ДОВІДКА:

Шевченківська премія – найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Заснована 1961 року. Упродовж 1962-2018 років відзначено 648 осіб і 8 колективів. Серед них 196 письменників, літературознавців, мистецтвознавців, журналістів і публіцистів; 119 діячів образотворчого мистецтва та майстрів народного мистецтва; 136 діячів театру і кіно; 114 музикантів; 82 архітектори, інженери комплексних ландшафтів, поліграфісти та музейні працівники. У 2020-му грошовий розмір премії склав 200 тис. грн. Нинішній склад комітету премії працює з грудня 2019 і налічує 18 осіб, з яких двоє раніше отримували премію.

Чому Шевченківська – дійсно головна премія країни?

Авторитет і престиж премії досягається не відразу, якщо стартувати з нуля, а якщо з від’ємної позначки, поготів. Не сказати, що лауреати попередніх років геть усі не гідні нагороди. Були Павло Маков, Вікторія Польова, Анатолій Криволап і ще дуже, дуже багато гідних і вибухових митців, але вони не монтувалися з рештою. Та якщо вдасться зберегти нинішній вектор, усі точно погодяться з тим, що головна премія країни – саме Шевченківська.

Хіба це не радянський рудимент?

Радянщина – це коли митця митцем призначає начальство. І хоча принаймні за попередніх три роки жодного впливу згори на Шевченківський комітет не було, осад все-таки був. Тож треба визнати, що емоційне тло залишалося старосвітським, тобто вельми радянським.

Переможцем премії серед інших є Хрущов. А чи є ще хтось, хто зараз виглядає дещо сумнівно?

Хрущов навіть для тих рептильних часів був ексцесом. Хіба що Брежнєва нагороджували преміями за книги, яких він не писав, але це було в Москві. Проблема ж якраз не в тому, що в списку лауреатів за 59 років набралося багато поганих митців. Проблема в тому, що хороші митці загубилися серед нудних.

ДахаБраха (до речі, ось наша розмова. Цікава! – Platfor.ma) і Троїцький дещо незвичайні переможці для такої класичної премії. Як так сталося і чи не знецінить це нагороду для мастодонтів культури?

Академічне середовище в цілому легко ображається. Хтось – через реальну бідність (усі ми знаємо, що чисте мистецтво мало прибуткове), а хтось – через страх стати бідним, втратити свою значущість, привілеї. Але за бідність дають не премію, а пенсію. 

Троїцький – видатний режисер. ДахаБраха збирає оплески у світових столицях. Спочатку підкоріть Нью-Йорк, а потім уже ображайтеся. 

Влад Троїцький із оперою «Йов» та етно-гурт ДахаБраха подались на цьогорічну Шевченківську премію за особистим запрошенням від представників комітету. Раніше ця премія для них не мала істотного значення, але після ребрендингу та смислового оновлення митці наважилися взяти участь, оскільки, за їхніми словами, вона почала мати відношення не до якихось абстрактних досягнень, а відображати сучасне культурне обличчя України.

Чи можливо уявити, що Шевченківську дадуть, скажімо, за хіп-хоп?

Український хіп-хоп зараз переживає вибуховий період. Якщо в цьому жанрі з’явиться щось, від чого зриває дах, то чому ні? Американський репер Кендрік Ламар у 2018 році отримав Пулітцера, тому, як кажуть: who knows, who knows. Наступний рік може стати мотивацією для українських хіп-хоп артистів, які хочуть повторити успіх Ламара у національному масштабі.

Які історії траплялися за лаштунками премії?

Душевним було, коли цього року Владислава Ралко й Тетяна Кочубінська заходилися зробити виставку номінантів перед третім туром. Дівчата домовилися з Довженко-центром, там працюють такі самі навіжені Іван Козленко та Марина Скирда. Тоді комітету віддали фантастичні за розміром і якістю експозиційні площі, забезпечили максимальну підтримку, передусім робочою силою наявних наукових працівників. 

Полотна Сергія Браткова приїхали потягом у валізі. Коли їх вийняли, виявилося, що вона капітально пожмакані. Тетяна згадала: існує такий побутовий прилад — відпарювач. Один такий знайшовся у костюмерній Суспільного. Знаєте, хто після приїзду заліз на драбину і працював із відпарювачем? Того вечора голова комітету Шевченківської премії Юрій Макаров здобув новий фах.

На що люди витрачали грошову винагороду?

Один лауреат попередніх років роздав борги, а на решту накрив скромний бенкет у себе в майстерні. Ну, одне слово, це не Нобелівка з її грошовими скарбами.

Цьогоріч, наприклад, лауреатка у номінації «Публіцистика, журналістика», воєнна кореспондентка Євгенія Подобна присвятила свою перемогу в конкурсі загиблій на Луганщині військовій Яні Червоній. Авторка вже вирішила, куди витратить винагороду – частину віддасть родичам загиблої на російсько-українській війні військовослужбовиці.

Ще одна володарка премії 2020 року – поетеса Маріанна Кіяновська розповіла, що хотіла би витратити грошову винагороду на поїздку до Індії. Однак реалії сьогодення не дозволяють навіть спланувати поїздку до сусідньої області.

Бувало таке, що Шевченківською премією нагороджували ноунеймів? Що це були за люди та чим вони таке заслужили? 

