– Розкажи, чим ти пишаєшся за два роки роботи на Суспільному?

– Президентськими дебатами та першим сезоном суспільного-політичного ток-шоу «Зворотний відлік». До речі, нещодавно зі мною стався цікавий випадок, пов’язаний з дебатами. Я поїхала у відпустку знімати роадмуві про мотоциклістів, котрі подорожують через всю Європу. Насправді я там була «кишеньковим літописцем», записувала все, що відбувалося з героями цієї подорожі. Тобто в зйомках участі не брала, а знімали молоді хлопці з Trouble Tribe, їм по 23 роки, і вони успішні, талановиті та популярні. 

І от на день восьмий подорожі один із них запитав у мене: «А ти взагалі ким працюєш?», я кажу «та продюсером на Суспільному», і вже набираю повітря в легені, щоб видати стандартну інформацію «Суспільне – це UA:Перший, UA:Культура, 24 регіональних теле- та радіоканали, Українське радіо, радіо Промінь, Радіо Культура та цифрові платформи», але не встигаю я роззявити рота, як цей 23-річний оператор з умовно іншого світу, зі світу, де править інстаграм та дух свободи, перебиває мене і каже: «А, так я знаю, що таке Суспільне. Ви мали дебати за законом проводити». Ти не уявляєш, як приємно чути, коли люди, не дотичні про процесів, починають пізнавати Суспільне. Радіти рано, але радіти хочеться.

– Я подивився телепрограму Суспільного за тиждень, декілька разів вмикав – і зловив себе на тому, що мені, в принципі, цікаво. Якісь документалки, шоу, загалом нормальний контент. Чому Суспільне все ще не надто популярний канал?

– Суспільного чи UA:Першого? У Суспільного 26 каналів, 24 з яких – регіональні. UA:Перший – це флагманський суспільно-політичний канал Суспільного мовлення. 

На телевізійний контент не можна дивитися в розрізі одного юніта. Ось ти побачив якусь документалку, і думаєш: «О! Непогано». Але у людини мають бути чіткі очікування ТБ. Скажімо, Новий канал позиціонує себе як канал для молодої аудиторії, ти очікуєш побачити там молодіжні серіали та мейковери, вмикаєш – і потрапляєш на молодіжний серіал, тож твої очікування виправдані. 

Якщо ми говоримо про UA:Перший, цей канал мусить транслювати найактуальніші новини, аналіз найважливіших подій країни. А якщо ти вмикаєш і в тебе то новини, то світ дикої природи, то кулінарне шоу, то дитяче шоу – це заважає тобі сформувати очікування. На щастя, в цьому році у нас суттєво оновиться контент: новини, інформаційне мовлення, аналітика. Але телебачення вже поза зоною моєї компетенції, тобі краще спитати про це інших.

– Днями завершився якийсь черговий етап протистояння наглядової ради Суспільного і Зураба Аласанії. Суд визнав його звільнення незаконним.

– Це велика перемога. І полегшення. Півроку на голках жили, наче без цього проблем мало було.

– Чому взагалі відбувається протистояння з наглядовою радою? 

– Брак комунікації, забагато емоцій, різні погляди на спільну справу. Сам Зураб – людина страшенно складна, але й людина надзвичайно порядна. За цю складність і за цю чесність він постійно вигрібає.

Мені здається, був час коли Зураб сам хотів піти, бо вважав себе найбільшим подразником для політиків та для тих, хто дотичний до політичних процесів. Хотів самоусунутися, щоб допомогти тим, хто йде за ним. Мабуть, він думав, що так нам стане краще, думав, що це через нього нам не дають повне фінансування. Нам довелося йому довго доводити, що ми не впораємося без нього.

– Чому?

– Спочатку чесність і сила відстоювати незалежність Суспільного від абсолютно всіх політичних сил, потім яскравий цікавий контент. Тільки в такому порядку.  Зураб – без перебільшення – поки що єдиний медіаменеджер в Україні, який на це здатен.

Робота на Суспільному

– Що ти очікувала, коли приходила на цю посаду, і що з цього справдилося, а що ні? 

