У своєму роді: як знайти власних пращурів і що зараз з генеалогією в Україні

АвторЯна Зелена
29 Березня 2017
Теги:
База знань знання наука технології

Українці все частіше займаються дослідженням свого родинного дерева. За даними Держархівслужби України, минулого року більше 6 тис. користувачів зверталися до генеалогічної інформації, а самі працівники архівів підготували понад 3 тис. досліджень роду. Що це – дань моді, відкриття доступу до архівів чи зацікавлення власним походженням? Platfor.ma розбиралась, де шукати власних пращурів, як у цьому допомагають технології, та скільки заробляють спеціальні генеалогічні компанії.

Пращур сучасної генеалогії жив ще у Стародавній Греції. У V ст. до н.е. Геродот в «Історії» описав генеалогічні легенди скіфів, і, в принципі, звідти ДНК цієї науки і прослідковується. Справді ретельно родинні зв’язки почали фіксувати у Європі при зародженні феодалізму – тоді підтвердження генеалогічних контактів вимагали при успадкуванні батьківських земель. А вже на початку XX ст. в Російській імперії з’явилися спеціальні установи, в яких проблеми генеалогії вивчали професійно.

В Україні «родинна наука» росте досить стрімко, але у країнах Заходу вона все ж більш розвинута. В першу чергу про це свідчить кількість доступних онлайн архівних даних. «У західному світі багато документів оцифровано та викладено онлайн, тому дослідити свій родовід легше і швидше, – пояснює директор Центру вивчення генеалогії ”Пращур” Віктор Долецький. – Якщо ви увімкнете телевізор у Канаді та США і поклацаєте канали, то обов’язково натрапите на якусь генеалогічну програму».

В Україні охочих оцифровувати архівні документи не так вже й багато. Але у травні 2017 року планується важлива подія: відкриють доступ до онлайн-бази даних www.pra.in.ua. Тут розмістять інформацію про українців, народжених у період 1650-1920 років. Наразі база вже нараховує 2,3 млн осіб і до кінця року її планують поповнити до 3 млн. «Мета проекту – створити велику безкоштовну базу даних, що включає прізвища, імена та місце проживання людей, народжених на території України у цей період, – розказав Platfor.ma керівник проекту Ігор Гошовський. – Ініціатива фінансується моїми власними коштами, а також через систему збору пожертв на сайті».

До запуску онлайн-бази даних Ігор Гошовський створював власне генеалогічне дерево. Зараз його родовід включно з усіма бічними гілками налічує близько 2 тис. осіб. Однією із найцінніших знахідок Ігор вважає фотокопію грамоти Короля Ягайла від 1393 року. У ній монарх подарував пращуру Ігора – Михайлові – земельну ділянку. Також при ретельному дослідженні родинного дерева Ігор Гошовський знайшов спільне із відомими письменниками. «Є дуже далекі зв’язки з Булгаковим та Руданським. А поет Олекса Стефанович був троюрідним братом мого прадіда, – каже Ігор Гошовський. – Якщо брати ще глибше, то рід Гошовських на Галичині у XVI-XVII ст. мав яскравих представників. Зокрема, це останній православний єпископ Перемиської єпархії Юрій».

Генеалогічний старт

Перш ніж самому шукати пращурів, треба зробити одну важливу річ: подумати. У Київському генеалогічному товаристві «Родослов» зазначають, що дослідження обов’язково треба починати з роздумів над його метою. Справа в тому, що ця робота забирає не один місяць, а, буває, що й роки. Що повніше ви хочете дізнатись про своє походження, то довше над цим працюватимете. Це хобі потребує чіткої мотивації. «Дослідження дійсно варто почати з невеликої медитації на тему: “Навіщо я це роблю і який результат хочу отримати?” – розповідає керівник “Родослову” Микита Ковальчук. –  Історичний пошук стає важче, йдучи вглиб віків, даних все менше, і доводиться опрацьовувати все більше джерел, щоб знайти хоч якісь крихти інформації».

