«Я счастлив быть в вашей стране»: абстрактная знаменитость о хобби, планах и мире

18 Вересня 2015
особистість пороблено

Зачастую заезжим знаменитостям задают одни и те же вопросы, на которые они отвечают одними и теми же фразами. Platfor.ma подготовила специальное интервью, которое наконец даст окончательные ответы на все важнейшие вопросы. Для этого мы расспросили собирательный образ знаменитости о хобби, нашем городе (любом нашем городе), творческих планах и многом другом. А знаменитость дала стандартные ответы, не отвечающие ни на один вопрос.

– Как вам наш город?

– К сожалению, я прибыл сюда не так давно и еще не успел ознакомиться со всеми достопримечательностями вашего замечательного города. Но тем не менее я уже успел увидеть, что он очень красивый, в нем множество прекрасных зданий и исторических мест. Надеюсь, я смогу узнать его получше, потому что он действительно стоит того.

– Пробовали ли вы нашу национальную кухню?

– Еще нет, поскольку я обычно вожу с собой своего собственного повара, но обязательно попробую, ведь знакомиться с особенностями местной культуры – это одно из самых приятных обстоятельств любого путешествия. А я, в конце концов, совершенно обычный человек и, как и все, люблю вкусно поесть!

– Что вы знаете о нашей стране?

– Я много слышал о вашей замечательной стране и том, какие прекрасные люди в ней живут. Теперь я здесь и очень рад, что увиденное полностью совпадает с моими ожиданиями. Приехать в вашу страну было моей давней мечтой, и вот она наконец-то исполнилась. Я восхищен тем, что нахожусь здесь и надеюсь, что это будет не последний мой визит к вам. Я просто влюбился в вашу страну и верю, что отныне буду узнавать ее все лучше и лучше!

– Нравятся ли вам наши девушки?

– Я наслышан о красоте ваших девушек. И те, которых я уже встречал в вашей стране, действительно удивительно красивы. Я считаю, что ваши прекрасные дамы – это одно из главных достояний вашей страны. Мне даже немного жаль, что я женат (смеется).

– Не секрет, что недавно на весь мир прогремел скандал с вашим участием. Вы не могли бы прокомментировать этот случай?

– Да, в общем-то, и нет никакого случая. Этот инцидент раздули газетчики, хотя на самом-то деле ничего особенного не произошло. Тем более что все уже наладилось и мне бы не хотелось возвращаться к этой теме.

– Есть ли у вас хобби?

– На серьезные увлечения мне недостает времени. Когда-то я кое-что коллекционировал, но постепенно отошел от этого. Теперь я расслабляюсь так же, как и все обычные люди – смотрю кино, читаю книги и гуляю на природе. Обожаю собирать у себя дома друзей и самому ходить в гости. Не люблю шумные вечеринки, но иногда действительно хочется оторваться – и тогда уж держитесь!

– Какую музыку вы слушаете?

– Честно говоря, я достаточно всеяден. Все зависит от настроения: иногда хочется послушать какой-нибудь старый добрый хит, знакомый с детства. А иногда приятно потанцевать и под новомодный шлягер. В этом плане я абсолютно демократичен. Хороша та музыка, которая нравится тебе самому.

– А какую книгу вы можете назвать любимой?

– Я люблю читать, но, к сожалению, в последнее время из-за занятости получается все реже. У меня множество любимых книг, но мне бы не хотелось выделять какую-то одну, ведь они все повлияли на меня и сделали тем, кем я сейчас являюсь. К тому же если я выберу одну книгу, то остальные могут обидеться (смеется).

– Любите ли вы спорт?

– В детстве я и сам немного занимался спортом. Но в последнее время просто смотрю соревнования по телевизору и болею за любимую команду. Теперь буду болеть и за ваших (смеется).

– Что вы можете сказать о пластической хирургии?

– Следующий вопрос, пожалуйста.

– Ваши творческие планы?

– Я надеюсь продолжать двигаться в выбранном направлении и не прекращать радовать людей, в том числе в вашей стране, своим творчеством. Для меня важно видеть, что мои труды не проходят даром – и многим нравится то, что я делаю. Значит я на верном пути, а это самое главное.

