Фуа-гра з цибулі, Зеленський, туга: Тетяна Кисельчук про біди й радощі Суспільного

АвторЮрій Марченко
9 Липня 2019
Теги:
Надлюдський фактор особистість реформація тб

Вже декілька років архаїчне державне телебачення намагається перетворитися на актуальне і потужне Суспільне мовлення. Останні два роки генпродюсеркою його просвітницького напряму була Тетяна Кисельчук. До цього вона створила освітній проект Wise Cow, працювала головредом bit.ua, а зараз стане ідеологом цифрових платформ мовника. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Тетяною про діджитал платформу Суспільного, Зураба Аласанію, Ярослава Лодигіна, ейджизм, сексизм, штаб Зеленського, і про те, як боротьба із системою нівечить людей.

– Розкажи, чим ти пишаєшся за два роки роботи на Суспільному?

– Президентськими дебатами та першим сезоном суспільного-політичного ток-шоу «Зворотний відлік». До речі, нещодавно зі мною стався цікавий випадок, пов’язаний з дебатами. Я поїхала у відпустку знімати роадмуві про мотоциклістів, котрі подорожують через всю Європу. Насправді я там була «кишеньковим літописцем», записувала все, що відбувалося з героями цієї подорожі. Тобто в зйомках участі не брала, а знімали молоді хлопці з Trouble Tribe, їм по 23 роки, і вони успішні, талановиті та популярні. 

І от на день восьмий подорожі один із них запитав у мене: «А ти взагалі ким працюєш?», я кажу «та продюсером на Суспільному», і вже набираю повітря в легені, щоб видати стандартну інформацію «Суспільне – це UA:Перший, UA:Культура, 24 регіональних теле- та радіоканали, Українське радіо, радіо Промінь, Радіо Культура та цифрові платформи», але не встигаю я роззявити рота, як цей 23-річний оператор з умовно іншого світу, зі світу, де править інстаграм та дух свободи, перебиває мене і каже: «А, так я знаю, що таке Суспільне. Ви мали дебати за законом проводити». Ти не уявляєш, як приємно чути, коли люди, не дотичні про процесів, починають пізнавати Суспільне. Радіти рано, але радіти хочеться.

«Суспільне – це не лише про контент. Багато роботи лишається за кадром. Лише на пітчинги і захисти регіональних проектів ми витратили 64 години».
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Кисельчук

– Я подивився телепрограму Суспільного за тиждень, декілька разів вмикав – і зловив себе на тому, що мені, в принципі, цікаво. Якісь документалки, шоу, загалом нормальний контент. Чому Суспільне все ще не надто популярний канал?

– Суспільного чи UA:Першого? У Суспільного 26 каналів, 24 з яких – регіональні. UA:Перший – це флагманський суспільно-політичний канал Суспільного мовлення. 

На телевізійний контент не можна дивитися в розрізі одного юніта. Ось ти побачив якусь документалку, і думаєш: «О! Непогано». Але у людини мають бути чіткі очікування ТБ. Скажімо, Новий канал позиціонує себе як канал для молодої аудиторії, ти очікуєш побачити там молодіжні серіали та мейковери, вмикаєш – і потрапляєш на молодіжний серіал, тож твої очікування виправдані. 

Якщо ми говоримо про UA:Перший, цей канал мусить транслювати найактуальніші новини, аналіз найважливіших подій країни. А якщо ти вмикаєш і в тебе то новини, то світ дикої природи, то кулінарне шоу, то дитяче шоу – це заважає тобі сформувати очікування. На щастя, в цьому році у нас суттєво оновиться контент: новини, інформаційне мовлення, аналітика. Але телебачення вже поза зоною моєї компетенції, тобі краще спитати про це інших.

Зураб Аласанія

– Днями завершився якийсь черговий етап протистояння наглядової ради Суспільного і Зураба Аласанії. Суд визнав його звільнення незаконним.

– Це велика перемога. І полегшення. Півроку на голках жили, наче без цього проблем мало було.

– Чому взагалі відбувається протистояння з наглядовою радою? 

– Брак комунікації, забагато емоцій, різні погляди на спільну справу. Сам Зураб – людина страшенно складна, але й людина надзвичайно порядна. За цю складність і за цю чесність він постійно вигрібає.

