Для початку визначимось із термінами. Похмілля – сукупність симптомів, що проявляються через деякий час після вживання алкогольних напоїв. Найчастіше вони включають головний біль, сухість у роті, виражену слабкість, нудоту чи блювоту, дезорієнтацію та тривожність. Щоб зрозуміти, як все це виникає, треба трохи розібратись у шляху, який шлях проходить алкоголь (він же етанол чи етиловий спирт) у нашому організмі.

Звідки береться похмілля

Після потрапляння алкоголю у шлунково-кишковий тракт він майже у повному об’ємі всмоктується у кров. Коли молекули етилового спирту потрапляють у печінку, вони піддаються впливу ферментативної системи для їх нейтралізації (етанол для нашого організму – отрута, і цей пункт ще ніхто не відміняв). Під час першої «ходки» деяка кількість етанолу буде перетворена у ацетальдегід – речовину, яка, по суті, і викликає основні прояви похмілля.

Окрім цього, молекули етанолу здатні пошкоджувати мембрани клітин – згадайте, що ви робите, якщо хочете знежирити якусь поверхню? – протираєте спиртом. Сукупність цих факторів і викликає основні прояви похмілля. Крім того, пити зранку хочеться не просто так – алкоголь працює як слабкий сечогінний засіб і на додаток викликає перерозподіл рідин у організмі, зневоднюючи судини і викликаючи набряклість тканин. Саме тому на своє обличчя зранку після вечірки краще не дивитись.

Для розвитку практично будь-чого потрібен час. І для похмілля теж. Для повного перетворення етанолу у ацетальдегід потрібен певний період, тому одразу після вживання алкоголю і не виникає неприємних відчуттів. Пік похмілля відбувається при максимальній концентрації ацетальдегіду у крові – а це, зазвичай, ранок після свята.

Смерть від похмілля (ні)

Часто при вираженому похміллі зранку хочеться просто померти. Але чи можна від нього дійсно попрощатись із білим світом? Можна, але дуже важко. Справа в тому, що цей токсичний товариш – ацетальдегід – довго в нашому організмі не затримується. Він має високу здатність до пошкодження внутрішніх органів, також являючись і канцерогеном, але і протидію організм давно придумав. Тому з часом ацетальдегід тою ж ферментативною системою печінки перетворюється на нетоксичну для нас оцтову кислоту.

Саме з цим часом, який ми витрачаємо на звільнення від токсичних продуктів перетворення алкоголю, і пов’язана тривалість похмілля. Чим більша у людини кількість ферменту, який окислює ацетальдегід до оцту, тим менша в неї імовірність прокинутись зранку у «неробочому» стані.

На жаль, кількість і швидкість ферментації етанолу – це річ генетично обумовлена. Саме тому деякі люди швидше або повільніше п’яніють, а також більше чи менше страждають від похмілля. Поки генетичні модифікації не продають в гастрономах – це так і буде залежати від природи.

Тільки тут важлива штука. Слід розрізняти поняття похмілля та отруєння алкоголем. Отруєння не дорівнює похмілля. Отруєння – це стан надлишку неферментованого етанолу в організмі людини. А от надмірне вживання алкоголю за один раз, на відміну від похмілля, може з легкістю привести до смерті. Летальна доза етанолу варіюється, за різними даними, від 4 до 12 г етанолу на 1 кг маси тіла.

Смертоносні коктейлі

Я так пишу – етанол, етанол… Думаю, серед вас небагато людей, що вживають алкоголь у вигляді чистого нерозведеного спирту. Зазвичай ми любимо кожний своє – хтось солодке, хтось гірке, хтось слабо- чи сильноалкогольне, газоване і гаряче. Варіантів маса. Ви могли помітити, що і характер сп’яніння, і інтенсивність похмілля часто пов’язані із видом напоїв, який ми вживали напередодні. Як не банально, це пов’язано із кількістю домішок і градусом продукту.

Слабоалкогольні напої та коктейлі швидше всмоктуються у кров і викликають швидке сп’яніння, що з більшою вірогідністю раніше зупинить людину від наступного вживання – отже, вона і вип’є менше, і матиме менше наслідків. Щось міцне, на кшталт горілки чи віскі – «відтерміновують» відчуття сп’яніння через повільне всмоктування. Тому іноді це змушує людину пити більше, адже сп’яніння наступає повільно і непомітно для неї.

