Колись був світ, в якому не було кави. Лише у XV столітті вона з’явилась у басейні Червоного моря і тільки у XVI почала поширюватися як суто турецький напій. Британці дізналися про неї у 1600-му році, коли один священик згадав каву у описі того, чим турки займаються у вільний час. У цьому, власне, найбільший парадокс цього напою. Він був принципово чужий європейській культурі, але при цьому сформував європейську наукову культуру завдяки кава-хаузам.

Вчені намагалися пояснити цей парадокс із кількох точок зору. З психологічної, кава – як будь-який наркотик – може стимулювати зв’язки між людьми. З економічної – купувати і продавати каву було вигідно. Однак яким чином кава, яка була абсолютно чужа Європі, стала настільки важливою? Варто зауважити, що через відсутність питної води Європа до XVIII ст. була перманентно п’яною. Пиво було не просто напоєм, яке п’ють в барах – воно було замінником прісної води.

На початку XVII ст. в Британії почала формуватися спершу маргінальна культура так званих віртуозів. Це були люди, які цікавилися дивними і екзотичними речами – тим, що прийшло з Індії, африканських країн, Отаманської імперії. Два найбільші представники, які сформували цей культ – це Томас Говард (був наближений до королівського двору, але через те, що висловлювався проти релігії, його звідти вигнали) та Френсіс Бекон (м’яко кажучи, він попався на корупції, через що його теж вигнали). Ці двоє говорили про одне й те саме: людина здатна розвивати себе, якщо вона буде звертати увагу на ті речі, які відрізняють її від усього іншого. Тоді з’явилася потреба пояснити, яким же чином можна цікавитися тим, що лежить за межами вашого розуміння.

У 1624-му році Френсіс Бекон пише невеличку роботу, яку він так і не закінчив, під назвою «Нова Атлантида». У ній він формує своє утопічне бачення того, яким чином може існувати подібне суспільство. У цьому трактаті Бекон вказує на одну цікаву річ: суспільство може існувати тоді, коли воно здатне накопичувати. експериментувати і формувати знання. Але для того, щоб робити останнє, потрібні особливі умови. Однією з них було створення спеціального приміщення – так званого храму Соломона, на кухні якого готуватиметься спеціальний напій.

В 1650-му році у Британії з’являється перший кава-хауз – місце, де спеціально розливають каву. Спочатку він був схожий на звичні для британців алко-хаузи. Найцікавіше те, як і де саме він виник. Це сталося в Оксфорді неподалік від університету – у місці, де можливий інтелектуальний діалог між студентами та викладачами. Відкрив його чоловік на ім’я Яків, і назвав його просто: «Ангел». Тому про перший кава-хауз так і кажуть: це ангел, якого відкрив Яків у Оксфорді.

На початку свого існування кава-хаузи використовувалися з лікувальними цілями. Френсіс Бекон, наприклад, пив каву від головного болю. Але студенти Оксфорду дуже швидко перетворили заклади на інтелектуальні клуби. Вже у 1652-му році кава-хауз з’являється у Лондоні.

Зараз ми б назвали це публічним простором – так, це був перший open space. Тоді вже була доволі сильна клубна культура – аристократи з аристократами, бідні в алко-хаузах. Але у кава-хаузах цієї соціальної сертифікації не було. Ти платив один пенні і спокійно пив каву – не мало значення, хто ти. Кава-хауз зруйнував межу між багатими і бідними, він перетворив філіжанку кави на спосіб дискусії між інтелектуалами.

Саме в таких кава-хаузах почалися збори Королівського наукового товариства. Справа у тому, що у той час наука була дуже слабенькою. В університетах вона зводилася до переписування та переказування творів Арістотеля. У викладачів та студентів виникла потреба десь збиратися та обговорювати різні наукові винаходи та цікавинки. З цим пов’язано те, що кава-хаузи, які найбільше для цього підходили, почали виникати біля книгарень.

