Platfor.ma розповідає про сайти, які можуть вас шокувати. Ми не агітуємо вас приєднуватись до спільнот у даркнеті чи завантажувати піратський контент. Ми лише розповідаємо про те, на що можна натрапити через інтернет-переглядач Tor. Усі лінки можна відкрити в ньому.

DeepDotWeb — міжнародна новинна платформа, де поширюють інформаційно-освітній контент про даркнет. Автори пишуть, що створили мережу після того, як їхнього друга посадили за ґрати через купівлю наркотиків у даркнеті. На сайті хочуть «надати інформацію про всі світлі й темні сторони спільноти», пишуть також, що співпрацюють з журналістами і допомагатимуть усім, кому це знадобиться у сфері даркнету.

Сьогодні по всьому світу відзначають День космонавтики – 12 квітня 1961 року радянський космонавт Юрій Гагарін на космічному кораблі «Восток-1» стартував з космодрому «Байконур» і першим в історії здійснив орбітальний обліт планети Земля. На честь цього Platfor.ma створила найбільш космічну підбірку ресурсів, щоб подивитися, почитати, допомогти у пошуку позаземних цивілізацій та покерувати марсоходом.

Інстаграм Nasa

NASA прагнуть додати трохи космосу у ваші стрічки та розбавити низку котиків, селфі та б’юті-блогів дійсно захоплюючими кадрами. Тут можна не тільки побачити фото планет, космосу та супутників, а й переглянути в інста-сторіс фрагменти робочого процесу та звернення працівників космічного агентства до звичайних смертних.

Інтерактивна карта Сонячної системи

Творці цієї платформи запевняють, що космос – це любов, якою потрібно ділитися, а замовчування науки – зовсім гріх на душу. Тому бажають всім охочим отримати галактику задоволень з безкоштовною моделлю Сонячної системи, нічного неба та космічного простору в реальному часі, з точними позиціями об’єктів й безліччю цікавих фактів.

Це або генетичні передумови (наприклад, є генетичне захворювання, при якому діти замість дорослішання швидко старіють), або сукупність якихось вкрай неприємних зовнішніх чинників – вплив ультрафіолету, деяких хімічних факторів, критично нездоровий спосіб життя.

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

Володимирська, 57

Власником будівлі була київська міська управа. Будинок почали споруджувати як громадську установу і розмістили в ній педагогічний музей – з 1911 року він функціонує як Педагогічний музей цесаревича Олексія.

У березні 1917 року, коли постало питання про приміщення для щойно утвореної Української Центральної Ради, її активний учасник Микола Порш домігся передачі кількох приміщень музею майбутньому українському парламентові. Окрім цього тут розміщувалися багато громадських та громадсько-політичних організацій. Тут же проводились різноманітні зʼїзди та інші революційні заходи.

Зараз цей будинок функціонує як Київський міський будинок учителя. Також тут знаходиться багато інших установ, наприклад, київський хореографічний коледж «Кияночка», Педагогічний музей України, а в одній із кімнат працює Музей Української революції 1917-1921 рр.

Пращур сучасної генеалогії жив ще у Стародавній Греції. У V ст. до н.е. Геродот в «Історії» описав генеалогічні легенди скіфів, і, в принципі, звідти ДНК цієї науки і прослідковується. Справді ретельно родинні зв’язки почали фіксувати у Європі при зародженні феодалізму – тоді підтвердження генеалогічних контактів вимагали при успадкуванні батьківських земель. А вже на початку XX ст. в Російській імперії з’явилися спеціальні установи, в яких проблеми генеалогії вивчали професійно.

В Україні «родинна наука» росте досить стрімко, але у країнах Заходу вона все ж більш розвинута. В першу чергу про це свідчить кількість доступних онлайн архівних даних. «У західному світі багато документів оцифровано та викладено онлайн, тому дослідити свій родовід легше і швидше, – пояснює директор Центру вивчення генеалогії ”Пращур” Віктор Долецький. – Якщо ви увімкнете телевізор у Канаді та США і поклацаєте канали, то обов’язково натрапите на якусь генеалогічну програму».

В Україні охочих оцифровувати архівні документи не так вже й багато. Але у травні 2017 року планується важлива подія: відкриють доступ до онлайн-бази даних www.pra.in.ua. Тут розмістять інформацію про українців, народжених у період 1650-1920 років. Наразі база вже нараховує 2,3 млн осіб і до кінця року її планують поповнити до 3 млн. «Мета проекту – створити велику безкоштовну базу даних, що включає прізвища, імена та місце проживання людей, народжених на території України у цей період, – розказав Platfor.ma керівник проекту Ігор Гошовський. – Ініціатива фінансується моїми власними коштами, а також через систему збору пожертв на сайті».