– Я вважала Суспільне медіа-санітаром, єдиною інституцією, яка має потужності вичистити «джинсу» на національному рівні, і це справдилося.  І в цьому успішність реформи. 

Не справдилося – це умови праці. Не фізичні, а моральні. 

– Що ти маєш на увазі?

– Все те саме: бюрократія, зарегульованість, відсутність техніки, відсутність мотивації для підлеглих, постійні зовнішні атаки від «доброзичливців», забагато правил, які унеможливлюють оптимізацію, замало можливостей піклуватися про своїх колег. 

– Днями я на одній вечірці зустрів співзасновника «Радіо Аристократи» Ярослава Лодигіна, який кілька місяців тому почав працювати на Суспільному. Це був найбільш задумливий і сумний Лодигін, якого я будь-коли бачив. Суспільне реально творить таке з людьми?

– Це цікаво, виходить – його теж. Я думала, його це не торкнулося. Ярік з самого початку вразив своїм спокоєм та глибиною. І досі він такий досить врівноважений на усіх зборах. Коли навколо всі кричать, сваряться, ображаються, Ярік – як штиль, дуже спокійний, вислуховує і пропонує рішення.

– А загалом наскільки подібна робота нівечить людей?

– Дуже. У мене це було як в онкології: гнів, торг, врешті прийняття, всі ці класичні стадії. Я спостерігала за своїми колегами на керівних посадах, покалічило майже всіх, когось – взагалі зламало, вони не справилися і пішли.

Але за ці два неповних роки я змінилася. Коли приходила, в мене був хрест на спині і барикади під ногами. Але я зрозуміла, що я так довго не протягну. Тому зараз намагаюся зберігати спокій і просто робити свою справу. 

Раніше у мене був надлишок нервозу, який не допомагав. Справа в тому, що коли я була малою і сильно нервувалася перед екзаменами, то завжди здавала їх на 12 балів. В мене це вселило дивну річ: якщо я дуже нервую, то все буде добре. Цю віру в життєдайну паніку я несла через все життя, а тепер розумію, що це було неправильно.

– Як виглядає день генеральної продюсерки цифрових платформ?

– Я собі виділила дев’ять основних напрямків роботи до кінця року. 

Перше – це організація процесу та розробка алгоритмів роботи. Друге – написання діджитал стратегії до 2021 року. Третє – привести до ладу соціальні мережі, тому що наразі в нас 107 сторінок лише у Фейсбуці. Я не жартую. 107. Зараз я винесла на правління документ «Положення про соціальні мережі», який мені, власне, допоможе у цьому хаосі. Четверте – створення новинного сайту. Я сподіваюся отримати на нього грант, і зараз знаходжуся в пастці між грантовою документацією і тендерною документацією. Між технічним завданням для розробників і між творчим завдання для редакторів. 

Так, п’яте – створення сайту-візитки для всього Суспільного, або, як я його називаю, парасольковий сайт, який має на меті зібрати всі юніти Суспільного в одному місці.  Шосте – продовження діджитал-проекту UA:Казки з ілюстраціями, аранжуванням та начиткою відомих співаків та акторів. Сьоме – це відеозйомки контенту саме для цифрових платформ, зараз тренуємося на політичних експлейнерах, в наступному році закінчимо діджитал серіалами. 

Восьме і дев`яте стосується регіонів, по-перше, треба спробувати знайти їм грант на монтажні станції, бо в регіонах дуже застаріла техніка, по-друге, і це найскладніше – придумати спосіб, який дозволить з нового року ввести по чотири штатні одиниці в кожен регіон лише для діджиталу. Тобто, по суті, це створення маленького діджитал дивізіону для кожної регіональної філії. Але тут багато але. Не можна розширювати штат компанії загалом, треба шукати ці ставки всередині компанії. Також це пов’язано з ліцензією, коротше, тут і дідько ногу зламає, тому буду розбиратися. Відповідаючи на твоє питання: в моєму дні живуть дев’ять Тетян Кисельчук. Кожна з них робить одну зі своїх справ. 

