Івано-Франківськ поступово стає центром нових можливостей в Україні. Спочатку з’явився ресторан Urban Space, який об’єднав 100 інвесторів і став прикладом соціального підприємництва. Тепер у центрі міста оновлюється, модернізується та набуває нового значення старий завод Промприлад, на території якого десятки різних ініціатив будуть працювати разом задля впровадження позитивних змін в країні. Для серії інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поспілкувалася з виконавчим директором та ініціатором проекту Юрієм Филюком про те, що таке імпакт-інвестиції, як отримати експертизу від Стенфорду, залучити $30 млн, змусити працювати разом владу, бізнес і суспільство та при цьому кайфувати від своєї роботи.
ПЕРСОНА
– Розкажіть про свій бекграунд?
– Я вважаю, що підприємцем я став у 13 років. У дитинстві в батьків не було можливості мене розбалувати, тож я намагався сам заробляти гроші. Хочеш грати в баскетбол? Назбирай собі на кросівки. Я що тільки не робив, намагався щось придумувати, експериментувати, якийсь період навіть мив машини. В студентські роки був активним у міжнародній молодіжній організації AIESEC. Я пройшов всі щаблі від локального комітету до президента AIESEC України.
Цікаво в мене там кар’єра закінчилася – на півтерміну мені зробили імпічмент. Тобто система мене не сприйняла або я не зріс із системою. Це було для мене здивуванням, адже я усвідомив, що на найвищій позиції ти більш беззвітній і при цьому замкнутий якимись рамками, ніж на нижчих точках. Але це теж корисний урок. Насамперед, я зрозумів, як хочу будувати партнерство. З тих пір для мене це не тільки професійне співпадіння, але й емоційне – збіг цінностей. Але з зовнішніми партнерами це правило не працює, тут я навчився вибудовувати взаємовідносини фактично з усіма.
Потім у Києві з колегами ми запустили свій перший середній бізнес у сфері кредитних систем – успішно розвивали його чотири роки, а потім, у 2008-у, довелося його заморозити, оскільки ми були зав’язані на банківський продукт, який на той момент просто зник із ринку. Ми після цього вирішили на літо поїхали в суто романтичний Івано-Франківськ і подумати, чим далі займатися. Так і зайшли випадково в ресторанний бізнес і відкрили кілька закладів громадського харчування. Але після Києва ментально досить швидко стало якось тісно. Я відчував, що ми можемо дати ринку більше, ніж вони готові прийняти. Тобто ситуація – на розрив, і треба було приймати рішення: або ми вирушаємо до Києва чи іншого міста з більшими можливостями, або авантюрна думка «давайте спробуємо розкачати Франківськ».
Мені одна мудра людина сказала: «Юро, дерева не бігають». Після цього мені вперше в житті захотілося кинути все та зайнятися чимось новим, що я з легкістю й зробив. Ми почали вивчати теорію революції суспільства, як взагалі розвивались міста, що з цим всім можна робити – так і народилася ініціатива «Тепле Місто». Ми – модератори діалогів у місті, які активно співпрацюють з усіма трьома секторами: владою, бізнесом і суспільством. Але я люблю зауважувати, що це не громадська організація в чистому вигляді: ми використовуємо різні форми, схрещуємо їх між собою, народжуємо щось нове.
– Чому ви не займаєтеся просто бізнесом?
– В цій формі в чистому вигляді я себе вже реалізував. Те, чим я зараз займаюся – набагато більш комплексне та складне, це певний інтелектуальний виклик, з яким цікаво працювати. Я відчуваю, що ця діяльність мене зараз наповнює. В якийсь момент мені стало зрозуміло, що підприємництво – це певний тип мислення. Це стиль життя та вирішення якихось викликів, які до нього надходять. Тому воно не лише про бізнес, а й про культуру, освіту, соціум та політику. Мені цікаво широко працювати в різних напрямках і створювати проекти на перетині.
– Яка ваша функція в межах проекту «Промприлад»?
