Я ніколи не мріяла жити у США. Тому що не уявляла як там, окрім того, що показували в кіно. Але поїхати туди, звісно, мріяла. І коли нарешті випала така можливість, жагучого бажання залишитись жити у США так само не було. Та коли ти приїжджаєш не в ролі туриста,  а за контрактом студентської програми на один рік, то думки згодом змінюються. Ти починаєш дивитися на все зі сторони: було б чудово, якби мої діти грали на таких гральних майданчиках; хотілося б, щоб одяг, побутова техніка, житло всім були по кишені; щоб в рідній країні сфера обслуговування була на такому ж високому рівні; щоб дійсно «все профессии нужны, все профессии важны».

Тому я написала 10 пунктів, які можуть показати, чого варто прагнути у нас, щоб іноземці мріяли жити в Україні.

Дитячi майданчики

Я працюю з дітьми, тому цих гральних майданчиків бачу немало. І всі вони великі, для малесеньких дітей і для старших, чисті і доглянуті. Ось один з дитячих майданчиків у Брукліні для дітей віком від 1 до 4 років (обмежень немає, це просто мої спостереження). Всі іграшки, що ви бачите – безкоштовні. Їх ніхто не приносить з собою і, що важливо, не виносить теж. Іграшки там завжди, і часто їх кількість збільшується. Вони не прив’язані ланцюгами чи мотузкою до дерев. Ні. Вони в доступі 24/7.  Окрім того часу, коли все по коліна замело снігом.

А ось майданчик  для старших діток. Його особливість – це так звані sprinklers, тобто розбризкувачі води. Влітку це просто неймовірно приємно. Діти приходять прямо з купальниками і плавками, і коли на дворі +30 – а літо в Нью-Йорку просто пекельне – бігають через струмені води. Всі майданчики огороджені парканами і на кожному з них написано: «Дорослим вхід на територію грального майданчика без дитини заборонений».

Бiблiотека

Зараз не йтиме мова про бібліотеки національного значення, як наші імені Вернадського, Максимовича тощо. Я розповім про одну з державних невеликих бібліотек. З першого погляду, наче й нічого особливого: ну, книжки усюди по полицях розставлені. Але потім ти бачиш один комп’ютер, другий, третій, десятий, і ще чотири спеціальних для дітей. Кожна дитина може пограти 30 хвилин, на комп’ютері є багато розвиваючих ігор, аудіо-оповідань, завдань.

Звісно, в бібліотеці є безкоштовний Wi-Fi. Також згодом помічаєш кілька електронних пристроїв, де ти, маючи власну  картку бібліотеки,  підходиш і самостійно можеш взяти собі книжки за штрих-кодом. Після цього роздруковуєш чек, де написано назви книжок та дату їх повернення.

Окрім книжок, бібліотека щомісяця має розклад різних занять та подій. Наприклад, танці. Або читання казок для дітей віком від 0 до 3 років. Або «зробисвоїмируками» для дітей від 2 до 5 років. Всі матеріали для аплікацій та виробів надаються безкоштовно. Ну і звісно, вхід всі заняття та заходи – також.

Не хочеш до бібліотеки – зайди до книжкового магазину. Одна з найвідоміших мереж у США має таку особливість: дозвіл безкоштовно читати книжки, які продаються на полицях. Ти приходиш, береш будь-яке видання, сідаєш на підлозі або на одному з п’яти стільців – і читаєш. Скільки влізе. Прямо в магазині є Starbucks та туалети. Все охайно, чисто. Просто сиди собі тихо, не мни сторінки і все буде ок. Хочу, звичайно, не в кожному магазині такі бонуси.

Iнтернет-покупки

Америка – країна швидкостей і технологій. Люди реально постійно поспішають. Особливо якщо ми говоримо про Нью-Йорк. Інтернет-покупки такі ж прості, як і звичайні. Тут навіть не є розкішшю чи «мажорством» замовляти продукти харчування через інтернет. Справа в тому, що у багатьох реально немає часу на магазини. Але що ж важливо: можна не сумніватися в якості продуктів, одягу чи техніки. Машини доставки їздять вулицями зранку до вечора, а на кур’єра чекають майже щодень. За добу може прийти 3-8 коробок з замовленнями.

