У своєму роді: як знайти власних пращурів і що зараз з генеалогією в Україні

АвторЯна Зелена
29 Березня 2017
Теги:
База знань знання наука технології

Українці все частіше займаються дослідженням свого родинного дерева. За даними Держархівслужби України, минулого року більше 6 тис. користувачів зверталися до генеалогічної інформації, а самі працівники архівів підготували понад 3 тис. досліджень роду. Що це – дань моді, відкриття доступу до архівів чи зацікавлення власним походженням? Platfor.ma розбиралась, де шукати власних пращурів, як у цьому допомагають технології, та скільки заробляють спеціальні генеалогічні компанії.

Пращур сучасної генеалогії жив ще у Стародавній Греції. У V ст. до н.е. Геродот в «Історії» описав генеалогічні легенди скіфів, і, в принципі, звідти ДНК цієї науки і прослідковується. Справді ретельно родинні зв’язки почали фіксувати у Європі при зародженні феодалізму – тоді підтвердження генеалогічних контактів вимагали при успадкуванні батьківських земель. А вже на початку XX ст. в Російській імперії з’явилися спеціальні установи, в яких проблеми генеалогії вивчали професійно.

В Україні «родинна наука» росте досить стрімко, але у країнах Заходу вона все ж більш розвинута. В першу чергу про це свідчить кількість доступних онлайн архівних даних. «У західному світі багато документів оцифровано та викладено онлайн, тому дослідити свій родовід легше і швидше, – пояснює директор Центру вивчення генеалогії ”Пращур” Віктор Долецький. – Якщо ви увімкнете телевізор у Канаді та США і поклацаєте канали, то обов’язково натрапите на якусь генеалогічну програму».

В Україні охочих оцифровувати архівні документи не так вже й багато. Але у травні 2017 року планується важлива подія: відкриють доступ до онлайн-бази даних www.pra.in.ua. Тут розмістять інформацію про українців, народжених у період 1650-1920 років. Наразі база вже нараховує 2,3 млн осіб і до кінця року її планують поповнити до 3 млн. «Мета проекту – створити велику безкоштовну базу даних, що включає прізвища, імена та місце проживання людей, народжених на території України у цей період, – розказав Platfor.ma керівник проекту Ігор Гошовський. – Ініціатива фінансується моїми власними коштами, а також через систему збору пожертв на сайті».

До запуску онлайн-бази даних Ігор Гошовський створював власне генеалогічне дерево. Зараз його родовід включно з усіма бічними гілками налічує близько 2 тис. осіб. Однією із найцінніших знахідок Ігор вважає фотокопію грамоти Короля Ягайла від 1393 року. У ній монарх подарував пращуру Ігора – Михайлові – земельну ділянку. Також при ретельному дослідженні родинного дерева Ігор Гошовський знайшов спільне із відомими письменниками. «Є дуже далекі зв’язки з Булгаковим та Руданським. А поет Олекса Стефанович був троюрідним братом мого прадіда, – каже Ігор Гошовський. – Якщо брати ще глибше, то рід Гошовських на Галичині у XVI-XVII ст. мав яскравих представників. Зокрема, це останній православний єпископ Перемиської єпархії Юрій».

Генеалогічний старт

Перш ніж самому шукати пращурів, треба зробити одну важливу річ: подумати. У Київському генеалогічному товаристві «Родослов» зазначають, що дослідження обов’язково треба починати з роздумів над його метою. Справа в тому, що ця робота забирає не один місяць, а, буває, що й роки. Що повніше ви хочете дізнатись про своє походження, то довше над цим працюватимете. Це хобі потребує чіткої мотивації. «Дослідження дійсно варто почати з невеликої медитації на тему: “Навіщо я це роблю і який результат хочу отримати?” – розповідає керівник “Родослову” Микита Ковальчук. –  Історичний пошук стає важче, йдучи вглиб віків, даних все менше, і доводиться опрацьовувати все більше джерел, щоб знайти хоч якісь крихти інформації».

Якщо все ж впевнені, що вам це потрібно, то наступний крок – зібрати максимум інформації, яка вже є в родині. Це можуть бути документи, спогади, листи, фотографії. Наступний етап – визначити, в які саме архіви йти. Адміністративний поділ України часто змінювався, тому карта пошуку полегшить дослідження в архівах. «Місто або село, в якому проживали наші родичі, може сьогодні входити до Житомирської області, а от в дореволюційному адміністративно-територіальному поділі – до Київської губернії. Наприклад, так з Бердичівом. А значить, дослідження доведеться проводити в архівах Києва та Житомира», – пояснює засновник ресурсу «Генеалогические исследования» Сергій Бурлачко.

