Прес-релізи факсом та презентації в папках: як працюють комунікації в Японії

АвторЮлія Петрик
18 Грудня 2019
Теги:
База знань macpaw коммунікації робота японія

Коли йдеться про вихід стартапів на закордонний ринок, то зазвичай всі орієнтуються на Європу та Америку — як найбільш потужні та бажані майданчики для промоції. Та в східному напрямку існує ще один об’ємний та цікавий варіант, вартий уваги — Японія. PR Lead в MacPaw Юлія Петрик спеціально для Platfor.ma розповіла, як вони з командою відвідали конференцію Slush у Токіо, де презентували продукт CleanMyMac для японської аудиторії, та чим відрізняють робочі комунікації в цій країні.

Бізнес-ритуали родом з минулого століття

Пам’ятаю, як я стояла у готельному номері на намитому штучному острові в новому районі Токіо — Одайба. І спостерігала, як з дороги у воду з’їжджає автобус і починає пливти по воді. Було дуже схоже на те, як в затопленому після зливи Києві їздять маршрутки. Виявилося, що цей автобус розроблений одночасно і для сухопутних, і для водних подорожей. Популярна розвага для туристів в Токіо. 

Kaba bus, автобус для сухопутних та водних подорожей

З одного боку Японія зустрічає технологічним проривом. Автобуси, що плавають, автомати на вулицях з їжею та напоями на будь-який смак (від газованого желе до рамену). А з іншого — японці досі надсилають прес-релізи факсом, читають друковану пресу та вірять усьому, що говорить телебачення. На зустрічах нам дарували презентації компаній, які мали вигляд меню в кафе у курортному Генічеську 90-тих. Побитий пікселем логотип компанії, кожний слайд в окремому файлі.

Ці рудиментарні методи роботи перетворилися на частину культурного коду японських ділових стосунків.

1. Обмін візиток

Цей процес займає ключову позицію в будь-якій бізнес-комунікації. Візитка обов’язково повинна бути паперовою, ні про які сучасні програми або месенджери для обміну контактами не може бути й мова. Важливо дотримуватися всіх правил ритуалу: обмін візиток відбувається між усіми присутніми на зустрічі, її потрібно тримати двома руками з написом, розвернутим до людини, якій передають візитку. Цей процес обов”язково супроводжує поклін, вияв поваги до співрозмовника (чим глибший поклін, тим більше поваги). Не можна поставитися до отриманої візитки легковажно — запхнути в кишеню, чи у візитницю. Її потрібно тримати перед собою на столі протягом усієї зустрічі.

По зовнішньому вигляду візитки бажано зрозуміти, яку посаду обіймає людина. На зустрічі японці викладають всі візитки обличчям до себе в порядку ієрархії — від вищого до нижчого статусу в компанії. Японці ставляться до візитки як до обличчя людини, тому титульна сторона завжди зверху. Якщо до вас на зустріч прийшла компанія з десяти людей — візитку потрібно вручити кожному.

Це було перше відрядження в моєму житті, коли після поїздки ми повернулися без жодної візитки.

2. Подарунки

Японці відомі своєю приязністю та гостинністю, тому подарунки грають важливу роль в комунікації, це частина бізнес-етикету між діловими партнерами. Важливо зберегти баланс між дозволеним та бажаним. Подарунок не повинен бути дорогим. Найкращий варіант — солодощі. Люди після бізнес-зустрічі повертаються в команду і діляться вашою «частинкою». Ви не уявляєте, який фурор зробив львівський шоколад, які ми привезли з собою з України.

В японській корпоративній культурі навіть є спеціальний термін — оміяге — який означає подарунок, привезений з подорожі. Японські туристи завжди виділяють один день в подорожі, щоб знайти смаколики й згодом пригостити колег. Такі подарунки від закордонних партнерів сприймаються надзвичайно позитивно.

Оміяге. Типовий подарунок — солодощі в яскравих обгортках.

