fbpx

«Ом» містом: як я медитую в публічних місцях і що зрозуміла про себе та людей

АвторДар’я Пугачова
18 Листопада 2020

Світ стає настільки стрімким, що іноді не вистачає часу зупинитися й зрозуміти, що відбувається і з ним, і з самим собою. В рамках проєкту «Outside_observer» колишня учасниця Panivalkova Дар’я Пугачова вже півтора року медитує у громадських місцях в Україні та по всьому світу. Спеціально для Platfor.ma вона розповіла про механіку публічних медитацій, свої враження від них, реакцію перехожих і дивні ситуації, які відбувалися, поки вона сиділа в позі лотоса. 

Перший перформанс

Перший раз на Place for Meditation я вийшла 9 травня 2019 року. Це був марш «Безсмертного полку» в Києві. Напередодні я зустрілася з оператором, і ми обговорили ідею проєкту. У мене не було в планах робити перший перформанс на марші навмисно. Так збіглося, що найближчою подією став День перемоги, і ми вирішили почати саме тоді.

Того ранку на Арсенальній було багато поліції. Я готувала себе до того, що медитація може і зовсім не статись. Та вийшло навпаки – я одразу сіла біля продавчинь квітів і почалось: квіткарки проклинали мене, а знайомий фотограф захищав. Якийсь чоловік погрожував викликати «мєнтів», але поліцейські і без того стояли неподалік, все бачили і посміхались.

Потім я змінила локацію і медитувала біля вічного вогню і на самому марші. Бабусі питали, чи потрібна мені допомога, і кидали гроші в кросівок. Якийсь блогер вів трансляцію. Він зрозумів, що я медитую, турбувався про моє здоров’я і радів від того, що сиджу на картонці. Після першого перформансу я відчувала сильний адреналін, і те, що я на вірному шляху.

Ідея

Вперше про таку медитацію я задумалася влітку 2017 року. Ми гуляли з подругою по території Покровського монастиря в Києві. Я помітила, що, попри велику площу, там немає місць для відпочинку або лавочки, щоб посидіти. Біля храму я побачила великий круглий газон і подумала: «Якби я сіла тут в медитацію, то мене б просто вигнали». То був початковий імпульс.

Потім були подорожі Індією і роздуми про те, чим я хочу займатись. З дитинства я мріяла стати художницею, вивчала мистецтво. Мені подобається жанр перфомансу – в ньому художник працює з енергією і аудиторією. Таке мистецтво нематеріальне і існує тільки в той момент, коли відбувається наживо. Мене надихнули роботи Марини Абрамович, а особливо її перформанс «У присутності художника». Я хотіла створювати щось подібне, але своє.

До перформансу додалося захоплення йогою і медитацією. Вже вісім років я практикую крійя-йогу: завдяки їй я навчилася зберігати баланс і стійкість у складних умовах. Я думала про те, як поєднати ці захоплення в один проєкт. Крім того, для мене було важливо взаємодіяти не тільки з медитуючими і відвідувачами виставок, але й звичайними людьми. Такому проєкту потрібне своє середовище. І ним стало місто.

Образ

Я вирішила медитувати в помаранчевому комбінезоні. Цей колір носять монахи в буддизмі й індуїзмі, він означає неприв’язаність. А ще мій костюм – це робоча форма, тобто аналогія з дорожніми працівниками. Вони, як і я, працюють на вулицях міста, але суть моєї роботи – медитація.

Спеціально для проєкту я поголила голову. Це ще раз підкреслює паралель з монахом і моє прагнення до простоти. Коротка стрижка і роба відводять фокус від особистості. Часто людям незрозуміло, хлопець я чи дівчина. І мені це навіть подобається.

#outside_observer – це неперсональний проект, тут неважлива стать людини або її характер. Це радше спосіб спостереження світу, стан свідомості, в якому ти перебуваєш під час перформансу. Тому кожен, кому співзвучна така медитація, може спробувати образ outside observer на собі й стати стороннім спостерігачем.

Пошук місця

Місце для медитації я обираю інтуїтивно. Іноді просто виходжу на вулицю і відчуваю, куди краще піти. Буває, хтось мене запрошує, або я планую перформанс заздалегідь. Незалежно від місця, початком завжди стає пошук картонки.

Картонка – це символ неприв’язаності до місця і паралель з бездомними. Ці люди живуть на вулицях і шукають картонки, щоб організувати собі місце для ночівлі. Я ж використовую її як килимок для медитації. Картонку, як і місце для медитації, можна знайти всюди.

Місць для медитації у містах багато: ринок, вокзал, метро, перехід, концерт, акція протесту або подія. Місце – це зовнішнє середовище. Проте медитація не залежить від місця, вона відбувається всередині. Розвіяти міф про те, що для цього потрібні особливі умови, поїздки в Гімалаї, відмова від світу – це ще одне завдання Place for Meditation. Медитація – це і є життя.

Реакції

Виходить, що цей перформанс ми створюємо разом з перехожими. Вони реагують на медитацію – моя присутність віддзеркалює їх внутрішній світ, переконання, думки. Хтось сміється, хтось співчуває, хтось поводиться агресивно. А хтось сідає і медитує поруч зі мною. Якою б не була реакція, я не сприймаю її особисто. Моє завдання – спостерігати, занурюватись у медитацію і не реагувати на події. Хоча я займаюся проєктом вже півтора року, але іноді мені складно зберігати спокій. Люди продовжують мене дивувати.