Не останню роль грає і склад напою – адже печінка витрачає власні ресурси не тільки на етанол, але і на ферментацію різноманітних складових, що входять до складу обраного напою. Тому дійсно, якщо вже напиватись – то одним видом напою і з мінімальною кількістю додатків до нього.

Як швидко очуняти

Отже, друга ночі, ви п’яний в дим. А вранці важлива зустріч. Що робити?

Перше – прочистити шлунок. Так, звучить жахливо а за відчуттями ще гірше. Але це дозволить зупинити чи хоча б уповільнити всмоктування залишків алкоголю в кров, а далі ми зможемо працювати вже з тим, що є і просто так з крові не виведеться.

Друге – відновити баланс рідини. Пити можна практично все (я не про алкоголь, звичайно) – просту воду, чай чи компот. І так, розсіл теж – але краще не більше склянки, бо забагато солі теж не є добре. Навіщо? Це простимулює нирки до роботи, що прискорить виведення алкоголю та його продуктів з організму, та відновить втрачений об’єм кров’яного русла, що покращить ваш суб’єктивний і об’єктивний стан.

Антибіотики – це речовини, що виробляються деякими живими організмами або ж синтезуються людиною і використовуються для профілактики та лікування бактеріальних інфекцій. Антибактеріальні речовини існують довше, ніж людство, але їх відкриття для всіх нас пов’язане з ім’ям британського бактеріолога Александера Флемінга. Під час досліджень він помітив, що спори плісняви, які випадково потрапили до чашки Петрі, де дослідник вирощував бактерії стафілококу, продукують спеціальну речовину та не дають бактеріям розростатися. Так Флемінг відкрив пеніцилін, перший сучасний антибіотик.

Це сталось у 1928 році, але молекула пеніциліну була дуже нестабільною. Лише за 10 років співробітникам Оксфордського університету Говарду Флорі та Ернсту Чейну вдалося синтезувати з грибів перші антибіотики. В результаті усі троє дослідників отримали Нобелівську премію, а людство – можливість лікувати людей від хвороб, що раніше вважалися смертельними. Це неабияк знадобилося під час Другої світової війни. Протягом неї антибіотикам вдалося зберегти більше життів, ніж усім рятувальним операціям загалом.

Зліва направо Александр Флемінг, Говард Флорі, Ернст Чейн

Місто Зоотрополіс. У центрі подій – кролиця Джуді Хопс, яка з дитинства мріяла стати поліцейською. Незважаючи на занепокоєння батьків, вона закінчує поліцейську академію з відзнакою та їде на пошуки щастя.

Як виходить, що ми віримо та співпереживаємо кроленятку-поліцейському? Як вигадана історія змушує плакати, сміятися та тим часом збирає мільйони доларів у прокаті? Створення мультфільмів – це, звісно, романтично, але перш за все це конвеєр. В хорошому сенсі.

Виробництво анімаційного кіно недаремно називають «pipeline». Пайплайн, він же конвеєр – це виробнича система, у якій робочий процес розділений на послідовні стадії, щоб підвищити продуктивність.

Від студії до студії, від режисера до режисера, від проекту до проекту виробничий процес змінюють і адаптують під потреби й можливості. Незмінними залишаються лише три основні етапи:

1. Препродакшн – формування ідеї та концепції;

2. Продакшн – робота над усіма задачами;

3. Постпродакшн – корекція, збір готового матеріалу.

Але відмотаємо трохи назад. Перед запуском конвеєр потрібно продумати та знайти кошти на запуск. Саме з планування починається виробництво анімаційного кіно.

Ідея – універсальне паливо для запуску будь-якого продакшну. Світла, свіжа, актуальна ідея, що запалить світло і натисне кнопку ON.

Важливо розуміти, що «ідея» – це і стартовий майданчик, і наставник на кожному етапі процесу. Ідея підказує, куди можна йти, а куди ні. Якщо дотримуватися цього простого правила – фінальний результат буде цілісним.

Розглянемо нудну попередню схему на прикладі дуже цільного та ідейного мультфільму студії Disney – «Зоотрополіс».

Перший потужний та ілюстрований підручник для дітей створив Ян Амос Коменський – педагог і філософ чеського походження. Книга називалась Orbis Sensualium Pictus («Світ чуттєвих речей у картинках» або просто «Світ у картинках») і була видана у 1658 році в Нюрнберзі.

Це перше видання, в якому ілюстрація є повноцінною та невід’ємною частиною інформаційного блоку. Воістину революційний підхід, в основі якого елементарна правда: діти люблять картинки.