– Вы наверняка знаете о трагических событиях, происходящих в горячих точках по всему миру. Как вы к ним относитесь?

– Я считаю, что мир – это самое главное. Я испытываю глубокую печаль от того, что люди по всей планете вынуждены страдать из-за чьих-то амбиций. Политика – это грязное дело, и мне бы не хотелось погружаться в эту тему. По-моему, любой конфликт можно решить мирно, и я приложу все усилия для того, чтобы люди с обеих сторон противостояния в итоге пожали друг другу руки и вернулись к мирному сосуществованию. Войны – это ужасно, и мое сердце исполнено скорби. Надеюсь, мир уже близок.

– Есть ли у вас мечта?

– Мне бы очень хотелось, чтобы все мои родные и близкие были здоровы, ведь здоровье – это то, что действительно важно. А еще, как я уже сказал, я мечтаю, что когда-нибудь на всей Земле закончатся все войны и люди начнут жить в мире.

– Можете ли вы что-то пожелать нашим читателям?

– Желаю счастья!

18 Вересня 15:39
особистість пороблено
Найцiкавiше на сайтi

Зріктися блога: як я рік нічого не робив у Фейсбуці й вижив

Наскільки складно в еру цифрових технологій влаштувати собі хоч якийсь інформаційний детокс, на власному прикладі перевірив журналіст Олексій Симончук, адже цілий рік він не публікував і не коментував нічого в Фейсбуці. Які кроки він для цього робив, яких складнощів зазнав і навіщо взагалі на це наважився – читайте у матеріалі.

Раніше я дуже багато часу проводив у Фейсбуці. Коменти незнайомим людям – будь ласка, експертні (насправді, ні) пости на будь-яку тему – давайте відразу 42. Ісламська держава, Верховна Рада, чергова поразка Динамо Київ: все може бути джерелом натхнення для нового поста або коментаря. 

Є така чудова книжка американського професора Тома Ніколса «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». Там дуже багато смішних і показових прикладів про «експертність» таких ось знавців всього на світі. Розповім про один із них. 

У 2013 році молода жінка, пославшись на зайнятість із дитиною, твітнула: «Не можу знайти хімічні та фізичні властивості газу зарин, будь ласка, допоможіть». В коментарях дехто на ім’я Ден Кашета виправив жінку та зауважив, що зарин – не газ. А у відповідь отримав таке: «Так [лайка] зарин – це газ, ти бездарний [лайка]. Зарин – це рідина і може випаровуватися… тож заткни свою [лайка] пельку». На цьому й скінчилася розмова студентки та «розумника». Останній, до речі, виявився експертом із зарину та питань хімічної зброї, директором консалтингової фірми з безпеки в Лондоні Деном Кашетою.

Цю ситуацію автор наводить у книжці як класичний приклад того, що цінність фаховості помирає, а люди, які помиляються, замість того, щоб змиритись із власною неправотою, ще завзятіше кидаються захищати свою думку. Повністю занурившись у це ФБ-життя, одного разу я зрозумів, що так далі продовжуватись не може. По-перше, хотілось бути більш спокійним і менше рефлексувати на дописи незнайомців. По-друге, розумів, що нікому моя експертність також не потрібна.

Мою головну мотивацію зменшити час у Фейсбуці можна поділити на чотири пункти. Перший – там дуже мало дійсно цікавих, смішних чи просто класних постів. Так, можна знайти кілька блогерів, які роблять справді якісний контент, але це дуже низький відсоток серед всіх. Плюс алгоритми Цукерберга все одно будуть показувати те, чого ти не хотів би бачити. 

Другий – я там проводив багато часу, навіть дуже. Не скажу, що відтепер я хочів витрачати цей час на допомогу людству чи мав якісь інші амбітні плани, але все одно хотілося б перерозподілити його.Третій – псевдо-експертність вражає, вона усюди і від усіх, кожен хоче висловитися на кожну тему. Четвертий – написавши пост, ти постійно оновлюєш застосунок у надії побачити новий лайк. Це набридає.

Розкрийте очі: хто та як рятує великі екрани України – від KISFF до аніме

За останні кілька років в Україні показали безліч крутих, соціально важливих, документальних та мистецьких стрічок – в тому числі відбулися Фестиваль короткометражних фільмів, KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин, а на великих екранах неочікувано транслювалися опера, балет і музичні концерти. А що, якщо ми скажемо, що можливим все вищеперелічене рік у рік робить одна команда? Вам варто у це повірити, тому що Platfor.ma поспілкувалася з її засновниками Кирилом Марікуцею та Алікою Харченко про непростий шлях від фільмів про науку до величезних кінофестивалів, про неймовірних режисерів, короткий метр, розвиток індустрії, мудаків і стрічки, які змушують не відводити погляд від екрану. 

Кирило Марікуца та Аліка Харченко

– Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF), KyivMusicFilm, 100 фільмів за 100 хвилин – розкажіть, хто ж стоїть за організацією всіх цих подій?

– Це робить одна й та ж команда, яка починала працювати над фестивалем короткометражних фільмів та продовжила роботу вже над іншими – в тому числі над KyivMusicFilm та INTRO. Ми не хотіли створювати одну організацію, яка займається кіно в цілому – у кожного з наших проєктів є певний фокус, який у такому випадку загубився б. Це різні за своїм наповненням напрями – короткий метр, повнометражні фільми про музику, а тепер ще й кіно про культуру. 

 

– Але як ви самі себе називаєте, коли розповідаєте про свою діяльність?

– Це залежить від контексту. Якщо у нас хтось запитує «хто ви?» в березні, перед фестивалем короткометражних фільмів, то ми скоріш за все будемо так занурені в роботу над ним, що асоціюватимемо себе саме з цим проєктом. А протягом решти року ми представляємося як KyivMusicFilm.

 

– Презентуйте, будь ласка, повний перелік проєктів, якими займається ваша команда. 

●     Фестиваль короткометражних фільмів (KISFF) – велика подія, яка триває 5 днів у квітні; 
●     Від KISFF є «100 фільмів за 100 хвилин», який ми проводимо щороку – з назви можна здогадатися, що це фестиваль однохвилинних стрічок;
●     Також від KISFF ми іноді організовуємо тематичні перегляди короткого метра, наприклад, фестиваль австралійського кіно, «анімаційне божевілля»;
●     KyivMusicFilm – ми показуємо те, що називається івент-сінема. Це різні події в кіно, на кшталт концертів, опери та балету, фільмів про мистецтво, документальних стрічок і дуже рідко художніх, якщо вони нам дуже запали в душу та знаходяться на  перетині з музикою й культурою. 
●     Разом з Планетою Кіно ми організовуємо регулярні покази культових фільмів, а самостійно —  представляємо довгу ретроспективу аніме. А також від KyivMusicFilm робимо документальний кінофестиваль «INTRO» про музику та культуру. 

Висока планка: актор із «Мої думки тихі» про наше кіно та те, як дивно жити з ростом 205 см

16 січня на великі екрани країни виходить стрічка режисера Антоніо Лукіча «Мої думки тихі», яка вже отримала високі відзнаки престижних кінофестивалів і полонила серця глядачів. Platfor.ma поспілкувалася з головним актором фільму, Андрієм Лідаговським, про вибір між режисурою та акторством, улюблені сцени, етап розквіту українського кіно та складне, але цікаве життя з ростом 205 см.

Виконавець головної ролі – актор і режисер Андрій Лідаговський

 – Андрію, розкажи трохи про себе. 

– Я вчився на режисурі в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого разом з Антоніо Лукічем, режисером фільму – щоправда, він пішов вже з першого курсу, а мене вигнали пізніше, десь на 4-му. Довгий час, 7-8 років, я працював за спеціальністю – режисером-рекламником, але останнім часом намагаюся змінити фокус на арт-дірекшн. Днями мене покликали працювати художником-постановником і я думаю погодитися, але крім всього цього, звичайно, хочу зніматися в кіно. Коли Антоніо покликав мене на головну комедійну роль в короткометражку «У Манчестері йшов дощ», я зрозумів, що це, напевно, той напрямок, яким я найбільше захоплююся. Серед іншого, це менше відповідальності – ти прийшов вже на все готове і можеш креативити. А от коли ти режисер, то тримаєш стільки технічних речей у голові, що на творчість залишається менше енергії.

– Ти характеризуєш себе як творчу особистість?