Якщо все ж впевнені, що вам це потрібно, то наступний крок – зібрати максимум інформації, яка вже є в родині. Це можуть бути документи, спогади, листи, фотографії. Наступний етап – визначити, в які саме архіви йти. Адміністративний поділ України часто змінювався, тому карта пошуку полегшить дослідження в архівах. «Місто або село, в якому проживали наші родичі, може сьогодні входити до Житомирської області, а от в дореволюційному адміністративно-територіальному поділі – до Київської губернії. Наприклад, так з Бердичівом. А значить, дослідження доведеться проводити в архівах Києва та Житомира», – пояснює засновник ресурсу «Генеалогические исследования» Сергій Бурлачко.

Офлайн-архів

У кожному обласному центрі зараз працює окремий регіональний державний архів. Також є центральні та галузеві бази, архівні установи Національної академії наук, Міністерства культури та Міністерства освіти і науки. Для генеалогічного дерева залежно від досліджуваних років дані шукають у книгах РАЦСу (з 1917 року) або метричних книгах чи книгах сповіді (з XVII ст.).

Крім того, протягом XVIII-XIX ст. у Російській імперії записували ревізькі казки – це поіменні списки населення, яке зобов’язувалося платити подушний податок. Також тогочасні адміністрації фіксували жителів у переписних книгах, клірових відомостях (перелік священнослужителів), списках виборців, домо-і землевласників, рекрутів, платників податків тощо. Залежно від професії пращура інформацію про нього може бути легше шукати у галузевих архівах. Якщо, наприклад, прадід був військовим, то не завадить заглянути в архіви СБУ чи Міноборони.

 

Онлайн-архів

Цифрові технології дають свої плоди і в генеалогії. У мережі у постійному доступі доступні різні оцифровані документи. Хоча їх кількість поки що порівняно мізерна, при настирливому пошуці можна натрапити на цікаві факти або знайти нові зачіпки для дослідження. «В Україні створити родинне дерево за допомогою інтернет-джерел – поки що фантастика. Онлайн-ресурси можуть бути лише допоміжними джерелами, – розводить руками Віктор Долецький, директор Центру вивчення генеалогії “Пращур”. – Вони дають не більше 5% інформації. Але все ж можуть підказати дуже цінні зачіпки».

Повне родинне дерево розробити онлайн поки неможливо, однак використання різних генеалогічних ресурсів може полегшити пошук. Чимала кількість інформації представлена у базі даних Українського генеалогічного порталу та у «Бекеті». В останньому, наприклад, є зручний територіальний покажчик за сучасним адміністративно-територіальним поділом України. Також по деяких регіонах представлені списки жертв Голодомору та місце зберігання метричних книг конкретного населеного пункту.

Для повноцінного пошуку в онлайн-архіві варто переглянути списки репресованихжертв Голодомору та політичного терору СРСРнагородженихза участь у Другій світовій, місця поховання загиблих. Емігрантів легше шукати у відповідних закордонних списках (США 1830-1892, у США з Російської імперії 1834-1897, Нью-Йорк 1892-1924, Аргентина 1882-1932 і так далі), а єврейські корені – у покажчиках за прізвищем. Тобто для онлайн-пошуку інформації про кровних родичів допоможе цілодобовий Google.

Аркуш + олівці vs інтернет + гаджет

Майже кожен школяр колись малював власне родинне дерево. «Бабусі, дідусі, мама, тато, брат і я – от і вся моя сім’я», – приблизно такий девіз мають учнівські генеалогічні дослідження, які намальовані на простому аркуші. Але насправді технології дійшли уже і до самого відображення родинного дерева.

У гарну картинку генеалогічні дані згрупують спеціально розроблені сервіси. Більшість із них платні, проте є і винятки. Так, на безкоштовному «Family Tree Builder» створюють, редагують та зберігають сімейну історію онлайн. Тут є база для фото, відео, можна додавати основні дані про предків.

