– Що зараз таке EdEra?

– Cтудія онлайн-освіти. Ми можемо взяти якусь освітню задачу, проблему, виклик – і зайнятись цим. Це може бути невелике завдання, коли до нас приходять і просять зробити певний освітній матеріал для певної аудиторії. А може бути більш абстрактна задача – наприклад, люди погано здають ЗНО або журналісти не розбираються в економіці. Ми заточені під те, щоб придумати рішення, розробити концепцію, скласти програму і створити інтерактивне рішення.

Глобально ми працюємо в двох напрямках. Перший – це безкоштовні курси для всіх: від школярів до юристів, від вчителів до економістів. Другий напрямок – створення проектів під ключ, коли, скажімо, компанії потрібно навчити співробітників. Зараз десь 80% – це безкоштовні проекти, 20% – корпоративні замовлення.

У нас на сайті 66 великих проектів: онлайн-курси, інтерактивні уроки, інтерактивні підручники. На всіх наших платформах, де є реєстрація, майже півмільйона людей. Але взагалі, я думаю, більше, тому що є проекти, де ми не фіксуємо кількість. Плюс наші відео є на Ютубі і там ще 43 тис. підписників і 18 млн переглядів. Ну і на інтерактивних підручниках теж з півмільйона відвідувань на місяць.

– Наскільки я знаю, все це народилося з того, що ти хотів вступати на PhD і зрозумів, що отримувати знання толком немає де.

– Я з третього курсу готувався вступати на PhD з фізики і вчився за онлайн-матеріалами, в основному Массачусетського технологічного інституту і Берклі. Деякі курси я паралельно проходив і в університеті, і онлайн: електромагнетизм, квантову механіку. І раптом почав помічати деяку різницю.

– На користь західних курсів?

– Не зовсім. Це ключова історія: я не вважаю, що на Заході освіта однозначно краща. Це не так. Якщо брати мій досвід, то наш курс з фізики часто був глибшим і детальнішим, ніж, скажімо, в Берклі. Але що у них однозначно краще – це культура створення власне освітнього продукту.

У нашій системі всі мучаться і можуть засвоїти інформацію, тільки якщо реально постараються. Із 25 осіб в групі повністю впораються, скажімо, троє, але зате вони вже точно досягнуть справжніх висот. А на Заході все направлено на те, щоб цікаво було всім, і кому більше всіх треба, той сам заглибиться.

Складно говорити, чий підхід кращий, у них просто різні цілі. Але мені здалося, що для масової освіти західна система трохи краща. Я просто сам бачив, як в школі та університеті люди втрачали інтерес до теми тільки тому, що вона викладається не дуже добре. Тому що немає сторітелінгу, немає легкості подачі інформації, немає жартів, немає зворотного зв’язку і людиноорієнтованого дизайну матеріалів.

Я пам’ятаю, як мене вразило те, що я буквально перевідкрив для себе теми, які здавалися нудними. Приїжджав до батьків і дивувався: слухайте, а чого теорія електромереж виявилася такою цікавою? У нас же в універі суперкласний фахівець з цієї теми, але тоді мене не зачепило.

Тобто в Гарварді, Берклі чи MIT не працюють більш круті або розумні люди. Справа в якості і дизайні саме освітнього продукту. Вони ставляться до цього як до чогось комерційного. Думають про користувача, про те, щоб у нього не було нападу епілепсії від Word Art’у в презентаціях. Тому і є інтерес.

Тобто в Гарварді, Берклі чи MIT не працюють більш круті або розумні люди. Справа в якості і дизайні саме освітнього продукту.

Я тоді був на п’ятому курсі, багато займався репетиторством і подумав: чому б не зміксувати західний і наш підходи, щоб створити гарний курс з фізики? Покликав одногрупника і ми почали. Поки створювали, паралельно вивчали верстку, проходили онлайн-курси з дизайну і монтажу відео.

Коли пішли перші відгуки на курс, було дуже приємно. Ми задумалися, що, може, проблеми є не тільки у фізиці, але і в інших дисциплінах. І вирішили прокладати ось цей міст, створювати продукти, які будуть викликати «вау» від якості освіти.