Офлайн-архів

У кожному обласному центрі зараз працює окремий регіональний державний архів. Також є центральні та галузеві бази, архівні установи Національної академії наук, Міністерства культури та Міністерства освіти і науки. Для генеалогічного дерева залежно від досліджуваних років дані шукають у книгах РАЦСу (з 1917 року) або метричних книгах чи книгах сповіді (з XVII ст.).

Крім того, протягом XVIII-XIX ст. у Російській імперії записували ревізькі казки – це поіменні списки населення, яке зобов’язувалося платити подушний податок. Також тогочасні адміністрації фіксували жителів у переписних книгах, клірових відомостях (перелік священнослужителів), списках виборців, домо-і землевласників, рекрутів, платників податків тощо. Залежно від професії пращура інформацію про нього може бути легше шукати у галузевих архівах. Якщо, наприклад, прадід був військовим, то не завадить заглянути в архіви СБУ чи Міноборони.

 

Онлайн-архів

Цифрові технології дають свої плоди і в генеалогії. У мережі у постійному доступі доступні різні оцифровані документи. Хоча їх кількість поки що порівняно мізерна, при настирливому пошуці можна натрапити на цікаві факти або знайти нові зачіпки для дослідження. «В Україні створити родинне дерево за допомогою інтернет-джерел – поки що фантастика. Онлайн-ресурси можуть бути лише допоміжними джерелами, – розводить руками Віктор Долецький, директор Центру вивчення генеалогії “Пращур”. – Вони дають не більше 5% інформації. Але все ж можуть підказати дуже цінні зачіпки».

Повне родинне дерево розробити онлайн поки неможливо, однак використання різних генеалогічних ресурсів може полегшити пошук. Чимала кількість інформації представлена у базі даних Українського генеалогічного порталу та у «Бекеті». В останньому, наприклад, є зручний територіальний покажчик за сучасним адміністративно-територіальним поділом України. Також по деяких регіонах представлені списки жертв Голодомору та місце зберігання метричних книг конкретного населеного пункту.

Для повноцінного пошуку в онлайн-архіві варто переглянути списки репресованихжертв Голодомору та політичного терору СРСРнагородженихза участь у Другій світовій, місця поховання загиблих. Емігрантів легше шукати у відповідних закордонних списках (США 1830-1892, у США з Російської імперії 1834-1897, Нью-Йорк 1892-1924, Аргентина 1882-1932 і так далі), а єврейські корені – у покажчиках за прізвищем. Тобто для онлайн-пошуку інформації про кровних родичів допоможе цілодобовий Google.

Аркуш + олівці vs інтернет + гаджет

Майже кожен школяр колись малював власне родинне дерево. «Бабусі, дідусі, мама, тато, брат і я – от і вся моя сім’я», – приблизно такий девіз мають учнівські генеалогічні дослідження, які намальовані на простому аркуші. Але насправді технології дійшли уже і до самого відображення родинного дерева.

У гарну картинку генеалогічні дані згрупують спеціально розроблені сервіси. Більшість із них платні, проте є і винятки. Так, на безкоштовному «Family Tree Builder» створюють, редагують та зберігають сімейну історію онлайн. Тут є база для фото, відео, можна додавати основні дані про предків.

Багатомовний генеалогічний сайт «Родовід» дозволяє кожному вільно створити власне родове дерево або змінити чи доповнити запис про його сім’ю чи людину. У програмі «Simtree» користувач веде родинну картотеку у вигляді таблиці з різними даними. Також генеалогічні дані систематизують ресурси RootsMagicGenoproСемейная летопись, Agelong Tree.

Для групування великої кількості інформації найкраще підійде Gramps. Це складна програма для серйозного вивчення генеалогії. Її функціонал дозволяє якнайповніше систематизувати та відобразити велику кількість даних генеалогічного дерева.

Коштовне дерево

Найлегший варіант дослідити своє родове дерево – це зробити відповідне замовлення у професіоналів. В Україні працює декілька спеціальних агентств, які займаються пошуком генеалогічних даних. Але оскільки таке дослідження – справа не з легких, то і вартість буде чималою.

Ціна замовлення у генеалогічних агенціях залежить від кількості опрацьованих документів та рівня складності. Повне дослідження по одному роду оцінюють від 40 до 120 тис. грн. «За рік ми проводимо близько 30 досліджень, – каже директор Центру вивчення генеалогії “Пращур” Віктор Долецький. – Крім того, також виконуємо близько 200 невеликих замовлень, наприклад, для підтвердження національності чи з’ясування долі пращура».