3. Активне слухання

Якщо у вас є проблеми з самооцінкою, то вам обов’язково потрібно сходити на зустріч з японцями. Вони ковтають кожне слово і конспектують абсолютно все сказане (обов’язково в паперові блокноти). У японців настільки залучене слухання, що подекуди здавалося, що вони дуже недоречно стогнуть на зустрічах. В англомовних путівниках Японією цей звук визначають як подовжений «нннн», який виражає схвалення. Я правда не розуміла, чому вони всією делегацією одночасно відкидаються на спинку крісла і затягують своє «нннн». Виявилося, що так можна було визначати рівень їхньої зацікавленості.

Наприклад, коли я розповіла, що компанія MacPaw працює на ринку вже понад 10 років — ніби хороша і значна цифра — вони проігнорували це. Адже в Японії багато компаній не те, що з багатолітнім, а ледь не зі сторічним досвідом. Але те, що керівнику Олександру Косовану 30 років — то це однозначно довге «нннн». У столітніх компаніях всі топ-менеджери здебільшого в похилому віці.

Разом з цим японці не розуміють жестикуляцію у спілкуванні. Коли я підключала жести під час розмови, японці відкладали ручки й активно спостерігали за моїми руками та намагалися розгадати, що я хочу їм донести цими рухами.

4. Гостинність

Гостей, в тому числі і на бізнес-зустрічах, прийнято і зустрічати, і проводжати однаково довго і шанобливо. Японці щиро дякують за зустріч, тримають двері ліфта і стоять в поклоні, поки двері ліфта не зачиняться  за гостями. Навіть продавці в елітних магазинах проводжають поклоном своїх клієнтів. На власні очі бачила у шопінг-кварталі, як продавчиня проводжала клієнтку, супроводжувала її до дверей та стояла у низькому поклоні, поки та не завернула за ріг. Те саме повторилося в готелі — персонал проводжав нас поклоном, поки таксі не сховалося за поворотом. Я жартувала, що в моєму житті мене так проводжала лише бабуся.

Наші відчуття? Шок і захоплення.

5. Дрес-код

В Японії досі діє суворий офісний дрес-код. Працівник установи не може бути неголеним, лисим чи з татуюваннями. Тобто, багато представників наших креативних індустрій можуть не розраховувати на успіх. Хіба що у прогресивних креативних агенціях. Чому? Довгий час в Японії розкошувала мафія — якудза. Характерні ознаки: голий череп, борода та татуювання.

По сьогоднішній день існує заборона на татуювання в публічних банях Японії. Іноземцям радять їх прикривати або заклеювати. А якщо це з певних причин неможливо, то залишається прикинутися, що ви не розумієте зауважень. Точно ставитимуться підозріло, хоча й не виженуть на вулицю. Японці занадто виховані для цього.

Лише у 2005 році на законодавчому рівні чоловікам дозволили влітку носити сорочки з коротким рукавом без краваток та розстібати верхні гудзики сорочок. Причиною цьому стали часті випадки запаморочення та втрати свідомості серед працівників у спекотні дні, а також бажання держави скоротити споживання електроенергії (надмірне кондиціювання приміщень влітку). 

Жіночий дрес-код так само стриманий — ділові костюми стриманих тонів. Ніяких яскравих кольорів, коротких спідниць, макіяжу чи біжутерії. Японки виглядають дуже непримітно та однаково в офісний час.

Офісний дрес-код

А ще в подорожніх нотатках було записано, що:

●     В японській мові немає звуку «л», тому до мене шанобливо зверталися — Юрія Сан.

●     На вулицях немає сміттєвих баків через загрозу терактів, однак всі вулиці дуже чисті. Японці носять сміття з собою — в спеціальних маленьких пакетиках. І тільки ввечері викидають все вдома або в магазині, де придбали товар. 

●     Найвідоміший японський girls band налічує 46 учасниць — Nogizaka46

●     Майже всюди можна придбати одноразовий одяг — через великі відстані японцям легше переодягатися на місці й економити час. В офісах є контейнери для зберігання особистих речей, наприклад зубних щіток

Контейнери для зберігання особистих речей

●     В метро заборонено говорити телефоном. У вагонах дійсно панує тиша.

●     Усі бізнес-процеси дуже повільні. Одне рішення можуть приймати до трьох років — через довгі ешелони ієрархічної влади. 

●     Відмовити керівнику, який пропонує випити в п’ятницю в барі — страшенно неввічливо. Перед вихідними всі напиваються так, що розходяться додому лише в суботу зранку. Це можливість для японців випустити пар. Щоб напитися швидше, запивають міцні напої пивом. 

