Запитання тут ставимо ми: перевіряємо на міцність дружбу ЗМІ та бізнесу

5 Лютого 2018
креатівіті підприємництво технології точка зору

У новій рубриці «Запитання тут ставимо ми» ми випробовуємо на міцність різні ініціативи, речі та проекти. Правила прості: три короткі запитання – три короткі відповіді. Вперше з нами цей формат скуштували організатори Elevate Conference, яка 22 лютого об’єднає представників медіа та бізнесу, щоб допомогти зрозуміти, як і чому треба працювати разом. Даша Зарівна, Ніна Левчук та Вірослава Новосильна – про майбутнє ЗМІ- та ІТ-сфер.

– Чи є якийсь яскравий і свіжий приклад, коли стартап зміг злетіти за допомогою взаємодії з медіа?

– Якщо говорити про українські стартапи, то найбільш гучним став запуск додатку Nimses. Все було за правилами: масована промо-кампанія в ЗМІ і соціальних мережах, залучення лідерів думок і відомих людей, чіткий таргетинг аудиторії. Ідея, нагадаю, в своєрідній монетизації лайків. Однак проблема виявилась в тому, що вони запустилися надто рано. Багато дедлайнів було зірвано, багато з обіцяних фіч так і не реалізували. Що доводить: крім піару і роботи зі ЗМІ, все ж необхідно мати ще і крутий продукт. Одне без іншого не працює.

– Яких помилок найчастіше припускаються стартапи, коли хочуть, щоб зарубіжні медіа про них написали?

– Робота з глобальними медіа схожа на уявну гру «Що? Як? Куди?». Щоб отримати публікацію у відомих ЗМІ, слід уникати трьох головних помилок: писати «не про те», «не так» і «не туди».

«Не про те» — це коли новина значуща тільки для самих фаундерів. Відрізняйте дійсно вагомі інфоприводи від тих, які редактор без сумніву відправить в спам. Приклади цікавих інфоприводів: запуск проекту, залучення інвестицій, успішна краудфандингова кампанія, вихід на полиці великого дистриб’ютора, партнерство з великим гравцем.

«Не так» — це погано підготовані медіаматеріали, неінформативна тема листа, неперсоналізований пітч. У стартапа є лише один шанс зацікавити видання, і багато що залежить від того, наскільки просто буде працювати з вашим матеріалом. Журналістові допоможе лаконічне повідомлення, прес-реліз без помилок, зручний час відправлення листа, якісні світлини тощо.

Писати «не туди» — значить відправляти прес-реліз в нерелевантні видання або непрофільним журналістам. Сконцентруйтеся на тих медіа, яким буде цікавий ваш продукт, і які читає ваша цільова аудиторія. Не кожному стартапу потрібно прагнути до TechCrunch. Вузькопрофільний блог може більше допомогти в досягненні бізнес-цілей. Знайдіть журналіста, який пише на вашу тематику, і приділіть час для складання персонального листа. Не розсилайте реліз за всіма контактами редакції, включаючи головного редактора. Масспітчинг допоможе опинитися в чорному списку, а не на обкладинці журналу.

Головна порада для стартапів — робіть «домашню роботу». Готуйтеся на всіх етапах: від складання карти ЗМІ до написання контенту і швидкої відповіді на запити.

– Якого спікера ви найбільше хотіли привезти до України і чому?

70% спікерів конференції — гості з Кремнієвої долини. Можу з упевненістю сказати, що конференція не вийшла б, якщо б хоч один з них відмовився, тому що ми запрошуємо профі, які доповнюють досвід один одного. Медіапотік Elevate Conference складається тільки з доповідей спікерів глобальних ЗМІ першого ешелону. Це Forbes, Fortune, The Next Web, Business Insider, Inc. Лише в такому складі конференція дасть настільки унікальний і практичний контент з перших вуст.

Бізнес-потік конференції включає в себе виступи виключно локальних, українських представників бізнесу, оскільки мета цього потоку — розповісти про реальні кейси просування українських компаній на міжнародні ринки.

