Мутний цінник, заруби з клієнтами, велике его: Дмитро Яринич про проблеми українського дизайну

АвторІван Павлюченко
16 Жовтня 2018
Теги:
Люди дизайн пороблено точка зору

В Києві започаткували 2 Hours Design Battle – публічні змагання між дизайнерами. За дві години учасникам потрібно проявити себе – наприклад, з нуля створити лендинг за заданим брифом. Судять це все авторитетні креативники. На одному з таких заходів креативний директор агентства Hooga Дмитро Яринич поділився своїм баченням культури дизайну. Platfor.ma наводить найцікавіші думки.

Часом ми всі стикаємося з якимись проблемами і труднощами. Чомусь усі сваряться, заздрять, і все це виглядає досить дивно. Я хочу, щоб наше креативне українське ком’юніті дорослішало. І щоб всі підняли руки за все хороше проти всього поганого.

Ми дуже повільно дорослішаємо. З точки зору бізнесу і творчих речей ми знаходимося в пубертаті. Є речі, які вважаються загальноприйнятими у західних клієнтів: етика, дипломатія, стандарти, такт, розуміння того, що краще залишити при собі, а що можна показати. У нашому ж випадку це все часто змішано в купу, що проявляється аж до обговорення робіт колег: «так, що це таке», «так я б зробив краще». Згадайте, під будь-якою подією дизайнерської спільноти вічно якась війна.

Історія, яка мене турбує – це конкуренція на ринку. Конкуренція – це страх бізнесмена, що завтра не буде роботи. Але якщо подивитися навіть на найменші студії, такого відчуття немає. Роботи більш ніж вистачає. Ми просто не боремося за клієнта і шматочок хліба з маслом. Природно, з таким розкладом і мови бути не може про конкуренцію на локальному ринку. А це погано! Тому що немає природної ринкової мотивації ставати краще. Потрібно розвивати внутрішню конкуренцію і підвищувати внутрішні стандарти незалежно від того, є на це попит на ринку чи ні.

 

На Захід

Стосовно того, чому нам рано йти на Захід глобально. На мою думку, є напрямки, в яких нам варто працювати.

Прозоре ціноутворення. Дуже болюча тема. Молоді дизайнери не знають, скільки брати грошей. Беруть або занадто мало, або занадто багато. Дизайн-студії часто не розуміють, за яким принципом рахувати вартість. Клієнти не розуміють, з чого складається ціна.

Ні для кого не секрет, що на українському ринку є популярна штука – поторгуватися. Тобто «не прожати» когось на $100 при ціні в $20 000 – це неправильно, як вважає багато бізнесменів. Ну, типу, хоч трохи з нього збити! Просто справа принципу, прямо 90-ті в цьому сенсі ще живуть.

Ця проблема легко вирішується відкритим ціноутворенням. Коли людина розуміє: «Ось відкритий цінник, я його можу порівняти з ціною, яку мені виставили, можу поставити якісь питання». І немає цих вічних торгів.

Публічні вендети з клієнтами. Мене сильно вибішують і дивують «вендети», розборки дизайнерів з клієнтами і агентствами. Причому це взаємні розборки. Хто кому не заплатив, хто у кого вкрав файли, хто виніс що-небудь з офісу, недоплачені гонорари.

Я багато раз проходив через такі ситуації і зробив тільки один висновок. Якщо мені хтось не заплатив – я винен в цьому сам! Тобто я міг цьому запобігти, міг не працювати з людиною, міг прописати в договорі, міг судитися. Якщо мені не заплатили, значить, я лох! І з цим нічого не зробиш.

Дизайнери завжди стають на сторону дизайнерів в будь-який «зарубі» з клієнтом. А будь-який клієнт ставить себе на місце скривдженого клієнта: «Я не знаю, правий цей дизайнер чи ні. Ні можливості, ні часу розібратися в тому, хто тут хороший, хто поганий, у мене немає. І вступати в розборки я теж не хочу». Тому клієнт захоче звернутися до когось простішого і тихішого, а не до того, хто весь час пов’язаний з якимись зарубами і скандалами.

