Гроші, м’язи, реформи: Дмитро Дубілет про свою віру в технології, Monobank і СБУ

АвторЮрій Марченко
24 Липня 2019
Теги:
Надлюдський фактор підприємництво реформація технології

Минулого тижня Дмитро Дубілет став радником в.о. голови СБУ і буде займатися запровадженням технологій у боротьбу з корупцією. Крім того, він керує інноваційним фінансовим проектом Monobank, запускає Koto – аналогічну установу в Британії, а також є співзасновником нестандартного спортивного клубу Smartass. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Дмитром про те, чому він не радить створювати банки, як технології можуть змінити державу і чому Європа йде туди, звідки ми тікаємо.

– Monobank, Smartass, Koto, а тепер ще й ІТ-реформами знову будеш займатися. Якщо тобі треба представити себе одним словом, то як ти вітаєшся?

– Та просто – бізнесмен або підприємець.

– Наскільки складно перемикатися між настільки різними проектами? Є якісь методики?

– Дійсно, перемикання поглинає досить велику кількість часу і енергії, але методик ніяких немає. Просто намагаюся структурувати все так, щоби різні завдання не сильно перепліталися у часі.

Чесно кажучи, є відчуття, що я як раз сильно недозавантажений. У всіх проектах, які ти перерахував, є багато розумних людей, які роблять купу правильних речей, а моя роль – керувати, радити, давати якісь настанови. Все це не заповнює мій робочий день годин на чотирнадцять, як хотілося б.

– А на скільки заповнює?

– Ну, десь дванадцять. В принципі, день може тривати досить довго, але по-справжньому ефективно, так, щоб я аж сам кайфував від продуктивності – годин п’ять-шість.

– У всіх цих сферах ідеї ваших проектів досить нетипові: спортивний клуб на межі з дискотекою, банк без відділень, вихід в Британію. Як вони з’являються?

– У кожного проекту своя історія. Якщо взяти банківські, то у нас велика команда колишніх колег по Приватбанку, з якими ми всі робимо. Але, до речі, нічого особливо проривного в ідеї немає. Якщо ти все життя займався фінансовою справою, то, звичайно, думаєш про те, щоб створити власний банк. А якщо ти створюєш його в 21 столітті, то було би дивно робити установу з відділеннями. Тобто не було ніякої ванної, де ми сиділи як Архімед і такі раптом: «Еврика!».

Кіт Дмитра – прообраз маскота Monobank

Monobank

– Якби у тебе не було бекграунду у вигляді Приватбанку, ти би зміг створити банк?

– Без шансів. Коли ми планували Monobank, то розрахували, що 70 людей зроблять його за п’ять місяців. В результаті під запуск у нас працювали 150 людей, а народжували ми його 11 місяців. І це все досвідчені кадри, які працювали у сфері довгі роки. Тобто без досвіду і команди – взагалі без шансів. Нікому не раджу створювати банки, серйозно.

– Складно з точки зору налагодження великої кількості процесів чи через перешкоди від держави?

– Це складність всього. Продукт виходить настільки багатошаровий, стільки нюансів із законодавством, ІТ, взаємодією з платіжними системами і регулятором, що цим можна займатися вічно. Я знаю приклади компаній в Україні, які роками пиляли віртуальні банки, поки у них просто не закінчувалися інвестиції.

Офіційні стікери Monobank

– Так, ось ви запустилися, працюєте, вже мільйон карток видали. Які зараз головні проблеми Monobank?

– Найголовніша – придумуємо нові стікери з котом і ніяк не вдається створити по-справжньому хороший сценарій. Гаразд, якщо серйозно, то найскладніше витримати баланс між простотою продукту і бажанням покрити всі потреби клієнтів. 

У нас багато суперечок з цього приводу. Кожна нова фіча – це, з одного боку, вдоволення потреб ще якоїсь кількості клієнтів, а з іншого, це ускладнює продукт. Де межа – незрозуміло.

Ось ми запустили валютні карти. Ними користуються 5-7% клієнтів, іншим це не потрібно. Комусь стало зручніше, але додаток тепер виглядає складніше, тому що з’явився перемикач карт.

