fbpx

Всі в курсах: Олександр Трегуб про університет Projector і креативну освіту, яка дійсно навчає

АвторЮрій Марченко
25 Вересня 2019

Олександр Трегуб довго працював дизайнером, а потім зацікавився освітою й заснував Projector. Тепер це масштабна школа, в якій можна навчитися ледве не всім креативним навичкам: від маркетингу і брендингу до Data Science і створенню ботів. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому в українській освіті все погано, а дизайнерські діаманти при цьому є, а також про те, коли у дизайнерів беруть автографи.

– Розкажи для початку кілька вражаючих цифр про те, що таке Projector і чим він крутий.

– Взагалі-то це не таке просте запитання. Ми дійсно міряємо цифри, але вони для нас далеко не головне. Сьогодні Projector – це понад 60 курсів, з яких наша особлива гордість – сім річних.

Я дійшов висновку, що школа повинна пишатися не кількістю студентів. Все навпаки. Якщо хочеш поліпшити якість освіти, ти зменшуєш їхню кількість. Для мене 20 дуже крутих випускників краще, ніж тисяча звичайних. Зараз ми до цього і крокуємо.

Так що у нас якісь цифри збільшуються, а якісь зменшуються. Збільшується термін освіти і глибина знань, а ось число учнів зменшується. Але якщо ти все ж наполягаєш, то близько 30 тис. людей взагалі якось проходили через Projector, а випускників у нас десь 3 тис.

Це, до речі, не дуже багато. Якщо подивитися на якісь мережеві школи, то людей там побільше. Але зате я кожного з цих 3 тис. ціную.

«Це фото, на якому ніхто не помітив 6-й палець».
Фото: facebook.com/prjctrcomua

Креативна освіта проти старих методичок

– Ви активно переходите з кількамісячних на річні курси. Чому?

– Тому що нам не дуже цікаво займатися освітнім бізнесом, нам цікаво займатися освітою. І вже вона в підсумку, я сподіваюся, стане бізнесом. Те, якого рівня будуть випускники, для нас не менш важливо, ніж те, скільки ми заробимо.

Я всім вже про це розповідаю при першій-ліпшій можливості: наша мета – через три роки створити сучасний університет. Для цього нам потрібно багато чого зробити, і запуск річних програм – один із кроків. Це працює, ми ж бачимо, що завдяки цьому в учнів народжуються набагато більш масштабні проекти і самі вони проходять більш глибоку трансформацію.

Мені взагалі не дуже цікаво довго щось готувати, а потім гучно все фіналізувати й відкрити університет. Хочеться поступово все втілювати, а потім: о, ми ж вже і так університет, давайте просто акредитацію отримаємо і вивіску поміняємо.

Наші короткі програми – це такий дуже прикладний спринт. Ось тобі молоток, ось як ним забивати цвяхи. Довгі курси – це, скоріше, марафон, мета якого – зрозуміти, чи потрібні тобі взагалі молотки і цвяхи, може, і без них можна домогтися великого результату. А якщо все ж потрібні, то як ними лупанути найкраще.

– А ти вважаєш, що на даному етапі ваші річні курси вже можуть замінити класичний університет?

– Я думаю, що вони можуть замінити поганий класичний університет. Хороший – поки ні, все ж не вистачить часу, щоб дати весь набір дисциплін: філософію, соціологію та інші.

У 2018 році Олександр піднімав тему професійної освіти на конференції «TEDxKyiv: Спадок майбутнього».
Фото: facebook.com/prjctrcomua

– Не знаю, наскільки часто до вас приходять люди, у яких вже є вища освіта…

– Та майже всі.

– Тоді як вони оцінюють вас на тлі класичних універів: що гірше, краще, що дивно?

– Важко сказати, бо, як правило, у нас це свічери. Тобто я, наприклад, вчився на інженера, а став дизайнером. Але в цілому те, що відбувається в дизайнерській освіті в Україні, можна коментувати тільки з глибоким сумом.