– Я СЕО. Зараз два мої основні напрями роботи – це стратегічні партнерства і фандрейзинг на рівні більш крупних інвесторів. Тобто ми залучаємо інвестиції, починаючи з $1000 і закінчуючи мільйонами. Відповідно моя ділянка відповідальності – другий випадок.
МЕТА
– Яка головна мета проекту?
– Наша мета не збудувати, умовно, хіпстерленд, повз який будуть проходити місцеві бабусі та перехрещуватись. Навпаки, це відкрита екосистема на тілі міста, яка має активізувати своєю присутністю весь суспільний організм. Це дуже різний досвід – від дітей, які приходять на гуртки, до бабусь, які своїх онуків на них відправляють, а самі йдуть займатися якимось урбан-гарденінгом. Від людей, які п’ють каву та разом з тим спостерігають за елементами архітектурного мистецтва, до розробки абсолютно унікальних бізнесових продуктів.
Ми хочемо допомогти місту вийти на нову траєкторію розвитку. Це і є розвинена демократія, коли ми разом відпрацьовуємо спільний порядок денний, створюємо розвиток для своїх територій. Фактично ми створюємо діловий центр міста, якого в нас немає, який ставить собі за мету перезапустити основні системи з пострадянських на сучасні – це освіта, мистецтво, економіка, урбаністика. Так, щоб круті таланти не втікали в інші міста, не знайшовши реалізації тут. Промприлад зробив дослідження, чого їм не вистачає, і закриває 95% цих потреб.
– А інші 5%?
– Є певні речі, на які ми не можемо вплинути. Наприклад, поки що немає прямих рейсів з Івано-Франківська до Нью-Йорка, Відня або Лондона. Поки що! А от доступ до сучасної культури, мистецтва, освіти, інтелектуального дозвілля, знань, капіталів тощо ми можемо запропонувати. Як і нічне життя, якого в Івано-Франківську більше немає.
ПОЧАТОК
– З чого все почалося?
– На початку 2016-го ми вже більше п’яти років варилися в різних розвиткових процесах на базі платформи «Тепле Місто» в Івано-Франківську. За цей час було реалізовано більше 400 різних ініціатив у напрямі освіти, мистецтва, нової економіки, програмування, спорту, екології, сталої мобільністі, нових медіа тощо. Ми просто шукали, яким може бути наступний великий крок, щоб виводити місто та регіон на новий рівень розвитку.
Якось школа урбаністики CANactions проводила в Івано-Франківську дослідження міста, розробляла фактично урбан-конституцію та аналізувала різні потенціали. Одним із напрямів була аналітика сірих зон – зараз це є проблемою для міста, адже вони стоять собі занедбані та незадіяні, а це також несе екологічні проблеми. З іншого боку, в цьому є великий потенціал, тому що території можна переосмислювати та змінювати на функцію, яка потрібна місту.
Промприлад – це сіра зона міста, яка знаходиться у самому його центрі, буквально п’ять-сім хвилин пішки до головної пішохідної вулиці. Тому ми взяли її в аналіз та почали досліджувати глибше.
– Яким був ваш перший крок у проекті?
– Ми почали покроково вивчати, що роблять у світі з такими проектами, історію та структуру власності Промприладу, стан підприємства. Поспілкувалися з власниками приміщення, яке знаходилося у приватній власності з 90-х років. Першим великим кроком став хакатон, на який ми зібрали близько 25 людей з різних секторів – урбаністика, бізнес, архітектура, громадськість, освіта, наука тощо. Ми разом із ними подивилися на завод, потім поїхали у Карпати і два дні брейнштормили, які можуть бути місія та стратегія проекту, випрацьовували перше бачення. Потім, взявши його за основу, почали працювати далі та робити архітектурну й бізнес-концепцію.
Крок за кроком ми прийшли до моделі «імпакт-інвестменту». Імпакт-інвестмент – це новий тренд у світі, коли фінансують у проект не тільки заради грошової віддачі, а й для суспільної, екологічної чи соціальної користі. (Читайте більше про цей тренд у колонці Дениса Гурського. – Platfor.ma.)
