«Як мене лікували від коронавірусу»: три історії тих, хто перехворів на СOVID-19

АвторPlatfor.ma
9 Червня 2020
коронавірус пацієнти соціум Україна

Нульовий пацієнт з Одеси, одна з перших хворих в Черкасах і киянка, сімейний лікар якої не вірив, що коронавірус вже в Україні. Комусь зробили тест одразу, хтось чекав два тижні, а хтось кілька разів отримував негативний результат. Хтось приїхав з-за кордону, а хтось вважає, що заразився у власному під’їзді. Ми розпитали трьох українців про перебіг хвороби, лікування симптомів, ставлення знайомих і їхнє самопочуття зараз.

Юлія Кикоть, перша донорка плазми, Черкаси

Все почалося з того, що три дні поспіль в мене була підвищена температура та ні в яку не хотіла йти на спад. На четвертий день терпіти вже не було сили, додався ще й сухий кашель – я розуміла, що це не нормально, тому поїхала до Черкаської інфекційної лікарні. Мене так радо зустріли, але, як не дивно, зі мною лікарка розмовляла взагалі без маски, рукавичок і окулярів. Вона запевняла, що в Черкасах вірус не зафіксовано, тому й у мене його бути не може. Але все ж таки мене обслідували, виявили запалення легень та зробили лабораторний тест. Через п’ять годин мені повідомили про позитивний результат – я була однією із перших, хто захворів на ковід у Черкасах.

Що цікаво, лікарку, яка ще й виявилася завідуючою відділенням інфекційної лікарні, це не вразило. Вона навіть зазначила, що зовсім не боїться: «Я дивлюсь на вас і розумію, що у січні та лютому у нас був навал з тих запалень легень. Тоді ми робили тести на грип, але то був не він, а тепер я розумію – це був вірус. Ми перехворіли у лютому, тож ніхто вас тут не боїться, ми вже це бачили». Але смішно навіть не це, а те, що мене лікували Таміфлю – це такий давній засіб проти грипу. Я його пила вранці та ввечері, все.

В мене є підозри щодо того, як я могла заразитися. Якось у під’їзді мене зупинила консьєржка і стала розповідати, що одна із сімей, яка теж тут жила, повернулася з Іспанії, з самого епіцентру епідемії. Немов, от вони приїхали й спокійно собі пересуваються, з дітьми гуляють у дворі, в магазини ходять і взагалі вільно себе почувають – це не діло, треба дотримуватися карантину. Ми з нею побалакали, а через два дні в мене підвищилася температура.

Мені здається, що багато людей живе в такій інформаційній бульбашці. Коли опублікували одне інтерв’ю зі мною, то в коменти прийшло багато читачів з Черкас. Вони писали, що це все неправда та коронавірусу не існує, що мені заплатили, щоб я так сказала. І це був не один коментар, навіть не декілька. Я була шокована, адже не думала, що так багато людей живе в рожевих окулярах.

На той момент вже всі сусіди знали про мій статус. Компанія, яка знезаражує будинки після підтвердження COVID, по вайберу розповсюдила по всіх міських групах дані про інфікованих – їх було десятеро, я в тому числі. Вказали адресу, прізвище – все. Оскільки я була депутатом у нашому місті, то про наявність у мене вірусу дізналися відразу всі. Тепер, коли я гуляю з собакою, мене стороняться, а коли виходжу з ліфта – всі розступаються аж під стінку. Хоча пройшло півтора місяця. В результаті я просто вивісила в під’їзді довідку, що я здорова й можу гуляти з собакою. Цікаво, чи допоможе.

Максим Головкін, нульовий пацієнт, Одеса

Я був у Сполучених Штатах з гуртом в турі на початку березня – на той час там не було жодних обмежень і ніхто не вважав коронавірус локальною проблемою, тож ми збирали арени на 6-8 тис. відвідувачів. Лише десь 6 березня почали вводити обмеження на масові заходи, а до того ми проводили концерти за планом. Тоді у мене і підвищилася температура в перший раз, проте тривала вона лише півтора дня. Пізніше мені стало краще, я почувався абсолютно здоровим. Тоді в США взагалі все було спокійно, тому лікар сказав, що все добре, а я просто перегрівся на сонці. 12 березня я летів через Відень у Київ – прямо на рейсі став відчувати слабкість, а коли зійшов з літака, сильно заболіло з правого боку.