– Чому діджитал на Суспільному лише починає розвиватися?

– Бо у ідеї розвивати цифрові платформи Суспільного як окреме явище довго не було лідера. А без лідера завжди все розвалюється.

– Чи стикалася ти з ейджизмом і сексизмом під час роботи на Суспільному?

– Із сексизмом жодного разу. Зазвичай на технічних нарадах я одна жінка – і це не круто, але як є. Але щоб хтось мені сказав: та нащо воно тобі, ти не зрозумієш, ти же дєвочка – жодного разу не було. Ейджизму теж не пригадаю, але було таке, що люди в мене не вірили, бо мені бракувало досвіду на ТБ, але це не дискримінаційна річ.

Кейс Суспільного

– Які головні проблеми Суспільного?

– Рейтинги і недофінансування. Мене реально злить, що люди не хочуть пов’язувати відсутність грошей з результатом діяльності. Не можна не давати кошти на дуже дорогу річ, а потім казати: так, чому це вона не ідеальна?

– Типу, ось вам цибулина і пшоно, зробіть нам фуа-гра?

– Саме так. Я нещодавно була на засіданні правління і на власні очі бачила, як важко справлятися з відсутністю коштів. Скажімо, була стаття адміністративних витрат – ремонти туалетів, заміна дверей, вікон. На це потрібно було 159 млн грн, а виділили 15 млн грн. Цю математику треба було бачити: вікна викреслюємо, туалети викреслюємо, все викреслюємо. Що ти собі відрубаєш: праву руку чи ліву ногу?

– Минулого року Суспільне було профінансоване лише наполовину від обіцяного, а в цьому як?

– Належне фінансування – 1,8 млрд грн, за законом – 0,2% від загального бюджету країни. Виділили 1,05 млрд грн. Просто «зарубили» 800 млн. А це могли б бути якраз ті капітальні видатки, на які нам постійно не вистачає коштів. Технічне оснащення новинного комплексу, ефірне обладнання, сервери, монтажні станції, просто комп’ютери, врешті решт. 

Не можна недооцінювати роль Суспільного мовника в країні, де проросійські сили скуповують канали і впроваджують свій порядок денний. Точиться інформаційна війна, і в ній можна виграти, тільки якщо мати потужне Суспільне. 

– До речі, щодо стосунків із владою – як на президентських дебатах проходила комунікація із штабом Зеленського?

– Вони до нас приїжджали – Разумков, Харебін, хто був третій – не пам’ятаю. Ті дні як в тумані, все так швидко змінювалося. Потім штаби збиралися в МВС, і там були усі абревіатури України: ЦВК, СБУ, УДО, ну і, власне, НСТУ. Загалом штаб Зеленського не показав жодного бажання брати участь у дебатах. Вони це пояснювали тим, що формат «Національних дебатів» нафталіновий. В цьому є правда, мені постанова ЦВК теж мало радості приносила, бо там немає свободи дій. Скажімо, ніхто не має права аплодувати, коли кандидати в президенти заходять в студію – це просто тупо виглядає. Але є закон, і закон мусить виконуватися. На майбутнє цю постанову треба змінювати, але все ж моє особисте переконання в тому, що Зеленський і його штаб просто не хотіли змістовних дебатів. 

 Бліц 

 – Наостанок бліц. Якби ти могла вирішити одну проблему, що би це було? 

– Каналізація в селах або музей сучасного мистецтва, дивлячись з якого боку просуватися по піраміді потреб.

 – Які позитивні зміни в країні ти можеш відмітити? 

– Дуже багато. Ну, хай буде створення НАБУ і Суспільного мовлення.

 – Назви трьох людей, за діяльністю яких варто стежити. 

– Давай 4-ох. Павло Казарін, бо пише про політику зрозуміло. Іван Семесюк, бо в нього найкраща українська. Альона Іванова – бо в неї найцікавіші літературні сторіз. Іван Примаченко, тому що він представник нової інтелігенції (і, можливо, представник нової політичної еліти).