– Як вдалося від такої ось історії, коли двоє хлопців просто як хобі склепали курс зі свого предмету, пройти до потужної ініціативи, де вчаться новому півмільйона людей?

– Ну, по-перше, ми справді дуже вірили в те, що це потрібно, тому що бачили очевидний попит. А друге – це завзятість. Було багато моментів, коли здавалося, що перспектив повний нуль, а працювати доводиться цілодобово. Але ми все одно навіть не завзято, а вперто продовжували це робити.

ЗА ЩО СВАРЯТЬ І ХВАЛЯТЬ

– Наскільки я розумію, найпопулярніший ваш курс – для підвищення кваліфікації вчителів?

– Так склалося, що курси для вчителів у нас дуже затребувані. Найпопулярніший взагалі – саме цей курс для вчителів початкової школи. Його проходять близько 230 тис. людей і вже пройшли майже 150 тис.

– Це їм держава скомандувала таке зробити?

– Це перший і поки єдиний онлайн-курс, який використовувався для підвищення кваліфікації вчителів. Тобто були вже рекомендовані для цього, але наш єдиний, який офіційно потрібно було проходити. Ось в 2018-му, коли перші класи в школах набирали 22 тис. вчителів, для них було обов’язковим його закінчити. Тобто за законом повинні були пройти 22 тис., а в реальності пройшли аж 150 тис.

– А наскільки велика інерція серед вчителів, скажімо, сільських шкіл? Як вони сприймають такі інновації?

– О, це цікава штука, тому що коли курс запускався, то багато педагогів навіть не знали, що онлайн-освіта взагалі існує. Ми тоді просто по телефону створили вчителям більше 2000 поштових скриньок, тому що в них нічого такого не було, а для реєстрації на курс потрібно було. А найцікавіше, що ми в перший же день «лягли», бо майже одночасно зареєструвалися 70 тис. людей. День для технічного відділу і тих, хто сидів на телефонах, був страшний.

Загалом ми пройшли всі ці стадії: гнів, заперечення, прийняття і все таке. Для великої кількості вчителів це була незнайома форма, тому зрозуміло, що виникали труднощі. Але зате було дуже приємно, коли я кинув клич у Фейсбук і до нас приєдналася купа людей, які просто почали абсолютно по-волонтерськи допомагати педагогам у всьому цьому розбиратися.

А потім вже підключилися й самі вчителі. Якась жінка зі Львова сказала: Ілля, я ось створила групу в Фейсбуці, буду там відповідати всім, а кому не зможу, буду просити вас. Зараз в цій групі вже більше 60 тис. вчителів, і сформувалося справжнє ком’юніті педагогів, вони обмінюються матеріалами, досвідом. Сталася суперова самоорганізація і на наших очах виникло співтовариство активних вчителів.

– А який найбільш яскравий відгук від вчителів ти отримував на ваш продукт?

– Слухай, їх реально дуже багато. Ну, скажімо, «навіщо нам інститути підвищення кваліфікації, якщо у вас так добре». А найбільш класні – мабуть, коли вчителі розповідають, який живий відгук у школярів на нові методики.

Коли в складні моменти я намагався мотивувати команду, то говорив: уявіть, ви можете позитивно вплинути на 100 тис. людей. І кожен з них вплине ще як мінімум на 30 своїх учнів. Тобто ваша робота відгукнеться на 3 млн людей. Тому дуже здорово, коли нам пишуть, що завдяки нашим методикам навіть діти, які вічно мовчали, раптом розкриваються і розвиваються.

З іншими курсами теж буває приємно. Наприклад, писав 72-річний чоловік, що він давно забув фізику, а завдяки нашому курсу знову її полюбив. Це, звичайно, дуже круто.

Або ось наш курс про те, як підприємцям працювати з Європою – були відгуки, що, мовляв, дякую, у мене завдяки вашій програмі бізнес рвонув.

– Гаразд, а за що сварять?