До того вся наука була оптичною, тобто базувалася на спостереженні. Людина не втручалася у події та процеси. Експеримент передбачав зовсім інший рівень взаємодії – тепер ви втручаєтеся, змушуєте інших робити те, що хочете. І людиною, яка провела найбільшу кількість експериментів, був Роберт Гук.

Якщо дослідити його щоденник, де він уважно фіксував усі етапи свого життя, то можна побачити цікаву річ: він відвідав 64 кава-хаузи. Фактично, він кожного дня пив як мінімум одну філіжанку каву.

Роберт Гук мав декілька характерних рис. Перше – він був експериментатором, і постійно намагався робити якісь механізми, щоб показати, яким чином вони працюють. Друга характерна річ – він дуже погано уживався в академічному середовищі. Більше всього часу він проводив у кава-хаузі. Для нього це була постійна жива спільнота. Йому було байдуже з ким, для нього був важливий лише момент активної дискусії. Він вбачав, що найбільш важливі речі він отримує в результаті спілкування з різними людьми, а не в результаті спілкування з різними книгами. При цьому він був страшенним книгоманом.

Роберт Гук зробив набагато більше, ніж пишуть в сучасних роботах з історії науки. Головною проблемою цих робіт є думка, що основна зміна нашого світогляду почалася після того, як ми стали розуміти небо. Тобто після Галілея, Ньютона і законів Кеплера. Однак насправді світ змінився саме після Роберта Гука. У 1655-му році він випустив роботу «Мікрографія», де відкрив зовсім новий світ – під мікроскопом. Не винайдення телескопу, а винайдення мікроскопу повністю змінило наше світобачення. І, коли він почав описувати ті речі, які побачив через мікроскоп, саме тоді і виникла наука, яку ми знаємо дотепер. «Мікрографія» була першою книжкою Лондонського королівського наукового товариства і першим науковим бестселером. Дивитися треба не на світ в цілому, а на те, що знаходиться зовсім поряд.

Вранці 2 вересня 1666-го року у пекаря морського флоту Томаса Файнера загорівся будинок. Через тиждень палала половина Лондона. За результатами цієї пожежі 113 тис. будинків було спалено, згоріло 86 церков, 400 вулиць, але загинуло лише 6 людей. Проте ця пожежа була неймовірним простором для свободи. Справа в тому, що пожежа спалила всі боргові записки, і власність під ці боргові записки. Фактично, люди, у яких все згоріло, були абсолютно вільними.

Після пожежі Карл ІІ вирішив відновити Лондон. Для цього був запрошений професор Крістофер Рен. Він викладав астрономію в Оксфорді і займався архітектурою. Його призначили головним архітектором короля і поставили задачу реконструювати Лондон. Основною рушійною силою міста була економіка і комерція. Крістофер Рен вирішив побудувати своєрідний Поділ в центрі Лондона. Центральним місцем Лондона мав бути Собор Святого Петра. Але коли почалася реконструкція, Рен зрозумів, що його проект ніколи не втілиться. Просто через те, що комерсанти не будуть чекати 10 або 20 років, поки це станеться.

Роберт Гук в цій всій історії відіграв чи не найвизначнішу роль. На нього як головного геодезиста міста покладалися всі надії по відбудові Лондона. І всі роботи с приводу планування і креслення нового міста відбувалися за чашкою кави в кава-хаузах. Не дивлячись на те, що головним архітектором був призначений Крістофер Рен, всі інженерні роботи робив Роберт Гук. Він відбудував Королівський медичний коледж, Бедлам, будинок Ральфа Монтегю, який пізніше став першим британським музеєм. Він побудував основну центральну частину Лондона. При цьому на жодній будівлі, яку він відбудував, немає його імені. Жодного разу Роберт Гук не був згаданий. Про його роботи можна дізнатися лише по технічній документації і його щоденнику. Але фактично відбудова Лондону – це його заслуга. Його і кави.