Вертикальний ліс – штучні легені для планети

АвторОксана Расулова
25 Липня 2018
Теги:
Ідеї дизайн урбаністика

У спецтемі «Ідеї» Platfor.ma продовжує розповідати про інновації, які надихають та змінюють світ. Цього разу – про вертикальні сади, які можуть врятувати від смогу забруднені міста.

Передісторія. У студентські роки італійський архітектор Стефано Боері був учасником лівих молодіжних рухів і мало цікавився екологією, хоча його з дитинства надихало поєднання архітектури та спонтанної рослинності. Переїхавши з Мілана до Флоренції, Стефано увійшов до об’єднання Gruppo 9999. Його учасниками були молоді митці, які у своїх роботах осмислювали взаємодію людини й природи. Їхні настрої були радикальними, тому шляхи розійшлися, але Стефано згадав про ці ідеї за кілька років – під час подорожі до ОАЕ, а потім і до Китаю.  

Проблема. У XXI столітті Китай претендує на статус індустріальної наддержави – й однієї з найзабрудненіших країн світу. Для опису стану повітря у Піднебесній створили нове слово – «аероапокаліпсис». І цей смог впливає не тільки на саму країну, а й на сусідні Японію, КНР і КНДР, ба більше – навіть на перебіг глобального потепління.

В останні десятиліття заводи-гіганти й інші промислові об’єкти забезпечили Китаю не тільки швидке економічне зростання, а й низку екологічних проблем: смог у містах знижує видимість до 50 метрів, а його хмари, що прямують на Японію, помітні з космосу. За даними ВООЗ, рівень шкідливих речовин у повітрі подекуди в десятки разів перевищує норму.

Хоча ця проблема найбільш кричуща в Китаї, інших країн вона також стосується. У Європі забруднення повітря спричинює 500 000 передчасних смертей на рік. 8 років тому у Мілані кілька тижнів у повітрі тримався смог, а саме місто стабільно входить до найбільш забруднених в Італії.

Ще один фактор, який погіршує ситуацію, – висока температура повітря. Через сезонну спеку шкідливі домішки накопичуються та утримуються в приземному шарі повітря, яким дихають люди. Те, чи буде на вулицях пекельний жар або приємна прохолода, залежить від площі озеленення. Так, відповідно до досліджень в Києві у 2013-2015 роках найбільше нагріваються найменш зелені райони.

На фоні цих даних особливо насторожує тенденція до скорочення площі лісів на планеті: за даними ОНН, починаючи з 1990 року, їх стало менше на 3%.

Звісно, ліси й парки не можуть в одну мить зупинити появу нових міст і замінити собою промислові об’єкти, але нові підходи до озеленення міст можуть покращити ситуацію.

Ідея. Варто вбудовувати ліси в міста, переосмисливши взаємодію мегаполіса й природи – так вважає Стефано Боері. Його подорож до Китаю у 1979 році показала дійсний стан справ: країна неминуче рухалася до надзвичайно високого рівня забруднення, і ситуацію треба було змінювати.

Він знову звернувся до думки про єднання людини й природи заради чистої планети у 2007 році під час поїздки в Дубай, збудований всуціль зі скла та бетону. Боері загорівся ідеєю оживити міста, додати їм зелені. В 2008 році, проаналізувавши ситуацію в рідному Мілані, він презентував дослідження, де запропонував одне рішення кількох проблем – вертикальні ліси: не окремі будинки з садками на даху, а цілі міста нового покоління, де зелень органічно співіснує з бетоном. (До речі, ми вже писали, що в Україні кожен може почати з маленького міського городу).

Рішення. Першим проектом Стефано Боері, в якому архітектор наважився втілити свій задум, стали вежі Bosco Verticale в Мілані (110 м і 76 м). Їх будували з 2009 по 2014 рік, на вежах 800 дерев, 4500 кущів і 15000 трав’янистих рослин – загалом це 20000 кв. м лісу. На проектування пішло 2 роки: архітектори разом з ботаніками шукали оптимальні парамерти, що забезпечать безпечне розташування рослин на висоті 100 метрів.

Вертикальний ліс вирішує низку проблем: поглинає СО2, виробляє кисень, пом’якшує мікроклімат, збалансовує екосистему і є середовищем життя для тварин.

Вежі Bosco Verticale. Мілан, Iталiя
Вежі Bosco Verticale. Мілан, Iталiя
Вежі Bosco Verticale. Мілан, Iталiя
Вежі Bosco Verticale. Мілан, Iталiя

Технологія. Вертикальні сади від Стефано – це не просто прикріплені вазони на стінах. Схема значно складніша, і щоб викристалізувати ідею, архітектору знадобився досвід попередників.

