Цей текст — про лайно. Українські науковці Алла Петренко-Лисак і Богдан Мотузенко дослідили те, як туалетна тематика пов’язана з війною та як вона на війні виглядає. Далі — порівняння, аналіз та багато мемів.

«Людська культура ґрунтується на лайні. Не тільки в тому сенсі, що наші міста як утілення новочасної цивілізації вивищуються над гігантськими каналізаційними мережами. Не тільки тому, що наш обмін речовин, а з ним і наше життя без виділення екскрементів були б неможливі. А тому, що ми лише через відділення від лайна знаємо, що таке взагалі культура. Без тіні немає світла, без бруду немає чистоти. Нам потрібне певне некультивоване супротивне, аби бути в змозі усвідомити себе як цивілізовану істоту. Нам потрібне лайно, аби, прибравши його, утвердитись у своїй культурності. Лайно є неодмінним для нашого саморозуміння як сучасних людей».

Флоріан Вернер «Темна матерія. Лайно. Історія лайна».

Війна і туалети

Якщо на тему туалетів подивитися без сором’язливості та соціальних кліше, то вона постає не просто серйозною, але й достатньо важливою. Соціологічно, туалет — це, безумовно, один з маркерів розвинутості культури та цивілізації, що виявляє турботу та комфорт базових потреб людини. Наявність туалету в соціальному просторі так само важлива, як і транспортна мережа, інклюзивна інфраструктура, всілякі форми доступності. Туалет — це також тема гідності. Адже його відсутність пов’язана не тільки з фізіологічними, але й етичними незручностями — від прохання «пустити» до порушень громадського порядку. 

Філософ Умберто Еко в статті про політичну коректність наводить приклад евфемізмів, що позначають або заміщають звичне явище «туалет» як способу подолання незручних, але наявних проблем. Так напряму зустрічаються «вбиральня» і «спеціальна військова операція» — за умов, коли реальне явище «незручно» позначити прямим ім’ям.

Останніми роками відбувається так званий «фекальний ренесанс» — повернення клозетної теми у науку, медіапроєкти, мистецтво, політику, публічний гумор. А війна лише вписалася в цей тренд. Одним з образів, в який огортають її події, є образ клозету та туалетних практик — саме тому, що в багатьох соціокультурних параметрах теми туалети та війни як мінімум перетинаються.

Руйнування звичного і вихід за межі

Така щоденна практика як відвідування туалетів та задоволення фізіологічних потреб лишається вічною й неминучою. Але туалет перестав бути просто туалетом. Змінилося не тільки  ставлення до пристойності та непристойності, під впливом війни змінилися звичні місця для туалету. Туалетом стало будь-що, більш того, санвузли самі стали одним з безпечних місць в багатоквартирних домах у випадках бомбардувань — завдяки їхньому розташуванню за додатковими стінами всередині квартир. В таких випадках — вночі, зненацька, коли вже немає сил йти до бомбосховищ — туалети перетворювалися на житло. Ванна — на ліжко, кришка унітаза — на стіл, бачок — на полицю. Тут спали, їли, працювали.

Крім того, туалети стали свідченням про перебування людей — в районах під обстрілами вони були дороговказами до своїх, а в зонах, щойно зайнятих ворогом, місцями, що були пов’язані з небезпекою викриття окупантами схованок.

Звичні туалетні приміщення також виступали ознакою цивілізації, можливістю та потребою зберігання попереднього образу життя.

Цей пост публічної особи в Фейсбуці засвідчує факт вторгнення війни в приватне, в інтимне, в закрите — і таким вторгненням власне і є війна: нахабна, підступна, небезпечна, що забирає володіння собою, аж до справляння природних потреб.

Російська армія та лайно

Явищем, що чи не найвиразніше зачепило світ, стало мародерство російських солдатів, які серед награбованого тягли унітази з українських осель. Ці факти знайшли свій відбиток в роботах таких митців як Tomas Upskas, який на цю тему створив мікроінсталяцію, в якій два герої відтворюють зазначені практики: спорожнення на стіну в господарському будинку і крадіжку унітаза (1); та в карикатурі відомого майстра сатири Pawel Kuczynski (2).

