Конфуцій, дзен і комунізм: автостопер про подорож до Китаю

АвторПавло Левицький
13 Липня 2018
Теги:
Експерименти планета подорожі

Мандрівник, поет та громадський діяч Олександр Ткачинський за свої 24 роки відвідав 20 країн Європи, а також дістався автостопом уздовж Чорного моря через всю Євразію до Китаю. Для Platfor.ma він розповів про людей і небезпечні ситуації, які траплялися йому під час подорожі, а також про специфічну китайську кухню.

Олександр Ткачинський © BOROVETS, 2014

Я – киянин і все своє життя, окрім часу, коли подорожував, жив у столиці. Київ – це квінтесенція всього хорошого і поганого в Україні.

За спеціальністю я соціолог, навчався на факультеті соціології і права у КПІ. Але я не пішов на магістратуру, вважаючи, що немає гіршого рішення, ніж ще два роки життя віддати університетській парті в Україні. Прийшовши на державний екзамен з наплічником, я першим з аудиторії склав іспит, захистився і одразу ж поїхав в Одесу.

Після Одеси я зрозумів, що мені потрібна велика мандрівка, і восени я подорожував Європою. До речі, в мене є прикрий досвід поїздки з людиною, якої не знаєш. Побачивши на «Студкаучі» оголошення дівчини, що шукала напарника для подорожі у Францію, я погодився. Ми посварилися на десятий день під Ліоном і повністю розділились. Жодної романтики, ми просто не зійшлися характерами та інтересами. Після цього я вирішив, що буду подорожувати один.

Коли ти їдеш автостопом сам, більшу частину дороги спілкуєшся з водіями. А якщо б вас, стоперів, було двоє, тоді не було б такої атмосфери «дорожнього тет-а-тету».

Великий китайський похід

Після Європи я почав планувати подорож до Китаю. В мене була своя причина їхати саме в цю країну. Я розмовляю китайською, яку опанував ще в школі – у Гімназії східних мов. Колись я взагалі думав, що пов’яжу своє життя з Китаєм. Ще у 15 років, навчаючись у 10-му класі, я представляв Україну на Всесвітній олімпіаді з китайської. Погодьтеся, дуже неправильно знати настільки поширену мову і не користуватися нею.


Планування подорожі складається з декількох етапів. Перший – це складання маршруту. У моїй уяві він був приблизно таким: швидко проїхати навколо Чорного моря, потім через Кавказ, дуже швиденько пірнути у Казахстан, а з Казахстану з Алма-Ати – потрапити до Китаю. У моїй уяві вся дорога мала б зайняти один місяць. А в результаті зайняла чотири з половиною.

Цей маршрут був для мене скоріше контуром. Я залишався в різних містах настільки, наскільки хотів. У Бішкеку – столиці Киргизстану – я взагалі гостював три тижні.

Планування бюджету

Друге правило мандрівки – спланувати бюджет. Є дуже простий принцип: скільки грошей ти візьмеш – стільки і витратиш. Скільки захочеш – стільки і будеш витрачати. Доволі проста філософія, але для мене вона працювала.

За перші півтора місяці я витратив всі гроші, що в мене були. Потім жив з того, що заробляв грою на гітарі.

Досвід інших

Я читав звіти мандрівників про країни, в які я хотів потрапити. Про Китай я прочитав блогів десять-п’ятнадцять. Дізнався стосовно віз і лайфхаків. Наприклад, я користувався порталом «Hitchwiki» для автостоперів, читав блоги Макса Заселяна,  «Рома.едзе» , «Two hitchhikers», «Вова-путешественник». Мотивацією до подорожі для мене була книга Артема Чапая «Авантюра». Ця книга реально «зарядила» мене на велику подорож. Можна сказати, що я – правильний хлопчик, який захотів спробувати, що таке бітництво.

Бітництво, наркотики й вільний час

Щодо бітників, то це покоління людей, які не можуть знайти себе, тому відкривають для себе інші географічні точки у світі для того, щоб віднайти власний сенс і знайти себе у світі, чи світ у собі – з одного боку, я це розумію, а з іншого – мною рухали інші мотиви, ніж банальне «знайти себе».