Здорова оцінка власних можливостей. Зараз у нас бум дизайн-освіти. Є хороші школи з потужними викладачами. Однак при цьому ніяка школа та ніяка команда викладачів все одно не може гарантувати адекватності, таланту, здібностей, знань у свого студента. Тикаючи в обличчя роботодавцю дипломом креативної школи, нічого не доб’єшся.

У молодого дизайнера є дві перспективи:

1. Піти на невеликий прибуток в хорошу студію з цікавими проектами. Розвиватися там і будувати собі портфоліо.

2. Піти на дуже хороший, великий дохід в продуктову аутсорсингову компанію і пиляти кілька років «форму». Але через два роки вийти звідти нульовим. З пачкою договорів про нерозголошення, але абсолютно відсутнім портфоліо і неможливістю опуститися нижче якогось цінника.

Що я наполегливо раджу молодим дизайнерам без досвіду – бабло ви завжди встигнете заробити. Попрацюєте 5, 7, 10 років і будете рубати кеш. Все залежить тільки від вас. А ранні гроші можуть зіпсувати вам кар’єру.

Відсутність терпіння. Є така штука в будь-яких проектах – «проект закінчується тоді, коли він закінчується». Зазвичай це залежить не від бажання замовника, не від фінансового плану дизайн-компанії або вашої відпустки. Тобто ви хотіли поїхати в липні, а проект затягнувся до вересня. Соррі, треба зчепити зуби і робити висновки.

Невміння зрозуміти, що ще треба зробити, небажання напружитися часто призводить до проблем. Просто потрібно робити висновки. Треба наступного разу просто брати більше грошей на випадок переробок і відповідати лояльно на прохання клієнта. Звичайно, якщо не хочеш з усіма «рубатися».

Его. Труднощі незрілих спільнот полягають у тому, що его в нас ось таке: ЕГО. Ось наведу приклад. Я все замилив, щоб нікого не ображати.

Коли ми шукали дизайнера, то відгукнулося багато хороших хлопців і дівчат. Але листи всі виглядали приблизно так. Їх зміст полягав в постійному «я, мені, мене, я, я, хотів би, я те, я се». При цьому людина нічого не хоче запропонувати іншій людині, якій, власне, щось пропонує. Тобто хоче розв’язати дуже багато своїх задач: «Я хочу набратися досвіду, я хочу зробити багато крутих проектів, я хочу нафігачити собі крутих робіт у портфоліо»… А студії – що? А клієнту – що?

 

Що робити?

Щоб стати кращим дизайнером, використовуйте простий спосіб – станьте кращою людиною! А всю необхідність в технічних знаннях скоро заберуть на себе машини, продуктові компанії, міжнародні корпорації. Мине буквально 15, 20, 30 років – і нам доведеться думати і відчувати для того, щоб бути дизайнером.

Дуже велика проблема полягає в тому, що ми сприймаємо дизайн як щось таке важливе, без чого не можна обійтися. Ми дуже високої думки про себе.

Наприклад, ситуація з життя. Я дізнався про нашу перемогу на Red Dot, і вже підготував пости, листи, цілий текст. Але моєму собаці стало зле. І повірте, мені було вже все одно щодо цієї нагороди.

Багато бізнес-тренерів кажуть, мовляв, «Ви повинні горіти», «Ви повинні кричати», «Вас має бути багато всюди». У мене з цим постійні проблеми, тому що я дуже не люблю bullshit і просувати його іншим теж не можу.

Ще хочу сказати з приводу пошуку себе протягом 15 років. А може я UX-дизайнер, а може я UХ-архітектор, а може проджект-менеджер або product owner? З одного боку, це добре – шукати себе. З іншого боку, мене дуже часто студенти запитують: «Так, а що далі? Куди піти вчитися тепер? Куди мені, в каліграфію або типографіку?» Моя відповідь проста – іди працюй!

Всі хочуть відразу прийти на роботу з «гаус-гарматою», вибити двері з ноги і отримати кабінет, стіл, зарплату і кактус побільше. Але такого не буде. І це нормально. Ніхто відразу не застрибує на трон. Потрібно спочатку походити на роботу, повкалувати, послухати старших. Всі через це пройшли.