Багатомовний генеалогічний сайт «Родовід» дозволяє кожному вільно створити власне родове дерево або змінити чи доповнити запис про його сім’ю чи людину. У програмі «Simtree» користувач веде родинну картотеку у вигляді таблиці з різними даними. Також генеалогічні дані систематизують ресурси RootsMagicGenoproСемейная летопись, Agelong Tree.

Для групування великої кількості інформації найкраще підійде Gramps. Це складна програма для серйозного вивчення генеалогії. Її функціонал дозволяє якнайповніше систематизувати та відобразити велику кількість даних генеалогічного дерева.

Коштовне дерево

Найлегший варіант дослідити своє родове дерево – це зробити відповідне замовлення у професіоналів. В Україні працює декілька спеціальних агентств, які займаються пошуком генеалогічних даних. Але оскільки таке дослідження – справа не з легких, то і вартість буде чималою.

Ціна замовлення у генеалогічних агенціях залежить від кількості опрацьованих документів та рівня складності. Повне дослідження по одному роду оцінюють від 40 до 120 тис. грн. «За рік ми проводимо близько 30 досліджень, – каже директор Центру вивчення генеалогії “Пращур” Віктор Долецький. – Крім того, також виконуємо близько 200 невеликих замовлень, наприклад, для підтвердження національності чи з’ясування долі пращура».

На противагу спеціальним генеалогічним центрам головний редактор газети «Культура і життя», член правління Національної спілки краєзнавців України Євген Букет переконаний, що свій родовід треба робити самотужки. Він власними силами дослідив своє родинне дерево до 11 покоління. «Якщо немає жодної можливості працювати в архіві самостійно, тоді дійсно треба звертатись по допомогу у спеціальні агентства. Але я раджу всім власний родовід досліджувати особисто», – говорить Євген Букет. В Держархівслужбі Platfor.ma повідомили, що в 2016 році за генеалогічною інформацію до них звертались 6 тис. українців.

Генетичне ДНК

Новий аспект генеалогії розкрили дослідження ДНК. Такий аналіз не заміняє традиційне родинне дерево, але доповнює його вагомими даними. Генеалогічний ДНК-тест досліджує певні ділянки геному, щоб дізнатись, чи є родові зв’язки між перевіреними особами, а також показати, де ще історично жили люди з такими генами.

«Результати аналізу ДНК – це досить великий файл сирих даних, у якому записано позиції й значення певних ділянок геному. Само по собі для дослідника родоводу це малоінформативно, – пояснює адміністратор Проекту “Українська ДНК” Володимир Боднар, – Проте порівняння результатів з даними інших осіб дає можливість виявляти генетичні зв’язки між окремими особами і ступінь спорідненості між ними, що полегшує пошук спільних предків».

Існує три основних види ДНК-тестів для генеалогії: ДНК Y-хромосоми (або Y-ДНК), ДНК мітохондрії (мтДНК) і аутосомної ДНК (атДНК). Їх проводять декілька компаній. Серед них, наприклад, Family Tree DNA (або FTDNA) та MyHeritageDNA, які висилають тестові набори і в Україну.

Для збільшення шансів відшукати генетичні збіги дехто тестується одночасно в декількох компаніях. Хтось працює з однією, а потім переносить свої результати до іншої. В інтернеті є спеціальний сайт для зберігання генетичних даних ДНК людини. Тут можна безкоштовно завантажити результати аутосомного тесту від компаній AncestryDNA, 23andMe, FTDNA та MyHeritage.

«У цьому плані база даних FTDNA цінніша для дослідників українського родоводу, оскільки містить більше даних, пов’язаних зі Східною Європою, ніж архіви інших компаній, – каже Володимир Боднар. – Вони переводять до своєї бази результати тестів від інших компаній. Більш того, тут дають можливість безкоштовно створювати спеціалізовані проекти на основі своєї бази даних для об’єднання осіб зі спільним родоводом».

