Наталя Шевчук вже вісім років організовує фестиваль соціальної реклами Molodiya. Крім того вона є однією з найактивніших лобісток веганства, захисту тварин, розумного споживання і заборони хутрової промисловості. Для власного циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Наталею про те, як бездомні собаки привели її до активізму, чому екологія стала хайповою темою та як соціальна реклама допомогла повернути людям слух.
– Коли і як ти зрозуміла, що ось ці історії про розумне споживання, веганство, толерантність – це твоє?
– Звісно, я не сиділа і не думала: а що ж буде моїми ідеалами? Років 12 тому, коли у моєму домі з’явився інтернет, я знайшла сторінку в Живому журналі, де сиділи люди, які рятували кішок і собак. Я побачила кадри із притулку в Бородянці, куди звозили тварин, закривали на маленькій території, не давали їсти-пити, і вони просто вмирали серед трупів і фекалій. А котів комунальники «утилізовували» методом «я засуну всіх в мішок і заб’ю палкою». І ось у всьому Києві знайшлося кілька сотень жіночок, яких це жахало, і їм було не байдуже.
Уяви собі: живеш ніби в нормальній країні, а потім дізнаєшся, як насправді у тебе поводяться з тваринами. Мене це шокувало, у мене навіть депресія почалася, на пігулках сиділа. Посиділа і почала щось робити.
Як все відбувалося для мене: я жила на околиці Києва, де була купа бездомних собак. Коли я бачила собаку/кішку, яка щойно народила цуценят, то я ніби брала над ними усіма кураторство. Мала їх обробити від паразитів, перевірити здоров’я, а потім прилаштувати у хороші руки. Зараз це вже набагато легше: є купа ініціатив типу Adopt Don`t Stop, можна наробити красивих фото і тваринку швидко заберуть. Тоді всього цього не було. Коли я брала 6-7 цуценят, то кілька місяців присвячувала тому, що намагалася їх кудись прилаштувати: клеїш оголошення, стоїш в переході.
А далі ще й треба простежити, як їм живеться у нових господарів. Бо це зараз всі зрозуміли, що брати безпородну собаку – це нормально. А тоді такі песики відправлялися в основному в села, де їх саджали на ланцюг – хоча обіцяли цього не робити.
І ще окрема проблема була з перетримками. Це люди, які готові були у себе потримати тварину, поки не знайдуться постійні господарі. Одного разу трапилось таке, що всі перетримки, всі родичі і всі друзі вже були зайняті, а у мене на кураторстві опинилося сім собак. Тоді я зняла якусь хату на Софійській Борщагівці: задрипану, без опалення і води. Зате зі справжньою сільською пічкою-лежанкою. Ми з подругою Валерією взяли собак і жили там з ними, вечорами приходили друзі й допомагали нам поратися.
Раз на тиждень я, у вечірній сукні і накладними віями, вела якісь корпоративи багатим дядькам і потім знову решту часу сиділа із псами на печі. Цікавий був час.
Коротше, все це було важко і фізично, і морально, і матеріально, бо всю стипендію і заробітки доводилося витрачати на ліки для тварин, корм, транспортування і тому подібне.
А була ще історія, коли у сусідньому дворі народилися цуценята. Я туди прийшла, мені розповіли, що їхню матусю всі люблять і годують, я зраділа, пояснила, що маленьких я прилаштую, все буде гаразд, тільки дайте трішки часу. Буквально за тиждень приходжу, і бачу, що собака сидить одна, а навколо чомусь свіжа земля. І виявилося, що вони просто вбили цуценят і тут же навколо їхньої матері закопали.
– А ти ж із ними потім спілкувалася. Яка мотивація в голові у цих людей, щоб піти і фізично вбити істоту, яка на них дивиться і скавчить?
– Ну, є такі слова: звичаї, традиції. Звісно, їм це не подобається, але так прийнято. Завжди так робили.
І врешті я дійшла до того, що це якось дуже тупо, якщо ось тут ти носишся і рятуєш собак, а тут приходиш в ресторан і така: а дайте мені мертву корову пожувати. Так я поступово перейшла до веганства і боротьби за заборону хутра.
«188 депутатів проголосували “За” законопроект про заборону хутрових ферм. Це немало. Не вистачило 38. Наступного разу поставимо крапку. У серпні».
Фото: instagram.com/natalia_shev4uk
– Ми всі живемо у певних баблах, коли алгоритми і коло спілкування дають нам майже виключно ту інформацію, яка нам подобається. За твоїми відчуттями, наскільки великий в Україні бабл людей, які поділяють твої цінності?
– Гадаю, це лише частина Фейсбука. Наприклад, нещодавно я була на Закарпатті. Якщо підійти до будь-кого і спитати, чи любить ця людина тварин, то вона точно скаже, що так. А корову свою любите, яку на м’ясо плануєте вбити? – Звісно, люблю. А собаку свою, яка все життя сидить на півтораметровому ланцюгу? – Абсолютно. Така любов.
