Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018
Теги:
База знань креатівіті пороблено соцмережі

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Хто такий Трістан Харріс

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

Боротьба за увагу

Пояснення Time Well Spent Трістан Харріс зазвичай починає здалеку: «Сьогодні величезна кількість інженерів працює над тонною продуктів, які здатні управляти думками людей у ​​всьому світі. Коли ви берете до рук смартфон, саме вони дизайнять те, що буде у вашій стрічці. Це як планування маленьких уривків часу в свідомості користувача: якщо ви бачите повідомлення, воно направляє ваші думки туди, куди ви, може, і не хотіли б. Якщо ви свайпите сповіщення і відкриваєте додаток, то проводите ще трохи часу за цим заняттям – чого, цілком можливо, робити не збиралися. Вас засмоктує».

Усьому, що створюється сьогодні – кожному новому сайту, випускам TED, політикам, іграм, навіть додаткам з медитації, – доводиться боротися за людську увагу. Ось тільки кількість її обмежена.

Простий приклад – YouTube. Його творці хочуть, аби ви проводили на сайті якомога більше часу – це головний показник їхнього успіху. І що вони роблять? Автоматично відтворюють наступне відео. Припустимо, такий прийом працює, і YouTube отримує трохи більше вашої уваги.

Якщо ви, наприклад, Netflix, то дивитесь на все це і думаєте: хм, це ж скорочує мою частку ринку, напевно, я теж буду відразу включати наступний епізод. На що реагує Facebook: так, це взагалі якась халепа, це ж зазіхання на мій ринок! Я знаю, що робити: я буду автоматично показувати всі відео в стрічці, не чекаючи, поки користувачі натиснуть на плей!

Всі ці прийоми говорять про те, що інтернет не розвивається якось випадково. Причина, через яку нам здається, що сервіси та додатки засмоктують наш час, в тому, що це дійсно так – їхні творці йдуть все далі й далі в гонитві за увагою людини.

 

Сила інстинктів

Якщо Facebook показує вам сповіщення, то складно встояти і не клікнути на нього – раптом вас відмітили на якомусь жахливому фото. Але ви не просто дивитеся фото, ви проводите в сервісі ще хвилин двадцять. Якщо ви заходите перевірити свою пошту або стрічку на мобільному, то рефлекторно оновлюєте її. А через хвилину робите так ще раз і ще раз. Але чому?

Спробуйте здогадатися, яка сфера в США приносить більше грошей, ніж кіно, парки розваг і бейсбол разом? Відповідь проста – ігрові автомати, принцип яких заснований на мінливій вигоді: вам то щастить, то не щастить. Саме через це так приємно пробувати і гадати, що вам випаде у цей раз.

Так ось, кожен смартфон – це ігровий автомат. Кожен раз, коли ви перевіряєте стрічку, ви граєте в гру «Цікаво, що ж мені випаде в цей раз». Раптом там щось важливе, раптом щось цікаве, раптом ви пропускаєте щось?

Наприклад, в Snapchat, який став головним інструментом для спілкування підлітків в США, не так давно придумали Snapsrteaks – функція показує кількість днів поспіль, протягом котрих двоє людей спілкувалися одне з одним. Інакше кажучи, Snapchat дав людям щось, що вони не захочуть втратити. Якщо ви підлітки і у вас накопичилося 150 днів спілкування, то ви не хочете, аби ця цифра просто так зникла. Тільки уявіть собі ці маленькі проміжки часу, розписані в свідомості й пам’яті дітей: вони повинні запостити щось, чимось поділитися, аби підтримати потік. Все це відбувається не тільки в теорії, а й у реальному житті: серед користувачів Snapchat є ті, хто, їдучи кудись в офлайн, дають пароль від свого акаунта друзям – так вони можуть продовжувати постити.

Нам, авжеж, може здатися, що це нормально – підлітки зараз, напевно, снепчатяться так само, як ми колись пліткували телефоном. Але різниця в тому, що у вашому дитинстві на тому боці процесу не сиділа сотня інженерів, точно проінформована про те, як влаштована ваша психіка, і не керувала вашими діями.

Facebook ніколи не визнає той факт, що сьогодні соціальна мережа конкурує навіть не з іншими соцмережами, а з вашим роботодавцем, університетом і сім’єю. У той же час в Netflix навіть не приховують, що їхні конкуренти – не YouTube або телевізор, а ваш здоровий сон.