На конференцію також приїдуть представники міжнародних акселераторів. Спікери з 500 Startups і Seedstars розкажуть, як українським проектам потрапити в глобальні акселераційні програми.

Кожен зі спікерів Elevate Conference — носій унікальної експертизи, і завдяки ефекту їх синергії слухачі отримають дійсно безцінний досвід, який зможуть застосувати для розвитку свого бізнесу.

Найцiкавiше на сайтi

Гори по коліна: як біонічні ноги замінюють справжні

Від моменту виникнення першого протезу в Єгипті і до появи людини на біонічних ногах на сцені TED минуло дві тисячі років. Суцільна дерев’яна кінцівка еволюціонувала до повноцінної частини тіла з електричною шкірою і датчиками замість рецепторів. Як реалізували проект з комплектації людини – розповідає Platfor.ma.

Г’ю Герр

Передісторія. Штат Пенсильванія на північному сході США перетинають гори Аппалачі – місцевість сама спонукає займатися альпінізмом. У 1964 році в містечку Ланкастер, у долині річки Сасквеханна, народився Г’ю Герр. У вісім років він підкорив гору Темпл висотою 3544 метрів, і про нього швидко заговорили як про одного з найбільш перспективних альпіністів Штатів. У 17 років він уже був доволі досвідченим, щоб підкорити серйозні вершини, тож пішов у експедицію на північ США.

Проблема. Під час експедиції альпіністи потрапили в заметіль. Дезорієнтовані Г’ю і його напарник Джеф Батцер провели в заметах під горою Вашингтон три дні. Температура не піднімалася вище -29°C. Коли хлопців знайшли, їхні ноги були на такій стадії обмороження, що їх довелося ампутувати. Джеф Батцер лишився без однієї ноги й пальців іншої. А Г’ю пощастило ще менше – йому, перспективному альпіністу, ампутували обидві ноги аж до колін.

Ідея. Протез як явище не новий, але це завжди було щось чужорідне людському тілу. Справжні ноги дають «зворотній зв’язок»: людина відчуває, що відбувається з її тілом, розрізняє температуру, біль, положення в просторі. Однак класичний протез не дає жодних відчуттів. Г’ю вийшов з лікарні і почав працювати над створенням власних. Спершу це були спеціальні «кішки» для альпінізму, названі так через схожість з котячими пазурами. А потім Герр вирішив, що здатний на більше.

Рішення. Г’ю стає студентом університету Міллерсвіля. За час навчання він запатентував власне кріплення для протезу. Наступний етап – магістратура МIТ. А після її звершення альпініст стає доктором біофізики в Гарварді. Маючи таку освіту, Г’ю почав займатися біонікою на серйозному рівні. Він повертається у МІТ не тільки як викладач, а і як засновник Центру екстремальної біоніки – там намагаються створити «чутливий» протез.

Технологія. Протез Герра не суцільний: він має з’єднання на місці суглобів людини, схожі складові частини, 12 датчиків і акумулятори, які можна заряджати окремо. Сам винахідник каже, що ноги мають три види зв’язку: механічний (поєднання ніг і тіла), динамічний (забезпечує рух) і електричний (забезпечує двостороннє проведення інформації). Кріплення ніг до тіла забезпечує синтетична шкіра, яка має різну жорсткість у різних ділянках залежно від тиску, якого вона зазнає. Загалом завдяки системам контролю нога поводиться так, ніби в ній є м’язи, нерви, сухожилля, суглоби. Керується механізм теж як «справжній» – завдяки силі волі, що мовою фізіології означає нервові імпульси від мозку: електроди на поверхні справжньої ноги фіксують імпульси від скорочення м’язів і трансформують їх в імпульси, що примушують рухатися частини біонічної ноги. Це працює, мов магія: варто подумати про рух – і він відбувається.

Про те, як моделювали біонічні ноги, найкраще розкаже їхній творець.