Що цікаво, ми вже два роки займалися проектом і я випадково потрапив у Стенфорд – розказав там про Промприлад і почув, що це імпакт-інвестування. Кивнув, занотував. Подібна історія в нас була і з Urban Space 100 – коли він тільки відкрився, нам сказали: «Так це ж соціальне підприємництво!». Ми подумали: «Ну й добре».
– В чому полягала дослідницька частина проекту?
– Зі Стенфорду, власне, й почалася співпраця з SRI International (Стенфордський дослідницький інститут) – це мільярдна контора, яка працює з великим бізнесом і консультує уряди цілих країн. І зненацька вона починає співпрацю з невеликою організацією в Україні, з якою ніколи нічого не мала спільного. Так от за півроку я їх задовбав всіма можливими способами. Вони казали щось з розряду: «Ну ми наступного тижня в Варшаві. Хочеш – прилітай». Я відповідав: «Прилечу!», сідав і їхав за останні гроші.
Зрештою вони погодилися. На моє щире питання «Чому?», вони сказали, що у нас класичний проект у імпакт-інвестування, а це дуже цікавий тренд у світі, який тільки набирає обертів. Але дуже мало практичних кейсів, а ми ще й прийшли до цього від потреб, навіть не знаючи, як воно називається. Іншими словами, вони не туземців приїхали розвивати і не просто пожаліли нас, а прийшли повноцінно брати участь в експерименті, який має великий потенціал.
SRI International допомагали нам розробляти екосистему – це унікальна співпраця для всього пострадянського простору. Крім того, проект підкріплений іншими експертизами світових стандартів – наприклад, фінальний бізнес-план розробили Ernst & Young. Також долучилися Лондонська школа системних змін, організація PMW, фонд Боша, кілька архітектурних бюро. Ми почали долучати різних зовнішніх та внутрішніх експертів, самі вчились у цьому розбиратися.
ПРОСТІР І ЙОГО НАПОВНЕННЯ
– Що було після експертизи?
– Пілот. Ми взяли у заводу в оренду один поверх на 1800 кв. м, залучили кошти, зробили реконструкцію і наповнили його 16 новими функціями. Промприлад будується як екосистема на перетині чотирьох основних зон – неформальна освіта, сучасне мистецтво, нова економіка та урбаністика. Власне, на поверсі у нас є всі ці напрями.
Пілот дав нам розуміння, як працює екосистема в меншому розмірі, і можливість перевіряти, чи є достатній попит для великої амбіції у 38 000 кв. м згідно архітектурного плану. Нам ставили питання, чи буде достатньо якісного контенту, щоб наповнити таку кількість інфраструктури. Станом на зараз ми маємо понад 100 заявок від бізнесів та організацій на загальну суму близько 60 тисяч кв. м – це значно більше, ніж в цілому передбачено за чотири роки будівництва цього проекту.
Для нас це ще раз продемонструвало, що коли ти робиш якісь фундаментальні, правильні речі, то бачиш неусвідомлений попит. В цій країні людей найчастіше недооцінюють, як і вони себе самі. Ми часто виявляємося кращими, ніж собі думаємо, але для цього треба створювати передумови. Зрештою, колись і Urban Space викликав здивування – об’єднати 100 українців, які не пересваряться, а будуть справно віддавати спільну додану вартість – це прецедент. Промприлад – це теж приклад у цьому напрямі, але зі значно більшими масштабами.
ПРОСТІР І ЙОГО НАПОВНЕННЯ
– Як ви обрали назву?
– Промприлад – слово складне для іноземців, та й для українців не найлегше. Але ми пішли за напрямом збереження історичного ядра, адже це оригінальна назва заводу. Така філософія проекту – не зайшли, зруйнували та збудували щось з нуля, а зробили реновацію. Все, що існує, ми бережливо та гармонійно підкреслюємо, оновлюємо, зберігаємо індастріал в інтер’єрі, додаємо сучасні елементи. А логотип – плитка з чавуну, яка в центральному корпусі лежить під ногами.