 

Це обурливо

Якщо вас якось обурив факт про дітей і Snapchat, то спробуйте усвідомити, як легко це сталося. Обурення – чудовий спосіб привернути увагу. І роблячи дизайн Facebook-стрічки, хочете ви цього чи ні, але ви тільки виграєте від контенту, який викликає суперечливі і часто негативні емоції.

А коли нас щось обурює, нам не хочеться переживатти це почуття на самоті – ми прагнемо поділитися ним зі світом. І цілком зрозуміло, якщо в інженерів Facebook є можливість показати вам стрічку, повну емоцій і обурених коментарів, або спокійну, нейтральну стрічку, то вибір очевидний.

І це не означає, що Facebook якось ідеологічно підтримує ненависть і суперечки, просто ці інструменти краще за інші працюють на залучення уваги. Люди в Facebook, YouTube, Netflix та в багатьох інших компаніях цілком можуть щодня приходити на роботу з думкою зробити світ кращим, але бізнес-модель, за якою вони працюють, неминуче приводить їх до гонитви за увагою. І перемагає у цьому змаганні той, хто готовий піти далі і опуститися до найпримітивніших емоцій.

Далі буде тільки гірше. Адже система, що працює з такою метою, помножена на кількість смартфонів у світі, на кожен пристрій, що лежить в наших кишенях і на наших столах, здатна майже на все.

 

Все або нічого

Ще одна проблема полягає в тому, що навіть розуміючи, як працюють такі механізми, і маючи бажання використовувати їх менше, ви все одно не можете встояти перед ними. Такі системи ставлять людей у становище «все або нічого»: ви або постійно на зв’язку і постійно відволікаєтеся, або не на зв’язку і боїтеся щось пропустити (FOMO – fear of missing out), третього варіанту немає.

Натомість Харріс заявляє, що людям потрібно повернути вибір. Як це зробити, він пояснює на прикладі чату. Припустимо, є двоє людей – Ненсі, яка працює над якимось важливим документом, і Джон, який раптом згадує, що має запитати в Ненсі щось важливе, поки не забув. Коли Джон відправляє Ненсі повідомлення з питанням, він відволікає її. Так роблять усі, кожного дня.

Це загрожує Ненсі не тільки роздратуванням. Річ у тім, що людина, яку відволікли, витрачає в середньому 23 хвилини, аби зосередитися знову. Якщо ж ви постійно відволікаєтеся на щось, то виробляєте погану звичку відволікатися, і навіть коли вас ніхто не смикає, смикаєте себе самі.

Гіпотетично Ненсі могла б вийти з чату, але тоді вона ризикує пропустити щось справді важливе, а Джон – не достукатися до неї, коли це необхідно.

Дизайн може вирішити цю проблему. Уявімо, що Ненсі може встановити спеціальний режим, наприклад, вказати, що вона зараз зосереджена. Тоді Джон все ще зможе написати їй, але система буде утримувати його повідомлення доти, доки не Ненсі закінчить роботу і не змінить свій статус. А щоб вони обидва були доступні, коли з’явиться щось важливе, Джон зможе натиснути на спеціальну кнопку, і повідомлення будуть доставлені, навіть незважаючи на статус Ненсі. Так, він все ще буде її відволікати, але вже свідомо і тільки тоді, коли це дійсно потрібно.

За допомогою такого редизайну розробники можуть не тільки дати людям новий вибір, а й змінити питання, на яке вони шукають відповідь, і завдання, над вирішенням якого працюють. У випадку з чатом замість мети «зробити відправку повідомлень простою і швидкою», що нею розробник керується зараз, можна замахнутися на глибшу і людянішу – «створити якомога якісніше спілкування між людьми». Так дизайнери можуть поліпшити не тільки продукт, а й ціль.

 

Ціль 3.0

Говорячи про ціль, Харріс наводить як приклад Couchsurfing – сайт, який об’єднує тих, хто шукає нічліг у подорожі, з тими, хто може дати притулок гостю. Ціллю їхнього бізнесу цілком міг би бути збіг інтересів: один шукає, другий здає – готово. Ціль хороша, але її недостатньо. Тут те ж саме, що з чатом – ми лише робимо шлях швидким і простим. Якщо ж замислитися над більш глибокою ціллю, що і зробили в Couchsurfing, то вона буде звучати так: «Створити тривалий позитивний досвід і стосунки між незнайомцями».