Також неодноразово засвідчений факт того, що російські солдати залишали по собі в українських будинках купи лайна в кімнатах чи в ліжках або ж обмазували ними стіни. Для сучасного українця такий акт виглядає особливою гидко та блюзнірськи. Втім, він стосується не лише військових. В кримінальному світі грабіжники осель так само мають подібний вчинок за символізм. Ці дії символізують панівну силу насильника, який застосовує фекалії як засіб розлюднення, приниження та підкорення соціально чи політично інших — своїх жертв. 

Психолог Марина Зубрицька пояснює таку поведінку як вираження стану страху («ритуал») та акту залякування («послання») водночас. Російські солдати з одного боку «почувалися покинутими та атакованими в Україні, а також могли відчувати заздрість, спостерігаючи за тим, як живуть господарі квартир і будинків — і в такий спосіб демонстрували своєрідну форму контролю над ситуацією разом із “залякуванням”: “Якщо ми можемо здійснити таку огидність, то уявіть, які ми небезпечні”». 

Психологія і психіатрія вдаються до пояснень такої поведінки на основі інстинктивної та емоційно-моральної мотивацій. Однак не заперечується те, що така поведінка пояснюється в тому числі й цивілізаційним рівнем розвитку. «Росію можна схарактеризувати як землеробську культуру з душею кочівника. Первісно землеробська культура була підкорена та вмонтована у традиції кочового панування. Російська влада відповідає ординським принципам володіння. Територія необхідна не задля використання, а для демонстрації панування. І найкраще це панування демонструвати за допомогою руйнування. Але загроза будь-якому кочівнику — це бацила цивілізованості. Чимало кочових культур розпалися через комфорт. Побут кочівника-завойовника має бути гранично простий і невибагливий: спати на підлозі, випорожнюватися будь-де, відбирати у підкорених що потрібно і що не потрібно. Не жили добре — нічого і звикати. Тим більше, що повернення на батьківщину для багатьох вояк — це повернення в не-цивілізацію. Це розкислі дороги, бруд та вбогість. Похмурий побут суворого варвара», — пише психолог Валентин Кім.

Те саме стосується ще однієї обставини, яка об’єднує багато піднятих тем — це фекальні написи на стінах. Те, що є неприйнятною поведінкою в суспільному просторі, і до чого вдаються, наприклад, підлітки для самоствердження чи в’язні, виступаючи проти наглядачів. Це явище, в принципі, досить поширене в туалетах. Можливість звернутися до когось владного не тільки на міському заборі зближувала в уяві окупантів простір туалету та простір приватного помешкання. 

Кожна з зазначених вище дій має своє пояснення і символізм. Але справа не в тому, що все можна пояснити, а в тому, яке пояснення актуальне станом на зараз. Згадуваним наразі постав опис подібних діянь від Станіслава Лема  у листі до Майкла Кендла, американського перекладача його творів англійською, надісланому з Берліна: 

«…росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість безсловесним, глухим, здатним на будь-яку розперезаність чином; отож, ґвалтуючи 80-річних бабусь, роздаючи смерть від нехоті, побіжно, між іншим, повалюючи, руйнуючи й нищачи всі ознаки достатку, ладу, цивілізованої заможності, демонструючи в безкорисливості цього нищення чималу Завбачливість, Ініціативу, Увагу, Зосередженість, Напруження Волі – завдяки цьому вони мстилися не лише німцям (врешті, – ІНШИМ!) за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися всьому світові поза межами своєї в’язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все – жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, ЕКСКРЕМЕНТАЛЬНОЇ ЗАПЕКЛОСТІ, яку демонстрували росіяни, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому сранні на весь світ, який вони тепер МОГЛИ, яка ж це радість! Скопати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити (вони ґвалтували жінок після пологів, жінок після важких операцій, ґвалтували жінок, які лежали в калюжах крові, ґвалтували і срали; а крім того вони МУСИЛИ красти наручні годинники, і коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів серед німців у шпиталі, бо його попередники забрали все, що можна було забрати, він РОЗПЛАКАВСЯ з жалю і водночас вигукував, що коли негайно не дістане НАРУЧНОГО ГОДИННИКА, то застрелить трьох перших стрічних)».