– Розкажіть про свою команду.
– Мені часто доводиться бути попереду в плані медійності, але команда – дуже важливий елемент. Мені щастить і завжди ніби вдається притягувати класних людей – Промприлад не виняток. Частина ядра команди складається з моїх партнерів у попередньому бізнесі, деякі з них були ще в AIESEC і пішли, коли мені зробили імпічмент. Тому це абсолютні ціннісні співпадіння та люди, з якими ми професійно ростемо в різних проектах і секторах.
Зараз операційна команда Промприладу – це близько 15 людей. Але треба розуміти, що цей проект втілюється у співпраці з кількома стратегічними партнерами: платформою «Тепле Місто», Львівською бізнес-школою, спілкою MitOst, ГО «Інша Освіта», Pact – ці організації так само дають ресурси своїх команд й інтегрують сили у цей проект.
– З чого ви почали облаштування простору?
– Взяли третій поверх і наповнили його різним – там є коворкінг, конференц-хол, кілька офісів компаній, школа танців, невелика галерея, мистецька творча майстерня, два навчальних блоки, робоклуб, неформальна освіта для дітей, бар, кафе, невелика крафтова пивоварня, принт-студія, тераса. Офіс управління інвестиційної політики міськвиконкому теж переїхав до нас, що досить незвично. Ще є такий Сергій Камінський – один із найкрутіших науковців країни, якого напряму фінансує фонд Нобеля. Сергій разом із сім’єю переїхав до нас із Києва 8 місяців назад, зараз тестує батареї нового покоління, практично виходить вже на робочий прототип. І це все вже народжується на Промприладі. Ще ми зараз здали 4 тисячі кв. м під офіси – ці контракти були підписані з заводом ще до нас. В сумі ми зараз здали 5 800 кв. м в експлуатацію – це 15% загального об’єму.
ФІНАНСИ ТА ІНВЕСТИЦІЇ
– Як ви залучаєте ініціативи?
– Найважливіше – це правильно закладений фундамент, потім все саме органічно сходиться. Ми не робили поки що жодної реклами, але за цей рік люди до нас самі йшли. Все, що ми робимо – просто фіксуємо це запитами, але комусь не можемо відмовити та знаходимо місце. Коли все продумано і правильно закладено ціннісно, зрозумілі історія та амбіція – люди приходять.
– Планується, що всі ці ініціативи будуть спілкуватися або співпрацювати між собою?
– Однозначно. Наприклад, з проектом ReZavod, який базується в Львові, ми робимо спільну навігаційну програму по тих, хто є на території. Це така внутрішня Siri, яка буде мати три рівні пошуку: організація, людина, компетенції. На території розміщуватимуться екрани з тач-скрінами – можна підійти і подивитися, що там взагалі є, або зробити більш точний пошук. Наприклад, мене цікавлять дрони – я прошу систему показати, хто ними займається. Вона дає мені можливість з ними зв’язатися, показує їхню геолокацію на території Промприладу. А далі я можу поставити питання: «Хто ще займається дронами в радіусі 300 км?». І система підкаже інші креативні простори з людьми, організаціями, компетенціями. Тобто ми хочемо будувати таку нейронну систему, яка буде конектити креативні індустрії різних просторів, бо це збільшує динаміку та потенціал.
Ми у всьому намагаємося бути відкритою екосистемою. У нас відшиблене почуття конкуренції й ми завжди говоримо, що нам тут усім треба об’єднуватися. Якщо з кимось і конкурувати, то нехай це буде досвід Нью-Йорка, Лондона або Франції.
ФІНАНСИ ТА ІНВЕСТИЦІЇ
– Яка структура Промприладу з точки зору власності?