Я взагалі ніколи не вживав наркотики, мені це не цікаво. Але в подорожі мені часто пропонували їх. Найчастіше це відбувалося на півдні Франції – біля Марселю, в Узбекистані, і як не дивно – на півдні Китаю і в Лаосі.

Левову частку свого часу в кожному місті я витрачав на те, щоб знайти, де дешево поїсти, до кого вписатися і де можна грати на музичному інструменті. В інший час я ходив по дуже красивих місцях і досліджував історичний центр.

Грузія і брат міністра


У Грузії була цікава історія, коли мене підвозив брат міністра внутрішніх справ. Я був у Батумі і потім намагався виїхати з цього міста о 10-й вечора. В Батумі все заточене під туризм. Мені пропонували переночувати за 10 доларів, але я принципово не хотів витрачати гроші на житло. Тоді я вийшов на трасу в сторону Тбілісі та піймав автівку з цим чолов’ягою. В нього дуже гучно грала музика, і, проїжджаючи крізь маленьке-маленьке село, він її зробив дуже тихою, наголошуючи (з грузинським акцентом): «Ты знаешь, почему я выключил музыку? Потому что люди отдыхают вечером. И несмотря на то, что я брат министра, я никогда себе не позволю нарушать закон». Він намагався показати, що не збирається опиратися на службове становище свого брата. І це було круто.

Ледачі водії маршруток і місцеві хулігани в Киргизстані

Я майже перетнув киргизькі гори, дуже поспішав до Бішкеку, адже до нього залишалося 80 кілометрів. І водій фури сказав мені: «Я залишаюся тут ночувати, нікуди далі не їду». На вулиці хуртовина, кінець лютого. Вилізши з фури, я намагався протягом години безуспішно зупинити автівку, але водії, дізнавшись, що я не буду платити грошей, їхали далі. Потім двоє хлопців на своїй машині підійшли до мене і дали 200 сом на дорогу (приблизно 75 грн – Platfor.ma), похваливши за сміливість.


Я зупинив маршрутку. В дорозі мені стало сумно, і я розмовляв французькою, роблячи вигляд, що я з Парижа. І ось ми вже майже під’їхали до Бішкеку і той водій каже: «Мені лінь вас везти останні 20 кілометрів, я вас пересаджу на легкову машину». Він пересаджує нас до якихось друзів, і я їду разом з якоюсь бабусею.

В результаті водій легкової автівки думав, що я – француз і погрожував здати за це поліції: «Що ти робиш тут, в нашій країні? Будеш давати свідчення». Щоб не виходити з образу, я перейшов на ламану російську і сказав: «Давайте розберемося по-нормальному». Я дав їм 5 доларів, і вони випустили нас з бабусею вже у Бішкеку. Я був заручником ситуації, точніше заручником ледачих водіїв і місцевих хуліганів.

 

Китай без соціальних мереж


Діставшись до Китаю, я зіштовхнувся з проблемою заборони певних соціальних мереж. В Китаї заборонені Facebook, Twitter, Google, YouTube, Instagram. А «Вконтакте» і «Однокласники» там працюють. Для мене критично було користуватися саме твітером, тому я почав шукати VPN. І моя порада мандрівникам: встановіть VPN до заїзду в Китай, адже Google Play для завантаження програм усередині країни також не працює.

К – комунізм

Китай – держава доволі консервативна в плані культури. Конфуціанська етична традиція дуже поширена і має значний вплив на суспільне життя. Але при цьому суспільство живе за жорсткими правилами, які закладає комуністичний уряд, – це контроль над багатьма сферами життя і страх поліції. В Китаї є страх бути притягненим до відповідальності, адже якщо китаєць отримує запис навіть про адміністративне правопорушення, то його можуть нікуди не взяти на роботу через дефіцит робочих місць.

Але, з іншого боку, через таку обережність населення, Китай – дуже безпечна країна. Наприклад, поліція допомагає автостоперам у Китаї, може підкинути їм грошей, посадити на автобус або безкоштовно поселити в готелі. Там цінують туристів.