Мені здається, був час коли Зураб сам хотів піти, бо вважав себе найбільшим подразником для політиків та для тих, хто дотичний до політичних процесів. Хотів самоусунутися, щоб допомогти тим, хто йде за ним. Мабуть, він думав, що так нам стане краще, думав, що це через нього нам не дають повне фінансування. Нам довелося йому довго доводити, що ми не впораємося без нього.

– Чому?

– Спочатку чесність і сила відстоювати незалежність Суспільного від абсолютно всіх політичних сил, потім яскравий цікавий контент. Тільки в такому порядку.  Зураб – без перебільшення – поки що єдиний медіаменеджер в Україні, який на це здатен.

Робота на Суспільному

– Що ти очікувала, коли приходила на цю посаду, і що з цього справдилося, а що ні? 

– Я вважала Суспільне медіа-санітаром, єдиною інституцією, яка має потужності вичистити «джинсу» на національному рівні, і це справдилося.  І в цьому успішність реформи. 

Не справдилося – це умови праці. Не фізичні, а моральні. 

– Що ти маєш на увазі?

Все те саме: бюрократія, зарегульованість, відсутність техніки, відсутність мотивації для підлеглих, постійні зовнішні атаки від «доброзичливців», забагато правил, які унеможливлюють оптимізацію, замало можливостей піклуватися про своїх колег. 

– Днями я на одній вечірці зустрів співзасновника «Радіо Аристократи» Ярослава Лодигіна, який кілька місяців тому почав працювати на Суспільному. Це був найбільш задумливий і сумний Лодигін, якого я будь-коли бачив. Суспільне реально творить таке з людьми?

– Це цікаво, виходить – його теж. Я думала, його це не торкнулося. Ярік з самого початку вразив своїм спокоєм та глибиною. І досі він такий досить врівноважений на усіх зборах. Коли навколо всі кричать, сваряться, ображаються, Ярік – як штиль, дуже спокійний, вислуховує і пропонує рішення.

Під час запису новорічної передачі.
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Кисельчук

– А загалом наскільки подібна робота нівечить людей?

– Дуже. У мене це було як в онкології: гнів, торг, врешті прийняття, всі ці класичні стадії. Я спостерігала за своїми колегами на керівних посадах, покалічило майже всіх, когось – взагалі зламало, вони не справилися і пішли.

Але за ці два неповних роки я змінилася. Коли приходила, в мене був хрест на спині і барикади під ногами. Але я зрозуміла, що я так довго не протягну. Тому зараз намагаюся зберігати спокій і просто робити свою справу. 

Раніше у мене був надлишок нервозу, який не допомагав. Справа в тому, що коли я була малою і сильно нервувалася перед екзаменами, то завжди здавала їх на 12 балів. В мене це вселило дивну річ: якщо я дуже нервую, то все буде добре. Цю віру в життєдайну паніку я несла через все життя, а тепер розумію, що це було неправильно.

«Де я зараз? Правильно, на роботі». 31 грудня 2017 року
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Кисельчук

– Як виглядає день генеральної продюсерки цифрових платформ?

– Я собі виділила дев’ять основних напрямків роботи до кінця року. 

Перше – це організація процесу та розробка алгоритмів роботи. Друге – написання діджитал стратегії до 2021 року. Третє – привести до ладу соціальні мережі, тому що наразі в нас 107 сторінок лише у Фейсбуці. Я не жартую. 107. Зараз я винесла на правління документ «Положення про соціальні мережі», який мені, власне, допоможе у цьому хаосі. Четверте – створення новинного сайту. Я сподіваюся отримати на нього грант, і зараз знаходжуся в пастці між грантовою документацією і тендерною документацією. Між технічним завданням для розробників і між творчим завдання для редакторів. 

Так, п’яте – створення сайту-візитки для всього Суспільного, або, як я його називаю, парасольковий сайт, який має на меті зібрати всі юніти Суспільного в одному місці.  Шосте – продовження діджитал-проекту UA:Казки з ілюстраціями, аранжуванням та начиткою відомих співаків та акторів. Сьоме – це відеозйомки контенту саме для цифрових платформ, зараз тренуємося на політичних експлейнерах, в наступному році закінчимо діджитал серіалами. 