Один из величайших французских писателей всех времен прославился серией романов и повестей «Человеческая комедия», которую изучают в том числе в Украине. При этом в одном из наших учебных заведений учатся прямо там, где Бальзак жил.

К началу 1830-х Оноре де Бальзак был уже достаточно видным литератором: во Франции вышли, к примеру, его «Шуаны», «Гобсек» и «Шагреневая кожа». Правда, особым благосостоянием он похвастаться при этом не мог, потому что заодно довольно неуклюже пытался стать олигархом: основывал неудачные печатные издания, пробовал скупать серебряные рудники на Сардинии, приобретал слишком дорогостоящие для себя дома. Но зато стал видным писателем, слава которого докатилась и за границу.

Например, в Российскую империю, откуда как-то раз в 1832 году он получил письмо. Не то чтобы анонимку, но подписанное некой «Чужестранкой». Авторша письма так восхищалась его творчеством, что писатель не преминул ответить, затем она ответила на ответ – и переписка стала регулярной.

Как-то по ходу выяснилось, что пишет Бальзаку не просто «чужестранка», но аж целая графиня Эвелина Ганская, владелица обширного имения около Бердичева. Первая встреча 33-летнего писателя и 31-летней дворянки случилась через год в Швейцарии. Правда, пылкое свидание несколько омрачило присутствие супруга Эвелины – 50-летнего графа Венцеслава Ганского. Даже если он и догадывался, почему жена притащила его в Невшатель, то внимание модного писателя слишком льстило ему, чтобы это показывать.

Переписка между влюбленными продолжалась, а в 1842 году Венцеслав Ганский умер. Тут уж они решили перепиской не ограничиваться, и стали активно общаться лично. Свидания в Женеве, Вене и Дрездене чередовались с приездами именитого француза в Украину. В сумме в нашей стране Оноре де Бальзак прожил почти год, и немало о ней писал. «Молодые дамы бывают на балах в платьях королевской роскоши, намного превосходящей все то, что можно увидеть в Париже… Они буквально сокрушают мужчин своими нарядами!» – это про Киев. «Царство хлебов, молчаливые прерии Фенимора Купера. Тут начинается украинский чернозем, слой черного и тучного грунта толщиной с пятьдесят футов, а то и больше!» – а это уже про всю страну. За два приезда в Украину писатель посетил Киев, Броды, Радзивилов, Дубно, Вишневец и немало прожил в особняке Гаевской в поселке Верховня.

Это удивительная страна, – заключал Бальзак в одном из своих писем. – Поскольку рядом с присущим ей небывалым блеском не хватает в ней самого необходимого комфорта.

Когда-то на топографических картах Эверест значился под скромной отметкой «Пик XV», и эта цифра была присвоена отнюдь не волей случая. Британцы, составлявшие эти карты в начале XIX века, нумеровали вершины в порядке убывания высоты – в силу несовершенства геодезических приборов «крыша мира» показалась лишь пятнадцатой. Ошибка была исправлена только спустя полвека, а до этого самой высокой вершиной планеты считалась Дхаулагири (сейчас она на седьмом месте).

В 1852 году выяснилось, что «пятнадцатый пик» выше всех остальных на планете, а в 1856 гора была названа Эверестом в честь Джорджа Эвереста, который руководил в 1830 – 1843 годах геодезической службой Британской Индии – так тогда назывались британские владения в Юго-Восточной Азии. После тщательной проверки данных чуть позднее было объявлено, что высота горы – 29002 фута (8840 метров), хотя на самом деле приборы показали ровно 29000 футов: цифра была немного изменена, чтобы круглое число не вызывало подозрений в неточности. Позднее «рост» Эвереста постепенно менялся в большую сторону, и сегодня он официально равен 8848 метров.

Правда, и сегодня по этому поводу есть разногласия: в 1998 году американская экспедиция с помощью GPS получила результат 8850 м, в 2005 году китайская экспедиция объявила, что высота горы равна 8844 м, а в 2015 году после разрушительного землетрясения в Непале сообщалось, что Эверест уменьшился примерно на два с половиной сантиметра. Однако официальных корректировок пока не было, и «по паспорту» высота Эвереста по-прежнему составляет 8848 м.

От того дня, когда выяснилось, что Эверест выше всех других гор мира, до момента, когда его вершина была покорена Норгеем Тенцингом и Эдмундом Хиллари, прошло чуть больше ста лет. За это время штурмовать его пытались 13 экспедиций, в результате погибло в общей сложности 15 человек.

