Геніальність під ключ: я на собі спробувала методи натхнення видатних людей. Ось результати

АвторКатерина Марченко
5 Лютого 2019
Теги:
Експерименти експеримент креатівіті мистецтво

«Не варто чекати натхнення — за ним треба бігти з палицею», — любив говорити Джек Лондон. Інші видатні люди використовували безліч різних методів, щоб надихнутися та почати творити. Іноді ці методики були досить дивними — наприклад, блохи, запах гниття і миття посуду. Журналістка Катерина Марченко вирішила перевірити деякі з них на собі — і написала про це для Platfor.ma.

Колетт — шукачка паразитів

Очікування: 
Письменниця і королева французької словесності писала не тільки про права жінок на сексуальну свободу. Величезне місце в її творчості займали образи тварин. Тому не дивно, що Колетт надихали її домашні улюбленці, а саме французький бульдог Сусі і коти. Коли натхнення покидало письменницю – вона просто брала на руки Сусі і починала шукати бліх в його густій шерсті. Якщо ступор не минав — допомогали коти. Магічним чином пошук паразитів сприяв творчому підйому Колетт. Що ж, перевіримо.

Реальність: 
В моїх котів бліх немає, тому я вирішила залучити до експеримента Тішку, великого кудлатого пса, який живе в моєму дворі і користується повагою і авторитетом серед жителів будинку. А тому завжди ситий і добрий, а сьогодні ще й терплячий. У нього обладнано своє спальне місце в під’їзді, тому я знала, де його шукати.

А от пошук комах мені особливого задоволення не приніс. Але Тішці процес явно подобався, він раз у раз перевертався з одного боку на інший, мовляв, нічого там шукати, потрібно просто почухати його черевце. У самий розпал дійства сусіди, ніби змовившись, виходили з квартир по своїм справам, проходячи повз мене з німим запитанням в очах «Що це ти твориш, жінко?». Ми не так близько спілкуємося, тому перспектива стати «тією дивною сусідкою» мене не лякала. Я все чекала натхнення, методично перебираючи густу шерсть пса. Однак муза явно в цей вечір випивала з кимось в барі. І все, чого мені хотілося — скласти їй компанію.

Творчий результат: 
Білий пудель Франц виринув з підворіття, і квапливо поспішив уздовж вулиці. Раптом з’явилася зграя бродячих собак і оточила його. Нічого хорошого це не віщувало. Але і здаватися Франц не мав наміру. Він пішов в сторону потенційних кривдників, вирішивши діяти на випередження, і сказав:

— Ем .. Я можу вам чимось допомогти?

— Можеш. Я бачу, пес ти домашній, а значить освічений, — хриплим голосом відповів найголовніший зі зграї, — Допоможеш нам у філософській суперечці. Я, наприклад, згоден з думкою Канта і вважаю, що людина вільна як моральна істота, що творить культуру, але в емпіричному світі, де панує необхідність, людина не вільна.

— А я підтримую Гегеля і впевнений, що люди не вільні у виборі об’єктивних умов дійсності, але вільні у виборі засобів їх здійснення,— відповів його опонент.

— Що скажеш? — в один голос запитали вони.

«Гав-гав, — подумав Франц, — просто гав-гав …» 

Ден Браун догори дригом

Очікування:
Напередодні виходу книги «Інферно» американський письменник розповів, що зловити хвилю натхнення і розслабитися йому допомагає підвішування себе вниз головою. І чим довше він висить, тим більше зможе написати. 

Реальність: 
Ранок. Спортивний майданчик. Я довго крутилася біля брусів, розуміючи, що з рівнем моєї фізичної підготовки все може закінчитися, не встигнувши початися. Але відступати було нікуди. Якимсь дивом мені вдалося видертися і закинути ноги на бруси. Я підстрахувалась руками і в позі кажана стала чекати на музу. Через п’ять секунд догори ногами я відчула, як горять мої щоки. Через кілька хвилин я відчула тремтіння в ногах. Чесно кажучи, було таке відчуття, ніби вся кров з мого тіла зтекла в голову. Стало страшнувато. Час було спускатися. Але можу сказати одне: метод дійсно працює. Чи то від адреналіну, чи то від припливу крові до голови, але я відчула надзвичайний прилив сил і бажання терміново щось створити. 

