1218 гривен: как прожить месяц на минимальную зарплату

АвторЮрій Марченко
9 Жовтня 2014
Теги:
Експерименти

Минимальная зарплата в Украине составляет 1218 грн. В 2014 году мне стало интересно, можно ли прожить месяц на эти деньги – и я решил проверить это на себе. Как мясоеду протянуть без мяса, что можно позволить себе на 39 грн в день и почему мопс питается лучше, чем главный редактор Platfor.ma – в первом материале об этом эксперименте.

День нулевой

Тридцатого сентября я проснулся и поел. Затем немного выждал и перекусил, после чего поел еще раз. Днем я пришел в редакцию, и не с пустыми руками – несколько видов роллов из ближайшего суши-бара и две большие пиццы обеспечили какой-никакой обед. Ближе к вечеру я немного покушал, а уже практически ночью плотно отужинал. Именно так я готовился к началу своего эксперимента, в рамках которого собираюсь месяц прожить на минимальную украинскую зарплату – 1218 грн.

Много это или мало? 1218 грн – это двести двадцать семь батонов марки «Киевский нарезанный». Или почти 25 кг куриных грудок. Шестьсот девять поездок на метро. Двадцать три бутылки Артемовского игристого вина. Около сорока процентов модели «Пальто серое в клетку» из магазина Zara. Впрочем, судя по моим расчетам, практически все это мне будет не по карману. Каждый день я могу тратить только по 39 грн и 29 копеек.

Я вешу 79 кг, живу в центре города и работаю в тридцати минутах ходьбы от дома – так что регулярных расходов на транспорт не предвидится. Что делать с коммунальными услугами – непонятно. В месяц мне нужно платить около 400 грн за свет и воду. Я и так не совсем представляю, как полноценно питаться, затрачивая по 13 грн на один прием пищи, и при этом не тратить деньги больше ни на что. А уж если еще и заплатить коммунальные, то я и вовсе рискую познакомиться с цингой ближе, чем хотелось бы. Решаю отложить этот вопрос. Вдруг в конце месяца я сорву куш в лотерею.

Зато сразу понятно, что в отдельный бюджет вне проекта нужно вывести моего мопса Агамемнона. Он создание странное, но вовсе не виноват в том, что и его хозяин не без странностей. К тому же Агамемнон не зарабатывает ничего, кроме лайков в Facebook, зато его корм, игрушки и пеленки отбирают в среднем по 600 грн ежемесячно. Такие затраты мне не по карману.

Вечером 30-го сентября я иду в супермаркет и начинаю заранее сорить деньгами из отложенных 1218 грн. Впрочем, советы друзей не проходят даром, и шопинг получается довольно мудрым. Ячневая и пшеничная крупы, килограмм картофеля, несколько морковок, капуста. Во фруктовом отделе обнаруживаются яблоки по 5 грн за килограмм. Выглядят они так, как будто есть их побрезговали даже червяки, но выбирать мне не приходится. В соседнем отделе нахожу две пачки макарон по цене одной. Обожаю акции. Особенно теперь.

Мясо мне не особенно по карману, но белок организму все равно нужен, поэтому я раскошеливаюсь на десяток яиц. В сумме все покупки обходятся мне в 57 грн. Не так уж много, учитывая целую кучу еды, лежащую на прилавке. Я настроен оптимистически.

День первый

В инструкции на пачке с пшенной кашей написано, что ее нужно минут 20 варить в кипящей воде. Инструкция довольно подробная, но пункта «Отойдите к компьютеру и забудьте о каше на полчаса» в ней нет. Однако я его все равно зачем-то исполнил, и каша, разумеется, пригорела. Половину пришлось выкинуть (примерно гривна потрачена впустую, машинально отмечаю я), зато оставшаяся часть выглядит довольно аппетитным месивом. На вкус тоже ничего.

Я сразу позволяю себе небольшое жульничество, и заедаю кашу солеными помидорами, купленными пару дней назад в недешевом магазине Le Silpo. Впрочем, особых угрызений совести нет – соленые помидоры, в общем-то, не самый элитарный продукт, и можно записать их на счет мифической бабушки из деревни.