У 2007 році в компанії знайшли спосіб, як цю мету вимірювати – це було необхідно, адже мета не може існувати без можливості оцінити прогрес на шляху до неї. У Couchsurfing дивляться на час, який господар і гість провели разом, а потім просять їх оцінити, наскільки хорошим був цей досвід.

Отримавши в результаті такого підрахунку якусь кількість добре проведених годин, команда Couchsurfing віднімає від них час, який люди витратили, користуючись їхнім сайтом. Домовитися про житло, уточнити час заїзду та адресу – все це ціна, яку люди «заплатили» за сервіс часом свого життя. Чому ці витрати повинні сприйматися Couchsurfing як успіх? Аналізуючи свою роботу таким чином, компанія отримує «чисте створене задоволення» або «чистий корисний час», якого просто не існувало б, якби Couchsurfing не з’явився.

Тільки уявіть, як це – кожен день приходити до офісу та вимірювати свій успіх кількістю користі, що ви принесли людям. ЇЇ би просто не існувало, якби ви не прийшли на роботу сьогодні. Спробуйте уявити світ, який функціонував би за цим принципом.

Соцмережа, наприклад, вимірювала б свій успіх кількістю постів, які ви прочитали не дарма, виокремленної з купи того, на що ви звернули увагу даремно або просто проскролили. Сервіс для професіоналів орієнтувався б не на кількість встановлених зв’язків або відісланих повідомлень, а на те, як багато пропозицій роботи отримали люди, і скільки з них вони були раді отримати. А дейтинговий додаток, наприклад, Tinder, враховував би не кількість свайпів, а кількість встановлених глибоких позитивних зв’язків між людьми. Причому неважливо, які зв’язки люди вважали б такими, – для кожного це буде щось своє.

Світ, здизайненний таким чином, допомагав би вам проводити час по-справжньому добре і з користю.

 

Технологічне Відродження

Але щоб такий світ став реальністю, за словами Харріса, доведеться змінити систему. Зараз головним показником успішності для більшості бізнесів є time spent – час, проведений за використанням якогось продукту або послуги. Чим більше у вас користувачів і чим більше часу вони на вас витрачають, тим ви успішніші.

Для того, щоб вийти на новий рівень, компанії можуть ввести нову метрику «чистого позитивного внеску» в життя людей, змінити свої орієнтири. А самі користувачі – вимагати цього від брендів, створювати попит на технології, які враховують інтереси людей, і підтримувати їх. Може здатися, що це занадто складно, але в McDonald’s теж не було салатів, поки люди не попросили про це. Тільки підтримуючи цю ідею, можна буде змінити показник успішності з «кількості проведеного часу» (time spent) на «кількість добре проведеного часу» (time well spent).

Харріс закликає здизайнити нове Відродження в технологічних сервісах. Замість того, щоб відчайдушно боротися за увагу, розробникам варто задуматися, як допомогти людям у їхніх справах. Всі дані і знання про людську природу можна спрямувати не на те, щоб збивати людей з пантелику, а на те, щоб дати їм суперсилу фокусуватися на важливому.

Хтось може припустити, що люди нескінченно скролять Facebook-стрічку саме через те, що їм це цікаво, вони отримують від цього задоволення. Але проблема в тому, що навіть коли Facebook запропонує вам найцікавіший пост в стрічці або Youtube покаже вам просто фантастичне відео, для них це буде просто ще один спосіб утримати вас біля екрану. Це їхня єдина мета, тоді як у вас в житті є й інші.

 

Що можете зробити ви

Трістан Харріс і команда Center for Humane Technology пропонують не тільки критику, а й рішення. Для початку варто усвідомити, що всі ми піддаємося навіюванням. А далі – спробувати повернути собі контроль над технологіями, насамперед над смартфоном.

Кроки, описані нижче, можуть здатися занадто екстремальними, можливо, ви впораєтеся і без них, як це вийшло в мене. Проте це не скасовує того факту, що вони працюють.

 

1. Вимкніть усі автоматичні сповіщення

Сповіщення зображуються в червоних колах тому, що цей колір моментально привертає увагу. Але більшість повідомлень генеруються алгоритмами, а не справжніми людьми, їхня мета – заманити вас у додатки, які вам насправді не так вже й потрібні.

