культурна менеджерка, займається проектами, пов’язаними з музикою, працює в організаціях «Рись» (культурно-мистецький проект, дослідження музики та події) і «Інша освіта» (неформальна освіта)

співзасновник організації «Рись», музикант гурту US Orchestra, дослідник (традиційна музика, пошук її в архівах, у селах, в експедиціях)

– Традиційна українська музика – це частина глобальної музичної субкультури, яка довгий час була в андеґраунді. Часто люди на асоціативному рівні згадують бандуру, виступи хорів у віночках і в атласних шароварах, але насправді це картина, яка сформувалася за радянських часів і зі справжньою має не дуже багато спільного.

Ця музика виникла в селах, а поділити її можна на дві частини: інструментальну, яка більше для танців і розваг, і традиційний спів – обрядовий і ліричний, про почуття.

Взагалі, музика з’явилась тоді, коли люди почали більш-менш розуміти, хто вони, й відтворювати якісь звуки. Обрядові пісні – наприклад, купальські й веснянки, – створені для комунікації людини з природою, як мінімум ще до часів християнства на Русі, але точний час не скаже ніхто. Зараз жінки співають обрядові пісні про Івана Купала, – і вже можуть не знати, про що саме йдеться, але ця пісня передавалася із покоління у покоління.

Я доволі рідко бачу живих філософів. Мертвих, на щастя, теж нечасто. Але щоразу, коли я кажу друзям, що я – безутішна вдова з 1274 року, вони регочуть, немов би я жартую. Всі люди мають свої маленькі пристрасті, ім’я ж моєї – Тома з Аквіно.

Це середньовічний мислитель, філософію якого в 1879-му рішенням папи Лева XIII було визнано офіційною доктриною католицької церкви. В юні роки, коли підліток Тома здобував освіту, однокурсники часто дражнили його через габаритні розміри та мовчазність, називаючи німим волом. Захищаючи Тому, його учитель Альберт Великий відповідав, що колись цей віл зареве на увесь світ.

Я сиджу в задушливому київському офісі і чую, як італієць Тома з далекого ХІІІ століття гучно реве, промовляючи до мене.

Тома походив зі знатного роду і міг ні в чому собі не відмовляти. Проте він обрав шлях віри і став членом ордену домініканців, що означало бідне життя, позбавлене світських розваг. Кілька разів брати викрадали його і повертали додому, але він знову втікав до монастиря. Одного разу родина наважилася на відчайдушний крок, замкнувши Тому в кімнаті зі жрицею кохання. Результат був неочікуваним: Тома не лише не прийняв її пристрасну пропозицію, але й довів до сліз своїми принизливими відмовами.

Все подальше життя в монастирі Тома присвятив навчанню та викладанню. Він часто обмежував себе в їжі та сні, аби встигнути зробити якнайбільше, і геть не був схильний до розваг. Ходять легенди, що він міг надиктовувати своєму секретарю кілька текстів паралельно, і нічого не забував. Тривала робота далася взнаки, а самообмеження втілилося в неабияких успіхах. Бо, як відомо, воли не ревуть, якщо ясла повні.

З кожним роком чисельність homo sapiens зростає, а технологічний прогрес вимагає проникнення в усі куточки дикої та незайманої природи планети, що негативно позначається на житті безлічі екосистем. За деякими підрахунками, кожну годину на Землі зникає три види живих істот: тварин, комах, мікроорганізмів та інших. Звісно, життя вимирало завжди – науковці вважають, що все біорізноманіття, яке зараз є на планеті – це лише 1-5% від усіх видів, які будь-коли існували. За останні 500 млн років ставалося п’ять глобальних хвиль вимирання, які відбувалися з різних причин. Перше почалося приблизно 440 млн років тому через похолодання океанів. А епоху динозаврів, наприклад, прикінчив метеорит і наслідки ударної хвилі, стверджує найбільш популярна теорія. Однак дослідники наголошують, що ще ніколи темпи вимирання не були настільки загрозливими.

