fbpx

Мутний цінник, заруби з клієнтами, велике его: Дмитро Яринич про проблеми українського дизайну

АвторІван Павлюченко
16 Жовтня 2018

В Києві започаткували 2 Hours Design Battle – публічні змагання між дизайнерами. За дві години учасникам потрібно проявити себе – наприклад, з нуля створити лендинг за заданим брифом. Судять це все авторитетні креативники. На одному з таких заходів креативний директор агентства Hooga Дмитро Яринич поділився своїм баченням культури дизайну. Platfor.ma наводить найцікавіші думки.

Часом ми всі стикаємося з якимись проблемами і труднощами. Чомусь усі сваряться, заздрять, і все це виглядає досить дивно. Я хочу, щоб наше креативне українське ком’юніті дорослішало. І щоб всі підняли руки за все хороше проти всього поганого.

Ми дуже повільно дорослішаємо. З точки зору бізнесу і творчих речей ми знаходимося в пубертаті. Є речі, які вважаються загальноприйнятими у західних клієнтів: етика, дипломатія, стандарти, такт, розуміння того, що краще залишити при собі, а що можна показати. У нашому ж випадку це все часто змішано в купу, що проявляється аж до обговорення робіт колег: «так, що це таке», «так я б зробив краще». Згадайте, під будь-якою подією дизайнерської спільноти вічно якась війна.

Історія, яка мене турбує – це конкуренція на ринку. Конкуренція – це страх бізнесмена, що завтра не буде роботи. Але якщо подивитися навіть на найменші студії, такого відчуття немає. Роботи більш ніж вистачає. Ми просто не боремося за клієнта і шматочок хліба з маслом. Природно, з таким розкладом і мови бути не може про конкуренцію на локальному ринку. А це погано! Тому що немає природної ринкової мотивації ставати краще. Потрібно розвивати внутрішню конкуренцію і підвищувати внутрішні стандарти незалежно від того, є на це попит на ринку чи ні.

 

На Захід

Стосовно того, чому нам рано йти на Захід глобально. На мою думку, є напрямки, в яких нам варто працювати.

Прозоре ціноутворення. Дуже болюча тема. Молоді дизайнери не знають, скільки брати грошей. Беруть або занадто мало, або занадто багато. Дизайн-студії часто не розуміють, за яким принципом рахувати вартість. Клієнти не розуміють, з чого складається ціна.

Ні для кого не секрет, що на українському ринку є популярна штука – поторгуватися. Тобто «не прожати» когось на $100 при ціні в $20 000 – це неправильно, як вважає багато бізнесменів. Ну, типу, хоч трохи з нього збити! Просто справа принципу, прямо 90-ті в цьому сенсі ще живуть.

Ця проблема легко вирішується відкритим ціноутворенням. Коли людина розуміє: «Ось відкритий цінник, я його можу порівняти з ціною, яку мені виставили, можу поставити якісь питання». І немає цих вічних торгів.

Публічні вендети з клієнтами. Мене сильно вибішують і дивують «вендети», розборки дизайнерів з клієнтами і агентствами. Причому це взаємні розборки. Хто кому не заплатив, хто у кого вкрав файли, хто виніс що-небудь з офісу, недоплачені гонорари.

Я багато раз проходив через такі ситуації і зробив тільки один висновок. Якщо мені хтось не заплатив – я винен в цьому сам! Тобто я міг цьому запобігти, міг не працювати з людиною, міг прописати в договорі, міг судитися. Якщо мені не заплатили, значить, я лох! І з цим нічого не зробиш.

Дизайнери завжди стають на сторону дизайнерів в будь-який «зарубі» з клієнтом. А будь-який клієнт ставить себе на місце скривдженого клієнта: «Я не знаю, правий цей дизайнер чи ні. Ні можливості, ні часу розібратися в тому, хто тут хороший, хто поганий, у мене немає. І вступати в розборки я теж не хочу». Тому клієнт захоче звернутися до когось простішого і тихішого, а не до того, хто весь час пов’язаний з якимись зарубами і скандалами.

Здорова оцінка власних можливостей. Зараз у нас бум дизайн-освіти. Є хороші школи з потужними викладачами. Однак при цьому ніяка школа та ніяка команда викладачів все одно не може гарантувати адекватності, таланту, здібностей, знань у свого студента. Тикаючи в обличчя роботодавцю дипломом креативної школи, нічого не доб’єшся.

У молодого дизайнера є дві перспективи:

1. Піти на невеликий прибуток в хорошу студію з цікавими проектами. Розвиватися там і будувати собі портфоліо.

2. Піти на дуже хороший, великий дохід в продуктову аутсорсингову компанію і пиляти кілька років «форму». Але через два роки вийти звідти нульовим. З пачкою договорів про нерозголошення, але абсолютно відсутнім портфоліо і неможливістю опуститися нижче якогось цінника.

Що я наполегливо раджу молодим дизайнерам без досвіду – бабло ви завжди встигнете заробити. Попрацюєте 5, 7, 10 років і будете рубати кеш. Все залежить тільки від вас. А ранні гроші можуть зіпсувати вам кар’єру.

Відсутність терпіння. Є така штука в будь-яких проектах – «проект закінчується тоді, коли він закінчується». Зазвичай це залежить не від бажання замовника, не від фінансового плану дизайн-компанії або вашої відпустки. Тобто ви хотіли поїхати в липні, а проект затягнувся до вересня. Соррі, треба зчепити зуби і робити висновки.