– Теж багато за що. Якщо створюєш настільки масові продукти, то ціна помилки дуже висока. Але взагалі всяке буває. Наприклад, показуємо методику, як розділити клас на три групи по сім людей. А нам учитель пише: у мене в класі 40 учнів, про що взагалі всі ці ваші методики, якщо вони працюють тільки на групи до 25 осіб? Або ми показуємо, як можна облаштувати клас, а нам кажуть: все здорово, але у нас немає грошей і обшарпані стіни. Що тут робити?

Плюс досить багато консервативних вчителів, які з побоюванням ставляться до слів про компетенції, про те, що дитина повинна бути в центрі уваги. Вони іноді обурюються, що, мовляв, з ігровими методиками учні нічого не знатимуть, нібито тільки гратимуть і все.

Бувають концептуальні суперечки, особливо в тонких темах типу інклюзії або психології – там просто багато наукових шкіл і різні підходи.

– А ти впевнений, що за допомогою нових методик, в тому числі онлайн-освіти, діти будуть краще знати предмет?

– За нашими курсами ми реально бачимо, що діти після їх проходження краще знають предмет. З Освіторією ми зробили найпопулярніший в країні курс з української мови «Лайфхаки з українській мові і літератури», там по 50 тис. переглядів у кожного відео. Після завершення курсу всі, хто заповнили анкету зворотного зв’язку і успішно пройшли курс, зазначали, що склали ЗНО на 180+ балів. Усі без винятку.

СКІЛЬКИ КОШТУЄ ПАРТНЕРСТВО

– Окей, в основному вас хвалять, десятки тисяч людей проходять курси. Але ти згадував, що в команді бувають труднощі. Які?

– Та просто роботи дуже багато. Купа продуктів створюються паралельно для різних аудиторій, це складно. Плюс робота з великими масами людей завжди дуже стресова.

– А ти стикався з тим, що на якихось конференціях підходила якась вчителька зі столітнім стажем і говорила: та чого ти мене вчити будеш, хлопчик?

– Так звичайно. Моя фоточка навіть висіла в якихось вчительських пабліках з ремаркою, типу, «Та хто він такий, цей Едер?!». Ну і там тисячі шерів і коментарі штибу «яка онлайн-освіта, та він же навіть не вчитель інформатики!».

Але ми багато їздимо по вчительських конференціях і багато виступаємо. І стиль нашого спілкування завжди максимально ввічливий. Пояснюємо, що над безпосереднім змістом курсів завжди працюють експерти-практики, це не ми самі пишемо, ми відповідаємо тільки за те, щоб це виглядало красиво і зрозуміло.

Коли запускали курс для вчителів початкової школи, я всю країну об’їздив, розповідав і запитував: скажіть, що вам не подобається? Тобто так, критичні коментарі є, але серед, так би мовити, вчителів-лідерів думок нас в основному поважають.

Моя фоточка навіть висіла в якихось вчительських пабліках з ремаркою, типу, «Та хто він такий, цей Едер?!»

– У вас є як курси, умовно, для всіх, так і якісь досить вузько спрямовані. Наприклад, про експорт до Європи, про виконавче провадження. Я правильно розумію, що в цих випадках до вас приходить якась компанія чи фонд і каже: хочемо таке, зробіть.

– Так, у нас є потік вхідних запитів. Є матриця, за якою ми оцінюємо, наскільки нам релевантна ця заявка. Це один варіант. Але є і «вузькі» проекти, які ми самі придумали, бо ми працюємо з різними темами. Є продукти, де сто тисяч реєстрацій, а є такі, де всього дві тисячі.

– Подібні партнерства – це основна стаття ваших доходів?

– Вагома, так.

– Ось, скажімо, в мене своя ІТ-компанія і я хочу, щоб ви створили онлайн-курс «Бадмінтон для айтішників». Що мені потрібно для цього?