6. Бізнес через рукостискання

Тренд на знання англійської в країні з’явився зовсім нещодавно. Японія, як острівна країна, довгий час існувала ізольовано від зовнішнього світу. У країни не було потреби приймати чужинців, подорожувати, вчити мови. І тільки зараз вони зіштовхуються з такою проблемою як низька народжуваність, старіння нації. Тільки нещодавно законодавчо почали дозволяти мігрантам залишатися тут жити й працювати. Тому людей іншої культури вони сприймають виховано, проте насторожено. І хороші стосунки будують досить довго.

Програма CleanMyMac має великий потенціал в Японії. Ми вирішили спробувати особисто відвідати виставку в Японію, поспілкуватися з PR-агентствами, медіа, партнерами.

Ця поїздка викрила чимало помилок в комнікації на цьому ринку. У нас не було японського представника, а отже в очах японців ми завжди мали ярлик «чужинців». Неможливо потрапити в японські медіа без особистого знайомства з японськими журналістами. У свою чергу їх може знати лише японський бізнесмен чи піарник з Японії.

Бізнес будується на особистих знайомствах та шанобливості. В Японії в PR-компаніях є особливі працівники, які кожного місяця відвідують свої ключові медіа і запитують в них: «У вас все добре?» Ті відповідають, що все добре. «Ну гаразд, ми прийдемо наступного місяця». Так повторюється з місяця в місяць.

Вхідну кореспонденцію англійською навіть не читатимуть. Ми почали отримувати зворотній зв’язок тільки тоді, коли в комунікацію залучився я представник з японської сторони. Лише японська мова, японське ім’я — і зовсім інший результат.

Шансів зайти на цей ринок віддалено просто немає. Потрібно шукати або локального представника, або місцеву агенцію. Це — наше найбільше відкриття, яке могло коштувати компанії досить дорого. Без особистого візиту ми б не змогли зрозуміти правили гри на японському ринку.

7. Японці схиблені на kawaii

Культура милування бере свій початок з шанування інфантильних істот, але згодом переросла в означення з культури аніме. 

Японці надзвичайно емоційно реагують на персонажі з мультфільмів та милих намальованих істот. Несподіваною вдачею для нас було зобразити офісних котів MacPaw на банері біля стенду. Виставка, де ми брали участь, проходила 22 лютого, в День котів в Японії. Дата 22/02 японською звучить як Nyan Nyan Nyan Day, що звучить як котяче “мяу” (Nyan) в японській мові. Отже, це викликало неймовірний ажіотаж на стенді, а наліпки з котами викликали дитяче захоплення у дорослих. 

Стенд MacPaw
Найцiкавiше на сайтi

«Велика мета має лякати»: японський митець Масаакі Хасегава про справжню креативність

11 липня в UNIT.City відбулася зустріч з Масаакі Хасегавою – митцем, письменником, коучем, мотиваційним спікером, бізнес-консультантом і навіть бойцем ММА. Проживати стільки життів одночасно йому допомагає творчість, і він стверджує, що бути креативним може кожен. Platfor.ma поговорила з художником про те, що це означає насправді.

– Що таке каліграфіті, яким ви займаєтеся?

– Каліграфіті – це вид сучасної каліграфії, що знаходиться на перетині традиції та урбаністичного графіті. Чесно кажучи, мене мало турбує, як люди називають те, чим я займаюся. Для мене важливо, навіщо я це роблю: щоб показати, що творцем може бути кожен, і щоб об’єднувати людей.

Після публікації моєї першої книги в Іспанії, я мав цікаву розмову у книжковому магазині музею Королеви Софії, в якому експонується «Герніка» Пікассо. Мене запитали: «Якщо ти розповідаєш про творчість, чому не займаєшся нею?» Це стереотипне уявлення. У мене не було мистецького досвіду (до того я вивчав фінанси та комунікації), але я вирішив, що можу продемонструвати креативність.