Та що мене вразило – це коли я замовила собі речі, то мені прийшов пакунок, всередині якого вже був роздрукований аркуш паперу з полями для заповнювання і назвами речей, які я обрала. Нащо? На той випадок, якщо мені щось не сподобається і я захочу повернути ці товари. При цьому поруч з аркушем була наліпка зі зворотною адресою компанії, заздалегідь  оплачена (тобто мені навіть марку не треба було купувати). Достатньо було наклеїти наліпку на пакунок, заклеїти коробку/пакет і віддати поштареві. Все. І так роблять майже всі компанії.

Сервiс

Враження, яке складається від візиту до ресторану або кафе, завжди позитивне. Бо люди, які тебе обслуговують, люблять свою роботу. Або дуже добре прикидаються, що люблять.

Я згадую, як працювала офіціанткою в одній з найвідоміших мереж України і що це був за безлад та нелюдяне ставлення до персоналу. Але у США одразу видно, що до штату ставляться поважно, ну або може, що в Америці ніхто не терпітиме зневаги. Тим не менш, де б я не була, офіціантки усміхнені, доброзичливі, спокійні, не змучені. Можна сказати: «Ну, вони усміхнені, бо чайові хочуть!». Так вони ж їх заслуговують на всі 100%! І дійсно є бажання залишити  додаткові гроші за професійне ставлення до тебе.

Якось я їхала залізничним потягом і пішла до буфету купити їсти. Поки я стояла в черзі, дівчина замовила сендвіч з яловичиною. «Я дуже вибачаюся, та це зі старого меню. Там, на дверях, напевно ще не змінили на нове! Прошу вибачення! Ось нове меню. Ще раз дуже вибачаюся за непорозуміння», – розсипалась у вибаченнях буфетниця. І ніяких «Лишились тільки вафлі. 5 грн. Давати?»

Персонал в супермаркетах також працює злагоджено, швидко і з задоволенням. В одному з продуктових закладів система обслуговування взагалі вражає. Є 30 працюючих кас. При цьому ще чотири людини на шляху до них керують чергою: один  працівник стоїть в кінці з прапором «Кінець черги», другий розділяє одну велику чергу перед касами на дві, попереду на тебе чекає працівник, який говорить на який колір тобі ставати. І остання людина називає тобі номер каси, слідкуючи за касирами, які за допомогою прапору подають сигнал, що вони звільнились! І так довжелезну чергу люди проходять за 5-7 хвилин.

Так само прибиральниці, поштарі, касири, няні, продавці, електрики, будівельники, охоронці, адміністратори тощо – праця людей дійсно цінується. Ніхто тебе не принизить за твою посаду, твій соціальний статус, твій вигляд. Ти працюєш і заробляєш? Молодець! Цього достатньо для поваги.

Прибирання за собою i  cвоїми

В США, весна не покаже, хто де ходив у туалет. Тому що тут і  взимку, і навесні, і влітку, і восени, коли гуляють на вулиці зі своїм собакою, то за ним прибирають. Якщо і бувають випадки, коли це не так, то дуже рідко. Є ще така робота, як dogwalker (вигулювач собак). Обов’язки: вигулювати собак, чиї хазяїни з ранку до ночі на роботі. Так от,  ця людина гуляє одразу з 2-8 тваринами! І так, за всіма має прибирати.

Права людей з інвалідністю

Люди з інвалідністю мають шанс нормально жити в США. Вони мають права, їх підтримують і поважають. Їх заохочують не ховатися від суспільства.

Та і для чого їм це робити, коли їх приймають в школах? Коли в кожному автобусі є спеціальний постійно працюючий підйом, завдяки якому людина може заїхати на інвалідному візку. При чому при мені це було так: водій зупинився на зупинці, нажав на кнопку підйому, встав, вийшов з автобусу, допоміг чоловікові на інвалідному візку заїхати, сів за кермо і повіз пасажирів далі. Так прийнято.

В метро є чимало станцій, на яких є ліфти. І на екрані у вагоні, де написані станції, поруч з деякими вказано значок «інвалідний візок». Тобто людина знає, що на цій станції є ліфт (це передбачено і для мам з візками). І таких станцій дуже багато.

Також в доступі необхідні засоби для пересування, милиці, допоміжні прилади тощо. Більшість інвалідів пересуваються на механізованних інвалідних візках – це не є чимось, що собі можуть дозволити тільки багатії.

Життя людей похилого вiку

Вислів «Післе 40 життя тільки починається» я зрозуміла, тільки потрапивши до Америки. Люди 50+, 60+, 70+ не вистоюють черги в аптеках за препаратами, не сидять в черзі у лікаря, не сапають ту бульбу, і не продають овочі за копійки на вулицях. Вони насолоджуються життям. Оце те, що правда з американських фільмів на всі 100.