Довідка:
Пізніше я дізналася, що в медицині цей спосіб називається «інверсійна терапія» і має безліч плюсів: зменшує болі в спині, покращує кровообіг, сприяє відновленню положення внутрішніх органів і усунення «застоїв» в черевній порожнині, підвищує працездатність. Тільки замість брусів використовується спеціальний інверсійний стіл, схожий на ліжко, який обертається. Тривалість процедури становить близько 20 хвилин. Однак пам’ятайте, що терапія має протипоказання, тому обов’язково проконсультуйтеся з лікарем.

Творчий результат:

Гнів Землі… Доктор обхопив голову руками і сказав своєму помічнику:

— Як нам пояснити людям, що армагеддон, якого всі так бояться, вже почався? Подивися, що робиться з планетою. Проблему глобальної зміни клімату потрібно було вирішити ще «вчора», але люди швидше повірять в інопланетян і зомбі, аніж в те, що кінець світу вже почався.

— Що ж ми можемо зробити?

— Нам потрібно звернутися за допомогою до масонів.

— Це ж найбільш закрите суспільство в світі. Як ми їх знайдемо?

— Є одна хитрість. За легендою, в опері «Чарівна флейта» Моцарт привідкрив завісу таємниці масонської ложі, за що, в підсумку, його вбили. До цього часу масони дуже трепетно ​​ставляться до цього твору. І коли в опері звучить «Чарівна флейта», а саме арія Майстра, десятки слухачів синхронно встають зі свої місць … Я вже дивився. У Дюссельдорфі наступного тижня прем’єра.

— Виїжджаємо! — сказав помічник і схопився з крісла.

— Сподіваюся ми встигнемо… — відповів Доктор.

Муза з душком Фрідріха Шиллера

Очікування:  
Завдяки балакучості друга Шиллера — Йоганна Гете — весь світ дізнався про чи не найдивніший творчий ритуал серед письменників. Якось Гете зайшов в гості до товариша, який в цей час кудись відлучився. Гете був змушений чекати в його робочому кабінеті. Раптово його почало майже нудити від різкого запаху. Джерело був відразу знайдене — ящики столу Шиллера були забиті гнилими яблуками. Гете покликав слуг, щоб вони прибрали це неподобство, але виявилося, що яблука лежать там спеціально. Саме цей запах надихав Фрідріха Шиллера. Також автор «Оди радості» любив завішувати кабінет червоними шторами і тримати ноги в тазі з дуже холодною водою. Говорив, що його це бадьорить. 

Реальність: 
На ринку я вибирала найжахливіші яблука, але з дня у день експеримент відкладався — яблука здавалися мені не досить гнилими. Лише через чотири дні потрібна ступінь була досягнута.  А ось ефект від льодяної води в тазику виявився очікуваним: в холодній воді ногам холодно. Можливо в спекотний літній день це дійсно бадьорить і освіжає, але так як експеримент проводився зовсім не влітку… Коротше, якщо ви не є почесним членом клубу моржів, то цей пункт викреслюйте відразу. 

Крім того, офіційно підтримую Гете: запах мерзенний, і з кожною секундою він посилювався, стаючи тягуче-нудотним і різким. Здавалося, що я вся наскрізь їм просякнута. Це настільки неприємно, що хотілося пошвидше залізти в гарячу ванну (а не в холодний таз) і змити з себе всю цю гидоту. Червоний колір дуже швидко почав дратувати. Загалом єдине, чого я домоглася цим експериментом — нежить. Холод таки вплинув на результат. Дивіться самі.