На противагу спеціальним генеалогічним центрам головний редактор газети «Культура і життя», член правління Національної спілки краєзнавців України Євген Букет переконаний, що свій родовід треба робити самотужки. Він власними силами дослідив своє родинне дерево до 11 покоління. «Якщо немає жодної можливості працювати в архіві самостійно, тоді дійсно треба звертатись по допомогу у спеціальні агентства. Але я раджу всім власний родовід досліджувати особисто», – говорить Євген Букет. В Держархівслужбі Platfor.ma повідомили, що в 2016 році за генеалогічною інформацію до них звертались 6 тис. українців.

Генетичне ДНК

Новий аспект генеалогії розкрили дослідження ДНК. Такий аналіз не заміняє традиційне родинне дерево, але доповнює його вагомими даними. Генеалогічний ДНК-тест досліджує певні ділянки геному, щоб дізнатись, чи є родові зв’язки між перевіреними особами, а також показати, де ще історично жили люди з такими генами.

«Результати аналізу ДНК – це досить великий файл сирих даних, у якому записано позиції й значення певних ділянок геному. Само по собі для дослідника родоводу це малоінформативно, – пояснює адміністратор Проекту “Українська ДНК” Володимир Боднар, – Проте порівняння результатів з даними інших осіб дає можливість виявляти генетичні зв’язки між окремими особами і ступінь спорідненості між ними, що полегшує пошук спільних предків».

Існує три основних види ДНК-тестів для генеалогії: ДНК Y-хромосоми (або Y-ДНК), ДНК мітохондрії (мтДНК) і аутосомної ДНК (атДНК). Їх проводять декілька компаній. Серед них, наприклад, Family Tree DNA (або FTDNA) та MyHeritageDNA, які висилають тестові набори і в Україну.

Для збільшення шансів відшукати генетичні збіги дехто тестується одночасно в декількох компаніях. Хтось працює з однією, а потім переносить свої результати до іншої. В інтернеті є спеціальний сайт для зберігання генетичних даних ДНК людини. Тут можна безкоштовно завантажити результати аутосомного тесту від компаній AncestryDNA, 23andMe, FTDNA та MyHeritage.

«У цьому плані база даних FTDNA цінніша для дослідників українського родоводу, оскільки містить більше даних, пов’язаних зі Східною Європою, ніж архіви інших компаній, – каже Володимир Боднар. – Вони переводять до своєї бази результати тестів від інших компаній. Більш того, тут дають можливість безкоштовно створювати спеціалізовані проекти на основі своєї бази даних для об’єднання осіб зі спільним родоводом».

Всього таких спеціалізованих проектів у базі даних FTDNA налічується більше ніж 8 тис. Одним із них є «Українська ДНК» (Ukrainian DNA Project). Ініціатива була заснований у квітні 2013 року і працює повністю онлайн. Проектом керують адміністратори-добровольці з числа протестованих осіб, а його учасниками є українці та люди українського походження, які живуть в різних країнах світу. У базі «Української ДНК», наприклад, є результати тестування нащадків окремих княжих родів Русі та гетьманів козацького періоду. Щоправда, інформація про них наразі конфіденційна.

Етнопортрет

На основі результатів аутосомного тесту (атДНК) також визначають етнопортрет. Він демонструє співвідношення належності предків до кількох основних популяцій світу останніх 200-300 років. Орієнтовний вигляд етнопортрету такий (приклад компанії FTDNA): 87% – Східна Європа, 6% – Західна і Центральна Європа, 4% – Британські острови, 2% – Мала Азія, 1% – Північна Америка. Для тих українців, у кого серед предків немає нікого з інших далеких етнічних груп, може бути 100 % – Східна Європа.

«Для середнього українця характерні близько 90% східноєвропейських спадкових компонентів з невеликими домішками інших, наприклад, західно- і центральноєвропейської чи малоазійської, – пояснює адміністратор Проекту “Українська ДНК” Володимир Боднар, – Якщо у етнопортреті з’являються значні відхилення чи нехарактерні компоненти, то це може свідчити про наявність серед предків представників інших етнічних груп. Наприклад, декілька відсотків фінсько-сибірських компонентів говорять про наявність пращура з Росії».

Щоправда, кількість протестованих зі Східної Європи поки невелика. Проте з її зростанням тестова компанія зможе розрізняти компоненти за окремими етнічними групами чи країнами. Наприклад, Україна, Польща, Білорусь та інші країни, а з часом – і у межах вже самої України (за етнографічними регіонами: Галичина, Поділля, Полісся тощо). «У Великій Британії тепер ведуться дослідження, які дозволятимуть визначати походження предків з точністю до окремого графства, – порівнює Володимир Боднар. – Але для цього потрібен інший рівень досліджень і тестування».