 

Що далі? Герр каже, що зовсім скоро у людей будуть «запасні» кінцівки, екзоскелети стануть звичною справою, а штучно вирощені нерви якісно змінять відчуття від біонічних ніг.

Наразі вченим незалежно від Герра і МТІ вдалося створити електричну шкіру, що реагує на біль. Рецептори налаштовані на певний рівень тиску, що рівноцінно больовому порогуі – і як тільки «шкіра» фіксує цей рівень, вона посилає у мозок больові сигнали. Випробування проходили на протезі руки, тож сигнал рухався ліктьовим нервом. Рука реагувала, як справжня – людина відсмикувала її. Якщо таку шкіра застосують для біонічного протезу, ми станемо на крок ближче до досконалого майбутнього. Адже «людина не може бути неповноцінною. Неповноцінні тільки наші технології», – запевняє Г’ю Герр.

І йому хочеться вірити.

Гаманець чи мистецтво: уривок з книги «Думай як митець» про те, як заробляли Воргол і ван Гог

АвторPlatfor.ma
14 Серпня 2018

У видавництві ArtHuss виходить книга Вілла Ґомперца «Думай як митець». Як редактор арт-відділу «Бі-Бі-Сі» він багато дізнався про життя відомих художників – настільки, що вирішив скласти універсальний гід творчим мисленням на основі знаменитих біографій. Platfor.ma публікує уривок про те, чого нас можуть навчити Воргол, Рубенс і ван Гог у сфері фінансів.

Вілл Ґомперц

Насправді митці аж ніяк не сміливіші, не шляхетніші й не цілеспрямованіші за фермерів, що йдуть за будь-якої погоди чортзна-куди, аби захистити свої отари. Чи за рестораторку, яка опівночі каже «добраніч» останньому відвідувачу, а о 4 ранку висмикує себе з ліжка, щоб не проґавити на ринку найякісніші продукти. Або, якщо вже про це мова, згадаю майстра-каменяра, який набив мозолі й випрацював до болю спину, зводячи будинки.

У тому, що стосується відданості справі та серйозності намірів, мало що їх розрізняє, хіба що те, як ми вирішили поцінувати їхню діяльність. Мета у них одна й та сама. І в усіх згаданих випадках – не надто романтична, не надто висока. Вони хочуть вижити і, якщо пощастить, жити добре, заробляючи достатньо грошей, аби продовжувати свою справу.

Та якщо фермери й ресторатори можуть годинами розводитися про прозу грошових потоків та операційні маржі, митці, як правило, щодо грошей тримають рота на замку. Бо це якось трохи вульгарно, навіть принизливо. А ще це загрожує руйнацією ілюзій, що їх ми самі витворили, буцімто митці – божества, яких не торкаються брудні реалії повсякдення.

Утім, інколи трапляються винятки. Енді Воргола так зачарували гроші й споживацтво, що він зробив їх темою своєї творчості. Він назвав свою студію фабрикою, а одного разу сказав: 

«Робити гроші –  це мистецтво, і робота – це мистецтво, а успішний бізнес – це найкраще мистецтво». 

Він виготовляв принти споживчих товарів, знаменитостей і доларових знаків.

Профайл: архітектор і учасник «Агентів змін» Максим Головко

АвторPlatfor.ma
10 Серпня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Наш новий герой – архітектор й один з ідеологів ініціативи «Агенти змін» Максим Головко.

За своє життя я не знайшов нічого цікавішого, ніж робота над міськими ініціативами. Розумієте, ми створюємо проекти, якими десятиліттями будуть користуватись мільйони людей. Тим паче важко втриматись, щоб не почати щось змінювати в своєму місті, коли воно на кожному кроці змушує тебе страждати: спускатись в підземний перехід, коли можна було б піти через дорогу; пітніти на пекельному сонці, хоча можна було б сховатись в затінку дерев; йти в неправильну сторону, коли ти шукаєш вхід в метро. Тут краще не запитувати, що місто може зробити для тебе, – краще спитати, що ти можеш зробити для міста.

