Золотий фонд Фейсбуччини: Іван Примаченко про найважливіший соціальний експеримент

3 Березня 2019
освіта соцмережі

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Перший – від засновника онлайн-курсів Prometheus Івана Примаченка, який зараз навчається в Стенфордському університеті та пише про результати найважливішого соціального експерименту для тих, хто хоче змінити світ.

Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися.

Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти.

Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх.

Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі».

Проблема полягала лише в тому, що аналіз об’єктивних результатів випускників програми показав приголомшливо… негативні результати! Жоден з об’єктивно вимірюваних показників учасників програми не поліпшився. Навпаки. Учасники експериментальної групи в порівнянні з учасниками контрольної групи вчиняли більше злочинів, більше зловживали алкоголем, частіше мали серйозні проблеми з фізичним здоров’ям і хворіли більш серйозними психічними розладами. Якщо на момент дослідження МакКорд учасники експериментальної групи вже померли, то вони помирали в середньому на 6 (!) років раніше, ніж учасники контролю. Вони працювали на гірших роботах і були менше професійно задоволені. Не могло йти і мови про якусь випадковість. Статистично доведеним фактом було те, що програма не просто не допомогла своїм учасникам, а значно нашкодила ним!

Як пояснити цей шокуючий контрінтуїтивний результат? Можливо, за п’ять років учасники програми настільки звикли до зовнішньої підтримки, що виявилися нездатними швидко пристосуватися до життя без неї. Згідно іншої гіпотези, хоча учасникам програми ніколи не повідомляли про її цілі, сам факт незвичної уваги і підтримки міг сприйматися хлопчиками, як сигнал «з тобою щось не так», який поступово ставав самоздійснюваним пророцтвом. А можливо участь в програмі призвела до завищених очікувань учасників щодо їх подальшого життя, що, в свою чергу, викликало глибоке розчарування після завершення експерименту.

Ми ніколи точно не дізнаємося чому провалився Кембридж-Сомервільський проект. Але зобов’язані зробити з нього висновки:

1) Навіть найочевидніша та найлогічніша ідея, як покращити світ навколо – лише теорія, що, як і будь-яка теорія, потребує систематичного збору доказів на свою підтримку. В сучасній літературі її прийнято називати «теорією змін» і формулюють за формулою: «Якщо ми зробимо …, то це призведе до …». Якщо обговорення доказів ефективності освітньої програми чи державної політики підміняється гучними словами і емоціями – справи кепські.

2) Формулювання логічної теорії змін – лише початок для будь-якої соціальної, освітньої чи політичної ініціативи. За цим має йти пілотний проект, масштабування і збір даних про успішність програми, а потім контрольовані наукові дослідження, що мають поставити точку в дискусіях щодо ефективності теорії змін.

3) Суб’єктивні відгуки учасників подібних програм можуть бути корисними на першому етапі перевірки теорії змін (пілотний проект), але мають сприйматися з надзвичайним скептицизмом на більш пізніх стадіях. Люди часто нездатні об’єктивно оцінювати вплив зовнішніх факторів на себе.

4) Навіть невдалий експеримент може бути надзвичайно корисним, якщо від початку будується на принципах прозорості результатів і пошуку істини, а не захисту улюбленої ідеї.

5) Одночасно з запровадженням доказової медицини, маємо докласти всіх зусиль до появи в Україні доказової освіти, доказових соціальних програм і доказових державних політик. Доведено болючим західним досвідом.

У продовження дискусії читайте про два інших дослідження соціальних програм від Івана, що дали суперечиливі результати.

3 Березня 12:31
освіта соцмережі
Найцiкавiше на сайтi

«Леді і джентльмени, це мій Фейсбук»: якими були перші пости популярних блогерів

Фейсбук – найпопулярніша соцмережа України. Ми відшукали перші пости популярних українських блогерів, щоб подивитись, наскільки їх сьогодення відрізняється від перших кроків серед лайків та коментарів.

 

Це символічно, що я прибув до України і почав користуватись фейсбуком. ) Вітаю всіх. Шукаю в Україні нових друзів )

Gepostet von Майкл Щур am Dienstag, 19. Juni 2012

 

Підручник в сумці…. Що на думці?

Gepostet von Roman Skrypin am Dienstag, 26. Januar 2010

 

Не рви сеть: правила этикета современного интернета

22 Жовтня 2016

Интернет – особый мир, где есть свои правила, нормы и этикет. Platfor.ma сформулировала десять пунктов, на которые стоит обратить внимание, чтобы вас считали человеком разумным даже в таком безумном месте как интернет.

Времена изменились. Множество людей практически переселились в интернет и чат для них – не только способ швырнуть другу видео о том, как совенок играет с котиком (кстати, вот оно), но и рабочий инструмент. Поэтому не стоит продолжать писать так же, как будто на дворе все еще времена ICQ.

 

Привет

как дела?

:))))

слушай

есть вопрос

точнее, идея

а!

хотя стоп

я ж сам могу

все, уже не надо

:))

 

Безудержно нажимать Enter при отправке своих посланий, особенно малознакомому человеку – невежливо. Здороваться в интернете вовсе необязательно, а сакральный вопрос «как дела» вводит в ступор слишком многих, чтобы мучить им всех людей. Попробуйте писать сообщения из более чем двух слов – и люди отблагодарят вас развернутыми и полезными ответами, даже если вы будете просить денег в долг.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

Темний-темний веб: що є в даркнеті крім того, про що нам уже розказали

АвторРіта Дудіна
17 Квітня 2018

Даркнет – це окрема від інтернету мережа, де все побудовано на анонімності та шифруванні. Найпопулярніше з того, що чути про це явище – продаж і купівля наркотиків та зброї, розповсюдження порно, антигуманних how-to, даних банківських карток і, звісно, біткойни. Platfor.ma полізла на форуми та дізналася у користувачів даркнету, що ще можна там знайти. Виявилося, що є зокрема свої DeviantArt, Чатрулет, Slack, архіви ігрового вінтажу та книги Всеволода Нестайка кількома мовами.

Platfor.ma розповідає про сайти, які можуть вас шокувати. Ми не агітуємо вас приєднуватись до спільнот у даркнеті чи завантажувати піратський контент. Ми лише розповідаємо про те, на що можна натрапити через інтернет-переглядач Tor. Усі лінки можна відкрити в ньому.

DeepDotWeb — міжнародна новинна платформа, де поширюють інформаційно-освітній контент про даркнет. Автори пишуть, що створили мережу після того, як їхнього друга посадили за ґрати через купівлю наркотиків у даркнеті. На сайті хочуть «надати інформацію про всі світлі й темні сторони спільноти», пишуть також, що співпрацюють з журналістами і допомагатимуть усім, кому це знадобиться у сфері даркнету.