Автостоп в Китаї
Автостоп в Китаї
Китайська гостинність
Ночівля у Китаї
Велика Китайська стіна
Лапша на сніданок
Традиційні китайські м’ясні ласощі – це свинячі копитця, курячі лапки та цукерки з м’ясом

Їжа

Китайці харчуються просто. Їдять багато зелені, багато бобів. Снідають всі лапшею. Але дуже цікаві варіанти є серед м’яса. Скажімо, традиційні китайські м’ясні ласощі – це свинячі копитця, курячі лапки та цукерки з м’ясом. До речі, найгірші солодощі саме в Китаї – вони не вміють робити шоколад. Не можу собі уявити щось гірше за тамтешні тістечка. Мені траплялися тортики з огірками і беконом.

Дзен


Місце, яке мене вразило в Китаї найбільше – місто Далі, на півдні Китаю, в провінції Юнань. Там дуже красиві гори і річки, зовсім недалеко Тибет. В Далі живуть багато китайських етнічних меншин. Можна плавати на човні і відпочивати. Саме там я піймав свого роду дзен.  

Китайці взагалі дуже вміло облаштовують природні парки, заповідники. В них всі парки розділені за рейтингом – від трьох до п’яти зірок.

Чи є життя поза автостопом

До того, як поїхав у подорож, я був членом громадської організації «Фундація регіональних ініціатив». Після подорожі – увійшов до правління київського осередку. А у березні цього року став вже головою всеукраїнської організації. Наш найбільш брендовий проект – це, напевно, освітні молодіжні ФРІ-табори. Також ми волонтеримо – здаємо кров, читаємо поезію на драбині, проводимо вуличні лекторії. ФРІ – це перш за все платформа для різних молодіжних ініціатив.

Левову частку свого часу я приділяю роботі в Британській Раді – організації при посольстві Великобританії, яка налагоджує культурні зв’язки між Україною та Сполученим Королівством. У Британській Раді я працюю проектним координатором у суспільній сфері. Я займаюсь логістикою, організацією та проведенням конференцій та лекцій, працюю з документацією, спілкуюся з партнерами. На виході це – трошки більш бюрократизована форма реалізації громадських освітніх проектів.

Наприклад, я працюю у програмі «Active citizens», в якій за допомогою локальних тренінгів з проектного дизайну, міжособистісної комунікації, конфліктології та критичного мислення людей навчають бути лідерами своїх громад і активними мешканцями міст.

Впевнений, що саме моє волонтерство у ФРІ та хороша англійська допомогли мені отримати цю посаду. Наостанок хочу поділитись спостереженням: те, чим ти займаєшся після пар, будучи студентом, буде приносити тобі гроші в майбутньому. Тож слід правильно інвестувати час у себе і своє майбутнє.

Найцiкавiше на сайтi

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

АвторPlatfor.ma
10 Січня 2018

Щороку волонтери з усього світу з’їжджаються в Україну, щоб у шкільних таборах GoCamp навчати дітей англійській, німецькій і французькій мовам та ділитися своєю культурою. А вже за кілька тижнів вони везуть додому власні враження. Разом з ініціативою GoGlobal ми вирішили дослідити, що іноземцям подобається в Україні й від чого вони не в захваті, а також які з їхніх очікувань не справдилися і чому.

 

Фото: www.facebook.com/laurens.soenen

До того, як взяти участь у GoCamp, я вивчав політику та історію України, але не мав жодного уявлення про те, якою буде реальність. Коли я їхав в Україну минулого літа, у мене було кілька найпоширеніших негативних стереотипів. Усі вони виявилися помилковими. Замість сірої, старомодної та нудної країни я побачив сучасну і яскраву Україну з величезним потенціалом. Більше того, я був вражений гостинністю, незважаючи на стереотип про українців як досить відчужених людей.

Я завжди буду пам’ятати, як усі, кого я зустрів, зробили все можливе, щоб дати мені лише найкраще. Україна займає особливе місце в моєму серці завдяки надзвичайним людям, які завжди прийдуть на допомогу. Через це Україна стала моїм другим домом. Я не побачив тут чогось особливо негативного, але мушу визнати, що мої подорожі тривали не дуже довго. Я не надто переживав через погану інфраструктуру або прояви корупції, але можу уявити, наскільки це розчаровує, якщо жити в таких умовах тривалий час.

Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена

Всегда говори «да»: что будет, если отвечать согласием на все предложения

АвторТома Істоміна
24 Листопада 2015

Журналистка Тома Истомина в качестве эксперимента решила повторить сюжет книги и фильма «Yes man». В течение недели на все вопросы и идеи она отвечала только «да» – в том числе на предложение Platfor.ma написать текст об этом опыте. Да, это он и есть.