Нещодавно я створив інсталяцію у Міжнародному університеті в Мадриді. Спочатку це була невелика робота, 60х60 см, і адміністрація закладу попросила 500 студентів описати, що їм спадає на думку, коли вони бачать твір. Так я отримав сотні різних відгуків. Підсумувавши усі відповіді, я створив 45-метровий арт-об’єкт, який показував усі можливі інтерпретації однієї й тієї ж речі. Ми можемо говорити однією мовою чи використовувати однакові технології, але всі ми бачимо світ по-різному. Ця колаборація стала яскравим прикладом того, як мистецтво руйнує кордони і об’єднує людей.

– У вас є арт-проект Art Beyond Borders і Creativida – платформа з інтерв’ю різних цікавих людей. Яка їхня мета у світі, здавалося б, і так перенасиченому творчими ініціативами?

– У ХХІ столітті мистецтво існує не лише для самовираження чи прикрашання оселі, воно може сприяти миру і відігравати важливу соціальну роль – об’єднувати людей поза національними, віковими, гендерними чи мовними рамками.

Мова – корисний, але не ідеальний інструмент для спілкування й розуміння одне одного. Буквальні переклади не завжди точно передають зміст. Наприклад, японське хайку – найкоротша поетична форма у світі – втрачає свою красу при перекладі, адже передати оригінальне звучання та контекст дуже непросто. Також мова не може повністю визначити такі концепти, як любов і дружба.

Мистецтво ж може стати універсальною мовою, тому що воно послуговується не лінгвістичними конструкціями, а чистими змістами. Саме тому я розвиваю проект Connect People Through Art Beyond Borders – щоб об’єднувати людей. Не важливо, чи існують подібні проекти, а важливо, як ти спілкуєшся зі світом. Мені подобається робити його трохи кращим.

Кампус Google, Мадрид © Масаакi Хасегава
© Масаакi Хасегава
© Масаакi Хасегава
Баухауз центр © Масаакi Хасегава

– Креативність – це талант, який дається від народження, чи її можна натренувати, як м’язи?

Багато людей використовує слово «креативність», не розуміючи його значення. Як визначити, що є креативним, а що ні? Усе залежить від контексту. Всі були вражені, коли створили перший айфон, а сьогодні найдешевший смартфон на ринку випереджає його функціонально.

Креативність – це не створення чогось гарного чи оригінального, а те, як ви складаєте свій пазл. Можна креативно заробляти гроші, вивчати іноземні мови, займатися спортом чи будувати стосунки. Це все про процес, а не про результат.

– Волта Діснея колись звільнили з газети через відсутність креативу. Яку пораду ви можете дати людям, які думають, що в них нічого не вийде?

– Бути креативним – це не талант, а рішення, яке ви приймаєте. Головне питання має звучати так: для чого мені креативність? Багато хто каже, що не знає, чого хоче, але ж це просто неможливо. Значить, ваша мета недостатньо велика. Ви маєте поставити собі настільки масштабну ціль, щоб вона вас лякала. Коли ви працюєте над чимось, чого дійсно бажаєте, креативність приходить сама собою. Але це не означає, що кожен може бути Стівом Джобсом. Не треба порівнювати себе з іншими, складайте свій власний пазл.

Справжня креативність можлива тільки у творчості чи в бізнесі теж?

– Для мене креативні ті проекти, які намагаються щось змінити. Наприклад, бізнес-модель Spotify креативна, бо вона змінює споживання музики. Оригінальна ідея Шона Паркера, задумана десятки років тому, полягала в тому, що користувачі викладають свої колекції онлайн та обмінюються ними. Фактично, вони зазіхнули на природній хід історії, оскільки століттями люди вбивали один одного заради землі, грошей, стосунків. А дизайн, інтерфейси, досвід користування Spotify служать одній ідеї – змінити принцип володіння на принцип доступу.

Мій власний приклад – проект «Арт-Біблія», який поєднує наратив і мистецтво. В дитинстві батьки відправили мене до християнської школи, де я повинен був вивчати Біблію. Чесно кажучи, це був не дуже приємний досвід, оскільки він базувався суто на тексті, а я ріс із синестезією і міг, наприклад, «бачити» музику, тож набагато яскравіші враження я отримував від споглядання творів мистецтва.