Коли я повернувся в Україну, мені не хотіли робити тест, а передумали тільки тоді, коли я пішов до головного лікаря і почав писати скаргу. Щоправда, взяли в мене тест 13 березня, а результат прийшов лише 25-го. Це ПЛР-тест (точний на 100% тест на наявність вірусу, який робиться шляхом забору зразків із верхніх дихальних шляхів пацієнта. – Platfor.ma), а тим часом ще зробили експрес-тест, який показав, що вірусу немає. Тож мені видали довідку, що я здоровий і зі мною все добре. А потім 25-го прийшов результат, який був позитивним. Я був першим, хто захворів, в Одеській області. Мені прописали два антибіотики від пневмонії й все. Я пив якісь вітаміни, що мені порадили лікарі в Штатах, але це були лише добавки.

До речі, коли я вперше прийшов в інфекційне відділення, то спитав: «Дівчата, а як же захисний костюм?». А мені у відповідь: «Уявіть, якщо я буду для кожної людини, яка вважає, що в неї вірус, вдягати костюм. Я ж весь день тільки це й буду робити». Тобто спочатку підхід взагалі був халатний, з часом, звісно, все змінилося на краще. До мене приїжджали бригади: там всі в костюмах і в масках.

В мене дуже багато знайомих, особливо в Одесі, які в коронавірус взагалі не вірять і вважають, що це ледве не змова, щоб вживити чіпи в людей. Це свідомі, розумні, освічені та сучасні люди, багато з яких із шоу-бізнесу. Невесело.

Відео проєкту «Геометрія Л» від Bihus.Info.

Олена Ганцяк-Каськів, засновниця та голова ГО «Простір Гідності», Київ

У мене симптоми з’явилися після того, як я повернулася з короткого закордонного відрядження, але більше ні у кого з моєї групи вони не спостерігалися. Я точно не знаю, де та від кого могла заразитися, але є одна теорія. У мене батько дуже страшно хворів на бронхіт – можливо, це був невірно поставлений діагноз.

Я прийшла у приватний медичний заклад, щоб зробити КТ. Там всі робітники були в прекрасному захисті та мали все оснащення, яке ми можемо бачити на картинках-прикладах. Було мало людей, тому вони себе спокійно почували, особливо не переймаючись. До мене ставилися трохи зі скептицизмом і спочатку були впевнені, що це просто бронхіт. А от коли КТ показало симптом, оце матове скло у легенях, тоді вже трактували як дуже велику підозру. Згодом вона підтвердилась.

Моя сімейна лікарка взагалі не дуже вірила, що у нас в Україні є такий феномен як COVID-19. Тому довелося постаратися, щоб мені зробили спочатку експрес-тест – він показав, що все добре, – а потім і ПЛР-тест. 10 квітня прийшли результати та виявилося, що я хворію на коронавірус. Але лікарка вже стала фактично експертом, не працюючи в стаціонарі, тому зараз я можу сказати про неї лише позитивні слова.

Взагалі я маю з лікарями дуже різний досвід і погоджуюсь, що це питання того, як вони діють у тих умовах, в які їх закинула доля. Наприклад, у моїй поліклініці в Печерському районі у всіх, починаючи від реєстратури та закінчуючи рентгенологом, були страшні, поношені, місцями вже пожовтілі маски. Ми з чоловіком навіть почали приносити та роздавати працівникам одноразові медичні маски. Вони натомість стверджували, що це все, що їм дали – при чому у маленькій кількості.

Напевно, я радію за тих людей, які не вірять у ковід – це означає, що ні вони, ні їхні близькі не постраждали та не мали якихось важких симптомів. Так само і не вірять, що у нас війна, наприклад. Тут людина користується власним досвідом або досвідом своїх близьких. Але вірять або ні – це вже така справа. Важливі наслідки. Якщо людина потім не користується засобами безпеки, не піклується про оточення, в тому числі не звертається до лікаря при перших симптомах – це заважає суспільству себе зберегти.