Середньою швидкістю «нормального», еволюційного, вимирання вважається два види на сто років. При цьому за останнє століття тільки офіційно й за всіма правилами було зареєстровано вимирання близько 200 видів тварин. Насправді ж їх в багато разів, а може й на багато порядків більше. А головне – такі небувалі темпи спричинила діяльність людини.

Існування homo sapiens вплинуло в тому числі й на представника одного з найвеличніших видів сімейства котячих – тигра. На початку ХХ століття налічувалося дев’ять підвидів, а загальна кількість особин становила більш ніж 100 тис. Через згубний вплив людини повністю зникли три підвиди: яванський, балійський і каспійський тигр, а загалом популяція, згідно з даними Всесвітнього фонду дикої природи, знизилась до 3,890 індивідів.

Однак є надія, що прогрес не тільки знищує види, а й допоможе їх рятувати чи навіть відроджувати. Як? За допомогою клонування. З чого? З їхньої ж ДНК.

Секвенування ДНК, тобто виявлення і визначення генів, які містять всю інформацію про живий організм, вже найближчим часом може дозволити вченим клонувати тилацина. Цей сумчастий вовк нагадував собаку, жив у Австралії, Новій Зеландії та Тасманії, і був оголошений вимерлим у 1980-х.

Ще у 2008 році команді вчених з Мельбурнського університету на чолі з професором Ендрю Паско вдалося повністю розшифрувати геном сумчастого вовка, і помістити генетичний матеріал вимерлого виду всередину живого організму. Науковці змогли успішно інтегрувати ДНК тилацина, що бере участь у розвитку кісток і хрящів, в ембріони мишей.

Експерименти з геномом тасманського тигра можуть стати першим кроком на шляху до відновлення зниклих видів. Сьогодні деякі експерти вважають, що, використовуючи ці проривні знання, перші вимерлі види можна було би відродити протягом декількох років. Тигри, наприклад, можуть бути клоновані з генетичного матеріалу, вилученого зі збережених тканин, який буде імплантований в особину найближчого родича виду.

Такий процес здійснюється за допомогою перенесення ядра соматичної клітини. Соматична – це будь-яка клітина, яка не є репродуктивною, тобто сперматозоїдом або яйцеклітиною. Біологи стерилізують зразок, ізолюють потрібні їм клітини і поміщають їх у живильне середовище. Через один-два тижні клітини готові до клонування. Так вимерлі тварини зможуть повернутися до життя через штучно відтворені послідовності їхньої ДНК.

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

Біле світло від нашого Сонця складається з усієї гами кольорів, що ми інколи бачимо як райдуга в небі. Вчені називають цю райдугу спектром.  Всі кольори мають трошки різні довжини хвиль. У червоного кольору – найдовша хвиля, у синього значно коротша.

Тож чому ми бачимо вдень синій колір неба, а на заході Сонця він може бути червоним? Весь секрет в тому, як світло від Сонця реагує на газ нашої атмосфери. Молекули цих газів взаємодіють з сонячним світлом і відбивають синій колір у всіх напрямках, оскільки він має коротку довжину хвилі. В той час, як червоний з більшою довжиною хвилі може проходити далі. Коли ви дивитесь вдень на небо ви бачите блакитний колір, оскільки атмосфера розсіює блакитний колір. Чому ж заходи сонця ми бачимо червоного кольору? При заході сонце знаходиться нижче над горизонтом, тому хвиля повинна пройти більшу відстань, ніж коли сонце в зеніті. В цей час сонячні промені проходять через водяний пар і пил, що поглинають синій колір, даючи можливість червоному кольору пройти до наших очей.

