопсія найскладніша. Через те, що ти працюєш ніби з новим організмом – там можна налажати та навіть знищити ембріон. У них немає нервів, ця система закладається пізніше, але вони мають вигляд кульки, яка всередині накачана водою. І коли ти відриваєш шматочок, вони починають колапсувати й це виглядає моторошно – ти тільки доторкнувся, а вона здулася. І ти думаєш: «Що за розчлєньонку я роблю тут?».

– А бували взагалі такі випадки, коли, умовно, переплутали батька?

– Інколи таке трапляється, адже звітують про такі випадки, але вони одиничні. Буває, що ми обговорюємо такі проколи з колегами, щоб зрозуміти, як зробити цей алгоритм роботи в лабораторії безпечним і точним. В нас є система: ми дивимося розклад на день, де вписані прізвища пацієнтів і їхні процедури. Буває таке, що підіймається тривога на всю клініку, тому що в нас дві пацієнтки з однаковим прізвищем, які стоять в один день, або ж прізвище відрізняється на одну літеру. 

Є ще таке загальновідоме правило: коли ембріолог заходить в операційну, а там знаходиться пацієнт  перед трансфером ембріонів або перед пункцією, лікар ніколи не має права запитувати щось на кшталт: «Ви Іванова Людмила?». Він має сказати: «Як вас звати?». Тому що людина в такому стані може навіть підтвердити, що вона Брюс Віліс. Формулювання запитання вирішує багато.

– Наскільки взагалі процес штучного запліднення ефективний, безпечний, довгий та дорогий?

Ефективність. Це достатньо ефективний метод, до того ж зараз часто використовують донорські програми для пацієнток, яким 45 років і більше, коли майже неможливо отримати свій ембріон на своїх яйцеклітинах.

Безпечність. На сьогодні це більш-менш безпечно, тому що навчилися стимулювати жінок за допомогою гормонів без якоїсь побічної дії. Тому що раніше був такий синдром гіперстимуляції, коли жінку потім дуже довго виводили з того стану. Надлишок гормонів спричиняв накопичення рідини у всіх її порожнинах – це викликало величезні проблеми зі здоров’ям. Зараз підібрали комбінацію гормонів, які такого не викликають. Варто розуміти, що пункція проводиться під контролем УЗД – це коли голкою пробивають піхву і яєчник. Це все ж таки серйозна операція та можливі кровотечі, але цим займаються добре навчені спеціалісти.

Тривалість. Ми місяцями не вимірюємо, а говоримо циклами. Інколи буває місяць займає, щоб пройти необхідні обстеження, поздавати різні аналізи на гормони та на інфекції. Потім йде стимуляція близько 10-14 днів і культивування ембріонів 5 днів. Потім жінку виводять з ефекту гіперстимуляції, щоб заспокоїти й вже в наступному циклі робиться підсадка ембріона. Тобто в цілому – це 3-4 цикли (місяці).

Вартість. Середній цикл стимуляції та всі процедури, які в нього включені – це 50-60 тисяч гривень. Наголошую, в середньому.

– Наскільки небезпечна твоя робота – що може піти не так?

– Для мене завжди є кримінальна відповідальність, якщо моя помилка, наприклад, призвела до народження не тієї дитини не в тих батьків. Я не знайома з випадками, коли за таке прямо судили, але це гарантійне позбавлення ліцензії та темна пляма на кар’єрі. Для пацієнтів є мінімальні ризики від пункції фолікулів – бо це все ж таки анестезія та хірургічне втручання, бувають кровотечі. Це ризики багатоплідної вагітності, коли, наприклад, виходить двійня або трійня. Це не є безпечно – будь-яка така вагітність вважається патологічною. І там можливі ризики для здоров’я пацієнтки та передчасне народження дітей.

– Може у тебе є якісь статистичні дані – скільки пар в Україні не можуть мати дітей? 

– Не знаю, чи збирали нові дані, але я знаю інформацію 2000-х років – це близько 10% пар. Що цікаво, якщо говорити про таку країну як Данія – там 10% населення народжене шляхом якихось репродуктивних технологій: інсемінація, ЕКЗ, донації сперми тощо. Зараз у світі є близько 8 млн людей, які з’явилися на світ шляхом штучного запліднення.

– Чи бувало таке, що ти виконувала штучне запліднення й через деякий час батьки приходили  із подякою? Взагалі, наскільки часто ти знаєш долю пацієнтів?

– Зазвичай приходять до лікарів, адже ембріологи не спілкуються з пацієнтами – в основному ми їх бачимо в операційній. Але деяких своїх дітей після ЕКЗ я дійсно бачу. Це дуже дивне відчуття – буває, що я роблю цикл своїм друзям і дуже нервую, щоб все пройшло добре. А потім бачу цих дітей і в мене немає відчуття типу «оцими руками зробила!». Шлях у 9 місяців – це такий геп, у тебе не вкладається в голові, як за цей час все стається. Але у деяких дітей є фотографія на п’ятий день розвитку ембріона – я робила такі раніше. 

