1218 гривен: как прожить месяц на минимальную зарплату

АвторЮрій Марченко
9 Жовтня 2014
Теги:
Експерименти

Минимальная зарплата в Украине составляет 1218 грн. В 2014 году мне стало интересно, можно ли прожить месяц на эти деньги – и я решил проверить это на себе. Как мясоеду протянуть без мяса, что можно позволить себе на 39 грн в день и почему мопс питается лучше, чем главный редактор Platfor.ma – в первом материале об этом эксперименте.

День нулевой

Тридцатого сентября я проснулся и поел. Затем немного выждал и перекусил, после чего поел еще раз. Днем я пришел в редакцию, и не с пустыми руками – несколько видов роллов из ближайшего суши-бара и две большие пиццы обеспечили какой-никакой обед. Ближе к вечеру я немного покушал, а уже практически ночью плотно отужинал. Именно так я готовился к началу своего эксперимента, в рамках которого собираюсь месяц прожить на минимальную украинскую зарплату – 1218 грн.

Много это или мало? 1218 грн – это двести двадцать семь батонов марки «Киевский нарезанный». Или почти 25 кг куриных грудок. Шестьсот девять поездок на метро. Двадцать три бутылки Артемовского игристого вина. Около сорока процентов модели «Пальто серое в клетку» из магазина Zara. Впрочем, судя по моим расчетам, практически все это мне будет не по карману. Каждый день я могу тратить только по 39 грн и 29 копеек.

Я вешу 79 кг, живу в центре города и работаю в тридцати минутах ходьбы от дома – так что регулярных расходов на транспорт не предвидится. Что делать с коммунальными услугами – непонятно. В месяц мне нужно платить около 400 грн за свет и воду. Я и так не совсем представляю, как полноценно питаться, затрачивая по 13 грн на один прием пищи, и при этом не тратить деньги больше ни на что. А уж если еще и заплатить коммунальные, то я и вовсе рискую познакомиться с цингой ближе, чем хотелось бы. Решаю отложить этот вопрос. Вдруг в конце месяца я сорву куш в лотерею.

Зато сразу понятно, что в отдельный бюджет вне проекта нужно вывести моего мопса Агамемнона. Он создание странное, но вовсе не виноват в том, что и его хозяин не без странностей. К тому же Агамемнон не зарабатывает ничего, кроме лайков в Facebook, зато его корм, игрушки и пеленки отбирают в среднем по 600 грн ежемесячно. Такие затраты мне не по карману.

Вечером 30-го сентября я иду в супермаркет и начинаю заранее сорить деньгами из отложенных 1218 грн. Впрочем, советы друзей не проходят даром, и шопинг получается довольно мудрым. Ячневая и пшеничная крупы, килограмм картофеля, несколько морковок, капуста. Во фруктовом отделе обнаруживаются яблоки по 5 грн за килограмм. Выглядят они так, как будто есть их побрезговали даже червяки, но выбирать мне не приходится. В соседнем отделе нахожу две пачки макарон по цене одной. Обожаю акции. Особенно теперь.

Мясо мне не особенно по карману, но белок организму все равно нужен, поэтому я раскошеливаюсь на десяток яиц. В сумме все покупки обходятся мне в 57 грн. Не так уж много, учитывая целую кучу еды, лежащую на прилавке. Я настроен оптимистически.

День первый

В инструкции на пачке с пшенной кашей написано, что ее нужно минут 20 варить в кипящей воде. Инструкция довольно подробная, но пункта «Отойдите к компьютеру и забудьте о каше на полчаса» в ней нет. Однако я его все равно зачем-то исполнил, и каша, разумеется, пригорела. Половину пришлось выкинуть (примерно гривна потрачена впустую, машинально отмечаю я), зато оставшаяся часть выглядит довольно аппетитным месивом. На вкус тоже ничего.

Я сразу позволяю себе небольшое жульничество, и заедаю кашу солеными помидорами, купленными пару дней назад в недешевом магазине Le Silpo. Впрочем, особых угрызений совести нет – соленые помидоры, в общем-то, не самый элитарный продукт, и можно записать их на счет мифической бабушки из деревни.

День третий

Я все еще настроен оптимистически, но ходить по улицам становится все тяжелее. Раньше я и не замечал, какое колоссальное количество мяса жарится в Киеве на каждом углу. Все эти шаурмичные и бургерные волнуют мои душу и желудок. Тем временем сотрудники потешаются, что запустят в Facebook флешмоб «Что Юра не съест в этом месяце» с иллюстрациями аппетитной еды. Но зато подкармливают яблоками и печеньем. Спасибо, друзья.

Не то чтобы я был перманентно голоден, но такому бывалому мясоеду как я очень нелегко обходиться без привычных бифштексов или хотя бы колбасы. Во время обеда избегаю заходить на кухню редакции, где царят ароматы сарделек и котлет. Кроме того, годы работы за компьютером приучили меня то и дело съедать что-нибудь необязательное вроде фруктов, мороженого, чипсов или шоколада. Сейчас мне эти снеки недоступны. Тяжко.

Между делом заглянул на презентацию сайта http://officiel-online.com/, главредом которого стала наш автор Даша Заривная. Бесплатное шампанское – это очень кстати. Но не могу себе простить, что опоздал на фуршет.

Вечером составил компанию подруге во время ужина в кафе одного из винных супермаркетов города. Разделение обязанностей было следующим: она ела овощи-гриль, я смотрел на меню, на ее тарелку, а также на тарелки людей за соседними столиками – и страдал.