Тож потрібно створювати проекти, які вирішують реальні проблеми містян. На жаль, більшість міських ініціатив, які втілюють в Києві, не підтверджені жодними даними. Не дуже зрозуміло, для чого їх роблять, кому це потрібно і чи можна було би кошти, які на них витратили, використати доцільніше. Тому в своїй роботі ми спочатку проводимо дослідження, щоб визначити, яку саме проблему ми вирішуємо і чи є така необхідність.

Будь-яке місто має купу недоліків і проблем. Всі вони є дизайн-завданнями, які потрібно вирішити.

В нас є просте правило, яке ми сформували декілька років назад. Ми беремось лише за ті проекти, які готові були б зробити безкоштовно. Так нам вдається знаходити замовників, які мають спільні з нами цілі і цінності.

Головними правилами нашої роботи є ітеративність та залучення до проекту людей, яким потім доведеться нашою роботою користуватись. Неважливо, це схема метро чи проект площі перед Київрадою. Містяни є не лише основними користувачами, але й експертами повсякденності. Тому вони краще за нас знають, що їм потрібно, та які проблеми є в цьому місці. Створюючи разом з ними проект, ми робимо його лише краще

Головна особливість в тому, що будь-який міський проект — це завжди робота з багатьма учасниками: бізнесом, містом, містянами, спеціалістами. Для цього потрібен налагоджений діалог між всіма сторонами і розуміння спільної мети. На жаль, в нас такого налагодженого діалогу ще нема, зараз він лише починає формуватись.

Основним трендом в міському дизайні є людиноорієнтованість. Однак цей тренд вловили ще не всі учасники індустрії, тому ми досі отримуємо площі, до яких не можна дістатись на візку, зупинки громадського транспорту, якими не можна користуватись незрячим людям, вулиці, на яких не можна зручно пересуватись велосипедистам, а іноді і пішоходам.

 

Перекриття Ярвалу

Цей проект є найбільшим і найзагадковішим факапом. Через це він один з моїх найулюбленіших. Ми півроку проводили дослідження, спілкувались з підприємцями, прораховували різні варіанти перекриття на транспортній моделі, домовились з міською адміністрацією. За день до перекриття, яке мало статись 24 серпня 2017 року, адміністрація перенесла все це на невизначений термін. Таке в нашій практиці сталося вперше і досі достеменно невідомо, що стало причиною. Ймовірно розкрити цю таємницю зможуть лише майбутні покоління.

 

Коло Подолу

Поки що це найбільше дослідження, яке ми проводили, і перша концепція розвитку публічного простору, яку ми створили. Ми зібрали дані на території всього Подолу і розробили пішохідний маршрут, який з’єднує три історичні київські гори і набережну Дніпра. Зараз по цьому маршруту вже пройшло дві екскурсії і ми збираємось продовжувати прогулянки.

Захищайтеся: 6 сервісів з дірками у приватності, якими ви користуєтесь кожен день

АвторАліна Ситнік
9 Серпня 2018

Щодня ми перевіряємо пошту, гуглимо інформацію, шеримо картинки та спілкуємося в месенджерах. Це стало настільки природним, що ми навіть не замислюємось, що наші запити, повідомлення та скріншоти можуть легко потрапити у загальний доступ – і це без порушення жодних прав.  Platfor.ma проаналізувала слабкі місця популярних сервісів та додатків, які грішать витоками персональної інформації.

 

Компанія Google не приховує, що збирає будь-які доступні дані про своїх користувачів. Для того, щоб особисто переконатися у цьому, достатньо лише відкрити «Мій аккаунт» та перейти у розділ «Особисте та конфіденційність».

Тут можна знайти інформацію про  власну активність та побачити відвідані місця на Google maps. Також компанія зберігає усі голосові записи користувачів, які використовували Voice & Audio Activity. Запис розпочинається одразу після вимовляння «OK Google» чи натискання кнопки мікрофона.