Всього таких спеціалізованих проектів у базі даних FTDNA налічується більше ніж 8 тис. Одним із них є «Українська ДНК» (Ukrainian DNA Project). Ініціатива була заснований у квітні 2013 року і працює повністю онлайн. Проектом керують адміністратори-добровольці з числа протестованих осіб, а його учасниками є українці та люди українського походження, які живуть в різних країнах світу. У базі «Української ДНК», наприклад, є результати тестування нащадків окремих княжих родів Русі та гетьманів козацького періоду. Щоправда, інформація про них наразі конфіденційна.

Етнопортрет

На основі результатів аутосомного тесту (атДНК) також визначають етнопортрет. Він демонструє співвідношення належності предків до кількох основних популяцій світу останніх 200-300 років. Орієнтовний вигляд етнопортрету такий (приклад компанії FTDNA): 87% – Східна Європа, 6% – Західна і Центральна Європа, 4% – Британські острови, 2% – Мала Азія, 1% – Північна Америка. Для тих українців, у кого серед предків немає нікого з інших далеких етнічних груп, може бути 100 % – Східна Європа.

«Для середнього українця характерні близько 90% східноєвропейських спадкових компонентів з невеликими домішками інших, наприклад, західно- і центральноєвропейської чи малоазійської, – пояснює адміністратор Проекту “Українська ДНК” Володимир Боднар, – Якщо у етнопортреті з’являються значні відхилення чи нехарактерні компоненти, то це може свідчити про наявність серед предків представників інших етнічних груп. Наприклад, декілька відсотків фінсько-сибірських компонентів говорять про наявність пращура з Росії».

Щоправда, кількість протестованих зі Східної Європи поки невелика. Проте з її зростанням тестова компанія зможе розрізняти компоненти за окремими етнічними групами чи країнами. Наприклад, Україна, Польща, Білорусь та інші країни, а з часом – і у межах вже самої України (за етнографічними регіонами: Галичина, Поділля, Полісся тощо). «У Великій Британії тепер ведуться дослідження, які дозволятимуть визначати походження предків з точністю до окремого графства, – порівнює Володимир Боднар. – Але для цього потрібен інший рівень досліджень і тестування».

Вартість визначення генетичного ДНК та етнопортрету коливається від $100 до $500 і залежить від виду тесту. Декілька разів на рік такі компанії проводять святкові розпродажі генетичних тестів за зниженими цінами. Наприклад, до Дня ДНК, Дня матері, Дня батька тощо.

ДНК-тест чи державні документи, онлайн- чи офлайн-архів, самостійний пошук чи замовлення в агентстві  – як досліджувати свої родинні корені – це індивідуальний вибір кожного. Генеалогічне дерево ніколи не завершиться на 5 чи 15 поколінні. Завжди з’являтимуться нові факти і нові зачіпки, а аналіз забиратиме чимало часу, сил і грошей. Але член Національної спілки краєзнавців Євген Букет переконаний, що воно того варто: «Треба лише почати пошук – і відкриття будете робити щодня».

 

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Читайте більше цікавого

Тримай мене міцно: як побачити маніпуляції соцмереж та перемогти їх

В середньому людина щодня витрачає у соцмережах 2 години 23 хвилини. Погортали стрічку в Інстаграмі, посварилися в коментарях у Фейсбуці, подивилися з десяток відео на Ютубі – і раптом день закінчився. Це все хитромудрі алгоритми та розробники, які показують персоналізований контент, надсилають інтригуючі сповіщення або змушують нас нетерпляче дивитися, як співрозмовник «набирає повідомлення». Напередодні відкриття Data CTRL Centre – виставки про персональні дані, кібербезпеку та медіаграмотність – Platfor.ma розповідає про інструменти, які змушують нас годинами сидіти у соцмережах.

Скільки разів за останню годину ви оновлювали стрічку? Цей простенький свайп згори вниз – потужний інструмент впливу. Ми звикаємо до цього руху і в пошуку нової інформації постійно оновлюємо стрічку. Такий рух запозичили з індустрії ігрових автоматів. «Рука» цих одноруких бандитів теж рухалася згори вниз. Він використовується у більшості найпопулярніших соцмереж: Фейсбуці, Інстаграмі, Твіттері. 