Записалася я на акторські курси. Приходжу на перше заняття, дивлюся: половина людей – похилого віку. Думаю, напевно помилилися класом. Ні, не помилилася. В мене не могло вкластися в голові, чому ж вони в своєму віці не в’яжуть шкарпетки чи вирощують квіти на дачі! Та тому що мають нарешті час на себе. Більшість елементарно втілює мірю свого дитинства: стати актором! І знаєте що? В них це дійсно добре виходить.

Я так само в захваті від своїх рідних бабусь, які вирощують квіти, овочі, фрукти, онуків. Але мені б дуже хотілося, щоб мої бабусі ходили на танці, малювання та куди завгодно, тільки б відпочити, а не на грядку!

Безкоштовнi розваги

Якщо ми говоримо про Нью-Йорк, то це безперечно місце різноманітних розваг. Проте багато з них потребують грошей. А в багатьох студентів ще плата за навчання, проживання, одяг тощо. Тому є чимало джерел, де пишуть про безкоштовні заходи: фестивалі, паради, перегляд кіно під відкритим небом.

Якось влітку я поїхала на концерт у Браянт парку. Це був захід за участю відомих людей. Прямо посеред парку ти ставив стілець, один з сотні, які були приготовані заздалегідь, і дивився шоу.  При чому такі концерти відбувалися регулярно.

Так само і з виставами Шекспіра у Централ Парку – вони щороку протягом літа збирають аншлаги. Люди просто приходять насолодитися класикою від професійних акторів, не даючи за це ні цента! Щоправда, треба заздалегідь подбати про квиток.

Транспорт

Дехто вважає, що метро (найголовніший і невід’ємний транспорт Нью-Йорку, як на мене) – брудне і недоглянуте. Але треба враховувати, що щодня в метрополітені здійснюється більше 5 млн поїздок. Не варто очікувати там вазони з квітами і відполіровані до блиску сидіння. Набагато важливішим є те, що метрополітен працює цілодобово. Що коли одну станцію закривають і альтернативи пересадки під землею немає, то на поверхні запускають безкоштовні автобуси, які везуть пасажирів тим маршрутом, який закритий під землею. Везуть безкоштовно і цілодобово. Крім того, в метро на кожній станції є смітники і це не створює неприємного запаху чи сміття довкола.

Одного разу я кудись їхала потягом і за одну зупинку до моєї фінальної пасажирів, які ще лишалися у вагонах, поросили вийти з поїзду з речами. Причина: аварія на мосту попереду, через яку поїзд не зможе ще довгий час їхати вперед. Їхати лишалось ще хвилин 40. Всіх пасажирів розділили на групи по 2-4 чоловіки, запитали адреси готелів, де в них заброньовані місця – і посадили в таксі. Безкоштовно.

Багатьом людям доводиться їхати на роботу чи додому водним транспортом. Наприклад, з Манхеттену до Стетен Айленду треба хвилин 20. Кораблі ходять кожні 30 хв, цілодобово, безкоштовно.

Свобода, свiдомiсть i поряднiсть

Те, що в США абсолютно нікого не хвилює те, який ти маєш вигляд, я думаю, вам відомо, про це навіть говорити не буду. Але мене дивує ось що: в маленьких кафе і ресторанах багато людей  приходять попрацювати з планшетом чи ноутбуком. І от якщо тобі треба відійти до туалету, то ти можеш спокійно залишити всі свої речі і піти. Ніхто не чіпатиме. Я не маю на увазі людяні місця типу Макдональдсу і Старбаксу, а саме кав’ярні, кафе, де можна посидіти і нормально поїсти.

Як тільки тобі наступають на ногу чи чіпляють плечем чи просто перетинають шлях – обов’язково всі кажуть «sorry». Це автоматично. Дрібниця, а вже не так образливо за пом’ятий чобіт. І моє найулюбленіше – це побажання гарного дня. В магазині, в кінотеатрі, в кав’ярні, в транспорті, просто на вулицях – люди в кінці розмови завжди бажають тобі хорошого дня. Це звичка (про ключові звички спілкування у США, на які теж варто звернути увагу в Україні, ми вже писали. – Platfor.ma).

Все, що я написала вище – мої особисті спостереження. Впевнена, хтось може зі мною і не погодитися. Я не малюю життя в штатах рожевим кольором, адже тут найбільша кількість в’язнів у світі, також є малоосвічені люди та бідність. Але люди мають вибір. І велика більшість робить його на користь хорошого життя.

Фотографії: Марія Єременко