«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Є відома фраза Ліно Вентури з фільму «Дядечки-гангстери»: «Дурні наважуються на будь-що, за що і стають відомими». Вони насмілюються на все, оскільки знають або обмаль, або не знають узагалі нічого. Їм бракує досвіду, компетентності. Тож чи є їхня сміливість справжньою? Напевне ні: вони не здатні оцінити ризик, на який ідуть.

Навчитись наважуватися — значить навчитись робити це не завжди, а тільки тоді, коли є необхідність, коли нам потрібен стрибок над усім, що знаємо. Таким чином ми можемо в інакший спосіб почути чудовий вірш Рене Шара: «Не проґав свого шансу, упіймай своє щастя і ризикуй».

«Упіймай своє щастя»: насолодися тією справою, яку ти вмієш робити, звикни до зони комфорту, залишайся там стільки, скільки треба.

«І ризикуй»: за потреби виходь із зони комфорту, щоб віднайти в собі силу.

Майстерність можлива завдяки «немайстерності». Мусимо пам’ятати це завжди, коли не почуваємося сміливими.

Ми навчаємось наважуватися, також захоплюючись сміливістю інших. Вона нас заспокоює, доводить нам, що можливо стати собою. Так Дієго Веласкес і Поль Сезанн стали прикладами для Пабло Пікассо, Шарль Трене — для Жоржа Брассенса, Едіт Піаф — для Барбари. Остання не намагалася наслідувати Едіт Піаф, отож і стала Барбарою. Едіт Піаф наважилася на жіночність, трагічність. Барбара по-своєму відмовиться від них. Її захоплення — це зацікавленість у найшляхетнішому сенсі. Приклад Едіт Піаф дав їй крила. Завдяки індивідуальності авторки пісні La Vie en rose сама вона захотіла спробувати стати собою. Шарль Трене мріяв стати поетом, а також його надихали витончені ритми американського джазу. Його приклад показав Жоржу Брассенсу, що можна писати популярні пісні, не поступаючись своїми поглядами. У Веласкеса, андалузця, як і він сам, Пікассо особливо захоплювався грою поглядів, використанням техніки міз-ан-абім, а ще й ілюзіоністською віртуозністю, яка перетворила декотрі картини, як-от «Меніни», на справжні головоломки. Пікассо зробив ці ілюзіоністські ефекти одними з основних елементів своєї роботи. Він створить 58 варіантів «Менін», і на останній картині художник буде представлений у дзеркалі в центрі замість самого Веласкеса. Великі сміливці вміли по-справжньому захоплюватись. Їх завжди дивувала індивідуальність інших. Та вони їх не копіюють: інші подобалися саме тому, що були неповторні. Вони ними надихаються. Це прекрасна перевага прикладів, яку не можна вважати за імітацію.

«Відверніться від тих, хто змушує вас нехтувати своїми амбіціями. Так чинять жалюгідні людці. По-справжньому великі особистості допоможуть вам зрозуміти, що ви можете стати одним із них», — читаємо ми в «Пригодах Гекльберрі Фінна» Марка Твена. Сміливці без слів дадуть нам це зрозуміти, їм достатньо просто бути тими, ким вони є: їхній приклад вартий тисячі слів.

Коли нам бракує сміливості, можливо, ми слабуємо на дефіцит захвату. Без наставників, здатних надихати, досвід та компетентність загрожують знищити нашу індивідуальність. Захват може стати поштовхом до сміливого використання нашої компетенції.

Тож безпрецедентне поширення посередностей, персонажів реаліті-шоу та таблоїдів, є небезпечним для суспільства. Те, що епоха висуває так рясно персонажів без таланту чи харизми, — це факт, який ніколи раніше не був відомий історії і чиї наслідки ми ще не можемо оцінити. Це наша власна сміливість, наша власна творчість, через яку нам, можливо, ніким буде захоплюватись.