Перша ідея вертикальних садів належить ботаніку Патріку Бланку – він почав застосовувати її в Парижі в 1988 році. Система на той момент була революційною: до стін кріпився каркас і підкладка, що мала гарні поглинальні якості й запобігала руйнуванню стіни, на неї кріпився ґрунт, у який висаджували рослини. Найпростіші конструкції мали мішечки з ґрунтом, складніші – кокосові волокна і повстяні мати як підкладку, а найскладніші – водонепроникну мембрану і поліуретан. Остання система може застосовуватися як для зелених стін в приміщенні, так і для створення вертикальних садів ззовні.

Наступний етап розвитку – вертикальні екосистеми біолога Ігнасіо Солано. У 2017 році він вдосконалив vertical garden system: підібрав рослини, гриби і бактерії так, щоб вони утворювали зв’язки, аналогічні зв’язкам в природній екосистемі. Це дозволило екосистемі бути автоматично регульованою й цілісною. Після цього поява великих екосистем – вертикальних лісів – була питанням часу.

Вертикальнi сади ботаніка Патріка Бланка
Вертикальнi сади Ігнасіо Солано

Проекти Боері – це поєднання вертикальних садів та екосистем: рослини є і на стінах, і на горизонтальних поверхнях. Схема та ж сама, що використовувалася у перших подібних моделях, але ускладнена: тут є і спеціальна поверхня, і каркас, і підкладка, і спеціально підібраний ґрунт, але в значно більших масштабах. Крім того, потрібна система поливу й дренажу, особлива конструкція фундаменту, що дозволить будівлі витримати вагу рослин, врахувати важливість сонячного світла і можливі сильні вітри.

Ще однією проблемою можуть стати неправильно підібрані рослини. У природі вони існують саме так, щоб створювати системи, а не тільки конкурувати, тож коли людина помиляється з вибором, весь вертикальний ліс може загинути. Тому до проектів Боері залучені не лише будівельники й архітектори, а й ботаніки.

Що далі? До кінця 2018 року Стефано Боері планує побудувати в Китаї перші вежі з вертикальними лісами – пощастить Нанкіну, який отримуватиме від будівель 60 кг кисню щодня. Місто Лючжоу до 2021 року буду розбудоване в більших масштабах, там планується створення цілої серії «лісових» житлових комплексів. А вінцем творчості архітектора в Китаї стане ціле місто: зараз Шицзячжуан – промисловий центр, але з роками він перетвориться на ForestCityShijiazhuang, де рослини будуть поглинати 1750 кг CO2 щорічно.

Та найсміливіший проект Боері – вертикальний ліс на Марсі. Китайський філіал його архітектурної компанії спільно з лабораторією Future City University університету Тонджі презентували проект у 2017 році: космічні кораблі переноситимуть капсули з насінням на Червону планету, щоб створити там «Новий Шанхай» у 2117 році.

А поки що – «Нова Земля».

Найцiкавiше на сайтi

Село в шоколаді: арт-хутір і еко-село як мрія створити дещо неймовірне

Неосело – це не про відновлення пам’яті чи реконструкцію будинків, а про переосмислення. Так говорять ті, що покидають своє звичне життя у місті і переїжджають у село, де прагнуть побудувати щось цілковито нове. Platfor.ma дослідила цей феномен і те, в чому різниця між різними видами таких незвичайних сіл.

В Україні є два типи неосіл: еко-села та мистецькі хутори. Їх часто плутають, але насправді це зовсім різні речі. Так, люди, які створюють еко-поселення, повністю відмовляються від благ цивілізації: живуть у хатах-мазанках, не користуються електрикою та інтернетом.

Натомість «Обирок» на Чернігівщині, «Гойч» на Житомирщині, «Дідова хатчина» та «Хата-майстерня» на Косівщині, «Хрулі-на-Сулі» та «Баранівка» на Полтавщині – це арт-хутори, засновники яких намагаються створити нове культурне середовище: запрошують митців, проводять фестивалі, соціальні, екологічні проекти. Вони не відмовляються від комфортного життя, а творять альтернативне село як творчий осередок.

