Залучені штати Америки: 10 особливостей життя у США, які не завадять в Україні

1 Липня 2018
планета рівні права

Українка Марія Єременко жила у Нью-Йорку за студентською програмою. Для Platfor.ma вона сформулювала десять пунктів, які вразили її у США найбільше, та які було б добре колись побачити і в Україні: від дитячих майданчиків і бібліотек до транспорту і безкоштовних розваг.

Я ніколи не мріяла жити у США. Тому що не уявляла як там, окрім того, що показували в кіно. Але поїхати туди, звісно, мріяла. І коли нарешті випала така можливість, жагучого бажання залишитись жити у США так само не було. Та коли ти приїжджаєш не в ролі туриста,  а за контрактом студентської програми на один рік, то думки згодом змінюються. Ти починаєш дивитися на все зі сторони: було б чудово, якби мої діти грали на таких гральних майданчиках; хотілося б, щоб одяг, побутова техніка, житло всім були по кишені; щоб в рідній країні сфера обслуговування була на такому ж високому рівні; щоб дійсно «все профессии нужны, все профессии важны».

Тому я написала 10 пунктів, які можуть показати, чого варто прагнути у нас, щоб іноземці мріяли жити в Україні.

 

Дитячi майданчики

Я працюю з дітьми, тому цих гральних майданчиків бачу немало. І всі вони великі, для малесеньких дітей і для старших, чисті і доглянуті. Ось один з дитячих майданчиків у Брукліні для дітей віком від 1 до 4 років (обмежень немає, це просто мої спостереження). Всі іграшки, що ви бачите – безкоштовні. Їх ніхто не приносить з собою і, що важливо, не виносить теж. Іграшки там завжди, і часто їх кількість збільшується. Вони не прив’язані ланцюгами чи мотузкою до дерев. Ні. Вони в доступі 24/7.  Окрім того часу, коли все по коліна замело снігом.

А ось майданчик  для старших діток. Його особливість – це так звані sprinklers, тобто розбризкувачі води. Влітку це просто неймовірно приємно. Діти приходять прямо з купальниками і плавками, і коли на дворі +30 – а літо в Нью-Йорку просто пекельне – бігають через струмені води. Всі майданчики огороджені парканами і на кожному з них написано: «Дорослим вхід на територію грального майданчика без дитини заборонений».

Бiблiотека

Зараз не йтиме мова про бібліотеки національного значення, як наші імені Вернадського, Максимовича тощо. Я розповім про одну з державних невеликих бібліотек. З першого погляду, наче й нічого особливого: ну, книжки усюди по полицях розставлені. Але потім ти бачиш один комп’ютер, другий, третій, десятий, і ще чотири спеціальних для дітей. Кожна дитина може пограти 30 хвилин, на комп’ютері є багато розвиваючих ігор, аудіо-оповідань, завдань.

Звісно, в бібліотеці є безкоштовний Wi-Fi. Також згодом помічаєш кілька електронних пристроїв, де ти, маючи власну  картку бібліотеки,  підходиш і самостійно можеш взяти собі книжки за штрих-кодом. Після цього роздруковуєш чек, де написано назви книжок та дату їх повернення.

Окрім книжок, бібліотека щомісяця має розклад різних занять та подій. Наприклад, танці. Або читання казок для дітей віком від 0 до 3 років. Або «зробисвоїмируками» для дітей від 2 до 5 років. Всі матеріали для аплікацій та виробів надаються безкоштовно. Ну і звісно, вхід всі заняття та заходи – також.

Не хочеш до бібліотеки – зайди до книжкового магазину. Одна з найвідоміших мереж у США має таку особливість: дозвіл безкоштовно читати книжки, які продаються на полицях. Ти приходиш, береш будь-яке видання, сідаєш на підлозі або на одному з п’яти стільців – і читаєш. Скільки влізе. Прямо в магазині є Starbucks та туалети. Все охайно, чисто. Просто сиди собі тихо, не мни сторінки і все буде ок. Хочу, звичайно, не в кожному магазині такі бонуси.