Южный вокзал. 23:45. На улице прохладно и мерзко. Я на перроне. Достаточно спонтанно решила ехать к семье на выходные. В голове возникает вопрос: «А зачем я это делаю?». Вспоминаю, что сейчас мои решения – вовсе и не мои. Через пятнадцать минут после отправления проводник включает режим повтора и предлагает чай. Каждому. Я, конечно, соглашаюсь. Тут уже вопросом «почему?» не задаюсь, но удивляюсь доведенному до автоматизма «да». Все-таки четвертый день экспериментирую.

За это время я уже успела узнать, что каждый день мы сталкиваемся с множеством раздражающих вопросов. Успела понять, кто и как при возможности будет меня эксплуатировать, а также признаться себе, что к любому эксперименту можно приспособиться. По истечении недели подвожу итоги затеи говорить всему «да».

В первые дни было сложно привыкнуть к отсутствию опции отказаться. Я машинально выпаливала «нет», затем понимала, что такого слова в моем лексиконе сейчас не должно быть и исправляла ситуацию. Иногда люди думали, что я сумасшедшая. Кто-то снисходительно удивлялся тому, как быстро я меняю свое мнение. Ну а я подумала, что для чистоты эксперимента не хватает человека с электрошокером, который помог бы мне запомнить, что нужно дважды подумать перед тем, как ответить.

Каждый день я сталкивалась с десятками мелких вопросов. Поскольку испытание предполагало «да» буквально всему с поправкой на угрозы психическому или физическому здоровью, то приходилось соглашаться на все эти мелочи. Теперь да – мне нужен был пакетик в супермаркете, да, водичку по акционной цене я хотела, и «долоньку» в МакДональдсе мне тоже, пожалуйста, дайте.

Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить.

Кроме опасностей во внешнем мире, интересную неделю дома мне гарантировала прописка в студенческом общежитии. Вы правильно поняли: я мыла посуду, убирала, делала чай, в общем, всячески радовала соседей. Наша комната также временно превратилась в круглосуточную приемную. «Нет, нельзя зайти, занята», – мысленно кричала я и приглашала заглянуть очередного гостя.

Стоит отметить, что, помимо этих детских эксплуатационных шалостей, люди из моего окружения проявили себя абсолютно по-разному. Первым дал о себе знать противоположный пол, благодаря которому уже в течение первого часа я должна была массаж, фотографии и множество всего другого – кому что достоинство позволило попросить. Конечно, нашлись друзья, которые пугали меня нелепыми заданиями вроде прихода в институт с дурацкой прической. Но были и те, кто решили обернуть эксперимент в мою же пользу. Заставляли ложиться спать в нормальное время, не есть сладости, брали с меня обещание провести незабываемую неделю.

Абсолютный пик эксперимента – сообщение от незнакомого человека с просьбой организовать визит в Киев для людей из разных городов Украины. Я, конечно, согласилась и таким образом подписалась на инициативу в рамках довольно популярного всеукраинского движения «Твоя країна». С того дня и по сегодня занимаюсь разработкой трехдневной программы, отбором участников и поиском для них жилья. Выполнение задания затянется еще на несколько недель, а таинственную незнакомку, попросившую об этом, я буду помнить еще долго.

И хотя на абсолютное большинство заданий и предложений я соглашалась, все же были и пути для отступления. После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере, не отправит меня за мандаринами через весь город. А когда не точно формулировали вопрос, я всегда переспрашивала.

– Придешь завтра на митинг под Раду?

– Ты просишь прийти или спрашиваешь, собираюсь ли я идти?

Вообще, если не очень настроены на такого рода испытание, вы найдете десятки уловок и оправданий только бы не исполнять песню Андрея Губина посреди Льва Толстого.

После адаптации к новым условиям я поняла, где можно хитрить. Старалась больше времени проводить с теми, кто, по крайней мере не отправит меня за мандаринами через весь город.