Що робити? 

Намагайтеся постійно нагадувати собі, навіщо ви зайшли у соцмережу. Якщо не вдається, спробуйте встановити таймер того, скільки вам можна перебувати у додатку, радить клінічна психологиня Амеліа Алдао (про те, як саме це зробити – трішки далі).

Ви свайпнули – і отримали стрічку персоналізованих новин. Що ви бачите? Дописи людей, на інформацію від яких ви реагували раніше. Сенсаційні заголовки, які лайкнули десятеро ваших друзів. Уся стрічка – дуже емоційна і створена спеціально для вас. Алгоритми будуть підбирати інформацію, поки не знайдуть таку, на яку ви все-таки відреагуєте. Ці інструменти втримують нашу увагу, змушують нас ставити лайки, сердечки чи злі обличчя й коментувати. Еволюційно наш мозок «заточений» під пошук загроз. І що більше ми їх бачимо, то більше хочемо про них розповісти іншим, щоб наші друзі теж знали про них.

Що робити? 

Відволічіться. Візьміть собі за звичку чекати кілька хвилин, перш ніж щось поширювати чи коментувати. Під час цієї перерви подумайте про щось хороше чи нейтральне, не пов’язане з тим, що ви побачили в інтернеті. Ймовірно, через кілька хвилин ваші емоції будуть не такими сильними, як спочатку. Соцмережі – це простір, де нашими емоціями постійно маніпулюють. Тому контролювати їх – дуже важлива навичка.  

Пиши, визначай: до якого типу авторів належите ви

АвторPlatfor.ma
27 Жовтня 2020

Нам щодня трапляється безліч різних типів текстів — від новин чи дописів у соціальних мережах до електронних листів чи офіційних запитів. Кожен із них створюється за своїми правилами, але підходи, які автори використовують, можуть бути схожими. Попри те, що кожен має свій унікальний стиль, можна виокремити певні моделі за тим, як саме вони беруться до письма і працюють над текстом. Разом із сервісом для допомоги у написанні текстів англійською Grammarly ми вирішили розібрати кілька поширених архетипів авторів і підготували поради для кожного з них.

Профіль автора: Ця категорія авторів живе за своїм детальним планом. Перед тим як почати безпосередню роботу над проєктом, вони спочатку абсолютно все окреслюють схематично, складають план і продумують усі кроки наперед.

Характерні риси: використання різноманітних щоденників-блокнотів зі списками та помітками, канбан-дощок, електронних таблиць, «біблій персонажів» тощо.

Що порадимо: Чесно кажучи, ми теж хотіли би бути більше схожими на Любителя Планів. А тим, хто хоче розвивати навички планування у літературній творчості, у пригоді можуть стати ці рекомендації із підготовки до написання тексту. А поради щодо редагування власних творів допоможуть авторам удосконалити готовий текст.

Профіль автора: Для Капітана Спонтанності не існує графіків, яких він не порушив би. Ці автори можуть годинами безрезультатно сидіти перед екраном комп’ютера, а потім раптом прокинутись посеред ночі і зануритися у літературний марафон, коли їх осяє натхнення.

Характерні риси: використання додатків для створення нотаток (бо кудись же потрібно записувати ідеї, які спонтанно приходять), надсилання нічних листів із готовими текстами та невичерпні запаси кави.

Що порадимо: «Якщо щось працює, то дайте йому спокій і нехай працює собі далі» — ми не будемо повчати Капітанів та говорити про важливість планування, адже для них натхнення — річ непередбачувана. Із матеріалів, які можуть стати їм у пригоді: поради щодо того, як писати швидше, коли ти сповнений натхнення, але маєш лише десять вільних хвилин у своєму розпорядженні.