З останніх яскравих реакцій – поцілунок. Дівчина поцілувала мене в губи, коли я медитувала в «Метрограді». Я навіть не одразу зрозуміла, що відбулось. Але після того, як почула коментар перехожого: «Підійшла, поцілувала!», все стало ясно. Я продовжила сидіти, але поцілунок застав мене зненацька.

Нещодавно я медитувала в довгому тунелі, який веде від метро Майдан незалежності до метро Хрещатик. Там мною зацікавився чоловік. Він був в нетверезому стані, і медитація викликала у нього великий інтерес. Він рухав мене разом з картонкою, брав за руку, нахиляв в сторони, різними способами намагався вибити мене з рівноваги. Перехожі просили його дати мені спокій і пояснювали, що я медитую – не треба мене зачіпати. Чоловік продовжив спроби, але зрештою втомився і пішов. А я залишилась сидіти.

А буває й таке, що незнайомці дарують мені щось або залишають записки. В моїй колекції вже побували: ключі, ароматичні палички, камінь тигрове око, кишеньковий годинник, листівки протестантських церков, дитячий сирок, чай, яблуко і квіти – невідомий поклав на картонку соняшники, а міська божевільна подарувала троянди біля «Оушен плази».

Подорожі

Я вже встигла помандрувати з цим проектом. Всього було близько 60 перформансів в Берліні, Барселоні, Чорногорії, Індії та Україні. У кожній країні й в кожному місці медитації свої особливості. Звичайно, багато в чому ми схожі: нас турбують, радують і дивують одні й ті ж речі. Але є і відмінності.

Наприклад, я помітила, що в Європі перехожі вже знають, що таке перформанс, вони швидше схоплюють суть. Тому медитувати там легше, ніж у нас. У Барселоні до мене кілька разів підходили поліцейські, але коли я пояснювала, в чому сенс, мене просили посунутись на пару метрів і давали спокій. Проте бували і жорсткі випадки: я медитувала біля черги в клуб «Бергхайн» у Берліні. Охоронець підняв мене за плече і виштовхнув однією рукою, навіть не дивлячись на те, що я сиділа ззовні. Медитація тривала близько хвилини.

У Нью-Делі я познайомилася з власником хостелу, в якому зупинилася всього на одну ніч. Виявилось, що він оператор, і його дуже зацікавив проєкт. Сід – так звали хлопця – запропонував, щоб на зворотному шляху я знову заїхала до нього, а він зняв медитацію в місті. Так і сталося.

Після подорожі до Гімалаїв я повернулася в гості до Сіда. Я не планувала робити перформанси в Індії, тож залишила свій комбінезон вдома. Довелося купити новий костюм у Нью-Делі. Ми поїхали на ринок, купили комбінезон на три розміри більше, а потім перешивали його у місцевого кравця прямо на вулиці. Надрукували логотип #outside_observer, наклеїли мені на спину, і все було готово.

Я медитувала біля Храму лотоса і Воріт Індії. В цілому індуси ставились доброзичливо, перфоманс викликав здивування і усмішки у перехожих. Наглядачка храму просила Сіда мене не знімати: «Медитація – це особистий процес», – пояснила вона. В результаті охоронці храму все одно підняли мене і попросили піти. А ось біля Воріт Індії мене поставили на ноги вже перехожі. Поліцейський підійшов пізніше і я розповіла йому про ідею проєкту. Він радісно слухав, а потім запропонував мені інші місця для медитації в Нью-Делі.

Що далі

Таких історій багато. І я пишу про це книгу – хочу розповісти про реакції, наше суспільство, про те, як змінюється світ і простір навколо того, хто медитує. Часто події перформансу складаються в ідеальний сценарій, а мені залишається тільки спостерігати. Звичайно, я хочу більше подорожувати і ділитися цими історіями не тільки в книзі, але й у кіно. Мрію зібрати команду однодумців і разом з ними знімати проєкт по всьому світу.

Нещодавно я запустила онлайн-платформу outsideobserver.org. Її мета – об’єднати Спостерігачів – тих, хто цікавиться проєктом, медитацією або просто любить спостерігати за мною. На сайті є краудфандинг, кожен охочий може сприяти розвитку Place for Meditation і допомагати фінансово. Всім спонсорам я дарую подарунки у відповідь: підписку на ексклюзивний контент, розділ майбутньої книги, і навіть побачення-медитацію. Оскільки перформанс відбувається в публічних місцях, і в ньому беруть участь всі охочі, то і підтримати його може кожен. 

А моя мрія – зробити так, щоб місцем для медитації став увесь світ.

Спостерігай за спостерігачем

Трапляється, що медитація викликає негативні почуття у перехожих. Кажуть, що все залежить від того, хто медитує. І якщо всередині нього тиша, то навколо не повинно бути агресії. Але я вважаю, що більшою мірою все залежить від того, хто дивиться на медитацію. Якщо у людини є травми, внутрішній біль, злість, агресія до світу, то і моя присутність тільки посилить ці почуття, змусить їх проявитись. Якщо ж людина приймає себе і оточення, то медитація не буде викликати негативу. Швидше за все, їй буде цікаво, вона посміхнеться і навіть захоче приєднатись. Саме так реагують діти:

– Ні, він не спить! Він медитує!

– Ми теж будемо медитувати!

– Я теж буду так сидіти!

– Ом-м-м!

 

Підтримати проєкт можна за посиланням

Читайте більше цікавого