Образа — творче мистецтво: що таке українська лайка

АвторІнна Хмільовська
28 Вересня 2016
Теги:
База знань знання пороблено

Лайка існує практично у всіх мовах світу – і в українській також. При цьому історичні українські образи більше концентрувалися на ректальних нюансах, але під впливом російської мови популярною став також інший вид нецензурної лексики – пов’язаний зі статевими органами. Platfor.ma дослідила питання, щоб зрозуміти, як і коли лаятись правильно.

Загалом лайку різних народів часто поділяють на декілька підвидів, які пов’язані з головною темою, на якій зосереджені образи. Так, для багатьох європейських країн найбільшою лайкою вважається звинувачення в неохайності. У такій копроректальній лексиці провідне місце займають вирази, пов’язані з відправою природних потреб – це тип, наприклад, німців і французів. Інший вид – це ненормативна лексика, в якій головними є образи, пов’язані зі статевими органами. Така лайка є провідною, скажімо, у американців, росіян і англійців.

Британська телерадіокомпанія BBC кілька разів проводила дослідження щодо того, які слова в цій країні вважаються найбільш грубими. У 2000 році такими стали cunt, motherfucker, fuck, wanker, nigger, bastard, prick, bollocks, arsehole, paki, shag, whore, twat, piss off, spastic – при цьому деякі з них – paki, nigger, bastard, prick – насправді не є власне нецензурною лексикою, але вважаються неприпустими через національні і культурні особливості.

Є і досить незвичні випадки, наприклад, в японській мові образа будується спеціальною будовою речень та фраз, що порушують звичайні норми ввічливості. А в деяких арабських країнах найсильнішою образою вважається богохульство.

Чи не найперший літературний приклад вітчизняної лайки можна знайти в поемі «Енеїда», де Іван Котляревський для колоритного опису героїв вживав чимало лайливих слів. Серед них: Юнона – суча дочка, Венера – плюгава, невірна, пакосна, халява, Нептун – «іздавна був дряпічка», Еол – хабарник. Також вживались слова «дурень», «морду розміжжу», «чортові сороки».

Загалом в Україні лайка в основному пов’язана із справлянням природних функцій організму, тобто сконцентрована на лайні, а не на сексі. Найуживанішим є слово «срака», яке здавна використовувалось в безлічі контекстів, починаючи від варіантів посилання опонента саме туди, до фізичного пред’явлення дупи, як образливого жесту. Також часто використовуються «споріднені» з темою слова: гімно, гімно собаче, гімнюк, засранець, серун, дристун, бздюха.

Також характерним для вітчизняної лайки є використання різного роду прокльонів, які як правило формулюються конструкціями «А щоб ти» та «бодай» (тобто, Боже дай). Наприклад: а щоб ти всрався, бодай тобі повилазило, трясьця твоєї матері (трясьця – це хвороба, лихоманка), хай вам грець.

При цьому часто уживані і більш «тяжкі» образи штибу блядь, хуй, їбать, сука, підарас, мудак, пизда, курва, йоб твою мать  – є запозиченими із тюркської, старослов’янської, російської, польської та інших мов. Але з роками вони також стали звичними в Україні, хоч і належать до іншого – генітального типу лайки.

Варто зауважити, що подібні слова загалом є спільними для багатьох слов’янських мов. Так, наприклад, «блядь» вживається і як лайливий вигук, і як позначення повії, розпусної жінки. Саме в останньому значенні відоме багатьом східнослов’янським мовам, хоча історично також мало інший сенс – «людина в омані», «єретик» (давньо-руське блѧдь – «обман», «повія»), або «базікання», «марення», «єресь», «розпуста» (старослов’янське блѧдь).

Нецензурне «пизда» вживається щодо жіночих статевих органів і як елемент багатьох лайливих зворотів. Це слово також є в багатьох слов’янських мовах: російською «пизда», білоруською «пізда», польською, чеською і словацькою – «pizda». Більш того, це слово також запозичене у неслов’янські румунську та молдавську мови (pizda/pizdă). При цьому в українській мові вимова «пізда» є росіянізмом.

Американський лінгвіст Ериком Гемпом висловив думку, що праслов’янське *pizda походить через прабалтослов’янське *pīˀsdāˀ з праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»), що означає: «на чому сидять», «чим сидять».

Слово «їбати» («здійснювати статевий акт») аналогічно відоме більшості слов’янських мов. Це слово спочатку мало значення «входити», «проникати», пізніше звузилося до «проникати у жінку». Лайка «хуй» також є в більшості слов’янських мов. Первісне значення – «колючка», «шпичак», «шип». Цікаво, що від цього кореня походить і слов’янське слово «кохати».

Загалом серед головних причин використання лайки – бідність словникового запасу, ефект забороненого плоду і вираження ієрархічної значимості. Останнє помітно тоді, коли керівникам дозволяється використовувати матюки, у той час як підлеглим це заборонено. Ще один нюанс – дань моді, яка також актуальна для нецензурної лексики: зараз модніше говорити, наприклад, «підарас», ніж «засранець».

