Людина-активізм: як одна Наталя Шевчук розвиває соцрекламу, бореться з хутром і пропагує екологію

АвторЮрій Марченко
10 Жовтня 2019
Теги:
Надлюдський фактор активізм еко креатівіті тварини

Наталя Шевчук вже вісім років організовує фестиваль соціальної реклами Molodiya. Крім того вона є однією з найактивніших лобісток веганства, захисту тварин, розумного споживання і заборони хутрової промисловості. Для власного циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Наталею про те, як бездомні собаки привели її до активізму, чому екологія стала хайповою темою та як соціальна реклама допомогла повернути людям слух.

– Коли і як ти зрозуміла, що ось ці історії про розумне споживання, веганство, толерантність – це твоє? 

– Звісно, я не сиділа і не думала: а що ж буде моїми ідеалами? Років 12 тому, коли у моєму домі з’явився інтернет, я знайшла сторінку в Живому журналі, де сиділи люди, які рятували кішок і собак. Я побачила кадри із притулку в Бородянці, куди звозили тварин, закривали на маленькій території, не давали їсти-пити, і вони просто вмирали серед трупів і фекалій. А котів комунальники «утилізовували» методом «я засуну всіх в мішок і заб’ю палкою». І ось у всьому Києві знайшлося кілька сотень жіночок, яких це жахало, і їм було не байдуже.

Уяви собі: живеш ніби в нормальній країні, а потім дізнаєшся, як насправді у тебе поводяться з тваринами. Мене це шокувало, у мене навіть депресія почалася, на пігулках сиділа. Посиділа і почала щось робити.

Як все відбувалося для мене: я жила на околиці Києва, де була купа бездомних собак. Коли я бачила собаку/кішку, яка щойно народила цуценят, то я ніби брала над ними усіма кураторство. Мала їх обробити від паразитів, перевірити здоров’я, а потім прилаштувати у хороші руки. Зараз це вже набагато легше: є купа ініціатив типу Adopt Don`t Stop, можна наробити красивих фото і тваринку швидко заберуть. Тоді всього цього не було. Коли я брала 6-7 цуценят, то кілька місяців присвячувала тому, що намагалася їх кудись прилаштувати: клеїш оголошення, стоїш в переході.

А далі ще й треба простежити, як їм живеться у нових господарів. Бо це зараз всі зрозуміли, що брати безпородну собаку – це нормально. А тоді такі песики відправлялися в основному в села, де їх саджали на ланцюг – хоча обіцяли цього не робити.

І ще окрема проблема була з перетримками. Це люди, які готові були у себе потримати тварину, поки не знайдуться постійні господарі. Одного разу трапилось таке, що всі перетримки, всі родичі і всі друзі вже були зайняті, а у мене на кураторстві опинилося сім собак. Тоді я зняла якусь хату на Софійській Борщагівці: задрипану, без опалення і води. Зате зі справжньою сільською пічкою-лежанкою. Ми з подругою Валерією взяли собак і жили там з ними, вечорами приходили друзі й допомагали нам поратися.

Раз на тиждень я, у вечірній сукні і накладними віями, вела якісь корпоративи багатим дядькам і потім знову решту часу сиділа із псами на печі. Цікавий був час.

Коротше, все це було важко і фізично, і морально, і матеріально, бо всю стипендію і заробітки доводилося витрачати на ліки для тварин, корм, транспортування і тому подібне.

А була ще історія, коли у сусідньому дворі народилися цуценята. Я туди прийшла, мені розповіли, що їхню матусю всі люблять і годують, я зраділа, пояснила, що маленьких я прилаштую, все буде гаразд, тільки дайте трішки часу. Буквально за тиждень приходжу, і бачу, що собака сидить одна, а навколо чомусь свіжа земля. І виявилося, що вони просто вбили цуценят і тут же навколо їхньої матері закопали.

– А ти ж із ними потім спілкувалася. Яка мотивація в голові у цих людей, щоб піти і фізично вбити істоту, яка на них дивиться і скавчить?

– Ну, є такі слова: звичаї, традиції. Звісно, їм це не подобається, але так прийнято. Завжди так робили.

