Cпецтема База знань

З новим кроком:
за якою ялинкою краще піти – штучною, живою чи хендмейд

АвторАнна Соха
25 Грудня 2019

Цього року в Державному агентстві лісових ресурсів планували продати на Новий рік 500 тис. живих ялинок. При цьому чимало українців оберуть штучне різдвяне дерево. Однак який варіант є найкращим для природи та планети – справжня ялинка, яка вмирає заради кількох святкових тижнів, чи штучна, але на роки? Platfor.ma розібралася.

Щороку перед святами Олександра Патлач майструє ялинки з підручних матеріалів. Активістка ГО «Зелена генерація» каже, що її родина не купує ані живу, ані штучну ялинку і живе за принципом свідомого споживання та zero waste. За останні чотири роки Олександра робила ялинку з гілочок, гірлянд, дерев’яних брусків та навіть пледу.

«Хоча ми пересічні кияни, ходимо на роботу, в магазин, святкуємо Новий рік, усе це ми намагаємося робити свідомо, із максимально раціональним використанням ресурсів і зниженням свого негативного впливу на довкілля. На жаль, часу у нас лишилося зовсім мало, щоб врятуватися від кліматичної, і як наслідок — продовольчої і соціальної кризи, — ділиться Олександра. – Тому чим менше сміття ми створимо, чим більше ресурсів зможемо зберегти, тим краще. Ялинка своїми руками — це найменше екодобро, яке ми можемо зробити, тим паче, що це дуже цікаво і весело. У нас із друзями є щорічна традиція разом прикрашати ялинку, але спершу — ще й змайструвати її!»

Хендмейд ялинки — це креативно та цікаво, але чи виправдовують такі зусилля захист екології? Хіба користуватись на свята живим або штучним деревом настільки погано? 

Ми вирішили перечитати передові дослідження, поспілкуватись з екологами та активістами, аби відповісти на усі ці запитання.

А люди бідкаються: що розповідали про бідність та вихід зі злиднів на Nobilitet 2019

На початку місяця в Києві пройшла подія під назвою «Nobilitet», яка присвячена відкриттям, рішенням і винаходам, що отримали Нобелівську премію, а також їхньому зв’язку з Україною. Про бідність, її причини, вихід зі злиднів і те, за що цього року вручили Нобелівку з економіки, розповідав Володимир Вахітов – економіст та викладач Київської школи економіки, який зараз досліджує, у яких ситуаціях люди поводяться нераціонально. Platfor.ma записала найцкавіше з його виступу.

Володимир Вахітов

Цьогорічних лауреатів троє, перші з них – Абхіджіт Банерджі та його жінка, Естер Дюфло. Вона, насправді, є головною в цій категорії, а інші співпрацюють із нею. До того ж, Естер стала другою жінкою в історії премії з економіки, ще й наймолодшою – це дуже поважна та достойна людина. Чоловік та дружина заснували разом лабораторію з досліджень проблем бідності й це була проривна ідея, яку можна було втілити тільки там – в MIT або в Гарварді, тому що робити такі дослідження – дуже дорога річ.

Третя людина – це Майкл Кремер, який інколи працював разом з Естер та Абхіджітом і також викладав у поважних університетах. Цьогорічні лауреати дуже довго до цього йшли і премія, яку вони отримали – це визнання того доробку, який, на відміну від їхніх попередників, є практичним. 

Бідність залежить від того рівня, на якому розвивається країна. У 1981 році бідних було приблизно 2 млрд на жалюгідних статках, тобто фактично 40% населення планети. Зараз кількість таких людей зменшилася майже до 1 млрд, а багатих – дуже сильно збільшилася. Найбіднішим регіоном була та є Африка. Наш регіон – Європа, і центральна Азія не вважалися дуже бідними від самого початку.  