Буде Будда: як я стала волонтеркою Далай-лами і чому він такий важливий

У свої 83 роки Далай-лама підтримує найновітніші наукові дослідження, ініціює запровадження альтернативноі освіти і продовжує багато усміхатись. А ще проводить вчення по всьому світу як для буддистів, так і для людей, які взагалі не вважають себе частиною котроїсь із релігій. Вже четвертий рік поспіль така подія проходить для усіх охочих в Ризі. Українка Катя Гладка була на цій події волонтеркою. Для Platfor.ma вона написала про те, як це було, і чому Далай-лама – унікальна особистість.

Катерина Гладка

Тибет – найвисокогірніша країна світу, яка цікава ще й тим, що духовний лідер і політичний керівник держави — одна і та сама особа—Далай-лама. Усі Далай-лами від першого до нинішнього вважаються перевтіленням найбільшого співчуття, втіленого в божественній формі—Авалакітешвари. Коли помирає попередній лідер, то він лишає вказівки, де шукати наступного. Для цього організовується спеціальна комісія. Зазвичай така процедура може займати кілька років, далі знайдена дитина проходить тести і вже згодом їде навчатися до монахів і вищих лам. Ця традиція неперервно тягнеться з 14 століття.

Нинішній Далай-лама (справжнє ім’я – Тенцзін Гьямцхо) – чотирнадцятий в лінії передачі. При цьому його духовний шлях йшов крізь війну і втрату Батьківщини. Ще молодим хлопцем він опинився у вирі конфлікту, коли Китай на чолі із Мао Цзедуном окупував Тибет. Зрештою, попри численні переговори (в тому числі особисто з Мао) Тибет так і не був звільнений— Далай-лама і його народ змушені були втікти до Індії.

За час перебування в екзилі він не лише зберіг тибетську культуру і духовні вчення, зробивши ставку на Захід, а й став одним із основних ідеологів миру і співчуття як рушіїв будь-якого прогресу. Та попри те, що Далай-лама офіційно вже не займає політичної посади і на даний час є виключно духовним представником, вплив його слова залишається дуже великим. Саме тому деякі політики відкрито зустрічаються із його святійшеством, а деякі навпаки усіляко уникають прямої взаємодії із ним, боючись китайського гніву.

 

Далай-лама постійно проводить вчення по всьому світу: від Індії до Сполучених Штатів. Така подія в Ризі відбувалася вже вчетверте і цього разу я долучилася до команди волонтерів, яка зробила цю подію можливою. Величезний критий хол стадіону Сконто з футбольного місця мав перетворитися на затишний простір для духовних вчень. Така задача постала перед більше ніж 100 волонтерами: кожна група займалася своїм сегментом роботи.

Для моєї групи завдання було з нелегких — вперше на ризьких вченнях було вирішено зробити простір для дітей. Хотілося, аби діти не просто бігали залою і заважали батькам слухати, а щоб вони мали змогу займатись творчістю, дитячою йогою, дивитися мультфільми і взаємодіяти між собою.

Как ты будешь, когда вырастешь: Стэнфордский метод, который помогает найти себя

АвторМарина Овчинникова
1 Листопада 2016

Молодым людям часто трудно определиться, чем именно хочется заниматься в жизни. В итоге многие поступают, например, на филологию, потому что там нет нелюбимой математики – и затем оказываются с дипломом и знаниями по сфере, которая их вообще-то совершенно не интересует. Организаторы лектория по профориентации «Честно о профессиях» написали для Platfor.ma о том, как любому может помочь выбрать свой путь знаменитый метод Стэнфордского университета: дизайн жизни.

Кем ты станешь, когда вырастешь? Невинный вопрос, который слышат все дети, формирует четкую ассоциацию: взрослый – сделавший выбор, определившийся в жизни. Если ты вырос, получил аттестат о среднем образовании, но так и не определился – с тобой что-то не так. Этот стереотип не дает спокойно спать миллионам людей. Все как один ищут любимое дело, которое позволит «не работать ни одного дня своей жизни». Проблема в том, что такое занятие найти нелегко.

Преподаватели Стэнфордского университета Билл Барнетт и Дэйв Эванс решили помочь студентам, столкнувшимся с проблемой поиска работы и счастья. Они запустили курс «Designing Your Life», на котором обучали слушателей применять методы дизайн-мышления к собственной жизни. Судя по бешеной популярности среди студентов, подход себя оправдал. Непрофильный и необязательный курс стал одним из самых популярных и востребованных во всем университете.