– Чому?

– Тому що нічого не відбувається. Гаразд, це я занадто категорично. Просто дуже старі методички, які ніхто за останні років 40 не переглядав. З хороших кейсів можу відзначити хіба що харків’ян – там стара школа настільки хороша, що вона все ще адекватна. І є певні проблиски у Львівській академії. Але в цілому в нашій вищій освіті дуже застарілий погляд навіть на графічний дизайн. А якщо вже брати його в широкому сенсі – будувати міста, проектувати інтерфейси, робити стільці, – тут взагалі нічого немає або дуже низький рівень.

– Гаразд, а якщо брати не освіту, а в цілому рівень українського дизайну, все погано чи є справжні діаманти?

– Все непогано. Діаманти теж є. Я тобі більше скажу: не потрібно йти ні на які курси, щоб стати хорошим дизайнером, треба просто бути дуже мотивованим. Вчора дивився фільм про Заху Хадід, вона вже у дев’ять років вирішила, що стане архітектором. Ось це я розумію цілеспрямованість.

– Як ти можеш переконати читачів, що ви реально випускаєте розумних фахівців?

– Та як же я можу переконати? Можна з ними самими поспілкуватися. Давай так: зараз складно знайти креативне агентство або продуктову компанію, в яких не працюють наші випускники.

Для мене головний критерій – це коли ти ніби фіксуєш, що є сьогодні, потім через пару років проходиш по цих же людях, місцях, а там купа нових класних проектів.

– Ти згадав, що у ваших випускників є хороші проекти. Розкажи, які продовжилися за стінами вашої школи.

– Та купа їх. Щоб не чіпати сиву давнину, давай з останнього. По секрету скажу, що ми повністю, від початку і до кінця, зробили дизайн Музею Ханенків. Все по-чесному: з бренд-сесіями, дизайн-сесіями. Ти бачив коли-небудь графічного дизайнера, який з блокнотом ходить по парку і опитує людей, збирає думки? Наші хлопці реально все це застосовують. Музей, до речі, вже все прийняв, затвердив, скоро буде офіційна презентація. Мені здається, це дуже круто, тому що таким Projector я і хочу бачити – місце, де народжуються важливі зміни, в тому числі соціальні.

Інші хлопці зняли короткий метр про візуальне середовище. Вони помітили, що на Заході зараз є потужний тренд на треш. Різні корифеї й світила намагаються його для себе відкрити. А наші хлопці кажуть: слухайте, вийдіть на українську вулицю, нічого відкривати не треба! І ось через інтерв’ю вони цікаво розвивають думку про те, що, може, ми дуже самобутні і передовіших за нас немає, просто ми соромимося себе і намагаємося грати в чужу гру. Коротше, вийшло цікаве таке дослідження. Аматорське, звичайно, – дизайнери перший раз камеру в руки взяли, але мене радує, що в нашому дизайні нарешті піднімають теми крім тих, як заробити 50 доларів на стоках.

Прибутки й конкуренти

– Найпопулярніший ваш курс?

– Базовий веб-дизайн.

– Як ти думаєш, чому?

– Напевно, багато людей хочуть стати веб-дизайнерами. Це курс для новачків. Хоча цікаво, що другий за популярністю курс – просунута програма з продакт-менеджменту. Ми там фактично вчимо бути керівниками проектів, це складно. Ще дуже популярний свіжий річний курс Data Science.

– Дуже популярний – це скільки охочих?

– В цьому році екзаменували 90 осіб, щоб відібрати 25.

– Тобто ви перебираєте харчами серед людей, які хочуть вам заплатити нормально так грошей?

– Так.

– А які курси не дуже популярні?