Невміння зрозуміти, що ще треба зробити, небажання напружитися часто призводить до проблем. Просто потрібно робити висновки. Треба наступного разу просто брати більше грошей на випадок переробок і відповідати лояльно на прохання клієнта. Звичайно, якщо не хочеш з усіма «рубатися».

Его. Труднощі незрілих спільнот полягають у тому, що его в нас ось таке: ЕГО. Ось наведу приклад. Я все замилив, щоб нікого не ображати.

Коли ми шукали дизайнера, то відгукнулося багато хороших хлопців і дівчат. Але листи всі виглядали приблизно так. Їх зміст полягав в постійному «я, мені, мене, я, я, хотів би, я те, я се». При цьому людина нічого не хоче запропонувати іншій людині, якій, власне, щось пропонує. Тобто хоче розв’язати дуже багато своїх задач: «Я хочу набратися досвіду, я хочу зробити багато крутих проектів, я хочу нафігачити собі крутих робіт у портфоліо»… А студії – що? А клієнту – що?

 

Що робити?

Щоб стати кращим дизайнером, використовуйте простий спосіб – станьте кращою людиною! А всю необхідність в технічних знаннях скоро заберуть на себе машини, продуктові компанії, міжнародні корпорації. Мине буквально 15, 20, 30 років – і нам доведеться думати і відчувати для того, щоб бути дизайнером.

Дуже велика проблема полягає в тому, що ми сприймаємо дизайн як щось таке важливе, без чого не можна обійтися. Ми дуже високої думки про себе.

Наприклад, ситуація з життя. Я дізнався про нашу перемогу на Red Dot, і вже підготував пости, листи, цілий текст. Але моєму собаці стало зле. І повірте, мені було вже все одно щодо цієї нагороди.

Багато бізнес-тренерів кажуть, мовляв, «Ви повинні горіти», «Ви повинні кричати», «Вас має бути багато всюди». У мене з цим постійні проблеми, тому що я дуже не люблю bullshit і просувати його іншим теж не можу.

Ще хочу сказати з приводу пошуку себе протягом 15 років. А може я UX-дизайнер, а може я UХ-архітектор, а може проджект-менеджер або product owner? З одного боку, це добре – шукати себе. З іншого боку, мене дуже часто студенти запитують: «Так, а що далі? Куди піти вчитися тепер? Куди мені, в каліграфію або типографіку?» Моя відповідь проста – іди працюй!

Всі хочуть відразу прийти на роботу з «гаус-гарматою», вибити двері з ноги і отримати кабінет, стіл, зарплату і кактус побільше. Але такого не буде. І це нормально. Ніхто відразу не застрибує на трон. Потрібно спочатку походити на роботу, повкалувати, послухати старших. Всі через це пройшли.

 

Тренди

Тема болюча! Мене вічно питають: які тренди в дизайні? Я зазвичай відповідаю: та яка різниця? Сьогодні тренди одні, завтра інші. Це як поїзд, за яким не вженешся. Тренди потрібно або створювати, або не брати участь у цій гонитві.

При цьому є планетарні тенденції в суспільстві, які не можна ігнорувати. Тому я виділив речі, що, як мені здається, можуть формувати наше майбутнє і наше ставлення до професії.

Різноманіття. Всі скаржаться, що українці кудись їдуть. Зокрема, в Польщу. Ну і що? А поляки їдуть до Німеччини, а німці – в Англію, а англійці – в США, а американці – в Китай!

В Україну приїжджають хлопці з центральної і південно-східної Азії і Африки, і будуть тут так само працювати через 20-30 років. Ну і що? Буде багато темношкірих українців, і що в цьому такого? Мені, чесно кажучи, наплювати, якого кольору буде шкіра у вчителя моєї дитини в школі. Головне, щоб це була хороша людина і хороший спеціаліст, який любить свою роботу. Якщо ми намагаємося боротися з іншими людьми – це ми собі стусани роздаємо, що дуже нерозумно.

Толерантність. Це така штука, без якої ми, як мені здається, ми не виживемо як вид у найближчі 30-50 років. І це, насправді, більше впливає на дизайн, ніж тренди в типографіці.

Фемінізм. До цього можна ставитися як завгодно. Я до цього ставлюся з точки зору економіки: половина людей не може заробляти багато грошей, платити податки і т. д. Якщо б була фінансова можливість, я б із задоволенням посидів вдома кілька років з дитиною, ходив гуляти, спілкувався з друзями та інше.

Соціальна відповідальність. Потрібно розуміти, як і на що впливає наш продукт. Незалежно від того, що саме ми робимо.

Уміння жити в моменті. Це нові когнітивні навички, вміння впоратися зі стресами і взагалі не паритися щодо великої кількості речей, які насправді неважливі.

Метамодернізм. Найважливіше! Якщо ми один одного не повбиваємо в найближчі років десять, то настане епоха метамодернізму і триватиме вічно. Це коли всі технології, всі погляди нарешті уживуться. Ми прийдемо до моменту, як я його називаю, культурної сингулярності. Коли люди будуть робити все, що їм подобається, і ні в кого не буде з цим проблем.

 

Наступний 2 Hours Design Battle відбудеться 8 грудня – реєстрацію вже відкрито.

Читайте більше цікавого