І врешті я дійшла до того, що це якось дуже тупо, якщо ось тут ти носишся і рятуєш собак, а тут приходиш в ресторан і така: а дайте мені мертву корову пожувати. Так я поступово перейшла до веганства і боротьби за заборону хутра.

«188 депутатів проголосували “За” законопроект про заборону хутрових ферм. Це немало. Не вистачило 38. Наступного разу поставимо крапку. У серпні».
Фото: instagram.com/natalia_shev4uk

– Ми всі живемо у певних баблах, коли алгоритми і коло спілкування дають нам майже виключно ту інформацію, яка нам подобається. За твоїми відчуттями, наскільки великий в Україні бабл людей, які поділяють твої цінності?

– Гадаю, це лише частина Фейсбука. Наприклад, нещодавно я була на Закарпатті. Якщо підійти до будь-кого і спитати, чи любить ця людина тварин, то вона точно скаже, що так. А корову свою любите, яку на м’ясо плануєте вбити? – Звісно, люблю. А собаку свою, яка все життя сидить на півтораметровому ланцюгу? – Абсолютно. Така любов.

– Ось ти сортуєш сміття, не їси м’ясо, займаєшся громадською активністю. А є щось в собі, що ти б іще хотіла змінити в цьому плані?

– Я би хотіла зрозуміти, де купувати довговічний одяг. Бо зараз я велика грішниця швидкої моди, купую щось і ношу один-два сезони. Але я над цим працюю. Є магазин Ласка, там купую вживані речі.

Боротьба за екологію і реальність

– До речі, про швидку моду. Екологія загалом стала досить хайповою темою по всій планеті. Як ти це оцінюєш?

– Ну, це доволі популістський хайп, в основному про це лише балакають. Ось як ти турбуєшся про довкілля? 

– Ну, скажімо, майже ніколи не купую новий одяг і використовую екологічні пакети, щоб прибирати лайно за своєю собакою.

– Екологічні – це що?

– Обіцяють, що вони розкладаються.

– Не вір. Вони просто розвалюються на дрібніші частинки, це іноді навіть гірше, ніж якби просто пакет десь валявся. Тому треба або прикопувати лайно, або використовувати паперові пакети.

Коротше, нещодавно колеги проводили на вулиці опитування до Маршу за клімат: запитували у людей, що найбільше впливає на глобальні зміни температури? І більшість відповіли, що це пластикове сміття.

Так, кульочки це зло, черепашки давляться пластиковими трубочками, в океані сміттєва пляма розміром із Францію. Це все правда. Це зло. 

Але зміни клімату – це не тільки і не у першу чергу про сміття. Менше пластику, сортувати відходи, менше споживати всього в принципі – безумовно треба, але цього недостатньо для порятунку планети.

Molodiya Festival. Фото з архіву фестивалю надані організаторами
Molodiya Festival. Фото з архіву фестивалю надані організаторами
Molodiya Festival. Фото з архіву фестивалю надані організаторами
Molodiya Festival. Фото з архіву фестивалю надані організаторами

Великий і, ймовірно, найбільший, вплив на клімат мають енергетика, транспорт та промислове тваринництво (ця індустрія є джерелом трьох парникових газів: метану, діоксиду азоту та вуглекислого газу). Тому ми маємо вимагати від уряду перехід на відновлювані джерела енергії, на державному рівні мають популяризувати і впроваджувати енергоефективність; ми маємо вимагати від влади припинити дотувати з державного бюджету промислове тваринництво. Ми маємо добре пояснити чиновникам, чому їм дуже варто розвивати велоінфраструктуру. І, звісно, ми маємо робити все можливе на індивідуальному рівні.

– За деякими даними, Україна взагалі найгірша в плані енергоефективності держава планети.

– Ну, бачиш. І цю тему навіть не дуже обговорювали перед виборами. Людям реально треба пояснювати, що варто поменше кондиціонерів, побільше утеплювати будинки. Але енергоефективні рішення обов’язково мають впроваджуватися і на державному рівні. І тут важливо розуміти, що без тиску громади нічого не буде. 

– Окей, але чому люди так підхопили тему екології?