Творчий результат: 

Ода теплу

Прийшла холодна осіні пора,

Чекаєш кожен день, як Богоявлення,

Коли, торкнувшись батарей, рука,

Відчує – стартував сезон опалення.

Магічна сила ганчірки Агати Крісті

Очікування:
Королева детективів теж була небайдужа до яблук. Проте використовувала їх «за призначенням», вважаючи, що вживання цих фруктів стимулює роботу мозку. Але натхнення Агата Крісті шукала в іншому. Справа в тому, що більше за все на світі вона ненавиділа мити посуд. Посудомийних машин в той час, звісно, не було, тому миття посуду було її особистим щоденним пеклом. Про що думати в такому випадку? Звичайно ж про всякі підступності.

«Коли я мию посуд — мені хочеться когось убити і в моїй голові з’являються найвитонченіші методи вбивства», — пояснювала письменниця.  

Реальність:  
Як же я її розумію! Сама весь день відкладала миття посуду, але тепер саме час перевірити ефективність методу. Для надійності на плиті стоїть брудна сковорідка. Ну ви знаєте. Коли все нарешті вимив і хочеш плюхнутися на диван, погляд падає на плиту… 

Хитрощі зі сковорідкою дійсно посилили очікуваний ефект і я, озброївшись яблуками, пішла творити. Насправді порізані яблука під час роботи діють, як будь-які снеки, якими багато хто з нас запасається перед комп’ютером. А якщо ви з тих прекрасних людей, яким миття посуду подобається, то просто виберіть заняття, яке ненавидите найбільше.

 

Творчий результат:

Чарльз та Марі були найгарнішою парою Бірмінгема. Вона — затребувана співачка і перша красуня, він — відомий актор і об’єкт зітхань жінок. Їхні стосунки викликали захоплення і заздрість. Всі чекали новин про майбутні заручини.

Вони сіли за обідній стіл.

— Я давно хотів поговорити з тобою, — почав Чарльз, і від хвилювання впустив серветку…

— Я теж, – перебила його Марі. В її руці блиснув ніж.

— Досить розмов! Я все знаю! Як ти міг?? — кричала Марі, заганяючи ніж раз за разом, по саму рукоятку. Коли вона закінчила, кров тонкою цівкою стікала з ножа.

Поліція виявила в кишені піджака бездиханного тіла оксамитову коробочку. В той день Чарльз збирався освідчитись Марі…

Новина про жорстоке вбивство була на перших шпальтах найвпливовіших видань.

Стефані прочитала про це в барі, потягуючи мартіні. На її обличчі з’явилася лукава посмішка. «Ця ревнива дурепа повірила усьому. Парочка підкинутих записок, помада на комір. Навіть напружуватись не довелося… Так, ображена жінка здатна на все», — думала Стефані, замовляючи чергову порцію мартіні.

Чотирилапа швидка допомога Вагнера

Очікування:
Муза продовжує ігнорувати ваші благання про допомогу? Можливо в пазлі між вами і істинною геніальністю не вистачає всього однієї деталі — талановитого домашнього улюбленця. Ріхард Вагнер точно б зі мною погодився. Його спаніеля звали Пепс, і у нього було особисте й почесне місце біля фортепіано. Пес був головним порадником Вагнера в період створення опери «Тангейзер».

Коли у композитора виникали сумніви з приводу того чи іншого уривка він просто дивився за реакцією собаки. Якщо Пепсу щось було не до вподоби і він починав скаженіти – його господар переписував все, доки хвостатий критик не залишиться задоволений.

Реальність:

Замість спаніеля в експеримент великодушно були прийняті мої чотирилапі: кішка Кука і кіт Мурк. Вирішила подвоїти ймовірність. Стосунки між моїми улюбленцями приблизно такі ж, як у Хабіба і МакГрегора в останньому бою, тому, щоб уникнути раптових нокаутів, перевіряла їх реакції окремо. Фортепіано мені замінили барабани.