Можна було б оголосити таку туалетну поведінку російської армії вигадкою або продуктом української пропаганди, якби шок від зафіксованого не вимагав би осягнення чи дослідження, «подарувавши» численні віднайдені історичні докази подібної поведінки росіян у минулому. Наприклад, ось що розповідає відомий журналіст Ігор Померанцев у своєму пості, порівнюючи 1995 та 2022 роки:

«В 1995 году во время Первой чеченской войны я разговаривал с беженкой из Грозного Фатимой. Я задал ей стандартный журналистский вопрос: “Что вас поразило больше всего? Танки? Бомбы?”. Она подумала, а после смущенно сказала: “Русские солдаты заходили в пустые дома и… какали в наши постели. Извините. Да, какали, накрывали дерьмо одеялом, снова какали и накрывали всю кучу подушками. Мы не могли поверить”.

В марте 2022 года беженка Наталка из Черниговской области на мой вопрос “Что Вас поразило больше всего во время оккупации?”, ответила: “Они занимали наши хаты и срали в кровати”».

Звісно, туалетна практика як фізіологічна потреба за воєнних умов — це вимушена дія, яка може не перетинатися з пристойністю. Так, окупанти срали на вулицях, але є багато випадків в соцмережах з описом фактів того, що «окупанти сруть там, де їдять». Це можна пояснити як низьким рівнем культури, так і бойовими небезпеками, з якими стикалися диверсійно-розвідувальні та штурмові групи, що проривалися вглиб української території. Постійна небезпека примушувала їх звужувати середовище свого перебування. Хоча у випадках українців в умовах бомбардувань фіксувалися приклади облаштування туалетів досить далеко від укриттів. 

Дивною для українців стала поведінка окупантів в самих туалетах, через що виникла підозра щодо невміння користуватися ними. Даний факт можна пояснити ознакою походження солдатів російської армії з віддалених депресивних регіонів Росії, звідки була переважна їхня більшість.

Небажання користуватися туалетами як прояв зневаги та приниження українців та захоплених територій, втім водночас є переживанням неочікуваного страху і близькості смерті. Обсирання домівок, ліжок, балконів було вираженою формою помсти за приниження та пережитий страх смерті. Що, як свідчать історичні джерела, є поведінкою, яка мала місце і в періоди попередніх війн в Європі. Наприклад, ось уривок зі спогадів про війну письменника та мистецтвознавця Ніколая Нікуліна:

«Когда команда въехала в “логово фашистского зверя”, как гласила надпись на границе с Германией, общие веяния проникли и к нам. Начались походы за барахлом, походы к немкам и предотвратить их не было сил. Я убеждал, умолял, грозил… Меня посылали подальше или просто не понимали. Команда вышла из-под контроля.

В городе Алленштайне мы разместились в доме, брошенном жителями. Из одной комнаты пришлось вытащить труп старухи, лежащий в луже крови. Вся мебель и вещи были на месте. Поражала чистота, обилие всяческих приспособлений. Кухня блестела кафелем. На каждой банке была надпись, обозначавшая хранившийся в ней продукт. Специальные весы служили для дозирования пищи… В добротных шкафах кабинета стояли толстые книги в дорогих переплетах, а за ними, в тайнике, хранились непременные порнографические открытки. Как я узнал, они были во всех порядочных домах. В квартире — несколько ванн. Для каждой персоны свой клозет: для папы, для мамы, а для детей — комнатки поменьше. Горшки покрыты белейшими накрахмаленными кружевными накидочками, на которых затейливой готической вязью вышиты нравоучительные изречения вроде: “Упорство и труд все перетрут”, “Да здравствует прилежание, долой леность!” и т. д. Страшно подойти к такому стерильному великолепию!

Рядом с кухней помещалась небольшая темная кладовая, где на полках стояла посуда. Я обнаружил там великолепный севрский фарфоровый обеденный сервиз на много персон и другие прекрасные вещи. Стопкой лежали скатерти и салфетки из голландского полотна.

Разместившись на роскошных хозяйских кроватях, солдаты не торопясь,  ов семи , обсудили, что делал хозяин с хозяйкой под мягкой периной, и уснули. Мне же спалось плохо, впечатления последних дней были не из тех, которые навевают сон.  ов семи ло трех ночи, взяв свечу, я отправился побродить по дому и, проходя мимо кладовки, услышал странные звуки, доносящиеся изнутри. Открыв дверь, я обнаружил гвардии ефрейтора Кукушкина, отправляющего надобность в севрское блюдо. Салфетки рядом были изгажены…

— Что ж ты делаешь, сволочь, — заорал я.

— А что? — кротко сказал Кукушкин.