Питання в тому, що таке взагалі бідність і як на неї дивитися? Світовий банк починає так: «Бідність – це голод». Звісно, але це не все. Якщо є їжа, що ще бідність? Відсутність притулку та даху над головою. Неможливість звернутися до медичної допомоги, якщо ти захворів. Бідність – це не мати доступу до освіти та не вміти читати. Не мати роботи, боятися майбутнього та, найголовніше, жити одним днем. У бідних людей модус існування обмежується кількома добами – вони не знають, що буде далі, не можуть планувати, а всі їхні рішення сконцентровані на дуже маленькому відрізку часу. Бідність має багато облич – це те, чого ми хочемо уникнути, про що не хочемо думати. Завдяки зусиллям світового банку і зусиллям багатьох провідних університетів – ситуація з нею у світі стала набагато кращою. Але вона не подолана ще зовсім і, на жаль, я не знаю, чи можливо зробити це взагалі. 

Прес-релізи факсом та презентації в папках: як працюють комунікації в Японії

АвторЮлія Петрик
18 Грудня 2019

Коли йдеться про вихід стартапів на закордонний ринок, то зазвичай всі орієнтуються на Європу та Америку — як найбільш потужні та бажані майданчики для промоції. Та в східному напрямку існує ще один об’ємний та цікавий варіант, вартий уваги — Японія. PR Lead в MacPaw Юлія Петрик спеціально для Platfor.ma розповіла, як вони з командою відвідали конференцію Slush у Токіо, де презентували продукт CleanMyMac для японської аудиторії, та чим відрізняють робочі комунікації в цій країні.

Пам’ятаю, як я стояла у готельному номері на намитому штучному острові в новому районі Токіо — Одайба. І спостерігала, як з дороги у воду з’їжджає автобус і починає пливти по воді. Було дуже схоже на те, як в затопленому після зливи Києві їздять маршрутки. Виявилося, що цей автобус розроблений одночасно і для сухопутних, і для водних подорожей. Популярна розвага для туристів в Токіо. 

Kaba bus, автобус для сухопутних та водних подорожей

З одного боку Японія зустрічає технологічним проривом. Автобуси, що плавають, автомати на вулицях з їжею та напоями на будь-який смак (від газованого желе до рамену). А з іншого — японці досі надсилають прес-релізи факсом, читають друковану пресу та вірять усьому, що говорить телебачення. На зустрічах нам дарували презентації компаній, які мали вигляд меню в кафе у курортному Генічеську 90-тих. Побитий пікселем логотип компанії, кожний слайд в окремому файлі.

Ці рудиментарні методи роботи перетворилися на частину культурного коду японських ділових стосунків.

.сom в горлі: як працює sadfishing – пошук уваги й підтримки через скарги в інеті

АвторАнна Соха
17 Грудня 2019

Останнім часом за кордоном заговорили про появу нової тенденції, яку назвали седфішинг. Це систематичні розповіді про свої проблеми, сумні події та навіть хвороби на широку аудиторію – у соцмережах. Platfor.ma разом із психологом та блогерками розбирається, добре це чи погано.

У соцмережах люди часто показують своє життя з найкращого боку: курорти, красива їжа, спорт. Але для багатьох віртуальний простір стає до того ж і можливістю пожалітись на невдалий день. Нещодавно для такого контенту з’явився спеціальний термін – sadfishing. Його придумала британська дослідницька організація Digital Awareness UK, що вивчає психічне здоров’я. 

Отже, седфішинг – прагнення людей ділитися особистими проблемами і переживаннями в інтернеті, замість того щоб по-старому обговорити це з парою близьких людей. Загалом ми розповідаємо про свої переживання та проблеми, аби отримати слова підтримки і співчуття або щоб витягнути засілі думки з голови у світ та відпустити. Ми можемо накручувати себе, а перечитавши текст, зрозуміти, що насправді все добре.

Чому простір соціальних медіа замінює нам плече друга/подруги/партнера/мами? Невже, розповідаючи про проблеми з самооцінкою на широкий загал в Інстаграмі, ми почуваємось затишніше і комфортніше, аніж вдома в обіймах на дивані? Разом із гештальт-терапевтом та трьома героїнями ми спробували відповісти на ці питання. 

Отже, чи є седфішинг таким корисним явищем, чи він може погано впливати на здоров’я? Розповідає Антон Федорець – кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапіі treatfield.com.

