Зріктися блога: як я рік нічого не робив у Фейсбуці й вижив

АвторОлексій Сімончук
28 Січня 2020
експеримент соціум фейсбук

Наскільки складно в еру цифрових технологій влаштувати собі хоч якийсь інформаційний детокс, на власному прикладі перевірив журналіст Олексій Симончук, адже цілий рік він не публікував і не коментував нічого в Фейсбуці. Які кроки він для цього робив, яких складнощів зазнав і навіщо взагалі на це наважився – читайте у матеріалі.

Раніше я дуже багато часу проводив у Фейсбуці. Коменти незнайомим людям – будь ласка, експертні (насправді, ні) пости на будь-яку тему – давайте відразу 42. Ісламська держава, Верховна Рада, чергова поразка Динамо Київ: все може бути джерелом натхнення для нового поста або коментаря. 

Є така чудова книжка американського професора Тома Ніколса «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». Там дуже багато смішних і показових прикладів про «експертність» таких ось знавців всього на світі. Розповім про один із них. 

У 2013 році молода жінка, пославшись на зайнятість із дитиною, твітнула: «Не можу знайти хімічні та фізичні властивості газу зарин, будь ласка, допоможіть». В коментарях дехто на ім’я Ден Кашета виправив жінку та зауважив, що зарин – не газ. А у відповідь отримав таке: «Так [лайка] зарин – це газ, ти бездарний [лайка]. Зарин – це рідина і може випаровуватися… тож заткни свою [лайка] пельку». На цьому й скінчилася розмова студентки та «розумника». Останній, до речі, виявився експертом із зарину та питань хімічної зброї, директором консалтингової фірми з безпеки в Лондоні Деном Кашетою.

Цю ситуацію автор наводить у книжці як класичний приклад того, що цінність фаховості помирає, а люди, які помиляються, замість того, щоб змиритись із власною неправотою, ще завзятіше кидаються захищати свою думку. Повністю занурившись у це ФБ-життя, одного разу я зрозумів, що так далі продовжуватись не може. По-перше, хотілось бути більш спокійним і менше рефлексувати на дописи незнайомців. По-друге, розумів, що нікому моя експертність також не потрібна.

Мою головну мотивацію зменшити час у Фейсбуці можна поділити на чотири пункти. Перший – там дуже мало дійсно цікавих, смішних чи просто класних постів. Так, можна знайти кілька блогерів, які роблять справді якісний контент, але це дуже низький відсоток серед всіх. Плюс алгоритми Цукерберга все одно будуть показувати те, чого ти не хотів би бачити. 

Другий – я там проводив багато часу, навіть дуже. Не скажу, що відтепер я хочів витрачати цей час на допомогу людству чи мав якісь інші амбітні плани, але все одно хотілося б перерозподілити його.Третій – псевдо-експертність вражає, вона усюди і від усіх, кожен хоче висловитися на кожну тему. Четвертий – написавши пост, ти постійно оновлюєш застосунок у надії побачити новий лайк. Це набридає.

Без коментарів

Отже, спочатку я перестав коментувати. Виявилося, що це дуже легко. Не погоджуєшся з якимось постом? Просто гортай стрічку далі й ти забудеш про нього через хвилину. А якщо це настільки легко забути, то значить воно дійсно не варте твоїх уваги та часу. 

До того ж, я вирішив, що треба робити стрічку в Фейсбуці більш якісною. Я відписався від кожного, хто публікував те, що мені категорично не подобалося, щоб не злитися і не витрачати на це час.  Завдяки цьому я дійсно зміг стати більш спокійним і вже не реагував так жваво та енергійно на пости інших людей. Але залишилась ще одна проблема – я все одно дуже багато часу проводив у соцмережі. Так, іноді це було потрібно і корисно, але у більшості випадків – просто бездумне гортання стрічки вниз.

Фейсбук — тільки для роботи 

Тому я вирішив, що припиняю писати пости про все на світі й буду публікувати лише лінки на свої тексти. За планом, після цього в мене мало з’явитися купа вільного часу, адже тоді не треба було б постійно перевіряти кількість лайків під своїми розмірковуваннями над темою дня. Плюс так буду використовувати соцмережу лише для робочих цілей. Так і вирішив. Жодних зайвих коментів чи постів. 

Рік без постів 

У листопаді 2018 року в мене взагалі не було часу на Фейсбук – я туди майже не заходив і припинив публікувати будь-що. Пройшло декілька місяців і стало зрозуміло, що так можна жити без проблем, тому я вирішив перевірити, чи зможу протриматися рік. Як ви зрозуміли зі спойлера у заголовку – зміг.  

Загалом, всі труднощі Фейсбук-стриманості можна виокремити в одну – хочеться щось написати. Особливо хочеться публікувати свої тексти та поділитися таким чином результатами своєї роботи. Але і просто пости рвалися на волю, бо, погодьтесь, минулий рік був повний на події. Наприклад, коли я вирішив провести цей експеримент, тільки-но почали з’являтися борди «Президент – слуга народу» – тоді всі думали, що це промо відомого серіалу. Сьогодні вже майже рік, як Володимир Зеленський є президентом України, і я не написав про це жодного символу! 