Щоб наважитися, слід також не бути перфекціоністами. Коли дітям треба виголосити промову, зіграти на піаніно чи розказати вірш, їх паралізує страх. Вони віддають перевагу тому, щоб геть нічого не робити, аніж зробити щось неідеально. Насправді вони бояться, переконують себе, що ще не готові. Вони перфекціоністи. Варто пояснити їм, що дія, і тільки вона, звільняє від страху. Процитувати Поля Валері: «Скільки всього треба оминати, щоб діяти». Тут «оминати» означає «не зважати», а також «не знати». Це надає фразі подвійного значення. Йдеться про те, що в незнанні декотрих труднощів, які на нас чекають, є свої переваги. І що інколи треба вміти оминати те, що ми вже знаємо, не зважати на певні речі. Перфекціоніст чинить навпаки: він ховається за ідеєю, що треба знати геть усе перед тим, як щось почати. Та так і не починає або починає невпевнено, бо дуже стримує себе.

Цифрова економіка — чудова галузь, спроможна побороти перфекціонізм. Новітні технології, нові звички споживання так швидко змінюють одні одних, що на них навіть не зважають, на противагу тому, як це зробили б у класичній економіці: довго тестували би продукт, перш ніж запроваджувати на ринок. Щодня треба оминати загрозу застаріння. Тому мусимо постійно запускати нові послуги та продукти, спостерігати, як клієнти реагують на їхнє покращення або вилучення з продажу. Невдача у промисловому процесі є важливішою, ніж раніше. Перфекціонізм поза законом.

Google, друга за величиною компанія (після Apple), що має найбільшу ринкову капіталізацію у світі, і далі пропонує новації, які не знаходять своєї аудиторії. Оскільки її керівники бояться, щоб їм раптом не випало конкурувати з новим продуктом, вони продають свої новинки, щойно розробивши їх, хай навіть доведеться так само хутко зняти їх із продажу. У короткому житті цього інтернет-гіганта, заснованого 1998 року, десятки продуктів та послуг так і не були реалізовані. Проте вони є корисними для Google. Існує кореляція між кількістю його невдач, його інноваційною силою та його потугою навзагал.

Продаж Google Glass був припинений 2015 року. Google Reader повторно припинив роботу 2013 року, що спричинило низку невдач із Google Wave та Google Answers… 

Соціальна мережа Google+ — конкурент Facebook — також виявилася невдалою. Проте ця мережа заохотила користувачів інтернету блукати всесвітнім павутинням, зайшовши до свого акаунта, а це дало компанії нагоду збирати інформацію про звички користувачів і пропонувати їм нові послуги. Відгук споживачів про недоліки послуги може її покращити або, як це частіше трапляється, замінити. Таким чином, їхня логічна схема — це постійне поліпшення всупереч перфекціонізму. «Постійно намагаючись, ви нарешті здобудете успіх. Отже: що частіше продукт провалюється, то більше шансів на те, що він запрацює»: ми іноді натрапляємо на цю цитату під літерами логотипу на домашній сторінці Google. Google — це «машина для спроб». Її метода така: роби багато спроб, провалюй їх, щоб досягти успіху. Якби керівники Google хотіли щоразу запропонувати ідеальний продукт, він був би менш інноваційним та вигідним. Ми починаємо двобій зі страхом невдачі, що видає себе за перфекціонізм, який виправдовує всі відступи.

Щоб звільнити свою сміливість, треба, зрештою, завжди пам’ятати ось що: невдачі, яких ми зазнали, навіть не насмілившись, пережити ще важче. Хто з нас увесь вечір не наважувався підійти до людини, яка сподобалась? Уже згодом, підтверджуючи поразку, ми констатуємо, що, попри можливу відмову, нам хотілось би бодай спробувати.

15 Серпня 12:15
Найцiкавiше на сайтi

Факт є:
20 незвичайних фактів про звичайний йогурт

18 Листопада 2019

В рубриці «Факт є» Platfor.ma розповідає незвичайні факти про звичайні речі. Сьогодні разом із Danone розбираємось, чому йогурт раніше продавався в аптеках, чи подовжував він життя, а також як такі відомі люди, як Мечников, Чингісхан та Франциск I, пов’язані з кисломолочним продуктом.