– Бо всі люблять популізм і легкі рішення. Дивись, виходити на демонстрації і тиснути на владу – це час. Перебудувати свій раціон на рослинний – це певні зусилля. Займатися енергоефективністю – треба сісти і розібратися. Поміняти транспорт – теж. А відмовитися від пластикових пакетів – легко. І ти вже герой, ти за добро.

Тобто підняли тему саме з найлегшого. Та, на мою думку, це все одно дуже добре.

– Людина гортає стрічку Фейсбуку, там Зеленський і котики. Як між ними влізти і сказати, що енергоефективність чи відміна хутра – це важливо?

– Я багато років займаюся соціальною рекламою і, можливо, правильно було би сказати, що треба використовувати креатив, гумор і всяке таке. Але знаєш, насправді, коли планета в повній жопі, варто застосовувати шок-контент, показувати всі максимальні жахи. Типу ось бачите, як страждають сирійські біженці? Ми можемо стати кліматичними біженцями і будемо жити так само. І це ж будуть не вигадані лякалки, все до того йде.

Про силу реклами

– А як ти взагалі оцінюєш рівень соціальної реклами в Україні?

– Не так вже й погано. Років десять тому її було мало і її робили в основному самі чиновники. Сиділа Любов Макарівна з відділу маркетингу і створювала соцрекламу про енергоефективність. Зараз це вже, на щастя, довіряють агенціям і все стає цікавішим.

– А скинеш три найкращі соціальні реклами, які ти взагалі бачила?

– Давай без «най», просто які люблю.

Це смішно:

Над цим плачу:

А це фестивальна робота, дивитися щоранку перед виходом з дому:

– Розкажи про Molodiya Festival. Чому читач подумає, що ви круті?

– Я думаю, що в Україні є приблизно 348 крутіших ініціатив, але гаразд. За вісім років ми отримали більше 3000 робіт. Це приємно, бо переважну більшість знімали спеціально для фестивалю. Круто, що люди готові докладати час, зусилля і вкладатися власними грішми, щоб робити соцрекламу. 

Хай ще буде така цифра: ми провели фестиваль у 40 містах і містечках Україні, київські події – це тільки частинка нашої активності. А ще ми роздали майже мільйон гривень призів молодим українським режисерам, хоча ми – не грантова історія. Це якщо про цифри.

А якщо про ефективність, то з останніх є така історія. Люди без слуху або з його порушеннями об’єднані в Україні у консервативну спільноту – Товариство глухих. Коли в Україну зайшли технології, які можуть повертати людям слух через імпланти (безкоштовно!), то лідери цієї спільноти категорично із цим боролися – типу, втручання в мозок, масонство, зроблять із нас роботів. Хоча це просто невелика операція. Тобто людям пропонують повернути слух, а вони такі: ні, йдіть геть, ви масони. 

Тоді з’явилася громадська організація, яка ледве не по одному стала вмовляти людей повернути собі слух. Ми зняли для них телевізійний ролик і через місяць із часу його запуску 400 людей попросилися до цієї програми імплантації. Це хороший показник.

Та багато класних історій: нещодавно родичі розказували, як побачили рекламу безоплатної правової допомоги і пільги змогли собі повернути, а то ж наша соціалочка була – приємно. Або ще ми знімали ролики про бізнес-ідеї переселенців зі Сходу, а вони потім запускали із цими роликами кампанії на спільнокошті, збирали гроші і відкривали бізнеси.

Звісно, коли я розказую про різні успішні кейси, то треба розуміти, що за цим стоїть купа людей і комплексна робота: не буде успішної історії про правозахист тільки з хорошим роликом і без класних правозахисників.

– Ви багато років співпрацюєте з Мінмолоді. Нещодавно Олександр Тодорчук з UAnimals сказав нам, що для нього комунікації з урядом – це БДСМ. Як у вас із цим?

– Так, я бачила, що у вас всі бідкалися щодо співпраці з державою. Якщо заходити із законодавчими вимогами – то складно. Наприклад, приходять колеги з Кампанії ХутроOFF до профільних урядовців розповідати, що хутрова індустрія шкідлива для довкілля, ось вам дослідження, ось свідчення людей, які задихаються у селищах поблизу шкуродерень, ось досвід європейських країн (14 країн Європи вже заборонили у себе цю індустрію), зрештою, ось вам журналістські розслідування і сюжети на центральних каналах, давайте і у нас прикривати цю лавку – а вони реально про це вперше чують. 