Он был небольшого роста, круглый, улыбчивый и очень добрый. Со всеми у него были хорошие отношения. Всем он был симпатичен. Звали его обычно не Кукушкин, а ласково, Кукиш. И вдруг такое! Для меня это было посягательством на Высшие Ценности. Для меня это было покушением на идею Доброго, Прекрасного! Я был в бешенстве, а Кукушкин в недоумении. Он натянул галифе и спокойно отправился досыпать. Я же оставшуюся часть ночи лихорадочно думал, что же предпринять. И надумал — однако ничего более идиотского я выдумать не мог.

Утром, когда все проснулись, я велел команде построиться. Видимо, было на лице моем что-то, удивившее всех. Обычно я никогда не практиковал официальных построений, поверок и т. п., которые предписывал армейский устав. Шла война, и мы чихали на всю подобную дребедень. А тут вдруг — “Рав-няйсь! Смирррна!”… Все подчиняются, хотя в строю есть многие званием выше меня. Я приказываю Кукушкину выйти вперед и произношу пламенную речь. Кажется, я никогда в жизни не был так красноречив и не говорил так вдохновенно. Я взывал к совести, говорил о Прекрасном, о Человеке, о Высших Ценностях. Голос мой звенел и переливался выразительнейшими модуляциями. И что же?

Я вдруг заметил, что весь строй улыбается до ушей и ласково на меня смотрит. Закончил я выражением презрения и порицания гвардии ефрейтору Кукушкину и распустил всех. Я сделал все, что мог. Через два часа весь севрский сервиз и вообще вся посуда были загажены. Умудрились нагадить даже в книжные шкафы. С тех пор я больше не борюсь ни за Справедливость, ни за Высшие Ценности…» 

Про приблизно таке ж в 2022 році писав німецький «Шпігель», описуючи звільнений від російських окупантів Тростянець – обсирання «кімнати за кімнатою». Подібний мотив зневаги і знущання згадує і відомий російський художник Юрій Анненков, у спогадах про 1918 рік, де руйнування і знущання поєднувалося з приниженням саме через срання:

«В 1918 году, после бегства красной гвардии из Финляндии, я пробрался в Куокаллу (это еще было возможно), чтобы взглянуть на мой дом. Была зима. В горностаевой снеговой пышности торчал на его месте жалкий урод — бревенчатый сруб с развороченной крышей, с выбитыми окнами, с черными дырами вместо дверей. Обледенелые горы человеческих испражнений покрывали пол. По стенам почти до потолка замерзшими струями желтела моча, и еще не стерлись пометки углем: 2 арш. 2 верш., 2 арш. 5 верш., 2 арш. 10 верш…. Победителем в этом своеобразном чемпионате красногвардейцев оказался пулеметчик Матвей Глушков: он достиг 2 арш. 12 верш, в высоту.

Вырванная с мясом из потолка висячая лампа была втоптана в кучу испражнений. Возле лампы — записка:

“Спасибо тебе за лампу, буржуй, хорошо нам светила”.

Половицы расщеплены топором, обои сорваны, пробиты пулями, железные кровати сведены смертельной судорогой, голубые сервизы обращены в осколки, металлическая посуда — кастрюли, сковородки, чайники — до верху заполнены испражнениями. Непостижимо обильно испражнялись повсюду: во всех этажах на полу, на лестницах — сглаживая ступени, на столах, в ящиках столов, на стульях, на матрасах, швыряли кусками испражнений в потолок. Вот еще записка:

“Понюхай нашава гавна ладно ваняит”.

В третьем этаже — единственная уцелевшая комната. На двери записка:

“Тов. Камандир”.

На столе — ночной горшок с недоеденной гречневой кашей и воткнутой в нее ложкой…»

Подібні приклади такої поведінки можна знайти і в класиці російської літератури — Лєв Толстой в «Ходжі Мураті» наводить такий випадок не тільки вандального руйнування і приниження, але й свідомого псування майна і життя через туалетні практики:

«Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. <…>. Фонтан был загажен, очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Также была загажена и мечеть, и мулла с муталимами очищал ее».

Написане Толстим на межі ХХ сторіччя прямо повторює події 2022 року, коли окупанти не тільки принижували, але й псували все навмисно. За формулюванням місцевих жительок: «Срали в хатах, а гімно кидали в колодязі».