Частина 1. Мурк.

Спочатку мені здалося, що у кота ідеальний слух, а я просто нездара, бо він звивався, стрибав, а іноді здавалося, що закриває лапами вуха. Я пропонувала все нові і нові варіанти, але він був непохитний. На його морді читалося лише одне: «Як же соромно, що я тут живу».

Але пізніше все змінилося. Він став ласкавий і було видно, що, врешті-решт, задоволений. Я була щаслива. Але потім зрозуміла: між реакціями сталося те, що прямо вплинуло на результат — ЇЖА. Коротше, випробування він провалив.

 

Частина 2. Кука

З Кукою все виявилось простіше. Що би я не грала — її морда виражала тільки одну реакцію: «Продовжуй. Це божественно». А потім сталось те, чого я аж ніяк не очікувала. В мене ледь палички з рук не випали, коли я побачила, що підійшов Мурк і почав тертись об підсилювач, що явно свідчило про його прихильність. І хоч я грала явно не ідеально — моїм котам сподобалось. В чому ви самі можете пересвідчитись.

Секундний сон Сальвадора Далі

Очікування:
Легендарний сюрреаліст і володар гострих вусиків, як справжній іспанець, практикував сієсту. Тільки в його виконанні вона тривала всього декілька хвилин. Сальвадор Далі зручно вмощувався у кріслі, затиснувши між великим і вказівним пальцем ключ. На підлозі в цей час лежала металева миска. Як тільки він засинав, ключ з гуркотом падав на метал і художник миттєво прокидався, сповнений бажання творити.

До речі, науково доведено, що в момент переходу дрімоти в глибоку фазу сну людина здатна максимально розкрити весь свій творчий потенціал.

Реальність: 

Поставила миску. Вмостилась, затиснувши ключ. Закрила очі. Думки змінювали одна одну, а потім взагалі полетіли в невідомому напрямку. Тобто почалось все з думок «що б такого намалювати»,  а останнє, що я запам’ятала перед тим, як дзенькнув ключ, було «цікаво, як виглядають дитинчата голубів».  Як тільки ключ торкнувся металу, я панічно підскочила і не зразу згадала, що до чого. Трохи вгамувавшись, пішла творити. І якщо придивитись і максимально підлючити фантазію, то в моїй картині ви таки побачите маленького голуба в стилі абстракціонізму.

Результат:

Схиблений на трійках Нікола Тесла 

Очікування:

Володар блискавок і геніальний винахідник мав багато дивацтв. Він ненавидів перли і панічно боявся мікробів, тому використовував до 20 рушників за день. Коли він зупинявся в готелях, номер його апартаментів обов’язково мав бути кратний трьом, а на сон фізик витрачав всього дві години.

А ось рецепт натхнення від Ніколи Тесли. По-перше, він щодня обходив свій квартал рівно три рази на самоті, бо вважав, що «коли ми знаходимося на самоті, ми знаходимося наодинці з самим собою, тобто там, де можна перевірити момент відкриття. Ми можемо відпустити себе на волю і зануритися в свою внутрішню енергію. Багато людей не прагнуть до усамітнення, але коли ми єднаємося з нашою внутрішньою сутністю, виникають великі можливості». Крім того, за словами письменника Марка Сайфера, щовечора відомий фізик проводив своєрідний ритуал . Він розминав пальці на ногах рівно сто разів (дивно, що не 90), і вважав, що цей спосіб стимулює клітини мозку. 

Реальність: Що я можу сказати… Після напруженого дня і довгої прогулянки розминати стопи – саме те, що треба! Не впевнена, що це якось стимулює мозок, але те, що покращує  самопочуття – 100%.  Звичайно, я не сподівалась сконструювати щось типу електричного двигуна чи радіо, бо ж  в «мене лапки», але надії на осяяння я не втрачала. І на шостий день практикування «метода Тесли» воно прийшло! 