Iнтернет-покупки

Америка – країна швидкостей і технологій. Люди реально постійно поспішають. Особливо якщо ми говоримо про Нью-Йорк. Інтернет-покупки такі ж прості, як і звичайні. Тут навіть не є розкішшю чи «мажорством» замовляти продукти харчування через інтернет. Справа в тому, що у багатьох реально немає часу на магазини. Але що ж важливо: можна не сумніватися в якості продуктів, одягу чи техніки. Машини доставки їздять вулицями зранку до вечора, а на кур’єра чекають майже щодень. За добу може прийти 3-8 коробок з замовленнями.

Та що мене вразило – це коли я замовила собі речі, то мені прийшов пакунок, всередині якого вже був роздрукований аркуш паперу з полями для заповнювання і назвами речей, які я обрала. Нащо? На той випадок, якщо мені щось не сподобається і я захочу повернути ці товари. При цьому поруч з аркушем була наліпка зі зворотною адресою компанії, заздалегідь  оплачена (тобто мені навіть марку не треба було купувати). Достатньо було наклеїти наліпку на пакунок, заклеїти коробку/пакет і віддати поштареві. Все. І так роблять майже всі компанії.

 

Сервiс

Враження, яке складається від візиту до ресторану або кафе, завжди позитивне. Бо люди, які тебе обслуговують, люблять свою роботу. Або дуже добре прикидаються, що люблять.

Я згадую, як працювала офіціанткою в одній з найвідоміших мереж України і що це був за безлад та нелюдяне ставлення до персоналу. Але у США одразу видно, що до штату ставляться поважно, ну або може, що в Америці ніхто не терпітиме зневаги. Тим не менш, де б я не була, офіціантки усміхнені, доброзичливі, спокійні, не змучені. Можна сказати: «Ну, вони усміхнені, бо чайові хочуть!». Так вони ж їх заслуговують на всі 100%! І дійсно є бажання залишити  додаткові гроші за професійне ставлення до тебе.

Якось я їхала залізничним потягом і пішла до буфету купити їсти. Поки я стояла в черзі, дівчина замовила сендвіч з яловичиною. «Я дуже вибачаюся, та це зі старого меню. Там, на дверях, напевно ще не змінили на нове! Прошу вибачення! Ось нове меню. Ще раз дуже вибачаюся за непорозуміння», – розсипалась у вибаченнях буфетниця. І ніяких «Лишились тільки вафлі. 5 грн. Давати?»

Персонал в супермаркетах також працює злагоджено, швидко і з задоволенням. В одному з продуктових закладів система обслуговування взагалі вражає. Є 30 працюючих кас. При цьому ще чотири людини на шляху до них керують чергою: один  працівник стоїть в кінці з прапором «Кінець черги», другий розділяє одну велику чергу перед касами на дві, попереду на тебе чекає працівник, який говорить на який колір тобі ставати. І остання людина називає тобі номер каси, слідкуючи за касирами, які за допомогою прапору подають сигнал, що вони звільнились! І так довжелезну чергу люди проходять за 5-7 хвилин.

Так само прибиральниці, поштарі, касири, няні, продавці, електрики, будівельники, охоронці, адміністратори тощо – праця людей дійсно цінується. Ніхто тебе не принизить за твою посаду, твій соціальний статус, твій вигляд. Ти працюєш і заробляєш? Молодець! Цього достатньо для поваги.

Прибирання за собою i  cвоїми

В США, весна не покаже, хто де ходив у туалет. Тому що тут і  взимку, і навесні, і влітку, і восени, коли гуляють на вулиці зі своїм собакою, то за ним прибирають. Якщо і бувають випадки, коли це не так, то дуже рідко. Є ще така робота, як dogwalker (вигулювач собак). Обов’язки: вигулювати собак, чиї хазяїни з ранку до ночі на роботі. Так от,  ця людина гуляє одразу з 2-8 тваринами! І так, за всіма має прибирати.