Відкрийте Settings > Notifications і відключіть всі сповіщення, банери і значки, за винятком додатків, в яких реальним людям потрібна ваша увага – наприклад, в FB Messenger, WhatsApp тощо.

 

2. Переведіть екран у монохромний режим

Через те, що іконки додатків такі яскраві, людський мозок відчуває позитивні емоції кожен раз, коли розблоковує екран. Встановіть на ньому монохромний режим, щоб позбутися цих позитивних підкріплень. Такий прийом допомагає багатьом людям менше перевіряти свій смартфон.

Відкрийте Settings> General> Accessibility> Accessibility Shortcut (bottom)> Color Filters. У вас буде можливість повернути кольоровий екран або знову встановити чорно-білий, тричі натиснувши кнопку Home.

 

3. Залиште на першому екрані тільки найважливіше

Часто ви можете відкривати додатки бездумно, тільки тому що вони – перше, що ви бачите, коли розблоковуєте свій телефон. Залиште на першій сторінці тільки ті додатки, які ви використовуєте для швидких завдань. Перемістіть інші, особливо безглузді, з першої сторінки на наступні або навіть помістіть їх у папки.

 

4. Запускайте додатки через пошук

Вводьте в пошук на смартфоні назву програми, яку хочете відкрити. Введення тексту вимагає достатньо зусиль, щоб змусити вас зробити паузу і запитати в самого себе: «Чи дійсно я хочу цього?»

 

5. Заряджайте гаджет за межами спальні

Заведіть окремий будильник, який справлявся б зі своєю функцією, а смартфон заряджайте в іншій кімнаті (або на іншому боці кімнати). Так ви можете прокинутися і не залипнути в телефон, перш ніж вставати з ліжка.

 

6. Видаліть додатки соцмереж зі свого телефону

Цей жорсткий, але ефективний метод. Якщо ви дійсно хочете використовувати смартфон менше, варто видалити всі основні програми соцмереж. Привчіть себе заходити туди тільки з комп’ютера (якщо заходити взагалі). Плюс можна користуватися не самим Facebook, а Facebook Messenger, щоб підтримувати спілкування з людьми.

 

7. Надсилайте звукові записи замість текстових

Дослідження показують, що люди часто неправильно тлумачать текстові повідомлення навіть від близьких людей, в той час як в голосі завжди чути емоцію і його легше правильно інтерпретувати. Записати голосове повідомлення часто швидше і легше, ніж друкувати, крім того, це не вимагає такої кількості вашої уваги. Ви зберігаєте жвавість розмови, але при цьому не відволікаєте людину і вона може прослухати повідомлення тоді, коли їй буде зручно. У випадку з дзвінком – якщо ви поважаєте час того, кому телефонуєте, то будете робити це тільки тоді, коли дійсно потрібно.

 

8. Використовуйте швидкі реакції як відповідь

У повідомленнях (iOS, Facebook messenger) натисніть на репліку і утримуйте – з’явиться меню можливих реакцій. Це швидше, ніж писати відповідь, і емоційно більше схоже на живу розмову з мімікою і жестами. До того ж, так ви зможете швидше відповісти і відкласти гаджет в сторону.

 

Додатки та розширення, які допомагають не відволікатися

Flux (Mac, Windows)

Комп’ютерні екрани сконструйовані так, щоб людський зір сприймав їх світло як сонячне. Вдень такий варіант цілком підходить, але ввечері, кали наші очі бачать яскраве блакитне світло екрану, то штучно налаштовують організм не спати – через це люди часто засиджуються біля комп’ютера довше, ніж варто було б. Flux допомагає вирішити цю проблему, пристосовуючи колір дисплея до часу доби.

 

Freedom (Mac, Windows)

Дає можливість тимчасово блокувати певні сайти або додатки на робочому столі, планшеті й телефоні.

 

Moment (iOS)

Допомагає побачити, скільки часу ви дійсно витрачаєте на свій смартфон.

 

RescueTime (Mac, Windows)

Показує, скільки часу ви витрачаєте на різні додатки і сайти.

 

Функція enable «Send + Archive» (Gmail)

Архівує електронного листа відразу після відправки. Повідомлення з’явиться в папці «Вхідні» знову тільки тоді, коли людина відповість на нього.

 

Calm (iOS, Android)

Один із провідних додатків для медитації. Допомагає викроїти вільний і спокійний час протягом дня.