Вартість визначення генетичного ДНК та етнопортрету коливається від $100 до $500 і залежить від виду тесту. Декілька разів на рік такі компанії проводять святкові розпродажі генетичних тестів за зниженими цінами. Наприклад, до Дня ДНК, Дня матері, Дня батька тощо.

ДНК-тест чи державні документи, онлайн- чи офлайн-архів, самостійний пошук чи замовлення в агентстві  – як досліджувати свої родинні корені – це індивідуальний вибір кожного. Генеалогічне дерево ніколи не завершиться на 5 чи 15 поколінні. Завжди з’являтимуться нові факти і нові зачіпки, а аналіз забиратиме чимало часу, сил і грошей. Але член Національної спілки краєзнавців Євген Букет переконаний, що воно того варто: «Треба лише почати пошук – і відкриття будете робити щодня».

 

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Найцiкавiше на сайтi

Фломастери та порятунок світу: про що мріють українці від 14 до 73 років

Про що мріють люди, яких розділяють десятиліття? Як дитячі бажання змінюють чи не змінюють наше доросле життя? Ми спитали українців від 14 до 73 років, про що вони мріяли раніше і про що – зараз. І здивувалися, як багато в нас усіх спільного.

У дитинстві у всіх мрії незначні: покататись на поні, побігати в парку атракціонів, купити ляльку твого росту. Але з віком все міняється, мрії стають дорослими. Це, наприклад, допомагати. Рідним – тоді, коли вони цього потребують, тим, кого ти бачиш на вулиці та хто не може купити собі їжі. Всім, хто живе без сім’ї та не має ніякої підтримки. Звичайно, ці мрії залишаються в тебе назавжди, але з’являються й нові. У кожного вони різні, та для кожного вони є вагомими.

У мене це професія, яка є затребованою та корисною для всіх. Я мрію відкрити свій власний ресторан та бути там шеф-кухарем. З дитинства я завжди допомагаю мамі в приготуванні їжі, вона мене навчає різним технікам, рецептам і видам подачі. Саме мама прищепила мені любов до кулінарії. Для здійснення мрії я розвиваюся в цьому напрямку – ходжу на майстер-класи, купую різні книжки з рецептами та навіть маю намір піти на телешоу «МастерШеф. Діти».

 

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

Темний-темний веб: що є в даркнеті крім того, про що нам уже розказали

АвторРита Дудина
17 Квітня 2018

Даркнет – це окрема від інтернету мережа, де все побудовано на анонімності та шифруванні. Найпопулярніше з того, що чути про це явище – продаж і купівля наркотиків та зброї, розповсюдження порно, антигуманних how-to, даних банківських карток і, звісно, біткойни. Platfor.ma полізла на форуми та дізналася у користувачів даркнету, що ще можна там знайти. Виявилося, що є зокрема свої DeviantArt, Чатрулет, Slack, архіви ігрового вінтажу та книги Всеволода Нестайка кількома мовами.

Platfor.ma розповідає про сайти, які можуть вас шокувати. Ми не агітуємо вас приєднуватись до спільнот у даркнеті чи завантажувати піратський контент. Ми лише розповідаємо про те, на що можна натрапити через інтернет-переглядач Tor. Усі лінки можна відкрити в ньому.

DeepDotWeb — міжнародна новинна платформа, де поширюють інформаційно-освітній контент про даркнет. Автори пишуть, що створили мережу після того, як їхнього друга посадили за ґрати через купівлю наркотиків у даркнеті. На сайті хочуть «надати інформацію про всі світлі й темні сторони спільноти», пишуть також, що співпрацюють з журналістами і допомагатимуть усім, кому це знадобиться у сфері даркнету.

 

Точка зрения: как незрячие люди воспринимают искусство

АвторЮлия Бирзул
16 Квітня 2018

В апреле и мае театр «Мизантроп» покажет в Port Creative Hub спектакль «Слепота» по роману нобелевского лауреата Жозе Сарамаго. Вся постановка пройдет в темноте – и обещают, что это будет впечатляюще. В честь этого Platfor.ma решила поговорить с незрячим человеком о том, как такие люди вообще воспринимают искусство и почему любое произведение можно понять, даже не видя его. У Виктории Шевчук врожденная катаракта. Десять лет назад у нее произошло серьезное ухудшение – и сейчас она практически не видит. При этом Виктория получила диплом учителя, играет в театре, занимается экстримом и работает в музее, где незрячим может почувствовать себя каждый. Вот наш разговор.