– А ці діти розуміють, що вони таким шляхом з’явилися?

– Я інколи працюю в школі, це таке в мене хобі, і до мене приходять діти, які знають, що вони були зачаті методом штучного запліднення. Вони нормально до цього ставляться і навіть детально мене про все розпитують. Якщо батьки адекватно пояснюють, то і їхні діти так само це сприймають. Але у деяких є цей прикол: «О, ці новітні технології були застосовані до мене, я такий крутий».

– Чи бувають незвичайні, абсурдні або смішні ситуації на роботі? Розкажи про них.

– Ну насамперед ми просто всі на позитиві, тому часто сміємося та каламбуримо. Особливо, коли ти, наприклад, копошишся в тканині яєчка у надії найти активний сперматозоїд і думаєш «не робота, а херня якась». 

Були випадки, коли в нас були готові ембріони до підсадки без етапу замороження, тобто вже свіжі. І пацієнтка приходить до лікаря і каже: «Ні, ми не будемо робити зараз підсадку, тому що місячний календар каже, що це не дуже сприятливий момент». Або якщо вона хоче дитину іншого знаку зодіаку. Для мене це дуже дивні забобони. Також мене дивують моменти з вибором статі дитини, хоча в Україні це дозволено та нормально. 

В однієї пацієнтки була донорська програма і вона хотіла дуже гарну донорку, щоб дівчина була схожа на неї та мала модельну зовнішність. Потім подзвонила ця новоспечена мати, а це взагалі-то була її 15 спроба завагітніти, і каже: «В мене такий гарний чоловік, така гарна донорка, так чого ж дитина така страшна?». Не хотілося її засмучувати, що майже всі новонароджені діти не ідеальні.

Коли я працювала в Албанії, там були дозволені програми материнства для самотніх чоловіків або навіть гей-пар. Пацієнти прям привозили свого донора – якусь популярну модель. У світі це трапляється часто – це такі собі специфічні замовлення. Але коли до нас приходять і кажуть, наприклад, хочу дитину схожу на Бреда Піта, ми відразу запевняємо, що таке неможливо, адже є закони генетики. Ну і Бред Піт у світі один.

Люди буває списки вимог складають. Наше законодавства зобов’язує, щоб доноркою яйцеклітин могла бути жінка до 35 років, яка має своїх власних дітей. І було побажання в одній з клінік, щоб у донорки її власні діти були дуже спокійні. Немов «коли я буду виховувати свою дитину, коли народжу, хочу, щоб вона теж була спокійна, не плакала, не вередувала». Ми начиталися багато чого. Дуже намагаюся не читати пацієнтські форуми. Але знаю, що є пацієнтські забобони – наприклад, в якому кольорі носочків треба прийти на підсадку ембріона. 

– Чи відчуваєш ти щось в емоційному плані, коли буквально створюєш своїми руками нове життя?

– Ці відчуття змінюються кожного року. На початку кар’єри ти такий заряджений, вже починають народжуватися твої діти, ти ведеш їхній відлік, все записуєш у свою табличку статистики. Зараз змінився фокус і ти просто намагаєшся чесно робити роботу і все. Ми стараємося дійсно аналізувати пацієнтів, дивитися, що застосувати, а що, навпаки, ні. Але так, завжди прикольно, коли пацієнти приходять до лікаря та розповідають свої історії.

У нас нещодавно був дуже складний випадок, коли пацієнтці неможливо було провести підсадку ембріона, бо у неї канал шийки матки був викривлений – ти катетером просто не можеш увійти в матку, не пошкодивши її. А це зводить нанівець взагалі весь процес. І ми діставали спеціальний катетер, коли ти прям пробиваєш голкою матку, проходиш через шар м’язів – вже через цю голку вводиться специфічно тоненький катетер і робиться підсадка. І от коли ця пацієнтка таки завагітніла, це був момент ейфорії – ми зробили все, що можна, і вдалося! І тепер ми чекаємо, поки вона народить, всім відділенням.

– Це очевидно, але все ж таки – чому те, що ти робиш, важливо?

– Для біолога не завжди очевидно, що я роблю щось хороше та навіть адекватне. Можна слідувати біологічним законам і думати, що раз людина не здатна до розмноження, то, можливо, природний відбір запобіг передачі її генів. Але от я дивлюся на пару і бачу, що це добрі та розумні люди, які виховають хорошу дитину, навчать її багато чому, будуть у неї вкладатися та дарувати свою любов. Тоді я розумію, що можу зробити так, щоб ця сім’я стала щасливішою.

Обкладинка та зображення у матеріалі: Unsplash

Читайте більше цікавого