Обкладинка: Pexels

Найцiкавiше на сайтi

«Люди не усвідомлюють усю серйозність ситуації»: я українець і у мене коронавірус

Кількість хворих на коронавірус невпинно зростає по всьому світу, вселяючи паніку та параною в людство. Але ж не такий страшний той вірус, як дезінформація, яка вирує навколо нього. Platfor.ma поспілкувалася з українцем, який заразився коронавірусом і наразі перебуває у Німеччині. Він люб’язно, але анонімно, розповів нам про те, як перебіг хвороби виглядає від першого лиця. Спойлер – не так страшно.

Я навчаюся на третьому курсі та вивчаю комп’ютерні науки в УКУ у Львові. Цього семестру по програмі Еразмус для студентів я поїхав у Німеччину, Вюрцбург. Приїхав приблизно другого березня, коли в країні якраз був початок епідемії коронавірусу. Майже відразу ми з моєю одногрупницею пішли на два дні в мовну школу німецької, а на другий день після цього у її викладачки діагностували коронавірус. Моя подруга була з нею в тісному контакті, тому звісно стала підозрювати, що в неї хвороба теж проявиться.

Згодом вона стала помічати перші симптоми. Стандартний пакет: температура, біль у горлі та сухий кашель. Її протестували та виявили позитивну реакцію. Я вирішив теж пройти тест – на той момент в мене теж почалися симптоми, але іншого характеру: основним був головний біль впродовж десь шести днів, слабкість у суглобах і чутливість у носі. Мій результат теж виявився позитивним. 

У нас не було навіть вибору – йти тестуватися або ні. Ми розуміли, що обоє були в контакті з людиною, у якої діагностували коронавірус, і ймовірність, що ми його підхопили, – дуже висока. Це відповідальність, насамперед, перед собою, адже в моїх особистих інтересах дізнатися, є в мене вірус або ні. Якщо ти його маєш, то він зі скаженою швидкістю буде через тебе поширюватися. Наприклад, від моєї одногрупниці точно заразилися кілька людей, при тому, що не мали з нею занадто інтенсивного контакту. З цим треба обережно поводитися. Мені в деякому сенсі пощастило – я мав багато роботи в цей час, тому в період з моменту інфікування до перших симптомів я був вдома. Єдині люди, з якими я контактував – мої сусіди по гуртожитку.

Усе відбувалося приблизно за таким сценарієм. Коли виявилося, що викладачка хвора, моїй одногрупниці повідомили, що вона відтепер має перебувати на карантині. І house of department міста постійно моніторив її симптоми та цікавився, чи все нормально. Коли вона вже стала почувати себе недобре, то сказала, що хоче зробити тест. Їй призначили конкретні день і час, попередили, щоб вона не користувалася ніяким громадським транспортом, надягала маску та уникала контакту з людьми. У мене була абсолютно така ж ситуація, тільки через кілька днів.

Сам тест пройшов дуже швидко – впорався за 5 хвилин. Я прийшов до лікарні, а саме у блок, який спеціально виділено під швидке тестування на коронавірус. Крім мене та персоналу там більше нікого не було. Думаю, у них просто хороший менеджмент, адже, наскільки я знаю, – заявок на тестування досить багато. Там відразу за вітриною мене зустрів чоловік, який попросив надати документи, розпитав про скарги й самопочуття, після чого видав маску, інструкції, талончик із номером і дезінфектор для рук. 

Я дочекався, поки мій номер назвуть, і піднявся нагору. Спочатку мене розпитали про симптоми, потім у сусідньому кабінеті людина повністю в хімзахисному костюмі взяла у мене мазок горла. І все. Оскільки я не є в будь-якій групі ризику, мене відправили додому на карантин і навіть ніякого лікування не призначили.

«Наші очі з-під маски – останнє, що бачать люди»: італійська 🇮🇹 медсестра про те, що за кулісами

Станом на 8 квітня в Італії 135 тисяч людей, які захворіли на коронавірус – їхня кількість тільки збільшується. Лікарі та інший медичний персонал країни майже не сплять, ризикують своїм фізичним та психічним здоров’ям тільки заради того, щоб більше людей вижили. Вони знаходяться в умовах надзвичайної ситуації та роблять неможливе. Ми зв’язалися з українкою Іриною Устіянич, яка зараз працює в приватній лікарні італійської провінції Брешія, де стався страшний спалах коронавірусу. Медсестра розповіла нам про те, як пандемія виглядає зсередини. 

