fbpx

Конфуцій, дзен і комунізм: автостопер про подорож до Китаю

АвторПавло Левицький
13 Липня 2018

Мандрівник, поет та громадський діяч Олександр Ткачинський за свої 24 роки відвідав 20 країн Європи, а також дістався автостопом уздовж Чорного моря через всю Євразію до Китаю. Для Platfor.ma він розповів про людей і небезпечні ситуації, які траплялися йому під час подорожі, а також про специфічну китайську кухню.

Олександр Ткачинський © BOROVETS, 2014

Я – киянин і все своє життя, окрім часу, коли подорожував, жив у столиці. Київ – це квінтесенція всього хорошого і поганого в Україні.

За спеціальністю я соціолог, навчався на факультеті соціології і права у КПІ. Але я не пішов на магістратуру, вважаючи, що немає гіршого рішення, ніж ще два роки життя віддати університетській парті в Україні. Прийшовши на державний екзамен з наплічником, я першим з аудиторії склав іспит, захистився і одразу ж поїхав в Одесу.

Після Одеси я зрозумів, що мені потрібна велика мандрівка, і восени я подорожував Європою. До речі, в мене є прикрий досвід поїздки з людиною, якої не знаєш. Побачивши на «Студкаучі» оголошення дівчини, що шукала напарника для подорожі у Францію, я погодився. Ми посварилися на десятий день під Ліоном і повністю розділились. Жодної романтики, ми просто не зійшлися характерами та інтересами. Після цього я вирішив, що буду подорожувати один.

Коли ти їдеш автостопом сам, більшу частину дороги спілкуєшся з водіями. А якщо б вас, стоперів, було двоє, тоді не було б такої атмосфери «дорожнього тет-а-тету».

Великий китайський похід

Після Європи я почав планувати подорож до Китаю. В мене була своя причина їхати саме в цю країну. Я розмовляю китайською, яку опанував ще в школі – у Гімназії східних мов. Колись я взагалі думав, що пов’яжу своє життя з Китаєм. Ще у 15 років, навчаючись у 10-му класі, я представляв Україну на Всесвітній олімпіаді з китайської. Погодьтеся, дуже неправильно знати настільки поширену мову і не користуватися нею.


Планування подорожі складається з декількох етапів. Перший – це складання маршруту. У моїй уяві він був приблизно таким: швидко проїхати навколо Чорного моря, потім через Кавказ, дуже швиденько пірнути у Казахстан, а з Казахстану з Алма-Ати – потрапити до Китаю. У моїй уяві вся дорога мала б зайняти один місяць. А в результаті зайняла чотири з половиною.

Цей маршрут був для мене скоріше контуром. Я залишався в різних містах настільки, наскільки хотів. У Бішкеку – столиці Киргизстану – я взагалі гостював три тижні.

Планування бюджету

Друге правило мандрівки – спланувати бюджет. Є дуже простий принцип: скільки грошей ти візьмеш – стільки і витратиш. Скільки захочеш – стільки і будеш витрачати. Доволі проста філософія, але для мене вона працювала.

За перші півтора місяці я витратив всі гроші, що в мене були. Потім жив з того, що заробляв грою на гітарі.

Досвід інших

Я читав звіти мандрівників про країни, в які я хотів потрапити. Про Китай я прочитав блогів десять-п’ятнадцять. Дізнався стосовно віз і лайфхаків. Наприклад, я користувався порталом «Hitchwiki» для автостоперів, читав блоги Макса Заселяна,  «Рома.едзе» , «Two hitchhikers», «Вова-путешественник». Мотивацією до подорожі для мене була книга Артема Чапая «Авантюра». Ця книга реально «зарядила» мене на велику подорож. Можна сказати, що я – правильний хлопчик, який захотів спробувати, що таке бітництво.

Бітництво, наркотики й вільний час

Щодо бітників, то це покоління людей, які не можуть знайти себе, тому відкривають для себе інші географічні точки у світі для того, щоб віднайти власний сенс і знайти себе у світі, чи світ у собі – з одного боку, я це розумію, а з іншого – мною рухали інші мотиви, ніж банальне «знайти себе».

Я взагалі ніколи не вживав наркотики, мені це не цікаво. Але в подорожі мені часто пропонували їх. Найчастіше це відбувалося на півдні Франції – біля Марселю, в Узбекистані, і як не дивно – на півдні Китаю і в Лаосі.

Левову частку свого часу в кожному місті я витрачав на те, щоб знайти, де дешево поїсти, до кого вписатися і де можна грати на музичному інструменті. В інший час я ходив по дуже красивих місцях і досліджував історичний центр.

Грузія і брат міністра


У Грузії була цікава історія, коли мене підвозив брат міністра внутрішніх справ. Я був у Батумі і потім намагався виїхати з цього міста о 10-й вечора. В Батумі все заточене під туризм. Мені пропонували переночувати за 10 доларів, але я принципово не хотів витрачати гроші на житло. Тоді я вийшов на трасу в сторону Тбілісі та піймав автівку з цим чолов’ягою. В нього дуже гучно грала музика, і, проїжджаючи крізь маленьке-маленьке село, він її зробив дуже тихою, наголошуючи (з грузинським акцентом): «Ты знаешь, почему я выключил музыку? Потому что люди отдыхают вечером. И несмотря на то, что я брат министра, я никогда себе не позволю нарушать закон». Він намагався показати, що не збирається опиратися на службове становище свого брата. І це було круто.