Виктория Шевчук

– Где в Украине незрячим или слабовидящим можно обращаться к искусству?

– В принципе, везде. Правда, каких-то особенных приспособлений и преимуществ для незрячих людей почти нигде нет. Разве что организаторы того или иного мероприятия сами проявляют инициативу и предлагают более удачные места или что-то в этом роде. Например, однажды в Одесском оперном театре мы купили места на балкон, но нас обрадовали и пересадили во второй ряд.

– Что бы вы хотели изменить в Украине, чтобы лучше наслаждаться искусством?

Есть такая хорошая вещь – тифлокомментарии. Благодаря им можно практически все понимать про внешность актеров, про декорации и костюмы. Но у нас, насколько я знаю, они есть только в одном месте во Львове.

Хотя, в любом случае, сам театр ничем не заменишь, даже хорошей радиопостановкой. В театре есть свой особый аромат – эти кресла, эти люди, этот маленький сквознячок, который идет со сцены. Шум открытия занавеса, шаги актеров, которые готовятся к началу спектакля.

– А какой у вас самый запоминающийся опыт взаимодействия с искусством?

– Как зрителю мне очень понравилась постановка «Божьи твари» Житомирского театра. Но, разумеется, особый опыт и эмоции связаны у меня с постановками, в которых участвовала я сама. К примеру, я сыграла Джульетту, о которой мечтают все актрисы. А в этом году мы делали спектакль по поэзии Лины Костенко.

– Вы сами играете в театре? Расскажите об этом.

– Это, конечно, очень необычные ощущения. В нашем коллективе есть и зрячие, и незрячие, и слабовидящие ребята, мы все время активно что-то придумываем, вместе ищем. Процесс работы над ролью очень интересен. А уже сам спектакль – это отдельная история. В одной из постановок я кружусь практически в танце, а мне нужно выйти на нужную точку к микрофону. Каждый раз надеюсь, что не промахнусь.

– В одном из наших материалов незрячий рассказывал, что все равно ходит в кино, потому что ему интересна атмосфера, плюс друзья коротко пересказывают ему происходящее на экране. Как с этим у вас?

Я очень люблю театр! Я сама из Житомира и очень люблю спектакли нашего театра, которые с каждым годом становятся все лучше и лучше. И вообще никогда не упускаю возможности сходить на спектакль. Когда я была в санатории в Одессе, то регулярно ходила на разные постановки и даже побывала на балете «Лебединое озеро» в легендарном оперном театре – это было незабываемо.

В принципе, когда ты в театре, то приблизительно понимаешь, что происходит на сцене – куда побежал актер или какое действие выполняешь. Но если возникают паузы, то конечно, лучше, чтобы рядом находился человек, который тихонько рассказывает о том, что происходит. Так же и в кино.

– Какое конкретное произведение или целое направление в искусстве вам бы хотелось прочувствовать больше всего, но это невозможно?

Сложно сказать. Наверное, такого вообще нет. По сути, возможно все. Я, к примеру, рисую и немного плету из бисера. Есть незрячие люди, которые занимаются танцами, музыкой – примеров в истории множество. Все очень индивидуально, было бы желание. Человек может все! Особенно если рядом есть другой надежный человек, который может прийти на помощь.

– Но ведь, скажем, такие чисто визуальные жанры как живопись и скульптура незрячим и слабовидящим почти недоступны? Хотя в мире есть примеры того, как это можно исправить с помощью технологий.

– Мне сложно сказать про какие-либо технологии. Я все воспринимаю на уровне чувств. Как я и говорила, если рядом есть человек, который расскажет тебе и поможет представить – можно увидеть все. А относительно скульптуры – в нашем музее «Три после полуночи» проходит выставка «Невидимая архитектура», на которой выставлены копии всемирно-известных объектов искусства. Все привыкли воспринимать их исключительно визуально, а вы приходите – и поймете, как можно увидеть ту же архитектуру иначе.

– А какое ваше любимое произведение и почему?

– Очень люблю книгу Рэя Брэдбери «Апрельское колдовство». Мне она так понравилась, что я записала только для себя ее аудио-версию.

– Кстати об аудио. Считается, что незрячие и слабовидящие лучше ориентируются в звуках – какие у вас отношения с музыкой?

Отношения прекрасные! Я с отличием окончила музыкальную школу по классу фортепиано, так что музыку очень люблю. Из любимых композиторов – Бетховен.