За межами вузької тусовки мало хто знає більшість номінантів, але це не ноунейми. Це біда наших креативних індустрій, які не піарять як слід своїх лідерів. У цьому на даному етапі й сенс премії як такої: не задовольнити чиєсь честолюбство, не коронувати патріарха, а дати зрозуміти останньому профану, що в нас існують справжні зірки. І робити з них зірок.

А було, що від премії взагалі відмовлялися?

Резонансними були скандали, пов’язані з премією. 2008 року акторка Галина Стефанова попросила відкликати себе зі списку через те, що Шевченківський комітет виключив з переліку вистав «Польові дослідження з українського сексу».

Крім того, від премії також відмовлялись Юрій Андрухович та Василь Шкляр. Наприкінці 90-х ще була жива пам’ять про ЦК КПУ з його ідеологічним відділом і весь істеблішмент від культури, який колись встиг вчасно записатися до Руху, зберігся від старих часів. Для Андруховича тоді це був відчутний мезальянс, і він відмовився ще на стадії номінації. 

А от із Василем Шкляром вийшло цікавіше. В 2011 році він став лауреатом Шевченківської премії за роман «Залишенець» («Чорний ворон»). Однак письменник надіслав відкритого листа на адресу Віктора Януковича, в якому попросив перенести нагородження на той час, коли при владі в Україні не буде тогочасного міністра освіти Дмитра Табачника. При цьому в тексті листа на адресу Віктора Федоровича особисто було збережено всі реверанси.

У 2016 році на премію номінували професора Гарвардського університету Григорія Грабовича. Деякі лауреати Шевченківської премії виступили проти номінації. Вони написали відкритого листа, у якому йшлось, що дослідження відомого вченого є антиукраїнськими. Насамперед це було про роботу Грабовича щодо творчості Тараса Шевченка. Проте інші представники культурної спільноти України назвали цей лист «брудною кампанією» (і я з цим солідарний, – акцентує Юрій Макаров).

Премія оновлюється і візуально. Нещодавно ви отримали новий логотип і айдентику – хто для вас їх розробляв і що вони означають?

Нову айдентику премії розробили ISD Group – вони переосмислили місію та позиціювання премії у колаборації з TS/D Agency. Це стало можливим за ініціативи двох державних органів — офісу президента і Міністерства культури. 

Нам створили новий логотип премії, щоб підкреслити роль прожектора митців, аби їх знали українці та могли розповісти іноземцям про тих, ким пишається Україна. 

Відтепер ідеться про досить радикальне перезавантаження цієї нагороди, надання їй нового змісту зсередини і нового значення, нового звучання ззовні. В агенції помітили, що знак поваги Тараса завжди обрамлюють колом чи овалом. В дизайні рамка стала основою модулю. Із різноманітних та вигнутих рамок з’явилася перевернута «аркада» оновленого логотипа премії з декількома шарами прочитання. У формі знаку читаються літери Ш і П. Це монограма, в якій також читається тризуб та ціла аркада рамок.

Контраст постійних елементів та нових генеративних деталей дозволить щороку змінювати обличчя премії. Фактично в нас є все: логотип, меседж, модуль та графіка. Разом вони працюють як єдине ціле та створюють впізнаваний візуальний стиль. А детально про процес створення нової айдентики та стратегії можна дізнатись ⤻ тут.

Чи бувало так, що премією нагороджувались не українці?

Шевченківською премією неодноразово відзначалися іноземні громадяни, і не тільки представники діаспори. Наприклад, американський радянолог Роберт Конквест, російський шевченкознавець Леонід Большаков. Роберт Конквест був одним із найвідоміших у США авторів публікацій з історії Радянського Союзу, зокрема періоду сталінських репресій та Голодомору в Україні 1932–1933. Автор отримав Шевченківську премію 1994 року за книжку «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор». 

Леонід Большаков отримав Шевченківську премію 1994 за документальну трилогію «Літа невольничі» («Быль о Тарасе»). Большаков – відомий шевченкознавець, який написав багато книги про перебування Тараса Шевченка на засланні та в Астрахані, Новгороді й Москві («Слідами оренбурзької зими», «Глави з життя», «Шлях «Кобзаря»).

Бували конфузи як на Оскарі, коли, скажімо, оголошували не того переможця? 

Найвідоміший випадок з поетом Ігорем Муратовим, якого тричі висували на премію. Одного разу голова комітету навіть привітав його з перемогою, а вранці вийшли газети з іменами лауреатів, серед яких Муратова не було.

Провернути це зміг сценарист фільму «Родина Коцюбинських» Олександр Левада, який за допомогою шантажу та зв’язків у партії переконав дати премію йому та режисерові Тимофію Левчуку. Цей випадок відбувся більше 40 років тому, про що йдеться у книжці «Розчахнута брама», написаній сином Ігоря Муратова – Олександром Муратовим.

Цікавий випадок стався також із письменником Юрієм Щербаком. Він двічі був близьким до перемоги – у 1992-му і 2015-му. Востаннє газета «День» навіть назвала його лауреатом, але потім повідомила, що помилилася із прізвищем. 

Якою буде премія за 30 років?

Якби знати, яке буде мистецтво за 30 років? Може, збережеться одна-єдина номінація — за найкращу комп’ютерну гру? Нам самим цікаво дізнатися, якою буде премія за кілька десятиліть. Але гадаємо, головне, – що вона буде.

ОБКЛАДИНКА: ISD GROUP & TS/D AGENCY

ФОТОГРАФІЇ: Павло Маков, Анатолій Криволап, Нова айдентика Шевченківської премії