 

Права людей з інвалідністю

Люди з інвалідністю мають шанс нормально жити в США. Вони мають права, їх підтримують і поважають. Їх заохочують не ховатися від суспільства.

Та і для чого їм це робити, коли їх приймають в школах? Коли в кожному автобусі є спеціальний постійно працюючий підйом, завдяки якому людина може заїхати на інвалідному візку. При чому при мені це було так: водій зупинився на зупинці, нажав на кнопку підйому, встав, вийшов з автобусу, допоміг чоловікові на інвалідному візку заїхати, сів за кермо і повіз пасажирів далі. Так прийнято.

В метро є чимало станцій, на яких є ліфти. І на екрані у вагоні, де написані станції, поруч з деякими вказано значок «інвалідний візок». Тобто людина знає, що на цій станції є ліфт (це передбачено і для мам з візками). І таких станцій дуже багато.

Також в доступі необхідні засоби для пересування, милиці, допоміжні прилади тощо. Більшість інвалідів пересуваються на механізованних інвалідних візках – це не є чимось, що собі можуть дозволити тільки багатії.

Життя людей похилого вiку

Вислів «Післе 40 життя тільки починається» я зрозуміла, тільки потрапивши до Америки. Люди 50+, 60+, 70+ не вистоюють черги в аптеках за препаратами, не сидять в черзі у лікаря, не сапають ту бульбу, і не продають овочі за копійки на вулицях. Вони насолоджуються життям. Оце те, що правда з американських фільмів на всі 100.

Записалася я на акторські курси. Приходжу на перше заняття, дивлюся: половина людей – похилого віку. Думаю, напевно помилилися класом. Ні, не помилилася. В мене не могло вкластися в голові, чому ж вони в своєму віці не в’яжуть шкарпетки чи вирощують квіти на дачі! Та тому що мають нарешті час на себе. Більшість елементарно втілює мірю свого дитинства: стати актором! І знаєте що? В них це дійсно добре виходить.

Я так само в захваті від своїх рідних бабусь, які вирощують квіти, овочі, фрукти, онуків. Але мені б дуже хотілося, щоб мої бабусі ходили на танці, малювання та куди завгодно, тільки б відпочити, а не на грядку!

 

Безкоштовнi розваги

Якщо ми говоримо про Нью-Йорк, то це безперечно місце різноманітних розваг. Проте багато з них потребують грошей. А в багатьох студентів ще плата за навчання, проживання, одяг тощо. Тому є чимало джерел, де пишуть про безкоштовні заходи: фестивалі, паради, перегляд кіно під відкритим небом.

Якось влітку я поїхала на концерт у Браянт парку. Це був захід за участю відомих людей. Прямо посеред парку ти ставив стілець, один з сотні, які були приготовані заздалегідь, і дивився шоу.  При чому такі концерти відбувалися регулярно.

Так само і з виставами Шекспіра у Централ Парку – вони щороку протягом літа збирають аншлаги. Люди просто приходять насолодитися класикою від професійних акторів, не даючи за це ні цента! Щоправда, треба заздалегідь подбати про квиток.

Транспорт

Дехто вважає, що метро (найголовніший і невід’ємний транспорт Нью-Йорку, як на мене) – брудне і недоглянуте. Але треба враховувати, що щодня в метрополітені здійснюється більше 5 млн поїздок. Не варто очікувати там вазони з квітами і відполіровані до блиску сидіння. Набагато важливішим є те, що метрополітен працює цілодобово. Що коли одну станцію закривають і альтернативи пересадки під землею немає, то на поверхні запускають безкоштовні автобуси, які везуть пасажирів тим маршрутом, який закритий під землею. Везуть безкоштовно і цілодобово. Крім того, в метро на кожній станції є смітники і це не створює неприємного запаху чи сміття довкола.