Мобільний додаток Monobank

– Ти медійне обличчя Monobank. Тому і позитив, і негатив ідуть до тебе. Як справляєшся з негативними відгуками?

– Тут важливо сказати, що Monobank – це ж не я, нас семеро співзасновників, і загалом це проект у партнерстві з Universal Bank. А стосовно негативних коментарів, то їх на диво мало. Якщо говорять про конкретну проблему, то я завжди дякую, питаю подробиці і розбираюся. 

Нещодавно клієнт скаржився, що у нього банкомат з’їв іменну картку – звичайні карти у нас безкоштовні, але якщо хочеться своє ім’я нанести, то потрібно заплатити. Клієнту не вдалося повернути карту і довелося платити за випуск нової. Він написав пост, дуже такий гнівний. Але тепер ми з колегами обговорюємо, що в таких випадках варто видавати клієнтам безкоштовну іменну картку. Нам це буде коштувати грошей, але з точки зору клієнтської лояльності, напевно, так правильно. Тобто кожен гнівний пост – це шанс стати краще.

– Ще коли ти працював у Приваті, був такий ледве не мем, що коли якась проблема з банком, треба тегнути Дубілета, він прийде і буде всім відповідати. Але це ж не дуже ефективно, коли менеджер твого рівня лізе в срачі.

– Ти знаєш, я врешті зрозумів, що ефективно. Люди не пишуть в соцмережі, коли у них просто щось не вийшло. Зазвичай це означає, що вони вже звернулися в call-центр, там їм не змогли допомогти, ще хтось не зміг – і тільки тоді вони вибухають в соцмережах. Тобто смикатися на кожну проблему дійсно було би неефективно, але на кожну проблему, де клієнт кричить в соцмережах – тут вже ККД досить високий.

 

«Кожен бізнесмен повинен бути трохи проноїком. Це не помилка, не параноїком, а саме проноіком. Пронойя – це психологічний розлад, коли хворому здається, що світ змовився, щоб йому допомогти».
Джерело: Інстаграм Дмитра Дубілета

Волонтерство в ІТ-реформах

– Ти днями став радником в.о. голови СБУ. Дивись, як це виглядає зі сторони: людина, зовсім не знайома з роботою найбільш секретної установи країни, приходить допомагати новому керівнику, для якого це теж все абсолютно нове (нинішній голова СБУ Іван Баканов до цього керував «Студією Квартал-95» і був на чолі партії «Слуга народу»). Як так?

– До мене звернувся Іван Баканов і каже: в СБУ вважають технології найкращим інструментом боротьби з корупцією, знаємо, що ви спеціаліст з технологій, тому ставайте радником, беріть участь у благій справі. Я не знайшов причин не погодитися.

Плюс я ж як активіст беру участь в різних проектах, і одна справа, коли я приходжу як волонтер Діма – тоді, може, і не посилають, але і не сильно прислухаються. А коли ти радник в СБУ, то це швидше відкриває двері і слухають уважніше.

– Розкажи, що конкретно ти будеш робити в СБУ.

– Зараз беру участь в трьох проектах. Вони на стику різних держорганів. Перший – реєстр Мін’юсту, точніше, боротьба з рейдерськими захопленнями. Друге – контрабанда. І третє – акцизні марки на алкоголь. По кожній з цих тем Україна втрачає якщо не мільярди, то сотні мільйонів доларів – вже точно.

Це взагалі абсолютна «краса» – в Україні є десятки сфер, на кожній з яких держава втрачає стільки, скільки ми просимо в рік у МВФ. На контрабанді, скажімо, до семи мільярдів доларів. А уяви ще, скільки в країну не заходить інвестицій через те, що будь-який сільський нотаріус або реєстратор може легко переписати на іншого власника величезний завод. Загалом, мене дуже надихає перспектива поборотися з цим, тому що якщо вийде, то це буде реально вау.