Що це дало 

Дійсно з’являється більше вільного часу. Не треба думати, звичайно, що я його витратив лише на корисні та важливі речі на кшталт допомоги нужденним. Ні, я, наприклад, не перестав постити в Інстаграм. Можна, звичайно, почати говорити, що там інша аудиторія, контент і менш «експертна» стрічка, але кому то треба. 

Але все ж таки, вільний час допоміг і з роботою та іншими речами. Наприклад, я став більше читати та дивитися нові фільми та серіали, які раніше ігнорував, бо треба було вирішувати надважливі справи у Фейсбуці. Також вже не хочеться рефлексувати на все на світі. Особливо на новини, які помруть через день, і ніхто їх вже не згадає, а витрачений час тобі вже не компенсують.

В чому мінуси

Якщо говорити про мінуси, то найголовніший, напевно, це випад з інформаційного простору. Враховуючи, що я працюю журналістом і щодня пишу тексти, треба завжди розуміти, що відбувається навколо, які теми найцікавіші людям. Фейсбук із цією задачею добре справляється. 

Ще один мінус також робочий. Адже чим більше ти публікуєш у Фейсбуці результатів своєї роботи (у моєму випадку текстів), тим частіше до тебе будуть звертатися з пропозиціями щодо співпраці. А коли ти не говориш про себе та свої успіхи, не показуєш, що саме ти робиш, то, звичайно, таких пропозицій буде менше. В сучасному світі соцмережі – це дійсно постійно діюча виставка твоїх досягнень. Тож якщо постійно не нагадувати, що ти щось можеш і робиш, то люди про це забувають.

При цьому не можу сказати, що без мене Фейсбук осиротів. Не було такого, щоб люди десятками писали мені на сторінці: ти куди пропав, нам не вистачає твоїх експертних думок із приводу грантів Українського Культурного Фонду, гри футбольної збірної та виступу Ломаченка. З іншими людьми я взагалі свій цифровий целібат особливо не обговорював. А у тих, з ким говорив, думки розділилися. Перші вважали це дурною та незрозумілою ідеєю, другі – навіть не звертали уваги. Що теж певним чином говорить про те, наскільки нам потрібен Фейсбук, а ми – йому.

Формально мій річний експеримент вже закінчився. Втім, його інерція поки все одно продовжується. Я все ще не почав знову публікувати пости. І, головне, не буду цього робити поки не зрозумію, навіщо це мені дійсно треба.

Найцiкавiше на сайтi

Паперові літаки, корова та Бенедикт Камбербетч: 11 ресурсів для прокрастинації

Всі ми прокрастинуємо та, напевно, кожен хоче з цим боротися. Пишуться десятки книжок і статей про те, як це закінчити раз і назавжди, але все марно. Тому Platfor.ma вирішила прийняти ситуацію та підготувала добірку ресурсів, на яких ви зможете прокрастинувати годинами. 

Прокрастинація — це схильність до постійного відкладання навіть важливих і термінових справ. У кожного з нас таке було: завтра екзамен, а ти всю ніч дивишся меми і не можеш відірватися, або горять всі дедлайни важливого проекту, а ти читаєш про югославський кінематограф у Вікіпедії. 

Нещодавно у Києві з лекцією виступила авторка книги Learning How to Learn та співавторка найпопулярнішого однойменного курсу на Coursera Барбара Оклі. Серед іншого, вона поділилась із слухачами способом боротьби з прокрастинацією. Він називається «Метод помідора» і був запроваджений наприкінці 1980-х років італійцем Франческо Чирілло. 

Метод складається з п’яти кроків. По-перше, треба чітко визначити завдання, яке ви будете виконувати. По-друге, встановіть «помідор» (так Чирілло називає таймер) на 25 хвилин. По-третє, працюйте цей час взагалі ні на що не відволікаючись і не дивіться на час. Не зважайте на будь-які думки — просто працюйте ці 25 хвилин. По-четверте, після того, як продзвенів таймер, ви зрозумієте, що зробили або всю справу, або її частину, після цього дайте собі перерву на п’ять хвилин. По-п’яте, якщо ваша справа поділена на частини, то після кожного четвертого підходу збільшуйте час відпочинку — від 15 до 30 хвилин.      

 

«Леді і джентльмени, це мій Фейсбук»: якими були перші пости популярних блогерів

Фейсбук – найпопулярніша соцмережа України. Ми відшукали перші пости популярних українських блогерів, щоб подивитись, наскільки їх сьогодення відрізняється від перших кроків серед лайків та коментарів.

 

Це символічно, що я прибув до України і почав користуватись фейсбуком. ) Вітаю всіх. Шукаю в Україні нових друзів )

Gepostet von Майкл Щур am Dienstag, 19. Juni 2012

 

Підручник в сумці…. Що на думці?