Одного разу я кудись їхала потягом і за одну зупинку до моєї фінальної пасажирів, які ще лишалися у вагонах, поросили вийти з поїзду з речами. Причина: аварія на мосту попереду, через яку поїзд не зможе ще довгий час їхати вперед. Їхати лишалось ще хвилин 40. Всіх пасажирів розділили на групи по 2-4 чоловіки, запитали адреси готелів, де в них заброньовані місця – і посадили в таксі. Безкоштовно.

Багатьом людям доводиться їхати на роботу чи додому водним транспортом. Наприклад, з Манхеттену до Стетен Айленду треба хвилин 20. Кораблі ходять кожні 30 хв, цілодобово, безкоштовно.

Свобода, свiдомiсть i поряднiсть

Те, що в США абсолютно нікого не хвилює те, який ти маєш вигляд, я думаю, вам відомо, про це навіть говорити не буду. Але мене дивує ось що: в маленьких кафе і ресторанах багато людей  приходять попрацювати з планшетом чи ноутбуком. І от якщо тобі треба відійти до туалету, то ти можеш спокійно залишити всі свої речі і піти. Ніхто не чіпатиме. Я не маю на увазі людяні місця типу Макдональдсу і Старбаксу, а саме кав’ярні, кафе, де можна посидіти і нормально поїсти.

Як тільки тобі наступають на ногу чи чіпляють плечем чи просто перетинають шлях – обов’язково всі кажуть «sorry». Це автоматично. Дрібниця, а вже не так образливо за пом’ятий чобіт. І моє найулюбленіше – це побажання гарного дня. В магазині, в кінотеатрі, в кав’ярні, в транспорті, просто на вулицях – люди в кінці розмови завжди бажають тобі хорошого дня. Це звичка (про ключові звички спілкування у США, на які теж варто звернути увагу в Україні, ми вже писали. – Platfor.ma).

Все, що я написала вище – мої особисті спостереження. Впевнена, хтось може зі мною і не погодитися. Я не малюю життя в штатах рожевим кольором, адже тут найбільша кількість в’язнів у світі, також є малоосвічені люди та бідність. Але люди мають вибір. І велика більшість робить його на користь хорошого життя.

 

Фотографії: Марія Єременко

1 Липня 14:17
планета рівні права
Найцiкавiше на сайтi

Шутки не из маршрутки: как берлинский транспорт влюбил в себя соцсети и пассажиров

10 Вересня 2016

Диалог разнообразных государственных и коммунальных служб с простыми смертными – вещь сложная и зачастую трагическая. Студент Свободного университета Берлина Богдан Мифтахов обнаружил, что одна из главных обслуживающих компаний немецкой столицы показывает себя в общении с людьми настолько хорошо, что эти самые люди ее очень любят. И написал для Platfor.ma о том, как и почему.

В конце 1940-х Берлин лежал в руинах. Затем его ждало разделение на четыре сектора, потом стена и только начиная с 90 года город существует в том виде, в котором мы знаем его сегодня. О немецкой столице сейчас часто вспоминают в связке с многими темами. Ночная жизнь, ревитализация, искусство, культура, стартапы и тому подобное. Все не перечислить. Но немногие знают, что Берлин также интересен своей транспортной инфраструктурой. То, что это все построено и настроено за столь недолгое время может стать темой для отдельного курса лекций по урбанистике. Но здесь мы поговорим о другом аспекте – о коммуникации.

Почти за весь общественный транспорт в Берлине отвечает компания «Berliner Verkehrsbetriebe» (BVG). Чтобы не вдаваться в подробности будем считать, что BVG – это местный, скажем, «Киевпастранс». Так вот, как это часто бывает, все хорошее у них началось с проблемы.

В 2015 году BVG решил быть в тренде в этих наших интернетах и запустил онлайн-кампанию с хештегом #weilwirdichlieben («потому что мы тебя любим»). Этой акцией BVG хотела собрать позитивные эмоции жителей и гостей Берлина, связанные с местным общественном транспортом. Но случилось все не совсем так, как планировалось – и интернет заполнили жалобы на постоянно опаздывающие поезда метро, хамоватых водителей автобусов и десятки других проблем. За первый месяц кампания #weilwirdichlieben собрала больше 16 тыс. твитов – и большая их часть была совсем не о любви.