Але ти спитав про Мінмолодьспорту і фестиваль. Ми дружимо і робимо спільні проекти. Але щодо нас є важливий момент: фестиваль не живе за рахунок грантів, держфінансування чи меценатства. Кожен у нашій команді має свою роботу чи проекти, у мене з колегами є відеовиробництво і контора, яка займається медійкою. Так, все це переважно соціальне підприємництво (бо знімаємо тільки соціалку і робимо тільки соцпроекти), але все-таки ми заробляємо гроші, які потім вкладаємо у фестиваль чи куди нам заманеться. Тобто ми фінансово незалежні і від держави не вимагаємо, а пропонуємо. Мають охоту підтримати – класно, не мають – ми все одно це робитимемо.

Отже, від міністерства маємо невелике фінансування на кілька фестивальних активностей. Поза фестивалем кожного року у нас десь по три спільних проекти з міністерством – вони невеликі, скажімо, по 200 тис. грн. Це переважно відеопроекти, які ми у цьому випадку робимо просто по собівартості, ніхто на квартири собі не заробляє. Але це спосіб робити хороші штуки для країни: подав прикольну ідею, виграв пітчинг, отримав гроші, зробив проект, прозвітував. Іноді просто допомагаємо їм з їхніми проектами, іноді вони нам, якось просто товаришуємо чи що. Принаймні так було із попередньою владою, побачимо, як із цією буде.

– А наскільки радо телеканали показують соціально рекламу?

– От на «плюсах» щойно вийшов наш ролик про ті кохлеарні імпланти. А загалом, звісно, із регіональним ТБ працювати легше, ніж із топовити каналами. До того ж, іноді краще, щоб на маленьких каналах тебе показали декілька разів в нормальний час, аніж на загальнонаціональному один раз вночі.

І наостанок – бліц!

– Якби ти могла вирішити в Україні лише одну проблему, якою б вона була?

– Закриття хутрових ферм.

– Позитивні зміни за останні п’ять років, які ти можеш виділити.

– Багато. Навіть у тому ж Мінмолодьспорту. Ми працюємо з відділом, який займається саме молодіжними проектами. Раніше приходиш – і разом із тобою в претендентах сидять три діда: з «Молодих регіонів», з якихось юних комуністів і ще хтось надзвичайно молодий. Показують свої нафталінові проекти, якісь там «Веселки студентського розмаїття творчості». Вони вже навіть дати не виправляли, кожен рік одне й те саме. Але всі знали, що свою долю бюджетних коштів вони отримають. Ну а якусь решту роздають нам. Після Майдану це кардинально змінилося, тепер нормальні адекватні люди.

– Три людини, за якими варто стежити.

Сергій Сидоренко, редактор Європравди (щоб не пропусти свіжі матеріали на ЄП), Олег Пономар (просто і коротко про політику, зокрема про ситуацію в Штатах) і Павло Вишебаба (щоб дізнатися першими, коли в Україні прикриють сране хутрове виробництво).

Найцiкавiше на сайтi

«В мене динозавр на городі»: як Kyiv Animal Rescue Group рятує в першу чергу людей

Якщо б тварин попросили назвати справжніх супергероїв, то вони точно згадали би про Kyiv Animal Rescue Group. Вже п’ять років рятувальний загін допомагає котам, собакам, кажанам, крукам, лелекам, зміям, хом’якам і навіть ігуанам міста вижити – знімає їх з дерев, витягує з колодязів, шукає у вентиляціях і ловить по городах. Platfor.ma поспілкувалася з співзасновником проекту Михайлом Сторожуком та диспетчеркою й рятувальницею Тетяною Ляшенко про цілі команди, небезпечні рятувальні місії, спорядження досвідченого бійця, неосвіченість людей і життя заради братів наших менших. 