«Переслідує підозрілий тип».
Джерело: Інстаграм Дмитра Дубілета

– Ось є якась державна структура. Там корупція. Ти або хтось ще приходить і каже: нате вам готову систему, ви просто її вмикаєте і далі вся корупція зникає, бо все працює без людей. Як можна зупинити таку реформу, якщо всім реально показати та пояснити, що це благо?

– На жаль, в тих темах, які я перерахував, таких простих рішень немає. Але якщо говорити про адмінпослуги, то це досить просто. Якби влада погодилася на повну силу використовувати систему iGov, яка легко стикується з усіма реєстрами, то так би і було. 

Чому не погоджувалися? В умовах нашої держави можна знаходити тисячу причин. Ну, прийшли якісь волонтери, а ти у відповідь посилаєшся на регламент, на відсутність бюджету, на наявність бюджету, на комплексну систему захисту інформації, на все що завгодно.

– А що можна зробити з таким ледачим саботажем?

– Важко сказати. З боку волонтерів побороти це явно дуже складно. Так уже повелося, що чиновники у нас багато заробляють на побутовій корупції і на відкатах за закупівлі. iGov втручається одразу в обидві ці галузі, тому логічно, що 99% наших кейсів спілкування з чиновниками починалися гучною прес-конференцією, а закінчувалися тихим саботажем.

«Коли захотілося попрацювати прямо на вулиці».
Джерело: Фейсбук Дмитра Дубілета

– А наскільки ефективно кликати на допомогу Фейсбук?

– Боюся, вже не дуже ефективно кликати на допомогу навіть великі телеканали. Ми живемо в надзвичайно перенасиченому інфополі. Для мене було дуже показово, що перед президентськими виборами на різних кандидатів почали сипатися дивовижні компромати. Ну, ось плівки Онищенко про Порошенко – це ж просто на голову не налазить. Але як воно з’явилося, так і пішло.

– Згадай WikiLeaks. Це прогриміло на всю планету, мало не на кожного політичного лідера кожної країни світу було щось мерзенне, постійно висипали якусь нову інформацію. І де потім опинився WikiLeaks? Хіба що періодично виникали новини, що Ассанж рідко миється і ходить смердить в посольстві Еквадору, ну і що його в підсумку звідти виколупали.

– Така нова реальність. 99% якісних новин просто тонуть. Тому і у фейк-ньюз стільки сили.

– Ти згадав iGov. Після Майдану купа людей об’єдналися, щоб запустити систему електронного врядування. Потім ви передали її державі. Ти слідкуєш за проектом?

– Ні, вже не дуже. Держава освоїла досить великі бюджети на те, щоб створити на своїх окремих платформах власні сервіси адміністративних послуг. Я не зовсім згоден з їхньою архітектурою, але що зроблено, те зроблено. 

За ці чотири роки держава досить далеко просунулася, і на цій стадії цілком може бути, що в деяких сферах простіше не використовувати iGov, а допиляти своє. Тому сильно топити за нашу розробку я не готовий, хоча у системи є безліч напрямків, де її можна використовувати дуже ефективно.

На форумі «Бізнес-концентрат»: «Аудиторія розміром у 8,5 тисяч людей була класною».
Джерело: Інстаграм Дмитра Дубілета

– Ти колись мені казав, що досить багато спілкуєшся з великими підприємцями, і що вони дуже скаржаться на корупцію. Наскільки все погано?

– Не знаю, за яким критерієм оцінювати, добре або погано. Але дивись, коли закінчився Майдан, у всіх був підйом. З цього боку сказали «не даємо хабарі», з іншого – «не беремо». Але потім щось пішло не так і зараз досить багато людей говорять, що тепер, на жаль, стало навіть гірше, ніж до революції.

– І ось тут з’являєшся ти і кажеш, что ІТ можуть ламати корупційні схеми. Наведи приклади сфер, де це реально можна зробити.

– 90% адміністративних послуг, які держава надає громадянам – це видача довідок, які треба показати іншому державному органу. Якщо створити адекватні реєстри або правильний доступ до вже існуючих, то громадянину просто не потрібно буде ходити в один кабінет, щоб здобути там папірець для іншого кабінету. При цьому по дорозі він ще й дає грошей, щоб швидше все оформити, тобто ми приберемо і корупційну складову.