1. Може здатись, що йогурт — сучасний винахід, але насправді це не так. Ніхто не може сказати, коли точно виник йогурт, але вважається, що його споживали у Месопотамії близько 5000 р. до н.е. А в – звичному для нас вигляді цей продукт виник рівно 100 років тому разом із появою компанії Danone – саме вона стала першим виробником йогурту.2. Первісний йогурт з’явився в бурдюку. Історики погоджуються з тим, що йогурт виник внаслідок зберігання молока примітивними методами в теплому кліматі. Одна з версій припускає, що турецькі вівчарі вперше перетворили молоко на йогурт ще за 3000 років до н.е. Вони перевозили молоко в бурдюках — ємностях, виготовлених зі шлунків тварин. Молоко, збережене таким чином, скисало і перетворювалося на йогурт. А вівчарі з часом помітили, що скисле молоко зберігається довше, і почали навмисно змішувати його зі свіжим. До речі, слово «йогурт» походить від турецького «yogurur», що перекладається як «довге життя».

 

3. Справжній йогурт – той над яким попрацювали бактерії. Болгарська паличка і термофільний стрептокок — це саме те, що робить йогурт йогуртом. Коли обираєте йогурт, перевіряйте його на наявність двох бактерій — Streptococcus thermophilus та Lactobacillus bulgaricus (болгарська паличка). Остання має таку назву, адже була вперше відкрита болгарським мікробіологом Григоровим. До речі, в світі «йогурт» — це регульований термін, яким можна називати лише ті продукти, які були створені з однією або обома цими бактеріями.

 

4. Найдавнішу письмову згадку про йогурт приписують Плінію Старшому (23-79 рр. н. е.). Він зауважив, що деякі «варварські народи» знали, як «згущувати молоко в речовину з приємною кислотністю». Крім того, згадки про йогурт є у Біблії, Аюрведі, а також у Геродота та Гомера. 

5. Інша рання згадка йогурту пов’язана з діареєю Франциска I. Французький король страждав від хвороби, яку жоден місцевий лікар не міг вилікувати. Тоді його союзник Сулейман Прекрасний направив лікаря, який нібито зцілив його йогуртом, а вдячний король поширив інформацію про чарівний продукт.

6. Армія Чингісхана під час тривалих військових походів додавала йогурт до основного раціону харчування. Засновник Монгольської імперії змушував воїнів особистої гвардії пити кумис — кисломолочний продукт з кобилячого молока, що має багато спільного з йогуртом. Для його виробництва навіть утримували спеціальний табун «дійних коней». Чингісхан був переконаний, що кумис — це запорука не лише здоров’я, а й хоробрості його воїнів.7. Раніше йогурт використовували як б’юті-засіб. Йогурт — не лише здоровий перекус, а й крем для обличчя. Він має велику кількість молочної кислоти, яка може відлущувати та освітлювати шкіру. Молочна кислота в парі з вітамінами D і B12 можуть видаляти відмерлі клітини шкіри і послаблювати пігментацію. Тому в Давній Індії йогурт використовувався як природний зволожуючий засіб для відновлення сухої шкіри. А дехто й досі використовує його як крем.

 

8. У світі вперше дізналися про йогурт завдяки дослідженням довголіття Іллею Мечниковим. Нобелівський лауреат досліджував довгожителів Болгарії і дізнався, що люди, які прожили більше 100 років, вживали йогурт у великій кількості. Працями Мечникова зацікавився Ісаак Карассо, чий син мав проблеми з кишківником. Ісаак заснував компанію Danone після того, як ознайомився з гіпотезою Мечникова про те, що болгарська паличка в йогурті добре впливає на травлення. А лабораторія, в якій працював Ілля Мечников, стала головним постачальником болгарської палички для Danone.

 

9. Danone — це зменшувально-пестливе від імені сина засновника компанії. У 1919 році Ісаак Карассо став продавати йогурти у Європі. Він назвав продукт Danone на честь свого сина, що буквально означає «маленький Даніель».

10. Спершу йогурти продавалися за рецептом — як ліки, що допомагали дітям при кишкових розладах. Засновник компанії Danone поширював йогурти через мережі аптек, бо за професією був лікарем і такий спосіб продажу був йому ближчий. До того ж, виводити новий для того часу продукт на ринок було ризикованою справою, тоді як аптечні препарати навпаки користувалися попитом.

 

11. Йогурт містить менше лактози, ніж молоко. Крім того, лактоза в йогурті вже ферментована бактеріями й організму легше її засвоїти. Тому йогурт можна споживати навіть людям з лактазною недостатністю.

 

12. Йогурт повинен бути живим! Шукайте позначку «не менше 1×10⁷ КУО» на етикетці йогурту. Що більше живих бактерій у йогурті — тим він корисніший. Найважливіший показник, що характеризує якість йогурту, — це саме кількість молочнокислих бактерій у ньому.

 

13. Йогурт може захистити від діабету 2-го типу. Експерти Гарвардської школи охорони здоров’я у 2014-му довели, що вживання однієї порції йогурту на день знижує ризик виникнення хвороби на 18%.

Партнер проекту

ААААААА!!!: як Київ публічно виражав ненависть для експерименту та що про це думає Спілберг

АвторPlatfor.ma
15 Листопада 2019

Слово «ненависть» і всі однокореневі ми вживаємо мало не кожен день — в жартівливій формі або не дуже. Однак з точки зору психології значення цього почуття зовсім далеко від тривіальності. У кращому випадку воно призведе до перепалки з людиною, чий образ мислення не збігається з нашими цінностями, а у гіршому — провокує масові вбивства та теракти. 11 вересня, Беслан, Освенцим і всі війни світу виникли тільки тому, що хтось відчув ненависть і заразив нею інших. Platfor.ma разом із Discovery Channel намагаються зрозуміти, чому так відбувається та що з цим робити, а допомагають їм у цьому три експерти та Стівен Спілберг.

Великому режисерові сучасності проблема ненависті здається дуже цікавою. Разом зі своїми однодумцями він створив фонд Shoa, для якого вони зібрали 5200 відеозаписів тих, хто так чи інакше зіткнувся з Голокостом. Вивчаючи відеосвідоцтва цих нещасних людей, Стівен Спілберг усвідомив, що природа ненависті дуже складна.

«Я ріс в Нью-Джерсі – бути євреєм там не здавалася чимось неординарним. Але потім ми переїхали в Вестін і я зіткнувся з антисемітизмом у молодших класах. Існували групи популярних дітей, вони вибирали об’єктами глузувань однолітків з меншою популярністю (в моєму випадку вона була нульовою). Не можу сказати, що це була ненависть, але точно образи, – розповів режисер в інтерв’ю телеканалу Discovery, – Я соромився багатьох речей у собі, а ці хлопці своїми глузуваннями змушували мене стидатися ще і того, що я єврей. Я відчував себе вигнанцем, і коли став дорослішим, зрозумів, що булінг — це дуже дієвий інструмент, що дозволяє кривдникам відчувати себе наділеними якоюсь особливою владою. Мабуть, це мій єдиний досвід, коли я був об’єктом ненависті. Хоча весь цей час всередині мене таїлося абсолютно неконтрольоване почуття гордості за те, що я єврей».

Інтерес до цього психологічного явища спонукав Спілберга зняти документальний фільм «Чому ми ненавидимо?» («Why We Hate?») для Discovery Сhannel. Разом з Алексом Гібні легенда кінематографу досліджує ненависть як одну з найбільш руйнівних людських емоцій. Фільм складається з шести серій, кожна з яких розповідає, як це відчуття спровокувало ту чи іншу історичну подію. На відміну від багатьох наукових фільмів, в цій кінострічці автори намагаються знайти відповідь на фундаментальне питання про природу ненависті та підказують дієві методи боротьби з нею.

Факт є:
все, що треба знати про аркуш А4

АвторЮрій Марченко
14 Листопада 2019

Це рубрика «Факт є», у якій ми дізнаємося цікаве про прості речі з повсякдення і розповідаємо вам. Сьогодні розглядаємо з усіх боків одну з найбільш звичних для нас речей – аркуш паперу А4. І з’ясовуємо, що не такий вже він і звичайний!

1. Формати паперу, в тому числі й А4 – відносно нове явище. Ще сотню років тому кожен виробник випускав власні розміри. Все змінилося у 1922 році, коли німці вирішили розробити загальні стандарти, які згодом поширилися майже на весь світ.

 

2. А4 з’явився завдяки метричній системі. У створенні формату почали з А0, площа якого рівно метр. Далі його склали навпіл й отримали А1. Далі ще раз навпіл – А2. Так дійшли і до А4, розміри якого – 210×297 мм, а площа – 1/16 м². Тобто А4 – це якщо чотири рази скласти метр.