Сейчас, в условиях быстро меняющейся реальности, женщины оказываются более эффективными топ-менеджерами, ведь они более мобильны и гибки. Например, я наблюдаю перемену в очень консервативной индустрии – изготовлении ювелирных украшений и часов – там всегда заправляли мужчины. Они управляли бизнесом, делали украшения и, чего тут греха таить, последние лет 20 лишь они и покупали их. Это был совершенно мужской мир – женщины были просто витринами, на которые выкладывали украшения. Сейчас ситуация кардинальным образом изменилась – самыми модными дизайнерами становятся женщины, ведь они производят продукт, который меняет традиционную форму.

В силу неуемности натуры я два года работала с Музеем Ивана Гончара как независимый куратор – занималась пиаром, коммуникациями и имиджем музея. Я попробовала, как это – на волонтерских началах помогать государственной институции и достигать поставленных целей.

Когда я только начала заниматься Музеем Гончара, первым примером, о котором я думала, был Музей моды в Антверпене. Этот музей стал вишенкой на торте культурной политики Бельгии, которая в какой-то момент заявила о себе на мировой арене как о стране суперталантливых дизайнеров. Этот музей собирает всю бельгийскую моду и таким образом играет еще и очень важную роль в культурной дипломатии. Можете себе представить, что я себе нафантазировала: Музей Гончара может улучшить репутацию Украины. Мне казалось, что наш традиционный крафт – это история, которую можно донести всему миру.

Для початку визначимось із термінами. Похмілля – сукупність симптомів, що проявляються через деякий час після вживання алкогольних напоїв. Найчастіше вони включають головний біль, сухість у роті, виражену слабкість, нудоту чи блювоту, дезорієнтацію та тривожність. Щоб зрозуміти, як все це виникає, треба трохи розібратись у шляху, який шлях проходить алкоголь (він же етанол чи етиловий спирт) у нашому організмі.

Звідки береться похмілля

Після потрапляння алкоголю у шлунково-кишковий тракт він майже у повному об’ємі всмоктується у кров. Коли молекули етилового спирту потрапляють у печінку, вони піддаються впливу ферментативної системи для їх нейтралізації (етанол для нашого організму – отрута, і цей пункт ще ніхто не відміняв). Під час першої «ходки» деяка кількість етанолу буде перетворена у ацетальдегід – речовину, яка, по суті, і викликає основні прояви похмілля.

Окрім цього, молекули етанолу здатні пошкоджувати мембрани клітин – згадайте, що ви робите, якщо хочете знежирити якусь поверхню? – протираєте спиртом. Сукупність цих факторів і викликає основні прояви похмілля. Крім того, пити зранку хочеться не просто так – алкоголь працює як слабкий сечогінний засіб і на додаток викликає перерозподіл рідин у організмі, зневоднюючи судини і викликаючи набряклість тканин. Саме тому на своє обличчя зранку після вечірки краще не дивитись.

Для розвитку практично будь-чого потрібен час. І для похмілля теж. Для повного перетворення етанолу у ацетальдегід потрібен певний період, тому одразу після вживання алкоголю і не виникає неприємних відчуттів. Пік похмілля відбувається при максимальній концентрації ацетальдегіду у крові – а це, зазвичай, ранок після свята.

Смерть від похмілля (ні)

Часто при вираженому похміллі зранку хочеться просто померти. Але чи можна від нього дійсно попрощатись із білим світом? Можна, але дуже важко. Справа в тому, що цей токсичний товариш – ацетальдегід – довго в нашому організмі не затримується. Він має високу здатність до пошкодження внутрішніх органів, також являючись і канцерогеном, але і протидію організм давно придумав. Тому з часом ацетальдегід тою ж ферментативною системою печінки перетворюється на нетоксичну для нас оцтову кислоту.

Саме з цим часом, який ми витрачаємо на звільнення від токсичних продуктів перетворення алкоголю, і пов’язана тривалість похмілля. Чим більша у людини кількість ферменту, який окислює ацетальдегід до оцту, тим менша в неї імовірність прокинутись зранку у «неробочому» стані.