 

Тренди

Тема болюча! Мене вічно питають: які тренди в дизайні? Я зазвичай відповідаю: та яка різниця? Сьогодні тренди одні, завтра інші. Це як поїзд, за яким не вженешся. Тренди потрібно або створювати, або не брати участь у цій гонитві.

При цьому є планетарні тенденції в суспільстві, які не можна ігнорувати. Тому я виділив речі, що, як мені здається, можуть формувати наше майбутнє і наше ставлення до професії.

Різноманіття. Всі скаржаться, що українці кудись їдуть. Зокрема, в Польщу. Ну і що? А поляки їдуть до Німеччини, а німці – в Англію, а англійці – в США, а американці – в Китай!

В Україну приїжджають хлопці з центральної і південно-східної Азії і Африки, і будуть тут так само працювати через 20-30 років. Ну і що? Буде багато темношкірих українців, і що в цьому такого? Мені, чесно кажучи, наплювати, якого кольору буде шкіра у вчителя моєї дитини в школі. Головне, щоб це була хороша людина і хороший спеціаліст, який любить свою роботу. Якщо ми намагаємося боротися з іншими людьми – це ми собі стусани роздаємо, що дуже нерозумно.

Толерантність. Це така штука, без якої ми, як мені здається, ми не виживемо як вид у найближчі 30-50 років. І це, насправді, більше впливає на дизайн, ніж тренди в типографіці.

Фемінізм. До цього можна ставитися як завгодно. Я до цього ставлюся з точки зору економіки: половина людей не може заробляти багато грошей, платити податки і т. д. Якщо б була фінансова можливість, я б із задоволенням посидів вдома кілька років з дитиною, ходив гуляти, спілкувався з друзями та інше.

Соціальна відповідальність. Потрібно розуміти, як і на що впливає наш продукт. Незалежно від того, що саме ми робимо.

Уміння жити в моменті. Це нові когнітивні навички, вміння впоратися зі стресами і взагалі не паритися щодо великої кількості речей, які насправді неважливі.

Метамодернізм. Найважливіше! Якщо ми один одного не повбиваємо в найближчі років десять, то настане епоха метамодернізму і триватиме вічно. Це коли всі технології, всі погляди нарешті уживуться. Ми прийдемо до моменту, як я його називаю, культурної сингулярності. Коли люди будуть робити все, що їм подобається, і ні в кого не буде з цим проблем.

 

Наступний 2 Hours Design Battle відбудеться 8 грудня – реєстрацію вже відкрито.

Найцiкавiше на сайтi

«Ничем я пока не горжусь»: как украинский дизайнер работает с Röyksopp и Adobe

Украинец Алексей Романовский долгие годы занимается моушн-дизайном. Его анимационная графика появлялась на заставках продуктов Adobe, в рекламе Tumblr и на концертах Röyksopp. Platfor.ma поговорила с одним из самых заметных мировых моушн-дизайнеров о том, как он несколько лет сидел без работы, почему с Майли Сайрус не сложилось и что делать молодым талантам, чтобы привлечь больших заказчиков.

– Расскажите немного о себе – где живете, как работаете, как пришли к дизайну?

– Сейчас я работаю просто по фрилансу, живу в Киеве. В дизайн пришел случайно. Вообще-то я геолог, окончил соответствующий вуз. С детства хорошо разбирался в компьютерах, первый у меня появился еще лет в 6-7, это был 90-й год. В юности много возился со всякими программами 3D-моделирования.

Однажды выпала возможность и я стал виджеить во всяких киевских клубах вроде Cinema, Most и других. Много концертов сделал, буквально сотни – и вроде бы все устраивало.

Со временем понял, что некоторые штуки я могу делать сам, например, ЗD нарисовать. Я начал заниматься этим абсолютно в свое удовольствие, вообще нигде ничего не учил – сам копался и пробовал. Просто приблизительно понимал, что эту задачу можно выполнить, гуглил и получал решение – ну, или в Help смотрел.