Это был кейс о том, как делать не надо, хотя представитель digital отдела BVG считает, что совсем наоборот. По его словам, первый этап #weilwirdichlieben активизировал жителей и привлек внимание к акции. После наступил ответный ход, который и привел в 2016 году BVG и их подрядчика компанию GUD к двум наградам в сфере онлайн коммуникаций. И так делать надо.

Теперь подробней о самой кампании #weilwirdichlieben. Самое важное в ней то, что BVG начали общаться с жителями на их языке. Если в первой части #weilwirdichlieben BVG не очень умело отвечали на критику, то во второй они научились признавать свои ошибки и смеяться над собой.

Ole: «Приложение BVG для iPhone настолько ужасно, что даже пятилетнему ребенку было бы стыдно за разработчика!» BVG: «Приложение сделал трехлетний ребенок. И он гордится этим».

DerGiga: «Опоздал, а все потому, что автобус опять существует только в расписании…» BVG: «Извините!» DerGiga: «Без проблем. Фраза “BVG” является теперь всеобще принятым извинением/объяснением». BVG: «– Что это за незнакомец в нашем шкафу? – BVG!»

Matthias Oomen: «Из 18 монет, которые я бросил в автомат для покупки билетов, 12 вернулись обратно. Новый рекорд #weilwirdichlieben!» BVG: «Сорри, но рекорд закреплен за Эрной П. из района Марцан. Из 15 монет вернулось 13. Вот это выдающееся достижение!»

Приношу свои изменения: 10 правил, которым учит жизнь в Берлине

АвторБогдан Мифтахов
3 Листопада 2015

Студент Института международных отношений и Свободного университета Берлина Богдан Мифтахов написал для Platfor.ma о том, как меняется стиль жизни и привычки всего-то через месяц после переезда в Берлин.

Германия окутана огромным количество стереотипов, но уже спустя месяц жизни здесь ты начинаешь понимать, что правдиво, а что надумано. Конечно, можно сказать, что Берлин – это далеко не вся Германия, и это во многом правда, но многие пункты правдивы и для всей страны.

Какой бы банальной ни была данная характеристика, это действительно так. Интересно, что здесь редко опаздывают не потому, что все вокруг сильно вежливые, просто каждый ценит свое и чужое время. Но не опаздывать жителей города учит еще и инфраструктура: на смартфоне можно поминутно просчитать свой маршрут в любую точку города, да еще и в реальном времени. Это касается не только метро или наземных электричек, но даже автобусов с трамваями. Вот у меня, например, автобус в университет отъезжает от остановки каждые 10 минут в одно и тоже время, в 2, 12, 22, 32 … минуты, а весь маршрут занимает ровно 22 минуты, так что я точно знаю, во сколько мне надо выйти, чтобы успеть на пары.

«За оценки и знания студенты дерутся бешено»: Тимофей Милованов про образование в США

АвторЮрій Марченко
23 Жовтня 2015

В четверг в Киеве прошла конференция «Бизнес и университеты». В рамках одной из дискуссий по Skype из США выступил доцент Питтсбургского университета Тимофей Милованов. Platfor.ma записала самые интересные его высказывания об американской системе образования, недоверии студентов к преподавателю и том, как университеты возродили полуразрушенный город.

Проблема украинского образования вовсе не в коррупции или маленьких зарплатах преподавателей, а в том, что студенты не понимают – учеба может обеспечить им жизнь. В США обыкновенный студент в моем классе четко осознает, что если он получит хорошие оценки, то будет работать на Уолл-стрит с годовой зарплатой в $200 тыс., а если плохие, то в Макдональдсе за $50 тыс. Поэтому за оценки и знания учащиеся дерутся бешено и при этом сами борются с коррупцией.