Варто зауважити, що текст про українську лайку був би неповним без найзнаменитішого її приклада: листа козаків турецькому султану, ймовірно, Мехмеду IV: «Ти, султан, чорт турецький, i проклятого чорта син і брат, самого Люцеферя секретарь. Якiй ты в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вбъешь?! Чорт ти, висрана твоя морда. Hе будешь ты, сукiн син, синiв христіянських пiд собой мати, твойого вiйска мы не боїмося, землею i водою будем биться з тобою, враже ти розпроклятий сину! Распронойоб твою мать! Вавилоньский ты жихась, Макэдоньский колесник, Iерусалимський бравирник, Александрiйський козолуп, Великого і Малого Египта свинарь, Армянська злодиюка, Татарський сагайдак, Каменецкий кат, у всего свiту i пiдсвiту блазень, самого гаспида онук, а нашего хуя крюк. Свиняча ти морда, кобыляча срака, рiзницька собака, нехрещений лоб, ну и мать твою йоб. От так тобi Запоріжцi видказали, плюгавче. Не будешь ти i свиней христiанських пасти. Теперь кончаємо, бо числа не знаємо i календаря не маемо, мiсяц у небi, год у книзі, а день такий у нас, який i у вас, за це поцилуй в сраку нас!»

Тож Platfor.ma рекомендує володіти всім багатством української лайки, але користуватись нею з розумом.

Найцiкавiше на сайтi

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.

 

Людина на Куражі:
Альона Гудкова та її мільйони на добро, Елтон Джон і сльози

АвторЮрій Марченко
7 Серпня 2019

Кілька років тому в Україні стартували Кураж Базари: спочатку просто як барахолки, до яких поступово додалися концерти, лекторії, майстерні і різноманітні тематичні заходи. Весь цей час вагому частину прибутку проект віддавав на благодійність. Для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з ідеологом Кураж Базару Альоною Гудковою – про те, як зібрати 10 млн на благодійність, заспівати Елтону Джону та залишитися при цьому собою.

– Розкажи кілька цифр: що вже встиг наробити Кураж Базар?

– Буквально нещодавно ми подолали рубіж в 10 млн грн, перерахованих на благодійність, зараз вже близько 10,5 млн грн. Це за чотири роки і приблизно 40 фестивалів, якщо не рахувати перші декілька The New Old – барахолки, які ми влаштовували на Воздвиженці.

– Їх же там було декілька. Ти тоді думала, що це переросте в щось постійне?

– Звичайно, ні. Це просто був порив душі. Я тоді працювала маркетинг-директором в компанії “Форум”, а барахолку ми організовували абсолютно стихійно раз на кілька місяців. І раптом я виявила, що це мене дуже сильно вперло, просто той факт, що можна не давати свої особисті гроші, а працювати, щоб зібрати набагато більше. Причому зібрати фактично непотрібні людям гроші у вигляді їх старих речей.

Я тоді познайомилася з Сашею (нинішнім чоловіком Альони. – Platfor.ma) і він сказав: слухай, ось ти працюєш, але твої думки в зовсім іншому проекті, так систематизуй це, щоб збирати ще більше!

– До речі про “більше”, який відсоток ви зараз віддаєте на благодійність?

– На даному етапі у нас немає відсотку як такого. Раніше віддавали 30% від кожного квитка, але потім переїхали на ВДНГ, де вклали в наш корпус вже 5 млн грн, і їх треба якось повертати. Тому зараз у нас це не зовсім системно. Наприклад, з травневого Кураж Базару ми віддали 100% прибутку, 1,5 млн грн, щоб закрити великий благодійний проект. А в червні не віддавали нічого, тому що потрібно було виплатити ремонтні борги. Можливо, колись ми повернемося до стандартного відсотку, але зараз просто вибираємо собі великі ініціативи, яким потрібно допомогти, і закриваємо їхні потреби. В цілому у нас виходить віддавати не менше двох мільйонів на рік.

– Саме ти приймаєш рішення, коли і кому направляти гроші?

– Я і команда. Дивись, тут ще важливо сказати про те, що саме слід вважати благодійністю. Я, наприклад, думаю, що приведення в порядок території ВДНГ – це теж благодійність. Тоді виходить, що з вересня по квітень ми віддавали взагалі 100% прибутку, оскільки все реінвестували в павільйон: ремонт, електрика, асфальт, світло, туалети, пандуси. Для мене це теж якась соціальна місія, тому що ВДНГ – державна установа. Мене виженуть, а вся інфраструктура залишиться, я ж нічого собі не заберу.

– А на який термін у вас домовленість?

– Меморандум про співробітництво з ВДНГ ще на два роки. І я сподіваюся, що спрацює право пролонгації, тому що ми дійсно багато вклали у ВДНГ. Буквально кілька тижнів тому поставили рампи для бордерів, а зараз домовляємося з Red Bull, щоб побудувати повноцінний майданчик для катання. Все відкрито, все інклюзивне. Можна це вважати благодійністю? Ну, мені здається, що так.