Между тем, эта трапеза натолкнула меня на размышления. На тарелке моей спутницы мы насчитали следующие продукты: одна картофелина, пару ломтиков помидора, два кусочка перца и обрезок баклажана. Я уже немного натренирован нищетой, поэтому моментально вычисляю, что стоимость всего этого великолепия – от силы пару гривен. Между тем, в счете указана несколько другая цена: 79 грн. Неплохая маржа. Кажется, я не тем занимаюсь в жизни.

День седьмой

Многим из нас заботливые друзья привозили из поездок разнообразные шоколадные фигурки. Обычно судьба их незавидна: все эти ангелочки и какао-животные годами черствеют на полке, а затем улетают в мусорники. Теперь-то я понимаю, какая это большая ошибка. Недавно подруга привезла мне из Львова шоколадный пистолет, который теперь пришелся как нельзя кстати. Каждый день я понемногу обгрызаю его, и шоколад еще никогда не был для меня таким вкусным. Что делать, когда пистолет кончится – непонятно.

Вообще, и особенности восприятия вкуса, и психология в относительно экстремальных условиях «13 грн на одну трапезу в самом дорогом городе страны» меняются очень быстро. На выходные ко мне приехал погостить отец, и привез гостинец от матери: вареную курицу. То ли несколько дней на пшене и картошке дали себя знать, то ли мать превзошла саму себя и приготовила величайшую курицу в истории – но я с огромным удовольствием съел буквально каждую молекулу этой покойной птицы.

Голова переключается на авральный режим экономии очень быстро. За эту неделю я уже несколько раз ловил себя на довольно странных реакциях. На днях я проходил мимо одного из общепитов, где как раз шла разгрузка товара. Из дырявого мешка с картошкой вывалился один огромный корнеплод, и я вдруг задумался, что если схвачу его и убегу, то ни общепит, ни грузчики этого даже не заметят – а я зато получу неплохой и, что самое главное, бесплатный ужин. Я, конечно, внутренне ухмыльнулся своим размышлениям, но как я запою через пару недель, если передо мной рухнет в грязь что-нибудь более аппетитное? Например, ананас. Страшно хочется ананаса.

Другой случай был еще более пугающим. Сейчас у меня гостит мой друг Леша, который оказался действительно другом, потому что моет посуду. Леше дурацкие эксперименты не очень интересны, поэтому он каждый день наминает макароны с сосисками и прочие наваристые блюда. Когда отец привез мне курицу, я договорился с другом о коллаборации: он варит вермишель с соусом, а я угощаю его курицей. Когда я зашел на кухню, то буквально остолбенел: на тарелках с оговоренными макаронами и курицей сбоку лежала целая груда сыра. «Это же моя брынза, купленная на Житнем рынке за 9 гривен 70 копеек, Леша взял ее и нарезал, все пропало», – пронеслось у меня в голове. Впрочем, обошлось – Леша оказался настоящим другом, и субстанция на краю тарелки была его плавленым сырком. Брынза была вне опасности. Начинаю себя побаиваться.

День девятый

С первого октября и по сегодняшнее утро я потратил 217 грн из доступных на эти дни 352 грн. При этом в списке трат есть такие необязательные вещи как арахис и даже бананы – правда, подпорченные – 5,70 грн за три штуки. Самая же большая трата на один продукт – это 30 грн на ром с колой на открытии «Пинг-Понг Бара». Вообще-то меня им угостили, и я заранее сформулировал для себя, что если кто-то из друзей предлагает, то отказываться я не буду. Но тут ситуация иная – сгоряча я сам попросил своего приятеля мне его купить, и теперь угрызения совести вынуждают меня внести эти 30 грн в общую смету.

В целом же 217 грн из 352 грн – по-моему, отличный показатель, особенно учитывая то, что у меня еще осталось по пачке крупы и вермишели. Впрочем, если бы не родительская курица, дела были бы плохи – от постоянных каш, макарон и картошки я уже слегка сатанею. Всерьез выручают яйца – одинокое яйцо, умело расположенное на груде пшенной каши, добавляет блюду сытности и даже некоторой элитарности. Спасибо вам, куры, за это изобретение.

Также отдельно хотел бы поблагодарить морковку. Во-первых, это полезно, во-вторых, одну штуку можно грызть очень долго, обманывая желудок тем, что это якобы какой-нибудь вредный, но вкусный снек. Ни один Orbit или Dirol не сравнится с этой эко-жвачкой.

Впрочем, нужно понимать, что деньги я трачу практически исключительно на еду. На прошлой неделе я слегка приболел, и если бы не помощь друзей да семейное наследие в виде набитого лекарствами шкафчика, то покупка какой-нибудь микстуры могла меня обанкротить. Легальные развлечения мне также не особенно доступны: в принципе, я могу сходить в кино, например, в среду – День зрителя, когда билеты дешевле. Но все равно слегка смущает осознание того, что за полтора часа любований на то, как добрый амбал крушит злого, я должен выложить почти весь свой дневной бюджет. Зима близко, но о покупке теплых вещей нечего и думать – для этого я должен был начинать экономить с прошлого февраля. Таким образом, все, что мне доступно – это просмотр пиратских фильмов, прослушивание пиратской музыки и перечитывание старых книг.

Несмотря на все это, по-прежнему настроен оптимистически. По-прежнему хочется ананаса. Понемногу гибну без мяса. Понемногу начинаю мечтать о том, что съем первым делом после окончания эксперимента. На сайте с аппетитным названием Поваренок.ру есть 27 рецептов «Мяса по-французски» – блюда, о котором французы, скорее всего, и не слышали: свинины с ананасами. Кажется, выбор предрешен.

Продолжение:

1218 гривен: как прожить на минимальную зарплату. Часть вторая.

1218 гривен: как прожить на минимальную зарплату. Часть третья.

1218 гривен: как прожить на минимальную зарплату. Часть последняя.

Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.