— Як взагалі робота правозахисників впливає на війну? І навіщо потрібно документування злочинів Росії проти України?

— Міжнародне гуманітарне право існує паралельно Міжнародному праву прав людини (International Human Rights Law), яке створює свої стандарти для того, щоб війни не було ніколи. Воно регулює те, як урядовці мають спілкуватися, реагувати на конфлікти, що виникають всередині держав або між ними, як кожна країна має піклуватися про людину тощо. Водночас війна, на жаль, не є незаконним способом спілкування держав між собою.  

Після Першої і особливо Другої світової люди зрозуміли, що війна не може бути зовсім без правил. Адже на той час створили скажену кількість зброї, яку не можна направити виключно на знищення ворога — наприклад, хімічна вражає всіх людей, у яких немає протигазів. Те ж стосується касетних та фосфорних бомб. З’явилося усвідомлення, що у війни мають бути межі, які хоча б не дадуть її наслідкам розповсюдитися на всіх. Наприклад, є перелік забороненої зброї та перелік злочинів, які уповільнюють подолання наслідків війни.

Тому принципи міжнародного гуманітарного права і міжнародного кримінального права є для того, щоб війна могла колись закінчитися. І навіть необов’язково, щоб всі сторони називали її так. Наприклад, Росія каже, що це зараз не війна. Проте все одно є очевидні ознаки — це міжнародний конфлікт, де одна країна на території іншої веде збройні дії. Для міжнародного гуманітарного права цього достатньо. 

Мета правозахисника в цілому — не допустити війни. А якщо вона вже сталася — мінімізувати жертви та максимально допомогти людям та країні захищатися від агресії. А також слідкувати за тим, щоб країна, яка захищається, не почала сама робити воєнні злочини або порушувати права громадян. Є три найголовніші наші задачі: 

Перша — розворушити всі адміністративні структури, які мали не допустити цієї війни: Міжнародний комітет Червоного хреста, ООН і всі її структури, ОБСЄ, Раду Європи, різні міжнародні спільноти та об’єднання.

Друга — правозахисники спілкуються з різними урядами, міжнародними організаціями та показують, що зараз відбувається безпосередньо в Україні. Це більш незалежне, ніж державне, джерело інформації. 

Третя, і найголовніша — правозахисники проводять документування. І воно дуже різне. Кожна держава у війні завжди буде виступати на свою користь. І міжнародна спільнота не може цьому довіряти. Тому потрібні докази. Враховуючи масштаби подій, які відбуваються в Україні, документування потрібно у величезних кількостях. Потрібно зафіксувати місця, руйнування, взяти свідчення у тисячі, якщо не мільйону, людей. Ми маємо цей досвід, методики, розуміння, як це робити та на які граблі можна наступити. 

— Здається, немає стільки правозахисників в країні, скільки є злочинів Росії проти України. Ви когось ще залучаєте до документування?

— В документування включаються не тільки правозахисники, а й волонтери, журналісти та будь-які люди, які самі постраждали від війни або мають таких близьких. Правозахисники збирають ці дані, забезпечують кооперацію і документують у коаліціях на різних рівнях. 

Тут важливо — документування може бути масовим і задокументувати може будь-яка людина. Але далі буде розслідування та юридична оцінка факту — це вже потребує кваліфікації.

— Як взагалі відбувається процес документування саме вашими волонтерами?

— У нас є коаліція з правозахисних організацій. Кожна з них взяла собі регіон, по якому складає хроніки та обробляє інформацію. Це свідчення людини, яка документує, тому що сама є жертвою або родичем жертви. Також це дані з відкритих джерел. Якщо ми розглянемо Миколаїв, то відразу згадаємо, що всі люблять дивитися Кіма. Але крім гумору у його відео є важливі свідчення, які ми можемо собі внести як потенційний воєнний злочин. 