 

Антон Федорець

Цікаво, що термін «седфішинг» виник лише на початку 2019 року, – і це в англомовних матеріалах. Українською ж про явище досі майже нічого не написано. Зараз цей феномен трапляється часто і метафора дійсно дуже вдала: пишучи про свої проблеми, люди начебто «закидають вудку» – і ніколи не можуть бути впевненими, що саме вони витягнуть: підтримку, сміття чи токсичні відходи. 

Слід від початку зазначити, що причини і наслідки такої поведінки бувають різні, і седфішинг навряд чи можна розглядати як щось однозначно шкідливе або однозначно корисне. 

Почнемо з плюсів. Така кількість постів про хвороби, проблеми та складнощі – досить природна реакція на надмір «інстаграмного глянсового життя‎». Багато хто демонструє в мережі тільки свої перемоги, завжди шукає найкращого ракурсу для селфі, замовчує усе негативне. Не дивно, що в соцмережах народжується протест: ні, життя складається не тільки з професійних успіхів та подорожей тропічними пляжами! Ще один плюс в тому, що пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам. 

Пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам.

В курсі лікування:
як антибіотики можуть і допомогти, і зашкодити

1 Листопада 2019

До винайдення антибіотиків – справжньої революції в медичній сфері – десятки тисяч людей гинули від хвороб, які сьогодні трапляються надзвичайно рідко. Холера, туберкульоз, сифіліс поклали на лікарняні ліжка мільйони мешканців Землі. Це картина ще початку XX сторіччя. І, як не лякаюче це звучить – абсолютно реальна перспектива антибіотичного апокаліпсису XXI. Platfor.ma підтримує Всесвітній тиждень інформування про резистентність до антибіотиків та пояснює, чому ці ліки здатні не тільки рятувати життя, а й забирати їх, якщо ви використовуєте їх неправильно.

Антибіотики – це речовини, що виробляються деякими живими організмами або ж синтезуються людиною і використовуються для профілактики та лікування бактеріальних інфекцій. Антибактеріальні речовини існують довше, ніж людство, але їх відкриття для всіх нас пов’язане з ім’ям британського бактеріолога Александера Флемінга. Під час досліджень він помітив, що спори плісняви, які випадково потрапили до чашки Петрі, де дослідник вирощував бактерії стафілококу, продукують спеціальну речовину та не дають бактеріям розростатися. Так Флемінг відкрив пеніцилін, перший сучасний антибіотик.

Це сталось у 1928 році, але молекула пеніциліну була дуже нестабільною. Лише за 10 років співробітникам Оксфордського університету Говарду Флорі та Ернсту Чейну вдалося синтезувати з грибів перші антибіотики. В результаті усі троє дослідників отримали Нобелівську премію, а людство – можливість лікувати людей від хвороб, що раніше вважалися смертельними. Це неабияк знадобилося під час Другої світової війни. Протягом неї антибіотикам вдалося зберегти більше життів, ніж усім рятувальним операціям загалом.

 

Зліва направо Александр Флемінг, Говард Флорі, Ернст Чейн

Ваші доки:
7 фільмів для знайомства з авторським документальним кіно

Документалістика буває дуже різноплановою, а один фільм може належати одразу до кількох жанрів. Директорка фестивалю документального кіно просто неба Lampa.doc Наталія Красильникова радить почати з авторських фільмів, які показують особисту історію людини, – адже це те, що справді зачіпає.

Cаме яскраво виражена авторська позиція дає можливість зарахувати стрічку до документалістики. Фільм-розслідування про теракт 11 вересня 2001 року знаходиться на межі документального кіно і журналістики. Він з успіхом пройшов в кінопрокаті і зібрав кешбокс як хороший голлівудський ігровий блокбастер.

Також варто звернути увагу на іншу роботу Майкла Мура «Куди б вторгнутися далі», у якій автор досліджує позитивні тенденції в освіті, трудовому законодавстві та політиці країн світу, – і обирає те, що можна б було запозичити американцям.

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

АвторВалерія Діденко
15 Серпня 2019

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

Пiдвантажити ще