Хрестики-нулики: як працює метод планування Bullet Journal

АвторОлена Тищук
23 Жовтня 2020

Чергова медитативна практика, спосіб організувати свої справи чи звалище для думок? Що таке метод Bullet Journal, чим він відрізняється від звичайного планера та чому у ньому складно помилитися? Наша редакторка перевірила на собі й розповідає, яка вона – аналогова система цифрової ери.

Тренд на усвідомлену продуктивність не новий. Ми аналізуємо свою поведінку, виділяємо час для себе коханих, заводимо десятки додатків, щоб стежити за усіма важливими аспектами свого життя, не забуваючи робити справи та розвиватися. Щоденник за методом Bullet Journal, створений дизайнером Райдером Керроллом, – це інструмент, щоб тримати усе це під контролем та однією обкладинкою. 

Аналогову систему для відстеження минулого, організацію сьогодення і планування майбутнього Керролл розробив, щоб вирішити свої проблеми. Змалечку він мав складнощі з фокусуванням та розлади уваги. Щоб хоч трохи вгамувати хаотичні думки в своїй голові, він звернувся до блокнотів. Спершу їх було багато – один для особистих справ, один для роботи, ще кілька для списків покупок, планів на майбутнє, рефлексій. Вони допомагали, але потрібно було щось більше – система, яка б поєднала їх усі, але була б максимально простою, швидкою та зрозумілою. 

Зрештою, Райдер викристалізував її у те, що сьогодні ми знаємо під назвою Bullet Journal. І він допоміг не лише автору, а й мільйонам людей з усього світу. Ба більше, об’єднав їх у велику спільноту, яка продовжує вдосконалювати метод, ділитися своїми знахідками та мистецтвом. У якийсь момент стежити за чужими щоденниками, а їх повно в усіх соцмережах, стає так само цікаво, як і вести свій. Що може бути більш заспокійливим, аніж спостерігати, як хтось розліновує сторінки чи каліграфічно виводить назви місяців під лоуфай музику? 

Ігнорувати популярність Bullet Jornal стало неможливо, тому тепер для Райдера це повноцінна робота. Він розробив веб-сайт, створив соціальну мережу для спільноти, викладає відео з гайдами, їздить із виступами та навіть випустив книгу, яка українською вийшла у видавництві Vivat.

То що ж це таке? Класичний Bullet Journal містить зміст, річний, місячні та тижневі розвороти, далі за смаком додаються сторінки фрірайту, вдячності, робочі нотатки, плани проєктів, трекери настрою, звичок, сну та навіть випитих склянок води на день. Скріплює їх власна символічна система: крапка для справи, коло для подій, лінія для нотаток. Хрестик – виконано, стрілка – перенесено, а якщо щось стає неактуальним – сміливо це викреслюємо. 

Така кількість можливостей та умовностей справді може приголомшити. Хтось перетворює свої щоденники на витвори образотворчого мистецтва, хтось топить за прагматичний мінімалізм. Хтось ні на крок не відходить від оригінальної системи Райдера, хтось кастомізує його винахід до невпізнаваності. Насправді ж, потрібні лише блокнот і ручка. Система максимально адаптивна, тому ні – не треба відразу трекати усе, що ви робите, будувати плани на десять років вперед чи щовечора вивалювати на розлінований листок усі переживання за день. Лише, якщо вам цього хочеться.

Краса щоденника у тому, що раз на день він дає змогу відрефлексувати усе зроблене та поглянути на найближче майбутнє. Раз на місяць ви отримуєте можливість позбутися усього, що для вас не працює, – спершу в щоденнику, а потім і в житті, раз на рік у вас є повна картина вашого життя на мінімальній кількості сторінок. Якщо ви любите скетчити та малювати – то ось вам творча медитація, адже ніхто не зупиняє вас від розмальовування усього, підбирання кольоросхеми для кожного місяця і вклеювання фотографій та гербаріїв.

Час покаже, що вам потрібно, а що лише відбирає сили і не приносить задоволення. Заповнення щоденника не має перетворитися на ще один рядок в плані на день, який ви запишете до цього ж щоденника, довго ігноруватимете і викреслете з полегшенням. І це головне правило – залишайте те, що працює для вас.