Паралельно відбуваються записи свідків. Ми постійно повідомляємо, що нам можна надіслати відео або ми можемо зробити з вами інтерв’ю. Крім того, ми шукаємо таку інформацію в соцмережах. Наприклад, громадська діячка Уляна Пчолкіна — те, що вона описує у своїх сторіз про те, як поводилися на блокпостах з людьми з інвалідністю, є для нас епізодом, який буде розглядатися. 

Далі ці хроніки треба верифікувати. Тому що іноді люди говорять «Обстріляли першу школу міста Буча». Ми їдемо туди, дивимося на будівлю — вона старенька і зараз йде реставрація, — але, крім того, що там побиті вікна, інших ознак обстрілу немає. Цей факт, наприклад, потрібно буде верифікувати далі, тобто знайти свідка. Багато є речей, які потім правозахисники уточнюють, щоб зрозуміти — це воєнна подія, або ж там є ознаки геноциду або злочину: міжнародного, воєнного, проти людяності або злочину агресії.

Також буває, що людина говорить «ЖК Континент в Бучі обстріляли», але не може пригадати дату. Ми приїжджаємо, дивимося на місце події, не порушуючи роботу поліції, саперів тощо. Розпитуємо місцевих про те, що відбулося, і встановлюємо дату. Бо зараз всі в Бучі розуміють, що Росія відбрешеться і скаже, що «когда ми ухаділі, всьо било целоє». Щоб цього не сталося, ми встановлюємо факти. 

На жаль, навіть не всі смерті, які стаються на війні, є воєнними злочинами. Розстріли людей з зав’язаними руками — це на 90% воєнні злочини. А от з масовими похованнями, які всіх жахають, не все так однозначно. Вони можуть виявитися санітарною вимогою, а люди могли померти від нестачі їжі або від серцевої вади. Але якщо людина була застрілена… Тому потрібні ексгумація і кримінальна експертиза. Тому що якщо людина була доведена до голоду — так, вона померла, але треба з’ясувати, що саме до цього привело. І чим більше фактів, тим довшими будуть ці розслідування. Наша задача — прискорити цей процес, щоб рішення на міжнародній арені приймалися якомога швидше. 

В Україні зараз унікальна ситуація. Як правило Міжнародний кримінальний суд після закінчення конфлікту ще довго визначає, чи там є ознака злочинів чи ні, і тільки потім приїжджає. А Україна — перша країна, куди міжнародний прокурор приїхав поки конфлікт ще йде. Вони вже тут працюють.

— Тобто потім ви оформлюєте це у вигляді звітів і подаєте до урядів різних країн?

— І не тільки. Є п’ять основних напрямків, куди їх можна подати. 

1. Міжнародний кримінальний суд. Він шукає ознаки доведених воєнних злочинів і далі буде шукати персонально відповідальних. З ними співпрацює Генеральна прокуратура, тому що Україна як учасниця повинна показати, що вона теж збирає дані та допомагає Міжнародному кримінальному суду. Це великий плюс, адже якщо країна цього не робить, це є ознакою «рильця в пушку». 

2. Міжнародний суд ООН. Росія стверджувала, що вводить сюди війська, бо тут геноцид. А такими словами розкидатися не можна, бо для геноциду є окрема конвенція. І Україна подала на Росію в Міжнародний суд ООН (він теж знаходиться в Гаазі, але це не те саме, що Міжнародний кримінальний суд, тому словосполучення «гаазький трибунал» — нісенітниця). Україна пожалілася, що РФ звинуватила нас у геноциді, хоча це неправда, і ввела війська. Міжнародний суд ООН постановив вивести війська, адже ніякого геноциду не існує. 

Ми сподіваємося, що нам вдасться відкрити окремий трибунал по агресії Росії щодо України, бо злочин агресії ніде більше засудити не вдасться. Для цього генеральна асамблея ООН має прийняти таке рішення і створити такий трибунал. 