– Ось ти сортуєш сміття, не їси м’ясо, займаєшся громадською активністю. А є щось в собі, що ти б іще хотіла змінити в цьому плані?
– Я би хотіла зрозуміти, де купувати довговічний одяг. Бо зараз я велика грішниця швидкої моди, купую щось і ношу один-два сезони. Але я над цим працюю. Є магазин Ласка, там купую вживані речі.
Боротьба за екологію і реальність
– До речі, про швидку моду. Екологія загалом стала досить хайповою темою по всій планеті. Як ти це оцінюєш?
– Ну, це доволі популістський хайп, в основному про це лише балакають. Ось як ти турбуєшся про довкілля?
– Ну, скажімо, майже ніколи не купую новий одяг і використовую екологічні пакети, щоб прибирати лайно за своєю собакою.
– Екологічні – це що?
– Обіцяють, що вони розкладаються.
– Не вір. Вони просто розвалюються на дрібніші частинки, це іноді навіть гірше, ніж якби просто пакет десь валявся. Тому треба або прикопувати лайно, або використовувати паперові пакети.
Коротше, нещодавно колеги проводили на вулиці опитування до Маршу за клімат: запитували у людей, що найбільше впливає на глобальні зміни температури? І більшість відповіли, що це пластикове сміття.
Так, кульочки це зло, черепашки давляться пластиковими трубочками, в океані сміттєва пляма розміром із Францію. Це все правда. Це зло.
Але зміни клімату – це не тільки і не у першу чергу про сміття. Менше пластику, сортувати відходи, менше споживати всього в принципі – безумовно треба, але цього недостатньо для порятунку планети.
Великий і, ймовірно, найбільший, вплив на клімат мають енергетика, транспорт та промислове тваринництво (ця індустрія є джерелом трьох парникових газів: метану, діоксиду азоту та вуглекислого газу). Тому ми маємо вимагати від уряду перехід на відновлювані джерела енергії, на державному рівні мають популяризувати і впроваджувати енергоефективність; ми маємо вимагати від влади припинити дотувати з державного бюджету промислове тваринництво. Ми маємо добре пояснити чиновникам, чому їм дуже варто розвивати велоінфраструктуру. І, звісно, ми маємо робити все можливе на індивідуальному рівні.
– За деякими даними, Україна взагалі найгірша в плані енергоефективності держава планети.
– Ну, бачиш. І цю тему навіть не дуже обговорювали перед виборами. Людям реально треба пояснювати, що варто поменше кондиціонерів, побільше утеплювати будинки. Але енергоефективні рішення обов’язково мають впроваджуватися і на державному рівні. І тут важливо розуміти, що без тиску громади нічого не буде.
– Окей, але чому люди так підхопили тему екології?
– Бо всі люблять популізм і легкі рішення. Дивись, виходити на демонстрації і тиснути на владу – це час. Перебудувати свій раціон на рослинний – це певні зусилля. Займатися енергоефективністю – треба сісти і розібратися. Поміняти транспорт – теж. А відмовитися від пластикових пакетів – легко. І ти вже герой, ти за добро.
Тобто підняли тему саме з найлегшого. Та, на мою думку, це все одно дуже добре.
– Людина гортає стрічку Фейсбуку, там Зеленський і котики. Як між ними влізти і сказати, що енергоефективність чи відміна хутра – це важливо?
– Я багато років займаюся соціальною рекламою і, можливо, правильно було би сказати, що треба використовувати креатив, гумор і всяке таке. Але знаєш, насправді, коли планета в повній жопі, варто застосовувати шок-контент, показувати всі максимальні жахи. Типу ось бачите, як страждають сирійські біженці? Ми можемо стати кліматичними біженцями і будемо жити так само. І це ж будуть не вигадані лякалки, все до того йде.
Про силу реклами
– А як ти взагалі оцінюєш рівень соціальної реклами в Україні?
– Не так вже й погано. Років десять тому її було мало і її робили в основному самі чиновники. Сиділа Любов Макарівна з відділу маркетингу і створювала соцрекламу про енергоефективність. Зараз це вже, на щастя, довіряють агенціям і все стає цікавішим.
– А скинеш три найкращі соціальні реклами, які ти взагалі бачила?
– Давай без «най», просто які люблю.
Це смішно:
Над цим плачу:
А це фестивальна робота, дивитися щоранку перед виходом з дому:
– Розкажи про Molodiya Festival. Чому читач подумає, що ви круті?
– Я думаю, що в Україні є приблизно 348 крутіших ініціатив, але гаразд. За вісім років ми отримали більше 3000 робіт. Це приємно, бо переважну більшість знімали спеціально для фестивалю. Круто, що люди готові докладати час, зусилля і вкладатися власними грішми, щоб робити соцрекламу.
Хай ще буде така цифра: ми провели фестиваль у 40 містах і містечках Україні, київські події – це тільки частинка нашої активності. А ще ми роздали майже мільйон гривень призів молодим українським режисерам, хоча ми – не грантова історія. Це якщо про цифри.