Результат:

Цей експеримент тривав найдовше. Насправді не так просто вигадати те, чого ще немає. Колесо для кота, підсвічування для сумки і навіть тапки на пульті, як виявилось, вже існують. Тому одного вечора після прогулянки і розминання стоп я вирішила полежати і почитати книгу. І… Була би я Архімедом – неодмінно вигукнула б «Еврика». Автоперевертач сторінок для книг! Як я не здогадалась раніше? Трішки скориставшись  «допомогою зали», винахід був готовий. Як тобі таке, Ілон Маск?

P.S. Геніям можна пробачити всі їх дивацтва. Чи універсальні їх методи? Звісно ні. Але якщо щиро вірити в результат, то він неодмінно буде. В кожного з нас насправді є свої ритуали і «магічні речі»: щаслива білизна, підрахунок чисел в номерах машин чи ворожіння по книзі. Але пам’ятайте одне: найкраще з роботою домомагають дедлайни. Ну правда, скільки разів ви думали, що нічого не встигнете і уявлення не маєте,як це зробити, але в останній момент все вирішувалось найкращим чином. Тому робіть, що повинні, бо «дорогу підкорює той, хто іде» ( і будь, що буде).

Найцiкавiше на сайтi

«Получил Нобеля, позвонил маме»: разговор с выдающимся химиком о его Украине

Роалд Хоффман – один из самых именитых химиков современности, профессор Корнеллского университета и лауреат Нобеля-1981 за работы в сфере химических реакций. А еще он родился в Золочеве Львовской области и несколько раз приезжал на историческую родину. Platfor.ma поговорила с ученым по скайпу, чтобы расспросить его об украинской семье, изнанке Нобеля и том, почему он чувствует вину за свою фундаментальную науку.

– Расскажите, как вы записывали видеопослание жителям Золочева из Корнеллского университета (оно есть чуть ниже. – Platfor.ma).

– Я надеялся заинтересовать молодых людей наукой. В первые годы после получения независимости украинская молодежь хотела изучать скорее бизнес и экономику – все то, что способствовало построению нового общества. Кроме того, тогда поддержка науки была недостаточной. И в результате молодые люди просто в ней разочаровались. Сейчас ситуация улучшилась, но это все равно нужно поддерживать.

Для того, чтобы страна развивалась, ей нужны образованные молодые люди. Какой-то процент из них поедет учиться в европейские страны или США. Кто-то там останется – и это нормально. Но важно, что они будут помнить свою родину и могут вернуться в будущем. Это определённый этап развития страны. 15 лет назад 10% китайских выпускников после окончания университета оставались в США, а теперь больше половины из них вернулись на родину. Дело в экономической ситуации страны – сегодня в Китае очень благоприятная среда для науки и исследований. Я думаю, что Украину ждёт то же самое.

Ро­алд Хоф­фман

А история с видео такая – я записал его в своем университете. Меня об этом попросил Евгений Захарчук – он мой хороший знакомый, работает в западном центре украинской Академии наук. Вообще-то поначалу он и вовсе пригласил меня снова приехать в Украину. Я был очень тронут, но, увы, не мог, поэтому хотя бы записал сообщение.

Креативна освіта: 17 шкіл для тих, хто хоче отримати творчу спеціальність

Якщо ви серйозно налаштовані на роботу в креативних індустріях, перший крок допоможуть зробити школи, в яких діляться не тільки теорією, а й практикою. Platfor.ma зібрала ключову інформацію про місця, де можна отримати творчу професію.

 

Школа дизайну та розробки Projector

Приклади курсів: Арт-дирекшн, Основи веб-дизайну, Urban design, UX architecture, Айдентика, Digital & product marketing, Front-end, Data science, Ігрова 2D-анімація

Вартість навчання: 3 500-12 000 грн на місяць

Тривалість: від 1 місяця до 1 року

Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua

Projector спеціалізується на дизайні, ІТ-розробці, проджект-менеджменті та маркетингу. Крім основної київської локації на Воздвиженці, існують філіали школи в Одесі та Львові, а ком’юніті об’єднують не тільки заняття, а й коворкінг та постійні відкриті події.