На жаль, кількість і швидкість ферментації етанолу – це річ генетично обумовлена. Саме тому деякі люди швидше або повільніше п’яніють, а також більше чи менше страждають від похмілля. Поки генетичні модифікації не продають в гастрономах – це так і буде залежати від природи.

Тільки тут важлива штука. Слід розрізняти поняття похмілля та отруєння алкоголем. Отруєння не дорівнює похмілля. Отруєння – це стан надлишку неферментованого етанолу в організмі людини. А от надмірне вживання алкоголю за один раз, на відміну від похмілля, може з легкістю привести до смерті. Летальна доза етанолу варіюється, за різними даними, від 4 до 12 г етанолу на 1 кг маси тіла.

Смертоносні коктейлі

Я так пишу – етанол, етанол… Думаю, серед вас небагато людей, що вживають алкоголь у вигляді чистого нерозведеного спирту. Зазвичай ми любимо кожний своє – хтось солодке, хтось гірке, хтось слабо- чи сильноалкогольне, газоване і гаряче. Варіантів маса. Ви могли помітити, що і характер сп’яніння, і інтенсивність похмілля часто пов’язані із видом напоїв, який ми вживали напередодні. Як не банально, це пов’язано із кількістю домішок і градусом продукту.

Слабоалкогольні напої та коктейлі швидше всмоктуються у кров і викликають швидке сп’яніння, що з більшою вірогідністю раніше зупинить людину від наступного вживання – отже, вона і вип’є менше, і матиме менше наслідків. Щось міцне, на кшталт горілки чи віскі – «відтерміновують» відчуття сп’яніння через повільне всмоктування. Тому іноді це змушує людину пити більше, адже сп’яніння наступає повільно і непомітно для неї.

Не останню роль грає і склад напою – адже печінка витрачає власні ресурси не тільки на етанол, але і на ферментацію різноманітних складових, що входять до складу обраного напою. Тому дійсно, якщо вже напиватись – то одним видом напою і з мінімальною кількістю додатків до нього.

Як швидко очуняти

Отже, друга ночі, ви п’яний в дим. А вранці важлива зустріч. Що робити?

Перше – прочистити шлунок. Так, звучить жахливо а за відчуттями ще гірше. Але це дозволить зупинити чи хоча б уповільнити всмоктування залишків алкоголю в кров, а далі ми зможемо працювати вже з тим, що є і просто так з крові не виведеться.

Друге – відновити баланс рідини. Пити можна практично все (я не про алкоголь, звичайно) – просту воду, чай чи компот. І так, розсіл теж – але краще не більше склянки, бо забагато солі теж не є добре. Навіщо? Це простимулює нирки до роботи, що прискорить виведення алкоголю та його продуктів з організму, та відновить втрачений об’єм кров’яного русла, що покращить ваш суб’єктивний і об’єктивний стан.

Антибіотики – це речовини, що виробляються деякими живими організмами або ж синтезуються людиною і використовуються для профілактики та лікування бактеріальних інфекцій. Антибактеріальні речовини існують довше, ніж людство, але їх відкриття для всіх нас пов’язане з ім’ям британського бактеріолога Александера Флемінга. Під час досліджень він помітив, що спори плісняви, які випадково потрапили до чашки Петрі, де дослідник вирощував бактерії стафілококу, продукують спеціальну речовину та не дають бактеріям розростатися. Так Флемінг відкрив пеніцилін, перший сучасний антибіотик.

Це сталось у 1928 році, але молекула пеніциліну була дуже нестабільною. Лише за 10 років співробітникам Оксфордського університету Говарду Флорі та Ернсту Чейну вдалося синтезувати з грибів перші антибіотики. В результаті усі троє дослідників отримали Нобелівську премію, а людство – можливість лікувати людей від хвороб, що раніше вважалися смертельними. Це неабияк знадобилося під час Другої світової війни. Протягом неї антибіотикам вдалося зберегти більше життів, ніж усім рятувальним операціям загалом.

Зліва направо Александр Флемінг, Говард Флорі, Ернст Чейн