3. ОБСЄ. Там всі рішення приймаються консенсусом, тобто всі країни мають погодитися. Тому часто якісь рішення, наприклад, продовжити спеціальну моніторингову місію ОБСЄ в Україні — Росія блокує. Але є механізм, який іронічно називається «московський». Згідно з ним, якщо розглядається справа зі звинуваченням РФ, то її голос не враховується. Тому туди ми теж відправили звернення на 50 сторінок опису епізодів.

4. Рада Європи та Європейський суд з прав людини. Зараз проходить процедура з вигнання звідти Росії, але поки по документах вона там, все, що РФ наробила, можна розглядати в цьому суді, навіть в персональних скаргах проти Росії.

5. Окремі держави. Наприклад, Швеція, Польща, Німеччина, Іспанія та інші країни  відкрили в себе впровадження щодо міжнародних злочинів в Бучі та в Київській області в цілому. У них в законодавстві така можливість є — за принципом універсальної юрисдикції. Чим більше національних судів винесуть рішення, що в Україні РФ вчиняла та вчиняє міжнародні злочини, тим більше підтримки в нашій боротьбі. 

— Тобто я правильно розумію, що зокрема завдяки документуванню цих злочинів, ми отримуємо всі ці санкції та допомогу? 

— Так! Наприклад, я регулярно зараз спілкуюся з індійським телебаченням. Вони так само як і китайці займають позицію «ну ми не впевнені у тому, що там відбувається». Для того, щоб населення країни та її політики мали бажання трохи потерпіти холодну весну і не купувати газ у Росії, потрібно якомога більше інформації. Треба чітко зрозуміти, що крім України у світі відбуваються події. Нас треба тримати на інформаційній хвилі та  зберегти розуміння, яке тільки вдалось сформувати: Росія — агресор. Що її не можна підтримувати, що не можна у неї нічого купувати, не можна купувати щось у бізнесу, який в Росії сплачує податки. 

Росія не вперше так робить, вона так робила вже в Чечні, Грузії, Молдові. Ми — наслідок того, що до цього Росію ніхто не зупиняв. Це політика РФ як держави. Проте важко людям десь у Бельгії, які мають спокійне та розмірене життя, це відчути, як відчуваємо ми. Тому потрібні документування та юридичні рішення, які підтверджують реальність жахливих міжнародних злочинів. 

— Які організації займаються документуванням? 

— Це правозахисні організації — є дві великі коаліції, які обмінюються інформацією. Крім того, ми співпрацюємо з прокуратурою, Мін’юстом, поліцією, СБУ, всіма, хто документує зі свого боку і далі розслідує. З міжнародними місіями, наприклад, з місією ООН. А за даними щодо обстрілів зелених коридорів — зокрема з Міжнародним комітетом Червоного хреста. 

— Які очевидні воєнні злочини можна перерахувати?

— Повний перелік воєнних злочинів є у Римському статуті. Я дуже сподіваюся, що Україна, яка його підписала, але не ратифікувала, зробить це найближчим часом. Там найголовніші 5, 6, 7, 8 статті — опис, що є воєнними злочинами, злочинами проти людяності, злочинами геноциду. Це в цілому понад 50 кваліфікацій, але найголовніші групи:

Використання зброї, яка заборонена. Це фосфорні та касетні бомби, хімічна зброя тощо. В тому числі використання зброї невибіркового характеру — це та, яка вражає все навколо, куди б не потрапила. Або постріли невибіркового характеру — тобто, по всьому. У нас було свідчення, коли колона росіян виходила з села, а кулеметник на першому БМП просто стріляв в усе, що бачить. 

Напади на цивільних. Наприклад, розстріляти людину за те, що вона колись була мобілізована і в неї висить вдома фото у військовій формі — це воєнний злочин — позасудова страта. Бо потенціал цієї людини не означає, що вона зараз бере участь у воєнних діях і є комбатантом. Тортури, викрадення людей (як зараз часто хапають керівників ОТГ, активістів і журналістів), ґвалтування, вбивства — воєнні злочини. 

Обстріли колон евакуації та гуманітарних коридорів, гуманітарного вантажу та вантажу, який позначений червоним хрестом — теж. 