– Ну, знаєш, за нашею матрицей, напевно, ми все ж тобі відмовимо. Гаразд, насправді ми, швидше за все, проведемо дослідження. Вивчимо ринок, запитаємо в айтішників, наскільки їм взагалі цей бадмінтон альо. І, можливо, зрозуміємо, що тема значуща, і що бадмінтон в цій сфері може послужити швидкому економічному зростанню всієї країни. Тоді ми сформуємо кілька варіантів бюджету і концепцій під це. Якщо у тебе є гроші, то все, ми приступаємо до роботи. Якщо немає, але тема важлива, можемо разом вибудувати якусь фандрейзингову стратегію.

– Хочу десять лекцій онлайн-курсу про бадмінтон. Скільки це мені коштуватиме?

– Не можна так сказати, занадто багато нюансів. Всі проекти сильно різні, дуже залежить від типу зйомок: живі, на циклорамі, кількість камер, тощо. Скажімо, є курси, де просто людина сидить в кадрі. А ось освітній проект з протидії домашньому насильству «Дім (НЕ)безпеки» знято взагалі в стилістиці театру тіней, це інша вартість. А в «Автостопом по біології» купа різних 3D-історій.

– Ну, добре, такий курс – це в будь-якому випадку сотні тисяч гривень чи в десятки можна вміститися?

– Десять лекцій – точно більше ста тисяч.

ДЕРЖАВА І КОМАНДА

– Ви досить багато і начебто успішно співпрацюєте з державою. Наскільки це у вас комфортно проходить?

– Якщо на боці держави є політична воля, то все не складно. Плюс ми спочатку побудували співпрацю так, щоб по максимуму зняти з себе різні бюрократичні історії. Там є і Академія педагогічних наук, і Інститут модернізації змісту освіти, й цілі армії інших людей, які роблять неймовірно важливі речі. І у всіх потрібно отримати схвалення. Але нам якось пощастило, імплементація нашого курсу для вчителів початкової школи пройшла більш-менш нормально. Хоча потрібно враховувати, що там не було держфінансування.

– А де тут ваш, умовно, інтерес? Тобто ви такі за свої гроші забабахали курс, а потім говорите державі: «Ми ось тут півроку ночами не спали, нате вам курс, хочете? Безкоштовно!»

– У нас міністерство було в офіційних партнерах, це дозволяло легше фандрейзити гроші десь ще.

– Коли EdEra починала роботу, курси у вас були платними. Чому це змінилося?

– О, це цікаво. Про це взагалі ніхто не пам’ятає, навіть я вже забув. Ми й справді спочатку хотіли робити курси платними, причому шукали різні моделі: скажімо, заплати скільки хочеш. У edX (заснована MIT та Гарвардом платформа онлайн-курсів) було дослідження, яке показувало, що при будь-якій сумі число тих, хто проходить курс до кінця, – 80%, при безкоштовних – 5%. До того ж ми спочатку взагалі не розуміли, де брати гроші.

Але в підсумку від плати відмовилися, тому що тоді в Україні взагалі не було культури платити за щось в інтернеті, а онлайн-освіта до того ж була чимось незрозумілим і загадковим. Плюс ми хотіли, щоб це було доступно якомога більшій кількості людей. Загалом, ця гіпотеза не спрацювала.

Тим більше що тепер у нас 43 тис. підписників на Ютубі, 18 млн переглядів – мені здається, для освітнього контенту українською мовою це круто. Що тепер, весь контент ховати, чи що?

– Скільки людей у ​​вас працює?

– В офісі в Києві в середньому 30-33 людини. Плюс в Берліні ще п’ять айтішників. Це ті, кого можемо назвати постійними співробітниками, але ще систематично людей 20 залучаються на різні проекти. А якщо взяти експертів, то взагалі багато.

– Зарплати ринкові платите?

– Комусь так, комусь ні. Будь-яка робота складається не тільки з грошей, особливо якщо ми говоримо про міленіалів – їм важлива ідейна складова. У нас і ідея хороша, і команда крута, імідж гарний, відгуки приємні. А ще ти завжди дізнаєшся багато нового. Якби я тут не працював, то в житті не дізнався би стільки про біологію або права людини.

Плюс у нас все відкрито і прозоро: люди знають бюджети і ми всі разом працюємо над тим, щоб у всіх були хороші ринкові зарплати.

– А ти заробляєш тільки на EdEra?