До запуску онлайн-бази даних Ігор Гошовський створював власне генеалогічне дерево. Зараз його родовід включно з усіма бічними гілками налічує близько 2 тис. осіб. Однією із найцінніших знахідок Ігор вважає фотокопію грамоти Короля Ягайла від 1393 року. У ній монарх подарував пращуру Ігора – Михайлові – земельну ділянку. Також при ретельному дослідженні родинного дерева Ігор Гошовський знайшов спільне із відомими письменниками. «Є дуже далекі зв’язки з Булгаковим та Руданським. А поет Олекса Стефанович був троюрідним братом мого прадіда, – каже Ігор Гошовський. – Якщо брати ще глибше, то рід Гошовських на Галичині у XVI-XVII ст. мав яскравих представників. Зокрема, це останній православний єпископ Перемиської єпархії Юрій».

Перш ніж самому шукати пращурів, треба зробити одну важливу річ: подумати. У Київському генеалогічному товаристві «Родослов» зазначають, що дослідження обов’язково треба починати з роздумів над його метою. Справа в тому, що ця робота забирає не один місяць, а, буває, що й роки. Що повніше ви хочете дізнатись про своє походження, то довше над цим працюватимете. Це хобі потребує чіткої мотивації. «Дослідження дійсно варто почати з невеликої медитації на тему: “Навіщо я це роблю і який результат хочу отримати?” – розповідає керівник “Родослову” Микита Ковальчук. –  Історичний пошук стає важче, йдучи вглиб віків, даних все менше, і доводиться опрацьовувати все більше джерел, щоб знайти хоч якісь крихти інформації».

74-летний английский ученый признался, что нынешняя картина мира его ужасает. Экономическое неравенство, безработица, вынужденная миграция, популизм, экологические проблемы – все это, по мнению, Стивена Хокинга, должно заставить задуматься всех людей о том, куда мы идем и почему можем прийти куда-то не туда.

Хокинг утверждает, что в основе нынешней ситуации лежат экономические последствия глобализации и технологического роста. Из-за автоматизации производства количество рабочих мест сокращается, оставляя возможности только для креативного класса и управленцев. А это еще больше увеличивает экономическое неравенство. При этом, по его словам, разрыв между властями и обычными людьми растет все быстрее. Ученый полагает, что решение Великобритании о выходе из ЕС и победа Дональда Трампа на президентских выборах в США – это именно выражение гнева людей, которые чувствуют себя брошенными их собственными лидерами.

«Как физик-теоретик из Кембриджа, я всю жизнь прожил в чрезвычайно привилегированном месте. Небольшая группа исследователей, с которыми я работал все эти годы, иногда подвергается соблазну и называет себя настоящей элитой научного мира. С учетом славы, которая пришла ко мне вместе с написанными мною книгами, и вынужденной в силу моей болезни изолированностью, я вижу, как растет моя собственная башня из слоновой кости. Поэтому я чувствую, что растущее неприятие элиты в Британии и в Америке направлено и на меня лично», – поясняет Стивен Хокинг, заслуживший всемирную славу как выдающийся исследователь возникновения мира и популяризатор науки.

Стивен Хокинг поясняет, что распространение интернета и соцсетей провоцирует увеличение неравенства. В Африке к югу от Сахары телефон у людей встречается чаще, чем доступ к чистой воде. Насмотревшись на картины роскоши в Instagram, люди из деревень в погоне за ней переезжают в города. А потом и за рубеж. В итоге экономические мигранты оказываются все более серьезным вызовом для экономики и инфраструктуры стран, куда они приезжают, подрывают толерантность и способствуют росту политического популизма. «Интернет позволяет получать очень большие деньги очень маленькому числу людей, – пишет ученый. – Мы живем в мире растущего финансового неравенства, где теряется не только уровень жизни – теряется сама способность людей зарабатывать себе на жизнь. Неудивительно, что люди ищут способ заключить какую-то новую сделку — и такой им представляется избрание Трампа и выход из ЕС».

Все это приводит физика к мысли о том, что настал самый опасный момент в истории нашего вида. «Именно сейчас человечеству нужно работать всем вместе, больше, чем когда либо, – продолжает Стивен Хокинг. – Мы столкнулись с экологическими вызовами, изменением климата, проблемой с производством продуктов питания, эпидемиями, окислением океанов. Мы придумали технологии, которые позволят нам уничтожить нашу планету. Но мы еще не изобрели способ ее покинуть. Возможно, через пару сотен лет мы отправимся к звездам и создадим свои колонии. Но пока у нас только одна планета, и мы должны работать вместе, чтобы защитить ее».