Неможливо собі уявити, що подібна, досить широко фіксована під час війни поведінка, ба навіть традиція сертя, була чимось лише підсвідомим або неусвідомленим в діях росіян. Дивним чином ще в 2012 році — тут знову поєднались теми війни та туалету – російський винахідник із Санкт-Петербургу Александр Семенов запатентував танк, що стріляє фекаліями.

Автор проєкта наголошує, що така технологія розв’язує як мінімум дві задачі: дозволить утилізувати екскременти та водночас знизить бойовий дух супротивника.

І символічним чином узагальнює методику «срання» на рівні вже російської держави вислів «вибачте за мову, нам насрать на ваші санкції» з вуст Віктора Татаринцева, посла РФ у Швеції в його інтерв’ю шведським журналістам видання Aftonbladet.  З одного боку, російський дипломат своєю ремаркою прагнув засвідчити байдужість і зверхність російського істеблішменту щодо санкцій, втім, як зауважує Вернер, це може бути й вираженням того, що «коли ми відчуваємо безсилля у протистоянні з кимось або чимось, ідеться про ворога, непереможного військовими засобами, або стан справ, який не можна описати словами, то нерідко вдаємося до лайна».  Збіг таких позицій в реальності і в офіційній позиції дипломата провокує на ідеологічне узагальнення явища, яке виразно характеризує РФ у цій війні.

Бажання переосмислити ідеологічні засади, проголошені ворогом в реаліях поведінки його війська розкриває або текстуально нові риси «русского мира», або візуально — у висновках невідомого насмішника:

Українці, туалет і війна

Позиція української сторони у символічному розкритті туалетних практик заслуговує на детальний розгляд. Українці теж демонструють власний уріно- та кало-протест чи зневагу щодо ворожої зброї, армії та уряду. Невідомо, чи ці фото постановні, що ймовірно, але це не принципово — важливий сам спосіб візуального показу ставлення українців до армії супротивника. Використання риторики лайна та сечовипускання виступає засобом ненасильницького опору, підривною силою з боку пригнічених, ображених, беззбройних, аби захиститися від ворога.

Або ж політичний перформанс під посольством РФ у Швеції у квітні 2022 року, де навпроти в’їзду на територію хтось розвісив декілька пар брудних чоловічих трусів, замазаних чимось коричневим. 

Назагал, практика обсирання або сечовипускання здатна бути вираженою як політична «тілесна заява», коли сечовипускатель виражає в такий спосіб свою владу над іншими. Наприклад, пісуари в пабах Великобританії виступають місцями, де саме таким чином відвідувачі можуть брати участь у формі щоденного опору британському імперіалізму, світовим політикам, буквально пісяючи на їхні обличчя чи імена.

Причому месниками можуть виступати не тільки люди, але й тварини (що підвищує символізм помсти та приниження ворога).

Ще від часу анексії Криму у 2014 році китайські виробники (які дуже активно реагують на кон’юнктуру ринку) створили для України особливий туалетний папір (цю та три наступні ілюстрації див. нижче). Іншим таким прикладом популяризації туалетної теми на можна навести появу у продажу канцелярського приладу для заточки олівців, які для цього встромлюються в задній отвір Путіна.

А музей українського живопису в Києві розмістив в туалеті зображення Путіна, про що було повідомлення на ФБ сторінці закладу: «Коли для картини знайшли відповідне місце… І йдеться не про якість живопису, а про персонажа — робота “Путін у труні” (сподіваємося, що пророча!)».

На додачу до туалетних фактів протесту і знецінення — іронічна історія про крадіжку росіянами автівки, про яку вони думали як про бензовоз, який насправді виявився машиною, яка чистить вигрібні ями. Росіяни навіть на кузов та бочку встигли нанести один з символів угруповань окупації «V» і уточнюючий припис «ГОВНО».

Під туалетний гумор потрапляють і наслідки ворожих атак, які не оминули увагою медіапростір, чим потішили українців, розрадивши у важкі дні війни. Дві історії. Російська високоточна ракета Х-29, яка призначена для знищення залізобетонних споруд, мостів, посадкових смуг та кораблів, ліквідувала туалет на городі в Запорізькій області (1) та схожий випадок потрапляння російської ракети в пляжний туалет в Одесі (2).

До речі, Одеса в місцевих медіа відгукнулася актуальним для туристичного міста анекдотом: «Ти не можеш знайти жодного туалету на одеському пляжі, а грьобана російська ракета може».