– Проект дуже амбітний. $30 млн – його загальна інвестиційна складова. Ми реалізуємо його не з класичним підходом, коли є один великий інвестор – а в Україні це, як правило, олігархічні капітали, які можуть собі такий об’єм дозволити. Замість цього ми будуємо модель знизу вверх, коли об’єднуємо багато гравців і спільними зусиллями відбудовуємо систему. Це складніше, тому що означає більше діалогів.
Нам треба було все пропрацювати, дослідити інтереси всіх сторін, прокомунікувати, залучити партнерів і все це в багатьох ітераціях. Це відпрацьовування нейронної системи, суспільного діалогу між різними гравцями, які починають краще розуміти один одного й усвідомлювати, що разом можна набагато більше виграти, ніж кожен окремо.
30% належить однойменній благодійній організації «Промприлад», яка управляється консорсингом громадських партнерських організацій. 70% належить інвесторам через корпоративний інвестаційний фонд – будь-хто може купити цінні папери та стати співакціонером.
І на рівні оренди так само: 70% – це комерційна орендна ставка, а 30% – знижена ставка для неприбуткових/малоприбуткових функцій, які попри це потрібні суспільству. Це освіта, мистецтво, наука та розвиток малого та середнього бізнесу. Таким чином вони мають можливість зайти на цю територію по знижці й, що важливо, в подальшому, коли проект починає генерувати прибуток, 30% від нього буде направлятися на підтримку цих напрямів. Але всі платять оренду, адже всі мають відчувати економіку та загальну культуру взаємодії.
ФІДБЕК
– А можна зараз назвати проект прибутковим чи він буде приносити гроші тільки в майбутньому?
– Операційно в тій частині, яка реалізована, він вже прибутковий. Але він ще в інвестиційному періоді, тобто ми продовжуємо залучати кошти. Зокрема для того, щоб повністю розрахуватися за завод до кінця року та все збудувати. Плановий прибуток через рік після цього – $3,2 млн, і він поступово має рости до $4,6 млн. $2,2 млн з $3,2 млн буде йти на розподіл інвесторам, а $1 млн – це внутрішній фонд розвитку. І це вже немало.
– Скільки коштів знадобилося на самому початку?
– Ми розбиваємо процес на три етапи: пілот, викуп і реконструкція. Пілот нам коштував $1,3 млн – це всі три роки, всі дослідження, трошки менеджмент, реконструкція і наповнення перших 1800 кв. м. З цих коштів одну половину виділили наші міжнародні партнери, які залучили грантові кошти, а іншу – перші 22 інвестори. Я один із них.
З січня цього року ми відкрили опцію заходити іншим інвесторам. Але через пару місяців ми підведемо риску і не факт, що опція заходити в співінвестори буде дійсною, адже кожного тижня з’являється багато охочих. На той момент ми вже повністю будемо власниками всього заводу з усіма виплаченими зобов’язаннями. Плюс ми зараз у дуже хорошому діалозі з Європейським банком реконструкції та розвитку, а також кількома іншими інвестиційними банками, які на наступній стадії готові надати кредитні кошти за зниженими ставками. Так що максимум до кінця року є унікальна можливість стати співінвестором Промприладу.
– Скільки всього інвесторів?
– В нас вже є 124 інвестори і 30 різних міжнародних партнерів – серед них уряди Швеції та Канади, BMW Foundations, Western NIS Enterprise Fund, Стенфорд, London School of System Change.
ФІДБЕК
– Що для вас найцікавіше в роботі над проектом?
– Тут суцільно все цікаво. Зараз ми усвідомлюємо у повній мірі виклик і рівень складності. Раніше дивились – ну завод, ну великий. Але осягаєш ти все це тіло, тільки коли заходиш і починаєш із ним працювати. Тут живі люди, живі процеси, історія, це все треба досліджувати, вивчати, думати, що з цим зробити, розробляти бізнес-модель. Зібрати пожертви – це тільки один рівень відповідальності. А коли ти залучаєш вже інвестиції – ти несеш кримінальну відповідальність.