– Ми їх просто закриваємо. Це завжди для мене великий біль, бо я хочу, щоб умовно не надто популярні теми ставали більш помітними. Наприклад, урбан-дизайн. Ми, до речі, зі студентами та з «Агентами змін» переосмислили Кожум’яцьку площу, і в підсумку вийшов проект, з яким дуже складно сперечатися, тому що там поговорили взагалі з усіма і врахували всіх: і місцевих жителів, і транспорт, і забудовників.

– Перспективи в цього проекту є?

– Є, але, як у будь-якої низової ініціативи, вони не те щоб палають. Хоча, наскільки я знаю, влада його розглядає, бо він реально крутий. Далі проект буде поширюватися на переосмислення Нижнього і Верхнього Валів. А наступний етап – Вокзальна площа.

Новий логотип Києва, який з'явився після посту Олександра, підхопили жителі міста та локальні бренди – наприклад, виробник одягу SIL'
Ідею каштану реалізував у знак Дмитро Буланов, дизайнер, засновник Dmytro Bulanov creative büro. Літери створила каліграфиня і дизайнерка Катерина Яцушек
Всередині – меседжі ініціаторів про те, чим для них є Київ і як це – почуватися локалом
Ініціатори віддали знак для вільного використання, в тому числі комерційного
Розповісти про своє використання логотипу може будь-хто під хештегом #newkyivlogo на своїй сторінці

– Як ви складаєте ціну? Чому один курс коштує 6 тис. грн на місяць, а інший – майже вдвічі більше?

– Ми знаємо свої витрати і знаємо, як цей курс може вплинути на дохід студента. Порівнюємо одне з іншим – отримуємо ціну. Усе.

Ми вважаємо, що безкоштовно проводити нічого не треба. Тому що коли людині щось дають безкоштовно, вона це не цінує. Якщо взяти правила сценаріїв, то там одне з ключових питань – чого позбувся герой, чим він пожертвував. Якщо говорити про освіту, то я дуже ціную цей принцип. Коли людина приходить на курс, щоб змінюватися, то вона має жертвувати. Освіта – це не солодка історія про фото з дипломом в Інстаграмі. Треба жертвувати часом, грошима, навіть настроєм, якщо щось не виходить.

– У вас був хороший офіс на Воздвиженці, а недавно ви переїхали в інший, теж у цьому районі, але набагато більш масштабний. Projector нормально заробляє, так?

– Не знаю, як відповісти на це питання. Я поки не розглядаю проект як прибутковий. Так, він себе годує. Але є багато дуже довгих і дорогих проектів. Наприклад, конференція Krupa: щоб зрозуміти, прибуткові ми чи ні, потрібно провести наступну конференцію. Але в цілому ми себе забезпечуємо, кредити не беремо, все зароблене реінвестуємо. Будівля, про яку ти говориш, – це теж інвестиція.

На цьому фото Олександр вже знає, що перед переїздом школи в нову будівлю його чекають незабутні місяці ремонту в авральному режимі.
Фото: facebook.com/alexander.tregub

– Ти єдиний власник Projector?

– Ні, у мене є партнери.

– Публічні?

– Ні.

– А хто ваші конкуренти?

– Повно їх. У тому, що стосується дизайну, креативу і реклами – це KAMA. Вони молодці, правда класні. Маркетинг – всі маркетингові школи, той же Bazilik. Але в цілому це ж не конкуренція в плані боротьби. Тут ділити нічого. Історія не про те, що підуть або до нас, або до них. Завдання взагалі довести, що така освіта має сенс – і, як мені здається, тут різні освітні проекти один одному допомагають, а не заважають.

– Скільки людей працюють у Projector?

– 33, але це менеджерська команда. Плюс ще близько 60 постійних викладачів.

– Слухай, до речі, а як правильно вимовляти: «Прожектор» або «Проджектор»?

– «Проджектор».

– Дратує, коли неправильно?

– Та ні, сам винен.

Krupa і майбутнє дизайну

– Ти згадав вашу конференцію Krupa. Остання із них пройшла в Палаці Спорту. Ви поки що не університет, тобто, виходить, просто освітні курси проводять масштабну подію на одному з головних майданчиків країни. Як так вийшло?