Російська влада та політикум

Образ російської політики та соціуму «маневрує» в громадській свідомості українців десь поміж дном, яке безмірно пробивають та емоційно ненависним духом російської культури. Клозетні образи та слово «гімно» в контексті російського політикуму, використовуючись в переносному значенні, позиціонують його як нікчемний.

Відповідно і образ російського політикуму, який сам по собі не цурається туалетної риторики (відома фраза з кримінальної риторики путіна «мочити в сортирі» повторювалася не один раз) теж потрапив у візуалізацію туалетних форм. З ось такою обкладинкою вийшов чеський таблоїд «Respekt» у березні 2022 року.

Ця обкладинка реплікує нас до акції-бунту музиканта Френка Заппи 1967 року, який сфотографувався зі спущеними штанами на унітазі з поглядом-викликом в об’єктив камери.

Досить гучним в медіа та соцмережах виявився і резонанс новини про те, що за російським президентом ходить спеціальна особа, в обов’язки якої входить збирати екскременти політика. Журналіст Михайло Рубін та режисер Режис Жанте сколихнули аудиторією розслідуванням, яке викрило наявність в супроводі Путіна співробітника федеральної служби охорони під час його візитів в туалет в ході поїздок до Франції та Саудівської Аравії. Причини такої справи викликані побоюваннями путіна, що зразки його екскрементів можуть бути використані для з’ясування стану його здоров’я.

Сидіння на туалетному горщику російського диктатора «вбачилося» мемо-творцями і в фоторепортажі після зустрічі путіна з міністром оборони РФ сергієм шойгу.

Ну, й звісно, не обійшлося без трофейних унітазів для всього російського політичного істеблішменту.

Російські політики, якщо самі не озвучували туалетну риторику, то потрапляли в карикатури, що зображають ставлення аудиторії до промовців. Так, міністр іноземних справ росії сергій лавров, який, іронічно посміхаючись, заперечує прагнення нападу росії на будь-які країни, був «посаджений» з промовою у відеоскетчі в дерев’яний вуличний туалет.

Або президент Білорусії олександр лукашенко, який нескінченно в мемах говорить про очікуваний напрям нападу української армії, «вмонтований» у картину Василя Шульженко «Сортир».

Зневагу до російської політики та суспільства через туалетну тематику відображено також в наступних візуалізаціях:

Висновок

Використовуючи туалетну (в найширшому сенсі) тематику в повсякденному житті тим чи іншим чином суспільство розкриває багато своїх рис — від технічного прогресу і комфорту до поваги різних соціальних груп. Екстремальні часи тільки розкривають соціальні ознаки туалету, а туалет в такі часи слугує одним з індикаторів війни за самою лише зміною практики поведінки учасників.

Ця війна, від початку цинічна, з грубим порушенням цінностей гуманізму, гідності та поваги, із зазіханням на цивілізаційні основи — досить миттєво і легко вклала досвід людей і риторику подій в образ туалету — місця, яке неминуче промовляє символізмом щодо рівня і стану, а подекуди навіть і змісту культури, цінностей та владних відносин у суспільстві.

Автори будуть вдячні, якщо читачі доповнять їхню колекцію, надіславши пости, анекдоти, колажі, меми, карикатури, фотографії з посиланнями на джерела на наші пошти:

Алла Петренко-Лисак – allapely@gmail.com
Богдан Мотузенко – bmotuzenko@gmail.com 

Якщо хочете дізнатися більше: 

Думки, викладені в цьому тексті, попри деяку умовну його грайливість та сатиричність, репрезентують тему, яка потребує академічного прочитання — серйозної й набагато глибшої наукової рефлексії, аналізу та висновків. Серед антропологів, етнографів, культурологів, філософів, істориків та соціологів, які в окремих аспектах зачіпали тему туалету, авторами, що вдалися до тематичних розвідок вивчення туалетів і суспільства у спільному контексті — відомі Ігор Богданов «Unitas, или Краткая история туалета», Флоріан Вернер «Темна матерія. Лайно: історія лайна», Олександр Липков «Толчок к размышлению, или Все о сортирах», колективна праця Миколи Богданенка, Оксани Кошулько і Марини Богданенко «Мировая история (туалета)», «Сосуды тайн. Туалеты и урны в культурах народов мира» укладачів Ігора Алімова та Олексія Хисматулина, а також збірка «Toilet: Public Restrooms and the Politics of Sharing» за редакцією Харві Молоча і Лаури Норен.

Обкладинка: depositphotos