Пізніше, відвідавши європейські країни та музеї, я зрозумів, що більшість середньовічних шедеврів – це християнське мистецтво, і треба знати Біблію, щоб розуміти їх. Але багато робіт у музеях показані без контексту. Наприклад, у музеї Прадо експонується «Сад земних насолод» Ієроніма Босха – один із найважливіших творів у світі, але його зв’язок із біблійною історією нічого не сказано.

В «Арт-Біблії» ви можете вивчати історію через мультисенсорний досвід: слухати григоріанський хорал, читати надихаючі цитати до кожного шедевру і взаємодіяти з додатком. Це соціальна ініціатива, що не приносить грошей, але пропонує світові альтернативну модель освіти.

Гаманець чи життя:
як бізнес виконує соціальну місію і заробляє на цьому

АвторЛєра Залєвська
26 Квітня 2019

Малому і середньому бізнесу часто вдається вирішувати суспільні проблеми набагато ефективніше, ніж державі, і водночас самоокупатися. Студія онлайн-освіти EdEra нещодавно випустила курс «Соціальне підприємництво та конкурентоспроможність», а для Platfor.ma вони зібрали успішні зарубіжні та українські кейси, які доводять, що маленькі ініціативи можуть змінити світ.

Джон Кронін, юнак із синдромом Дауна, і його батько Марк у 2016 році заснували власну справу шкарпеточний бізнес. Ідея зародилася, коли Джон закінчив школу і не міг знайти роботу до смаку, оскільки люди з ментальною інвалідністю мають досить обмежені можливості працевлаштування.

Джон дуже любить різнокольорові шкарпетки, тому сім’я вирішила зайнятися саме ними. Вони з батьком зареєстрували бізнес, створили сайт, домовилися з кількома виробниками і почали приймати замовлення. Марк каже, що все почалося з інвестиції лише в кілька тисяч доларів, а в 2018 році оборот компанії становив приблизно 6 млн доларів.

John’s Crazy Socks працевлаштовує людей із ментальною інвалідністю. Також частину свого прибутку сім’я спрямовує на благодійність. Найбільш популярними виявилися тематичні шкарпетки, присвячені Дню людини з синдромом Дауна та усвідомленню аутизму.

Батько та син пропагують зміни до трудового законодавства, щоб працюючи повний робочий день, люди з інвалідністю не втрачали своїх медичних пільг. Джон і Марк виступають у Конгресі, а також просувають ідеї у своїх соціальних мережах.

 

Бізнес-модель для сомалійських піратів: уривок з книги «Економіка бунтівників»

АвторPlatfor.ma
9 Квітня 2018

У видавництві «Книголав» виходить книжка Алекси Клей і Кіри Майї Філіппс «Економіка бунтівників». Йдеться у ній зовсім не про Кремнієву долину, а про «креативні бізнес-ідеї поганих хлопців» – нелегальних підприємців, хакерів і гангстерів. Platfor.ma публікує уривок про піратські інновації.

Судно «Фаїна» захопила група піратів під проводом чоловіка на ім’я Афвейн (що перекладається як «велика паща»). Афвейн знайшов інвесторів, що допомогли перетворити принагідні, неорганізовані операції на функціональний плановий бізнес, і створив «Сомалійський флот» — групу вишколених піратів. Група Афвейна була добре організована, працювала за моделлю армії, з відповідною ієрархією — званнями адміралів, віце-адміралів та лейтенантів.

Багато хто вважає Афвейна однією з ключових фігур, відповідальних за перетворення сомалійського піратства з безсистемної самофінансованої сили на міжнародну багатомільйонну індустрію з великими інвестиціями. Піратську здобич невдовзі почали виявляти аж у Індії та в Дубаї, а гроші, отримані як викуп, реінвестувалися в оснащення та вишкіл, а також у розвиток торгівлі наркотиком кат — популярною в Сомалі рослиною, що містить наркотичні речовини.

Операції таких піратів, як Афвейн, відрізнялися від нападів менш просунутих піратів попередніх поколінь координуванням із корабля-бази. Використовуючи рибальські судна, вони створювали свої бази в океані, а не на березі, що давало змогу вишколеним загонам охоплювати відкрите море, шляхи, що пролягали поза межами місцевих вод, а отже — нападати на більші вантажні судна.