Тут вважають, що вчитися потрібно «руками» та на фідбеках досвідчених кураторів. Серед викладачів – дизайнер і засновник школи Олександр Трегуб, ілюстраторка Варвара Перекрест, експерт з UX-дизайну Олександр Іванов, дизайнер київської Студії Артемія Лебедєва Антон Жуков, спеціалістка з комунікацій Надія Перевізник і багато інших успішних професіоналів-практиків.

«Велика мета має лякати»: японський митець Масаакі Хасегава про справжню креативність

11 липня в UNIT.City відбулася зустріч з Масаакі Хасегавою – митцем, письменником, коучем, мотиваційним спікером, бізнес-консультантом і навіть бойцем ММА. Проживати стільки життів одночасно йому допомагає творчість, і він стверджує, що бути креативним може кожен. Platfor.ma поговорила з художником про те, що це означає насправді.

– Що таке каліграфіті, яким ви займаєтеся?

– Каліграфіті – це вид сучасної каліграфії, що знаходиться на перетині традиції та урбаністичного графіті. Чесно кажучи, мене мало турбує, як люди називають те, чим я займаюся. Для мене важливо, навіщо я це роблю: щоб показати, що творцем може бути кожен, і щоб об’єднувати людей.

Після публікації моєї першої книги в Іспанії, я мав цікаву розмову у книжковому магазині музею Королеви Софії, в якому експонується «Герніка» Пікассо. Мене запитали: «Якщо ти розповідаєш про творчість, чому не займаєшся нею?» Це стереотипне уявлення. У мене не було мистецького досвіду (до того я вивчав фінанси та комунікації), але я вирішив, що можу продемонструвати креативність.

Нещодавно я створив інсталяцію у Міжнародному університеті в Мадриді. Спочатку це була невелика робота, 60х60 см, і адміністрація закладу попросила 500 студентів описати, що їм спадає на думку, коли вони бачать твір. Так я отримав сотні різних відгуків. Підсумувавши усі відповіді, я створив 45-метровий арт-об’єкт, який показував усі можливі інтерпретації однієї й тієї ж речі. Ми можемо говорити однією мовою чи використовувати однакові технології, але всі ми бачимо світ по-різному. Ця колаборація стала яскравим прикладом того, як мистецтво руйнує кордони і об’єднує людей.

– У вас є арт-проект Art Beyond Borders і Creativida – платформа з інтерв’ю різних цікавих людей. Яка їхня мета у світі, здавалося б, і так перенасиченому творчими ініціативами?

– У ХХІ столітті мистецтво існує не лише для самовираження чи прикрашання оселі, воно може сприяти миру і відігравати важливу соціальну роль – об’єднувати людей поза національними, віковими, гендерними чи мовними рамками.

Мова – корисний, але не ідеальний інструмент для спілкування й розуміння одне одного. Буквальні переклади не завжди точно передають зміст. Наприклад, японське хайку – найкоротша поетична форма у світі – втрачає свою красу при перекладі, адже передати оригінальне звучання та контекст дуже непросто. Також мова не може повністю визначити такі концепти, як любов і дружба.

Мистецтво ж може стати універсальною мовою, тому що воно послуговується не лінгвістичними конструкціями, а чистими змістами. Саме тому я розвиваю проект Connect People Through Art Beyond Borders – щоб об’єднувати людей. Не важливо, чи існують подібні проекти, а важливо, як ти спілкуєшся зі світом. Мені подобається робити його трохи кращим.

Кампус Google, Мадрид © Масаакi Хасегава
© Масаакi Хасегава
© Масаакi Хасегава
Баухауз центр © Масаакi Хасегава

– Креативність – це талант, який дається від народження, чи її можна натренувати, як м’язи?