Мистецький хутір зазвичай починається з однієї хати, яку викуповують у власника. Згодом, якщо проект розвивається, біля хати добудовують гостели, місця для худоби, сарай для зберігання господарських речей, читальні, майстерні. Зазвичай там постійно живе щонайменше одна людина, яка доглядає за хутором. Інші учасники та учасниці ініціативи можуть їздити до міста на роботу, а на вихідні повертатись у село.

Зазвичай спочатку кошти для облаштування арт-хуторів засновники беруть із власної кишені або отримують грант. Часто проекти таких хуторів згортаються саме через фінансові проблеми. Однак головною причиною невдач є непорозуміння між людьми.

Громадський активіст Валентин Бондаренко заснував арт-хутір «Баранівку» у 2010 році, коли шукав місце для проведення різних культурних та освітніх проектів. Назвав хутір «Будинком гарних людей»: активних, творчих, без поганих звичок. Допомагала облаштовувати місце в Баранівці організація Foundations for Freedom. Однак через два роки порозуміння між людьми, що творили проект, було втрачене, і він почав занепадати. Валентин покинув хутір.

Міф – це серйозно: як Apple та ІДІЛ використовують формули Древньої Греції

АвторАнтон Дробович
24 Липня 2018

На перший погляд, ми живемо у раціональному світі, де з дитинства вчимося точності суджень та прагматичній поведінці, а з міфами зустрічаємося лише у мультфільмах або під час прибирання книжкових полиць. Та це лише на перший погляд. Експерт з комунікацій, кандидат філософських наук й лектор курсу «Міф: нові версії реальності» в «Культурному Проекті» Антон Дробович пояснює, чому в епоху наукового знання ми не позбулися міфологічного світогляду, та як побачити стародавні сюжети в політиці, маркетингу, комунікаціях і популярній культурі.

Міф існував щонайменше за 60 тис. років до винайдення логіки, і люди як вид разів у 25 довше жили із міфологічним світоглядом, ніж з науковим. Все вказує на те, що міф історично був першим способом пояснення світу – ще до того, як ми навчилися проводити експерименти, вигадали науку та теорію аргументації. Це не добре і не погано, але це точно не минуло для нас безслідно.

Наука потребує доказів, умовиводів й експериментів, вона починається із сумніву в реальності, з її випробування. Для міфу ж докази невластиві, він взагалі не базується на логіці. Його внутрішня природа нікому нічого не нав’язує і не претендує на пояснення світу, вона просто пропонує свою інтерпретацію.

Міф – це яскрава й емоційна картина світу, сповненого чудес і таємниць. Жодних доказів, жодної боротьби за аудиторію, жодного розділення на тих, хто має рацію, і тих, хто неправий. Всі охочі можуть прийняти цю картину, а скептики її взагалі не бачать, бо щойно застосовують до неї раціональну перевірку, вона перестає працювати. Класичний міф байдужий до аргументів та дискусій, але він цінний сам по собі і багато говорить про тих, хто його створив і використовує.

 

Вперше міфологічні структури з політичною метою були використані ще в античності, але не будемо заглядати так далеко, адже маємо приклад, якому менше 100 років – політика ізоляціонізму Радянського Союзу. Коли комуністам не вдалося поширити свою «більшовицьку революцію» на весь світ, вони зрозуміли, що не витримають конкуренції з нормальними країнами, і закрили кордони. Але це потрібно було якось обґрунтувати.

Раціональних аргументів не знайшлося, тож більшовики вигадали дуже емоційно-міфологічну історію про «злобний загниваючий захід», який спить і бачить, як би знищити молоду республіку більшовиків. Навіть мовою офіційних документів вони оголосили весь закордон «враждебным капиталистическим окружением» («Положение о въезде и выезде из СССР» від 5 червня 1925 року). Офіційно проголошувалося, що всі, хто їздить за кордон, можуть потрапити під вплив «загниваючого заходу», що скрізь чатують зловорожі агенти, що потрібно виявляти ворогів народу і боротися з ними, і що в капіталістичних країнах тих, хто вірить у «світлі ідеали марксизму-ленінізму» ловлять і піддають усім можливим тортурам.

Эко самое: как манипулируют тягой к здоровой еде и где ее все-таки найти

«Ты – это то, что ты ешь», – сказал как-то Гиппократ. Тогда люди еще ничего не знали о чудо-смузи и пользе водоросли спирулина. По инициативе Magic Garden мы решили разобраться, как же жителям большого города можно обеспечить себя здоровой и полезной едой. Чем экологическая еда отличается от органической, почему лучше покупать в супермаркетах, а не на рынках, а также где и как выбирать фрукты и овощи, так, чтобы протянуть еще хотя бы лет десять? На вопросы Platfor.ma отвечала эксперт по развитию органического рынка в Украине Татьяна Ситник.