День третий

Я все еще настроен оптимистически, но ходить по улицам становится все тяжелее. Раньше я и не замечал, какое колоссальное количество мяса жарится в Киеве на каждом углу. Все эти шаурмичные и бургерные волнуют мои душу и желудок. Тем временем сотрудники потешаются, что запустят в Facebook флешмоб «Что Юра не съест в этом месяце» с иллюстрациями аппетитной еды. Но зато подкармливают яблоками и печеньем. Спасибо, друзья.

Не то чтобы я был перманентно голоден, но такому бывалому мясоеду как я очень нелегко обходиться без привычных бифштексов или хотя бы колбасы. Во время обеда избегаю заходить на кухню редакции, где царят ароматы сарделек и котлет. Кроме того, годы работы за компьютером приучили меня то и дело съедать что-нибудь необязательное вроде фруктов, мороженого, чипсов или шоколада. Сейчас мне эти снеки недоступны. Тяжко.

Между делом заглянул на презентацию сайта http://officiel-online.com/, главредом которого стала наш автор Даша Заривная. Бесплатное шампанское – это очень кстати. Но не могу себе простить, что опоздал на фуршет.

Вечером составил компанию подруге во время ужина в кафе одного из винных супермаркетов города. Разделение обязанностей было следующим: она ела овощи-гриль, я смотрел на меню, на ее тарелку, а также на тарелки людей за соседними столиками – и страдал.

Между тем, эта трапеза натолкнула меня на размышления. На тарелке моей спутницы мы насчитали следующие продукты: одна картофелина, пару ломтиков помидора, два кусочка перца и обрезок баклажана. Я уже немного натренирован нищетой, поэтому моментально вычисляю, что стоимость всего этого великолепия – от силы пару гривен. Между тем, в счете указана несколько другая цена: 79 грн. Неплохая маржа. Кажется, я не тем занимаюсь в жизни.

День седьмой

Многим из нас заботливые друзья привозили из поездок разнообразные шоколадные фигурки. Обычно судьба их незавидна: все эти ангелочки и какао-животные годами черствеют на полке, а затем улетают в мусорники. Теперь-то я понимаю, какая это большая ошибка. Недавно подруга привезла мне из Львова шоколадный пистолет, который теперь пришелся как нельзя кстати. Каждый день я понемногу обгрызаю его, и шоколад еще никогда не был для меня таким вкусным. Что делать, когда пистолет кончится – непонятно.

Вообще, и особенности восприятия вкуса, и психология в относительно экстремальных условиях «13 грн на одну трапезу в самом дорогом городе страны» меняются очень быстро. На выходные ко мне приехал погостить отец, и привез гостинец от матери: вареную курицу. То ли несколько дней на пшене и картошке дали себя знать, то ли мать превзошла саму себя и приготовила величайшую курицу в истории – но я с огромным удовольствием съел буквально каждую молекулу этой покойной птицы.

Голова переключается на авральный режим экономии очень быстро. За эту неделю я уже несколько раз ловил себя на довольно странных реакциях. На днях я проходил мимо одного из общепитов, где как раз шла разгрузка товара. Из дырявого мешка с картошкой вывалился один огромный корнеплод, и я вдруг задумался, что если схвачу его и убегу, то ни общепит, ни грузчики этого даже не заметят – а я зато получу неплохой и, что самое главное, бесплатный ужин. Я, конечно, внутренне ухмыльнулся своим размышлениям, но как я запою через пару недель, если передо мной рухнет в грязь что-нибудь более аппетитное? Например, ананас. Страшно хочется ананаса.

Другой случай был еще более пугающим. Сейчас у меня гостит мой друг Леша, который оказался действительно другом, потому что моет посуду. Леше дурацкие эксперименты не очень интересны, поэтому он каждый день наминает макароны с сосисками и прочие наваристые блюда. Когда отец привез мне курицу, я договорился с другом о коллаборации: он варит вермишель с соусом, а я угощаю его курицей. Когда я зашел на кухню, то буквально остолбенел: на тарелках с оговоренными макаронами и курицей сбоку лежала целая груда сыра. «Это же моя брынза, купленная на Житнем рынке за 9 гривен 70 копеек, Леша взял ее и нарезал, все пропало», – пронеслось у меня в голове. Впрочем, обошлось – Леша оказался настоящим другом, и субстанция на краю тарелки была его плавленым сырком. Брынза была вне опасности. Начинаю себя побаиваться.