Первая из этих экспедиций была снаряжена в 1921 году, и причина того, что героический штурм так долго откладывался, была в первую очередь политической. Дело в том, что к Эвересту можно подобраться либо из Тибета, либо из Непала, но и та, и другая страна в конце ХIX – начале ХХ веков были закрыты для европейцев. Лишь по окончании Второй мировой войны британцам удалось убедить Далай-ламу, чтобы тот разрешил участникам экспедиции пребывание в Тибете, хотя попытки получить подобное разрешение предпринимались с 1890-х годов.

Соответственно, свое восхождение на Эверест группа под руководством Чарльза Говарда-Бьюри начала с северной, тибетской стороны. Впрочем, ее целью была в первую очередь разведка – весь район в те времена был достаточно плохо исследован, поэтому требовалось изучить склоны горы, чтобы понять, как на нее в принципе можно взобраться. Альпинисты, среди которых был и один из самых известных первопроходцев Эвереста Джордж Мэллори, провели на склонах несколько недель и смогли подняться до высоты 7000 метров, откуда была хорошо видна вершина. Несмотря на относительный успех, увеселительной прогулкой этот поход было назвать сложно: один человек умер от истощения, трое по аналогичной причине были вынуждены вернуться. Именно тогда Мэллори вынес вердикт, что Эверест вполне можно покорить, что он и попытался сделать по горячим следам.

Якщо інтерфейс – це взаємодія людини з неживим предметом, то користувацький інтерфейс – це взаємодія людини і комп’ютера: сайти, мобільні додатки, програми. І цю взаємодію має хтось проектувати. Цим займаються дизайнери інтерфейсів, яких ще називають UI/UX-дизайнерами. Вони працюють над принципами роботи системи, послідовністю дій, які може здійснити користувач, результатом, який він отримає на виході, зрозумілістю, красою і зручністю об’єкта в користуванні. Мета роботи дизайнера інтерфейсів – зробити взаємодію людини та програми приємною, логічною і дружньою. Це робота на перетині дизайну, інженерії, маркетингу і психології.

Зручність та красу інтерфейсів часто проектує одна й та сама людина, але інтерфейси стають все складнішими, тому професію ділять на дві. User Interface Designer (UI) – той, хто відповідає за красу та задоволення. User Experience Designer (UX) – той, хто відповідає за зручність та відповідність бізнес-задачам.

UI-дизайнер займається усім, що стосується оформлення інтерфейсу і створює зрозумілі, цілісні та гарні інтерфейси для користувача. Його ключові обов’язки: розробка стилю, створення макетів, безпосередній дизайн сторінок. Він працює з кольорами, іконками, типографією, навігацією, меню, кнопками, вікнами, анімацією, сповіщеннями. UI-фахівець створює дизайн, базуючись на даних, отриманих від UX-спеціаліста.

UX-дизайнер вивчає проблеми користувача, розбирається у його поведінці, досліджує досвід. UX-дизайнер повинен впевнитися, що продукт працює логічно та вирішує конкретні проблеми. Ключові обов’язки UX-профі: дослідження аудиторії та продукту, проектування користувацьких сценаріїв. UX-дизайнер займається «щастям» користувача: задоволенням і продуктивністю від роботи з інтерфейсом, загальним розумінням і легкістю вирішення проблем.

Ролі обох дизайнерів перетинаються, тому займатися лише UI неможливо без знань UX – і навпаки.

Школа дизайну та розробки Projector

Приклади курсів: Арт-дирекшн, Основи веб-дизайну, Urban design, UX architecture, Айдентика, Digital & product marketing, Front-end, Data science, Ігрова 2D-анімація

Вартість навчання: 3 500-12 000 грн на місяць

Тривалість: від 1 місяця до 1 року

Projector спеціалізується на дизайні, ІТ-розробці, проджект-менеджменті та маркетингу. Крім основної київської локації на Воздвиженці, існують філіали школи в Одесі та Львові, а ком’юніті об’єднують не тільки заняття, а й коворкінг та постійні відкриті події.

Тут вважають, що вчитися потрібно «руками» та на фідбеках досвідчених кураторів. Серед викладачів – дизайнер і засновник школи Олександр Трегуб, ілюстраторка Варвара Перекрест, експерт з UX-дизайну Олександр Іванов, дизайнер київської Студії Артемія Лебедєва Антон Жуков, спеціалістка з комунікацій Надія Перевізник і багато інших успішних професіоналів-практиків.