Мене звуть Ірина Устіянич. Вже 20 років я живу в Італії, маю сім’ю та трьох чудових дітей. Мій чоловік, Андрій, за спеціальністю медик, але, на жаль, нам не вдалося легалізувати його український диплом, тому у цій сфері він не працює. Зате, багато років тому саме він дав мені шанс стати тим, ким я є зараз – медсестрою. Андрій рік готував мене до вступних іспитів на медсестринську справу до філіалу університету Universitá cattolica sacro cuore di Roma у місті Брешія – це у регіоні Ломбардія поблизу Мілана. Тож у 2010 році мені вдалося закінчити університет і з гордістю зайняти місце серед італійських медсестер. 

Роботу знайшла одразу, більш того, вдалося отримати так званий «контракт без терміну». Це було величезним досягненням для мене та моєї сім’ї. Саме відтоді я працюю у приватній клініці Сант Анна групи Сан Донато у місті Брешія.

Про коронавірус я вперше почула в новинах, мабуть, в січні. Але тоді мало хто приділяв цьому увагу, в тому числі, через те, що Китай просто далеко. В головах була така наївна, але обнадійлива думка: «Хіба добереться щось подібне до нашої сонячної Італії?» Але ж добралося… 

Наша клініка є приватним закладом, тому не одразу почала приймати пацієнтів, які захворіли на COVID-19. Перша хвиля вся пішла на державні структури, а ми під’єдналися в кінці лютого. Спочатку був задіяний лише один маленький відділ – пацієнтів розподіляли по одному в палату. Пройшло не дуже багато часу й зайняли ще один відділ, у який вже клали по два пацієнти в кімнату. Незабаром настав момент, коли вже не можна було собі дозволити перебирати, тому в одну палату почали класти людей різної статі.

Ми все більше поринали в пекло. Людей, хворих на коронавірус, ставало надзвичайно багато, а за зміну не встигали рахувати, скількох поклали на стаціонар. На початку у нас частина відділу була перегороджена гіпсокартонною стіною – під час однієї робочої зміни я навіть не встигла помітити, коли та стіна зникла, а ми почали займати наступні палати. Це був справжній жах.

У перші дні ходити в масці та у всіх засобах особистого захисту було надзвичайно важко, особливо, коли не знаєш, скільки часу без перерв можеш провести в приміщенні. Було спекотно, не вистачало повітря, страшно було вийти попити води чи сходити в туалет. Вісім робочих годин перетворювались у дев’ять, десять, одинадцять, а ми цього навіть не помічали. До того ж, багато часу витрачалося на одягання та власний захист. Люди поступали в надзвичайно важкому стані, а не всі медсестри, в тому числі і я, були підготовлені до того, щоб працювати з певними технічними засобами. 

У нашій лікарні буквально через кілька днів після початку цього всього жахіття поставили вісім великих палаток, куди ми вивозимо мертвих, адже в морзі немає місця. Потім приїжджають похоронні агенції та по одному забирають людей для спалювання.

«Ми всі можемо залишитися без роботи»: економіст з Оксфорду про глобальне майбутнє праці

АвторPlatfor.ma
12 Травня 2020

24 квітня відбулася онлайн-конференція «PM GO 5.0 BRIEFING: In Touch with the Future» про те, яким буде світ після кризи. На заході серед інших виступив економіст, викладач Коледжу Баліол Оксфордського університету, автор бестселера «The Future of the Professions» Даніель Сасскінд. Platforma публікує найцікавіше з його доповіді.

Економіст і викладач Коледжу Баліол Оксфордського університету, Даніель Сасскінд.

Мені здається, ми не серйозно сприймаємо загрозу зникнення роботи. Технологічний прогрес може кардинально змінити стан ринку праці, але це не станеться миттєво. Думаю, цей процес буде проходити поступово протягом XXI століття – і є ризик, що зараз ми недостатньо підготовлені до цього виклику. 

На мій погляд, є два шляхи, як люди можуть залишитися без роботи. Перший я називаю тертям. Це ситуація, коли роботи буде достатньо, але не буде фахівців, які зможуть її виконувати. Наприклад, через банальну нестачу навичок, або через розташування. 

Крім того, є ризик розбіжності ідентичності. Люди, які втратили свою роботу, можуть просто не захотіти йти на нову, бо вона не відображає їхню особистість. Це не очевидна, але водночас дуже важлива ідея. 

Другий варіант — структурний. Водночас залишається ризик, що в майбутньому роботи, яка б заслуговувала грошової винагороди, ставатиме все менше. Коли пішла перша хвиля автоматизації у минулому столітті, всі турбувалися, що роботи заберуть робочі місця. Цього не сталося, і на час про це перестали думати. У своїй книзі «A World Without Work» я пишу, що теперішня ситуація буде відрізнятися. 

Перша виходить з економічної нерівності. Як ми будемо ділити економічне процвітання у суспільстві, коли наш традиційний спосіб — платити людям за роботу, яку вони виконують, — стане менш ефективним, ніж у минулому?

Друга проблема — політична влада великих технологічних компаній. Ми бачимо як Facebook впливає на життя держави — втручання Росії у вибори США 2016 року тому приклад. І це теж буде ставати все більшою загрозою. Третя проблема криється у самій людині. Для багатьох праця означає сенс життя. Це означає, що технології не лише загрожують забрати у людства працю, але водночас позбавити багатьох сенсу життя. 

По-третє, пандемія стала попередженням для людства. Через коронавірус проблеми, які, на мій погляд, мала б створити автоматизація — нерівність, влада, втрата сенсу, — з’явилися вже зараз. 

Попри все сказане, я залишаюсь оптимістом. Протягом людської історії панувала глобальна проблема — як зробити економічний пиріг достатньо великим, щоб усі могли заробляти? Більшість людей ще зовсім нещодавно жили на межі бідності чи біля неї, але за останні кілька сотень років світ змінився. Технологічний прогрес зробив нас більш заможними, ніж будь-коли раніше.

Отже, технологічне безробіття, як не дивно, буде симптомом цього успіху. Ми вирішимо цю традиційну економічну проблему, але замінимо її трьома іншими — проблемами нерівності, сили та мети. Це важкі виклики. Існує багато розбіжностей щодо того, що нам робити, але, на мій погляд, у всього є рішення. Ці проблеми простіші за ту, з якою стикалися наші пращури протягом багатьох століть — як переконатися, що усім вистачає ресурсів, щоб жити.

Заборонений контент: пст, тут нелегальне задоволення під час карантину. Нікому не кажіть

Привіт, друже! Тобі вже виповнилося 18 років? Якщо так, тоді гортай далі. Але запитаємо ще раз: ти точно повнолітній? Ну добре, ми тобі довіряємо.

Ми впевнені, ти давно вивчив всі правила поведінки під час карантину, але також ми знаємо, що будь-які правила так приємно порушувати. Якщо ти нікому не скажеш, ми полоскочемо твої нерви, походимо разом по краю леза та доведемо до екстазу. Все безпечно, друже, нам ти можеш довіряти – до того ж, в нас широкий асортимент.

🚫Чого тобі хочеться саме сьогодні? О, дайно вгадаємо – кілька грамів «помацати обличчя»? Непорушна класика! 

Розважатись вміли ще у XIX столітті – тільки гляньте на статую Каїна у саду Тюїльрі в Парижі, от же ж негідник.

Гурт «Время и Стекло» знає, чого жадають їхні фани: мацання чужих облич, вечірок у закритому грузовому боксі та безтурботних прогулянок натовпом по вулиці.

Наостанок пропонуємо концентрований ексклюзив, з’явився на ринку відносно нещодавно – на початку століття. Кодова назва «Facepalm», найпопулярніший підвид – «The Naked Gun».

🚫Всі навколо рекомендують не панікувати, але навіщо позбавляти себе цього задоволення? ПАНІІІІІІІКУВАТИИИИИИИИИИИИ! Адже ПАНІКА – потужне, незвичайне та яскраве відчуття. ВІЗЬМИ ПОРЦІЮ ДОБІРНОЇ, ВИТРИМАНОЇ, КОНЦЕНТРОВАНОЇ ПАНІКИ!