Для этого, по мнению ученого, следует разрушать барьеры между странами, а не строить их. Большая часть ресурсов находится в руках небольшого числа человек, и нам придется научиться делиться ими. Исчезают не только рабочие места, но и целые индустрии, и нужно помочь людям переквалифицироваться. А поскольку страны не справляются с ростом миграции, нам нужно поддерживать глобальное развитие, чтобы хорошо стало везде – это единственный способ сделать так, чтобы миллионы людей искали благополучие у себя на родине.

«Мы можем сделать это – я, в общем-то, огромный оптимист, – заключает Стивен Хокинг. – Это потребует от элит – от Лондона до Гарварда, от Кембриджа до Голливуда – извлечь уроки из событий прошедшего года. И прежде всего, узнать нашу меру смирения».

Загалом лайку різних народів часто поділяють на декілька підвидів, які пов’язані з головною темою, на якій зосереджені образи. Так, для багатьох європейських країн найбільшою лайкою вважається звинувачення в неохайності. У такій копроректальній лексиці провідне місце займають вирази, пов’язані з відправою природних потреб – це тип, наприклад, німців і французів. Інший вид – це ненормативна лексика, в якій головними є образи, пов’язані зі статевими органами. Така лайка є провідною, скажімо, у американців, росіян і англійців.

Британська телерадіокомпанія BBC кілька разів проводила дослідження щодо того, які слова в цій країні вважаються найбільш грубими. У 2000 році такими стали cunt, motherfucker, fuck, wanker, nigger, bastard, prick, bollocks, arsehole, paki, shag, whore, twat, piss off, spastic – при цьому деякі з них – paki, nigger, bastard, prick – насправді не є власне нецензурною лексикою, але вважаються неприпустими через національні і культурні особливості.

Є і досить незвичні випадки, наприклад, в японській мові образа будується спеціальною будовою речень та фраз, що порушують звичайні норми ввічливості. А в деяких арабських країнах найсильнішою образою вважається богохульство.

Чи не найперший літературний приклад вітчизняної лайки можна знайти в поемі «Енеїда», де Іван Котляревський для колоритного опису героїв вживав чимало лайливих слів. Серед них: Юнона – суча дочка, Венера – плюгава, невірна, пакосна, халява, Нептун – «іздавна був дряпічка», Еол – хабарник. Також вживались слова «дурень», «морду розміжжу», «чортові сороки».

Загалом в Україні лайка в основному пов’язана із справлянням природних функцій організму, тобто сконцентрована на лайні, а не на сексі. Найуживанішим є слово «срака», яке здавна використовувалось в безлічі контекстів, починаючи від варіантів посилання опонента саме туди, до фізичного пред’явлення дупи, як образливого жесту. Також часто використовуються «споріднені» з темою слова: гімно, гімно собаче, гімнюк, засранець, серун, дристун, бздюха.

Також характерним для вітчизняної лайки є використання різного роду прокльонів, які як правило формулюються конструкціями «А щоб ти» та «бодай» (тобто, Боже дай). Наприклад: а щоб ти всрався, бодай тобі повилазило, трясьця твоєї матері (трясьця – це хвороба, лихоманка), хай вам грець.

При цьому часто уживані і більш «тяжкі» образи штибу блядь, хуй, їбать, сука, підарас, мудак, пизда, курва, йоб твою мать  – є запозиченими із тюркської, старослов’янської, російської, польської та інших мов. Але з роками вони також стали звичними в Україні, хоч і належать до іншого – генітального типу лайки.

Варто зауважити, що подібні слова загалом є спільними для багатьох слов’янських мов. Так, наприклад, «блядь» вживається і як лайливий вигук, і як позначення повії, розпусної жінки. Саме в останньому значенні відоме багатьом східнослов’янським мовам, хоча історично також мало інший сенс – «людина в омані», «єретик» (давньо-руське блѧдь – «обман», «повія»), або «базікання», «марення», «єресь», «розпуста» (старослов’янське блѧдь).

Нецензурне «пизда» вживається щодо жіночих статевих органів і як елемент багатьох лайливих зворотів. Це слово також є в багатьох слов’янських мовах: російською «пизда», білоруською «пізда», польською, чеською і словацькою – «pizda». Більш того, це слово також запозичене у неслов’янські румунську та молдавську мови (pizda/pizdă). При цьому в українській мові вимова «пізда» є росіянізмом.

Американський лінгвіст Ериком Гемпом висловив думку, що праслов’янське *pizda походить через прабалтослов’янське *pīˀsdāˀ з праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене з коренів *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»), що означає: «на чому сидять», «чим сидять».