Ще одна велика група — це обстріли цивільних об’єктів, які необхідні людям для того, щоб виживати. Вода, газ, електрика. Тому обстріл ТЕЦ біля Києва — це очевидний воєнний злочин. Крім того, обстрілювали пожежників, ДСНСників, аварійні служби. З медичними структурами взагалі все ясно — навіть використання такої в воєнних цілях теж є воєнним злочином. 

Руйнування культурних цінностей та релігійних установ, наприклад. молитовного дому, церков, кладовищ. Викрадення священнослужителя. До прикладів відвертого знищення культурної спадщини відносяться садиба Попова або театр у Маріуполі.

Будь-яке сексуальне насилля. Це зґвалтування, але не тільки, це значно більший список. Навіть роздягнути людину та тримати її голою — це теж сексуальне насилля. 

Доведення до голоду — коли людей доводять до смерті тим, що не дають їжу, воду, необхідні ліки.

Розповсюджена категорія — використання шкіл та дитсадків, а також житлових будинків як воєнних об’єктів, утримуючи там цивільне населення. Не можна в школі або на житлових будинках ставити зенітки. Наприклад, в Бучі третя школа — прямо з внутрішнього двору стріляли, там досі лежать гільзи та велика кількість ящиків для снарядів, а весь цей час в підвалі ховалось 62 людини, включаючи вагітних жінок. Просто обстрілювати житлові будинки — це також воєнний злочин. Або зробити його вогневою точкою. Той, хто стріляє у відповідь по дому, стріляє законно, хоча там теж буде оцінюватись пропорційність відповіді.

— Як самостійно задокументувати злочини?

— Якщо ви жертва або свідок, просимо вас зареєструватись і ми направимо вам інструкцію, що робити далі. Можна надати свої контакти і ми проведемо з вами інтерв’ю. Треба пам’ятати, що навіть якщо ви стали жертвою персональної атаки, зґвалтування, тортур або інших знущань — це ваша особиста трагедія, якої не мало б бути, але це й ваша соціальна відповідальність. Бо якщо ви стали такою жертвою, про це обов’язково треба повідомити. Це зробити можна, звичайно, після того, як ви отримали допомогу медиків і психологів, з чим ми теж можемо допомогти. 

Ініціативи як наша пропонують просту методологію. Можна стати як документатором, який інтерв’ює, так і записати своє власне свідчення і надіслати нам. Або написати нам, що ви готові поговорити з інтерв’юером. Ми збираємо тисячі відео таким чином. Потім серед всіх свідчень будуть обирати тих, з ким вже будуть говорити довго та детально, тому що їх слова потрібні для доказової бази в Міжнародний кримінальний суд або інші структури. Не хвилюйтеся, якщо з вами поговорили 30 хвилин і ви думаєте, що розповіли недостатньо — це первинний збір інформації, але він дуже важливий.

Також важливо вмовляти людей говорити про це, навіть якщо порушення сталося з боку наших військових. Не варто приховувати це тільки тому що зараз війна і все українське — це добре. Але якщо хтось, прикриваючись ЗСУ або своїми адміністративними повноваженнями, робить злочин — це величезна проблема для всієї армії. Ця людина може бути руйнівною зсередини для нашої спроможності захищатися. Свою систему треба берегти та оздоровлювати. 

Окрім нашої ініціативи, з повідомленням про злочин можна звернутися до різних державних установ, зокрема:

Офіс Генерального прокурора України;

Міністерство юстиції України;

Гаряча лінія СБУ;

Об’єднаний майданчик для збору доказів воєнних злочинів;

Чат-боти від Центру протидії дезінформації, Oфісу Омбудсмана України, Державної прикордонної служби України.

А також до міжнародної Моніторингової місії ООН з прав людини, ось їх телеграм-канал.

В Дії є можливість зафіксувати руйнування вашої власності, що теж дуже важливо, тому що ці дані передаються в МВС для подальших розслідувань.

Обкладинка: manhhai