Органическая еда – это сертифицированная сельскохозяйственная продукция, выращенная или изготовленная по определенным правилам. В каждой стране эти правила отличаются, но фундамент везде примерно одинаковый –   нельзя использовать минеральные удобрения, синтетические пестициды, ГМО, антибиотики в целях профилактики, а также гормоны, консерванты, красители, усилители вкуса и ароматизаторы. Проще говоря, органическая еда – это пища, по чистоте и экологичности производства максимально похожая на ту, что ели наши предки, а органическое фермерство – просто уважительное отношение к природе при производстве продуктов питания.

По данным Федерации органического движения Украины, сегодня в нашей стране под органическое производство отведено около 1% сельскохозяйственных земель. При этом 95% органического сырья, полученного на них, уходит на экспорт. Нам остаются только крохи из той здоровой еды, которую мы же и производим. Нельзя винить фермеров за это – сегодня в Украине этой деятельностью выгодно заниматься именно для продажи за границу.

Однако здоровый образ жизни и забота о себе становятся, наконец, важной частью жизни украинцев. Они готовы заниматься спортом и ответственно относиться к своему питанию. Эта потребность становится наконец базовой и растет невероятными темпами. И даже намного быстрее, чем адаптируется рынок продуктов питания, поэтому спрос на здоровую еду сегодня стал больше, чем предложение. В связи с этим некоторые производители начинают спекулировать на тяге к здоровой жизни, лепят где ни попадя наклейки «Эко» и «Органик», а люди, в силу своей неосведомленности, это покупают. Доверчивость – наш порок.

Читайте этикетки и, пожалуйста, запомните вот этот знак. Это – евролисток. Маркировка, которая свидетельствует, что продукт прошел проверку, является органическим и отвечает стандартам Европейского союза об органическом производстве. Этому знаку можно и нужно доверять, ищите его на упаковках.

 

Місто-город: чому землеробство у квартирах і на дахах – це супер

Коли люди заллють усю землю асфальтом і забудують багатоповерхівками, городина ростиме всередині домівок — на поличках і на дахах. Тобто вже росте. Ви, скажімо, коли-небудь узимку смакували борщ чи салат із зеленою цибулею, вирощеною на власному підвіконні? Якщо так, то ви вже долучилися до міського фермерства. А Platfor.ma розповідає, як урбаністичні городи розвиваються в Україні та світі.

Місто стає все більшим і віддаляється від села, а урбанізація перемагає і в степах, і в пустелях. Однак їсти свіже хочеться навіть містянам, а рефлекси вирощувати щось надто укорінилися за тисячоліття землеробства. Тому жителі мегаполісів привносять сільську цінність — свіжу городину — у свій простір. Грядки на підвіконні, у контейнерах, на дахах — неминуче майбутнє для тих, хто цілорічно хоче їсти здорову їжу. І якщо у вас виживають не лише кактуси, можете спробувати виростити щось їстівне.

«Одного разу я просто посадила вдома базилік, він виріс, і мені це так сподобалося», — розповідає «домашній землероб» Олена Зикіна, яка вчиться на економіста. Після базиліку дівчина взялася вирощувати помідори, а зараз перейшла на мікрозелень. Це своєрідна демо-версія знайомих нам овочів: редису, буряка, капусти, броколі. Коли насінина дає паросток і перші листочки – час їх зрізати і їсти. Завдяки невеликим розмірам мікрозелень виростає щонайбільше за 14 днів, проте за цей час накопичує достатньо поживних речовин. Якщо не братися за промислові масштаби, мікро- або стандартна зелень — найвигідніший варіант, бо вона швидко росте (від 7—14 днів до 2 місяців, залежно від виду). А базилік, який поступово стає популярнішим за петрушку та кріп, взагалі росте безперервно, і не треба постійно купувати насіння.

Олена Зикіна

Однак, звісно, не все так просто. Хатні рослини потребують ретельного догляду: щоденного поливу і, якщо природного світла недостатньо, спеціальних ламп із червоним і синім спектром у певному співвідношенні. «Але залишати її вдома увімкненою не можна,  як і будь-які серйозні електроприлади. Навіть поїхати кудись хоч на два дні теж не можна — рослини загинуть», — попереджає Олена. І все ж при цьому задумується увійти в цю нову для України нішу з комерційним проектом — вирощувати вдома зелень і продавати її.