 

Facebook Newsfeed Eradicator

Видаляє стрічку новин Facebook, розмиває бокові панелі й повідомлення, дозволяючи використовувати тільки найважливіші функції Facebook і не відволікатися.

 

uBlock Origin (Chrome, Safari, Firefox)

Зручний блокувальник інтернет-реклами. Допомагає зберегти 30-40% вашої уваги, поки ви читаєте або дивитеся щось.

 

InboxWhenReady (Gmail)

Сервіс, який приховує папку «Вхідні» і показує її вміст тільки тоді, коли ви натискаєте спеціальну кнопку. Це дозволяє не відволікатися на нові листи, навіть якщо вікно поштового клієнта відкрито.

 

THRIVE (Android)

Допомагає на певний час перетворити ваш смартфон на старий добрий телефон без додаткових функцій. Можна автоматично інформувати близьких про включення такого режиму.

 

Distraction-Free YouTube (Chrome)

Видаляє рекомендовані відеоролики з бокової панелі YouTube – менше ймовірності, що вас затягне в надра контенту, який ви не збиралися дивитися.

 

Gboard (iOS, Android)

На 50% швидше, ніж звичайна клавіатура. Дозволяє дуже швидко відповісти на повідомлення та відкласти смартфон подалі.

 

Calendly

Дає можливість швидко домовлятися про зустрічі, бронюючи час в календарі через спеціальне посилання. В середньому допомагає кожному користувачеві зберегти 10-15 хвилин, які зазвичай йдуть на планування зустрічі.

 

Найцiкавiше на сайтi

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

Кріс Андерсон говорить: засновник TED про промови, що змінюють світ

13 Березня 2017

Кріс Андерсон народився в Пакистані, вчився у Оксфорді, виходив в ефір з піратської радіостанції на Сейшелах і створив успішний видавничий бізнес в США. Однак з 2001 він приділяє усі сили розвитку TED – чи не головної конференції світу, локальні версії якої, TEDx, проходять по всій планеті, в тому числі в Україні. Platfor.ma поговорила з Крісом Андерсоном про секрети гарної промови, поширення хороших ідей і те, коли українці вперше виступлять на глобальному TED.

– Якби ж я тільки знав! Але зате я точно знаю, що, за даними досліджень, ми зараз живемо в найкращому часі людства. Письменник і спікер TED Юваль Харарі якраз нещодавно розповідав нашій аудиторії, що вперше в історії більше людей помирають від старості, ніж від інфекційних хвороб чи насильства. Є ще й такий факт: самогубство вчиняють більше землян, ніж гинуть від війни, злочинів чи терору.

Справа в тому, що в нашому взаємозалежному світі погані новини з усіх сторін вражають нас набагато швидше і сильніше. Тому зрозуміло, що ми відчуваємо, ніби рівень насильства зростає. Однак треба розуміти: правда в тому, що людство пройшло вже довгий шлях.

– Це те, про що я питаю себе кожен день. Хороша промова може зацікавити людей, однак справді визначна робить дещо інше: в ній є сила перелаштувати мозок слухача і, врешті-решт, змінити світ.

Все це починається просто з хорошої ідеї, яка варта поширення. При цьому варто переконатися, що ви сфокусовані на одній-єдиний думці, яка буде наскрізною лінію для всього. Все тільки звучить легко, насправді це чи не найважча частина процесу. Як тільки ви переконались, що ідея у вас є, підберіть прості слова, щоб переказувати її – і щоб кожен розумів. Якщо у вас забагато специфічного жаргону або професійних термінів, то ви просто втратите увагу аудиторії.

І, врешті, будьте собою. Люди одразу відчують, якщо ви просто використовуєте всілякі формули успішного виступу (докладніше про поради Кріса Андерсона щодо промов можна прочитати в книзі, яка нещодавно вишла в «Нашому форматі». – Platfor.ma).

Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.

АвторМаша Фронощук
1 Листопада 2016

Читать подано: 10 умных книг о том, как управлять миром или хотя бы самим собой

13 Жовтня 2015

Преподаватель Института международных отношений и Висконсинского международного университета Глеб Буряк написал для Platfor.ma о том, как человеком управляют до сих пор неизвестные нам процессы. И предложил десять книг, которые позволят хотя бы попытаться понять, кто мы и зачем.