Багато людей використовує слово «креативність», не розуміючи його значення. Як визначити, що є креативним, а що ні? Усе залежить від контексту. Всі були вражені, коли створили перший айфон, а сьогодні найдешевший смартфон на ринку випереджає його функціонально.

Креативність – це не створення чогось гарного чи оригінального, а те, як ви складаєте свій пазл. Можна креативно заробляти гроші, вивчати іноземні мови, займатися спортом чи будувати стосунки. Це все про процес, а не про результат.

– Волта Діснея колись звільнили з газети через відсутність креативу. Яку пораду ви можете дати людям, які думають, що в них нічого не вийде?

– Бути креативним – це не талант, а рішення, яке ви приймаєте. Головне питання має звучати так: для чого мені креативність? Багато хто каже, що не знає, чого хоче, але ж це просто неможливо. Значить, ваша мета недостатньо велика. Ви маєте поставити собі настільки масштабну ціль, щоб вона вас лякала. Коли ви працюєте над чимось, чого дійсно бажаєте, креативність приходить сама собою. Але це не означає, що кожен може бути Стівом Джобсом. Не треба порівнювати себе з іншими, складайте свій власний пазл.

Справжня креативність можлива тільки у творчості чи в бізнесі теж?

– Для мене креативні ті проекти, які намагаються щось змінити. Наприклад, бізнес-модель Spotify креативна, бо вона змінює споживання музики. Оригінальна ідея Шона Паркера, задумана десятки років тому, полягала в тому, що користувачі викладають свої колекції онлайн та обмінюються ними. Фактично, вони зазіхнули на природній хід історії, оскільки століттями люди вбивали один одного заради землі, грошей, стосунків. А дизайн, інтерфейси, досвід користування Spotify служать одній ідеї – змінити принцип володіння на принцип доступу.

Мій власний приклад – проект «Арт-Біблія», який поєднує наратив і мистецтво. В дитинстві батьки відправили мене до християнської школи, де я повинен був вивчати Біблію. Чесно кажучи, це був не дуже приємний досвід, оскільки він базувався суто на тексті, а я ріс із синестезією і міг, наприклад, «бачити» музику, тож набагато яскравіші враження я отримував від споглядання творів мистецтва.

Пізніше, відвідавши європейські країни та музеї, я зрозумів, що більшість середньовічних шедеврів – це християнське мистецтво, і треба знати Біблію, щоб розуміти їх. Але багато робіт у музеях показані без контексту. Наприклад, у музеї Прадо експонується «Сад земних насолод» Ієроніма Босха – один із найважливіших творів у світі, але його зв’язок із біблійною історією нічого не сказано.

В «Арт-Біблії» ви можете вивчати історію через мультисенсорний досвід: слухати григоріанський хорал, читати надихаючі цитати до кожного шедевру і взаємодіяти з додатком. Це соціальна ініціатива, що не приносить грошей, але пропонує світові альтернативну модель освіти.

«А может сделаешь бесплатно?»: почему труд без денег — это неправильно

АвторКатя Тейлор
9 Лютого 2016

В культурной сфере зачастую просят сделать какую-то работу бесплатно – потому что это важный проект или он сулит исполнителю пиар. Сооснователь агентства Art Management и Port Creative Hub Катерина Тейлор считает, что оплачиваться должен любой труд.

На прошлой неделе мне трижды предложили бесплатно сделать разного рода проекты. Бесплатно – потому что они социальные, важные и некоммерческие. Все бы ничего, но некоммерческие, социальные и важные проекты – это и есть моя работа, поскольку творческий сектор – как раз те люди, которые все эти инициативы обслуживают. А слово «социальный» далеко не всегда означает благотворительный и уж тем более волонтерский.

«Смертных грехов не семь, а восемь. Восьмой – работать бесплатно», – так в прошлом году высказался в Киеве Евгений Чичваркин. Но есть в Украине серьезная проблема, когда один человек просит – иногда очень настойчиво – сделать что-то по доброте душевной. Однако таким образом вы просто показываете свое неуважение, и считаете, что ваша идея гораздо значимей, чем работа другого человека.