Потом начал работать более профессионально, перешел в компанию, которая занималась дизайном. Там я сильно вырос – правда, и работал без выходных месяцами, но мне все нравилось. Мой день выглядел так: работа до двенадцати ночи, до часу, потом дом и сон, а после подъем и снова работа с утра. И так все время. Зато я выучил абсолютно все, что можно было знать, научился всему, что можно, у ребят, которые там работали. И понял, что нужно двигаться дальше.

Я ушел в никуда, остался ни с чем, очень долго искал работу. Ничего не получалось, ведь я не хотел идти работать на какую-то сумму поменьше, оставаться в проигрыше, я хотел вырасти. В целом это, конечно, было глупо, потому что в итоге я просидел пару лет без работы. Просто чем-то занимался сам по себе.

Однажды я решил выложить на Behance пару своих работ, посмотреть, что там люди скажут. Перед этим у меня уже был профиль на Tumblr, которому я очень понравился – они меня три раза крутили по всему миру в рекламе Tumblr Radar. В общем, вот так я сидел, выкладывал что-то на Behance, особо не заморачиваясь. В какой-то момент мне начали писать люди, ставили больше лайков, работы стали заметнее – и однажды ко мне обратились из Adobe, чтобы предложить поучаствовать в проекте, в котором 48 дизайнеров по всему миру делали мозаику. Так я начал дружить с их арт-директором.

Еще через некоторое время они хотели сделать какой-то ролик и взяли что-то из моих работ. То есть, мне не нужно было даже ничего делать. За короткий срок мне удалось поработать со всей их командой, узнать их. Было забавно, они очень классные ребята с чувством юмора.

– Иногда кажется, что сотрудники таких крупных компаний позиционируют себя выше, чем их коллеги из более мелких.

– Вообще, бывает по-разному. Я проработал с огромным количеством компаний по всему миру. Например, было крупное рекламное агентство DDB New York. Они предложили мне сделать рекламную кампанию Reebok. К сожалению, я был очень некомпетентен, совершенно не знал, как с ними работать, совершил много ошибок. Мы посотрудничали, я все сделал, но никуда это дальше не пошло.

После этого была долгая пауза. Примерно три года назад мне написали одновременно два классных чувака. Одним из них был Эрик Арль, менеджер лейбла Deutsch Englische Freundschaft, – конторы, которая занимается отличными музыкантами, например, Moby, Fever Ray, М83 и Röyksopp. Вот с последними мне и предложили поработать. Röyksopp – очень особенные люди. Они как-то догадались, что я могу еще и виджеить, хотя я нигде это не афишировал. Röyksopp попросили меня сделать им контент и плюс поехать с ними повиджеить.

Практически одновременно мне написал еще один крутой чувак. Есть студия Production Club, которая работает над всякими перформансами, я с ними тогда уже сотрудничал. Они занимаются такими ребятами, как Skrillex и другими мировыми артистами. Делают им что угодно – вплоть до каких-то сумасшедших космических кораблей. У них условия шикарные – я когда называл цену, они сказали, что, мол, да ладно, давай в три раза больше сделаем.

И когда они написали мне одновременно с Röyksopp, то это, конечно, был непростой выбор. Но я все-таки предпочел Röyksopp.

«Ну, не дуже»: творчі люди про критику в креативних індустріях

Критика – це болісна тема, особливо для творчих людей. Часто вона буває аж надто суб’єктивною, не піддається логіці або не підкріплюється аргументами. Та навіть коли вона виправдана, від цього не легше. Ми спитали в працівників креативних індустрій в Україні, як вони сприймають критику, працюють з клієнтом і не псують собі нерви.

Єгор Сігнієнко, графічний дизайнер, фотограф

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Я досить спокійно ставлюся до критики. Часто суб’єктивна на перший погляд критика є дуже об’єктивною. Замовник «вариться» в цьому, він розуміє своїх клієнтів, у нього є їхні психологічні портрети. Або просто замовник не любить щось, наприклад, котиків, а ми йому варіант фірмового стилю з цими тваринками намагаємося продати. Ну як йому потім з цим жити? Він буде дивитися щодня на це та ненавидіти свою роботу.