Хоча, до речі, я не вважаю подібну побутову корупцію найстрашнішим злом для країни. Це своєрідне мастило для механізму, який погано працює.

Але бувають набагато гірші випадки, коли бізнесмен хоче ввозити свій товар по-білому, а йому мафія на митниці або в СБУ каже, що давайте оформимо дешевше, а різницю віддайте нам. Коли бізнес хоче, але просто не може працювати чесно, то ось це вже сумно.

– Що заважає впровадити тут якесь IT-рішення?

– Ну, з митницею все начебто очевидно. Так, зараз сформулюю… Як повідомляли інтернет-ЗМІ, є ознаки того, що керівництво країни не було зацікавлене вирішувати проблеми, тому що, можливо, брало участь в цих процесах.

«Всесвіт вимагає від Monobank обслуговування ФОП».
Джерело: Інстаграм Дмитра Дубілета

– Одного разу ти на цьому самому місці обурювався, що за законом у вашому клубі Smartass повинна обов’язково бути книга скарг, і що в 21 столітті це маячня.

– Ну, так, це атавізм, застаріла регуляція, яку, до речі, вже скасували. Але таких речей в державі ще багато.

– Наскільки я пам’ятаю, ти наполягав не заводити книгу скарг ще до того, як їх скасували.

– Так, я пропонував колегам заплющити очі і порушити цей закон до біса. Просто з принципу.

– Як часто ви обговорюєте, що ну ні, це абсолютний ідіотизм, давайте порушимо, простіше штраф заплатити?

– У Smartass зовсім рідко, тому що в цій сфері, на щастя, особливих регуляцій немає. Хіба що стикалися з труднощами, коли електрику і воду підключали. Через це, до речі, Україна в рейтингу Doing Business не надто високо – підключення до електромережі є одним із серйозних факторів в їхній методології.

Що стосується Monobank та банківської галузі, то там зовсім все жорстко. Ніякого креативу в інтерпретації законів ми собі точно не дозволяємо. Нацбанк дуже суворий.

– Занадто суворий?

– Не готовий давати оцінки своєму улюбленому регулятору.

Україна vs Захід

– Часто можна почути, що в Україні все гірше, ніж на умовному Заході. Я можу назвати кілька дуже таких побутових речей, які у нас кращі: наприклад, у метро турнікети приймають звичайні кредитки, а в містах достатньо цілодобових магазинів і аптек. Що ти можеш виділити?

– У нас проблема «старої» зарегульованості, бо з радянських часів залишилася купа правил, які всім отруюють життя. На Заході інша фішка – якщо ми вже відходимо від зайвого патерналізму держави, то там навпаки туди мігрують. Не всі, звичайно, але багато країн. 

Наприклад, в Британії приймають багато законів, які начебто повинні піклуватися про громадянина, але насправді ускладнюють життя бізнесу, а значить і тим громадянам, про яких він піклується. Візьмемо, наприклад, кредитний бізнес, там така кількість регуляцій, що створити фінтех стартап – це вирвані роки. 

А в підсумку це відгукується громадянам. Ось взяв британець кредит, щось у нього пішло не так, і він може абсолютно спокійно сказати: все, не можу платити, вибачте – і закон його захищає. Здавалося би, і добре. Але це призводить до того, що британські банки останнім часом дуже багатьом відмовляють у кредитах, тому що не хочуть брати на себе такі ризики. Тобто настільки захистили громадян, що тепер вони залишилися без кредитів.

І ось ти добре зазначив, що у нас є цілодобові магазини. А на Заході вони не працюють не через лінь, це закон аж занадто захищає працівників.

– Ти вчився і працював у США, Німеччині, Англії…

– Ще в Індії і Польщі. В Індії я два місяці працював в IT-компанії, а в Польщі – півроку в Mastercard. Але мені найлегше говорити про Велику Британію – я там і вчився, і бізнес зараз створюю.

Фото з корпоративу Monobank.
Джерело: Інстаграм Дмитра Дубілета

– До речі, а скільки ви вже намагаєтеся на ринок вийти з онлайн-банком Koto?