Михайло Сторожук, співзасновник Kyiv Animal Rescue Group

У 2014 році я зрозумів, що в місті немає організації, яка б займалася порятунком тварин. Тоді я натрапив на статтю, в якій було написано, що нікому знімати з дерев котів. У коментарях до неї я зазначив, що міг би цим займатися, та залишив свій номер телефону. Так все і почалося.

Спочатку працював самостійно. До тварин я був мало причетний і більшу частину життя займався ентомологією – вивчав комах. Але при цьому в мене були навички дигера (дослідника підземель), спелеолога (дослідника печер), промислового альпініста тощо. Тобто я вмів залазити в важкодоступні місця, якийсь бекграунд у мене був.  

Потім я познайомився з Любов’ю, яка теж займалася порятунком тварин. Вона більшу частину свого життя працювала в цьому напрямі, знала, як правильно тримати кота, як його лікувати та як поводитися, наприклад, з агресивною собакою. Об’єднавшись, ми обмінялися досвідом і навичками. Саме вона стала ідеологинею та запропонувала створити команду порятунку, але тимчасово не працює в нашій команді.

Спочатку зверталися з приводу котів на деревах, а потім, через півроку роботи, нам подзвонили з МНС і запитали, чи можуть вони переадресовувати на нас виклики з порятунку тварин. Ми сказали доленосне «так» – відтоді пішла більш активна діяльність.

Тетяна Ляшенко, диспетчерка й рятувальниця

Я диспетчерка та рятувальниця-висотниця. Крім того, займаюся документацією, рахую зарплати в команді. Взагалі я фізик за освітою, а до цієї роботи викладала та писала дисертацію. Після того, як я приєдналася до команди, вся інша діяльність залишилася в стороні, а порятунку тварин стала приділятися більша частина часу. 

Мені здається, що все відбувається органічно й люди випадково не починають займатися подібною діяльністю. Якісь навички та схильності, закладені ще в дитинстві. Наприклад, ми з батьком зняли з дерева першого кота, коли мені було чотири роки. 

Команда порятунку тварин Києва

Всі в курсах: Олександр Трегуб про університет Projector і креативну освіту, яка дійсно навчає

АвторЮрій Марченко
25 Вересня 2019

Олександр Трегуб довго працював дизайнером, а потім зацікавився освітою й заснував Projector. Тепер це масштабна школа, в якій можна навчитися ледве не всім креативним навичкам: від маркетингу і брендингу до Data Science і створенню ботів. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому в українській освіті все погано, а дизайнерські діаманти при цьому є, а також про те, коли у дизайнерів беруть автографи.

– Розкажи для початку кілька вражаючих цифр про те, що таке Projector і чим він крутий.

– Взагалі-то це не таке просте запитання. Ми дійсно міряємо цифри, але вони для нас далеко не головне. Сьогодні Projector – це понад 60 курсів, з яких наша особлива гордість – сім річних.

Я дійшов висновку, що школа повинна пишатися не кількістю студентів. Все навпаки. Якщо хочеш поліпшити якість освіти, ти зменшуєш їхню кількість. Для мене 20 дуже крутих випускників краще, ніж тисяча звичайних. Зараз ми до цього і крокуємо.

Так що у нас якісь цифри збільшуються, а якісь зменшуються. Збільшується термін освіти і глибина знань, а ось число учнів зменшується. Але якщо ти все ж наполягаєш, то близько 30 тис. людей взагалі якось проходили через Projector, а випускників у нас десь 3 тис.

Це, до речі, не дуже багато. Якщо подивитися на якісь мережеві школи, то людей там побільше. Але зате я кожного з цих 3 тис. ціную.

«Це фото, на якому ніхто не помітив 6-й палець».
Фото: facebook.com/prjctrcomua

– Ви активно переходите з кількамісячних на річні курси. Чому?

– Тому що нам не дуже цікаво займатися освітнім бізнесом, нам цікаво займатися освітою. І вже вона в підсумку, я сподіваюся, стане бізнесом. Те, якого рівня будуть випускники, для нас не менш важливо, ніж те, скільки ми заробимо.

Я всім вже про це розповідаю при першій-ліпшій можливості: наша мета – через три роки створити сучасний університет. Для цього нам потрібно багато чого зробити, і запуск річних програм – один із кроків. Це працює, ми ж бачимо, що завдяки цьому в учнів народжуються набагато більш масштабні проекти і самі вони проходять більш глибоку трансформацію.