Деякі пірати, з якими ми спілкувалися, розповіли нам, як, використовуючи кораблі-бази, вони наближаються до судноплавних шляхів, чекають на появу судна, а потім починають раптову атаку двома, часом трьома човнами. Щойно пірати беруть судно під контроль, вони доправляють його до берега, де перемовник зв’язується із судноплавною компанією та іншими сторонами, щоб погодити викуп. Поки тривають переговори, місцева економіка обслуговує заручників та піратів, постачаючи їм їжу, воду та кат. Банди піратів також платять сутенерам, що забезпечують їх проститутками, і знаходять юристів та спеціалістів із перевірки банкнот, які використовують прилади для виявлення фальшивих грошей.

Абді Хасан, ще один пірат, із яким ми говорили, описав аналогічну стратегію нападу й розповів про ще краще організовану операцію. За його словами, на відміну від команд піратів, які просто вирушають до судноплавних шляхів і чекають нагоди напасти на судно, що проходить повз, його команду скеровував якийсь мешканець іншої держави («Можливо, з Дубаю», — мимохідь зазначив наш інформатор), повідомляючи координати корабля, що годився на роль мішені. Хасан та інші зазначали, що пірати схильні обирати для нападу недоукомплектовані особовим скла­дом кораблі, повільніші та з нижчими бортами (це спрощує абордаж). Крім того, вони воліють нападати в сутінках, коли видимість погіршена. Хасан також розповів нам, що йому та його бійцям оплачували роботу в кожному разі, від результату нападу залежала тільки сума: якщо корабель було захоплено й викуп отримано, пірати отримували вищу винагороду, якщо ні — нижчу.

За свідченнями, у випадку успішної операції пірати отримують від 30 до 75 тисяч доларів кожен, а перший пірат, який опиняється на борту корабля (і той, хто приносить власну зброю чи драбину), отримує 10 тисяч доларів як бонус. Вони можуть жувати кат, їсти й пити в борг — ця сума потім вираховується з їхньої частки викупу, коли його отримано. Такі операції можуть потребувати фінансування на рівні 30 тисяч доларів, зазвичай його забезпечують рибалки, колишні пірати, колишні поліцейські та військові й дилери кату, які забирають від 30% до 75% здобичі.

Ця відмінність у стратегії (перехід від чекання та нападу на мішень, що проходить повз, до точного знання, де перебуває ця мішень, і скеровування туди сил) відображає зміну бізнес-моделі: від «самозайнятості» на локальному рівні до комерційного бізнесу з міжнародною підтримкою під керівництвом групи інноваторів (лідерів бізнесу, фінансистів, власне піратів), які спромоглися адаптувати свій бізнес відповідно до його потенціалу зростання.

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

АвторPlatfor.ma
10 Січня 2018

Щороку волонтери з усього світу з’їжджаються в Україну, щоб у шкільних таборах GoCamp навчати дітей англійській, німецькій і французькій мовам та ділитися своєю культурою. А вже за кілька тижнів вони везуть додому власні враження. Разом з ініціативою GoGlobal ми вирішили дослідити, що іноземцям подобається в Україні й від чого вони не в захваті, а також які з їхніх очікувань не справдилися і чому.

 

Фото: www.facebook.com/laurens.soenen

До того, як взяти участь у GoCamp, я вивчав політику та історію України, але не мав жодного уявлення про те, якою буде реальність. Коли я їхав в Україну минулого літа, у мене було кілька найпоширеніших негативних стереотипів. Усі вони виявилися помилковими. Замість сірої, старомодної та нудної країни я побачив сучасну і яскраву Україну з величезним потенціалом. Більше того, я був вражений гостинністю, незважаючи на стереотип про українців як досить відчужених людей.

Я завжди буду пам’ятати, як усі, кого я зустрів, зробили все можливе, щоб дати мені лише найкраще. Україна займає особливе місце в моєму серці завдяки надзвичайним людям, які завжди прийдуть на допомогу. Через це Україна стала моїм другим домом. Я не побачив тут чогось особливо негативного, але мушу визнати, що мої подорожі тривали не дуже довго. Я не надто переживав через погану інфраструктуру або прояви корупції, але можу уявити, наскільки це розчаровує, якщо жити в таких умовах тривалий час.

Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена