Не кажи «триста»:
як навчитися жартувати дійсно смішно

АвторТетяна Капустинська
17 Вересня 2019
інструкція пороблено

Скільки разів перед сном ви знову і знову програвали в пам’яті момент, коли могли влучно віджартуватися? Або вам на думку спадала дотепна відповідь, але надто пізно? Настав час стати зіркою стендапу не тільки у власній голові. Почуття гумору не генетичне, і його можна натренувати. Розповідаємо про прості правила та заборонені прийоми.

Навчитися жартувати нам допомагають експерти з «Підпільного стендапу»

ЯК ВЛУЧНО ПОЖАРТУВАТИ

Слідкуйте за контекстом. Коли ви в колі друзів, то пожартувати не важко, адже ви знаєте контекст, у якому знаходитесь. Ви в курсі того, що відбувається, можете жартувати щодо того, що трапилося тут і зараз. Натомість комік має створити контекст штучно та вигадати такі умови, в яких його слова стають смішними. Наприклад: «Мене питають, що я встиг до 25 років? Я встиг не померти, це теж непросто. В Україні дуже легко це зробити – невдало зайшов до “Євразії”, переплутав йогурт в “АТБ”. Сьогодні настільки легко померти, що новину про смерть людини можна прочитати у розділі “Курйози”».

Робіть влучні постріли. Ваша кількість жартів повинна бути дозованою. Якщо ви думаєте, що ви будете постійно жартувати й залишатися на гребені хвилі, то ні – це швидко всім набридне. Навіть якщо ви робите це смішно, ваші слова будуть знецінюватися. А якщо несмішні, то швидко здобудете собі славу балабола. 

Цитуйте. Якщо ви хочете смішно пожартувати в компанії, то можна процитувати якогось коміка, наприклад. Це не заборонено і майже завжди смішно, а якщо ні, то ви можете виправдатися: «Ой, ну я не так переказав, там було кумедніше». Але тільки в тому разі, якщо у вас немає амбіції виступати на сцені.

Дійте по ситуації. Якщо ваш жарт не заходить, пожартуйте про те, як у вас не зайшов жарт. Якщо перед вами сидять 50 людей, які не сміються, оберіть одного, який відреагував, і почніть із ним розмовляти. 

Не бійтеся бути несмішними. Це нормально. Навіть професійні коміки дуже часто виступають несмішно, якщо ви те ж саме зробите в компанії, то нічого страшного не відбудеться. Не намагайтеся рятуватися та накидувати ще 40 жартів, щоб вибратися з цього полону.

А ЦЬОГО КРАЩЕ НЕ ТРЕБА

Не платіть гроші за курси комедії, яких зараз багато. Деякі люди вирішили, що жартувати не навчилися, але зможуть навчити інших. І багато хто до них йде, отримує диплом, якісь сертифікати. Витрачати гроші на те, щоб навчитися жартувати – це якась прокрастинація. Інтернет зараз дозволяє зробити це самостійно та безкоштовно, подивившись цікавий контент. 

Не жартуйте на тему, у якій не розбираєтеся. Не лізьте туди, де нічого не знаєте.

Не переборщіть з мімікою. Смішна міміка може посилити ваші виступи, але не наповнити їх. Це може бути бонус, якщо ви вмієте робити це органічно. А якщо ні, то не варто і намагатися. Коли вам комфортно – комфортно і слухачам. 

Не використовуйте поверхневі теми. Щоб ваш же жарт до вас хтось не пожартував, треба слідкувати за ринком. Звичайно, за всіма не вженешся, але є перелік тем, які дуже поверхневі: «немає гарячої води, а в мене є бойлер – мене всі хочуть» або «перший стендап – це як перший секс. Хвилююся, 3 хвилинки і все, і це також у підвалі». Також жарти про маршрутки – скоріш за все там все вже обжартовано. Бомжі – дуже класна, але поверхнева тема. А якщо це бомж у маршрутці, у якого є бойлер – сходяться всі елементи.

СПРОБУЙТЕ ЦІ ПРИЙОМИ

Перебільшення або гіпербола. Досить простий, але дієвий інструмент. Наприклад: «Знайомий купив фітнес-браслет, а він не наліз на руку».

Жарти на три. Будь-який жарт – це парадокс, злам очікування. Дві речі ви даєте адекватні, а третя несподівано обламує. Наприклад: «Ми сподіваємося, що трансгуманізм допоможе нам подолати хвороби, стати безсмертними та осилити черги до перепічки». Перепічку тут ніхто не очікує. 

Є ще лайфхак, який називається «щось під наркотою». Його придумали британці ще у 2000-х. Він звучить так: уявіть собі щось, будь-що. Уявили? А тепер уявіть те саме під ЛСД. Все! Будь-яка фігня під ЛСД буде здаватися смішною – плінтус, ваша тітонька, дерево, будь-що. 

Ефект «в мене так само». Ви розповідаєте про якусь деталь, звичку, або нюанс, який всі роблять, але не часто це озвучують. Люди впізнають у цьому себе і з цього сміються. Наприклад: «Я не люблю прибирати – коли я бачу пил, то просто змахую його рукою. Я не прибираю, а виганяю пил». Або «Підлітки ходять із музикальними колонками в руках і всіх бісять своєю музикою. Єдиний плюс такої колонки – вона допомагає зрозуміти, звідки наближається дебіл». 

Шукати у негативному позитивне та навпаки. Наприклад: «У київському метро зранку ніколи не буде теракту, тому що всі вагони забиті настільки, що терорист зайде з бомбою та не зможе нажати на кнопку – його руки будуть затиснуті, а на бомбу ще й сяде якась бабуся, якій на Арсенальній виходити».

ЯК ВЗАГАЛІ ВЧИТИСЯ ЖАРТУВАТИ

Ходіть на стендапи, особливо на українські. По-перше, це і є розвиток гумору в країні – давати йому шанс. По-друге, у телевізійних передачах вирізають несмішні моменти, а вживу все виглядає по-іншому. З ймовірністю 90% ви потрапите на одного з коміків, в якого щось пішло не за планом, і перестанете комплексувати. Адже якщо навіть професіонал, який цим заробляє, може собі дозволити інколи бути несмішним, то й ви можете. 

Круто можна навчитися жартувати радикальними методами – за допомогою відкритих мікрофонів. Їх безліч у місті – можна просто зареєструватися і виступити.  Загалом даєтся три хвилини, за які ви розумієте, чи можете робити щось смішне. Це досвід. Ви на сцені, на вас дивиться багато незнайомих людей – після такого і в компанії пожартувати легше.

Дивіться своїх земляків, щоб зрозуміти, як жартують у нас. Тому що виходить західний комік і каже: «Обама. Обама багато собі дозволяє», і зал кидається в овації – у нас такого не буде. Вітчизняні коміки іноді дивляться «95 квартал», просто щоб зрозуміти тенденції гумору в країні.

Не буває заборонених тем – бувають невлучні жарти на цю тему.

Будьте собою. Треба шукати щось смішне у собі, а не намагатися бути як хтось.

Шукайте свій стиль. Вміння жартувати – дуже суб’єктивне поняття. Ті жарти, які ви кажете для однієї компанії й вона з них сміється, можуть зовсім не зайти на іншу. Є люди, які послухають Джорджа Карліна і скажуть: «Що за фігня, не розумію його», але прийдуть на Джиммі Кара і – «О, оце щільність гумору!».

Шукайте компроміс у своєму гуморі. Хто вирішує, що смішно – комік чи люди? Якщо люди, то у коміка немає ніякої творчої функції, він просто вигадує, що сподобається їм. Якщо навпаки, тоді він авторитарний лідер, який не дає шансів нікому, крім себе. Тому це завжди компроміс.

ЩО ПОДИВИТИСЯ

1. Ви – це той контент, який ви споживаєте. Дивіться виступи Джорджа Карліна, Дейва Шапелла, Луї Сі Кея, Майкла Бербіглі, Стюарта Лі, Джиммі Карра, Едді Мерфі, Ділана Морана, Кевіна Харта.

Надихайтеся професіоналами, але пам’ятайте, якщо ви дивитеся того ж Луї Сі Кея, то ви скоріш за все будете трошки депресивним.

2. Телевізійні шоу не для слабаків. Тут і по сценарію коїться казна-що, а якщо це ще й прямий ефір, то ви можете побачити усі факапи та шляхи порятунку під час катастрофи.

Дивіться шоу Фрая та Лорі, Daily Show із Джоном Стюартом (а зараз – з Тревором Ноєм), The Late Show із Девідом Леттерманом (а зараз – зі Стівеном Кольбером), The Tonight Show із Джиммі Феллоном, Last Week Tonight із Джоном Олівером, «Conan» на каналі TBS із Конаном О’Брайаном, Saturday Night Live і Телебачення Торонто.

3. Виступи на TEDx – це непоганий стендап-симулятор.
Перший у світі інженер гумору Эндрю Тарвін розповідає про необхідні для влучних жартів скіли.

Провідний науковий працівник дослідницької лабораторії гумору в Університеті Колорадо Піт Макгроу пояснює, як зробити будь-що смішним.

Талановитий англійський гуморист Деніел Слосс із Шотландії запевняє, що комедія – це низка коротких і правдивих історій.

 

 

ЩО ПОЧИТАТИ

Джуді Картер «Біблія комедії»

Авторка книги – гумористка з багаторічним стажем і засновниця школи комедії у США. Книга створена для тих, хто прагне заробляти на життя мистецтвом стендапу, але також прокачає вміння жартувати у будь-кого.

Грег Дін «Step by step to stand-up comedy»

Автор цієї книги вже понад 30 років вчить людей, як бути смішними у будь-якій ситуації – навчить і вас. 

Стів Каплан «Приховані інструменти комедії»

У книзі автор аналізує популярні сцени з фільмів і телесеріалів, на їхньому прикладі пояснюючи, як, коли та чому працює комедія. 

Блог комедіанта Бена Шварца 

Бен Шварц пише жарти для різних шоу, а ті, які не потрапляють в ефір, публікує у своєму блозі. Це справжня золота жила!

ЯКЩО ВСЕ ЦЕ НЕ ДОПОМОГЛО, Є УНІВЕРСАЛЬНА ПОРАДА

Якщо ви ненавидите мистецтво та літературу, але хочете 100% пожартувати – просто кажіть «пісюн». Уявіть пісюн у різноманітних ситуаціях: пісюн іде до школи, пісюн купив собі нові капці, пісюн заповнює декларацію. Більше нічого не треба. 

Найцiкавiше на сайтi

«Леді і джентльмени, це мій Фейсбук»: якими були перші пости популярних блогерів

Фейсбук – найпопулярніша соцмережа України. Ми відшукали перші пости популярних українських блогерів, щоб подивитись, наскільки їх сьогодення відрізняється від перших кроків серед лайків та коментарів.

 

Це символічно, що я прибув до України і почав користуватись фейсбуком. ) Вітаю всіх. Шукаю в Україні нових друзів )

Gepostet von Майкл Щур am Dienstag, 19. Juni 2012

 

Підручник в сумці…. Що на думці?

Gepostet von Roman Skrypin am Dienstag, 26. Januar 2010

 

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Робота – вогонь:
як пережити емоційне вигорання

Щопонеділка на Urban Space Radio психологиня Анна Шийчук відповідає на запитання про емоційний інтелект та soft skills у житті та роботі в програмі «Хтознаяк», а Platfor.ma записує найцікавіше. У третьому випуску – про чотири етапи вигорання, схильні до цього синдрому професії (так, креативники в списку) та шляхи спасіння.

Емоційне вигорання – це період тотального знесилення, коли зовсім нічого не хочеться робити. Це стиль життя, коли ранок починається з кави, бо інакше я не можу прокинутись, день теж продовжується з нею, а вечір повинен завершитись або коктейлем, або вином – тому що я не можу розслабитися. Це стан, коли я розумію: все що я роблю, – класно, але бігти так, як раніше, вже не можу. Труднощі, пов’язані з цим, – розбудити себе, наповнитись енергією тоді, коли потрібно бути включеним у роботу, дати можливість тілу відпочити, розслабитися в потрібний момент.

Синдром професійного вигорання помітили в минулому столітті, коли люди дуже багато працювали.  Власне, те, що на законодавчому рівні встановлено два вихідних дні на тиждень – це заслуга того, що люди звернули увагу на проблему.

Високий темп життя вимагає від нас рухатися швидше. Рідко коли ми маємо час, щоб добре поїсти чи посидіти в тиші. Це базова комплектація людини, яка хоче чогось досягти для себе, рідних, яка хоче розвиватися, мати якісні результати своєї роботи чи роботи своїх команд.

Коли пора зупинится? Коли стає байдуже, відновлюватися стає дуже важко, губиться розуміння, для чого я це роблю. Коли раптово все дратує і ти безсило плачеш. Розумієш, що щось пішло не так. Коли день лежиш в ліжку і не можеш встати, коли хочеш спати посеред дня. Коли те, що зазвичай допомагає, не діє.

Людина, яка вміє дбати про своє здоров’я, може зробити більше. Коли ми на межі виснаження, то дати собі раду стає важче.  Наші ресурси вичерпуються і робота стає менш продуктивною. На цьому етапі ви, звісно, можете зробити щось яскраве і грандіозне, але не в довготривалій перспективі.

Ресурси людини мають певні обмеження, і прямо впливати на це ми не можемо. Кожні 5-10 років наше життя змінюється. Кризи цих періодів необхідні й закономірні, вони дозволяють нам розвиватися, і щоразу ми мусимо пристосовуватися до обставин, які змінюються.

«В мене динозавр на городі»: як Kyiv Animal Rescue Group рятує в першу чергу людей

Якщо б тварин попросили назвати справжніх супергероїв, то вони точно згадали би про Kyiv Animal Rescue Group. Вже п’ять років рятувальний загін допомагає котам, собакам, кажанам, крукам, лелекам, зміям, хом’якам і навіть ігуанам міста вижити – знімає їх з дерев, витягує з колодязів, шукає у вентиляціях і ловить по городах. Platfor.ma поспілкувалася з співзасновником проекту Михайлом Сторожуком та диспетчеркою й рятувальницею Тетяною Ляшенко про цілі команди, небезпечні рятувальні місії, спорядження досвідченого бійця, неосвіченість людей і життя заради братів наших менших. 

Михайло Сторожук, співзасновник Kyiv Animal Rescue Group

У 2014 році я зрозумів, що в місті немає організації, яка б займалася порятунком тварин. Тоді я натрапив на статтю, в якій було написано, що нікому знімати з дерев котів. У коментарях до неї я зазначив, що міг би цим займатися, та залишив свій номер телефону. Так все і почалося.

Спочатку працював самостійно. До тварин я був мало причетний і більшу частину життя займався ентомологією – вивчав комах. Але при цьому в мене були навички дигера (дослідника підземель), спелеолога (дослідника печер), промислового альпініста тощо. Тобто я вмів залазити в важкодоступні місця, якийсь бекграунд у мене був.  

Потім я познайомився з Любов’ю, яка теж займалася порятунком тварин. Вона більшу частину свого життя працювала в цьому напрямі, знала, як правильно тримати кота, як його лікувати та як поводитися, наприклад, з агресивною собакою. Об’єднавшись, ми обмінялися досвідом і навичками. Саме вона стала ідеологинею та запропонувала створити команду порятунку, але тимчасово не працює в нашій команді.

Спочатку зверталися з приводу котів на деревах, а потім, через півроку роботи, нам подзвонили з МНС і запитали, чи можуть вони переадресовувати на нас виклики з порятунку тварин. Ми сказали доленосне «так» – відтоді пішла більш активна діяльність.

Тетяна Ляшенко, диспетчерка й рятувальниця

Я диспетчерка та рятувальниця-висотниця. Крім того, займаюся документацією, рахую зарплати в команді. Взагалі я фізик за освітою, а до цієї роботи викладала та писала дисертацію. Після того, як я приєдналася до команди, вся інша діяльність залишилася в стороні, а порятунку тварин стала приділятися більша частина часу. 

Мені здається, що все відбувається органічно й люди випадково не починають займатися подібною діяльністю. Якісь навички та схильності, закладені ще в дитинстві. Наприклад, ми з батьком зняли з дерева першого кота, коли мені було чотири роки. 

Команда порятунку тварин Києва