«Досі війну не називаємо війною»: історії чотирьох колишніх полонених

АвторPlatfor.ma
21 Жовтня 2020

У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info четверо колишніх полонених розповіли, як перебували у місцях позбавлення волі, чи є там місце людяності та що насправді тримало на плаву, а також яку допомогу отримали від держави після визволення. Platfor.ma наводить найважливіше.

Мене затримали, коли мені було 22 роки. Більшу частину полону я пробув у Донецькому слідчому ізоляторі. У в’язниці є одне головне правило – це зробити так, щоб через тебе не постраждали інші. Друге правило, найважливіше для мене – максимально уникнути ушкоджень, зробити так, щоб твоє життя не зламали, та опинитися врешті решт на волі. Мені казали: «Ви визнаєте свою провину й, можливо, обмін відбудеться швидко». Суд у моєму випадку тривав півтора року – потрібно було, щоб моя вина була визнана, поставили вирок, я потрапив у списки на обмін і міг спокійно поїхати на територію, яку контролює українській уряд.

Тож я зізнався у «нелегальному зберіганні зброї» та «участі в екстремістській діяльності». Я розумів, що якщо я визнаю свою провину, то оберігаю себе. Суд ДНР я не вважаю правовим або чинним, тому не розумів, перед ким потрібно виправдовуватись. За весь час свого перебування там я бачив єдиний випадок, коли людина найняла дорогого адвоката, судилась по всім правилам і врешті решт здобула – їй дали не 17 років, а 3. В інших випадках, скільки б там грошей не було вкладено в адвокатів, жодних успіхів не помічено. Потрібно дивитись правді в очі та ставити єдину мету – вийти на свободу.

Я вважаю, що у в’язниці треба жити в’язницею. Наприклад, з наглядачами потрібно постійно про щось домовлятись, адже вони регулюють твоє життя. Але від того вони не стають поганими людьми. З деякими можна було нормально спілкуватися та розв’язувати якісь проблеми. У мене був випадок, коли керівництво колонії, в якій я був, наказало знайти у мене екстремістську літературу. До мене підійшов сержант, який там був наглядачем, попередив про це і запропонував: «Давай ми подивимось усі твої книжки, і те, що не треба, викинемо». Всі ми, хай там що, жили у тих обставинах, в які потрапляли.

Ми були відрізані від інформації – там було важко фізично спіймати український телеканал чи радіостанцію, до того ж наглядачі слідкували за тим, щоб ми цього не робили. Але все ж нам вдавалося якимось чином ловити 1+1 і 5-й канал, а в колонії в Горлівці – навіть радіо Галичина. Саме по ньому я почув, що у Львові збирають допомогу для військовополонених саме на території окупованих Донецьких та Луганських областей, що мене приємно вразило.

Коли я потрапив у в’язницю, мені часто снились сни, що я на волі, після яких я знову прокидався у в’язниці. Перші місяці після визволення ситуація була зворотна – у сні я знов чомусь їду в Донецьк і потрапляю в підвал МГБ, а потім прокидаюсь у Києві. Цей нав’язливий страх, що ти знову там, переслідував мене близько року.

Змінилося ставлення суспільства. Перший рік після визволення було відчуття, що від мене багато чого хочуть. Я повинен був казати якусь правильну думку для громадськості, ходити на акції, підтримувати якісь тези, щось правильно писати, з кимось спілкуватись, десь працювати, а десь – ні. Таким чином сам загнав себе в депресію. Мені знадобився час, щоб зрозуміти, що насправді я нікому нічого не винен. Тільки як громадянин: виконувати та не порушувати закони, а також вчасно платити податки. Ти навіть на вибори не повинен ходити – це твоє право. Я називаю таких людей, які починають робити монополію на правду, «новими комсомольцями». Ми вільні люди та повинні робити те, що вважаємо за потрібне, в межах нашого законодавства.