Часто я намагаюся переконувати замовника, а якщо після пари аргументів він все одно стоїть на своєму – доводиться переробляти. Але якщо я бачу, що він просто «грає зі шрифтами», то пропоную повернути частину грошей і розійтися по-хорошому. Є такий тип людей, які говорять: «Все відмінно, але …», – і роблять ще сотні правок, змінюючи роботу до невпізнаваності.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

Навіть якщо проект, який, на мою думку, зроблений відмінно, клієнту не подобається та він говорить «не дуже» – треба дізнатися, що для нього «дуже». Клієнт часто вже має в голові картинку того, як усе має виглядати, але не говорить, а потім довгими правками підлаштовує під свою модель. Як в анекдоті про паровоз, який напилком треба переробити в літак.

Тому я відразу вимагаю у клієнта варіанти, які йому подобаються. У 80% випадків він уже знає, що йому треба, але думає, що ви ж дизайнер і самі до цього прийдете. У нашому російськомовному просторі люди чомусь часто думають, що дизайнер – це просто фотошоп-ясновидець.

UI чи UX: гід для тих, хто хоче стати дизайнером інтерфейсів

Інтерфейси оточують нас всюди: телефони, автомобілі, вулиці та літаки, квиткові автомати і сайти – вони у всьому, на що людина може вплинути своїми діями. І, звісно, інтерфейс – король у діджиталі. Разом зі школою Projector ми розбираємося, що треба знати, читати і робити тим, хто вирішив зайнятися напрямками UI та UX.

Якщо інтерфейс – це взаємодія людини з неживим предметом, то користувацький інтерфейс – це взаємодія людини і комп’ютера: сайти, мобільні додатки, програми. І цю взаємодію має хтось проектувати. Цим займаються дизайнери інтерфейсів, яких ще називають UI/UX-дизайнерами. Вони працюють над принципами роботи системи, послідовністю дій, які може здійснити користувач, результатом, який він отримає на виході, зрозумілістю, красою і зручністю об’єкта в користуванні. Мета роботи дизайнера інтерфейсів – зробити взаємодію людини та програми приємною, логічною і дружньою. Це робота на перетині дизайну, інженерії, маркетингу і психології.

Зручність та красу інтерфейсів часто проектує одна й та сама людина, але інтерфейси стають все складнішими, тому професію ділять на дві. User Interface Designer (UI) – той, хто відповідає за красу та задоволення. User Experience Designer (UX) – той, хто відповідає за зручність та відповідність бізнес-задачам.

UI-дизайнер займається усім, що стосується оформлення інтерфейсу і створює зрозумілі, цілісні та гарні інтерфейси для користувача. Його ключові обов’язки: розробка стилю, створення макетів, безпосередній дизайн сторінок. Він працює з кольорами, іконками, типографією, навігацією, меню, кнопками, вікнами, анімацією, сповіщеннями. UI-фахівець створює дизайн, базуючись на даних, отриманих від UX-спеціаліста.

UX-дизайнер вивчає проблеми користувача, розбирається у його поведінці, досліджує досвід. UX-дизайнер повинен впевнитися, що продукт працює логічно та вирішує конкретні проблеми. Ключові обов’язки UX-профі: дослідження аудиторії та продукту, проектування користувацьких сценаріїв. UX-дизайнер займається «щастям» користувача: задоволенням і продуктивністю від роботи з інтерфейсом, загальним розумінням і легкістю вирішення проблем.

Ролі обох дизайнерів перетинаються, тому займатися лише UI неможливо без знань UX – і навпаки.

 

«А может сделаешь бесплатно?»: почему труд без денег — это неправильно

АвторКатерина Тейлор
9 Лютого 2016

В культурной сфере зачастую просят сделать какую-то работу бесплатно – потому что это важный проект или он сулит исполнителю пиар. Сооснователь агентства Art Management и Port Creative Hub Катерина Тейлор считает, что оплачиваться должен любой труд.

На прошлой неделе мне трижды предложили бесплатно сделать разного рода проекты. Бесплатно – потому что они социальные, важные и некоммерческие. Все бы ничего, но некоммерческие, социальные и важные проекты – это и есть моя работа, поскольку творческий сектор – как раз те люди, которые все эти инициативы обслуживают. А слово «социальный» далеко не всегда означает благотворительный и уж тем более волонтерский.