День девятый

С первого октября и по сегодняшнее утро я потратил 217 грн из доступных на эти дни 352 грн. При этом в списке трат есть такие необязательные вещи как арахис и даже бананы – правда, подпорченные – 5,70 грн за три штуки. Самая же большая трата на один продукт – это 30 грн на ром с колой на открытии «Пинг-Понг Бара». Вообще-то меня им угостили, и я заранее сформулировал для себя, что если кто-то из друзей предлагает, то отказываться я не буду. Но тут ситуация иная – сгоряча я сам попросил своего приятеля мне его купить, и теперь угрызения совести вынуждают меня внести эти 30 грн в общую смету.

В целом же 217 грн из 352 грн – по-моему, отличный показатель, особенно учитывая то, что у меня еще осталось по пачке крупы и вермишели. Впрочем, если бы не родительская курица, дела были бы плохи – от постоянных каш, макарон и картошки я уже слегка сатанею. Всерьез выручают яйца – одинокое яйцо, умело расположенное на груде пшенной каши, добавляет блюду сытности и даже некоторой элитарности. Спасибо вам, куры, за это изобретение.

Также отдельно хотел бы поблагодарить морковку. Во-первых, это полезно, во-вторых, одну штуку можно грызть очень долго, обманывая желудок тем, что это якобы какой-нибудь вредный, но вкусный снек. Ни один Orbit или Dirol не сравнится с этой эко-жвачкой.

Впрочем, нужно понимать, что деньги я трачу практически исключительно на еду. На прошлой неделе я слегка приболел, и если бы не помощь друзей да семейное наследие в виде набитого лекарствами шкафчика, то покупка какой-нибудь микстуры могла меня обанкротить. Легальные развлечения мне также не особенно доступны: в принципе, я могу сходить в кино, например, в среду – День зрителя, когда билеты дешевле. Но все равно слегка смущает осознание того, что за полтора часа любований на то, как добрый амбал крушит злого, я должен выложить почти весь свой дневной бюджет. Зима близко, но о покупке теплых вещей нечего и думать – для этого я должен был начинать экономить с прошлого февраля. Таким образом, все, что мне доступно – это просмотр пиратских фильмов, прослушивание пиратской музыки и перечитывание старых книг.

Несмотря на все это, по-прежнему настроен оптимистически. По-прежнему хочется ананаса. Понемногу гибну без мяса. Понемногу начинаю мечтать о том, что съем первым делом после окончания эксперимента. На сайте с аппетитным названием Поваренок.ру есть 27 рецептов «Мяса по-французски» – блюда, о котором французы, скорее всего, и не слышали: свинины с ананасами. Кажется, выбор предрешен.

Продолжение:

1218 гривен: как прожить на минимальную зарплату. Часть вторая.

1218 гривен: как прожить на минимальную зарплату. Часть третья.

1218 гривен: как прожить на минимальную зарплату. Часть последняя.

Найцiкавiше на сайтi

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.

Арт, французький декор, Вес Андерсон: поповнюємо вашу Instagram-стрічку неймовірним

АвторДар’я Бессонова
24 Червня 2020

Чим живуть українські музеї та галереї України? Відповідь на це питання знає Дар’я Бессонова, Senior Creator в Havas Digital Kyiv й, за сумісництвом, авторка Instagram-сторінки @museumsofukraine. У своєму блозі оглядачка культурної спадщини та мистецтва розказує про виставки, замки, фортеці, картинні галереї та цікаві експонати українських музеїв. За словами авторки, цей проєкт не тільки про скарби різних куточків країни, а й пошук нових ідей, яких людина креативної індустрії завжди потребує. Тож для Platfor.ma Дар’я підготувала підбірку цікавих Instagram-акаунтів, в яких саме і варто шукати натхнення.

Очевидно, що моє захоплення мистецтвом та хобі впливає на instagram-стрічку. Саме тому перше, про що я згадала, – це акаунти з живописом. Коли заходиш на сторінки Classic Art Works та Free Limes, складається враження, ніби відвідуєш картинну галерею. Ви не знайдете тут довжелезних текстів про історію картини, «що цим мазком хотів сказати автор» та інший копіпаст з Вікіпедії. Якщо хочеться не тільки подивитися, але й почитати, ненапряжно і коротко це робить ось цей хлопець –  @lets_talk_about_art. А на сторінці mehmetgeren можна знайти першокласні музейні меми.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Mehmet Geren (@mehmetgeren)