Компьютерами управляют демоны. Так называют фоновые программы, работу которых пользователи не видят. То есть вы водите пальцем по экрану телефона, он отзывается картинками и звуками, но сложные расчёты и сценарии работы надёжно скрыты инженерами-создателями от наших глаз.

Протагонист лучшего сериала года «Мистер Робот» хочет запрограммировать демонов международной финансовой системы и обнулить человечество до доисторических времен. Он сравнивает компьютерные демоны с человеческими и не находит разницы: «Как программа, работающая в фоновом режиме, пока вы заняты чем-то другим. Их называют демонами, они действуют без участия пользователя. Наблюдение, запись, уведомление, примитивные импульсы, подавленные воспоминания, бессознательные привычки – они всегда рядом, всегда с вами. Мы пытаемся быть правильными, пытаемся быть хорошими, пытаемся изменить что-то, но это всё фигня. Побуждение ничего не значит, не они управляют нами, а демоны».

Мы говорим, у нас есть сознание, хотя даже не знаем, что это. Нам кажется, что у нас есть свободная воля и желания, есть интеллект, которым мы осознаём себя и мир. А что, если мы всё-таки роботы? Сама жизнь закладывает в наше поведение сценарии, которые мы распознать не в состоянии. Сценарист Федерико Феллини Тонино Гуэрра жаловался на избыточное курение: «…раньше я выкуривал ни много ни мало восемьдесят сигарет в день, из них, говоря по правде, сознательно я выкуривал не более десяти штук. Остальные семьдесят выкуривались как-то сами собой, я даже не замечал, каким образом. Кто курил мои сигареты, не знаю, где и когда я мог их выкурить, ума не приложу… тело развлекалось на все сто, а я им не управлял. Раньше я не обращал на это внимания, теперь стал следить за собой, но, замечая поступки, совершенные помимо своей воли, я испытываю страх».

В XXI веке мы подошли к пониманию работы мозга и физического объяснения воли и сознания. Подумать только, мы построили цивилизацию, полетели в космос, создали искусственный интеллект, но до сих пор не можем объяснить, чем мы это всё сделали. Мы движемся вперёд на ощупь, методом проб и ошибок, не зная, что природа подкинет нам в каждый следующий раз.

Древним людям с неопределённостью помогала справляться религия. Вера во всемогущество бога давала ответы сразу на все вопросы, и учёным приходилось шаг за шагом вытеснять бога физикой. Парадоксально, что работу своего мозга даже атеисты вынуждены принимать на веру, а недавние достижения нейронауки доказывают предположения самых древних религий.

Джайнисты три тысячи лет назад сочли человека безнадёжно ограниченным и потому недостойным уверенности в чём-либо. Если тело ограничено пятью чувствами, то мы видим только отражение этих чувств, а весь мир – лишь модель и конечной правды не существует. Вселенная призрачна, потому джайнисты на всякий случай с уважением относятся ко всем прочим религиям – у каждого свои иллюзии.

Наука же не станет ни с кем заигрывать, учёные верят в правду и реальные факты. Немецкий исследователь сознания Томас Метцингер добился невозможного: сложил картинку из современных знаний о работе мозга и пришёл к выводу, что мир действительно иллюзорен. Правы джайнисты, правы фанаты «Матрицы», прав Григорий Сковорода: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебе строиться на видимостях. Всякая видимость есть плоть, а всякая плоть есть песок, хотя б она в поднебесной родилась; все то идол, что видимое».

Каждый из нас строит собственную иллюзию, исходя из опыта и полученных знаний. Почти всегда мы делаем это несознательно, мы программируем своих демонов и затем незаметно подчиняемся им. Хотелось бы найти идеальную программу и установить её на каждого человека, но ни один человек в мире не способен охватить весь опыт. Наши советы опираются на своё личное прошлое, а рекомендации любимых книг ограничены лишь тем, что мы прочли.

Я также предлагаю свой опыт – книги о том, что происходит внутри человека. Принятие решений – это безостановочный процесс, миллионы алгоритмов шумят в наших головах. Как разобраться в этом шуме?

Самый цитируемый из ныне живущих учёных, Хомски считает общение трансформацией символов. Наши идеи – глубинные структуры, наша речь и поведение – поверхностные, а человек лишь тем и занимается, что превращает одни в другие. Публикация далёкого 1957 года сегодня читается скучно, но именно эта работа положила начало инженерии знаний и дала толчок многим другим наукам.