– На EdEra плюс на якихось незначних історіях: консультую когось, скажімо.

– Робили колись закриті курси? Коли їх отримує замовник і більше ніхто не бачить.

– Так, звичайно.

– Часто такі запити?

– Не дуже, але буває. Ми можемо зробити це як у себе на закритій частині сайту, так і в самій компанії. Зараз плануємо активно розвивати такі послуги. Я дуже хочу, щоб бізнес в нашій країні серйозно ставився до освіти як в своїй компанії, так і зовні, інвестував у людей.

– Як ти ставишся до Prometheus?

– Та нормально ставлюся.

– Як оцінюєш їх роботу? Ви конкуренти взагалі?

– В якихось напрямках – безумовно. Коли хтось хоче масовий відкритий онлайн-курс, то, напевно, якісь замовники обирають між нами. У Prometheus більше продуктів, вони більш диверсифіковані, у них дуже хороша модель поширення цих продуктів. Але, як і в будь-якому проекті, якісь речі мені подобаються, якісь – ні. У нас різні підходи до створення продуктів, і нам, звісно, здається, що наш цікавіший і якісніший. У них, швидше за все, таке ж ставлення.

Я думаю, що ми більше такі кастомно-орієнтовані – з одного боку, це подовжує процес і ми не можемо так швидко покривати аудиторію, як вони. З іншого боку, це і є наш плюс.

Загалом, ставлення позитивне, але потрібно говорити окремо по кожному продукту. І у них, і у нас є як успішні, так і не дуже. І в Coursera теж – як явище вони норм, але там повно фігових курсів.

– Як EdEra виглядатиме за п’ять років?

– Сфера дуже турбулентна, і зараз ми пробуємо різні формати, експериментуємо з підпискою, горизонтальною структурою курсу, коли відразу можна починати з будь-якого модуля, з розмірами занять. І весь час аналізуємо, як і що заходить.

Думаю, масовим освітнім онлайн-курсам в класичному їх вигляді залишилося зовсім недовго. За п’ять років ми винайдемо якийсь свій формат освітніх матеріалів. Багато про це думаємо і вже є кілька парадигм, одну навіть розкажу, ми ще ніде про це не говорили. Робоча назва HIIL: High Intensive Interval Learning. Є таке в спортивних тренуваннях: High Intensive Interval Training, а ми пробуємо перенести на освіту. Це методика, де людина записується на якийсь час і йому дуже швидко залітають різні маленькі формати. Тобто ми відходимо від поняття модуль і переходимо до блискавичної зміни форматів. 

Хочемо зробити офіційну онлайн-магістратуру. Хочемо закрити тему англійської мови для всієї країни. А ще я сподіваюсь популяризувати технічні дисципліни типу математики. І точно хочемо допомагати Україні на державному рівні. Плюс хочемо виходити в Європу і розвивати освіту по всьому світу.

– Англійською, тобто?

– Так. У нас прямо в місії записано: спочатку зробити доступною і якісною освіту в Україні, а потім вписати нашу державу в глобальний освітній контекст.

– В який момент ти зможеш відкинутися в розкішному кріслі і сказати: «Все, перемога. EdEra можна закривати»?

– Боюся, до цього моменту помру і я, і планета. Мені здається, що освіта повинна реформуватися весь час. Не можна просто провести реформу – і забути. Це абсолютно динамічна історія.

І наостанок – бліц

 – Одна проблема в Україні, яку б ти вирішив, якби міг. 

– У нас якось занадто багато людей називають себе експертами. Ось я б хотів вирішити цю проблему.

 – Позитивні зміни за останні п’ять років. 

– Багато! Сплеск громадянської активності, в тому числі в освітніх проектів. Коротше, виник двіж, і він відчувається.

 – Три людини, за якими ти рекомендуєш стежити в Україні? 

– Сумними вечорами можна почитати тебе, щоб посміятися. А ще – Діму Дубілета, він зараз цікаво пише про зміни в Кабміні. Та загалом я ні за ким спеціально не слідкую. Просто життя підкидає цікавих людей, так і живу.