Восьме і дев`яте стосується регіонів, по-перше, треба спробувати знайти їм грант на монтажні станції, бо в регіонах дуже застаріла техніка, по-друге, і це найскладніше – придумати спосіб, який дозволить з нового року ввести по чотири штатні одиниці в кожен регіон лише для діджиталу. Тобто, по суті, це створення маленького діджитал дивізіону для кожної регіональної філії. Але тут багато але. Не можна розширювати штат компанії загалом, треба шукати ці ставки всередині компанії. Також це пов’язано з ліцензією, коротше, тут і дідько ногу зламає, тому буду розбиратися. Відповідаючи на твоє питання: в моєму дні живуть дев’ять Тетян Кисельчук. Кожна з них робить одну зі своїх справ. 

Тетяна Кисельчук з виконавчим продюсером «UA: Культура» Лук’яном Галкіним і виконавчою продюсеркою «UA: Перший» Катериною Феленюк
Джерело: фейсбук-сторінка Катерини Феленюк

– Чому діджитал на Суспільному лише починає розвиватися?

– Бо у ідеї розвивати цифрові платформи Суспільного як окреме явище довго не було лідера. А без лідера завжди все розвалюється.

– Чи стикалася ти з ейджизмом і сексизмом під час роботи на Суспільному?

– Із сексизмом жодного разу. Зазвичай на технічних нарадах я одна жінка – і це не круто, але як є. Але щоб хтось мені сказав: та нащо воно тобі, ти не зрозумієш, ти же дєвочка – жодного разу не було. Ейджизму теж не пригадаю, але було таке, що люди в мене не вірили, бо мені бракувало досвіду на ТБ, але це не дискримінаційна річ.

Закулісся програми «Зворотний відлік»
Закулісся програми «Зворотний відлік»
Закулісся програми «Зворотний відлік»

Кейс Суспільного

– Які головні проблеми Суспільного?

– Рейтинги і недофінансування. Мене реально злить, що люди не хочуть пов’язувати відсутність грошей з результатом діяльності. Не можна не давати кошти на дуже дорогу річ, а потім казати: так, чому це вона не ідеальна?

– Типу, ось вам цибулина і пшоно, зробіть нам фуа-гра?

– Саме так. Я нещодавно була на засіданні правління і на власні очі бачила, як важко справлятися з відсутністю коштів. Скажімо, була стаття адміністративних витрат – ремонти туалетів, заміна дверей, вікон. На це потрібно було 159 млн грн, а виділили 15 млн грн. Цю математику треба було бачити: вікна викреслюємо, туалети викреслюємо, все викреслюємо. Що ти собі відрубаєш: праву руку чи ліву ногу?

– Минулого року Суспільне було профінансоване лише наполовину від обіцяного, а в цьому як?

– Належне фінансування – 1,8 млрд грн, за законом – 0,2% від загального бюджету країни. Виділили 1,05 млрд грн. Просто «зарубили» 800 млн. А це могли б бути якраз ті капітальні видатки, на які нам постійно не вистачає коштів. Технічне оснащення новинного комплексу, ефірне обладнання, сервери, монтажні станції, просто комп’ютери, врешті решт. 

Не можна недооцінювати роль Суспільного мовника в країні, де проросійські сили скуповують канали і впроваджують свій порядок денний. Точиться інформаційна війна, і в ній можна виграти, тільки якщо мати потужне Суспільне. 

Засідання наглядової ради НСТУ щодо дитячого мовлення на Суспільному
Фото: www.nrada.gov.ua

– До речі, щодо стосунків із владою – як на президентських дебатах проходила комунікація із штабом Зеленського?

– Вони до нас приїжджали – Разумков, Харебін, хто був третій – не пам’ятаю. Ті дні як в тумані, все так швидко змінювалося. Потім штаби збиралися в МВС, і там були усі абревіатури України: ЦВК, СБУ, УДО, ну і, власне, НСТУ. Загалом штаб Зеленського не показав жодного бажання брати участь у дебатах. Вони це пояснювали тим, що формат «Національних дебатів» нафталіновий. В цьому є правда, мені постанова ЦВК теж мало радості приносила, бо там немає свободи дій. Скажімо, ніхто не має права аплодувати, коли кандидати в президенти заходять в студію – це просто тупо виглядає. Але є закон, і закон мусить виконуватися. На майбутнє цю постанову треба змінювати, але все ж моє особисте переконання в тому, що Зеленський і його штаб просто не хотіли змістовних дебатів. 