Gepostet von Roman Skrypin am Dienstag, 26. Januar 2010

 

Колосальна цифра: інформаційне ожиріння, діджитал залежність та як з цим вижити

АвторНадя Перевізник
14 Листопада 2019

В еру шаленого розвитку цифрових технологій складно не спокуситися та не втекти від реальності у більш привабливі та функціональні віртуальні світи. Але чи це панацея від всіх життєвих складнощів? Фахівчиня з комунікацій та психологиня за освітою Надя Перевізник спеціально для Platfor.ma написала колонку про цифрову залежність, інформаційне ожиріння, вплив технологій на людство, і запросила на воркшоп про те, як з усім цим жити.

Надя Перевізник

6 годин і раз у 10 хвилин. Саме стільки пересічний житель планети проводить часу онлайн, а підлітки перевіряють соцмережі раз у 10 хвилин. Лінки та аналіз цієї статистики будуть далі – аби ви не відволікалися від тексту.

Якщо ви читаєте цю колонку, з великою ймовірністю належите до креативного класу, медіасередовища і «гуманітарії» за освітою, як і я. Принаймні, такий основний профіль аудиторії Platfor.ma. Більшість свого робочого дня ми фактично офіційно проводимо онлайн, працюючи з інформацією та спілкуючись в чатах. І якщо запитати – скільки часу проводимо там, ми скажемо «пару годин».

Однак мабуть багатьох вразив скрінінг екранного часу, який з’явився у мобільних рік тому, де видно ці вражаючі 4-8 годин у мережі щодня. Тобто, більшість активного дня. Що, власне, підтверджено і серйозними дослідженнями: середня щоденна тривалість перебування в інтернеті жителя планети – 6 годин 42 хвилини, звіт Digital in 2019, We Are Social & Hootsuite.

.сom в горлі: як працює sadfishing – пошук уваги й підтримки через скарги в інеті

АвторАнна Соха
17 Грудня 2019

Останнім часом за кордоном заговорили про появу нової тенденції, яку назвали седфішинг. Це систематичні розповіді про свої проблеми, сумні події та навіть хвороби на широку аудиторію – у соцмережах. Platfor.ma разом із психологом та блогерками розбирається, добре це чи погано.

У соцмережах люди часто показують своє життя з найкращого боку: курорти, красива їжа, спорт. Але для багатьох віртуальний простір стає до того ж і можливістю пожалітись на невдалий день. Нещодавно для такого контенту з’явився спеціальний термін – sadfishing. Його придумала британська дослідницька організація Digital Awareness UK, що вивчає психічне здоров’я. 

Отже, седфішинг – прагнення людей ділитися особистими проблемами і переживаннями в інтернеті, замість того щоб по-старому обговорити це з парою близьких людей. Загалом ми розповідаємо про свої переживання та проблеми, аби отримати слова підтримки і співчуття або щоб витягнути засілі думки з голови у світ та відпустити. Ми можемо накручувати себе, а перечитавши текст, зрозуміти, що насправді все добре.

Чому простір соціальних медіа замінює нам плече друга/подруги/партнера/мами? Невже, розповідаючи про проблеми з самооцінкою на широкий загал в Інстаграмі, ми почуваємось затишніше і комфортніше, аніж вдома в обіймах на дивані? Разом із гештальт-терапевтом та трьома героїнями ми спробували відповісти на ці питання. 

Отже, чи є седфішинг таким корисним явищем, чи він може погано впливати на здоров’я? Розповідає Антон Федорець – кандидат психологічних наук, гештальт-терапевт, співзасновник платформи онлайн-психотерапіі treatfield.com.

 

Антон Федорець

Цікаво, що термін «седфішинг» виник лише на початку 2019 року, – і це в англомовних матеріалах. Українською ж про явище досі майже нічого не написано. Зараз цей феномен трапляється часто і метафора дійсно дуже вдала: пишучи про свої проблеми, люди начебто «закидають вудку» – і ніколи не можуть бути впевненими, що саме вони витягнуть: підтримку, сміття чи токсичні відходи. 

Слід від початку зазначити, що причини і наслідки такої поведінки бувають різні, і седфішинг навряд чи можна розглядати як щось однозначно шкідливе або однозначно корисне. 

Почнемо з плюсів. Така кількість постів про хвороби, проблеми та складнощі – досить природна реакція на надмір «інстаграмного глянсового життя‎». Багато хто демонструє в мережі тільки свої перемоги, завжди шукає найкращого ракурсу для селфі, замовчує усе негативне. Не дивно, що в соцмережах народжується протест: ні, життя складається не тільки з професійних успіхів та подорожей тропічними пляжами! Ще один плюс в тому, що пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам. 

Пишучи або читаючи про сумне, люди можуть позбутися самотності, відчути полегшення («я не один такий‎»). До того ж, пости про особисті трагедії й складнощі часто порушують важливі соціальні теми, дають старт суспільним дискусіям і змінам.