– За ліцензію ми боролися трохи більше року і кілька тижнів тому її нарешті отримали. Сподіваюся, вже в серпні будемо випускати в Британії перші карти.

– А чому так довго?

– Просто дуже складний бюрократичний процес. Наприклад, через Брекзіт дуже багато компаній по всій Європі подали заявки на британського регулятора, і він страшно перевантажений. До нашої заявки три місяці ніхто навіть не підходив. Ну і в цілому купа запитань про продукт, кібербезпеку, експертизу керівництва.

– Гаразд, давай візьмемо Польщу. Це, як і ми, країна Варшавського договору. Чому зараз у них все краще, ніж у нас?

– Руссо, здається, вважав, що справа в релігії. У них католицизм, у нас православ’я. Знаєш цю теорію? Вона стверджує, що домінуюча релігія сильно впливає на ВВП. Країни, які сповідують протестантизм, успішніші, ніж католики, а католицькі – ніж православні. Тобто винна ментальність, що склалася під впливом релігії. Православ’я – це домінування громади, патерналізм, тоді як в іншому християнстві більше індивідуалізму.

 

 І наостанок – бліц 

 – Якби ти міг вирішити тільки одну проблему в Україні, що б це було? 

– Доступність кредитів, особливо для бізнесу. Зараз вони, по-перше, дорогі, по-друге, не дуже доступні. Через це економіка не зростає так, як могла б.

 – Ти бачиш простий спосіб це виправити? 

– Простий – ні.

– Назви позитивні зміни в Україні за останні п’ять років?

– Технологічний прогрес, який крокує усім світом, в тому числі Україною. З кожним роком наше життя стає все більш продуктивним і цікавим завдяки, умовно, Маску та Бріну, а не Порошенко та Зеленському.

 – Люди, за якими варто стежити в Україні? 

Ютуб-канал Михайла Рогальського, тому що він знімає крутий контент. Телеграм-канал мого бізнес-партнера Олега Гороховського – він в основному пише про Monobank. Іронічні спостереження Віктора Глущенка у Фейсбуці. І Олексій Гончарук, якого я вважаю одним із найрозумніших людей в нашому політикумі.

 – А тебе, до речі, звали в партію на вибори? 

– Так, одна політична сила.

 – Чому відмовився? 

– Ну, я ж бізнесом займаюся. Поки що.

Найцiкавiше на сайтi

Карти, гроші, диваки:
Богдан Логвиненко про те, скільки коштує Ukraїner та як розповідати неймовірні історії

АвторЮрій Марченко
5 Червня 2019

Три роки тому стартував проект Ukraїner – відео, тексти та фото про унікальні місця й унікальних людей нашої держави. Тепер це слово стало ледве не терміном для позначення експедицій за цікавим контентом рідної країни. Platfor.ma розпочинає «Надлюдський фактор» – цикл інтерв’ю з людьми, які творять в Україні неймовірні речі, – з розмови з ідеологом Ukraїner Богданом Логвиненком про те, як їм все вдалося, скільки це коштувало, як правильно читається назва проекту і чому головне – це неймовірні історії.

– Розкажи кілька цифр про Ukraїner, щоб одразу всіх вразити.

– Не знаю, чи це вражає, але у першій експедиції ми проїхали 100 тис. км по Україні. І набрали 100 тис. підписників на Фейсбуці – тобто, виходить, один кілометр – один підписник. Зовсім нещодавно вийшла книга як фінал першої частини проекту. Книга стала однією з перших за кількістю продажів на цьогорічному Книжковому Арсеналі, а перший наклад наполовину розійшовся ще до її виходу з друкарні по передзамовленню. Зараз закінчуємо повнометражний фільм про скульптора Валерія, який їздив із нами в Грецію.

Але загалом для мене є здобутком кожна історія, яку ми випускаємо. Зараз їх 130, і має вийти ще 50 з тих, що ми вже зняли. Хоча коли ми їхали в першу експедицію, то планували, що з кожного регіону в нас буде всього по три сюжети. Але вже у Закарпатті ми одразу зняли аж 15 – просто не могли зупинитися. Це задало такий темп, що далі ми вже не могли показати якийсь інший регіон менше. Хоча, звісно, десь історії знайти важче, десь люди взагалі не хочуть про себе розповідати.