 Бліц 

 – Наостанок бліц. Якби ти могла вирішити одну проблему, що би це було? 

– Каналізація в селах або музей сучасного мистецтва, дивлячись з якого боку просуватися по піраміді потреб.

 – Які позитивні зміни в країні ти можеш відмітити? 

– Дуже багато. Ну, хай буде створення НАБУ і Суспільного мовлення.

 – Назви трьох людей, за діяльністю яких варто стежити. 

– Давай 4-ох. Павло Казарін, бо пише про політику зрозуміло. Іван Семесюк, бо в нього найкраща українська. Альона Іванова – бо в неї найцікавіші літературні сторіз. Іван Примаченко, тому що він представник нової інтелігенції (і, можливо, представник нової політичної еліти).

Найцiкавiше на сайтi

Особливо культурні гроші: 24 непростих запитання до Українського культфонду

АвторЮрій Марченко
5 Липня 2019

– Щодо фонду можна знайти багато відгуків, як схвальних, так і не дуже. Але я не бачив жодного, де казали, що така установа взагалі не потрібна. На вашу думку, які головні недоліки УКФ?

– Забюрократизованість процесів. Знаєте, ми б залюбки вийшли і сказали: так, ви всі круті, документів не треба, ось вам гроші. Але ж ми всі погодилися, що мають бути спільні правила. Що ніхто не може зайти до мене в кабінет і через особисту симпатію щось собі отримати – у мене просто немає можливості та бажання для такого ручного режиму. Але спільнота часто хоче якихось винятків: ну, це ж ми, ми ідейно важливі, ну зробіть поступки… Гадаю, це наслідок недолугого державного апарату, частиною якого ми зараз є. Але ми намагаємося накласти на нього нові підходи. Підсумовуючи: інституція з новим мисленням змушена існувати в реаліях старої системи.

– Чим із зробленого УКФ ви пишаєтесь?

– Фактично наш офіс запрацював лише навесні 2018-го, тобто кілька місяців тому ми відсвяткували рік. Гадаю, можна пишатися тим, що за цей час ми зробили те, на що у міжнародних фондів йде три-чотири роки. Ми обговорювали це з керівниками установ із Польщі, Нідерландів, Канади – після юридичного запуску зазвичай декілька років випрацьовують програми, проводять фокус-групи, визначають цільові аудиторії. І тільки після цього запускають реальні грантові програми. Але ми живемо трохи в інших реаліях, тому встигли зробити все з вище переліченого протягом року.

Ми розуміли, що час обмежений, тому взяли за приклад європейську модель культурних грантів, де є поділ тільки за типом заявника: індивідуальна заявка; заявка у співпраці з національним партнером; і з міжнародним. Також ми визначили пріоритети власної роботи і погодили їх з Мінкультом. На основі всього цього ми й запустили перший конкурс проектів, на який отримали 716 заявок – вважаю, що для нової інституції це був гарний результат. 

Цього року в межах реалізації розробленої 2018 року Стратегії УКФ ми вже запустили шість тематичних програм та отримали загалом 2018 заявок.

Звірі без звірства:
Олександр Тодорчук про права тварин, БДСМ-клуб з владою і нуль грошей

АвторЮрій Марченко
26 Червня 2019

Ще декілька років тому в суспільстві фактично не звучала тема захисту тварин. Однак у 2016-му киянин Олександр Тодорчук створив UAnimals – рух, який почав активно протестувати проти знущань над звірами в цирках, видавати книжки про зоозахист, боротися з індустрією хутра та робити чимало іншого, пов’язаного з гуманністю. В рамках циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому стосунки з владою – це БДСМ, як український марш за тварин дійшов до Південно-Африканської республіки та що робити, аби добро стало актуальною темою.

– Розкажи про заслуги UAnimals, щоби всіх одразу вразити?

– Вважаю, головна заслуга в тому, що ми змусили людей замислитися. Хтось підтримує нашу боротьбу, інші байдужі чи навіть виступають проти. Втім питання гуманності до тварин на сьогоднішній день закріпилося в системі координат українського суспільства і нікого ним уже не здивуєш. Для того, аби люди знайшли правильну відповідь, потрібно озвучити запитання. Саме це ми і почали робити.