– У мене сім’я така: старший брат – режисер, батько – скульптор, мати – живописець. Тому з дитинства мене налаштовували на цю хвилю, я не уявляв, що буду займатися чимось іншим. В школі я був круглим двієчником, а якби мені запропонували спробувати програмування – я б не зміг.

– Чому ти пішов з інституту?

– Понад усе мене цікавили перші три курси, які були акторськими. А після нам давали купу теорії, показували якісь стрічки та говорили знімати студентські фільми, але не викладали предмет кіновиробництва: як зробити аніматіки та розкадровування, як намалювати флор-плен із напрямами, з кого складається знімальна група, як працює виробництво, що робити ось цими руками. А я дуже сильно хотів знімати, тому був ображений, що нам цього не читають. В той самий час у мене було багато роботи та зйомок – я розумів, що на майданчику з практикою можу отримати набагато більше, і не міг суміщати. Це були нерівноцінні речі, попри крутого майстра, який і на Антоніо дуже сильно вплинув – Романа Ширмана. 

– Як ти отримав головну роль у фільмі «Мої думки тихі»?

– Антоніо до цього зняв кілька студентських фільмів зі мною, але переймався, що його будуть звинувачувати в тому, що він повторюється. Тому цей проєкт задумувався спочатку зовсім з іншим актором. У мене була лише маленька роль – я повинен був грати стоматолога у вступній сцені і як би передаватися пас із попереднього фільму в цей. Але так вийшло, що Антоніо посварився з головним актором і запропонував мені знятися в тизері, який потрібен для пітчингу. Взагалі це було так: я як раз йшов по Рейтарській, коли він мені подзвонив і став вмовляти. Коли Антоніо запропонував мені знятися в «У Манчестері йшов дощ», я дуже сильно пручався і говорив: «Та якого біса, я ж не актор, у мене не вийде». Але цього разу я швидко погодивя та навіть готовий був сам заплатити, щоб знятися у стрічці. Після досвіду в короткому метрі, я вже розумів, що це найцікавіше, чим я можу займатися.

– Як довго тривали зйомки?

– Ми зняли тизер і ще пів року переписували сценарій, він сильно відрізнявся від того, що глядачі побачать на екранах. Спочатку це була історія про дідуся та онука – перший був молодий душею та енергійний, а мій герой, звукорежисер, скептичний і занудний. Все будувалося на цьому конфлікті, а за два місяці до старту препродакшну ми вирішили, що історій про діда та онука вистачає в кінематографі, а ми покоління, яке виховали жінки – хочеться зняти про це. Тому в сюжет інтегрували маму. В результаті в нас було десь два з половиною місяці препродакшну й десь 30 знімальних днів. Це досить багато, насправді, тому що більшість подібних фільмів знімаються днів за 18-19.

– У тебе є щось спільне з твоїм персонажем?

– Я нічого не робив для того, щоб перевтілитися у свого героя. Я в принципі не вірю в акторські перевтілення як явища – мені здається, що цікавіше знайти точку схожості зі своїм персонажем і жити в тих обставинах, які є в сценарії. Цей чувак набагато серйозніший, ніж я, але це єдине, де я відходив від своєї органіки. Ну і крики-істерики мені теж не властиві, адже я спокійний як опосум, тому емоційні сцени мені даються важко.

«З новим щастям»: матеріали, які допоможуть вам змінити життя в 2020 році

Безумовно, для нашого видання 2019 рік був дуже продуктивним та багатим на круті матеріали. Ми вивчали нову інформацію, спілкувалися з неймовірними людьми, проводили справжні журналістські розслідування та створювали матеріали, які можуть спровокувати неконтрольовані позитивні зміни в житті. Останніми ділимося у цій підбірці та пропонуємо не зволікати, а використовувати отримані знання на практиці.

З початком нового року всі гучно кричать «Я зміню своє життя на краще!», але далеко не завжди ці зміни починаються. Тож на шляху до щасливого та якісного існування рекомендуємо не забувати про власні тіло, здоров’я, душу та про оточення. Якщо не знаєте, з чого почати, маємо для вас аж 30 порад, які виведуть токсини з життя та піднімуть його на новий рівень. Поговоримо про гардероб, догляд за собою, інформаційне поле, харчування, дім та інше.