– Це об’єкт внутрішньої гордості, звичайно. Хоча про це досягнення потрібно скоріше забути. Першу конференцію ми провели на 300 місць, потім на 1000, а в цьому році на 2500. Нам дуже пощастило, що на другу Krupa ми змогли запросити Алана Купера. Це прямо зірка-зірка, батько-засновник UX-дизайну. І я просто побачив, для скількох людей була важлива сама присутність Купера, а вже взяти у нього автограф – це взагалі фантастика.

Наступного разу ми вирішили керуватися тією ж логікою і покликали іншого батька-засновника, Дона Нормана. Тут стало ясно, що Krupa з такої трохи локальної тусовочки перетворюється на дійсно масштабну річ. І нам стало цікаво, чи зможемо ми тоді зробити не просто масштабно, а супермасштабно. Начебто вийшло, 2500 чоловік прийшли, був хороший міжнародний склад учасників. А буде ще краще. Батьки-засновники, правда, вже закінчуються, але ми продовжуємо вести переговори і поки начебто виходить.

– Дизайнер – це людина, яка сидить і щось вигадує, малює. Як ти оцінюєш те, що люди на Крупі шикувалися в черги, щоб взяти у них автографи?

– Ну, ці батьки-засновники все ж важливі книжки для цього написали.

– Порадь, до речі, три книги, обов’язкові для дизайнера.

– Слухай, не буду. Мені здається, дизайнеру краще читати не про дизайн. Тому що ось є у тебе молоток і цвях, можна прочитати три книжки про те, як ними користуватися. А можна про те, як побудувати будинок – і це, по-моєму, краще.

Хоча, звичайно, будь-яка людина в професії, напевно, зобов’язана прочитати тих же Купера і Нормана. Art Huss зараз прекрасні книги про дизайн видає. Але після цього краще вже читати щось інше. Про те, як люди думають, як дослідження проводити.

Олександр Тригуб, Дон Норман і директор видавництва Art Huss Костянтин Кожемяка з книжками, які вони разом видали.
Фото: facebook.com/prjctrcomua

– Як професія дизайнера буде виглядати років через десять?

– Не думаю, що за десять все аж надто сильно зміниться. Хіба що нейронні мережі дійсно можуть відчутно вплинути. Безліч рутинних речей будуть просто автоматизовані, і це видалить з професії людей, які вузько мислять.

А в Україні в ці роки, ймовірно, буде стрімкий розвиток продуктового дизайну. Petcube, MacPaw, Grammarly, Prom, ЛУН – у нас уже сформувався потужний прошарок компаній, а далі бум буде ще більший.

І наостанок – бліц!

– Назви одну проблему, яку ти би вирішив, якби міг.

– Я хочу полагодити освіту. Але хочу полагодити її так, щоб у результаті освіта сама створювала нові проекти і нові професії.

– Які позитивні зміни в Україні ти можеш виділити за останні роки?

– Їх до хріна. Напевно, найголовніше – це те, що трапилося у нас в головах. Як мені здається, раніше ми чекали, що хтось прийде і розповість нам, як жити. Зараз ми вже розуміємо, що і самі можемо визначати свою долю. Можна міняти те, що хочеться міняти, і для цього не потрібен ані міністр, а ні мер.

– Три людини, за якими варто стежити.

– Андрій Баумейстер – тому що я цікавлюся прикладною філософією, знаходжу в ній багато відповідей навіть на ті питання, які мене раніше не хвилювали. Із задоволенням слідкую за Пашею Вржещом і тим, що роблять хлопці з Banda. Хоча це взагалі збірний образ, тому що туди ж я додав би і Fedoriv, Vintage й інші класні агентства. І третій – Юрко Філюк, бо через те, що він робить з Теплим містом, він точно молодець.

Читайте більше цікавого