Якщо казати про конкретні перемоги зоозахисту, то тут варто назвати локальні заборони цирків-шапіто з тваринами, які вже прийняли в кількох десятках міст, включно з Києвом. По хутру – у нас близько 30 дизайнерів підписали з UAnimals відмову від його використання: Андре Тан, Олена Рева, Lake. Також до цього доєдналися Кураж-Базар, Гешефт, Oh My Look. А цього літа Міністерство охорони здоров’я, сподіваюсь, зробить важливий крок по забороні тестування косметики на тваринах.  

– Як взагалі вперше ти подумав про те, що було би непогано підняти тему захисту тварин?

– Ти знаєш, я ж теж з комунікацій (Олександр – співзасновник агенції Gres Todorchuk PR. – Platfor.ma) і розумію важливість історії, як до мене підійшов якийсь загадковий дідуган, торкнувся і сказав: «Синку, тільки ти можеш це зробити!». Але такого не було. UAnimals почалося з боротьби за цирк без тварин – і це було абсолютно спонтанно. Є щось, що ти вважаєш поганим, більшість знайомих вважають це поганим, але ніхто нічого не змінює, бо це ж ніби назавжди. Друзі так і казали мені: ми проти цього середньовіччя, але так буде завжди. Нічого не змінити!

До речі, є цікава особливість: коли щось врешті починає змінюватися, то ніхто й не згадає, що колись було інакше. Чи пам’ятає хтось, що ще в 1960-х існували зоопарки для людей? Чи згадує хтось, як пару років тому в Києві на кожному кроці була реклама різноманітних шапіто?

– Розкажи кілька фактів для тих, хто відкрив текст, але досі сумнівається, що у тварин все погано і їм потрібна допомога?

– Знаєш, я досить рідко зустрічаю людей, яким потрібно пояснювати, чому тварини потребують захисту. Для цього достатньо зрозуміти, що будь-хто хоче щастя і уникає страждань. Навіть вченими доведено, що звірі можуть відчувати. І, до речі, не тільки біль, а й страждання – не лише фізіологічно, а й на більш глибинному рівні.

Нещодавно в Україні видали книгу «Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів», де науковець доводить, що моральні норми – це не суто людський винахід. Мавпи знають співчуття, допомагають тим, хто цього потребує, мають внутрішні переживання. Гадаю, після цього кожна людина може прийти до логічного висновку, що знущання над тваринами – це лайно.

Карти, гроші, диваки:
Богдан Логвиненко про те, скільки коштує Ukraїner та як розповідати неймовірні історії

АвторЮрій Марченко
5 Червня 2019

Три роки тому стартував проект Ukraїner – відео, тексти та фото про унікальні місця й унікальних людей нашої держави. Тепер це слово стало ледве не терміном для позначення експедицій за цікавим контентом рідної країни. Platfor.ma розпочинає «Надлюдський фактор» – цикл інтерв’ю з людьми, які творять в Україні неймовірні речі, – з розмови з ідеологом Ukraїner Богданом Логвиненком про те, як їм все вдалося, скільки це коштувало, як правильно читається назва проекту і чому головне – це неймовірні історії.

– Розкажи кілька цифр про Ukraїner, щоб одразу всіх вразити.

– Не знаю, чи це вражає, але у першій експедиції ми проїхали 100 тис. км по Україні. І набрали 100 тис. підписників на Фейсбуці – тобто, виходить, один кілометр – один підписник. Зовсім нещодавно вийшла книга як фінал першої частини проекту. Книга стала однією з перших за кількістю продажів на цьогорічному Книжковому Арсеналі, а перший наклад наполовину розійшовся ще до її виходу з друкарні по передзамовленню. Зараз закінчуємо повнометражний фільм про скульптора Валерія, який їздив із нами в Грецію.

Але загалом для мене є здобутком кожна історія, яку ми випускаємо. Зараз їх 130, і має вийти ще 50 з тих, що ми вже зняли. Хоча коли ми їхали в першу експедицію, то планували, що з кожного регіону в нас буде всього по три сюжети. Але вже у Закарпатті ми одразу зняли аж 15 – просто не могли зупинитися. Це задало такий темп, що далі ми вже не могли показати якийсь інший регіон менше. Хоча, звісно, десь історії знайти важче, десь люди взагалі не хочуть про себе розповідати.