– Як ви шукаєте сюжети?

– Перед кожною поїздкою ми запитуємо про цікавих людей у соцмережах і перевіряємо усі ці теми. Шукаємо в регіональних ЗМІ – там часто можна знайти щось дуже смішне. Найбільше для одного регіону в нас було 400 потенційних історій – чи то Карпати, чи Галичина, не пам’ятаю. Далі ми скорочуємо все до короткого списку і врешті обираємо декілька найкращих, які будемо знімати. Це суперважко.

Зараз стартувало друге коло експедицій – ми знову поїхали в Приазов’я, де вже були. І цього разу ми навіть не шукали нічого, бо залишилося надзвичайно багато героїв з попередніх разів. Плюс команда стала настільки великою, що як тільки ми кудись збираємося, нам одразу щось радять – і цьому ми довіряємо найбільше. Бо іноді люди щиро кажуть щось в дусі «зганяйте до мого дідуся, він класний, нагодує вас».

– А вдруге до когось плануєте заїхати?

– Ми взагалі вирішили дещо змінити формат – знімати довші й глибші історії. Тепер ми проводимо з кожним героєм кілька днів, бо раніше – встигали максимум день. Найкрутіші історії перезнімаємо в новому форматі, продовжуємо їх, бо є класні ініціативи, які за ці три роки дуже розвинулися.

– Розкажи тоді про свої улюблені сюжети.

– Я можу розповісти не про улюблені, а про знакові. Наприклад, про Мішеля – це німець, який в Закарпатті вирощує буйволів. Це реально була історія, через яку про нас багато хто дізнався.

Особливо культурні гроші: 24 непростих запитання до Українського культфонду

АвторЮрій Марченко
5 Липня 2019

– Щодо фонду можна знайти багато відгуків, як схвальних, так і не дуже. Але я не бачив жодного, де казали, що така установа взагалі не потрібна. На вашу думку, які головні недоліки УКФ?

– Забюрократизованість процесів. Знаєте, ми б залюбки вийшли і сказали: так, ви всі круті, документів не треба, ось вам гроші. Але ж ми всі погодилися, що мають бути спільні правила. Що ніхто не може зайти до мене в кабінет і через особисту симпатію щось собі отримати – у мене просто немає можливості та бажання для такого ручного режиму. Але спільнота часто хоче якихось винятків: ну, це ж ми, ми ідейно важливі, ну зробіть поступки… Гадаю, це наслідок недолугого державного апарату, частиною якого ми зараз є. Але ми намагаємося накласти на нього нові підходи. Підсумовуючи: інституція з новим мисленням змушена існувати в реаліях старої системи.

– Чим із зробленого УКФ ви пишаєтесь?

– Фактично наш офіс запрацював лише навесні 2018-го, тобто кілька місяців тому ми відсвяткували рік. Гадаю, можна пишатися тим, що за цей час ми зробили те, на що у міжнародних фондів йде три-чотири роки. Ми обговорювали це з керівниками установ із Польщі, Нідерландів, Канади – після юридичного запуску зазвичай декілька років випрацьовують програми, проводять фокус-групи, визначають цільові аудиторії. І тільки після цього запускають реальні грантові програми. Але ми живемо трохи в інших реаліях, тому встигли зробити все з вище переліченого протягом року.

Ми розуміли, що час обмежений, тому взяли за приклад європейську модель культурних грантів, де є поділ тільки за типом заявника: індивідуальна заявка; заявка у співпраці з національним партнером; і з міжнародним. Також ми визначили пріоритети власної роботи і погодили їх з Мінкультом. На основі всього цього ми й запустили перший конкурс проектів, на який отримали 716 заявок – вважаю, що для нової інституції це був гарний результат. 

Цього року в межах реалізації розробленої 2018 року Стратегії УКФ ми вже запустили шість тематичних програм та отримали загалом 2018 заявок.