А якщо про ефективність, то з останніх є така історія. Люди без слуху або з його порушеннями об’єднані в Україні у консервативну спільноту – Товариство глухих. Коли в Україну зайшли технології, які можуть повертати людям слух через імпланти (безкоштовно!), то лідери цієї спільноти категорично із цим боролися – типу, втручання в мозок, масонство, зроблять із нас роботів. Хоча це просто невелика операція. Тобто людям пропонують повернути слух, а вони такі: ні, йдіть геть, ви масони.
Тоді з’явилася громадська організація, яка ледве не по одному стала вмовляти людей повернути собі слух. Ми зняли для них телевізійний ролик і через місяць із часу його запуску 400 людей попросилися до цієї програми імплантації. Це хороший показник.
Та багато класних історій: нещодавно родичі розказували, як побачили рекламу безоплатної правової допомоги і пільги змогли собі повернути, а то ж наша соціалочка була – приємно. Або ще ми знімали ролики про бізнес-ідеї переселенців зі Сходу, а вони потім запускали із цими роликами кампанії на спільнокошті, збирали гроші і відкривали бізнеси.
Звісно, коли я розказую про різні успішні кейси, то треба розуміти, що за цим стоїть купа людей і комплексна робота: не буде успішної історії про правозахист тільки з хорошим роликом і без класних правозахисників.
– Ви багато років співпрацюєте з Мінмолоді. Нещодавно Олександр Тодорчук з UAnimals сказав нам, що для нього комунікації з урядом – це БДСМ. Як у вас із цим?
– Так, я бачила, що у вас всі бідкалися щодо співпраці з державою. Якщо заходити із законодавчими вимогами – то складно. Наприклад, приходять колеги з Кампанії ХутроOFF до профільних урядовців розповідати, що хутрова індустрія шкідлива для довкілля, ось вам дослідження, ось свідчення людей, які задихаються у селищах поблизу шкуродерень, ось досвід європейських країн (14 країн Європи вже заборонили у себе цю індустрію), зрештою, ось вам журналістські розслідування і сюжети на центральних каналах, давайте і у нас прикривати цю лавку – а вони реально про це вперше чують.
Але ти спитав про Мінмолодьспорту і фестиваль. Ми дружимо і робимо спільні проекти. Але щодо нас є важливий момент: фестиваль не живе за рахунок грантів, держфінансування чи меценатства. Кожен у нашій команді має свою роботу чи проекти, у мене з колегами є відеовиробництво і контора, яка займається медійкою. Так, все це переважно соціальне підприємництво (бо знімаємо тільки соціалку і робимо тільки соцпроекти), але все-таки ми заробляємо гроші, які потім вкладаємо у фестиваль чи куди нам заманеться. Тобто ми фінансово незалежні і від держави не вимагаємо, а пропонуємо. Мають охоту підтримати – класно, не мають – ми все одно це робитимемо.
Отже, від міністерства маємо невелике фінансування на кілька фестивальних активностей. Поза фестивалем кожного року у нас десь по три спільних проекти з міністерством – вони невеликі, скажімо, по 200 тис. грн. Це переважно відеопроекти, які ми у цьому випадку робимо просто по собівартості, ніхто на квартири собі не заробляє. Але це спосіб робити хороші штуки для країни: подав прикольну ідею, виграв пітчинг, отримав гроші, зробив проект, прозвітував. Іноді просто допомагаємо їм з їхніми проектами, іноді вони нам, якось просто товаришуємо чи що. Принаймні так було із попередньою владою, побачимо, як із цією буде.
– А наскільки радо телеканали показують соціально рекламу?
– От на «плюсах» щойно вийшов наш ролик про ті кохлеарні імпланти. А загалом, звісно, із регіональним ТБ працювати легше, ніж із топовити каналами. До того ж, іноді краще, щоб на маленьких каналах тебе показали декілька разів в нормальний час, аніж на загальнонаціональному один раз вночі.
І наостанок – бліц!
– Якби ти могла вирішити в Україні лише одну проблему, якою б вона була?
– Закриття хутрових ферм.
– Позитивні зміни за останні п’ять років, які ти можеш виділити.
– Багато. Навіть у тому ж Мінмолодьспорту. Ми працюємо з відділом, який займається саме молодіжними проектами. Раніше приходиш – і разом із тобою в претендентах сидять три діда: з «Молодих регіонів», з якихось юних комуністів і ще хтось надзвичайно молодий. Показують свої нафталінові проекти, якісь там «Веселки студентського розмаїття творчості». Вони вже навіть дати не виправляли, кожен рік одне й те саме. Але всі знали, що свою долю бюджетних коштів вони отримають. Ну а якусь решту роздають нам. Після Майдану це кардинально змінилося, тепер нормальні адекватні люди.
– Три людини, за якими варто стежити.
– Сергій Сидоренко, редактор Європравди (щоб не пропусти свіжі матеріали на ЄП), Олег Пономар (просто і коротко про політику, зокрема про ситуацію в Штатах) і Павло Вишебаба (щоб дізнатися першими, коли в Україні прикриють сране хутрове виробництво).