– Як ви шукаєте сюжети?

– Перед кожною поїздкою ми запитуємо про цікавих людей у соцмережах і перевіряємо усі ці теми. Шукаємо в регіональних ЗМІ – там часто можна знайти щось дуже смішне. Найбільше для одного регіону в нас було 400 потенційних історій – чи то Карпати, чи Галичина, не пам’ятаю. Далі ми скорочуємо все до короткого списку і врешті обираємо декілька найкращих, які будемо знімати. Це суперважко.

Зараз стартувало друге коло експедицій – ми знову поїхали в Приазов’я, де вже були. І цього разу ми навіть не шукали нічого, бо залишилося надзвичайно багато героїв з попередніх разів. Плюс команда стала настільки великою, що як тільки ми кудись збираємося, нам одразу щось радять – і цьому ми довіряємо найбільше. Бо іноді люди щиро кажуть щось в дусі «зганяйте до мого дідуся, він класний, нагодує вас».

– А вдруге до когось плануєте заїхати?

– Ми взагалі вирішили дещо змінити формат – знімати довші й глибші історії. Тепер ми проводимо з кожним героєм кілька днів, бо раніше – встигали максимум день. Найкрутіші історії перезнімаємо в новому форматі, продовжуємо їх, бо є класні ініціативи, які за ці три роки дуже розвинулися.

– Розкажи тоді про свої улюблені сюжети.

– Я можу розповісти не про улюблені, а про знакові. Наприклад, про Мішеля – це німець, який в Закарпатті вирощує буйволів. Це реально була історія, через яку про нас багато хто дізнався.

Поклавши руку на серце: як ініціатива «Завдяки тобі» виховує звичку дякувати ветеранам

Якщо ви не знаєте, що робити, коли бачите перед собою українського військового – просто покладіть долоню на серце, таким чином ви висловите йому свою вдячність. Жест уже став популярним серед багатьох співвітчизників – це заслуга кампанії «Завдяки тобі», яка стартувала минулоріч до Дня Незалежності. Platfor.ma дізналася, що це за проект, як він створювався, які сили та ресурси для цього залучалися, яка його головна мета та чому це вкрай важливо для всієї країни.

Ідея проекту народилася під час акції «Free Sentsov Night» на підтримку українського режисера та політв’язня Олега Сенцова, яка відбулася 25 травня 2018 року, опівночі під російським посольством – у ній брали участь майбутні автори проекту, Івона Костина та Гоша Тихий. Останній розповів про ідею жесту для вдячності ветеранам, яку виношував вже певний час і в яку ніхто не вірив. Івона повірила – це і стало поштовхом до дій.

Вже наступного дня Івона та Гоша почали розмірковувати про те, що можна зробити та чим це може стати, адже питання подяки турбує багатьох людей. Було вирішено створити своєрідний жест шани та слід було вигадати назву для кампанії. Поступово до дискусії долучилися інші люди, яким було цікаво: команда громадської організації «Побратими», «Суспільне: мовлення», режисери та оператори. Так стало зрозуміло, що найкраще донести думку вийде через відео.

«Колись ми робили зустріч із нашими друзями та знайомими, які знають про проект. Одна дівчина зізналася, що її брат – ветеран. Після його повернення додому вони ніколи не говорили про його досвід. В якийсь момент вона дізналася про «Завдяки тобі» – її це так вразило, що при черговій зустрічі з братом вона зробила цей жест. І вони почали говорити, це дуже змінило їхні стосунки, знизило напругу, яка існувала. Вона була вражена і втішена цим, на нас це теж сильно вплинуло», – розповіла Дарія Михайлова.

«Нам дуже довгий час знадобився, щоб прийняти якісь ідеї, що стали основоположними в цьому проекті. Завжди здавалося, що є краще рішення, але ми все ж таки поверталися до того, з чого починали», – зауважила співзасновниця кампанії Івона Костіна.

Поступово команда зростала, приходили різні люди, які хотіли зробити свій внесок у проект. Спільними зусиллями та заради однієї ідеї кампанія стартувала з першим відео 20 серпня.

Фото: Олена Божко