Добро, бро: один із головних фандрейзерів світу про нове мислення та благодійність

Нещодавно в Києві на запрошення Українського католицького університету і Центру розвитку благодійності виступив Стівен Джордж – міжнародний тренер із фандрейзингу і лідерства та віце-голова Інституту фандрейзингу у Великій Британії. Більше 35 років він допомагає некомерційним організаціям світу залучати кошти на соціальні проекти та знає, що найголовніше – це ідеї, які лежать в людських головах.  Ми поспілкувалися зі Стівеном та виокремили головні інсайти для благодійників нового часу.

Зараз неприбуткові організації повинні витрачати гроші для того, щоб залучити їх більше. На жаль, поки що суспільство цього остаточно не розуміє. Наприклад, у Великобританії все ще існує розрив між тим, яким способом ми щось робимо, і тим, як це сприймає суспільство. Це породжує недовіру. Я вважаю, що цінності та довіра – нова валюта. Тому перший важливий крок, який слід зробити зараз, – змінити ставлення людей до витрат NGО. В їхній свідомості має закріпитися розуміння, що витрати неприбуткових організацій – це не витрати, а інвестиції. Людям потрібно пояснити цю суттєву різницю.

Якщо ви не поясните, яка ваша мета, навіщо вам потрібні гроші, яке рішення ви пропонуєте, щоб розв’язати конкретну проблему, люди не зрозуміють ваші меседжі. Одна із помилок, яку часом роблять благодійні організації, зокрема у Великобританії, полягає в тому, що при комунікації з людьми, вони хочуть говорити про свій бренд, але донорам потрібно інше – вони хочуть разом з вами долучитись до чогось важливого, хочуть слухати про результати роботи, а не про те, що вони – частина вашого великого бренду.

Хто зіпсував повітря: як людство шукає ефективні, дивні й смішні способи не задихнутися

Проблема забрудненого повітря – одна з найсерйозніших для людства. І з кожним роком її актуальність тільки зростає. Більшість джерел забруднення атмосферного повітря не можуть контролюватися окремими людьми і вимагають спільних дій з боку влади, особливо в таких секторах, як транспорт, утилізація відходів енергетичної промисловості, міське планування і сільське господарство. Та як сказала німецька активістка Петра Келлі: «Якщо наше покоління не зробить неможливого, то на нас очікує немислиме». Природа не пробачає помилок. Platfor.ma розповідає, як світ бореться за чисте повітря і що може зробити кожен із нас.

Ви любите експерименти? Вмостіться зручніше, розслабтеся і зробіть повільний глибокий вдих і видих. А тепер ще раз. Відчули, як повітря наповнює ваші легені? Чи задумались ви в цей час, що саме вдихнули? Крім життєво необхідного кисню, там у різних концентраціях знаходяться бензол, чадний газ, окиси азоту, тверді частинки, летючі органічні сполуки та інші елементи таблиці Менделєєва. І так близько 20 тис. літрів. Щодня.

Транспортні, виробничі, побутові, хімічні та інші забруднювачі потроху вбивають не тільки планету, але й нас самих, створюючи сумну статистику Всесвітньої організації охорони здоров’я:

– 91% населення планети живе в районах з повітрям, яке вважається забрудненим;

– 4,2 млн людей помирають щороку внаслідок негативного впливу забрудненого повітря, зокрема через хвороби серцево-судинної, нервової і дихальної систем, а також онкозахворювання;

– 3,8 млн випадків передчасної смерті зафіксовані в 2016 році внаслідок забрудненого повітря всередині приміщення.

Ось, скажімо, відео від Всесвітньої організації охорони здоров’я про те, як забруднене повітря впливає на наш організм:

Але остаточно засмучуватися рано. Атмосфера не залишається нерухомою, адже дують вітри, випадають опади. Тому навіть найбільш забруднені міста на певний час можуть стати чистішими І навпаки, чисті райони забрудняться отруєним вітром, що дме замість свіжого бризу. Втім, мусимо визнати: з часом все важче знайти місце, де повітря буде дійсно чистим. Саме тому людство приділяє цій темі все більше уваги.