fbpx

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Є відома фраза Ліно Вентури з фільму «Дядечки-гангстери»: «Дурні наважуються на будь-що, за що і стають відомими». Вони насмілюються на все, оскільки знають або обмаль, або не знають узагалі нічого. Їм бракує досвіду, компетентності. Тож чи є їхня сміливість справжньою? Напевне ні: вони не здатні оцінити ризик, на який ідуть.

Навчитись наважуватися — значить навчитись робити це не завжди, а тільки тоді, коли є необхідність, коли нам потрібен стрибок над усім, що знаємо. Таким чином ми можемо в інакший спосіб почути чудовий вірш Рене Шара: «Не проґав свого шансу, упіймай своє щастя і ризикуй».

«Упіймай своє щастя»: насолодися тією справою, яку ти вмієш робити, звикни до зони комфорту, залишайся там стільки, скільки треба.

«І ризикуй»: за потреби виходь із зони комфорту, щоб віднайти в собі силу.

Майстерність можлива завдяки «немайстерності». Мусимо пам’ятати це завжди, коли не почуваємося сміливими.

Ми навчаємось наважуватися, також захоплюючись сміливістю інших. Вона нас заспокоює, доводить нам, що можливо стати собою. Так Дієго Веласкес і Поль Сезанн стали прикладами для Пабло Пікассо, Шарль Трене — для Жоржа Брассенса, Едіт Піаф — для Барбари. Остання не намагалася наслідувати Едіт Піаф, отож і стала Барбарою. Едіт Піаф наважилася на жіночність, трагічність. Барбара по-своєму відмовиться від них. Її захоплення — це зацікавленість у найшляхетнішому сенсі. Приклад Едіт Піаф дав їй крила. Завдяки індивідуальності авторки пісні La Vie en rose сама вона захотіла спробувати стати собою. Шарль Трене мріяв стати поетом, а також його надихали витончені ритми американського джазу. Його приклад показав Жоржу Брассенсу, що можна писати популярні пісні, не поступаючись своїми поглядами. У Веласкеса, андалузця, як і він сам, Пікассо особливо захоплювався грою поглядів, використанням техніки міз-ан-абім, а ще й ілюзіоністською віртуозністю, яка перетворила декотрі картини, як-от «Меніни», на справжні головоломки. Пікассо зробив ці ілюзіоністські ефекти одними з основних елементів своєї роботи. Він створить 58 варіантів «Менін», і на останній картині художник буде представлений у дзеркалі в центрі замість самого Веласкеса. Великі сміливці вміли по-справжньому захоплюватись. Їх завжди дивувала індивідуальність інших. Та вони їх не копіюють: інші подобалися саме тому, що були неповторні. Вони ними надихаються. Це прекрасна перевага прикладів, яку не можна вважати за імітацію.

«Відверніться від тих, хто змушує вас нехтувати своїми амбіціями. Так чинять жалюгідні людці. По-справжньому великі особистості допоможуть вам зрозуміти, що ви можете стати одним із них», — читаємо ми в «Пригодах Гекльберрі Фінна» Марка Твена. Сміливці без слів дадуть нам це зрозуміти, їм достатньо просто бути тими, ким вони є: їхній приклад вартий тисячі слів.

Коли нам бракує сміливості, можливо, ми слабуємо на дефіцит захвату. Без наставників, здатних надихати, досвід та компетентність загрожують знищити нашу індивідуальність. Захват може стати поштовхом до сміливого використання нашої компетенції.

Тож безпрецедентне поширення посередностей, персонажів реаліті-шоу та таблоїдів, є небезпечним для суспільства. Те, що епоха висуває так рясно персонажів без таланту чи харизми, — це факт, який ніколи раніше не був відомий історії і чиї наслідки ми ще не можемо оцінити. Це наша власна сміливість, наша власна творчість, через яку нам, можливо, ніким буде захоплюватись.

Щоб наважитися, слід також не бути перфекціоністами. Коли дітям треба виголосити промову, зіграти на піаніно чи розказати вірш, їх паралізує страх. Вони віддають перевагу тому, щоб геть нічого не робити, аніж зробити щось неідеально. Насправді вони бояться, переконують себе, що ще не готові. Вони перфекціоністи. Варто пояснити їм, що дія, і тільки вона, звільняє від страху. Процитувати Поля Валері: «Скільки всього треба оминати, щоб діяти». Тут «оминати» означає «не зважати», а також «не знати». Це надає фразі подвійного значення. Йдеться про те, що в незнанні декотрих труднощів, які на нас чекають, є свої переваги. І що інколи треба вміти оминати те, що ми вже знаємо, не зважати на певні речі. Перфекціоніст чинить навпаки: він ховається за ідеєю, що треба знати геть усе перед тим, як щось почати. Та так і не починає або починає невпевнено, бо дуже стримує себе.

Цифрова економіка — чудова галузь, спроможна побороти перфекціонізм. Новітні технології, нові звички споживання так швидко змінюють одні одних, що на них навіть не зважають, на противагу тому, як це зробили б у класичній економіці: довго тестували би продукт, перш ніж запроваджувати на ринок. Щодня треба оминати загрозу застаріння. Тому мусимо постійно запускати нові послуги та продукти, спостерігати, як клієнти реагують на їхнє покращення або вилучення з продажу. Невдача у промисловому процесі є важливішою, ніж раніше. Перфекціонізм поза законом.

Google, друга за величиною компанія (після Apple), що має найбільшу ринкову капіталізацію у світі, і далі пропонує новації, які не знаходять своєї аудиторії. Оскільки її керівники бояться, щоб їм раптом не випало конкурувати з новим продуктом, вони продають свої новинки, щойно розробивши їх, хай навіть доведеться так само хутко зняти їх із продажу. У короткому житті цього інтернет-гіганта, заснованого 1998 року, десятки продуктів та послуг так і не були реалізовані. Проте вони є корисними для Google. Існує кореляція між кількістю його невдач, його інноваційною силою та його потугою навзагал.

Продаж Google Glass був припинений 2015 року. Google Reader повторно припинив роботу 2013 року, що спричинило низку невдач із Google Wave та Google Answers… 

Соціальна мережа Google+ — конкурент Facebook — також виявилася невдалою. Проте ця мережа заохотила користувачів інтернету блукати всесвітнім павутинням, зайшовши до свого акаунта, а це дало компанії нагоду збирати інформацію про звички користувачів і пропонувати їм нові послуги. Відгук споживачів про недоліки послуги може її покращити або, як це частіше трапляється, замінити. Таким чином, їхня логічна схема — це постійне поліпшення всупереч перфекціонізму. «Постійно намагаючись, ви нарешті здобудете успіх. Отже: що частіше продукт провалюється, то більше шансів на те, що він запрацює»: ми іноді натрапляємо на цю цитату під літерами логотипу на домашній сторінці Google. Google — це «машина для спроб». Її метода така: роби багато спроб, провалюй їх, щоб досягти успіху. Якби керівники Google хотіли щоразу запропонувати ідеальний продукт, він був би менш інноваційним та вигідним. Ми починаємо двобій зі страхом невдачі, що видає себе за перфекціонізм, який виправдовує всі відступи.

Щоб звільнити свою сміливість, треба, зрештою, завжди пам’ятати ось що: невдачі, яких ми зазнали, навіть не насмілившись, пережити ще важче. Хто з нас увесь вечір не наважувався підійти до людини, яка сподобалась? Уже згодом, підтверджуючи поразку, ми констатуємо, що, попри можливу відмову, нам хотілось би бодай спробувати.

15 Серпня 12:15
Читайте більше цікавого