Ще питання, як у такій системі, коли у тебе багато бізнес-партнерів, зробити так, щоб воно все не розвалилося та було збалансовано. Як інвесторам в нашій країні пояснити, що треба поєднати гроші та суспільний інтерес? Довести, що «може, ви будете трішки менше заробляти, але принесете користь суспільству». І ти бачиш, що вони хочуть, але мусять переконати себе на всіх рівнях. Або як залишитися в позаполітичній площині? А проект такого масштабу впливає на всі процеси в місті, регіоні та країні. Це дуже багато цікавих кроків. Якщо б мене спитали, що б я робив по-іншому, то нічого. Так, можливо, я собі вкоротив пару років життя на цьому проекті, але ні про що не шкодую.
– Як ви вимірюєте успіх проекту? Який результат для вас важливий?
– Коли років через 10 хтось захоче написати книжку «Чому Франківську вдалося?». Але я вже зараз радуюся. Я проводжу в Івано-Франківську максимум 20-30% часу, а коли приїжджаю, то там вже щось відбулось або запустилось. Це вже живий організм, він сам розвивається та створює передумови, в яких люди починають розкривати свої потенціали в новий спосіб через взаємодію. А далі залишилося зробити так, щоб масштаб цього ставав більшим і був тригером змін у цілому місті, регіоні та в Україні загалом.
– Через які канали ви розповідаєте про проект?
– Всі сучасні й доступні. Це соцмережі, сайт, конференції, персональні зустрічі, також ми завжди відкриті до спілкування зі ЗМІ. Все працює в комплексі та має накопичувальний ефект.
– Який фідбек ви отримуєте від людей?
– В основному фідбеки позитивні. Є невеличка частина людей, які переживають за долю підприємства, але ми на це спокійно реагуємо і пояснюємо, що воно розвалилося задовго до нас і не модернізовувалося з тих же 90-х років. В нього зараз треба вкладати для того, щоб його просто перезапустити. Ми ведемо перемовини з рядом партнерів, які розглядають можливість інвестувати саме у виробничу частину з виносом її на іншу локацію, але принципово зберігаючи людей і не покидаючи Івано-Франківськ. Це найкращий сценарій, над цим і працюємо.
Нами зацікавився Захід. Це підтверджується тим, як нас активно запрошують на усілякі круті міжнародні форуми. За останні тільки півроку ми презентували проект у Давосі на економічному форумі, в Оксфорді, в Палаті Лордів Великої Британії, в Торонто на Українському форумі, при чому нас запросив канадський уряд.
Проект виглядає як потенційне вирішення тих викликів, які є не тільки в таких країнах, як наша, а й у Західному світі. Ми фактино знайшли модель, як будувати довгострокові проекти з високим рівнем безпеки і з виходом на вирішення комплексних задач з розвитку цілого регіону в країні, яка знаходиться у постійній турбулентності. А вони тільки заходять у цю турбулентність, тому наша експертиза їм якраз актуальна.
– За якими проектами в Україні ви спостерігаєте?
– Я намагаюся в цілому відчувати ситуацію – спостерігати за інвестиційним ринком, бізнесом, розвитком громадянського суспільства та його траєкторією. Звісно, дивлюся на політичну ситуацію в нашій країні та у світі, ми ж не у вакуумі живемо, все пов’язано. Тобто мене більше макропогляд цікавить. З професійної точки зору, хоч по суті і по формі ми трішки різні, цікаво як розвиваються Unit.city, Ізоляція, РеЗавод і Арт-завод Платформа.
– Як вважаєте, що зараз потрібно людям у нашій країні?
– Простої відповіді немає. Але якщо ми хочемо бути розвиненою країною, то треба розуміти, що відповідь завжди складніша, нелінійна, багатоходова. Нам треба шукати моделі, в яких ми будемо натреновувати довіру і вихід на взаємодію. Це найбільш недооцінений ресурс країни, на мій погляд. Коли ми навчимося спільно щось вибудовувати, то зможемо робити круті штуки у великих масштабах.