Если студент платит до $20 тыс. за год обучения и при этом ему не дают практические и важные навыки, то его родители просто разорвут меня на части – потому что их огромные деньги тратятся зря. И если я буду плохо объяснять или несправедливо раздавать оценки и появятся подозрения в некой предвзятости, то у меня будут серьезные проблемы – речь ведь идет о будущем их детей. Я знаю случаи, когда из-за плохой оценки отец студента прилетал ругаться с другого конца страны на частном самолете.

Каждый раз в конце семестра у меня истерики на приемных часах – студенты плачут, что родители с такими оценками выгонят их из дому. В США очень жесткая система и если ошибиться, то можно серьезно «попасть». И исключений нет. Мой опыт показывает, что в Украине можно войти в обстоятельства, хорошего поддержать, умному помочь. А в мире такого нет.

В США студент сам выбирает свою структуру образования. К примеру, чтобы стать экономистом, ему нужно набрать 15 кредитов по математике и экономике. Как именно он их наберет – всем плевать. Но студенты сами заинтересованы хорошо учиться, поэтому они бегают за хорошими преподавателями. Те педагоги, которые хорошо учат, работают с перегруженными курсами, а к тем, кто плохо никто не ходит. Количество студентов отражается и на зарплатах педагогов. По сути, студенты как на базаре – выбирают курс получше и работы поменьше.

Главное отличие от украинской системы – в США студент не верит преподавателю. Учитель для него не авторитет. Каждый год на первых лекциях я должен зарабатывать авторитет заново. Здесь нет уважения к преподаванию, мне нужно завоевать их доверие тем, что я расскажу умные вещи и сделаю это понятно.

Ну и что, что я профессор? Был бы я умным – работал в Google или Amazon. А так я, видимо, неудачник и тружусь в университете – ну что я им могу рассказать? И то, что это не так, я могу доказать только своими лекциями. Студентов нужно учить, постоянно удивляя. Все они уже живут в соцсетях, у всех есть телефон и если им скучно, то они моментально уходят в Facebook. Ты должен и преподавать, и развлекать. А если не сможешь, то тебе потом так и скажут: плохо учил, мы ничего не узнали, за что мы платили деньги?

Недавно один студент обвинил меня, что я показываю слайды из какого-то нелицензированного учебника – штраф за это $500 тыс. Было серьезное разбирательство с юристами и ректоратом.

Дороги, вареники та права жінок: іноземці про дивну Україну

АвторPlatfor.ma
10 Січня 2018

Щороку волонтери з усього світу з’їжджаються в Україну, щоб у шкільних таборах GoCamp навчати дітей англійській, німецькій і французькій мовам та ділитися своєю культурою. А вже за кілька тижнів вони везуть додому власні враження. Разом з ініціативою GoGlobal ми вирішили дослідити, що іноземцям подобається в Україні й від чого вони не в захваті, а також які з їхніх очікувань не справдилися і чому.

 

Фото: www.facebook.com/laurens.soenen

До того, як взяти участь у GoCamp, я вивчав політику та історію України, але не мав жодного уявлення про те, якою буде реальність. Коли я їхав в Україну минулого літа, у мене було кілька найпоширеніших негативних стереотипів. Усі вони виявилися помилковими. Замість сірої, старомодної та нудної країни я побачив сучасну і яскраву Україну з величезним потенціалом. Більше того, я був вражений гостинністю, незважаючи на стереотип про українців як досить відчужених людей.

Я завжди буду пам’ятати, як усі, кого я зустрів, зробили все можливе, щоб дати мені лише найкраще. Україна займає особливе місце в моєму серці завдяки надзвичайним людям, які завжди прийдуть на допомогу. Через це Україна стала моїм другим домом. Я не побачив тут чогось особливо негативного, але мушу визнати, що мої подорожі тривали не дуже довго. Я не надто переживав через погану інфраструктуру або прояви корупції, але можу уявити, наскільки це розчаровує, якщо жити в таких умовах тривалий час.

Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена
Фото з особистого архіву Лоуренса Сунена