Ледачі водії маршруток і місцеві хулігани в Киргизстані

Я майже перетнув киргизькі гори, дуже поспішав до Бішкеку, адже до нього залишалося 80 кілометрів. І водій фури сказав мені: «Я залишаюся тут ночувати, нікуди далі не їду». На вулиці хуртовина, кінець лютого. Вилізши з фури, я намагався протягом години безуспішно зупинити автівку, але водії, дізнавшись, що я не буду платити грошей, їхали далі. Потім двоє хлопців на своїй машині підійшли до мене і дали 200 сом на дорогу (приблизно 75 грн – Platfor.ma), похваливши за сміливість.


Я зупинив маршрутку. В дорозі мені стало сумно, і я розмовляв французькою, роблячи вигляд, що я з Парижа. І ось ми вже майже під’їхали до Бішкеку і той водій каже: «Мені лінь вас везти останні 20 кілометрів, я вас пересаджу на легкову машину». Він пересаджує нас до якихось друзів, і я їду разом з якоюсь бабусею.

В результаті водій легкової автівки думав, що я – француз і погрожував здати за це поліції: «Що ти робиш тут, в нашій країні? Будеш давати свідчення». Щоб не виходити з образу, я перейшов на ламану російську і сказав: «Давайте розберемося по-нормальному». Я дав їм 5 доларів, і вони випустили нас з бабусею вже у Бішкеку. Я був заручником ситуації, точніше заручником ледачих водіїв і місцевих хуліганів.

 

Китай без соціальних мереж


Діставшись до Китаю, я зіштовхнувся з проблемою заборони певних соціальних мереж. В Китаї заборонені Facebook, Twitter, Google, YouTube, Instagram. А «Вконтакте» і «Однокласники» там працюють. Для мене критично було користуватися саме твітером, тому я почав шукати VPN. І моя порада мандрівникам: встановіть VPN до заїзду в Китай, адже Google Play для завантаження програм усередині країни також не працює.

К – комунізм

Китай – держава доволі консервативна в плані культури. Конфуціанська етична традиція дуже поширена і має значний вплив на суспільне життя. Але при цьому суспільство живе за жорсткими правилами, які закладає комуністичний уряд, – це контроль над багатьма сферами життя і страх поліції. В Китаї є страх бути притягненим до відповідальності, адже якщо китаєць отримує запис навіть про адміністративне правопорушення, то його можуть нікуди не взяти на роботу через дефіцит робочих місць.

Але, з іншого боку, через таку обережність населення, Китай – дуже безпечна країна. Наприклад, поліція допомагає автостоперам у Китаї, може підкинути їм грошей, посадити на автобус або безкоштовно поселити в готелі. Там цінують туристів.

Автостоп в Китаї
Автостоп в Китаї
Китайська гостинність
Ночівля у Китаї
Велика Китайська стіна
Лапша на сніданок
Традиційні китайські м’ясні ласощі – це свинячі копитця, курячі лапки та цукерки з м’ясом

Їжа

Китайці харчуються просто. Їдять багато зелені, багато бобів. Снідають всі лапшею. Але дуже цікаві варіанти є серед м’яса. Скажімо, традиційні китайські м’ясні ласощі – це свинячі копитця, курячі лапки та цукерки з м’ясом. До речі, найгірші солодощі саме в Китаї – вони не вміють робити шоколад. Не можу собі уявити щось гірше за тамтешні тістечка. Мені траплялися тортики з огірками і беконом.

Дзен


Місце, яке мене вразило в Китаї найбільше – місто Далі, на півдні Китаю, в провінції Юнань. Там дуже красиві гори і річки, зовсім недалеко Тибет. В Далі живуть багато китайських етнічних меншин. Можна плавати на човні і відпочивати. Саме там я піймав свого роду дзен.  

Китайці взагалі дуже вміло облаштовують природні парки, заповідники. В них всі парки розділені за рейтингом – від трьох до п’яти зірок.

Чи є життя поза автостопом

До того, як поїхав у подорож, я був членом громадської організації «Фундація регіональних ініціатив». Після подорожі – увійшов до правління київського осередку. А у березні цього року став вже головою всеукраїнської організації. Наш найбільш брендовий проект – це, напевно, освітні молодіжні ФРІ-табори. Також ми волонтеримо – здаємо кров, читаємо поезію на драбині, проводимо вуличні лекторії. ФРІ – це перш за все платформа для різних молодіжних ініціатив.

Левову частку свого часу я приділяю роботі в Британській Раді – організації при посольстві Великобританії, яка налагоджує культурні зв’язки між Україною та Сполученим Королівством. У Британській Раді я працюю проектним координатором у суспільній сфері. Я займаюсь логістикою, організацією та проведенням конференцій та лекцій, працюю з документацією, спілкуюся з партнерами. На виході це – трошки більш бюрократизована форма реалізації громадських освітніх проектів.

Наприклад, я працюю у програмі «Active citizens», в якій за допомогою локальних тренінгів з проектного дизайну, міжособистісної комунікації, конфліктології та критичного мислення людей навчають бути лідерами своїх громад і активними мешканцями міст.

Впевнений, що саме моє волонтерство у ФРІ та хороша англійська допомогли мені отримати цю посаду. Наостанок хочу поділитись спостереженням: те, чим ти займаєшся після пар, будучи студентом, буде приносити тобі гроші в майбутньому. Тож слід правильно інвестувати час у себе і своє майбутнє.

Читайте більше цікавого