«Смертных грехов не семь, а восемь. Восьмой – работать бесплатно», – так в прошлом году высказался в Киеве Евгений Чичваркин. Но есть в Украине серьезная проблема, когда один человек просит – иногда очень настойчиво – сделать что-то по доброте душевной. Однако таким образом вы просто показываете свое неуважение, и считаете, что ваша идея гораздо значимей, чем работа другого человека.

Вы же не предлагаете вашему стоматологу бесплатно поставить вам пломбу, правда: «Да там работы всего на полчаса, и пломба-то крохотная нужна!» Не приходите в магазин и не пробуете взять бесплатно понравившееся вам платье: «Слушайте, мне не для себя, я в нем буду волонтерить». И платите за такси, даже если едете на нем на благотворительный концерт.

Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

Но при этом у нас вполне вошло в привычку просить дизайнера бесплатно нарисовать сайт, фотографа – поснимать за еду, а журналиста – написать вечерком эссе о своем проекте. Так вот, если мы хотим, чтобы события, выставки, концерты и прочие некоммерческие проекты проходили на высоком уровне – эту работу нужно оплачивать. Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

В понятии креативная экономика ровно половина слов – это «экономика». Если упрощенно, то на Западе все понимают ценность культуры и того, что, в принципе, это такой же сектор услуг, как и любой другой. И когда вы просите художника нарисовать картину, фотографа – напечатать еще одну фотографию, дизайнера – сделать логотип, куратора – устроить выставку, а культурного менеджера – организовать любое событие, то это должно оплачиваться так же, как маникюр в салоне и замена масла на СТО. Почему вы считаете нужным оставлять официанту чаевые, но не воспринимаете идею хотя бы минимально оплачивать труд, который формирует основы вашего эстетического бытия?

Так вот: когда вы предлагаете кому-то сделать что-то бесплатно, помните о том, что:

– Это и есть его хлеб. Он этим зарабатывает, кормит свою семью, детей, оплачивает обучение и жилье. И если он будет регулярно соглашаться делать свою работу бесплатно, то у него не будет еды, семьи, обучения и жилья;

– Работать бесплатно для него равносильно уходить в минус. Потому что он тратит свое время, а значит теряет деньги, которые мог бы заработать, чтобы оплатить все расходы компании и зарплаты своих сотрудников;

– Большинство проектов, которые предлагают художникам /агентам культуры – страшно социальные, мегаважные и останутся в истории. Ваш – не исключение.

Одно дело, если бесплатно поработать просят друзья. Но зачастую в ответ на вопрос о гонораре совершенно незнакомые люди с удивлением разводят руками: «Но ведь вы получите такой пиар и такое промо!» Работать за пиар – штука полезная и хорошая, но только до тех пор, пока не хочется поужинать.

И тогда остается только ждать, когда в магазине или ресторане вас согласятся снабжать едой за эти самые пиар и промо. Предлагать художникам и культурным агентам такое вместо гонорара – это то же самое, что в старые времена подсказать им есть пирожные, если нет хлеба.

За последние два года в Украине очень многое делается бесплатно. Волонтеры и активисты во многом подменили функции государства – и это потрясающий пример единения. Множество культурных и околокультурных событий были организованы только благодаря тому, что разные люди пожертвовали ради этого своими временем и деньгами. Не раз занимались таким и мы с друзьями и коллегами. Но очень важно понимать, что бесплатный труд не должен становиться аксиомой, и неправильно внушать чувство вины за то, что ты выбираешь свой общественно важный проект, а не человека, который просит тебя сделать что-то «за пиар». Помогать можно и нужно, но только тогда, когда у тебя есть на это силы и время, а не тогда, когда тебя к этому насильно подталкивают.

Очень хочется, чтобы все творческие и талантливые люди остались здесь, а не эмигрировали, как это уже происходит, например, с художниками, которые прекрасно отправляются на резиденции за границей, получают западные гранты и постепенно навсегда уезжают туда, где более благополучные условия. Если вы хотите повышать качество культуры здесь – начните с себя, с осознания того, что нужно не просто потреблять, а понимать ценность того, что для вас создают другие. И цените любой чужой труд.