 

3. Одним із варіантів при розробці універсального формату був золотий перетин, який художники століттями використовували для естетичної привабливості зображення. Однак виявилося, що якщо складати такий аркуш, то пропорції сторінки змінювалися і ставали незручними для роботи. Формати аркушів А цієї проблеми уникають і залишаються у тих же пропорціях.

4. Офіційно стандарти розмірів паперу в міжнародному форматі А називаються ISO 216. Найменший передбачений в цій системі – А10: він розміром 26х37  мм.

 

5. Головним творцем формату А можна вважати німецького інженера й математика Вальтера Портсмана. Саме він був одним із ідеологів Deutsches Institut für Normung eV (DIN) — Німецького інституту зі стандартизації, і запропонував покласти в основу розмірів паперів метричну систему. Тепер DIN – це декілька десятків тисяч експертів з різних галузей.

 

6. Стандарт ISO 216 ще у 1970-х прийняли майже всі країни світу. Власні формати паперу, головний із яких називається Letter,  залишилися хіба що у Сполучених Штатів і Канади. При цьому у Мексиці, Колумбії, Венесуелі, Аргентині, Чилі і на Філіппінах офіційно діє стандарт ISO, але на практиці досі більш поширеним є американський формат паперу. Розмір аркушу Letter – 215,9 × 279,4 мм, тобто він коротший і ширший за A4.

 

7. Загальновідомим є факт, що аркуш А4 неможливо скласти більше семи разів. Але тут є певні застереження. Скажімо, якщо цей аркуш не з паперу, а з тонкої золотої фольги, то можна навіть 12 разів. Також вдасться щонайменше вісім, якщо він величезних розмірів – це довели «Руйнівники міфів», коли спробували таке з аркушем розміром 51,8×67,1 м. А ось із класичним паперовим А4 це дійсно не вдасться.

8. Одне дерево – це приблизно 17 пачок офісного паперу А4. А ще для виробництва всього одного аркушу потрібно близько 10 літрів води. Ось тут можна в реальному часі подивитися, скільки тонн паперу вироблено в цьому році.

 

9. Порізатися аркушами дуже легко, оскільки звичайний офісний папір товщиною приблизно як лезо для гоління. Однак при цьому краєчок аркуша досить шорсткий, тому наносить більше мікроскопічних поранень. Через це вава потім бобо.

 

10. А4 – це не тільки папір. Ще це нота ля першої октави ➀, назва автобанів у Європі ➁, клітина на шаховій дошці ➂, автомобіль Audi➃ й навіть альбом 2013 року вірменського метал-гурту Vordan Karmir ➄.

Колосальна цифра: інформаційне ожиріння, діджитал залежність та як з цим вижити

АвторНадя Перевізник
14 Листопада 2019

В еру шаленого розвитку цифрових технологій складно не спокуситися та не втекти від реальності у більш привабливі та функціональні віртуальні світи. Але чи це панацея від всіх життєвих складнощів? Фахівчиня з комунікацій та психологиня за освітою Надя Перевізник спеціально для Platfor.ma написала колонку про цифрову залежність, інформаційне ожиріння, вплив технологій на людство, і запросила на воркшоп про те, як з усім цим жити.

Надя Перевізник

6 годин і раз у 10 хвилин. Саме стільки пересічний житель планети проводить часу онлайн, а підлітки перевіряють соцмережі раз у 10 хвилин. Лінки та аналіз цієї статистики будуть далі – аби ви не відволікалися від тексту.

Якщо ви читаєте цю колонку, з великою ймовірністю належите до креативного класу, медіасередовища і «гуманітарії» за освітою, як і я. Принаймні, такий основний профіль аудиторії Platfor.ma. Більшість свого робочого дня ми фактично офіційно проводимо онлайн, працюючи з інформацією та спілкуючись в чатах. І якщо запитати – скільки часу проводимо там, ми скажемо «пару годин».

Однак мабуть багатьох вразив скрінінг екранного часу, який з’явився у мобільних рік тому, де видно ці вражаючі 4-8 годин у мережі щодня. Тобто, більшість активного дня. Що, власне, підтверджено і серйозними дослідженнями: середня щоденна тривалість перебування в інтернеті жителя планети – 6 годин 42 хвилини, звіт Digital in 2019, We Are Social & Hootsuite.