Мені взагалі не дуже цікаво довго щось готувати, а потім гучно все фіналізувати й відкрити університет. Хочеться поступово все втілювати, а потім: о, ми ж вже і так університет, давайте просто акредитацію отримаємо і вивіску поміняємо.

Наші короткі програми – це такий дуже прикладний спринт. Ось тобі молоток, ось як ним забивати цвяхи. Довгі курси – це, скоріше, марафон, мета якого – зрозуміти, чи потрібні тобі взагалі молотки і цвяхи, може, і без них можна домогтися великого результату. А якщо все ж потрібні, то як ними лупанути найкраще.

– А ти вважаєш, що на даному етапі ваші річні курси вже можуть замінити класичний університет?

– Я думаю, що вони можуть замінити поганий класичний університет. Хороший – поки ні, все ж не вистачить часу, щоб дати весь набір дисциплін: філософію, соціологію та інші.

Хто ми є і чому влізаємо в погане: Малкольм Гладуелл змусить вас переосмислити соціальні проблеми

АвторЮлія Гуріна
4 Травня 2019

Канадський журналіст і популяризатор соціології Малкольм Гладуелл постійно посягає на святе — на колективне несвідоме у наших поглядах. Цей підхід приніс йому всесвітню популярність, а його книзі «Поворотний момент» – статус бестселлера. Автор елегантно зриває ярлики, якими ми завісили лобове скло своїх уявлень про світ, і запрошує перепрошити наші інтуїтивні пояснення природи речей. Хто вплинув на наше дитинство більше: генетика чи вулиця? Чому єдиний спосіб боротьби з підлітковим курінням — це припинити боротися? Відповіді на ці та інші питання, знайдені Гладуеллом, незмінно дивують.

Невідомо, за яким принципом нікому не знайомі книги стають бестселерами на різних материках у країнах з різним менталітетом. Гладуелл вважає, що ідеї, продукти, меседжі та звички поширюються так само, як віруси. А віруси не поширюються самі по собі — за ними завжди стоять люди. Малкольм сформував три категорії людей, які спричиняють, розповсюджують та примножують «поворотний момент» певного продукту або явища, вписуючи його в історію. Це Конектори, Інформатори та Продавці.

Конектор — ваш друг, який знає геть усіх. Машу з кав’ярні, Степана Анатолієвича з 4-го під’їзду, Колю з сусіднього відділу, сестру режисера та друга сусідського собаки. Прогулянка з конектором нагадує вилазку із зіркою. Ви не можете вийти в місто, щоб хтось не впізнав Конектора і навіть у тихому районі знайдеться кілька випадкових перехожих, які колись працювали або випивали з Конектором.

У Конекторів вроджений талант зв’язувати світ довкола себе мережею своїх зв’язків. Потрібна людина в проект — вони знають де шукати. У них надзвичайне вміння заводити друзів, бо вони бачать щось цікаве в кожній людині. Конектори збирають друзів подібно до того, як хтось збирає колекцію марок.

Якщо прискіпливіше розглянуте своє коло друзів — виявиться, що це не тільки коло, але й не ваше насправді. Коли вам буде нічим зайнятися, спробуйте розплутати клубок соціальних зв’язків, який привів вас до найближчих знайомих — може виявитися, що всі нитки зав’язані на Конекторі. А ви радше не в центрі кола своїх знайомих, а запрошений гість у клубі, що належить Конектору.   

Силу слабких зв’язків легко демонструє пошук роботи. Пригадайте, як ви або ваші знайомі потрапили в компанію. Завдяки друзям? Аж ніяк, частіше за все люди дізнаються про можливості завдяки знайомим. Коли нам потрібно отримати нову інформацію, точку зору, фідбек, ідею або навіть роботу — ми звертаємося до знайомих, не до друзів. Адже друзі живуть тими самими проблемами, що і ми. Турбуються, переживають, сміються, купують приблизно те саме, що й ми. То хіба багато лишається між нами такого, що знають друзі, чого не знаєте ви?

 

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.