Вы же не предлагаете вашему стоматологу бесплатно поставить вам пломбу, правда: «Да там работы всего на полчаса, и пломба-то крохотная нужна!» Не приходите в магазин и не пробуете взять бесплатно понравившееся вам платье: «Слушайте, мне не для себя, я в нем буду волонтерить». И платите за такси, даже если едете на нем на благотворительный концерт.

Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

Но при этом у нас вполне вошло в привычку просить дизайнера бесплатно нарисовать сайт, фотографа – поснимать за еду, а журналиста – написать вечерком эссе о своем проекте. Так вот, если мы хотим, чтобы события, выставки, концерты и прочие некоммерческие проекты проходили на высоком уровне – эту работу нужно оплачивать. Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

В понятии креативная экономика ровно половина слов – это «экономика». Если упрощенно, то на Западе все понимают ценность культуры и того, что, в принципе, это такой же сектор услуг, как и любой другой. И когда вы просите художника нарисовать картину, фотографа – напечатать еще одну фотографию, дизайнера – сделать логотип, куратора – устроить выставку, а культурного менеджера – организовать любое событие, то это должно оплачиваться так же, как маникюр в салоне и замена масла на СТО. Почему вы считаете нужным оставлять официанту чаевые, но не воспринимаете идею хотя бы минимально оплачивать труд, который формирует основы вашего эстетического бытия?

Так вот: когда вы предлагаете кому-то сделать что-то бесплатно, помните о том, что:

– Это и есть его хлеб. Он этим зарабатывает, кормит свою семью, детей, оплачивает обучение и жилье. И если он будет регулярно соглашаться делать свою работу бесплатно, то у него не будет еды, семьи, обучения и жилья;

– Работать бесплатно для него равносильно уходить в минус. Потому что он тратит свое время, а значит теряет деньги, которые мог бы заработать, чтобы оплатить все расходы компании и зарплаты своих сотрудников;

– Большинство проектов, которые предлагают художникам /агентам культуры – страшно социальные, мегаважные и останутся в истории. Ваш – не исключение.

Одно дело, если бесплатно поработать просят друзья. Но зачастую в ответ на вопрос о гонораре совершенно незнакомые люди с удивлением разводят руками: «Но ведь вы получите такой пиар и такое промо!» Работать за пиар – штука полезная и хорошая, но только до тех пор, пока не хочется поужинать.

И тогда остается только ждать, когда в магазине или ресторане вас согласятся снабжать едой за эти самые пиар и промо. Предлагать художникам и культурным агентам такое вместо гонорара – это то же самое, что в старые времена подсказать им есть пирожные, если нет хлеба.

За последние два года в Украине очень многое делается бесплатно. Волонтеры и активисты во многом подменили функции государства – и это потрясающий пример единения. Множество культурных и околокультурных событий были организованы только благодаря тому, что разные люди пожертвовали ради этого своими временем и деньгами. Не раз занимались таким и мы с друзьями и коллегами. Но очень важно понимать, что бесплатный труд не должен становиться аксиомой, и неправильно внушать чувство вины за то, что ты выбираешь свой общественно важный проект, а не человека, который просит тебя сделать что-то «за пиар». Помогать можно и нужно, но только тогда, когда у тебя есть на это силы и время, а не тогда, когда тебя к этому насильно подталкивают.

Очень хочется, чтобы все творческие и талантливые люди остались здесь, а не эмигрировали, как это уже происходит, например, с художниками, которые прекрасно отправляются на резиденции за границей, получают западные гранты и постепенно навсегда уезжают туда, где более благополучные условия. Если вы хотите повышать качество культуры здесь – начните с себя, с осознания того, что нужно не просто потреблять, а понимать ценность того, что для вас создают другие. И цените любой чужой труд.